Співвідношення понять „індивід”, „особистість”, „індивідуальність”
|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
|
22. Сутність ієрархічної теорії мотивації Маслоу. Американський психолог, один з основоположників гуманістичної теорії А.Маслоу (1907-1970) головною характеристикою особливості вважав потяг до самоактулізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості і агресії, як вважав З.Фрейд. Навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактулізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою –видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволенням гуманістичних потреб. За А.Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в певних умовах. Однак ці потреби в самоактулізаціі задовольняються лише за умов задоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархію потреб, згідно з Маслоу, складають:
Самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей, котрі являють собою особистості, Маслоу називає такі їхні особливості, як невимушеність у поведінці, ділову спрямованість, вибірковість, глибину та демократичність у стосунках, незалежність, творчі прояви та ін.  23. Сутність “зсуву мотиву на мету” (за Леонтьєвим) Механізм зсуву мотиву – механізм створення мотивів, помічений в теорії діяльності. Суть його у тому, що ціль, раніше спрямована на реалізацію через мотив, з часом набуває самостійної сили – сама стає мотивом. Перетворення цілі на мотив може відбутися тільки, якщо накопичуються позитивні емоції. Предмет не може стати мотивом по замовленню навіть при дуже сильному бажанні. Повинен пройти тривалий період накопичення позитивних емоцій – своєрідних мостів, з’єднуючих предмет з системою існуючих мотивів, поки новий мотив не буде включений в цю систему. Процес зсуву мотиву підпорядковується загальному правилу: той предмет, ідея, ціль, який тривало та стійко накопичував позитивні емоції , - перетворюється в самостійний мотив. Так відбувається зсув мотиву на ціль, кажучи по іншому, ціль набуває статус мотиву. Такий механізм діє на всіх етапах розвитку особистості, лише з віком змінюються та ускладнюються ті головні мотиви спілкування, які насичують позитивними емоціями дії, що освоюються, - бо ж по мірі росту все розширюється коло соціальних контактів та зв’язків. Приклад. Припустимо, що учня першокласника не вдається посадити за уроки. Припустимо тепер, що дитині говорять: до тих поки ти не зробиш уроків, ти не підеш гратися. Нехай таке зауваження діє і дитина виконує домашнє завдання. Таким чином в даному випадку ми спостерігаємо наступне: дитина хоче отримати хорошу оцінку, хоче виконати і свій борг. Для її свідомості ці мотиви без сумніву існують. Та вони для неї психологічно не діючі, а дійсно діючим для неї являється інший мотив: отримати можливість піти гратися. Дитина почала готувати уроки під впливом мотиву, який ми спеціально для неї створили. Та проходить тиждень-другий, і ми бачимо, що дитина сама сідає за завдання, вже за власним бажанням, за власною ініціативою. Вона робить тепер уроки тому, що хоче отримати хорошу оцінку. Справа в тому, що при деяких умовах результат дії являється більш значущим, ніж мотив, реально спрямовуючий на цю дію. Дитина починає з того, що добросовісно готує домашні завдання, маючи на увазі швидше піти гратися. В результаті ж це приводить до набагато більшого: не лише до того, що вона отримує можливість іти гратися, алетй отримувати хороші оцінки. Відбувається нове (опредмечування) її потреб, а це значить, що вони піднімаються на ступінь вище. 24. Становлення і розвиток особистості з позиції психоаналізу. Фрейд, основополжник психоаналізу, сформулював психологічну концепцію особистості, відповідно до якої в структурному плані вона складається з трьох компонентів: “Воно”, “Я” (его), “Над-я”. “Воно” - це несвідома частина психіки, вируючий казан біологічних природжених інстинктивних потягів: агресивних і сексуальних. Рівень “Я”- це рівень свідомості, який перебуває у стані постійного конфлікту з «Воно», пригнічуючи сексуальні потяги. На «Я» впливають три сили: «Воно», «Над-Я» і суспільство, яке висуває свої вимоги до людини. «Я» прагне встановити гармонію між ними, підкоряється не принципу задоволення, а принципу «реальності». «Над-Я» слугує носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль критика, цензура, совісті. У теорії особистості психоаналізу містяться як деякі продуктивні наукові положення (про складність, багатоплановість структури особистості, про свідоме й несвідоме, про внутрішні суперечності особистості), так і спірні погляди на природу особистості. Особистість з позиції психоаналізу - суперечлива, із самого початку гріховна, вічно мучиться, невротична і конфліктна істота. 25. Становлення і розвиток особистості з позиції біхевіоризму. Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та або інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула «стимул - реакція» (S-R) є провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв’язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини найчастіше випливає з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо. Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакцій. Людину в концепції біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, запрограмовану на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули й підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку. 26. Умови становлення і розвитку особистості: гуманістична психологія. Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К. Роджерс. Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, “Я-концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема – чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Завдяки К. Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові суб’єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень. Інший представник гуманістичної психології США – Г. Олпорт – вважав особистість відкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв’язку з іншими людьми. Особистість, за його визначенням, - це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна увесь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні, тобто постійно “розвивати” гомеостаз. Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування. Важливою умовою розвитку особистості визнається можливість чинити опір рівновазі. Напруга має підтримуватись, а не усуватись. При цьому вчений базує свої погляди на біографіях видатних людей, для яких життя – це безперервне долання труднощів, більше того – вони самі прагнуть цього, шукаючи та долаючи перешкоди. Отже, особистість конкретної людини характеризується певною системою рис-мотивів, або трайтів, яка визначає її поведінку та розвиток. 27. Основні психосоціальні стадії розвитку особистості за Е. Еріксоном. На стадії дитинства (1-ша стадія) головну роль у житті дитини відіграє мати, вона годує, доглядає, дає ласку, турботу, у результаті чого в дитини формується базова довіра до світу. 2-га стадія раннього дитинства пов'язана з формуванням автономії і незалежності. Дитина відчуває можливість покарання, в неї формується почуття сорому. Наприкінці стадії повинна бути рівновага «автономії» і «сорому». У віці 3-5 років, на третій стадії, дитина вже переконана, що вона особистість, тому що вона бігає, вміє говорити, формується почуття підприємливості, ініціативи. У молодшому шкільному віці (4-та стадія) дитина вичерпує можливості розвитку в рамках сім'ї, і тепер школа залучає її до знань. Формується працелюбство. У підлітковому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Підліток знаходить своє «Я», визнання себе з боку оточуючих. На 6-й стадії (молодість) для людини актуальними стають пошук супутника життя, тісне співробітництво з людьми. 7-ма (центральна) стадія – дорослий етап розвитку особистості. Позитивні симптоми цієї стадії: особистість вкладає себе в улюблену працю і турботу про дітей, задоволена собою і життям. Якщо немає об'єктів любові (немає улюбленої роботи, сім'ї, дітей), то людина спустошується, виникає застій. Після 50 років (8-ма стадія) відбувається утворення завершеної форми егоідентичності. Людина переосмислює усе життя, усвідомлює своє «Я».
28. Стадії розвитку особистості за Д. Ельконіним.
Чим більш зрілою психологічно та соціально є особистість, тим більше зростають її можливості у подальшому розвитку. Період особистісної зрілості відкриває якісно нові можливості становлення людини. З цієї позиції цікаво розглянути розвиток особистості протягом життя. 29. Стадії розвитку особистості за Г.С. Костюком Видатний український психолог Г. С. Костюк (1899—1982) зробив значний внесок у психологічну теорію особистості. По його концепції, індивід стає суспільною істотою, особистістю в міру того, як у нього формуються свідомість і самосвідомість, виходить система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції. Цілісна система періодизації розвитку особистості на протязі всього життя (стадії): 1. Фаза новонародження: утворюються умови становлення особистості (1-2 міс.). Спірність між початковими соціальними й фізичними відносинами в цей період є руховою силою психічного розвитку дитини. 2. Стадія дитини: провідної є потреба в спілкуванні, суть якого обмін емоціями між дорослим і дитиною. Утворюється свідомість. 3. Перехід до раннього дитинства: перше усвідомлення «самості», з'являється «Я». 4. Дошкільне дитинство: усвідомлюється внутрішній світ, здійснюються перші способи свідомої саморегуляції. 5. Молодше шкільне дитинство: усвідомлення свого місця в системі суспільних відносин. 6. Підлітковий період: якісна перебудова особистості, усвідомлення себе, підліток стає суб'єктом саморозвитку, самовдосконалення. 7. Старший підлітковий вік (15-17): пошук морального й професійного самовизначення, проблема сенсу життя, світогляду. 