|
|
Скачати 209.29 Kb.
|
|
ЛЕКЦIЯ №4 Спілкування як інструмент професійної діяльності ПЛАН
1.Інтерес до спілкування виявляють представники різник наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає важливим предметом досліджень. Багато дослідників не розмежовують поняття «спілкування» та «комунікація», а розглядають їх як синоніми. Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і обˈєднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова «спілкування», а є лише слово «communication», яке розуміється набагато ширше, ніж «комунікація» в нашій літературі. Спроба осягнути і розкрити сутність спілкування і комунікації в диференційованому контексті знайшла свій вияв в працях багатьох як західних дослідників, зокрема К. Ясперса, М. Гайдеггера, Ж-П Сартра, Дж. Г. Міда,П. Рікьора, М.Бубера, так і вітчизняних, - Г.С. Батищева, М.М. Бахтіна, А. М. Єрмоленка, Л.А. Ситниченка, М.С. Кагана, В. Курбатова, Б. Радіонова та ін. --- У найзагальнішому смислі комунікація ( від communico – повідомлення, зв'язок, спілкування) як ознака конструктивної взаємодії людей у процесі отримання інформації. Тоді ж спілкування - це тип відносин,що характеризується ставленням партнерів один до одного як до рівних і обовˈязково наділених ознаками субˈєктивності. Спілкування – це обовˈязково взаємодія , яка передбачає зворотній звˈязок, активність обох сторін (діалог). --- Говорячи про співвідношення комунікації і спілкування дослідник даного питання М.С. Каган зазначає 2 відмінності. Перша полягає в тому, що спілкування має цілісно-людський характер (практичний і духовний, інформаційний), тоді ж як комунікація є суто інформаційним процесом, тобто передаванням тих чи інших повідомлень. Друга відмінність «визначає характер самого звˈязку, вступаючих у взаємодію систем». У спілкуванні немає відправителя і отримувача повідомлень – є співрозмовники. В комунікації ми маємо справу з процесом односпрямованим. --- Комунікація як передавання певних повідомлень не передбачає субˈєкт- субˈєктної взаємодії, вона виступає як інформаційний звˈязок субˈєкта з тим чи іншим обˈєктом. Той, хто є приймачем певного повідомлення повинен лише прийняти, зрозуміти, декодувати, належним чином засвоїти і діяти відповідно до нього, характеризуючись субˈєкт-субˈєктною спрямованістю,спілкування відрізняється тим, що передбачає не просто передачу інформації, а її розширення і збагачення, оскільки воно «циркулює» між партнерами, які однаково активні в пошуку спільної позиції,спільної системи цінностей. --- Ще одна відмінність спілкування і комунікації, яку слід взяти до уваги, полягає у способі їх самореалізації. Структура повідомлення, як передачі інформації, монологічна, а структура спілкування, як процес циркуляції інформації, як правило – діалогічна. --- Спілкування людей має завжди імпровізаційний характер для кожного з його учасників. Завдяки діалогічній спрямованості спілкування прагне побачити в іншому партнерові неповторного співбесідника, тоді ж як комунікаційне повідомлення є зверненням до будь-якого адресата, що перебуває в певній ситуації, відповідає певним вимогам. Отже, ми визначаємо спілкування як процес взаємодії та взаємовідносин суб'єктів, в якому відбувся взаємообмін інформацією, діяльністю, вміннями. Обов'язково спілкування має субˈєкт-субˈєктний характер в індивідуально- особистісному прояві. Комунікацію ж не можна визначити як шлях повідомлень , форму зв'язку, процес передачі інформації за допомогою технічних засобів (ЗМІ, телефон…), як певний акт спілкування. Комунікація має соціально-інституційний характер і може мати як суб' єкт- суб'єктну так і суб'єкт-об'єктну форму. Отже, комунікація – це не спілкування у всьому його комплексі, а тільки акт спілкування. Таким чином спілкування передує комунікації. А комунікація, що є актом спілкування, виходить із спілкування. 2. Функції спілкування. Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативний,регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний. Інформаційно-комунікативна функція – з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача - прийом інформації та відповідна реакція на неї. Спілкування також забезбечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов'язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін. Отже, регулятивно - комунікативна функція – відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень. Афективно – комунікативна функція належить до емоційної сфери людини. Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється під час спілкування. Це функція полягає у взаєморегуляції та взаємокорекції поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Якщо взяти іншу основу для класифікації, то можна виокремити і такі функції спілкування, як організація спільної діяльності, пізнання людьми одне одного, формування та розвиток міжособистісних взаємин. Усі функції спілкування спостерігаються в житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну. 3. Види, типи і форми професійного спілкування. За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування:
Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація. До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова по телефону, спілкування у листах тощо. За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) — опосередковане (непряме). Для прямого спілкування — це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо. До видів опосередкованого спілкування належать і телефонна розмова, і лист, і передавання інформації по радіо, телебаченню, через книгу. Саме розвиток опосередкованого спілкування спричинив утворення цілих галузей виробництва й спеціалізовані заклади: радіо-, телестудії; видавництва й типографії, пошту, телеграф, телефонні станції тощо, а також армію робітників, які їх обслуговують. За формою існування мови розрізняють спілкування усне — письмове. Усне спілкування, як правило, пов'язане з ознаками контактності і безпосередності, а письмове — з ознаками дистантності й опосередкованості. У письмовому тексті втілюються складніші форми мислення, що відображаються у більш складних мовних формах: відокремлені звороти, експресивні синтаксичні фігури і багато інших. Письмовий текст вимагає обдумування. Такий текст є зафіксованим. Усний текст разом з ситуацією, жестами, мімікою, інтонацією дозволяє щось не сказати, не припускає переробки тексту, крім уточнень («Слово — не горобець: вилетить — не спіймаєш»). З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування:
Діалог утворюється зміною ролей «я» і «ти», що організовує текст як суму реплік. Існує своєрідний зв'язок «я» (адресанта) і «ти» (адресата). За кількістю учасників розрізняють спілкування
Кількісні відношення «1-1» і «1- декілька» приводять до міжособистісної комунікації, відношення «1- багато» — до масової (радіо, преса, телебачення). З погляду ситуації спілкування і взаємостосунків тих, хто спілкується, розрізняють спілкування:
На відміну від приватного, офіційне спілкування обмежене правилами взаємної поведінки і стосунків комунікантів як представників організації, групи, тому такий текст містить чимало клішованих, стереотипних компонентів (тексти ділових переговорів, протоколів, офіційно-ділових паперів). Форми спілкування класифікують за різними ознаками. Скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладений організаційний аспект взаємодії. Згідно з нею до форм спілкування належать індивідуальні і групові бесіди, розмови телефоном, наради, переговори, конференції, збори, мітинги, дискусії, полеміка та ін. Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Монологічна форма – це доповідь, промова, лекція. Діалогічна форма – бесіда, екзамен,збори, колоквіум. До форм писемного професійного належить текст (науковий, технічний, науково – діловий, офіційно – діловий, науково - публіцистичний). Тип спілкування. Відомими і описаним в науковій літературі є такі типи: - менторський тип спілкування, який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя , гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально – психологічного характеру стосунків; - «інформативний» тип спілкування, спрямований на передавання певної інформації . «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв’язання проблем на основі наукової методології; -«натхненне» спілкування вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог; - «конфронтаційний» тип спілкування, який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами. 4. Основні закони спілкування. Спілкування людей здійснюється згідно певних законів. Закони спілкування (комунікативні закони ) - це особливі закони. Це не такі закони, як закони фізики, хімії або математики. У чому ж їх особливості? По-перше, більшість із законів спілкування - нежорсткі, ймовірнісні. Можна навести приклади, коли той або інший закон через ті або інші обставини не виконується. По-друге, комунікативні закони не передаються людині при народженні, вони не дістаються їй в спадок - вони засвоюються людиною в ході спілкування, з досвіду, з комунікативної практики. По-третє, закони спілкування можуть з часом видозмінюватися. По-четверте, закони спілкування часто різняться у різних народів, тобто мають певне національне забарвлення, хоча багато в чому носять загальнолюдський характер. Необхідно розмежовувати загальні закони спілкування і правила спілкування. Загальні закони спілкування (комунікативні закони) описують, що відбувається між співбесідниками в процесі спілкування. Комунікативні закони відповідають на питання "що відбувається в процесі спілкування?". Комунікативні закони реалізуються в спілкуванні незалежно від того, хто говорить, про що, з якою метою, в якій ситуації і т.д. Правила спілкування - це рекомендації, що склалися в суспільстві щодо спілкування. Багато з них відображено в прислів'ях, приказках, афоризмах (Знай більше, говори менше; Слово - срібло, мовчання - золото та ін.) Правила спілкування відображають уявлення, що склалися в суспільстві про те, як треба вести спілкування в тій або іншій комунікативній ситуації. Правила спілкування виробляються суспільством і підтримуються соціально-культурною традицією цього суспільства. Вони засвоюються людьми шляхом спостереження і наслідування того, що оточує, а також шляхом цілеспрямованого навчання. Важливою складовою науки про мовну дію є закони спілкування. Основні з цих законів такі: Правда не в тім, що повідомляє відправник, а втім, що розуміє одержувач. Якщо одержувач не правильно трактує повідомлення, то провину несе відправник. Таким чином, відповідальність за точну комунікацію завжди лежить на відправнику повідомлення.. Фрази: « Ви, напевно, не зрозуміли», «Як я уже Вам сказав», «Ви, здається не розчули» і т.д. – заборонені фрази. Якщо вже Вас не зрозуміли - Ви неправильно пояснили і сердитися тут можна лише на себе. Закон дзеркального розвитку спілкування. Цей закон легко спостерігаємо в спілкуванні. Суть його може бути сформульована таким чином: співбесідник в процесі комунікації імітує стиль спілкування свого співбесідника. Це робиться людиною автоматичним, практично без контролю свідомості. Закон залежності результату спілкування від об'єму комунікативних зусиль. Цей закон може бути сформульований так: чим більше комунікативних зусиль витрачено, тим вище ефективність спілкування. Закон прогресуючого нетерпіння слухачів Даний закон формулюється так: чим довше говорить оратор, тим більшу неувагу і нетерпіння проявляють слухачі. Закон падіння інтелекту аудиторії із збільшенням її розміру. Цей закон означає: чим більше людей вас слухають, тим нижче середній інтелект аудиторії. Іноді це явище називають ефектом натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше "міркувати", хоча особистий інтелект кожної окремої людини при цьому, звичайно, зберігається. Закон первинного відторгнення нової ідеї. Сформулювати закон можна таким чином: нова, незвична ідея, повідомлена співбесіднику, в перший момент ним відкидається. Іншими словами, якщо людина раптом одержує інформацію, яка суперечить думці або уявленню, що склалося у нього на даний момент, то перша думка, яка приходить йому в голову - що ця інформація помилкова, що повідомив не її прав, ця ідея шкідлива, приймати її не треба. Закон ритму спілкування. Даний закон відображає співвідношення розмови та мовчання в людському спілкуванні. Він свідчить: співвідношення розмови і мовчання в мові кожної людини - величина постійна. Це значить, що кожній людині необхідно в день певний час говорити і певний час мовчати. Закон мовної самодії. Закон свідчить: словесний вираз ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію у того, хто говорить. З практики давно відомо, що словесний вираз деякої думки дозволяє людині зміцнитися в цій думці, остаточно з'ясувати її для себе. Якщо людина своїми словами пояснює що-небудь співбесіднику, він сам краще з'ясовує для себе суть того, що розповідається. Як приклад слугує старий вчительський анекдот - вчителька говорить учню: "- Ваня, я тобі вже 20 разів пояснила, сама нарешті зрозуміла, а ти все не зрозумієш"! Закон відторгнення публічної критики. Формулювання закону: людина відторгає публічну критику на свою адресу. Будь-яка людина має високу внутрішню самооцінку. Ми всі внутрішньо вважаємо себе вельми розумними, знаючими і правильними. Саме тому будь-яка критика або непрошена порада в процесі спілкування сприймається нами як мінімум насторожено - як замах на нашу самостійність, демонстративний сумнів в нашій компетентності і здатності ухвалювати самостійні рішення. В умовах, коли критика здійснюється у присутності інших людей, вона відкидається практично в 100% випадків. Закон довіри до простих слів. Суть цього закону, який ще можна назвати законом комунікативної простоти, в наступному: чим простіші твої думки і слова, тим краще тебе розуміють і більше вірять. Простота змісту і форми в спілкуванні - запорука комунікативного успіху. Говоріть просто, давайте прості поради - і люди підуть за вами, повірять вам. Люди краще сприймають прості істини, тому що ці істини їм зрозуміліші, звичніші. Багато хто з простих істин вічний, і тому апеляція до ним гарантує інтерес співбесідників та їх увагу. Інтерес до вічних і простих істин у людей постійний. Звернення до простих істин - основа популізму в політиці. Закон тяжіння критики. Формулювання закону таке: чим більше ви виділяєтеся з тих, хто оточує, тим більше про вас лихословлять і тим більше людей критикує ваші дії. Людина, що виділяється, завжди стає об'єктом підвищеної уваги і "притягує" до себе критику. А. Шопенгауер писав: "Чим вище ви підіймаєтеся над натовпом, тим більшу увагу ви привертаєте, тим більше буде про вас лихословити". Закон комунікативних зауважень. Формулювання закону: якщо співбесідник в спілкуванні порушує деякі комунікативні норми, інший співбесідник випробовує бажання зробити йому зауваження, поправити його, примусити змінити його комунікативну поведінку. Так, якщо співбесідник починає кричати на нас, нам завждихочеться сказати йому: - Припинити кричати! Якщо він став говорити хочеться сказати: - Говорите голосніше! Якщо він починає командувати, розпоряджатися, ми говоримо: - А чому ви тут командуєте? Людині, яка соромиться, ми говоримо: - Сміливіше, не соромтеся! Хвальку: - Що це ви розхвасталися? і т.д. Закон прискореного розповсюдження негативної інформації. Негативна, лякаюча, здатна спричинити зміни в статусі людей інформація має тенденцію до швидшого розповсюдження в групах спілкування, ніж інформація позитивного характеру. 5. Стратегії спілкування. Під стратегією спілкування розуміють загальну схему дій учасників комунікативного процесу, загальний план досягнення мети якої прагнуть співрозмовники. Це визначення візьмемо за основу. До того ж потрібно враховувати: мотиваційний компонент стратегій спілкування (чи досягається мета під час спілкування одним суб'єктами чи обома), змістовний компонент стратегії спілкування (комунікативні установки – гуманістичні або маніпулятивні (тобто егоїстичні, навіть жорстокі)) і процесуальний компонент( характер конструювання спілкування – певне співвідношення між діалогом і монологом). Отож узагальнена характеристика формується з таких основних видів стратегій спілкування: • А - гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети; • В - гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети; • С - гуманістично-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети; • D - гуманістично-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети; • E - маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення спільної мети; • F - маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення спільної мети; • K - маніпулятивно-діалогічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети; • L - маніпулятивно-монологічна, спрямована на досягнення індивідуальної мети. Наприклад. 1.Перед створенням фірми Микола З. і Ганна П. самостійно розпоряджали- ся своїми коштами. Тепер вони мають великі фінансові справи разом.Для цього необхідно прийняти єдине рішення, яке б задовольнило обох партнерів. Але Микола З. заявляє: « Я - старший, через це я буду розпоряджатися грошима». Ця стратегія К. 2. Економіст М. побачила на столі у начальника відділу новий штатний розклад. У ньому вона не знайшла своєї посади . У неї вихопилось: « Ах, так?! Як же він міг так повестися зі мною? Я не допущу цього». Ця стратегія L - маніпулятивно – монологічна, мета її індивідуальна. 3. А ось приклад стратегії А – гуманістично – діалогічної. Мета її спільна. Керівник організації говорить: «Наступного року випускатимемо іншу продукцію, більш складну. Що для цього ми повинні робити зараз?». Підлеглі внесли такі пропозиції: розробити документацію, визначитись з ресурсами, знайти покупців і т. ін. « Давайте конкретно розподілимо, хто за що відповідатиме», - попросив керівник. Начальники служб почали формулювати свої завдання. Стратегії спілкування, наведені вище і у прикладах, є так званими чистими. У житті найчастіше бувають їх комбіновані варіанти. Приклади стратегій спілкування, описаних у науковій літературі, є чимало. Їх детальніше розглянемо на практичному занятті. Це концепції Е. Шостра, В. Сатира, Томаса - Кілмена та ін. Система послідовних дій, що сприяють реалізації стратегії, досягненню мети, називається тактикою. Одну й ту саму стратегію спілкування можна втілитив різних тактиках. 6. Невебальні компоненти спілкування. Звичайно, найуніверсальнішим і найефективнішим засобом інформаційного зв'язку між людьми є словесне (вербальне) мовлення. Але люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів,які мають свою своєрідну класифікацію. Вчені розглядають 16 невербальних засобів спілкування – це рухи тіла, жести (рухи ніг, рук), просторове поле між співрозмовниками, вираз очей та направленість погляду, вираз обличчя, акустичні засоби (пов'язані з мовою і не пов'язані з нею), тактильні засоби ( потиск руки, поцілунки), посмішка, косметика, реакції шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери (наприклад, тримати сигарету) та ін. У зв'язку з цим серед невербальних засобів спілкування виділяють оптико – кінетичну систему (жести, міміка, пантоміміка, рухи тіла (кінесика)), паралінгвістичну систему (це вокалізація, тобто якості голосу, його діапазон, тональність), екстралінгвістичну систему (це темп, паузи, різні вкраплення в мову - плач, сміх, кашель тощо), проксеміку (система організації простору і часу спілкування ) і т.