|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
Самооцінка безпосередньо пов’язана з рівнем домагань, тобто тим рівнем важкості завдання, який людина зобов’язується досягти, знаючи рівень свого попереднього виконання. Залежність самооцінки людини від рівня її домагань відобразив у 1890 році психолог Джеймс за допомогою формули:Самооцінка = успіх / домаганняЗ формули випливає, що прагнення підвищити самооцінку можливо досягти двома способами. Людина може або підвищити рівень домагань, щоб пережити максимальний успіх, або знизити рівень домагань, щоб запобігти невдачі. У разі успіху рівень домагань, звичайно, підвищується, людина проявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при невдачі – відповідно, знижується. Самооцінка, не є постійною. Джерелом оціночних значень різних уявлень індивіда про себе являє собою соціокультурне оточення. Таким чином, самооцінка – це складова особистості, що носить суб’єктивний характер і не є постійною. Вона тісно пов’язана з рівнем домагань і за допомогою формули Джеймса, допомагає особистості вирішити конфлікт, шляхом зниження чи підвищення рівня домагань. Основне завдання самооцінки – це регуляція поведінки й діяльності. 39. Здібності, задатки та індивідуальні відмінності. Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що виявляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяльності і є необхідною умовою її успіху. Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатками. Під задатками розуміють природні можливості розвитку здібностей. Матеріальним їх підґрунтям є передусім будова мозку, кори його великих півкуль та її функціональні властивості. Ці відмінності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утробним і позаутробним розвитком. Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Природні задатки до розвитку здібностей у різних людей не однакові. Цим частково і зумовлений напрям розвитку здібностей, а також тим, чи вчасно виявлено здібності, задатки і чи є умови для їх реалізації. Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На ґрунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності. Не всі задатки, з якими народжується людина, обов’язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю. Геніальність відрізняється від талановитості суспільною значущістю тих завдань, які людина розв’язує. Геній виражає найпередовіші тенденції свого часу. Велику роль у розвитку здібностей відіграє праця. Б.М. Теплов займався проблемою вивчення індивідуальних психологічних відмінностей. У дослідженнях експериментально перевірялася гіпотеза про те, що одним з успадковуваних чинників є тип нервової системи людини. Властивості нервової системи:
40. Поняття про волю. Воля — свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети. Внутрішні (стан здоров'я, потреби, мотиви, установки тощо) і зовнішні (простір, час, властивості предметів і явищ, інші люди тощо) перешкоди спонукають до вольового зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів, що реалізується у вольових діях. Етапи вольової дії: 1. Усвідомлення мети і бажання її досягти. 2. Усвідомлення можливостей досягнення мети. 3. Поява мотивів, які або стверджують або заперечують ці можливості. 4. Боротьба мотивів і вибір. 5. Прийняття однієї з можливостей досягнення мети в якості рішення. 6. Реалізація прийнятого рішення. Основні вольові якості суб'єкта визначають його поведінку: 1. Сильна воля характеризується: чітким усвідомленням мети, великим бажанням її досягти, наявністю достатніх можливостей та відповідної мотивації, обгрунтованою боротьбою мотивів, швидким вибором та прийняттям рішення, активністю і стійкістю щодо реалізації прийнятого рішення. 2. Наполегливість свідчить про те, що мета уявляється дещо віддаленою, але бажання її досягти — велике, а реалізація рішення має стійкий і активний характер. 3. Впертість як вольова якість характеризується на етапах вольової дії тим, що мета і бажання її досягти об'єктивно не виправдані; можливості і мотиви, боротьба мотивів і їх вибір визначаються , не об'єктивним аналізом усіх можливостей, а упередженою думкою; рішення приймається без достатнього обґрунтування, але з великим бажанням та рішучою реалізацією. 4. Конформність характеризує: мінливість цілей і бажань; визначальне значення думок інших людей щодо можливостей, мотивів, вибору; змінність рішень, які реалізуються дуже пасивно. 5. Навіюваність, як вольова якість, має такі характерні ознаки етапів вольової дії: цілі, бажання, мотиви, боротьба та вибір — дуже невиразні, майже відсутні. Рішення задається ззовні, а його реалізація пасивна. 6. Ретельність і рішучість характеризуються приблизно таким самим складом етапів вольових дій, що й сильна воля, наполегливість; єдина відмінність полягає у тому, що інколи мотивів багато, а їх вибір не завжди має всебічний характер. 7. Така вольова якість, як нерішучість, означає, що має місце чітке усвідомлення цілей, наявні можливості і мотиви, але їх боротьба і вибір мають незавершений характер, рішення або відсутні, або швидкоплинні, а реалізація — взагалі відсутня. 8. Для слабовілля характерні: слабке бажання досягти цілі , обмежені можливості, незавершеність у боротьбі мотивів та їх виборі, відсутність бажання приймати рішення, нестійка реалізація рішення. 41. Вольова регуляція поведінки Функцією вольової регуляції є підвищення ефективності відповідної діяльності, а вольова дія постає як свідома, цілеспрямована дія людини щодо подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод за допомогою вольових зусиль. Первинні, або базові, вольові якості особистості – сила волі, енергійність, наполегливість, витримка тощо. Їх можна розглядати як. Такі якості визначають поведінку Вторинні якості - рішучість, сміливість, самовладання, впевненість у собі. Такі якості розвиваються звичайно в онтогенезі дещо пізніше. У житті вони виявляються в єдності з характером, тому їх можна розглядати не тільки як вольові, але й як характерологічні. Третя група якостей, що, відбиваючи волю людини, пов'язані водночас з її морально-ціннісними орієнтирами. Це - відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість. Вольова дія, необхідність у ній виникає тоді, коли на шляху здійснення мотивованої діяльності з'явилася перешкода. Вольовий акт пов'язаний з її подоланням. Попередньо, проте, необхідно усвідомити, обдумати суть виниклої проблеми. Вольова регуляція необхідна для того, щоб протягом тривалого часу утримувати в полі свідомості об'єкт, над яким міркує людина, підтримувати сконцентровану на ньому увагу. Воля бере участь в регуляції практично всіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток зазначених пізнавальних процесів від означає набуття людиною вольового контролю над ними. 42. Емоції та особистість Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості. Те, що радує людину, що її цікавить, зневірює, хвилює, що здається кумедним, найбільше характеризує її суть, характер, індивідуальність. С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні. Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами: емоційною збуджуваністю, тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань, домінуванням позитивних (стенічних) або негативних (астенічних) емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предметною спрямованістю. Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності. Другий істотний момент, пов'язаний з особистісним аспектом емоцій, полягає в тому, що сама система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість. Особливе значення для такої характеристики має опис почуттів, типових для людини. Почуття містять і виражають ставлення і спонукання людини, причому те й інше в глибокому людському почутті зазвичай злите. Вищі почуття, крім того, несуть у собі моральні засади. Одним з таких почуттів є совість. Вона пов'язана з моральною стійкістю людини, прийняттям на себе моральних зобов'язань перед іншими людьми і непохитним їх дотримуванням. Сумлінна людина завжди послідовна і стійка у своїй поведінці, завжди співвідносить свої вчинки і рішення з духовними цілями і цінностями, глибоко переживаючи випадки відхилення від них не тільки у власній поведінці, але й у діях інших людей. Такій людині зазвичай соромно за інших людей, якщо вони себе поводять непорядно. Удосконалення вищих емоцій і почуттів означає особистісний розвиток їх власника. Такий розвиток може йти за декількома напрямками. По-перше, у напрямку, пов'язаному з включенням у сферу емоційних переживань людини нових об'єктів, предметів, подій, людей. По-друге, по лінії підвищення рівня свідомого, вольового контролю своїх почуттів і керування ними. По-третє, у напрямку поступового включення в моральну регуляцію більш високих цінностей і норм: совісті, порядності, обов'язку, відповідальності тощо. 43. Фізіологія стресу Можна виділити три фізіологічних механізми стресу. По-перше, у корі головного мозку формується інтенсивне стійке вогнище збудження, так звана домінанта, що підкорює всю діяльність організму, усі вчинки і помисли людини. Виходить, для заспокоєння треба ліквідувати, розрядити цю домінанту або ж створити нову, конкуруючу. Всі відтяжні прийоми (читання захоплюючого роману, перегляд кінофільму - переключення на заняття улюбленою справою) фактично спрямовані на формування конкуруючої домінанти. Чим захопливіша справа, на яку намагається переключитися засмучена людина, тим легше їй створити конкуруючу домінанту. По-друге, слідом за появою домінанти розвивається особлива цінна реакція - збуджується одна з глибинних структур мозку - гіпоталамус, що змушує сусідню залозу - гіпофіз - виділяти у кров велику порцію адренокортикотропного гормону (АКТГ). Під впливом АКТГ надниркові залози виділяють адреналін та інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), що викликають багатосторонній ефект: серце починає скорочуватися частіше і сильніше (пригадаємо, як воно «вискакує» з грудей при страху, хвилюванні, гніві), кров'яний тиск підвищується (може розболітися голова, виникнути серцевий приступ), частішає дихання. У цій фазі підготовляються умови для інтенсивного м'язового навантаження. Але сучасна людина, на відміну від первісної, слідом за стресом звичайно не пускає в хід м'язову енергію, що зібралася, тому в неї в крові ще довго циркулюють біологічно активні речовини, що не дають заспокоїтися ні нервовій системі, ні внутрішнім органам. Необхідно нейтралізувати гормони стресу, і кращий помічник тут - фізкультура, інтенсивне м'язове навантаження. По-третє, через те що стресова ситуація зберігає свою актуальність, до кори головного мозку знову і знову надходять імпульси, що підтримують активність домінанти, а в кров продовжують виділятися гормони стресу. Отже, треба знизити для себе значущість цього незадоволеного бажання або ж відшукати шлях для його реалізації. Деякі люди, зазнавши емоційного стресу, намагаються вирішити свої проблеми за допомогою заспокійливих засобів або алкоголю. Медикаментозні засоби знижують активність вогнища збудження в корі головного мозку, гальмують діяльність гіпоталамуса, зменшують викид у кров фізіологічно активних речовин, перешкоджають їх впливу на серцево-судинну систему, але при систематичному вживанні деяких з них виникає хвороблива пристрасть, наркоманія. Найбільш безпечні в цьому плані настої валеріани та інших заспокійливих лікарських трав. Одним з найпотужніших засобів відновлення емоційної рівноваги є аутотренінг - особлива методика самонавіювання на фоні максимального м'язового розслаблення. Запропонував термін і детально розробив методику аутотренінгу (АТ) німецький професор-психіатр Шульц (1884-1970). АТ допомагає швидко зняти нервово-м'язову напруженість, хвилювання, головний біль, млявість, дратівливість, дозволяє керувати настроєм. 44. Поняття і будова людської діяльності Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. У діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури. Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй вона виходить за природні межі, тобто перевершує свої генотипно обумовлені можливості. Внаслідок творчого характеру власної діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу. Користуючись цими знаряддями, вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини. Історичний прогрес зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не удосконалюванню біологічної природи людей. Діяльність людини в основному породжується і підтримується штучними потребами. Це - потреби в пізнанні (науковому і художньому), творчості, у моральному самовдосконаленні тощо. Основні характеристики людської діяльності: 1. Діяльність людини носить продуктивний, творчий, характер. 2. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, що використовуються нею або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засоби власного розвитку. 3. Діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя. 4. Людська діяльність в її різноманітних формах і засобах реалізації є продуктом історії. 5. Предметна діяльність від народження людям не дана. Вона «задана» у культурному призначенні і способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати і розвивати в навчанні і вихованні. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення деякого продукту. Діяльність людини має такі основні характеристики: мотив, мету, предмет, структуру і засоби. Мотивом діяльності називається те, що спонукає її, заради чого вона здійснюється. Як мотив звичайно виступає конкретна потреба, що у ході і за допомогою даної діяльності задовольняється. Мотиви людської діяльності можуть бути найрізноманітнішими:
Метою діяльності є її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, створюваний людиною, певні знання, вміння та навички, що одержуються в ході діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, витвір мистецтва). Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом навчальної діяльності - знання, вміння та навички, предметом трудової діяльності - створюваний матеріальний продукт. Усяка діяльність має певну структуру. У ній зазвичай виділяють дії й операції як основні складові діяльності. Дією називають частину діяльності, що має цілком самостійну, усвідомлену людиною мету. Наприклад, дією, включеною у структуру пізнавальної діяльності, можна назвати одержання книги, її читання. Операцією іменують спосіб здійснення дії. Характер операції залежить від умов виконання дії, наявних у людини вмінь і навичок, інструментів і засобів виконання дії. Засобами здійснення діяльності є інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші дії й операції. Мотивація діяльності у перебігу її розвитку не залишається незмінною. У міру розвитку людини, з віком, відбувається зміна мотивації її діяльності. |
|
“ Психічні процеси, властивості і стани В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність” |
Тема: Особа, суспільство, держава ... |
|
Реферат На тему: ” Індивід, людина, особистість Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній,... |
Тема. Що означає бути щасливим Очікувані результати. На основі вивченої теми учні зможуть : пояснювати зміст понять «щастя», «індивідуальність», «характер» |
|
1. Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та... Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та „суб'єкти господарювання”: теоретичний та законодавчий аспекти |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Теоретичні та практичні аспекти співвідношення понять психічного насильства, примусу і погрози |
|
Співвідношення понять пізнання, розслідування і доказування Пізнання – це особливий процес відображення дійсності, що починається з відчуттів і піднімається до діалектичного мислення, яке відображає... |
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ... Співвідношення понять «учасники господарських правовідносин» та «суб'єкти господарювання»: теоретичний та законодавчий аспекти |
|
Урок №42 Тема. Ламана і многокутник Формувати вміння відтворювати означення вивчених понять; на готовому рисунку знаходити зображення вивчених понять, і навпаки, виконувати... |
Особистість є складною системою, яка здатна до саморозвитку й самовдосконалення Особистість є складною системою, яка здатна до саморозвитку й самовдосконалення. Особистістю одночасно і народжуються, і стають.... |