|
|
Скачати 1.35 Mb.
|
Історичність сприймання Сприймання є результатом історичного розвитку свідомості. Людське сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, є актом пізнання світу. Сприймання дійсності на цій стадії розвитку людини виростає на основі опосередковування його всією минулою суспільною практикою, у процесі якої удосконалювалась і її чутливість. Науково-технічний прогрес суспільства породжує і нові форми предметної свідомості. Почуття людини, що живе в суспільстві, істотно відрізняються від почуттів несуспільної людини. Наша чуттєвість постійно вдосконалюється. Так, особливо вдосконалюються почуття, що відбивають здатність до насолод і які утверджують себе як людські сутнісні сили. Усе це відбувається завдяки наявності відповідного предмета. Утворення й удосконалювання п’яти зовнішніх почуттів (нюх, зір, смак, слух і дотик) — це результат дії всієї попередньої історії людини. Так, людський слух розвивався завдяки мові і музиці, зір — геометрії й образотворчому мистецтву. Усі наші сприйняття належать до історично організованої системи уявлень і понять. Така система понять, закріплена і зацінювана в мові, є продуктом суспільно-історичного розвитку людства. Людське сприймання зумовлене всім попереднім історичним розвитком суспільної форми пізнання. Наше сприймання формується на основі суспільної і науково-практичної діяльності, досвіду і досягнень людства. Сприймання й особистість. Апперцепція Наше сприймання залежить не тільки від кількості і якості стимулів (подразнень), а й від особи і її особливостей. Сприймає не ізольоване око, не вухо саме по собі, а конкретна жива людина і в сприйнятті завжди тією чи іншою мірою виявляються її особистісні риси, її ставлення до сприйманого, потреби й інтереси, прагнення, бажання і почуття. Таку залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості називають апперцепцією. Досить часто сприймана суб’єктом картина не є просто сумою миттєвих відчувань, вона містить такі деталі, яких навіть немає в цей момент на сітківці ока, але які людина начебто бачить на основі попереднього досвіду. У процесі сприймання інформація використовується для того, щоб висувати і перевіряти гіпотези, характер яких визначається змістом минулого досвіду особи. Так, при показі випробовуваним незнайомих фігур уже на перших фазах сприймання здійснюється пошук еталона, до якого можна було б віднести сприйманий об’єкт. Це свідчить, що при сприйманні будь-якого предмета активізуються сліди минулих сприйнять. У зв’язку з цим той самий предмет може сприйматися і відтворюватися по-різному різними людьми. Сприйняття залежить від минулого досвіду суб’єкта. Чим ширший досвід людини, чим більше в неї знань, тим ширше її сприйняття, тим більше вона бачить у предметі. Зміст сприйняття визначається і поставленим перед людиною завданням і мотивами її діяльності. Істотним фактором, що впливає на зміст сприйняття, є установка суб’єкта. Під впливом установки сприйняття об’єкта спотворюється, наприклад, приїзд Хлєстакова в комедії М. В. Гоголя «Ревізор». У процесі сприймання беруть участь і емоції, що можуть змінювати зміст сприйняття. Отже, на сприйняття людини впливають: минулий досвід, мотиви і завдання дії суб’єкта, мотиви і завдання його діяльності, установки, емоційний стан, переконання, світогляд людини, її інтереси та ін. Деякі питання нейрофізіології сприймання і класифікація сприйнять Сприймання, як і відчування, — рефлекторний процес. Основою сприймання є умовні рефлекси, тимчасові нервові зв’язки, що утворюються в корі головного мозку при дії подразників на рецептори навколишнього світу, які нерідко діють комплексно. У ядрах кіркових відділів аналізаторів здійснюється складний аналіз і синтез таких комплексних подразнень. На підставі такого аналізу виділяється об’єкт сприймання з фону, здійснюється синтез усіх властивостей об’єкта сприймання в цілісний образ. Порівняно з відчуттями сприйняття є більш високою формою аналітико-синтетичної діяльності мозку. Без такого аналізу неможливе осмислення