д. Більш детально ці системи невербальних засобів спілкування розглянемо на практичному занятті. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80 % комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження, і тільки 20-40% інформації передається за допомогою вербальних засобів. А австралійський спеціаліст « з мови рухів тіла» А. Піз стверджує , що за допомогою слів передається лише 7 % інформації, зате за допомогою звукових засобів (включаючи тон голосу, інтонацію тощо) – 38%, міміки , жестів, пози – 55%. Приклад. В якому вигляді легше сприймається догана – у письмовому чи усному? У письмовому. Бо в усному вигляді догана супроводжується ще й насупленим поглядом, грізними бровами, суворою постаттю, інтонацією, голосом. Все це посилює негативний вплив на людину і пригнічує її. А в якому вигляді хотілося б сприймати подяку - у письмовому чи усному? В усному, бо вона супроводиться посмішкою, добрим поглядом, потиском руки, інтонацією тощо. Все це посилює позитивний вплив на людину, на її самопочуття, настрій, викликає бажання працювати або робити щось ще краще, ніж раніше. І якщо раніше невербальній комунікації відводилася допоміжна, другорядна роль, то нині психологи вважають, що вміння читати невербальні сигнали є важливою умовою ефективного спілкування. Навички невербального спілкування здобуваються в повсякденному житті. Ними ми користуємося і «читаємо» невербальну поведінку інших людей автоматично, не усвідомлюючи цього. Тому, як би ми не хотіли часом сховати справжній зміст того, про що говоримо, нас видають невербальні реакції, сховані за словами. Важливо не лише вгадувати зміст невербальних сигналів учасників, але й орієнтуватися у своїх невербальних реакціях, а найкраще намагатися, щоб слова відповідали почуттям. Не слід забувати, що учасники спілкування також більш – менш успішно « читають» невербальні знаки. 7. Гендерні аспекти спілкування. Гендерні дослідження стають все більш поширеними як на Заході, так і в Україні. В гуманітарних науках гендерний підхід виник наприкінці 60-х років 20ст. Саме поняття «гендер» запровадив у наукові дослідження американський психоанплітик Столлер у праці «Стать і гендер» (1968р.).Він запропонував розрізняти біологічне поняття «стать» і психологічно-культурне поняття «гендер», яке суттєво відрізняється від біологічного. До цього часу слова «гендер» і «стать» часто вживалися вченими як синоніми. У своєму дослідженні «Гендер як наука та навчальна дисципліна» О.М. Мельник подає дуже влучне тлумачення терміна «гендер»: « Гендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інституціями система цінностей, норм і характеристик чоловічої та жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок та чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальними, політичними, економічними і культурними контекстами буття й фіксує уявлення про жінку й чоловіка залежно від їх статі». Сучасна українська дослідниця Ніла Зборовська пояснює гендер як «соціостать» на противагу біологічної статі. Поняття «гендер» не є лінгвістичною категорією. Проте мова та мовлення можуть бути проаналізовані з точки зору вираження у них гендерних відносин. Ми розглянемо дослідження вчених стосовно стилей спілкування індивідів - представників різних біологічних статей – чоловіків та жінок, а саме встановлення відмінностей у чоловічій та жіночій комунікативній поведінці. Мова чоловіків та жінок значно відрізняється. Дебара Таннен, професор соціолінгвістики університету Джорджтауна, внаслідок досліджень дійшла висновку, що мова чоловіків та мова жінок різняться між собою, як мови різних народів. У ході подібних досліджень, зокрема, встановлюється, що жіноча мова – у порівнянні з чоловічою - є менш категоричною і рясніє формами вічливості, які менш характерні або не властиві взагалі чоловічій комунікативній поведінці. Крім того, жінки мають більший словниковий запас і велику потребу в спілкуванні (їм потрібно поспілкуватися хоча б з ким – небудь упродовж дня). Шотландькі дослідники вияснили, що жіноча мова значно багатша і образніша, ніж чоловіча, незалежно від освіти. Справа в тому, що зони чоловічого мозку, що відповідають за лінгвістичні здібності , у жінок розвинуті в середньому сильніше, ніж у чоловіків.. А от зони, що відповідають за абстрактне мислення і логічні побудови більш розвинуті у чоловіків. Виключення з цього правила трапляються рідко – лише 5-8 осіб на сотню. Чоловіча мова відрізняється більш швидким пошуком асоціацій, тому чоловіки і відрізняються більшою здатністю до пошуку нестандартних рішень і новаторських пропозицій. Труднощі для взаєморозуміння створюють також і стилі комунікативної поведінки чоловіків і жінок. Чоловіча стратегія у спілкуванні напориста, активна, агресивна, вона орієнтована на монолог. Жіноча стратегія – гнучка, динамічна. Свідомо чи несвідомо жінка в процесі спілкування має на меті підтримку позитивної емоційної атмосфери, налаштування на отримання згоди. Відповідно чоловіки відчувають себе комфортніше в ситуації публічного виступу, жінки – у приватній бесіді. Чоловіки частіше починають бесіду, твердження формулюють у формі безапеляційних суджень, запитують з метою отримання інформації, незгоду висловлюють відкритим протестом. Жінки ж часто формують твердження у формі запитань, частіше ставлять запитання, причому - з метою продовження бесіди; незгоду частіше виражають мовчанням; у власних реакціях вони орієнтуються на репліку комунікативного партнера. Едіт Слембек, лінгвіст із Швейцарії, встановила, що жінки вдвічі частіше вживають дієслова умовного способу, і в 5 разів більше обмежувальних виразів, таких, як «можливо», «напевно», ставлять утричі більше запитань, першими вибачаються і частіше, ніж чоловіки, не закінчують речення. Жінки набагато частіше, ніж чоловіки, використовують слово «я». Жінки дуже часто вживають слово « так» лише для виразу зацікавленості (для того, щоб сказати: «Так, я уважно слухаю»), а чоловіки невірно сприймають його як конкретне твердження, тому що чоловіки кажуть «так» лише тоді, коли висловлюють згоду. Крім того, чоловіки і жінки по-різному ведуть себе при вислуховуванні мови співрозмовника. Якщо жінка здатна вислухати все до кінця і тільки потім висловити свою точку зору або дати оцінку ситуації, то чоловік не відрізняється такими якостями, він може спокійно слухати лише 15-20 секунд, після чого у нього вже є готова відповідь. Ще одним відмінним аспектом спілкування чоловіків є компліменти і похвала. При цьому чоловікам компліменти потрібні не менше, ніж жінкам, а от самі чоловіки у вираженні своїх емоцій зазвичай скупі на епітети, тому фраза «гарна думка» теж зараховується, як комплімент, не забувайте про це!
Найбільш масовий тип спілкування людей у суспільстві - ділове спілкування. Без нього неможливо обійтися у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин. Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями , вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладання контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями. Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:
Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Вони мають говорити «однією мовою» і прагнути до продуктивного співробітництва. Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов’язані з обміном інформацією, використання способів та засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. До основних видів ділового спілкування належить: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори. |
|
План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Поняття ділового... Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 472 с |
План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і... Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник. – ВЦ «Академія», 2004. – 344 с |
|
Тема 11. Психологія спілкування Поняття спілкування, форми, функції, рівні, засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах... |
Психологічні особливості віртуального спілкування Воно присутнє у нашому житті усюди: безпосереднє спілкування людей, спілкування за допомогою телефону, дитячі ігри, комп’ютерне спілкування.... |
|
Урок Тема. Мета спілкування і адресат мовлення; мовлення монологічне... Авилами спілкування; удосконалити вміння розрізняти такі поняття, як види мовленнєвої діяльності, монолог і діалог; розвивати вміння... |
Тема : Етикет професійного спілкування Мета: Сформувати поняття про мовний, мовленнєвий та спілкувальний етикет, його реалізацію в усному та писемному мовленні, засвоїти... |
|
ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній... |
Тема. Типові сервіси Інтернету. Спілкування в мережі. Використання програм спілкування в мережі Мета: ознайомитися з програмою для спілкування в мережі NetMeeting, навчитися створювати зустрічі, надсилати, одержувати документи... |
|
Тема: «Психодіагностика особливостей вербального та невербального... Поняття невербальної комунікації. Оптико-кінетична, проксемічна, пара лінгвістична та інші знакові системи. Проксеміка. Розміщення... |
Вивчається на початку розділу «Усне ділове спілкування». Вона є логічним... Вивчення цієї теми допоможе молодим фахівцям зрозуміти важливість професійного спілкування, яке базуються на таких правилах і нормах... |