КОДЕКС УКРАЇНИ


НазваКОДЕКС УКРАЇНИ
Сторінка1/48
Дата19.04.2013
Розмір7.94 Mb.
ТипКодекс
bibl.com.ua > Право > Кодекс
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48
БК 67.9(4 УКР)304 Т35

Автор коментаря

B.I. Тертишніков,

член-кореспондент Академії правових наук України, професор

Тертишніков В. І. Т 35 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-прак­тичний коментар. - Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. - 576с. ISBN 966-8184-48-3

У десятому виданні науково-практичного коментаря на підставі наукового аналізу норм цивільного процесуального права, з урахуванням останніх його змін, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, урядових постанов та ма­теріалів судової практики коментуються статті нового ЦПК України. В цій книзі роз'яснюються питання цивільної юрисдикції, порядку відкриття справи, її під­готовки і розгляду, а також апеляційного і касаційного переглядів судових рішень. Автор аналізує деякі ускладнення, які можуть виникнути у правозастосовників, пропонує варіанти вирішення цих проблем та можливі напрямки подолання пев­них неузгодженостей між окремими нормами нового ЦПК.

До коментарю додані деякі необхідні для судочинства закони, рішення Конс­титуційного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України.

Коментар розрахований на працівників суду і правоохоронних органів, юрис­консультів, адвокатів, викладачів і студентів вищих юридичних закладів, а також на широке коло читачів.

Перше видання коментаря здійснене у 1996 році. Автор щиро вдячний своїм читачам, яким став у нагоді 55-тисячний тираж попередніх видань. Автор також завдячує професору Московської юридичної академії Олександру Тимофійовичу Боннєру за рецензію і доброзичливі зауваження, що допомогли йому в підготовці цієї книги.

ББК 67.9(4 УКР)304

ISBN 966-8184-48-3 © Тертишніков В.І., 2007

© Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., оформлення, 2006

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України

від 23 червня 2005poKyN2709-IV, ОВУ, 2005р., N29, cm. 1694,

Кодексом адміністративного судочинства України

від 6 липня 2005 року

N2747-IV, ОВУ, 2005р, N32, cm. 1918,

Законами України

від 8 вересня 2005 року

N2875-IV, ОВУ, 2005 р, N38, cm. 2362,

від 15 березня 2006 року N3538-1V, ОВУ, 2006р, N14, cm. 961,

від 16 березня 2006 року

N3551-IV, ОВУ, 2006р., N14, cm. 963,

від 16 березня 2006 року N 35 70-IV

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання цивільного судочинства

1. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

1. Дана стаття визначає завдання та мету цивільного судочинс­тва. До завдань судочинства вона відносить справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Справедливим і неупередженим розгляд справи буде там і тоді, де і коли цивільний суд розглядає і вирішує справу, додержуючись цивільної процесуальної форми, правильно застосовує відповідні

норми матеріального права, оцінює докази без стороннього впли­ву, постановляє законне та обгрунтоване судове рішення, коли суд­ді не є особисто, прямо чи побічно заінтересованими в результаті розгляду справи. Що стосується своєчасного розгляду і вирішення справи, то це завдання, як не дивно, трансформується далі в ЦПК (ст. 130) у швидке вирішення справи (більш детально див. комен­тарі до ст.ст. 130, 157 ЦПК).

2. Метою цивільного судочинства є захист порушених, невиз­наних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цією статтею завдання захисту прав, свобод чи інтересів фізичної особи (люди­ни - ст. 24 ЦК України), на відміну від законодавства, що діяло раніше, висувається для судів на перше місце. Згідно зі ст. З Конс­титуції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недо­торканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Як зазначено у розділі IV Кон­цепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.06 №361 (далі - Концепція), цивільне судочинство слід розглядати як послугу держави щодо вирішення приватноправових спорів сторонам, які самостійно не можуть їх урегулювати.

Поняття «охорона права» є більш широким, ніж застосоване у цій статті поняття «захист права». Тому Пленум Верховного Суду України вказував судам, як на одне з їх завдань, на необхідність запобігання злочинам та іншим правопорушенням при розгляді кримінальних і цивільних справ та здійснення рішучих заходів щодо їх усунення (див. Постанову Пленуму № 5 від 22.08.80 зі змі­нами, внесеними постановами № 8 від 22.12.83, № 13 від 25.12.92, №3від 13.01.95 і № 12 від 03.12.97).

Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство

  1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приват­не право".

  2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені ним Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.




  1. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгля­ду і вирішення справи.

  2. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх вико­ристання, не має зворотної дії в часі.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.06.2005р. N2709-1V)

  1. Коментована стаття у частині 1 зазначає, що цивільне судо­чинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», тобто здійснюється у цивільній процесуальній формі, визначеній ЦПК України (у тексті коментаря вживаються загальноприйняті скорочені позначення основних нормативних актів - ЦПК, ЦК, КК, ГПК та ін.). Разом з цим дана стаття застосовує і терміни «за­кон», «закони» стосовно регулювання процесуальних дій, тобто не виключається регулювання судочинства і іншими законами. Так, істотну роль у регулюванні судочинства відіграють ЦК України, СК України, нормативні акти трудового, господарського права та ін. Але, безумовно, найважливіше значення має Конституція Ук­раїни, яка визначає основи цивільного судочинства і право на су­довий захист.

  2. В останні роки в науці цивільного процесуального права і правозастосовній практиці стали більш поширеними погляди про більшу юридичну чинність ЦПК у порівнянні з іншими законами, що містять процесуальні норми. При цьому вказують на дуже спір­ний, як видається, поділ законів на загальні і спеціальні, відповідно до якого ЦПК є спеціальним, а тому інші закони не застосовують до судочинства, якщо ЦПК не містить подібних правил.

Основний недолік цих поглядів, на нашу думку, полягає в тому, що вони культивують правовий нігілізм. Є правильне класичне твердження про те, що закон є закон, і є поділ норм права на загаль­ні та спеціальні. Норма права, в якому би законодавчому акті вона не знаходилася, обов'язкова для застосування у відносинах, які вона регулює. Саме останнє визначає її приналежність до галузі права. Тому норма права є процесуальною і тоді, коли вона знаходиться в ЦК, СК, Законі України «Про прокуратуру» та ін. Та й коментована стаття не протиставляє ЦПК іншим законам України.

3. Коментована стаття передбачає пріоритет міжнародних до­
говорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою

України, над нормами ЦПК, якщо в них передбачені інші правила щодо цивільного судочинства.

  1. Провадження в цивільних справах у суді (судочинство) нази­вають цивільним процесом. Воно складається з процесуальних дій судді (суду) та інших учасників судочинства. За найближчою про­цесуальною метою ці дії поєднуються в стадії (наприклад, стадія відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду, судового розгляду), а за кінцевою метою - у провадження (позовне, наказне, окреме, апеляційне, касаційне і ін.). Кожне про­вадження, як правило, складається з трьох зазначених вище стадій.

  2. Ця стаття визначає дію цивільного процесуального закону в часі. Судочинство в Україні ведеться відповідно до цивільних про­цесуальних законів України. Чинність процесуального закону в часі полягає в тому, що суди України повинні керуватися законом, що діє під час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій чи виконання рішення суду. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права учасників справи, не має зворотної дії в часі. За колом осіб дія процесуальних норм поширюється на суд­дю (суд), що розглядає справу, і на всіх учасників процесуальної діяльності в цій справі: на громадян України, іноземців і осіб без громадянства, юридичних осіб. У деяких випадках чинність про­цесуального закону поширюється на осіб, органи і організації, що не беруть участі в справі. Так, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України (ст.129 Конституції України), підприємства, установи, організації, кооперативні і громадські ор­ганізації повинні надавати необхідні суду докази або повідомляти суд про неможливість їх надання (ст. 137 ЦПК).

Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом

  1. Кожна особа мас право в порядку, встановленому цим Кодек­сом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

  2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

  3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

1. Конституційне право громадян на судовий захист закріплюєть­ся насамперед у ст. З ЦПК. Можливість особистого звернення в суд залежить від наявності у того, хто звертається, цивільної процесу-6

альної правоздатності і дієздатності. Однак важливо, щоб у того, хто звертається за судовим захистом, була не тільки правоздатність узагалі, а й правоздатність у конкретній справі, тому що комен­тована стаття вказує на право лише заінтересованої особи (такої, що звертається за захистом своїх прав) звернутися за судовим за­хистом. Юридичною заінтересованістю володіють тільки ті особи, що звертаються до суду, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин, або кому законом надане право порушення справи в інтересах інших осіб (ст. З ЦПК). Як видається, твердження, що останні з перелічених не є заінтересованими, а лише наділені цим правом для захисту інтересів інших осіб, є спірним. ЦПК відно­сить цих учасників процесу до осіб, що беруть участь у справі, тобто наділяє їх юридичною заінтересованістю, проявом якої і є їх право порушити цивільну справу.

2. Наука цивільно-процесуального права протягом усієї історії
розвитку розробляє поняття процесуальної заінтересованості, тоб­то процесуального інтересу. Підсумком цього розвитку і стало за­кріплене ст. З ЦПК правило про те, що усяка особа вправі в поряд­ку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інте­ресів. Наявність процесуальної заінтересованості, як передумова порушення позовної справи у суді, буде у сторони в тому випадку, якщо вона є стороною у спірному матеріальному правовідношенні і вважає, що її суб'єктивне право порушено, не визнане чи оспо­рюється. Зазначені поняття повинні тлумачитися з позицій цивіль­но-правової науки, оскільки вони є матеріально-правовими за своєю суттю (див.: гл. З розділу І ЦПК). У цивільно-процесуальній науці ці поняття використовуються деколи: частіше при розмежу­ванні видів судочинства.

Так, об'єктом захисту позовного провадження є порушене, не­визнане або оспорюване право, об'єктом захисту в окремому про­вадженні - охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності при захисті охоронюваного законом інтересу є встанов­лення визначених юридичних фактів та стану з метою подальшо­го здійснення заінтересованими особами своїх суб'єктивних прав. Захист порушених прав чи свобод осіб здійснюється, наприклад, в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК.

3. Заінтересовані особи при зверненні до суду зобов'язані дотри­
муватися встановленого процесуальним правом порядку звернення
до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного пра­
ва, свобод чи інтересів (див. коментар до глави 2 розділу III ЦПК).

  1. Істотною гарантією захисту права є положення статті про те, що відмова від права на звернення до суду є недійсною. Проце­суальний закон вважає, що не мають правових наслідків угоди чи умови договорів про відмову від можливості звернутися до суду із заявою про захист своїх прав. Він допускає відмову від судового захисту або в ході розгляду справи, або в тих випадках, якщо заін­тересовані особи вирішили звернутися чи зверталися за захистом права до інших юрисдикційних органів, наприклад, третейського суду (ст. ст. 130, 174, 175 ЦПК).

  2. Право на звернення з позовом до суду є одним із найваж­ливіших елементів процесуальної правоздатності громадянина, а не його дієздатності, як вважають деякі юристи. Тому закон і не допускає не тільки обмеження навіть у судовому порядку, а й само­обмеження в цивільній процесуальній правоздатності.

Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та сус­пільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

  1. Коментована стаття сама по собі, всупереч назві, способи за­хисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів не визначає, а відсилає до законів України. Способи захисту прав та інтересів стосовно різних форм захисту визначаються главою 3 розділу І ЦК України.

  2. Головною формою захисту цивільних прав та інтересів є су­дова форма. Зазначена Концепція вважає судочинство найдійовішим інститутом забезпечення верховенства права (п. 1 розділу IV). Тому ЦК України і передбачає широке коло способів захисту права в суді. Перш за все способом захисту права є його визнання судом. У разі юридичного сумніву (фактичного може і не бути) у наяв­ності матеріального правовідношення суд за заявою осіб, при на­явності юридичних фактів гіпотези відповідної норми матеріаль­ного права, постановляє рішення про визнання права (наприклад, визнання батьківства судом - ст. 182 СК України). Однак визнан­ня може бути і негативним, якщо суд своїм рішенням визнає від­сутність правовідношення між особами (наприклад, задоволення судом позову про оспорювання батьківства - ст. 137 СК України).

Подібним до цього є і такий спосіб захисту права як визнання пра-вочину недійсним.

Наступним способом є припинення дії, яка порушує право, на­приклад, задоволення позову про усунення перешкод у користу­ванні своєю річчю. Судовим рішенням про присудження суд може застосувати також такі способи як відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди і т. ін.

Особливими способами захисту права є зміна і припинен­ня правовідношення. Ці способи застосовуються судом у разі пред'явлення перетворювальних позовів та винесення відповідних рішень по них. В юридичній літературі та в судовій практиці наяв­ність таких позовів та рішень іноді заперечують. Вважаю, що така позиція протирічить, перш за все, пунктам 6, 7 ст. 16 ЦК України. Крім того, й інші норми права їх передбачають. Так, якщо суд пос­тановляє рішення про розірвання шлюбу, він припиняє правовідно­шення між подружжям. Припиняючи право на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, суд постановляє рішення про змінення правовідношення співвласності, виключаючи особу із кола співвласників і присуджуючи йому певну суму за його час­тку (ст. 365 ЦК України). Більш того, хоча ст. 16 ЦК України і не передбачає прямо такого способу захисту, як встановлення ново­го правовідношення на підставі існуючого, на мій погляд, такий спосіб передбачений ст. 362 ЦК України.

3. Глава 3 розділу І ЦК України передбачає такі способи захисту права як самозахист цивільних прав (ст. 19) і захист права Прези­дентом України, органами державної влади або органами місцево­го самоврядування, нотаріусом (ст.ст. 17-18). Автори Концепції за­значають, що доступність до правосуддя не виключає можливості для особи вирішити свій спір у позасудовому порядку. Держава повинна сприяти розвитку таких недержавних інституцій, як тре­тейські суди, посередники (медіатри) тощо, які допомагають зала­годити спір, не доводячи його до суду (п. 1 розділу II).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

Схожі:

Кодекс України відносить
Частиною першою статі 1 Сімейного кодексу України встановлено, що Сімейний кодекс України визначає
Кодекс України  про адміністративні правопорушення
Митний кодекс України                                                               НОВИЙ!!!
РОЗ’ЯСНЕННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ МДПІ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ
Основними документами, що регулюють земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, Податковий кодекс України, Закон України...
Господарський кодекс України
Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання),...
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання...
Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, крім частини
України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,...
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС
Даний кодекс розроблений в 1998 році у відповідності до Етичного кодексу Європейської Асоціації Психотерапії
Реферат СімейнИЙ кодекс України План
Кожна сім’я створюється на підставі шлюбу та кровного споріднення, установлення та інших прав, що не заперечує закон і моральні засади...
Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року, див п. 1 розділу I...
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського...
Кодекс України: Стаття №156 «Особливості оподаткування страховика»
Податковий кодекс України: Стаття №156 «Особливості оподаткування страховика» [Електронний ресурс]. Режим доступу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка