НАУКОВА РОБОТА
ТРЕНІНГ У СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ З НЕПОВНОЛІТНІМИ ЗАСУДЖЕНИМИ
ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………...…………………….……….3
РОЗДІЛ 1. Особливості соціально-педагогічної роботи в пенітенціарній системі...………………………….………………………………………..…………6
1.1. Напрями соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими………………………………………………..…………………….…..6
1.2. Загальна характеристика тренінгу як методу соціально-педагогічної роботи..………….…………………………………………………………………..11
РОЗДІЛ 2. Застосування методів соціально-педагогічної роботи у виховних колоніях для неповнолітніх (на прикладі Самбірської виховної колонії)……………………………………………………………………………....16
2.1. Програма дослідження…....……………………………………………...16
2.2. Інтерпретація результатів дослідження…..………...…………………...18
2.2.1. Інтерпретація результатів опитування працівників колонії…......…..18
2.2.2. Інтерпретація результатів опитування експертів-науковців….……..21
2.3. Аналіз проведеної роботи….………………………………………….....23
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ…....……………………….28
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.…...…………………………...31
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Злочинність серед неповнолітніх на сьогоднішній день є однією з найсерйозніших проблем для більшості країн Європи. За статистикою Міністерства внутрішніх справ України, останнім часом спостерігається зростання злочинності серед неповнолітніх. Якщо у 2009 році неповнолітніми було здійснено 12 956 злочинів, то у 2010-му – 13 950 правопорушень. Кількість злочинів, що скоєні неповнолітніми повторно за цей же період, збільшилася на 30 % [19].
Щоденно в Україні підлітки скоюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, пограбування, насилля, побої [3]. Майже кожного третього неповнолітнього, який перебуває у виховних колоніях, засуджено на термін від 1 до 3 років позбавлення волі, половину – на терміни від 3 до 5 років. 42% неповнолітніх засуджених у виховних колоніях раніше мали умовну судимість або відтермінування відбування покарання [4].
Перевиховання неповнолітніх правопорушників покладено на пенітенціарну систему, яка є державною структурою у виправлені усіх засуджених. У сьогоденні фахівці, експерти звертають увагу на виправну неефективність пенітенціарних закладів. Це вказує на актуальність пошуку ефективних заходів для ресоціалізації неповнолітніх ув’язнених, запобігання вчиненню ними нових злочинів, як під час відбування покарання, так і після звільнення. Для цього потрібні зусилля фахівців різних галузей науки і практики, що підтверджує актуальність соціально-педагогічної роботи у пенітенціарній системі.
На жаль, наразі посада соціального педагога, на противагу від пенітенціарного психолога, не є обов’язковою в усіх підрозділах пенітенціарної системи. Важливим у практиці соціального педагога в умовах роботи в пенітенціарній системі є вироблення стратегій роботи з неповнолітніми засудженими. Все це обумовило вибір теми нашого дослідження: «Тренінг у соціально-педагогічній роботі із неповнолітніми засудженими».
Об’єкт дослідження: особливості функціонування пенітенціарної системи в Україні як державного осередку виправлення і ресоціалізації засуджених.
Предмет дослідження: соціально-педагогічна робота з неповнолітніми засудженими в установах пенітенціарної системи.
Мета дослідження: визначити особливості застосування соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими.
Для досягнення поставленої мети ми окреслили для своєї роботи наступні завдання:
Дослідити напрями соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими;
Розглянути тренінговий метод у роботі із неповнолітніми засудженими;
Дослідити особливості застосування методів соціально-педагогічної роботи у виховних колоніях для неповнолітніх (на прикладі Самбірської виховної колонії).
Методи дослідження: сукупність загальнонаукових методів, таких як відбір літературних та інших джерел за темою дослідження, систематизація, аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналіз та узагальнення наукової літератури та інших джерел, які стосуються теми дослідження, а також методу експертного опитування за допомогою інтерв’ю з працівниками колонії та експертами-науковцями в пенітенціарній сфері.
Емпірична база дослідження: Самбірська виховна колонія для неповнолітніх.
Організація та основні етапи дослідження. Дослідницька робота здійснювалася поетапно протягом 2012-2013 рр.
На пошуково-теоретичному етапі (вересень 2012 р. – травень 2013 р.) опрацьовувалися наукові джерела з досліджуваної проблеми; з’ясовувалися сутність і зміст соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими.
На етапі дослідно-експериментальної роботи (вересень 2012 р. – травень 2013 р.) проводилось емпіричне дослідження щодо застосування методів соціально-педагогічної роботи, а також розроблялися та впроваджувалася в практику тренінги з неповнолітніми засудженими в умовах Самбірської виховної колонії.
На корекційно-узагальнюючому етапі дослідження (травень – червень 2013 р.) систематизувалися й узагальнювалися результати, отримані з дослідно-експериментальної частини роботи; формулювалися загальні висновки та рекомендації.
Новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблено спробу дослідити різноманіття методів соціально-педагогічної роботи, що застосовують спеціалісти на практиці, провести їх систематизацію та виявити найбільш ефективні з огляду на перевиховання неповнолітніх засуджених.
Практична значущість: результати дослідження можуть бути використані громадськими, релігійними та благодійними організаціями та державними інституціями для підвищення ефективності ресоціалізаційних програм для неповнолітніх засуджених. Крім того, матеріали дослідження можуть знайти застосування у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися на студентській науково-технічній конференції (Львів, жовтень 2013 р.).
Публікації. Положення дослідження опубліковані у збірнику тез доповідей 71 науково-технічної конференції секції «гуманітарні та соціальні науки» Національного університету «Львівська політехніка» (Львів, 2013 р.).
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та рекомендацій, а також списку використаних джерел і додатку. Загальний обсяг роботи становить 36 сторінки, з них основного тексту – 30 сторінок. Ілюстративний матеріал: 1 таблиця. Бібліографія містить 20 найменувань.
РОЗДІЛ 1. Особливості застосування соціально-педагогічної роботи в пенітенціарній системі
1.1. Напрями соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими
Протиправна поведінка та злочинність є інтегрованою науковою проблемою, для розв’язання якої потрібне застосування соціально-педагогічної роботи у пенітенціарній системі. Дослідження у сфері пенітенціарної системи лише нещодавно перейшли у площину соціально-педагогічної роботи (І. Звєрєва, В. Лютий та ін.), більшість здійснювалися в галузі суміжних наук: кримінології (В. Лунєв, Г. Шнайдер та ін.), соціології (Ю. Алферов та ін.), психології (Г. Амінов, А. Піщелко та ін.), коли логічно перейшли від дослідження мотивації злочину, особистості делінквента, вивчення середовища, що його формує до профілактики злочинності, ресоціалізації делінквента, соціальної адаптації звільнених з ув’язнення, тобто до кола соціальних проблем.
Реформування пенітенціарної системи неможливо без роботи соціального педагога, який у своїй діяльності орієнтуються на морально гуманістичні принципи. Діяльність соціального педагога в пенітенціарній системі розглядається у 3-х ракурсах: соціальна профілактика правопорушень, соціально-психологічна робота з ув’язненими та соціальний супровід після звільнення.
Соціальна профілактика правопорушень спрямована на ліквідацію девіантної субкультури, на направлення уваги фахівця на дітей групи ризику, щоб не допустити переростання девіантної поведінки підлітків на кримінальну. Вторинною профілактикою може бути соціальний супровід підлітків з делінквентною поведінкою. Для її якісного проведення доцільна співпраця шкільних працівників, соціального працівника, правоохоронних органів та соціального педагога мікрорайону. Утім, реалії такі, що вказану роботу складно провести через відсутність ставок та без залучення громадських організацій. На наш погляд, така робота дозволила б зменшити кількість не лише неповнолітніх ув’язнених, а й підлітків з асоціальною поведінкою.
Соціально-психологічна робота з ув’язненими також має свої специфічні особливості. По-перше, це та група клієнтів, яка, зазвичай, не усвідомлює необхідність проведення з ними такої роботи і на початку уникає допомоги соціального педагога через неписаний кодекс правил, поширений серед ув’язнених; по-друге, більшість з них має фрагментарну освіту та доволі низький коефіцієнт розвитку, викривлене сприйняття та спотворені моральні цінності, що також ускладнює роботу. Але, як свідчить досвід громадських організацій, якщо таку роботу налагодити, то вона виявляється дієвою і в подальшому ув’язнені чекають на зустрічі [5, с.204-206].
У роботі з неповнолітніми засудженими фахівці виховних колоній використовують різноманітні методи соціально-педагогічної роботи, які заснувалися та розвинулися в межах різних наук, зокрема, філософії, соціології, педагогіки, психології, права, менеджменту, медицини тощо. Методи соціально-педагогічної роботи спонукають засудженого докладати вольові зусилля, накопичувати соціальний досвід поведінки, підкріплювати позитивні дії, вчинки та гальмувати негативні, а також виявляти, аналізувати та оцінювати результати виховного впливу. На нашу думку, ефективність впливу цих методів на неповнолітніх засуджених залежить від доцільності застосування та уміння самих фахівців.
Ефективність виправлення неповнолітніх засуджених, на нашу думку, залежить від застосування у виховних колоніях методів соціально-педагогічної роботи. Саме тому, вважаємо доцільним розглянути, які методи застосовує соціальний педагог у виховних колоніях. Звернемо свою увагу на модель соціально-реабілітаційної роботи соціального педагога з неповнолітніми вихованцями ВК, яка здійснюється у три етапи.
На першому етапі проводиться психодіагностична робота, яка передбачає використання діагностичних методик, що направлені на визначення рис особистості:
діагностика емоційних компонентів ставлення підлітка до значущих людей і до самого себе: «Неіснуюча тварина», «Дім-дерево-людина», «Моя сім'я», тест Люшера;
діагностика акцентуацій характеру підлітків за методикою Лічко;
діагностика індивідуально-типологічних особливостей підлітка: тест Айзенка;
діагностика здатності підлітка до соціально-психологічної адаптації в нових умовах.
На цьому етапі також діагностуються проблеми соціально-педагогічного та медико-соціального характеру, які існують у підлітка, шляхом індивідуальної бесіди соціального педагога з ним, вимальовується схема подальшої корекційної та виховної роботи з залученням інших фахівців (лікаря, юриста, психолога, нарколога, невропатолога, сексопатолога тощо). Під час роботи фахівців у ВК перевага надається індивідуальним формам роботи: бесідам та консультаціям.
Другий етап – проведення активних форм та методів виховного і корекційного впливу на вихованця. Тут ефективними та корисними є такі форми та методи соціально-педагогічної роботи:
індивідуальні бесіди та консультації спеціалістів різного профілю (сексопатолог, невропатолог, нарколог, психолог, юрист тощо);
організація дозвілля через активне залучення до організації та проведення тематичних конкурсів;
лекційні заняття;
робота в малих тренінгових групах [20, с.419-420].
На нашу думку, проведення тренінгів є найбільш дієвим методом, оскільки за даними американських науковців, тривале навчання знижує рецидив, тому доцільно заохочувати ув’язнених до отримання знань, проводити тренінги для відпрацювання соціальних навичок та формування асертивності, здійснювати інтервенції для розвитку вміння раціонально розподіляти час та організовувати дозвілля [5, с.205]. Тренінг в даний час показав свою ефективність і широко використовується в практичній роботі психологами, соціальними працівниками та соціальними педагогами [9, с.89]. В межах організованої соціально-педагогічної роботи, зокрема проведення тренінгів можна використовувати метод «рівний-рівному» – як спосіб надання та поширення достовірної інформації шляхом довірливого спілкування ровесників. Цей метод запроваджується в практику спеціально підготовлені підлітки та молоді люди [18, с.53].
Третім етапом соціально-реабілітаційної роботи соціального педагога у виховній колонії є підготовка вихованців до звільнення. Ця робота включає такі складові:
збір та аналіз повної інформації про особу, яка звільняється (вивчення її характеристик, особової справи, медичної картки тощо);
бесіда-знайомство з особою (з’ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків із сім’єю, планів щодо освіти, роботи тощо);
дослідження рис особистості, що заважають соціальній адаптації;
корекція індивідуальних рис, що заважатимуть соціальній адаптації;
проведення лекцій спеціалістів ЦСССДМ щодо вирішення проблем з питань працевлаштування, отримання прописки, влаштування на навчання тощо;
проведення анкетування та індивідуальних бесід з метою визначення проблем та потреб неповнолітнього: налагодження соціальних зв'язків вихованців з його рідними та близькими; проблеми із забезпеченням житлом тощо;
консультування з питань вирішення проблем у взаємодії з оточуючими, побутових проблем;
надання психологічної підтримки;
інформаційне забезпечення вихованців шляхом надання друкованих матеріалів [20, с.420-421];
складання індивідуальної програми роботи для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір алгоритмів втручання (засоби впливу на свідомість, почуття, волю);
складання плану соціального супроводу [2, с.500].
Модель соціального супроводу неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі, має свої конкретні завдання, а саме: допомога в отриманні документів, забезпечення підлітка житлом, надання медичної та психологічної допомоги, влаштування на навчання та допомога в отриманні робочого місця. До ЦСССДМ підлітки звертаються з різних питань. Найчастіша причина звернень – відсутність робочого місця, а звідси і засобів для існування. Тому фахівцями ЦСССДМ та Центру зайнятості за можливістю надається допомога неповнолітнім у працевлаштуванні та надаються юридичні послуги.
Виправний вплив на неповнолітніх злочинців слід розглядати як єдиний процес, що бере свій початок від взяття підлітка під варту і закінчується періодом реабілітації і соціальної адаптації після звільнення. На практиці цей процес розірваний. Причина – відсутність належної взаємодії між службами і закладами, що забезпечують роботу з неповнолітніми правопорушниками і профілактику злочинності [20, с.418-422]. У пенітенціарних установах виконанню завдань та функцій соціального педагога перешкоджають умови утримування в’язнів. У переважній більшості з них вони дуже далекі від загальновизнаних міжнародних норм, декларованих, зокрема Міжнародними стандартними правилами поводження із в’язнями, європейськими пенітенціарними правилами та Основними принципами поводження із в’язнями [15, с.455]. Несприятливі тенденції зростання підліткової злочинності, збільшення кількості правопорушень у самих колоніях і слідчих ізоляторах, достатньо високий рівень рецидиву свідчать про те, що ефективність виховного впливу на цю категорію клієнтів низька.
Отже, в сучасних умовах потрібно шукати нові способи перевиховання неповнолітніх. Саме тому, необхідним є створення інноваційних методів та технологій, направлених на ресоціалізацію та самоактуалізацію неповнолітніх засуджених. Звичайно існуючі методи соціально-педагогічної роботи, які застосовуються у виховних колоніях мають позитивний вплив на перевиховання неповнолітніх засуджених, але тільки їх правильне, систематичне, застосування зможе привести до ресоціалізації особи з протиправною поведінкою та її адаптації у суспільстві.
1.2. Загальна характеристика тренінгу як методу соціально-педагогічної роботи
В Україні соціально-педагогічна робота як практична діяльність зазнає постійного оновлення та розширення сфер фахової діяльності. У зв'язку з цим тривають суперечки щодо використання соціальними педагогами окремих методів практичної психології, особливо – тренінгів. Тому постає необхідність дослідити сфери застосування зазначеного методу у практичній діяльності соціального педагога [7].
Аналіз наукової літератури дає нам можливість стверджувати, що у сьогоденні немає в науці єдиного підходу до визначення поняття «тренінг». Це сприяє розширеному тлумаченню названого феномену. Термін «тренінг» (від англ. – train, training) має ряд значень: навчання, виховання, тренування, дресирування [12]. Загалом, суть поняття «тренінг» можна звести до наступного – це метод активного навчання, спрямований на розвиток навичок, знань і соціальних установок, шляхом виконання практичних вправ під час яких задіюється особистий досвід і знання людини.
На переваги тренінгу вказують К. Мілютіна, О. Бондаренко, Ю. Ємельянов, В. Захаров, С. Макшанов, Б. Паригін, Л. Петровська, О. Сидоренко, Н. Хрящева, М. Форверг, Т. Яценко та ін. [11]. Зокрема, К. Л. Мілютіна визначила такі переваги тренінгової форми роботи: активність групи, поєднання інформації та емоційного ставлення до неї, підвищення рівня мотивації, здатність групи до колективного мислення та прийняття рішень, практична перевірка та закріплення знань.
Недоліками тренінгу є те, що така форма роботи не придатна до подання великого обсягу суто теоретичного матеріалу. Також повинна бути відносно невелика тренінгові група і теоретична підготовка членів цієї групи має бути приблизно однакова. Важливим є те, що для ведення тренінгової групи потрібна більша майстерність ведучого, оскільки учасники можуть по-різному усвідомлювати вправи та все що відбувається під час тренінгу [14, с.5-6].
Тренінг є специфічним методом навчання, спрямованим на вирішення завдань, пов’язаних із моделюванням, проектуванням, прогнозуванням і перетворенням психологічних характеристик як індивіда, так і групи. Слід зауважити, що проведення будь-якого тренінгу передбачає, з одного боку, зовнішню роботу тренера з тією чи іншою групою, а з іншого − роботу самих членів групи всередині неї, тобто їх активну взаємодію один з одним, спрямовану на відпрацювання певних умінь і навичок [9, с.89].
На нашу думку, тренінгова форма роботи є практично універсальною, оскільки не вимагає значних ресурсів і може одночасно проводитися із значною кількістю осіб порівняно із індивідуальними методами роботи, а також учасники тренінгу активно беруть участь у такій діяльності, чим закріплюють здобуті знання. Ще однією суттєвою перевагою тренінгу є унікальна можливість вивчити складні, емоційно значущі питання в безпечній обстановці тренінгу, а не в реальній напруженій або конфліктній ситуації. Тренінг дає змогу вчитися без хвилювання щодо неприємних наслідків, які неминуче виникають у разі хибного рішення [1, с.54].
Тренінг для роботи з засудженими може бути різних типів та проходити у формах просвітницького (або тематичного) тренінгу, психологічного тренінгу (або психотренінгу), психотерапевтичного тренінгу та соціально-психологічного тренінгу.
Просвітницький тренінг є найменш глибоким за ступенем впливу на особистість засудженого з усіх вищеперерахованих. Найчастіше мета такого тренінгу сконцентрована на профілактиці певних явищ, соціальної дезадаптації та особистісних відхилень. Групі засуджених під час такого тренінгу надається інформація з конкретних проблем і допомога у прийнятті ефективних рішень та засвоєння адекватного стилю поведінки.
Психологічний тренінг спрямований на розвиток пізнавальної сфери та тренування пізнавальних процесів засуджених. На заняттях використовуються спеціальні вправи, спрямовані на розвиток мислення, уваги, уяви, пам’яті тощо.
У психотерапевтичному тренінгу група виступає як модель реального життя, де засуджений встановлює такі самі стосунки, виявляє такі самі установки, цінності, способи емоційного реагування та поведінкові реакції, як у своєму буденному житті. Участь у психотерапевтичних тренінгах дає можливість засудженим адекватно та глибше зрозуміти самих себе, побачити власні неадекватні ставлення та установки, емоційні поведінкові стереотипи, які проявляються в міжособистісній взаємодії, та змінити їх.
Соціально-психологічний тренінг передбачає більш глибокий вплив на засудженого, спрямований на усвідомлення певних соціально-психологічних закономірностей, розвиток комунікативних здібностей, рефлексивних навичок, здатності аналізувати ситуацію, поведінку, стани як інших членів групи, так і власні, уміння адекватно сприймати себе і оточуючих [16, с.73]. Автор книги «Теоретические и методическиеосновы социально-психологического тренинга» С. Мельник вважає, що у ході соціально-психологічного тренінгу мають місце навчальний, корекційний і психотерапевтичний ефекти. Соціально-психологічний тренінг в даний час є таким різновидом роботи, який показав свою ефективність і широко використовується в практичній роботі соціальними педагогами [13]. В залежності від цілей та завдань роботи з засудженими, соціальний педагог обирає один із вищевказаних типів групових занять.
У процесі роботи з групою тренер використовує різні методи, прийоми, техніки. Вибір наповнення тренінгу залежить насамперед від цілей та завдань, розв’язуваних у тренінгу, а також від особистості ведучого, його теоретичних поглядів. Тренінг може базуватися на використанні одного основного методу або кількох різних. Вибір методів залежить від складності тренінгових завдань та тривалості занять (від кількох годин до кількох днів) [10, с.191]. На нашу думку, оптимальним є поєднання кількох різних методів для ефективнішої роботи з засудженими.
Правильно організована діяльність дозволяє досягти такого результату, який сприяє повній чи частковій соціальній адаптації людини у суспільстві незалежно від змісту проблеми та її рівня, що на нашу думку є надзвичайно важливим саме для проведення у виховних колоніях. Оскільки після звільнення, неповнолітнім потрібно буде пристосовуватися до нових умов життя. У підготовці засуджених до звільнення доцільним є проведення тренінгів, які допоможуть здобути потрібні знання та навики необхідні для нормального функціонування кожному члену суспільства. Тренінгова форма роботи з засудженими включає такі послідовні проведені блоки:
психологічний (опанування навичок конструктивного спілкування; підвищення впевненості в собі; вироблення навичок вирішення конфліктних ситуацій; розвиток відповідальної поведінки; розпізнавання своїх сильних сторін та ресурсів; формування позитивної Я-концепції, вироблення навичок самопрезентації тощо);
правової підготовки (ознайомлення з основами законодавства України, зокрема правами та обов’язками громадян; надання інформації про завдання, функції та діяльність державних та не державних установ; ознайомлення з правилами виробленням документів тощо);
працевлаштування (надання інформації про шляхи пошуку роботи; опанування практичних навичок та вмінь щодо проходження співбесіди та налагодження контактів із співробітниками; а також надання інформації про права, як працівників тощо);
орієнтація на здоровий спосіб життя (профілактики ВІЛ/СНІД, ІПСШ, гепатиту, туберкульозу та інших захворювань); надання інформації про негативний вплив алкогольних, наркотичних речовин та шляхи збереження здоров’я тощо) [2, с.500].
Кожний з представлених блоків тренінгу може мати різний рівень ефективності та впливу на засудженого, це залежить від керівника тренінгу. Г. И. Захарова зазначає, що основне завдання тренера – сприяти груповому розвитку. Роль ведучого полягає в тому, щоб створити і потім підтримувати необхідні норми групового спілкування, які відображені в основних засадах роботи тренінгових груп. Для цього важливим правилом позиції ведучого є відмова від власних повчань, порад, інтерпретацій щодо [8, с.37]. Тренер повинен не лише бути ефективним ведучим, який формує групу та допомагає пройти стадії групового розвитку, він має ще й задовольнити потреби учасників стосовно отримання знань та інформації, розвитку навичок тощо. Це передбачає застосування різних стилів та тренерських ролей, значний простір для творчості [6, с.78].
При комплектуванні тренінгових груп для засуджених важливо дотримуватися принципу добровільності. Не можна втягувати засуджених на такі групи під загрозою дисциплінарних стягнень. Проте психологам, соціальним педагогам, начальникам загонів потрібно провести з засудженими індивідуальну роз'яснювальну роботу щодо тренінгової форми роботи. Також для ефективної роботи тренінгової групи потрібне дотримання і інших принципів. К. Э. Рудестам і К. М. Мілютіна виділили такі принципи тренінгу: рівності позицій, персоніфікації висловлювань, щирості у спілкуванні, зворотнього зв’язку, принцип «тут і зараз», активності, конфіденційності, добровільності та дослідницької позиції [17, с.32-33; 14, с.8]. Принципи тренінгової групи створюють особливий психологічний мікроклімат, часто різко відрізняються від клімату в традиційних групах. Учасники тренінгу, усвідомлюючи цей факт, починають самі слідкувати за дотриманням групових норм.
Отже, використання методу тренінгу в пенітенціарній системі є необхідною умовою для ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Тренінг сприяє вдосконаленню комунікативної, мотиваційної, творчої та рефлексивної сфери особистості. Зазвичай застосування тренінгу призводить до позитивних результатів: він дозволяють формувати знання, уміння та навички засуджених шляхом залучення їх в активну навчально-пізнавальну діяльність, таким чином, інформація переходить в особисті знання неповнолітнього.
РОЗДІЛ 2. Застосування методів соціально-педагогічної роботи у виховних колоніях для неповнолітніх засуджених (на прикладі Самбірської виховної колонії)
Актуальність дослідження. У пенітенціарних закладах досягнення непростих задекларованих завдань виправлення та ресоціалізації неповнолітніх можливе за умови здійснення системного, цілеспрямованого та правильно організованого впливу. Для неповнолітнього який, вчинив злочин, важливим є не тільки зрозуміння неправильності свого вчинку, а й можливість після відбуття покарання повернутись до повноцінного життя в суспільстві. Тому, на нашу думку, буде доречним дослідити застосування методів соціально-педагогічної роботи у виховних колоніях для неповнолітніх, які мають на меті перевиховання. Для нас важливим є дослідити наскільки практично застосовують ці методи у виховних колоніях і яким є їхній вплив на виховання неповнолітніх.
|