КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2003 Київ Видавничий Дім «Ін Юре» 2003 2003


Скачати 11.42 Mb.
НазваКОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ Науково-практичний коментар Харків «Право» 2003 Київ Видавничий Дім «Ін Юре» 2003 2003
Сторінка1/81
Дата04.04.2013
Розмір11.42 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   81
У тих демократичним держава, де вирішальне значення має закон, демагогам нічого робити, там на першому місці перебувають найкращі громадяни; але там, де верховна влада не спирається на закони, з’являються демагоги. Народ стає тоді єдиновладним, як громада, складена з багатьох одиниць; верховна влада зосереджується в руках багатьох, причому користується цією владою не кожний окремо взятий, а всі взяті сукупно.

Арістотель

АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ


КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Науково-практичний коментар


Харків

«Право»

2003

Київ

Видавничий Дім «Ін Юре»

2003


2003
УДК 342. 4

ББК 67.300

К65

Редакційна колегія: д-р юрид. наук Тацій В. Я. (голова редколегії); канд. юрид. наук Битяк Ю. П. (відповідальний секретар); д-р юрид. наук Грошевой Ю. М; д-р юрид. наук Медведчук В. В.; д-р іст. наук Литвин В. М.; д-р юрид. наук Копиленко О. I.; д-р юрид. наук Петришин О. Д; д-р юрид. наук Погорілко В. Ф.; чл.-кор. АПрНУ Притика Д. М.\ д-р юрид. наук Свя-тоцький О. Д; канд. юрид. наук Селівон М. Ф.\ д-р юрид. наук Тодика Ю, М.\ д-р юрид. наук Шаповая В. М.\ д-р юрид. наук Шемшученко Ю. С.
Авторський колектив: д-р юрид. наук Авер'янов В. Б.; канд. юрид. наук Батанов О. В.; д-р юрид. наук Баулін Ю. В.\ канд. юрид. наук Битяк Ю. П.; канд. юрид. наук Борисова В. /.; д-р юрид. наук Буроменськип М. В.\ Воло-нець В. /.; д-р юрид. наук Воронова Л. К.\ д-р юрид. наук Георгіца А. 3.; д-р юрид. наук Гетьман А. /7.; д-р юрид. наук Грошевой Ю. А/.; канд. юрид. наук Жернаков В. В.; канд. юрид. наук Жигалкін П. /.; канд. юрид. наук Задихайло Д. В.; д-р юрид. наук Заєць А. И; канд. юрид. наук Ісаєва 77. К.\ канд. юрид. наук Капліна О. В.; д-р юрид. наук Козюбра М. І.; канд. юрид. наук Колісник В. П.; канд. юрид. наук Комаров В. В.; д-р юрид. наук Копиленко О. Л.\ канд. юрид. наук Крупчан О. Д.\ д-р юрид. наук Кучерявенко М. 77.; д-р іст. наук Литвин В. М.; канд. юрид. наук Любчен-ко 77. М.\ канд. юрид. наук Маринів В. І.; канд. юрид. наук Марочкін І. Є.; д-р юрид. наук Медведчук В. В.; д-р юрид. наук Петришин О. В,; д-р юрид. наук Погорілко В. Ф.; чл.-кор. АПрНУ Притика Д. М; д-р юрид. наук Рабінович 77. М.\ канд. юрид. наук Савенко М, Д; д-р юрид. наук Святоць-кий О. Д; канд. юрид. наук Сібільова Н. В.\ канд. юрид. наук Селівон М. Ф.\ канд. юрид. наук Семенов В. С; канд. юрид. наук Серьогіна С. Г.\ канд. юрид, наук Скомороха В. Є,; д-р юрид. наук Спасибо-Фатєєва І. В.; д-р юрид. наук Тацій В. Я.\ Тетюк М. О.; д-р юрид. наук Тихий В. И; канд. юрид. наук Ткаченко В. Д; д-р юрид. наук Тодика Ю. М.\ канд. юрид. наук Федоренко В. Л.; д-р юрид. наук Цвік М. В.; д-р юрид. наук Шаповал В. М.\ д-р юрид. наук Шемшученко Ю. С; канд. юрид. наук Шило О, Г:, д-р юрид. наук Шульга М, В.; канд. юрид. наук Яковюк І. В
.

© Академія правових наук України, 2003

© Видавництво "Право", 2003

ISBN 966-8467-00-0 © Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003

Конституція України

Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,

піклуючись про зміицення громадянської злагоди на землі України,

прагнучи розвивати ізміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію – Основний Закон України.

Преамбула конституції - це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть з певним пафосом вступна частина до її основного змісту. Преамбула виконує переважно дві основні функції: по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію, і, по-друге, містить коротку характеристику умов і мотивів прийняття конституції та цілей, які при цьому переслідуються. Положення преамбули мають істотне значення в соціальному, політичному, ідеологічному та юридичному аспектах. Вони допомагають краще зрозуміти зміст конституції, сприяють її правильному тлумаченню і застосуванню.

Ці риси преамбули властиві також невеликій вступній частині, якою відкривається Конституція України 1996 р. Преамбула є ЇЇ складовою частиною і має для законодавчої, виконавчої і судової влади не тільки моральну, а й юридичну силу.

На відміну від Конституції У РСР 1978 р., яка називалася «Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки» (після проголошення незалежності назву змінено на «Конституція (Основний Закон) України»), в назві чинної Конституції України термін «Основний Закон» не використовується. Зовнішні термінологічні зміни певною мірою відображують якісні зрушення в самих основах соціально-політичного розвитку та статусу України як незалежної держави, невід'ємним атрибутом суверенності якої є Конституція.

Проте справа не тільки в цьому. Поняття «Конституція» і «Основний Закон» у сучасній юридичній науці і практиці вживаються як тотожні. З цього виходить і Конституція України, фіксуючи цю тотожність не в назві (внаслідок тавтології), а в завершальних рядках преамбули (ч. 9). Як Основний Закон Конституція України становить ядро національної правової системи, є юридичною базою для розвитку всього українського законодавства.

Преамбула виходить з того, що Конституція України є актом установчої влади Українського народу. Від його імені цю установчу владу реалізувала Верховна Рада України, прийнявши Конституцію.

У преамбулі (ч. 1) констатується, що, приймаючи Конституцію, Верховна Рада діяла від імені Українського народу, виражаючи його суверенну волю, а не від власного імені як органу законодавчої влади. При цьому під Українським народом як основоположною категорією Конституції слід розуміти не національно-етнічну спільність, а сукупність громадян України всіх національностей. Поняття «Український народ» (преамбула) і «народ» в подальшому тексті Конституції вживаються як юридично тотожні.

Положення преамбули, відповідно до яких саме народу як суверену належить установча влада, знайшло своє поглиблене розкриття. Зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України у справі щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України наголошено на тому, що прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття.

Преамбула акцентує увагу на історико-політичних і юридичних підставах виникнення України як незалежної держави. Ними є багатовікова історія українського державотворення та невід'ємне право української нації на самовизначення, яке історично здійснено усім Українським народом.

Саме на основі такого правового підґрунтя була реалізована ідея щодо прийняття Конституції України як Основного Закону незалежної держави.

В преамбулі зазначається також безпосереднє правове джерело, керуючись яким Верховна Рада України прийняла Конституцію. Ним є Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схвалений 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням.

Преамбула стисло визначає генеральні цілі, задля досягнення яких приймається Конституція:

  • забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

  • зміцнення громадянської злагоди на землі України;

  • розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правовоїдержави.

Всі названі цілі визначають цінності, які посідають провідне місце в усій ієрархії суспільних цінностей, а тому слушно вважаються загальнолюдськими, загальноцивілізаційними. Будучи закріпленими у преамбулі Конституції України, вони становлять ціннісну основу як її самої, так і всього суспільного ладу.

У формулі преамбули «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями» відображена воля як Верховної Ради України, так і всього Українського народу взяти на себе відповідальність за стан справ у країні, за долю Вітчизни. І хоча відповідальність, про яку йдеться в даній частині преамбули, за своєю сутністю є відповідальністю морально-політичною, не юридичною (той, хто знехтував нею, може бути судимий лише судом історії), все ж не слід применшувати значення цієї конституційної формули. її втілення в практичні дії органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій та інших громадських об'єднань, всіх громадян України - вагома гарантія того, що майбутнє України стане таким, яким його хоче бачити Український народ.

Положення преамбули в концентрованому вигляді виражають вихідні політико-правові ідеї, які пронизують весь зміст Конституції. Вона є єдиним, цілісним за своєю юридичною природою документом, а тому відривати преамбулу від основного змісту Конституції, а тим більше протиставляти йому юридичну природу преамбули, як це інколи трапляється в літературі, немає підстав. Як і інші положення Конституції, положення її преамбули мають нормативний характер, хоча їх нормативність виражена в найзагальнішій формі. Інша справа, що механізм реалізації положень преамбули має істотні особливості порівняно з іншими положеннями Конституції.

Преамбула насамперед є орієнтиром у практичній діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, посадових і службових осіб та громадян, визначає загальну лінію правотворчої діяльності, вказує стратегічний напрям конституційного і нормативно-правового регулювання в цілому.

Положення преамбули сприяють більш глибокому з'ясуванню літери і духу Основного Закону України, що особливо важливо при його тлумаченні, а відтак, більш послідовному втіленню конституційних норм, а також приписів конкретизуючого їх законодавства в життя.

Розділі Загальні засади

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 1 Конституції України має основоположне значення для визначення концептуальних засад становлення і розвитку української державності. Порівняно з Декларацією про державний суверенітет України, яка проголошувала її суверенною національною державою, ст. 1 Конституції додає до основних ознак державності такі фундаментальні засади, на підставі яких вона повинна будуватися як незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Тим самим вона суттєво розвиває і збагачує основи конституційного ладу України, надає їм системного, узгодженого характеру.

У Конституції Україна передусім характеризується як суверенна і незалежна держава, що з погляду на важливість цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є цілком закономірним. Створення Української держави, як незалежної і суверенної, стало вираженням волі Українського народу, реалізацією ним свого права на самовизначення. В демократичній державі саме народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яку він може здійснювати безпосередньо або через органи державної влади. Тому наявність суверенітету Для державної влади є необхідною передумовою реалізації органами державної влади покладених на них завдань і функцій.
Державний суверенітет України означає верховенство державної влади щодо будь-якої іншої влади всередині країни і її незалежність від будь-якої іншої влади за її межами. Конкретизація змісту цього положення здійснена передусім у Декларації про державний суверенітет України, яка визначає державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах, а також низці статей Конституції. Так, ст. 2 вказує, що суверенітет України поширюється на всю її територію; ст. 5 визнає народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади; ст. 9 передбачає, що міжнародні договори можуть вважатися частиною національного законодавства лише після їх ратифікації Верховною Радою України; ст. 17 прямо забороняє розташування іноземних військових баз на території України; ст. 17, ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 79, п. 23 ст. 85, ч. 2 ст. 102, ч. З ст. 104, п. 1 ст. 116 визначають роль і обов'язки народу і вищих органів державної влади України в забезпеченні її суверенітету і незалежності, і, нарешті, ч. 1 ст. 157 забороняє внесення змін до Конституції, якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України.

В основу розбудови української державності конституцією покладена концепція демократичної, соціальної, правової держави, що відповідає вимогам сучасної теорії і практики конституціоналізму. Однак проголошенням демократичного, соціального і правового статусу України законодавець не стільки констатував реальний стан держави, скільки висловив прагнення і створив конституційні передумови для подальшої реалізації названих принципів. Про це свідчать і положення Преамбули Конституції, де зазначається, що Український народ, від імені якої виступає Верховна Рада України, прагне розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу.

Принципи демократичної, соціальної і правової держави, – хоча кожний з них має певну самостійність, – не можуть, проте, бути повністю усвідомленими поза системою, яку утворюють. Це пов'язано як з особливостями історії їх формування, так і зі специфікою реалізації даної концепції в Україні. Так, появу теорії соціальної держави і заснованої на ній практики необхідно розглядати як конкретизацію змісту правової держави стосовно вимог, які постають перед громадянським суспільством на певних етапах розвитку. З іншого боку, аналіз соціальної державності необхідно здійснювати з урахуванням ЇЇ єдності з ліберальними і демократичними традиціями, оскільки соціальна, правова держава залишається ліберальною в політичній сфері. Нарешті, на відміну від країн Заходу, де соціальна держава виникає як характеристика правової, що знаменує собою початок якісно нового етапу її розвитку, в Україні становлення демократичної, правової державності не передує утвердженню соціальної держави, а навпаки, відбувається в умовах, коли соціальні засади вже набули . сталого характеру, однак потребують істотного оновлення.

Проголошення в ст. 1 Конституції, що Україна є демократичною державою, означає, що вона заснована на здійсненні реального народовладдя, повазі до прав і свобод людини і громадянина, на їх активній участі у формуванні державного апарату і здійсненні контролю за його діяльністю через вибори і представницькі установи. Демократія має своєю опорою і успішно функціонує в умовах розвинутого громадянського суспільства і таких його інститутів, як ринкова економіка, політичні партії, громадські організації, незалежні засоби масової інформації тощо. Відповідно до цих вимог Українська держава повинна створювати умови для ефективного функціонування структур громадянського суспільства.

Демократичною вважається та держава, якій властиві такі ознаки, як: гарантованість основних прав і свобод громадян, рівність прав всіх громадян на участь в управлінні державою; виборність представницьких органів держави та окремих посадових осіб; юридично визначена строковість повноважень представницьких органів; реалізація принципу поділу влади; підконтрольність і відповідальність органів держави, політична багатоманітність; прийняття рішення більшістю голосів із урахуванням прав меншості; гласність тощо.

Принцип демократичної держави набуває конкретизації і розвитку в інших статтях і розділах Конституції, які присвячені питанням правового регулювання забезпечення прав і свободи людини і громадянина, проведення референдумів і виборів, формування вищих органів державної влади та контролю за їх діяльністю, становлення місцевого самоврядування.

Демократія тісно пов'язана з характеристикою держави як правової і соціальної. Демократія сприяла шляхом поступового визнання соціально-економічних прав, запровадження соціального законодавства перетворенню ліберальної правової держави на соціальну та правову. Крім того, функціонування соціальної державності в умовах демократії передбачає, що соціальні програми, в яких вона реалізується, приймаються і здійснюються у межах демократичних процесів і процедур, чітко встановлених законодавством.

Україна характеризується не тільки як демократична, але й як соціальна і правова держава.

Правова держава є визначальним і найбільш змістовним елементом панівного в сучасних розвинутих країнах типу державності. Правова держава являє собою організацію політичної влади, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності особи і держави.

До основних ознак правової держави належать: визнання, законодавче закріплення і гарантування державою основних прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову; взаємна відповідальність особи і держави; функціонування незалежної і ефективної судової влади; високий рівень правової свідомості і правової культури як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Переважна більшість вимог, що розкривають зміст правової держави, закріплені у відповідних розділах і статтях Конституції і створюють необхідні правові передумови для її становлення і розвитку України як правової держави, в якій права людини визнаються найвищою соціальною цінністю.

У певному розумінні правова держава є поняттям програмним, яке втілюється в понятійних конструкціях з історично мінливим змістом. Як наслідок зміст ідеї правової держави піддається певним змінам залежно від того, які фактори визнаються найбільш значущими в той чи інший період історії. Становлення України як правової держави пов'язане з функціонуванням демократичного та дієздатного громадянського суспільства і посиленням його контролю та впливу на діяльність державних інституцій. Демократичне і правове суспільство не може бути антагоністичним за своєю соціальною сутністю. Подолання антагонізму вимагає усунення причин, які його породжують, передусім соціальної нерівності. Однак громадянське суспільство не спроможне самостійно вирішити це завдання. Тому воно санкціонує перехід від ліберальної до соціальної моделі правової державності і покладає на останню цей обов'язок, чим і визнає правомірність її існування.

Конституція створила правові передумови для розбудови України як соціальної держави. Соціальною вважається така держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру і злагоди в суспільстві, надає на субсидіарних засадах соціальну допомогу індивідам та іншим громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя. Пряме визнання держави соціальною дозволяє стверджувати, що конституційному устрою Української держави притаманний принцип соціальної держави, через що він набуває вищої імперативної сили і стає загальнозначущим, в тому числі і щодо соціальної спрямованості законодавства.

Поняття «соціальна держава» є загальною правовою категорією, яка потребує подальшого визначення його змісту. Для розуміння цього поняття необхідно звертатися до норм діючого законодавства, судової практики та аналізу існуючих у суспільстві традицій. Разом з тим через конституційну невизначеність змісту соціальної держави посилання на цей принцип як на норму, що має пряму дію, в судовій практиці використовується надзвичайно рідко. При вирішенні конкретних справ перевага має віддаватися конкретним конституційним нормам, якщо такі мають місце, а також нормам, які містяться в чинному законодавстві.

Як критерій відповідності змісту соціальної держави поточного законодавства тим заходам, які влада спрямовує на його реалізацію, використовують ті конституційні принципи соціальної держави, які відображають закономірності її розвитку і функціонування та притаманні саме соціальній державі, а тому нехарактерні для інших типів держав, що виконують певні соціальні функції. Соціальна держава проявляється через принципи людської гідності, соціальної справедливості, солідарності, автономії суспільних відносин і процесів субсидіарності і соціальних зобов'язань.

Застосування поняття соціальної держави спільно з правовою підкреслює єдність формальних і матеріальних елементів, що стосуються організації та діяльності держави. Це є підставою для визнання особливого характеру відносин між правовою і соціальною державністю: остання має розглядатися як якісна характеристика, як матеріальний зміст правової держави. Закріплюючи соціальну державу в такій якості, законодавець тим самим окреслив ті межі, в рамках яких вона повинна діяти, аби не суперечити вимогам демократичної, правової державності, за допомогою яких забезпечуються політична єдність і відповідне розуміння завдань, поставлених суспільством перед державою.

Службова роль соціальної держави щодо задоволення потреб людини та громадянського суспільства не означає її пасивності. Імперативом для соціальної держави є вимога служіння громадянському суспільству, сприяння його функціонуванню. Що ж до визначення пріоритетів у межах цього завдання, прийомів і засобів його реалізації, то в цьому держава має бути достатньо самостійною і незалежною, якщо дотримуватиметься умов, які створює формула демократична, соціальна, правова держава. Саме тому держава як представник усього суспільства не повинна допускати ототожнення інтересів окремих груп з інтересами суспільства в цілому.

Втілення принципів демократичної, правової держави створює певні передумови для досягнення соціальної рівності, справедливості, а реалізація положень соціальної держави сприяє попередженню руйнації демократичних і правових цінностей, розмиванню правової державності внаслідок зростання радикалізму в суспільстві.

Формування соціальної, правової держави становить найважливіший напрям розвитку демократичної державності в Україні, одне з основоположних завдань демократизації українського суспільства, реформи її політичної і правової систем. Для побудови соціальної, правової держави недостатньо закріплення на рівні Конституції характеристики України як демократичної, соціальної, правової держави, а необхідні об'єктивні і суб'єктивні передумови, чинники для побудови такої державності на теренах України.

Висока цінність правової держави полягає в тому, що вона виникла на шляху пошуку свободи особи та форм народного представництва і завжди прагнула до захисту соціальної свободи, її гарантування. В правовій державі влада обмежена правом, правами людини. Відповідно до принципу верховенства права у правовій державі будь-який закон, в тому числі і Конституція, має бути справедливим, правовим. Це важливо для держави, яка на конституційному рівні проголосила себе правовою. Не кожний закон, навіть прийнятий відповідно до чіткої юридичної процедури, має правовий характер. Якщо закон порушує конституційні права і свободи людини і громадянина, він не може вважатися правовим.

У центрі уваги правової держави повинна бути людина, її права і свободи. Держава зобов'язана визнавати і гарантувати невід'ємні права людини. В соціальній, правовій державі необхідно чітко визначити як форми, шляхи та механізми діяльності Української держави, так і межі реалізації свободи громадян, що гарантується правом. Гарантуючи і забезпечуючи права людини і громадянина на рівні міжнародних стандартів соціальна, правова держава не повинна безпідставно втручатися в особисте життя людини, намагатися вирішувати за людину усі її життєві проблеми. Українська держава покликана створювати для людини умови самостійно вирішувати нею свої проблеми. В такому напрямку йде розвиток конституційного процесу, реформування політичної і правової систем в Україні.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У правовій науці під державним суверенітетом прийнято розуміти властиве лише державі верховенство на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Поняття державного суверенітету органічно пов'язане з поняттям території. Кожна Держава має територію, в межах якої реалізує свій суверенітет. Суверенітет визначається самостійністю, повнотою, все загальністю і виключністю влади держави. В межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник всього суспільства, всього населення, яке об'єднане за ознакою громадянства. На всю територію держави поширюється дія її Конституції та інших правових приписів, тобто її юрисдикція. Державна влада поширюється і на іноземців, і на осіб, які не мають громадянства, але перебувають на її території. Однак вони мають деякі особливості у своєму правовому статусі.

Слід зазначити, що на одній території може здійснюватись один суверенітет. Як зазначав ще Ж.-Ж. Руссо, він неподільний, невідчужуваний, непогашуваний.

Суверенітет держави на її території уособлює державна влада, окрім випадків прямого народного волевиявлення. Вона здійснює внутрішню і зовнішню політику від імені всього суспільства всередині і поза країною.

Поряд з державним суверенітетом існують суверенітет народу і суверенітет нації. Влада будь-якої суверенної держави виходить від народу і належить народу. Під суверенітетом нації розуміють повновладдя нації, її можливість та здатність визначати характер свого життя, здійснювати своє право на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави. Принципи народного і національного суверенітету, демократії, свободи і рівності є тими загальновизнаними цінностями та ідеалами, до яких прагне народ нашої країни.

Суверенітет України, що визначає її як незалежну, самостійну державу, поширюється на всю її територію. Основні його риси були закріплені в історичній Декларації про державний суверенітет України, ухваленій 16 липня 1990 р. Верховною Радою Української РСР, яка виражаючи волю Українського народу, вже в ті часи проголосила суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність її влади в межах всієї території країни та незалежність і рівноправність України у зовнішніх відносинах.

До 1991 року, під час перебування нашої держави у складі Союзу РСР, вона була формально проголошена суверенною державою. Та режим, який панував у Радянському Союзі, адміністративно-командні методи управління зводили нанівець навіть формальні ознаки суверенності України, закріплені в Конституції УРСР. Практично все правове життя, насамперед встановлення основ законодавства, визначення політики у всіх напрямах функціонування суспільства спрямовувались державними органами Союзу, діяльність яких мала послідовно і неухильно втілювати у життя політику Комуністичної партії Радянського Союзу, її керівних органів.

Тільки з проголошенням України самостійною унітарною державою стало можливим набуття нею справжнього державного суверенітету на всій її території як у питаннях її внутрішнього життя, так і в зовнішніх зносинах.

Віднині державний суверенітет став іманентною якістю Української держави, визначальною і невід'ємною ознакою верховенства її влади всередині країни та незалежності у міждержавних справах. Водночас, здійснюючи внутрішню політику, вона, як і кожна суверенна держава, поважає суверенітет інших держав і діє у вирішенні внутрішніх справ не на шкоду їх незалежності, із додержанням загальновизнаних норм міжнародного права, які засновані на принципах суверенної рівності держав, взаємної поваги державного суверенітету, невтручання держав у внутрішні справи одна одної, їх територіальної цілісності тощо. Практика міжнародного співробітництва виходить із певної неабсолютності державного суверенітету, у зв'язку з чим деякі аспекти внутрішнього буття держави, такі, як права людини, охорона навколишнього середовища та інші, не відносяться суто до її суверенності. Вони вважаються також і об'єктами інтересів всієї загальнолюдської спільноти. Добровільне обмеження суверенітету може допускатися лише самою державою за взаємною домовленістю з іншими державами заради досягнення загальної, спільної для всіх мети.

У частині 2 ст. 2 Конституції України говориться, що Україна є унітарною державою. За своїм державним устроєм вона належить до категорії простих держав, на відміну від складних (федеративних і конфедеративних) державних утворень. Для неї характерні політична єдність, єдина система органів державної влади на всій її території, адміністративно-територіальний поділ і відсутність політичної самостійності у територіальних одиниць, єдине громадянство та єдність інших політичних, економічних і культурних інститутів держави.

На території України немає інших суверенних державних утворень, разом з тим особливий статус автономії, визнаний Конституцією України, має Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України.

Конституцією встановлено, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Треба зазначити, що під територією держави, як правило, мається на увазі простір, у межах якого здійснюється державна влада. Територія є свого роду матеріальною базою кожної держави, без якої вона
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   81

Схожі:

В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора
В. Д. Гончаренко. А. Й. Рогожин,ІО. Д. Святоцький та ін., 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003
До Закону України
Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. В18 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру...
Цвітоське навчально-виховне об’єднання
На виконання п. 2 Державної програми запобігання дитячій бездоглядності на 2003—2005 роки, затвер­дженої Указом Президента України...
України КРИМІНІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ Науково-практичний...
Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Національна академія правових наук України
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора...
За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації...
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ На ступінь доктора наук
Бартіш М. Я. Методи типу Ньютона для розв’язування нелінійних операторних рівнянь і задач на екстремум: (01. 05. 02) / Київ нац ун-т...
Протокол №10 від 26 травня 2003 року) Рекомендовано Міністерством...
Нетрадиційні релігійні та містичні культи України: Навчальний посібник / В. М. Петрик, С. В. Сьомін та ін. За заг ред. В. В. Остроухова...
Книга, 2003 Базовий підручник
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Навчальні програми для профільного навчання. Програми факультативів, спецкурсів,...
Література на допомогу вчителю
Про затвердження Концепції профільного навчання в старшій школі. Рішення колегії Міністерства освіти і науки України №10/13 від 25....
ВИКОНАВЧА ВЛАДА
Виконавча влада і адміністративне право /За заг ред. В. Б. Авер'яно- • ва. — К.: Видавничий Дім "Ін-Юре", 2002. — 668 с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка