|
|
Скачати 0.67 Mb.
|
Пізнання – це особливий процес відображення дійсності, що починається з відчуттів і піднімається до діалектичного мислення, яке відображає в поняттях дійсність у всій її різноманітності. Доказування - це регламентована законом діяльність, спрямована на формування, перевірку й оцінку доказів та їхніх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на цій основі законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Поняття «доказування» тлумачиться не однозначно, так як і поняття «доказ». Часто поняття «доказування» тлумачать як предмет мислення, який полягає в обгрунтуванні істинності певного положення за допомогою інших положень. Процесуальне доказування – це здійснена у визначеному законом порядку пізнавально – практична діяльність уповноважених суб’єктів, що полягає у формуванні, перевірці, оцінці фактичних даних, а також оперування ними з метою встановлення істини у сфері судочинства. Розслідування – це процес пізнання, що базується на процесах відображення. А оскільки відображення є результатом взаємодії, то й пізнавальне відображення є результатом активної, цілеспрямованої взаємодії його суб’єкта з об’єктом пізнання. Що ж до предмету пізнання та доказування, то предмет пізнання є ширшим ніж предмет доказування, що дає підстави розрізняти: обставини, що підлягають встановленню; обставини, що підлягають доказуванню.
Криміналістика – це наука про закономірності скоєння та розслідування злочинів. Сучасна система науки криміналістики охоплює 4 розділи: загальнотеоретичні аспекти криміналістики; криміналістична техніка; криміналістична тактика; методика розслідування окремих видів злочинів. Розрізняють загальні та спеціальні завдання криміналістики. Загальним її завданням є сприяння боротьбі зі злочинністю, зокрема: вивчення об’єктивних закономірностей, які лежать в основі механізму скоєння злочинів і розробка нових способів їх розкриття; розробка нових і вдосконалення старих засобів криміналістичної техніки; розробка заходів припинення злочину, який вже розпочався, та запобігання злочину на стадії його підготовки; розробка слідчих і експортних засобів криміналістичної профілактики злочинів; вивчення та узагальнення слідчої, с удової та оперативної практики, та розробка на цій основі автоматизованих баз даних тощо. Щодо спеціальних її завдань, то вони динамічні і постійно змінюються відповідно до практичних потреб. Поява нових видів злочинів і способів та засобів їх скоєння ставить нові завдання і перед криміналістикою. Аналіз поглядів різних вчених криміналістів дає підстави для висновку, що на сьогодні відсутнє однозначне визначення предмета криміналістики і її завдань. Але більшість вчених вважають, що предметом криміналістики є структура інформаційно-пізнавальної діяльності, спрямованої на розкриття і розслідування злочинів та запобігання їх скоєння, що забезпечує її оптимізацію, технічні і тактико-методичні засоби і технології.
Відображення – це прояв взаємозв’язку не тільки між матеріальними, а й між будь-якими іншими явищами. Властивість відображення – це прояв такого взаємозв’язку між явищами дійсності, за якого особливості одних з них відтворюється у відповідних особливостях інших. Механізм відображення виявляється, що кожен із взаємодіючих об’єктів є одночасно і відображуваним і відображаючим, а тому процес відображення фактично є взаємовідображенням об’єктів. Форми відображення – це особливості його зовнішнього прояву. Форма відображення залежить від специфіки та рівня структурної організації взаємодіючих систем і виявляється у вигляді таких слідів: - змін просторового взаєморозташування об’єктів; - трасологічних відображень зовнішніх ознак одних об’єктів від інших; - фізичного відображення на атомному та молекулярному рівні; - хімічного відображення у формі хімічних реакцій; - біологічного відображення; - фізіологічного відображення; - психічного відображення, яке являє собою появу мислиннєвих образів; - соціального відображення, що є найвищою його формою і проявляється у вигляді суспільного досвіду та знань.