сприйняття. Наприклад, незнайома іноземна мова сприймається як суцільний звуковий потік. Для осмисленого сприйняття мови, тобто її розуміння, потрібно розчленувати мову на окремі фрази, слова з їхніми значеннями. У процесі сприймання одночасно з аналізом відбувається й синтез, завдяки чому ми сприймаємо не окремі розрізнені звуки, а слова і фрази. Синтез ґрунтується на установлюваних тимчасових нервових зв’язках. Основою сприймання є два види нервових зв’язків: зв’язки, утворені в межах одного аналізатора, і міжаналізаторні зв’язки. Нейрофізіологічні дослідження на макрорівні показали, що складний процес побудови образу сприйняття ґрунтується на системах внутріаналізаторських і міжаналізаторських зв’язків, які забезпечують найкращі умови виділення подразників і облік взаємодії властивостей предмета як складного цілого. Класифікація сприйнять Класифікації сприйнять (а також відчуттів) ґрунтується на відмінностях аналізаторів, що беруть участь у сприйманні. Залежно від того, який аналізатор відіграє в сприйманні переважну роль, розрізняють зорові, слухові, дотикові, кінестетичні, нюхові і смакові сприйняття. Звичайно процес сприйняття здійснюється сукупністю взаємодіючих між собою аналізаторів. Так, рухові відчуття (пропріорецептори мозочка і суглобово-м’язового чуття) беруть участь у всіх видах сприйнять. Прикладом може бути дотикове сприйняття, в якому беруть участь тактильний і кінестетичний аналізатори. Аналогічно в слуховому і зоровому аналізаторах так само бере участь руховий аналізатор. Сприйняття рідко трапляється в чистому вигляді; зазвичай вони комбінуються й внаслідок цього виникають складні види сприйняття. Так, якщо людина читає, то задіює зорове, слухове і кінестетичне сприймання. Поряд з цією класифікацією існує класифікація сприйнять залежно від форми існування матерії і відповідно до якої виділяють сприйняття простору, часу і руху. Сприймання як дія Моторні компоненти відіграють важливу роль у сприйманні, оскільки воно є своєрідною дією, спрямованою на обстеження сприйманого об’єкта і створення його копії, його подоби. Істотним компонентом сприймання є моторні процеси. До таких моторних процесів, наприклад, належать рухи руки, що обмацує предмет; рух ока, що простежує видимий контур предмета; рух гортані, що відтворює чутний звук, поворот голови в бік звукового подразника та ін. Моторні компоненти відіграють провідну роль в акті дотику, особливо в активному дотику, що характеризується високою точністю — адекватність відображення предмета в цьому разі виникає при переміщенні руки, що рухається, щодо сприйманого предмета. У роботі руки, що рухається, і руху ока є багато спільного, оскільки вони оглядають, «обмацують» контури малюнка і предмета. Рука «вчить» око своїм прийомам обмацування, «вчить» своєрідній стратегії і тактиці цього обмацування. Рух руки, що обмацує предмет, і рух ока в процесі зору з певною умовністю можна поділити на дві групи. До першої групи належать рухи пошукові, настановні і коригувальні. За допомогою цих рухів здійснюється пошук заданого об’єкта сприйняття, встановлення руки чи ока у «вихідну позицію» і її коригування. Друга група рухів — група гностичних рухів і перцептивних дій. Ці рухи беруть участь у побудові образу, у вимірі просторових характеристик об’єктів, у впізнанні знайомих предметів тощо. Адекватність сприйняття предметів чи явищ навколишнього світу виробляється в процесі життя, навчання і піддається перебудовам. Як показують спостереження за особами, що втратили зір у ранньому дитячому віці, і сліпонародженими, котрим зір було повернуто у зрілі роки, у них відзначаються порушення сприйняття. Людина не може сприймати доти, доки вона не навчиться сприймати предмети і явища. Вищенаведене вказує на те, що сприймання є системою перцептивних дій, оволодіння якими потребує спеціального навчання і практики. Під спостереженням, що є довільною формою сприймання, мають на увазі навмисне, планомірне сприймання предметів чи явищ навколишнього світу. Сприймання в цьому разі виступає як самостійна діяльність. Щоб спостерігати, потрібно навчитися користуватися нашими органами чуття, навчитися сприймати дотиком, бачити, чути, відчувати смак, запахи тощо. Чим ширший досвід і знання спостерігача, тим ширше його сприйняття. Сприймання простору Сприймання простору — необхідна умова орієнтування в ньому людини. Сприйняття простору — це відображення об’єктивно існуючого простору і передбачає сприйняття форми, розміру і взаємного розташування об’єктів, їх рельєфу, віддаленості і напрямку, у якому вони знаходяться. Стосунки людини із середовищем охоплюють і саме тіло людини з характерною для нього системою координат. Сама людина — це матеріальне тіло, що знаходиться у просторі. Слід зазначити, що визначення форми, розміру, місця розташування і переміщення предметів один щодо одного і одночасний аналіз положення власного тіла щодо навколишніх предметів є вищим проявом аналітико-синтетичної діяльності і здійснюється діяльністю комплексу аналізаторів. У сприйманні простору особливу роль відіграє руховий аналізатор, що установлює взаємодію між різними аналізаторами. До спеціальних механізмів просторового орієнтування належать нервові зв’язки між обома півкулями мозку в аналізаторній діяльності: бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальний дотик, диринічний нюх та ін. Важливу роль в аналізі навколишнього простору відіграє функціональна симетрія, характерна для всіх парних аналізаторів. При цьому одна з сторін аналізатора є домінуючою. Наприклад, одне око є домінуючим за гостротою зору, тоді як друге може бути домінуючим за розміром поля зору. Сприймання тривимірної форми реальних предметів об’єктивної дійсності здійснюється, як правило, зоровим, тактильним і кінестетичним аналізаторами. Під час сприймання форми найбільш інформативною ознакою є контур предмета, який є межею поділу між фігурою і фоном. Потім завдяки мікрорухам очей виділяються межі предмета (контур і дрібні деталі). В подальшому за допомогою мікроруху очей зоровий аналізатор не тільки виділяє межу між об’єктом і фоном, а й проходить по ній. На зорове сприймання впливає багато суб’єктивних і об’єктивних факторів й умов: розмір предмета, відстань між об’єктом і очима спостерігача, освітленість, контрастність між яскравістю предмета і фоном та ін. При дотиковому сприйманні рука, що рухається, бере предмет, повертає його, доторкається до нього з різних боків і раз у раз повертається назад. Сприйняття форми в цьому разі складається на підставі об’єднання в єдиний комплекс тактильних і кінестетичних відчувань. Сприйняття розмірів предметів визначається їхнім кутовим розміром (розмір їх зображення на сітківці ока) і відстанню, з якої вони спостерігаються. Сприймання розміру предметів (об’єктів) здійснюється за допомогою акомодації і конвергенції. Акомодація — це зміна заломлювальної здатності кришталика зміною його кривизни. Акомодація нерозривно пов’язана з конвергенцією, тобто зведенням зорових осей на фіксованому предметі. Кут конвергенції використовується як індикатор відстані, як своєрідний далекомір. Комбінація двох подразників — розміру зображення на сітківці і напруження очних м’язів у результаті акомодації і конвергенції і є умовно-рефлекторним сигналом розміру сприйманого предмета. Акомодація і конвергенція діють на невеликих відстанях: акомодація — 5 – 6 м, а конвергенція — до 450 м. Проте людина сприймає глибину предметів і займаного ними простору на відстані до 2500 м. Таке сприймання глибини і віддаленості предметів здійснюється завдяки бінокулярному зору. Деяким точкам сітківки одного ока відповідають певні точки сітківки іншого ока. Такі точки називаються кореспондуючими точками. Одночасне їхнє збудження дає відчуття одного об’єкта в полі зору (наприклад, зірка, місяць тощо). Якщо зображення предмета потрапляє на сітківку обох очей на різній відстані від її центра (некореспондуючі точки), то спостерігається один із двох ефектів: враження двоїння предмета чи враження більшої або меншої віддаленості цього об’єкта порівняно з реальною. В такому разі створюється враження об’ємності, або стереоскопічного ефекту. Важливим моментом просторового розпізнавання є сприйняття напрямку, у якому знаходяться об’єкти щодо інших об’єктів чи спостерігачів. Напрямок, у якому ми бачимо об’єкт, визначається місцем його зображення на сітківці ока і положенням людини відносно навколишніх предметів. Для людини характерне вертикальне положення тіла щодо горизонтальної площини землі. При бінокулярному зорі напрямок видимого предмета визначається законом тотожного напрямку, відповідно до якого подразнення, що падають на кореспондуючі точки сітківки, бачаться нами в тому самому напрямку. Інакше кажучи, ми бачимо зображення на одній прямій, якби вона була проведена від точки, розміщеної посередині між очима. Сприймання напрямку здійснюється не тільки зоровим, а й слуховим аналізатором за допомогою бінаурального слуху. Основу диференціювання напрямку звуку становить різниця в часі надходження сигналів у кору головного мозку від обох вух. Ілюзії Структура цілого істотно впливає на сприйняття частин, що входять до його складу. Іноді виникають помилки в сприйнятті, тобто ілюзії. Особливо наочно це виявляється в деяких оптико-геометричних ілюзіях. Форма фігур залежить від оточення, розміри ліній — від розмірів тих фігур, до складу яких вони входять. Від структури цілого залежить не тільки сприйняття розміру, а й напрямку кожної лінії, що входить до складу цілого. Крім ілюзій, пов’язаних з впливом цілого на оцінку фігури чи перенесення цілого на частину, існують ілюзії «від частини до цілого» (С. Л. Рубінштейн, 1999). Трапляються також ілюзії, що ґрунтуються на переоцінюванні гострих кутів, вертикальних ліній порівняно з горизонтальними та ін. У вітчизняній і зарубіжній літературі наводиться багато інших зорових та інших ілюзій. У природі є багато фактів і явищ, що ґрунтуються на зорових ілюзіях. Так, мімікрія заснована на злитті забарвлення тварини з середовищем, використання деформуючого малюнка призводить до того, що порушуються обриси тварини і її неможливо розрізнити і впізнати (наприклад, яскраві смуги в зебри). Дотепер немає чіткої теорії виникнення ілюзій. Це пов’язано з тим, що образ на сітківці ока сам собою не визначає образ чи об’єкт сприйняття. Місцеве подразнення, що виникає на сітківці, посилає імпульси в кору головного мозку, і тільки там відбувається аналіз і синтез інформації, що надходить. Ілюзії саме і вказують на вплив цілого на сприйняття частин. Цей вплив цілого полягає: а) у внутрішній взаємодії і взаємопроникненні частин; б) у тому, що деякі з цих частин мають панівне значення при сприйнятті частин цілого, у тому числі і самого цілого. Ці положення певною мірою і пояснюють виникнення ілюзій. Сприймання часу Час і простір — основні форми існування матерії. Час дає людині змогу орієнтуватися в навколишньому середовищі і раціонально будувати свою діяльність. Сприймання часу — відображення об’єктивної тривалості, швидкості і послідовності процесів і явищ навколишньої дійсності. Людина найточніше сприймає тільки короткі відрізки часу в межах 0,5 – 2 с. Якщо час менший за 0,5 с, то вплив як одиничного вже не сприймається. Так, 18 зображень за секунду зливаються в один безперервний рух, 16 коливань повітря (вібрацій повітря) сприймається нашим вухом як один найнижчий звук, 18 легеньких натиснень на шкіру впродовж однієї секунди відчуваються як одне натиснення. Така здатність органів чуття дає людині змогу орієнтуватися в часі, і ця здатність може варіюватися в різних людей. Вище верхньої межі (2 с) людина може оцінювати час тільки приблизно з урахуванням її діяльності. На оцінювання часу, що плине, діють біологічні і психічні фактори, рівень недремності та ін. Так, підвищення температури може спричинити переоцінку тривалості часу, а зниження температури — навпаки недооцінку. Седативні препарати, транквілізатори та інші ліки сповільнюють фізіологічні процеси в мозку і призводять до недооцінки відрізків часу. Під час приймання збудливих ліків, що прискорюють психічні процеси в мозку, людина прискорено сприймає відрізки часу. Відлік часу — надзвичайно важлива частина пристосувальної діяльності людини, що дає їй змогу орієнтуватися в навколишньому середовищі. Орієнтування в часі у людини здійснюються за допомогою кіркових відділів мозку, хоча спеціального центра часу дотепер не виявлено. Сприймання часу здійснюється сукупністю аналізаторів, поєднуваних у єдине ціле. Сприймання часу пов’язане з ритмічною зміною збудливості і гальмування, із загасанням збуджувального і гальмового процесів у центральній нервовій системі — з циркадними ритмами. У сприйманні часу беруть участь різні аналізатори, але найточнішу диференційованість проміжків часу дають кінестетичні і слухові відчуття. Особливу значущість має кінестетичний аналізатор у сприйнятті ритму. Під ритмом психологи розуміють сприйняття серії об’єктів як серії групи стимулів. Сприймання ритму супроводжується рухами. Почуття ритму у своїй основі має моторну природу. Сприйняття різних періодів часу пов’язано з емоціями, тобто переживаннями. Зазвичай час, проведений цікаво, діяльно, здається коротшим, ніж змарнований у бездіяльності. Позитивні емоції створюють ілюзію швидкого перебігу часу, негативні — розтягують часові проміжки. За допомогою сучасних нейрофізіологічних методів дослідження, в тому числі мікроелектронної реєстрації електричної активності окремих нейронів, було вивчено рефлекс на час. Проявом цього рефлексу є ефект екстраполяції, який полягає в тому, що спайки починають виникати ще до початку дії подразника. У зв’язку з цим максимум відповіді передує чи збігається з його пред’явленням і виражається в поступовому скороченні латентного періоду відповіді нейрона, а потім і у випередженні розрядом реально діючого подразника. При перерві у досліді вироблений ефект екстраполяції порушується і відповідна реакція нейрона виникає знову з певним латентним періодом. Ефект екстраполяції можна створити за допомогою світлових і звукових подразників. Нейрони з екстраполюючим ефектом було виявлено в гіпокампі та у зоровій корі кролика. У зоровій корі було також виявлено нейрони — «детектори часу», оскільки вони вибірково реагували на спалахи світла, що подавалися з певними інтервалами. Одні з них реагували на спалахи з інтервалом 2 с, а інші — 5 с. Крім того, у мозку було виявлено циркуляцію імпульсів по ланцюгах. Такий ланцюг виявлено між таламічними ядрами і пірамідними клітинами кори мозку. Швидкість проведення імпульсу по цьому ланцюгу становить від 0,5 до 8,1 мс. Циркуляція імпульсів на ланцюгу зумовлюється як окремими подразниками, так і ритмічними подразненнями однієї частоти. Окрім того, не виключено, що відлік часу здійснюється особливими механізмами, діяльність яких пов’язана з пейсмекерними нейронами. |
|
Психофізіологія як наука Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
Навчальна дисципліна „Психофізіологія” вивчає закономірності співвідношення... Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
|
Домашнє завдання з дисципліни ”Основи електротехніки і електроніки”... Домашнє завдання потрібно виконувати на стандартних аркушах формату На титульному аркуші повинні бути вказані назва роботи, прізвище,... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ,НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну |
|
ЗВІТ КАФЕДРИ ІННОВАЦІЙНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З... Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
ЗВІТ КАФЕДРИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ ЗА 2008-2009 Н. Р Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПЛАНІВ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Це вид заняття, на якому викладач організовує обговорення курсантами питань програмного матеріалу для перевірки знань та для формування... |
Назва навчального закладу Прізвище ректора ВНЗ |
|
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ СФЕРИ ПОСЛУГ Методична розробка вміщує досвід викладача по проведенню уроку історії з використанням місцевого матеріалу та ІКТ |
10. Повторення матеріалу за курс 6 класу |