Соціально-психологічний аспект спілкування
Як стати відмінним співрозмовником
Зміст
Вступ ________________________________________________________3
Розділ І.Психологія спілкування (психологічний аспект)._______________5
Основні психологічні поняття спілкування. _____________________6
Психологічні особливості спілкування у колективі. ______________10
Труднощі спілкування. _____________________________________14
Розділ ІІ. Культура спілкування (мовленнєво-соціальний аспект). _______15
2.1. Морально-етичні норми спілкування. __________________________16
2.2. Риторика – мистецтво слова. __________________________________19
Розділ ІІІ. Як стати відмінним співрозмовником. ______________________21
3.1. Тест «Чи комунікабельні ви?». _________________________________21
3.2. Поради щодо підвищення комунікабельності. ____________________25
Висновки. ______________________________________________________26
Література. _____________________________________________________27
Вступ
У сучасному світі існує чимала кількість мов із своїми різновидами та діалектами. Люди наділені здатністю спілкуватися за допомогою звуків, які у своїй сукупності утворюють знакову систему - мову.
Однак спілкуючися, часто люди не можуть порозумітися. Це пов’язано з рядом причин: невміння вислухати співрозмовника; допущення помилок у висловлюваннях; невміння сформулювати думку тощо. Часто ці причини випливають із соціально-педагогічних аспектів.
Ще давньогрецькі мислителі досліджували причини та проблеми спілкування людей. Так виникли такі науки, як риторика, лінгвістика, а віднедавна – психолінгвістика.
На сьогоднішній день залишається актуальною проблема спілкування, невміння висловити свою думку. Адже причина не лише у допущенні мовленнєвих, смислових, діалектних помилок, а й у соціально-психологічних особливостях сучасної молоді.
Загострює цю проблему ще й суспільно-політичне становище української мови. Так, для молоді та підлітків критерієм вибору стилю спілкування є «мода» на ненормативну лексику та іноземні запозичення.
Об’єкт дослідження: соціально-педагогічний аспект спілкування.
Предмет дослідження: спілкування молоді.
Мета дослідження: розкрити проблеми спілкування сучасної молоді, визначити причини проблем та їх наслідки, обґрунтувати шляхи подолання проблем у спілкуванні.
Етапи дослідження.
Опрацювати наукову літературу та інші джерела з досліджуваної теми.
З’ясувати основні проблеми спілкування між людьми.
Розглянути шляхи подолання проблем у спілкуванні.
Провести діагностичне дослідження з учнями 11 класу.
Розробити рекомендації для тих, хто хоче стати відмінним співрозмовником.
Методи, які використовувалися під час дослідження: метод теоретичного опрацювання наукової літератури, метод діагностики, метод математичного аналізу.
Практична значимість теми: результати дослідження можуть бути використані як навчальна інформація при вивченні курсу психології в 11 класі, рекомендації допоможуть як учням, так і педагогам.
Актуальність теми:підвищення культури спілкування старшокласників у соціально-педагогічному аспекті.
Розділ І. Психологія спілкування (соціально-педагогічний аспект).
Спілкування – це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією(комунікацію), сприймання та розуміння іншого(соціальну перцепцію) і обмін діями (інтеракцію); по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.
У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життєдіяльності.
У процесі спілкування знаходять свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується до життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людством наукові і культурні досягнення, а з другого - вона відособлюється, формується індивідуальна неповторність, самобутність, що пояснюється його основними функціями.
У ході спілкування можуть скластися взаємини різного характеру: взаєморозуміння, взаємовплив, непорозуміння, конкурентність, конфліктність, конфронтація тощо. У спілкуванні здійснюється своєрідна "презентація" внутрішнього світу особистості. Саме тому спілкування, виступаючи певною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.
Спілкування – це соціально-педагогічна функція, яка дає змогу особинам виду «людина розумна» передавати інформацію. Ця функція, у свою чергу, є виключно індивідуальною. Не існує двох особистостей, які б однаково мислили, висловлювали думку чи вимовляли звуки. Таким чином, не лише мовлення є індивідуальним для кожної людини, а й сам процес спілкування. У цьому полягає неповторність людської природи.
Тому ще давні мислителі приділяли значної уваги спілкуванню людей, досліджували спільні риси комунікації певних народів, визначали індивідуальні особливості не лише певного народу, а й окремо взятої людини.
Основні поняття спілкування.
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій.
Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.
Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.
Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, любові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.
Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.
Вцілому функції поділяються на:
Інформативно-комунікативну - з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.
Регулятивно-комунікативну - відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.
Афективно-комунікативну - відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.
Форми спілкування
1. Анонімне – взаємодія між незнайомими чи не пов’язаними особистісними стосунками людьми.
2. Функціонально-рольове – передбачає зв’язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості.
3. Педагогічне – професійне спілкування вчителя з учнем, яке має педагогічні функції і спрямоване на інтелектуально-особистісне зростання.
Види і типи спілкування за засобами та змістом
За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнісним.
Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.
Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).
Кондиційне спілкування — це певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).
Мотиваційне спілкування — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.
Діяльнісне спілкування — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.
За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне.
Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).
Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).
В залежності від засобів спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим.
Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв'язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.
Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).
Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).
Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).
В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.
Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.
Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.
Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.
Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.
Виділяють вербальне та невербальне спілкування.
Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.
Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.
В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами), індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та міжгруповим (між групами).
За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.
Щодо ступеня включення суб'єкта в сферу предметної діяльності розрізняються формальне і неформальне спілкування. Формальне спілкування є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні проблеми. Формальне спілкування в свою чергу можна поділити на формально-рольове, "контакт масок", світське і ділове.
Формально-рольове спілкування - це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо.
"Контакт масок" - спілкування, за якого відсутнє прагнення зрозуміти один одного. Використовуючи узвичаєні маски ввічливості, суворості, байдужості тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандартних фраз приховується ставлення до іншої людини.
Світське спілкування - спілкування, яке визначається формальною ввічливістю, за якого люди виконують певний ритуал залежно від обставин.
Ділове спілкування - спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.
Неформальне спілкування зосереджене здебільшого навколо духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в оточуючому світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя та інше).
За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною або констатуючою.
Спонукальна інформація висловлюється в наказі, розпорядженні, проханні, інструкції, пораді і розрахована на стимулювання певної дії.
Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки опосередковано і поступово.
Соціальні особливості спілкування у колективі.
Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії - співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратегії і тактики спілкування.
Соціальна перцепція - сприйняття, спрямоване на створення уявлення про себе, інших людей, соціальних групах і соціальних явищах. До механізмів соціальної перцепції відносять: рефлексію, ідентифікацію, каузальну атрибуцію.
Колектив – група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно-значущим змістом спільної діяльності. Він є найвищим рівнем розвитку групи, бо в ньому, крім характерної для попередніх трьох видів груп ознаки (особистісна значущість діяльності), з'являється нова – суспільна цінність діяльності. Колектив є ідеальною з погляду суспільства спільнотою. Тому будь-яке суспільство прагне відтворити себе в колективах, які боролися б за втілення його ідеалів і цінностей. Видатний український педагог Антон Макаренко пропонував поділяти групи на первинні та вторинні колективи. Первинний колектив, на його думку, не просто група індивідів, які взаємодіють між собою, а цілеспрямований союз особистостей. Особи, які належать до первинного колективу, мають постійні ділові та дружні стосунки (клас, виробнича бригада тощо). Вторинний колектив - група, що складається з декількох первинних колективів (підприємство, школа тощо).
Психологічний клімат групи (колективу) - це та неофіційна атмосфера, яка складається в будь-якому колективі. При здоровому психологічному кліматі люди охоче спілкуються один з одним, схильні до взаєморозуміння. В таких умовах створюється доброзичлива емоційна обстановка, яка здатна ефективно вирішувати службові завдання. Можна говорити також про моральний клімат колективу. Моральний клімат визначається тим, які цінності в колективі є домінуючими: товариськість, принциповість, взаємодопомога, висока свідомість або, навпаки, користолюбство, заздрість, кругова порука.
Мала група: відносно стійке об'єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт індивідів, пов’язаних між собою спільними цілями, завданнями. Чисельність такої групи – від 2 до 30 – 40 осіб. Людина може одночасно входити до складу кількох малих груп. Приклади малих груп: сім'я, студентська група, виробнича бригада, спортивна команда. Об'єднання кількох малих груп утворює велику групу. У психології малі групи часто поділяють на первинні та вторинні. Первинна група – об'єднання людей, пов'язаних між собою родинними узами, дружбою чи спільними інтересами. Головними ознаками первинної групи є контакт віч-на-віч, постійне спілкування і мала чисельність (від 2 до 5 – 7 осіб). Вторинна група – де об’єднання декількох первинних груп. Класичним прикладом первинної групи є сім'я, а вторинної – громада, яка об’єднує декілька сімей.
Групові норми - це існуюча в групі система вимог, яка визначає поведінку її членів. У групових нормах фіксуються основні моменти діяльності: мета, засоби, предмет, процес і продукт праці, взаємні права й обов'язки, зразки поведінки та межі можливих відхилень, зміст санкцій. Санкції можуть бути організованими, тобто оформленими в законах, постановах, статутах організації, а також дифузними – безпосередні емоційні висловлювання, схвалення або несхвалення щодо дій працівника.
Референтна група - це соціальна група, яка служить для індивіда своєрідним стандартом, системою відліку для себе та інших, а також джерелом формування соціальних норм і ціннісних орієнтацій.
Статус індивіда в групі відображає визнання чи невизнання особи, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію до неї у групі, колективі, суспільстві. Статус (лат. status — стан, становище) – становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки і привілеї. У різних групах одна людина може мати різний статус. Оскільки індивід перебуває у взаємозв'язках різного рівня, виокремлюють економічний, правовий, професійний, політичний, особистісний та інші статуси особистості. Більш узагальненими є психологічний і соціальний статуси. Розрізняють також заданий і досягнутий, формальний і неформальний, суб’єктивний і об’єктивний статуси.
Соціометрія – у вузькому сенсі – область соціальної психології, пов'язана з вивченням міжособистісних відносин в малих соціальних групах. Термін соціометрія виник в ХІХ столітті і позначав застосування математичних методів у соціальних науках, але таке широке розуміння терміну не прижилося. Нового значення терміну надав Г. Морено, запропонувавши спеціальну теорію та методи. Згодом методи відокремилися від теорії і зараз використовуються як незалежні. Тому часто під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистісних відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях. Одним з основних соціометричних методів є соціометричне опитування, а соціометричним критерієм – запитання соціометричної анкети (тесту), в якій респондентам пропонується обрати одного або декількох членів досліджуваної групи. Таким опитуванням є, наприклад, опитування учнів певного класу, яким пропонують питання з позитивним та негативним відтінками. У відповідь на кожне таке запитання респонденти повинні вказати імена учнів зі свого класу. Таким чином можна визначити й неформального лідера колективу.
Спілкування набуває актуальності лише при взаємодії учасників (колектив, група, клас тощо), кожен з яких має свої індивідуальні особливості. Тому просте спілкування людей часто може переходити у конфлікт.
Конфлікт – протидія суб’єктів з приводу певного протиріччя, реального чи уявного. Виникає конфлікт там, де є зіткнення інтересів сторін.
К. Томас пропонує такі способи виходу із конфлікту:
1) конкуренція – зосередження на власних інтересах, повне ігнорування інтересів партнера;
2) уникання – відсутність уваги як до власних інтересів, так і до інтересів партнера;
3) компроміс –досягнення «половинчастої» користі кожної зі сторін;
4) пристосування – підвищена увага до інтересів іншої людини, власні інтереси відходять на задній план;
5) співпраця – стратегія, яка дозволяє врахувати інтереси обох сторін.[2,140]
Маніпуляція – навмисне і приховане спонукання іншої людини до прийняття рішень і виконанню дій.
За Е. Шостром існують такі типи маніпуляторів:
1)диктатор – наказує, погрожує, заставляє,пригнічує;
2) слабак – жертва диктатора, яка віртуозно до нього пристосовується, займає безпринципну, безхребетну позицію;
3) прилипало – перебільшує свою залежність від інших людей і безпомічність, хоче, щоб за нього виконували всю роботу;
4) калькулятор – намагається контролювати, перевіряти все і всіх, хитрує, обманює;
5) хуліган – керує жертвами,використовуючи погрози,перебільшує власну жорстокість;
6) славний парубок – добрий, безмежно любить всіх, перебільшує свою турботу і любов;
7) суддя – всіх звинувачує, нікого не прощає, критичний, любить помсту;
8) захисник – перебільшує власну підтримку інших людей, співпереживає людям, позбавляє їх можливості самостійно діяти.[2,141]
Щоб не потрапити під вплив таких людей, варто, насамперед, знати вищевказані типи та вміти визначити, до якого з них належить вас опонент.
|