8. Перехід до юності (17-18): перехід від пізнання миру до його перетворення, самоствердження свого «Я», творчої професійної діяльності. 9. Юнацький вік (18-23): особистісне й професійне самовизначення. 10. Молодість (24-30): час пошуку себе. 11. Перехід до розквіту (прим. 30): самоаналіз власної особистості, криза. 12. Розквіт: (31-40) найвища працездатність, віддача, творчість. 13. Зрілість (40-55): вершина професійного росту, потреба передати досвід послідовникам, учням; питання сенсу життя. 14. Старість (55-90): потреба в передачі досвіду, спілкуванні, повазі, самоствердженні. 30. Критерії психологічно-зрілої особистості з позиції гуманістичної психології Гуманістична психологія – напрямок у психології, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, що являє собою не щось заздалегідь задане, а «відкриту можливість» самоактуалізації, властиву тільки людині. Представник напрямку гуманістичної психології Олпорт Г.У. був першим, хто ввів у психологію уявлення про зрілу особистість, помітивши, що психоаналіз ніколи не розглядає дорослу людину як дійсно дорослу. У своїй книзі 1937 року він присвятив зрілій особистості окрему главу, сформулювавши в ній три критерії особистісної зрілості. Перший критерій – розмаїтість автономних інтересів, розширення «Я». Зріла особистість не може бути вузькою. Другий – самосвідомість, самооб'єктивація. Сюди ж він відносить таку характеристику як почуття гумору, що, за експериментальним даними, найкраще корелює зі знанням себе. Третій критерій – філософія життя. Зріла особистість має свій світогляд на відміну від особистості незрілої. У більш пізніх роботах він розширює й доповнює перелік цих критеріїв, описуючи вже 6 основних параметрів зрілої особистості, які вбирають у себе перші три:
Олпорт був першим психологом, хто заговорив всерйоз про ролі гумору для особистості. По-шосте, зріла людина має цільну життєву філософію. Яке зміст цієї філософії, принципової ролі не грає – найкращої філософії не існує. 31. Психодинамічний напрям щодо психологічно зрілої особистості. На початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю особистості, при цьому Фрейд був схильний вважати їх скоріше процесами, чим структурами. Фрейд віддавав величезне значення цьому розподілу: ІД. Слово “ід” походить від латинської “воно” і, за Фрейдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості. Ід функціонує цілком у несвідомому і тісно пов'язане з інстинктивними біологічними спонуканнями (їжа, сон, дефекація, копуляція). ЕГО (від лат. “ego” - Я) - це компонент психічного апарата, відповідального за прийняття рішень. Его прагне висловити і задовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. Его одержує свою структуру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності. Спираючись на силу логічного мислення его здатне спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним способом. Его виступає в ролі “виконавчого органу” особистості і є цариною протікання інтелектуальних процесів і вирішення проблем. Суперего – останній компонент особистості, що розвивається, функціонально означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.). За 3. Фрейдом, особистість людини приречена на постійний внутрішній конфлікт, що виникає через “взаємовідносини” трьох компонентів структури особистості. Психологічно зріла особистість у психодинамічному напрямку характеризується відокремленими один від одного «Я», «Воно» і «Над-Я» і котрі не втягнуті в тяжкі конфлікти, характерні для дитини і невротика."Я" в якості "стержня особистості" зазнає багато змін протягом життя людини внаслідок того, що йому доводиться засвоювати великі області, які належать "Воно" і "Над-Я". 32. Психологічно зріла особистість з позиції вітчизняної психології Проблема оцінки розвитку особистості відноситься до такої, що не втрачає своїй актуальності в психології. А.Н. Леонтьев указував, що особистість – це особлива якість, котру індивід здобуває в суспільстві, у сукупності відносин, суспільних по своїй природі, у які індивід утягується. Задоволення людиною предметно-речовинних потреб приводить до низведення їх лише до рівня умов, а не внутрішніх джерел розвитку особистості: особистість не може розвиватися в рамках потреб, її розвиток припускає зсув потреб на творення, що не знає границь. Цей висновок має принципове значення. Психологи, що розробляють теорію особистості, вважають, що людина як особистість являє собою відносно стійку психологічну систему. Згідно Л.І. Божович, психологічно зрілою особистістю є людина, здатна керуватися свідомо поставленими цілями, що визначає активний характер його поводження. Ця здатність обумовлена розвитком трьох сторін особистості: раціональної, вольовий, емоційної. Саме всебічний, гармонічний (а не потворно – однобокий) розвиток кожної людини і є головною умовою народження особистості, що вміє самостійно визначати шлях свого життя, своє місце в ній, свою справу, цікаву й важливу для всіх, у тому числі й для нього самого». Центральної, смислоутворюючою характеристикою людини є його спосіб відношення до іншої людини. Ця думка присутня в багатьох психологів, але в С.