|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
|
45. Види і розвиток людської діяльності Основні види діяльності: спілкування, гра, навчання і праця Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять характер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток. Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми. Воно також переслідує цілі встановлення порозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання допомоги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах, знають і бачать один одного. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією через інших людей або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон тощо). Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженостей. Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда. Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом. її об'єктом і, відповідно, засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, що прискорюють її перебіг і удосконалюють результати. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, вони перетворюються на вміння і навички. По-четверте, у результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, виособлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності, описаний О.М. Леонтьєвим, одержав назву зсуву мотиву на мету. 46. Уміння, навички і звички Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно уміннями, навичками і звичками. Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад точно і правильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння звичайно містять автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні в основних проміжних пунктах і кінцевій меті. Навички - це цілком автоматизовані, інстинктоподібні компоненти вмінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії. При автоматизації дій і операцій, перетворенні в навички у структурі діяльності відбувається ряд перетворень. По-перше, автоматизовані дії й операції зливаються в єдиний цілісно виконуваний акт, іменований умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише або робить спортивну вправу, яка проводить хірургічну операцію або яка виготовляє тонку деталь, яка читає лекцію тощо). При цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилкових різко зменшується. Уміння утворюються в результаті координації навичок, їх поєднання в системи за допомогою дій, що перебувають під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне керування уміннями. Воно полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дії, тобто одержання насамкінець надійного результату дії. Ще один елемент діяльності - звичка. Якщо уміння і навички пов'язані з вирішенням якогось завдання, припускають одержання якогось продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, виконуваною механічно, і не мають свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). 47. Поняття і види спілкування Спілкування властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм, стаючи усвідомленим і опосередкованим через мову. У спілкуванні виділяють такі аспекти: зміст, мету і засоби. Зміст - це інформація, що у міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої. У людини, крім даних природою засобів передавання інформації, є чимало таких, що винайдеш й удосконалені нею самою. Це - мова та інші знакові системи, писемність в її різноманітних видах і формах (тексти, схеми, малюнки, креслення), технічні засоби запису, передавання і збереження інформації (радіо-, відеотехніка; механічна, магнітна, лазерна й інші форми записів). Спілкування залежно від змісту, цілей і засобів можна поділити на декілька видів. За змістом:
Види спілкування:
Результатом спілкування стає взаємний вплив людей. Найважливіші види спілкування - вербальне і невербальне. Невербальне спілкування не припускає використання звукової мови, природної мови як засобу спілкування, - це спілкування за допомогою міміки, жестів, через прямі сенсорні або тілесні контакти. Ними є тактильні, зорові, слухові, нюхові та інші відчуття й образи, одержувані від іншої особи. Більшість невербальних форм і засобів спілкування в людини є природженими і дозволяють їй взаємодіяти, домагаючись порозуміння на емоційному і поведінковому рівнях, не тільки із собі подібними, але й з іншими живими істотами. У багатьох з вищих тварин, і найбільше - в собак, мавп і дельфінів, є здатність до невербального спілкування. Вербальне спілкування властиве тільки людині, воно як обов'язкову умову передбачає засвоєння мови. За комунікативними можливостями воно багатше за всі види і форми невербального спілкування, хоча в житті не може цілком його замінити. Та й самий розвиток вербального спілкування спочатку неодмінно спирається на невербальні засоби комунікації. 48. Роль спілкування в психічному розвитку людини Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з іншими, вона ніколи не стала б цивілізованою, культурною і морально розвинутою, була б до кінця життя приречена залишатися напівтвариною. Як приклад можна навести стани людей, яких знаходили серед звірів і які тривалий період жили в ізоляції від цивілізованих людей. Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання. Спілкування - це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, схильностей, визначити цілі життя. Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Мотиваційне спілкування служить джерелом додаткової енергії для людини, своєрідною її «підзарядкою». Набуваючи в результаті такого спілкування нових інтересів, мотивів і цілей діяльності, людина збільшує психоенергетичний потенціал, що розвиває її. Діяльнісне спілкування, міжособистісний обмін діями, операціями, вміннями і навичками, розвиває, удосконалює і збагачує власну діяльність. Біологічне спілкування служить самозбереженню організму як найважливіша умова підтримки і розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм громадського життя: груп, колективів, націй, держав, людства в цілому. Безпосереднє спілкування необхідне людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних їй від народження найпростіших і ефективних засобів та способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування й удосконалення на базі здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого керування самим спілкуванням. Завдяки невербальному спілкуванню людина одержує можливість психічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2-3 років). Щодо вербального, то воно пов'язане із засвоєнням мови. 49. Роль дитинства в становленні особистості Майже всі основні властивості і особистісні якості людини формуються в дитинстві, за винятком тих, що набуваються з накопиченням життєвого досвіду і не можуть з'явитися раніше того часу, коли людина досягне певного віку. У дитинстві формуються основні мотиваційні, інструментальні і стильові риси особистості. Мотиваційні належать до інтересів людини, до цілей і завдань, що вона ставить перед собою, до її основних мотивів поведінки. Інструментальні риси включають задоволення актуальних потреб, а стильові - стосуються темпераменту, характеру, способу поведінки. До закінчення школи особистість в основному оформлюється, і ті індивідуальні особливості персонального характеру, що дитина одержує в шкільні роки, звичайно зберігаються тією або іншою мірою протягом усього наступного життя. Сензитивним періодом формування первинних мотивів людини і рис її характеру є дошкільне дитинство, від народження до вступу в школу. У цей час утворюються також основні стильові і частково інструментальні особистісні риси. У дошкільному віці оформлюються задатки, проте сензитивний період розвитку здібностей на їх основі продовжується аж до закінчення школи. Молодший шкільний і початок підліткового віку - роки прискореного розвитку здібностей, а старший шкільний вік - час, найбільш сприятливий для розвитку моральних і світоглядних установок, системи поглядів особистості на світ. Особистісний розвиток дитини починається з народження і завершується після закінчення школи набуттям соціально-психологічної самостійності і незалежності, а також почуття внутрішньої свободи, характерного для високорозвиненої особистості. У міру зростання дитини розвивається прагнення до особистісної незалежності і персональної свободи. Послідовні кроки реалізації цього життєво важливого прагнення: фізична незалежність (відділення дитини від організму матері): фізіологічна незалежність (поява здатності самостійно задовольняти свої органічні потреби); психологічна незалежність - свобода, що розуміється як спроможність людини думати і поводитися цілком самостійно, відповідно до внутрішньо прийнятих принципів власної автономної моралі. Разом з індивідуалізацією особистості, її емансипацією, може зростати почуття самітності. Ця самітність породжує в неї відчуття беззахисності і тривоги. Індивідуалізація, що посилюється призводить до підкорення іншим або до пригнічення інших, або до ізоляції від них. У першому випадку для того, щоб зняти тривогу і страх, дитина прагне злитися з оточуючими. За це треба платити повною або частковою відмовою від власного «Я». У другому випадку людина починає розвиватися як особистість за рахунок інших людей і, зрештою, зупиняється у своєму індивідуальному розвитку. Так народжуються два основних типи особистості: конформна, яка не має власного «Я», і владна, деспотична. Третій тип психологічно ізольованої особистості виникає тоді, коли між формально вільними людьми встановлюються винятково ринкові відносини типу «ти - мені, я - тобі». У результаті народжується тип особистості самітника. І тільки четвертий шлях відкриває простір для повноцінного особистісного розвитку людини. Це - шлях пріоритетного морального самовдосконалення людини. Однією з серйозних небезпек, що можуть виникнути на шляху особистісного розвитку дитини є формування такої риси, як агресивність. її можна визначити як навмисна поведінка, що завдає шкоди іншій людині або предмету. Це може бути фізичний напад однієї дитини на іншу або на дорослого, вербальна агресія тощо. При спробах справити виховний вплив на агресивну поведінку дітей нерідко виникає своєрідне порочне педагогічне коло: високоагресивна дитина викликає відповідне вороже ставлення до себе з боку інших людей. У результаті її власні агресивні дії не гальмуються, а зміцнюються, тому що вони одержують підтримку з боку агресивних дій інших людей. Причиною агресивної поведінки дітей нерідко є батьки, що самі демонструють зразки подібної поведінки. 50. Психологія юнацького віку і формування самосвідомості Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові можуть бути першорядними. Відповідаючи самому собі на питання «хто я?», «який я?», «до чого я прагну?», молода людина формує: 1) самосвідомість - цілісне уявлення про себе, емоційне ставлення до себе, самооцінку своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей, на основі чого виникають можливості цілеспрямованого самовдосконалення, самовиховання; 2) власний світогляд як цілісну систему поглядів, знань, переконань своєї життєвої філософії; 3) прагнення наново і критично осмислити усе оточуюче, самоствердити свою самостійність та оригінальність. Для юнацтва властивий максималізм суджень, своєрідний егоцентризм мислення: розробляючи свої теорії, юнак поводиться так, наче світ повинен підпорядковуватися його теоріям, а не теорії - дійсності. Прагнення довести свою незалежність і самобутність супроводжуються типовими поведінковими реакціями: «зневажливого ставлення» до порад старших, недовіри і критиканства стосовно старших поколінь. Але в такій ситуації юнак змушений спиратися на моральну підтримку ровесників, і це призводить до типової реакції «підвищеної схильності» до впливу ровесників. Юнацький вік являє собою наче «третій світ», що існує між дитинством і дорослістю, тому що біологічно-фізіологічне і статеве дозрівання завершено (уже не дитина), але в соціальному відношенні - ще не самостійна доросла особистість. Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї. Найважливіший психологічний процес юнацького віку -становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я». Становление самосвідомості відбувається за декількома напрямками: 1) відкриття власного внутрішнього світу, з'являється почуття власної особливості, несхожості на інших; 2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченості свого існування. Саме розуміння неминучості смерті змушує людину всерйоз задуматися про сенс життя, про свої цілі. Поступово з мрії, де усе можливо, починають виокремлюватися плани діяльності. Усвідомлення цілей, життєвих устремлінь, вироблення життєвого плану - важливий елемент самосвідомості. 3) Формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, спочатку оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, а потім морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. На основі аналізу досягнутих результатів, врахування думок інших людей в юнака формується самоповага - узагальнене ставлення до себе. 4) Відбувається усвідомлення сексуальної чуттєвості, і формується ставлення до неї. Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини. Зріла статева любов дорослих людей являє собою єдність чуттєво-сексуального потягу і потреби в духовному спілкуванні, то в юності ці два потяги зріють неодночасно, і до того ж по-різному в дівчат та юнаків. |
|
“ Психічні процеси, властивості і стани В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність” |
Тема: Особа, суспільство, держава ... |
|
Реферат На тему: ” Індивід, людина, особистість Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній,... |
Тема. Що означає бути щасливим Очікувані результати. На основі вивченої теми учні зможуть : пояснювати зміст понять «щастя», «індивідуальність», «характер» |
|
1. Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та... Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та „суб'єкти господарювання”: теоретичний та законодавчий аспекти |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Теоретичні та практичні аспекти співвідношення понять психічного насильства, примусу і погрози |
|
Співвідношення понять пізнання, розслідування і доказування Пізнання – це особливий процес відображення дійсності, що починається з відчуттів і піднімається до діалектичного мислення, яке відображає... |
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ... Співвідношення понять «учасники господарських правовідносин» та «суб'єкти господарювання»: теоретичний та законодавчий аспекти |
|
Урок №42 Тема. Ламана і многокутник Формувати вміння відтворювати означення вивчених понять; на готовому рисунку знаходити зображення вивчених понять, і навпаки, виконувати... |
Особистість є складною системою, яка здатна до саморозвитку й самовдосконалення Особистість є складною системою, яка здатна до саморозвитку й самовдосконалення. Особистістю одночасно і народжуються, і стають.... |