Сутність відображення в неорганічному світі проявляється в тому, що воно здійснюється в тій формі руху, яка властива якісній специфіці від ображаючої системи. Слід враховувати, що якісна визначеність відображення в неживій природі має меншу пізнавальну цінність порівняно з кількісною його визначеністю. У слідчій практиці температура частіше використовується не для ідентифікації, а лише як орієнтуюча інформація, наприклад час настання смерті. Відображення в неорганічному світі залежить від енергетичних, просторових та часових параметрів зовнішнього впливу. В неорганічній природі розрізняють такі типи цілісності організації об’єктів, як: сумативне ціле, що виникає внаслідок механічного поєднання частин і встановлення зовнішніх просторово-часових зв’язків між ними; ціле типу кристалічних твердих тіл, що відзначається стійкими, упорядкованими, просторово-часовими і функціональними зв’язками між ними; ціле. Що складається із самостійний елементів, які безперервно змінюють свої просторово-часові та функціональні зв’язки і відношення між собою.
Психічне відображення є біологічним, що являє собою нервово-фізіологічні процеси, у яких нейродинамічний образ має внутрішній ідеальний план, який проявляється у вигляді відчуттів, емоцій тощо. Але оскільки, будь-яке відображення передбачає дію відображуваного на відображаюче, а дія може бути тільки матеріальною, то зумовлені такою дією зміни у відображаючому також є матеріальними, і лише в психічному відображенні матеріальний образ набуває ідеального характеру (образу). Психічне відображення характеризується поєднанням ідеального образу з матеріальним, що лежить в його основі. Обєктивним проявом психічного відображення є ідеальні сліди.
Пізнання – це особливий процес відображення дійсності, що починається з відчуттів і піднімається до діалектичного мислення, яке відображає в поняттях дійсність у всій її різноманітності. Пізнання являє собою процес відображення об'єктивної дійсності, який починається з відчуттів і через їхнє осмислення підіймається до діалектичного мислення, яке в поняттях відображає дійсність у всій її різноманітності, хоча, враховуючи суб'єктивний елемент, і має конкретно-історичний характер. Традиційно вважалось, що дійсність складається з двох аспектів: з того, що сприймається з органів чуття; і з того, що осягається розумом. І згідно з цим розрізняли чуттєве та раціональне пізнання. Під чуттєвим пізнанням малось на увазі відображення дійсності у відчуттях, сприйняттях та уявленнях, а під раціональним – процес категоріального мислення, яке іноді називали логічним, абстрактним. З позиції сучасного розуміння і чуттєве і раціональне пізнання виділяються лише умовно., бо вони перебувають у тісному взаємозв’язку та взаємодоповнюють один одного. Виходячи з чуттєвого та раціонального пізнання розрізняють теоретичне та емпіричне пізнання. Теоретичне пізнання – це вищий рівень пізнання, з даними досвіду, практики він пов'язаний опосередковано. В процесі такого пізнання, предмет пізнання розкривається не тільки з боку зовнішніх ознак, а й з боку внутрішніх властивостей, які недоступні чуттєвому сприйняттю і які виявляються лише мисленням. Емпіричне пізнання – це нижчий рівень пізнання, який здійснюється за допомогою органів чуття. Зміст його результатів одержується з досвіду, тобто безпосередньої взаємодії органів чуття з об’єктивною дійсністю. В процесі такого пізнання форма, предмет пізнання розкривається з боку зовнішніх ознак, властивостей доступному чуттєвому сприйняттю ( спостереження, вимірювання). Залежно від взаємодії суб’єкта пізнання з об’єктивною дійсністю розрізняють: безпосереднє пізнання – це коли суб’єкт безпосередньо взаємодіє з явищем, що пізнається. Опосередковане пізнання – це коли знання набуваються з інших джерел, які відображали явища, що пізнаються, або шляхом логічних операцій. Залежно від сфери застосування розрізняють побутове пізнання – являє собою стихійне формування уявлень про об’єктивну дійсність. Воно не цілеспрямоване, нерозривно пов’язане з практичною діяльністю людини. Наукове пізнання відзначається цілеспрямованим, послідовним і систематичним відображенням, результати якого виступають у вигляді системи понять, законів, теорій. Пізнання у сфері судочинства є особливим видом прикладного наукового пізнання, що відбувається в межах процесуальних правовідносин.
Пізнання у сфері судочинства є особливим видом прикладного наукового пізнання, що відбувається в межах процесуальних правовідносин, а тому, крім сфери його здійснення, воно відзначається й специфікою його мети та завдань, особливостями його об'єкта, яким є юридично значущі факти; особливою соціальною значущістю його результатів; його суб'єкти визначені законом; воно є колегіальним; основні його засоби та форми їх застосування визначені законом; особливостями фіксації отриманих результатів та оперування ними в процесі доказування; обмеженими часовими межами та конфліктними умовами його здійснення; воно здійснюється у формі доказування, яке являє собою здійснювану у визначеному законом порядку єдність логічного і практичного аспектів діяльності уповноважених суб'єктів, спрямовану на формування, перевірку та оцінку доказів та їхніх процесуальних джерел, а також оперування ними з метою встановлення істини; воно є переважно ретроспективним, а отже, й опосередкованим пізнанням, хоч окремі його аспекти можуть мати й безпосередній характер.
Інформаційне забезпечення свідомості відбувається за допомогою таких когнітивних механізмів, як: увага, відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, пам'ять, уява, а отже, особливості їхнього функціонування істотно впливають на розв’язання будь-яких пізнавальних завдань у т.ч. і на формування судових показань. Увага є однією з властивостей психічної діяльності, яка полягає у вибірковій спрямованості та зосередженості свідомості на окремих об'єктах. Вибіркова спрямованість свідомості – це відбір істотних у даний момент впливів, а зосередженість – це абстрагування від побічних подразників. Вибіркова орієнтація свідомості підвищує її ефективність завдяки гальмуванню всіх інших конкуруючих процесів та абстрагуванню від зовнішніх впливів. Розрізняють такі властивості уваги, як: спрямованість, активність, обсяг, розподіленість, зосередженість, інтенсивність, стійкість, переключуваність. Відчуття – це психічний процес відображення окремих дискретних властивостей явищ об’єктивної дійсності, який виникає в результаті їхнього впливу на органи чуття. (розрізняють: зорові, слухові, шкірні, смакові, вібраційні, больові та ін. відчуття). Сприйняття – це відображення предметів і явищ у цілісному вигляді внаслідок усвідомлення їхніх ознак. ( осмисленість, узагальненість, структурність, вибіркова спрямованість тощо). Уявлення – це відтворення у свідомості образу предмета мислення, який раніше сприймався на очно. Мислення - це опосередковане та узагальнене відображення істотних, закономірних взаємозв’язків між явищами дійсності. Пам'ять – це психічне відображення в результаті минулої взаємодії людини з дійсністю і використанням їх у подальшій діяльності. Уява – це психічний процес побудови нового образу на основі наявного досвіду та знань. Кожен з цих елементів може істотно впливати на формування судових показань, а тому він має детально вивчатися та враховуватися в процесі формування доказів.
Не паталогічними проявами дезорієнтації свідомості є : неуважність, перевтома, апатія, гнів, страх, стрес, фрустрація, фізіологічний афект. Неуважність – це стан психіки, який відзначається відсутність зосередженості уваги і свідчить про тимчасове порушення свідомості. Перевтома – це зниження здатності виконувати роботу, що виникає внаслідок попередніх зусиль. Апатія – це стан байдужості до зовнішніх впливів, що супроводжується фізичною та емоційною пасивністю, ослабленням спонукань та інтересів. Гнів – це специфічна реакція людини на відчуття фізичної чи психологічної перешкоди для досягнення її мети. Страх – це безумовно-рефлекторна емоційна реакція на реальну або передбачувану загрозу біологічному або соціальному існуванню індивіда, що виявляється в різкій зміні життєдіяльності його організму. Стрес – це стан психічної напруженості, який виникає у відповідь на різноманітні екстремальні впливи. Фрустрація – це глибоке психічне переживання, зумовлене непереборними перешкодами, що виникає на шляху до реалізації певної потреби, крахом близько доступної і значущої мети. Фізіологічний афект – це не паталогічна дезорієнтація психіки, тому вона може враховуватись як обставина, що пом’якшує відповідальність.
Паталогічними проявами дезорієнтації свідомості є: паталогічний афект і паталогічні стани психіки. Паталогічний афект відзначається хворобливо-гострим нервово-психічним перезбудженням, пов’язаним з повним затьмаренням свідомості та паралічем волі і є короткочасним психічним розладом, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Паталогічні стани психіки –
Поряд із системою засобів пізнання слід розрізняти й систему засобів процесуального доказування, яка являє собою об'єктивну, історично зумовлену, регламентовану законом систему процесуальних дій, науково-технічних засобів, доказів і їхніх процесуальних джерел та процесуальних форм оперування ними, які використовуються у процесі розв'язання завдань судочинства. Оскільки процесуальне доказування є одночасно й процесом пізнання, то засоби доказування, які в ньому використовуються, є і засобами пізнання. Але не будь-які засоби пізнання можуть бути й засобами доказування. Доказами у справі є такі, що відповідають вимогам закону відомості про факти, документи, а також будь-які інші матеріальні об'єкти, що мають значення для правильного розв'язання справи (заяви або повідомлення про злочин). Формування доказів складається з таких етапів: 1. Виявлення тих чи інших фактичних даних; 2. Їх фіксація, закріплення у визначеному законом порядку, що надає їм доказового значення і є засобом їхнього зберігання для наступного дослідження оцінки та використання; 3. Вилучення з метою їхнього дослідження; 4. Доручення до справи; 5. Зберігання, тобто вжиття заходів щодо збереження як самих фактичних даних так і їх джерел.
Відчуття – це психічний процес відображення окремих дискретних властивостей явищ об’єктивної дійсності, який виникає в результаті їхнього впливу на органи чуття; залежно від виду аналізатора розрізняють зорові, слухові, шкірні, смакові, вібраційні, больові, статичні, органічні; на відчуттях базуються такі пізнавальні процеси, як: сприйняття, уявлення, мислення та уява, але відчуття є ніби «воротами» пізнання. Процес відчуття – це активний процес, складна взаємозв’язана діяльність аналізаторів, сукупність яких називається сенсорною сферою психіки. Відчуття є не тільки джерелом інформації про окремі властивості явищ і предметів, а й виконують активуючу мозок функцію. Відчуття класифікують за різними підставами. залежно від виду аналізатора розрізняють: зорові, слухові, шкірні, смакові, вібраційні, больові, статичні, органічні. Залежно від х-ру взаємодії суб’єкта з об’єктом пізнання розрізняють контактні та дистанційні відчуття. Залежно від розташування рецепторів розрізняють екстерорецептивні (знаходяться на поверхні тіла - зорові, слухові, нюхові, смакові), інтрорецептивні – пов’язані з рецепторами, які знаходяться у внутрішніх органах ( відчуття голоду, спраги, перевтоми), пропріоцептивні – рецептори яких знаходяться у мязах, зв’язках і сухожиллях (рухові і статичні). Усі види відчуттів підпорядковані загальним психофізіологічним закономірностям і відзначаються певною чутливістю. Для виникнення будь-якого відчуття подразник повинен мати певну інтенсивність. |
|
100 базових філософських понять” Теорія пізнання, розділ філософії, вивчаючий можливості пізнання, досліджуючий джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності... |
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування |
|
План заняття Поняття предмету доказування у кримінальному провадженні... Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. Із змінами і доповненнями. (ст ст. 11, 18-25, 36-43, 44-49, 66, 67) |
1. Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та... Співвідношення понять „учасники господарських правовідносин” та „суб'єкти господарювання”: теоретичний та законодавчий аспекти |
|
Співвідношення понять „індивід”, „особистість”, „індивідуальність” Методи особистіснох діагностики, профілактики, корекції і прогнозування шляхів саморозвитку особистості |
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Теоретичні та практичні аспекти співвідношення понять психічного насильства, примусу і погрози |
|
ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ Таким чином, судове доказування це процесуальна діяльність сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, яка за своєю суттю зводиться... |
Реферат: На тему : "Елементи процесу доказування в кримінальному процесі" У кінцевому підсумку в кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні і галузі права і практичній діяльності все зводиться... |
|
Полтавський національний педагогічний УНІВЕРСИТЕТ імені В. Г. КОРОЛЕНКА... Мета роботи: ознайомлення з нормативними документами по розслідуванню нещасних випадків, набуття вмінь проведення розслідування нещасних... |
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ... Співвідношення понять «учасники господарських правовідносин» та «суб'єкти господарювання»: теоретичний та законодавчий аспекти |