Л. Рубінштейна вона виражена з особливою яскравістю й глибиною: «...найперше з перших умов життя людини – це інша людина. Відношення до іншої людини, до людей становить основну тканину людського життя, її серцевину. «Серце» людини все виткано з його людських відносин до інших людей; те, чого воно стоїть, цілком визначається тим, до яких людських відносин людина прагне, які відносини до людей, до іншої людини вона здатна установлювати. Психологічний аналіз людського життя, спрямований на розкриття відносин людини до інших людей, становить ядро справді життєвої психології. Тут разом з тим область «стику» психології з етикою». Братусь Б.С., опираючись на слова відомих учених і мислителів, говорить про те, що «особистість як специфічна конструкція, що зводить не до інших вимірів, не є самодостатньої, у собі самої несучий кінцевий зміст. Зміст цей знаходиться залежно від складних відносин, зв'язків із сутнісними характеристиками людського буття. Інакше кажучи, сутність особистості й сутність людини відрізняються друг від друга тим, що перше є спосіб, інструмент, засіб організації досягнення другого, а виходить, перше одержує зміст і виправдання в другому». Як і все живе, життєвий процес, відношення до іншого несе в собі вихідне, рушійне протиріччя. Це протиріччя, боротьба протилежно спрямованих тенденцій, векторів є, з одного боку, розгляд людини як самоцінності, як безпосередньо родової істоти, а з іншого боку – розуміння її як засобу, підлеглого зовнішньої мети. Наближення до першого й протистояння другому – основна умова розвитку людини як людини. Умовами й одночасно критеріями цього розвитку є: відношення до іншої людини як до самоцінності, як до істоти, що персоніфікує в собі нескінченні потенції роду людина (центральне системоутворююче відношення); здатність до децентрації, самовіддачі й любові як способу реалізації цього відношення; творчий, цілетворний характер життєдіяльності; потреба в позитивній волі; здатність до вільного волез’явлення; можливість самопроектування майбутнього; віра в здійсненність наміченого; внутрішня відповідальність перед собою й іншими, минулими й майбутніми поколіннями; прагнення до знаходження наскрізного загального змісту свого життя». 33. Проблема особистісного вибору і сенс життя Сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо виявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації і стратегічні цілі як граничні підвалини вибору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами суспільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами і об'єктивними результатами і, нарешті, рівень розуміння і обґрунтування свого призначення і покликання, покладання цілей і перспективи власної життєдіяльності у контексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення. Система особистісних змістів кожної людини визначає індивідуальні варіанти його ціннісних орієнтацій. Людина з першого років життя засвоює й створює ціннісні орієнтації, які формують його життєвий досвід. Ці ціннісні орієнтації він проектує на своє майбутнє. Саме тому настільки індивідуальні ціннісно-орієнтаційні позиції людей, і властиво життєвий шлях кожної людини. Отже, уявлення про власне майбутнє пов'язане із цінностями. Цінності, будучи по своїй природі соціально-історичними, є засобом прилучення індивіда до роду (родовим людським здатностям), тим самим дозволяючи перебороти кінцівку (тимчасовість) людського існування. Цінності, у свою чергу, тісно пов'язані з уявленнями про сенс життя, що є одночасно й підстава розвитку особистості, і його результатом. Самовизначення пов'язане із цінностями, з потребою формування значеннєвої системи, у якій центральне місце займає проблема сенсу життя, з орієнтацією на майбутнє. Визначення людиною себе в суспільстві як особистості є визначення себе (самовизначення, заняття активної позиції) відносно соціокультурних цінностей, і тим самим – визначення змісту свого існування, Визначення себе як особистості – особистісне самовизначення – має ціннісну-смислову природу. Цінності ж задають орієнтацію на майбутнє. У пошуках змісту свого існування, у найбільш загальній формі проявляється ціннісно-смислова природа особистісного самовизначення. Потреба в сенсі життя характеризує дорослі форми поводження й тому не може бути обійдена, коли ми маємо справу із процесом дорослішання особистості, становленням людського “я”. наприклад, Віктор Франкл розглядає прагнення до пошуку й реалізації людиною змісту свого життя як уроджену мотиваційну тенденцію, властивим всім людям і такою, що є основним двигуном поводження й розвитку дорослої людини. Потреба в сенсі життя, вважає К.Обухівський, утворює той “вузол”, що дозволяє людині, по-перше, інтегрувати численні вимоги, що йдуть із різних сфер його життєдіяльності, будувати життя не як послідовність розрізнених випадків, а як цілісний процес, що має мети й наступність, і, по-друге, допомагає людині інтегрувати всієї його здатності, максимально їх мобілізувати, випливаючи тим завданням, які ставляться їм відповідно до виробленої Я-концепції й концепцією життя. ння якогось продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, виконуваною механічно, і не мають свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її частини. 34. Акцентуації характеру ( А.Є. Лічко) 1. Гіпертимний тип. Відрізняється рухливістю, схильністю до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика невсидчивість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) 2. Циклоїдний тип. Висока дратівливість, схильність до апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні невдачі, дуже дратуються навіть на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі. 3. Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне - слово, погляд... Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. 4. Астено-невротичний тип. Характерна висока підозріливість і капризність, втомляємість, особливо при виконанні розумової праці, і роздратованість. 5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором’язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. 6. Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших. 7. Шизоїдний тип. Головна риса - замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять. 8. Епілептоїдний тип. Дуже часто плачуть, особливо в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси - жорстокість, власність, егоїзм. 9. Істероїдний тип. Найбільш характерна риса цього типу - егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них - привертати до себе увагу оточуючих, вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу. 10. Нестійкий тип (неустойчивий). Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє. 11. Конформний тип. Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування будь-яким авторитетам, групі. Це тип пристосування. 35. Особистість і характер людини Характер - це сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки. Характер є сукупністю певних рис особистості. Кожна риса хар-ру є рисою особистості, але далеко не кожна риса особистості є рисою хар-ру. Щоб бути рисою характеру, риса особистості має бути: досить виразною; досить тісно пов’язаною з іншими рисами хар-ру в одне ціле; систематично виявлятися в різних видах діяльності, ситуаціях, обставинах. Виділяють такі риси хар-ру: 1) риси, які характеризують вчинки людей щодо вибору цілей діяльності і спілкування - ощадливість, раціональність; 2) риси, які характеризують дії, спрямовані на досягнення цілей, - наполегливість, цілеспрямованість, послідовність; 3) риси, які безпосередньо пов’язані з темпераментом і характеризують особливості дії, вчинків, поведінки загалом, - інторверсія-екстраверсія, тривожність, витриманість-імпульсивність, ригідність. У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти: · спрямованість; · переконання; · розумові риси; · емоції; *волю; *темперамент; · повноту; · цілісність; · визначеність; · силу. Характер не успадковується і не є природженою властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливом навколишнього середовища, життєвого досвіду людини, його виховання. 36. Загальна характеристика невротичної особистості. Поняття неврозу на сьогодні є узагальнюючим для різноманітних - як за формою проявів, так і за ступенем вираженості - проявів психічного життя. Спільним для них є те, що людина, що переживає невроз, замість раціонального способу реагування на вимоги зовнішнього світу і адекватного управління внутрішніми мотивами випробовує якісь ірраціональні феномени, які здаються дивними і не підлягають довільному контролю. У традиції психоаналізу, що бере початок у працях Зигмунда Фрейда, вводиться наступний поділ: виділяються невротичні симптоми і невротичні характери. При невротичних симптомах має місце переживання тих чи інших проявів як дивних, безглуздих - просто чужих. Всі симптоми справляють враження незрозумілого (з точки зору джерела і сенсу) вторгнення в особистість, що порушує її цілісність і не піддається свідомому контролю. Невротичний симптом, таким чином, виглядає недоречним, що заважає "додаванням" до особистості, і від такого додавання, зрозуміло, хочуть позбутися. Це можуть бути: • емоційні розлади і порушення настрою - тоді психологи, психотерапевти кажуть, приміром, про нападах тривоги і депресії; • мимовільні рухи (тики, посмикування, ін), зміни соматичних функцій (травлення, пото-і слиновиділення, роботи шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи, тощо) і різні відчуття (оніміння / паралічу, води / холоду, ін) , як при істерії; • нав'язливі думки або спонукання до дії ( "пристрасть" до наведення порядку, "ритуали", ін) - при обсессіях і компульсивних розладах. При невротичних характерах ситуація виглядає іншим чином: особистість постає не як відносно цілісна і однорідна, лише обтяжена "додаванням"-симптомом - вона явно надламана, деформована (перекручена) і часто настільки "затягнута" хворобою, що важко сказати, де закінчується сама особистість і починаються власне симптоми. 37. Соціальні типи характерів за Е. Фроммом Узагальнивши дані спостережень за соціальною поведінкою різних людей, співвіднісши їх з практикою роботи в клініці (Е. Фромм був лікарем-психіатром фрейдистської орієнтації), автор цієї типології характерів вивів такі їх основні типи: 1. “Мазохіст-садист” - людина, схильна бачити причини своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини соціальних подій, що спостерігаються, не в обставинах, а в людях. Намагаючись усунути ці причини, вона спрямовує свою агресію на людину, яка здається їй причиною невдачі. Якщо мова йде про неї саму, то її агресивні дії спрямовуються на себе. Така людина багато займається самоосвітою, самовдосконаленням, “перероблянням” людей “у кращий бік”. Особливо небезпечний для оточуючих такий тип тоді, коли він одержує над ними владу: він їх починає тероризувати, виходячи з “благих намірів”. Цей тип людей прагнене ставити людей у залежність від себе, одержувати над ними повну і безмежну владу, експлуатувати їх Такий тип людини називають авторитарною особистістю. Подібні особистісні якості були властиві Гітлеру, Сталіну та ін. 2. “Руйнівник” характеризується вираженою агресивністю й активним прагненням до усунення, знищення об'єкта, що викликає фрустрацію, крах надій у даної людини. “Руйнівність, - пише Фромм, - це засіб рятунку від нестерпного почуття безсилля”. До руйнівності як засобу вирішення своїх життєвих проблем звичайно звертаються люди, що відчувають почуття тривоги і безсилля, обмежені в реалізації своїх інтелектуальних та емоційних можливостей. 3. “Конформіст-автомат” - індивід, який, стикнувшись з важковирішуваними соціальними й особистими проблемами, перестає “бути самим собою”. Він беззаперечно підпорядковується обставинам, товариству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи тип мислення і спосіб поведінки, властивий більшості людей у даній ситуації. У такої людини майже ніколи немає ні власної думки, ні вираженої соціальної позиції. Він фактично втрачає власне “Я”, свою індивідуальність і “настільки звик відчувати саме ті почуття, які від нього очікуються у певних ситуаціях, що лише як виняток міг би помітити у своїх почуттях щось “чуже”. Така людина завжди готова підкоритися будь-якій новій владі, швидко і без проблем змінює свої переконання. Це - тип свідомого або несвідомого пристосованця. 48. Самооцінка і рівень домагань. Самооцінка – це знання про себе в поєднанні з певним ставленням до себе. Самооцінка належить до ядра особистості і є важливим регулятором поведінки, саме від неї залежать відносини людини з оточуючими, її критичність, вибагливість до себе, ставлення до успіхів та невдач. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
“ Психічні процеси, властивості і стани В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність” |
Тема: Особа, суспільство, держава ... |
|
Реферат На тему: ” Індивід, людина, особистість Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній,... |
Тема. Що означає бути щасливим Очікувані результати. На основі вивченої теми учні зможуть : пояснювати зміст понять «щастя», «індивідуальність», «характер» |
|
1. Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та... Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та „суб'єкти господарювання”: теоретичний та законодавчий аспекти |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Теоретичні та практичні аспекти співвідношення понять психічного насильства, примусу і погрози |
|
Співвідношення понять пізнання, розслідування і доказування Пізнання – це особливий процес відображення дійсності, що починається з відчуттів і піднімається до діалектичного мислення, яке відображає... |
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ... Співвідношення понять «учасники господарських правовідносин» та «суб'єкти господарювання»: теоретичний та законодавчий аспекти |
|
Урок №42 Тема. Ламана і многокутник Формувати вміння відтворювати означення вивчених понять; на готовому рисунку знаходити зображення вивчених понять, і навпаки, виконувати... |
Особистість є складною системою, яка здатна до саморозвитку й самовдосконалення Особистість є складною системою, яка здатна до саморозвитку й самовдосконалення. Особистістю одночасно і народжуються, і стають.... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua