|
|
Скачати 1.35 Mb.
|
Адаптація і сенсибілізація чутливості Пороги чутливості в кожної людини є мінливими, що пов’язано з тим, що аналізатор пристосовує свої властивості до потреб організму, а також до умов навколишнього середовища. Живий організм пристосовується до довгостроково діючого подразника. І цей процес пристосування (зміна порогів чутливості органів чуття під впливом довгостроково діючого подразника) називають адаптацією. На сьогодні виділяють загальну і локальну (селективну) адаптацію. Загальна (глобальна) адаптація виявляється у зниженні чутливості всієї аналізаторної системи, а локальна — будь-якої її частини, що зазнавала впродовж тривалого часу подразнення. Процес адаптації поширюється на рецептори, вставні нейрони і на кіркові нейрони, тобто на всі відділи аналізаторної системи. Різні аналізаторні системи мають різну здатність до адаптації. Найбільшу здатність до адаптації має тактильна чутливість. Відносно повільно відбувається адаптація в зоровому аналізаторі. Так, якщо людина входить з освітленої кімнати в темну, то тривалий час вона нічого не бачить. Тільки через кілька хвилин вона починає бачити навколишні предмети. Слід зазначити, що зорова адаптація в різних людей різна. Повільно відбувається процес адаптації в нюховому і смаковому аналізаторах. Майже не відбувається адаптація у вестибулярному й пропріорецептивному аналізаторах. Сенсибілізація — це процес підвищення чутливості. Таке підвищення чутливості відбувається переважно під впливом дії слабкого подразника. Сенсибілізацію, як і адаптацію, можна поділити на загальну (наприклад, гіперестезія в гострому періоді менінгітів чи менінгоенцефалітів) і локальну, коли підвищення чутливості відбувається на окремих ділянках тіла. Регулювання рівня чутливості аналізаторних систем на сильні і слабкі подразники має велике значення. Таке регулювання дає можливість уловлювати і реагувати на слабкі подразники, а при впливі сильних — захищати органи чуття від надмірного подразнення і руйнування. У регуляції чутливості аналізаторних систем беруть участь різні відділи нервової системи, у тому числі структури лімбіко-ретикулярного комплексу, й особливо — ретикулярна формація мозку. У настроюванні аналізаторної системи важливу роль відіграють еферентні нервові волокна. При надмірних подразниках, що діють тривалий час у кіркових відділах аналізаторів, розвивається захисне гальмування. Водночас відбувається посилення порушення в інших аналізаторних кіркових центрах і зростає чутливість органів чуття. Взаємодія відчуттів У вітчизняній і зарубіжній літературі накопичений великий матеріал, що вказує на зміну чутливості в результаті взаємодії відчуттів. Так, слабкі звукові подразники підвищують гостроту зору і світлосприйняття, а сильні — знижують. Слабкі світлові подразники посилюють слухову чутливість, а сильні — погіршують. На аналізаторні системи впливають також і підпорогові подразнення інших аналізаторів. У разі взаємодії аналізаторних систем чутливість може підвищуватися чи знижуватися. Слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів. Слабкий подразник зумовлює в корі головного мозку зміни збудження, що поширюються на інші центри. Внаслідок таких змін підвищується чутливість іншого аналізаторного центра. Сильні подразники за законом взаємної індукції приводять до гальмування в кіркових відділах інших аналізаторів. Аналізаторні системи взаємодіють на рівні спинного і довгастого мозку, ретикулярної формації стовбура і проміжного мозку, зорового горба і кори головного мозку. Особливо багато зв’язків міститься в ретикулярній формації й у корі головного мозку. Взаємодія відчуттів може зумовити таке явище як синестезія. Синестезія — це відчуття, за якого під впливом подразнення одного аналізатора виникають відчуття, характерні для іншого аналізатора. Крім того, при взаємодії різних аналізаторних систем чутливості багато кіркових нейронів набувають здатність реагувати на комбінацію різних стимулів. Деякі кількісні показники діяльності органів чуття людини: ближня точка ясного бачення — 10 см; сила акомодації — близько 10 діоптрій; об’ємне бачення предметів — до 250 м; час «інерції зору» — 0,03 – 0,10 с; диференціальний поріг світлової чутливості — 1,0 – 1,5 %; діапазон довжин хвиль видимого світла, яке сприймає людина, — 400 – 700 нм; діапазон чутності звукових коливань — 16 – 20 000 Гц; терпимий максимальний рівень гучності — 130 – 140 дБ; диференціальний поріг чутності за частотою — до 1 – 2 Гц; диференціальний поріг чутності за гучністю — до 0,59 дБ. ЛЕКЦІЯ 6. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ОСОБИСТІСТЬ. Поняття про сприймання У сприйманні усвідомлюється навколишній світ, у тому числі світ людей, предметів, явищ, що мають певне значення і перебувають у різноманітних стосунках. У ході сприймання відбувається упорядкування й об’єднання окремих видів чуття у цілісні образи речей і подій. У формуванні сприйняття беруть участь, як правило, кілька аналізаторних систем. Сприймання — це форма пізнання дійсності. Результатом процесу сприймання є сприйняття. Виникаючи в процесі сприймання чуттєві дані і зримі образи, які формуються при цьому, набувають предметного значення, тобто стосуються певного предмета. Цей предмет визначений поняттям, закріпленим у слові, у значенні слова зафіксовані ознаки і властивості, що приховувалися в предметі в результаті суспільної практики і суспільного досвіду. Зіставлення, звірення образу, що виникає в індивідуальній свідомості, з предметом, склад, властивості, ознаки якого виявлені суспільним досвідом, зафіксованим у значенні позначеного слова, становлять істотну ланку сприймання як пізнавальної діяльності. На відміну від відчуття, в якому відбиваються окремі властивості подразника, сприйняття відбиває предмет у цілому, в сукупності його властивостей. При цьому сприйняття не зводиться до суми окремих відчуттів, а є якісно новим ступенем чуттєвого пізнання з властивими йому особливостями. Найважливіші особливості сприйняття — предметність, цілісність, структурність, константність і стабільність. Сприймання тісно пов’язано з руховою системою суб’єкта, а тому необхідний достатньо високий розвиток і активність не тільки сенсорного, а й рухового апарату. Так, сприйняття простору формується реальним руховим оволодінням простором: у ранньому дитячому віці це хапальні рухи, а потім — пересування. Такий зв’язок між відчуттями і дією визначає весь шлях історичного розвитку сприймання в людини. Сприймання, у тому числі вищі специфічні людські форми сприймання, нерозривно пов’язані з усім історичним розвитком культури, зокрема різними видами мистецтва. Сприйняття об’єктивно відбивають навколишню дійсність. Проте таке відображення не відбувається пасивно. У сприйнятті відбивається все психічне життя конкретної людини. Предметність сприйняття Предметність сприйняття полягає в тому, що відомості, отримані із зовнішнього світу, належать тільки до цього світу. Таке сприйняття виконує свою орієнтувальну і регулювальну функцію в практичній діяльності людини. Предметність сприйняття не є вродженою якістю. Існує певна система дій, що забезпечує особі відкриття предметного світу. Слід зазначити, що вирішальну роль у цьому разі відіграють дотик і рухи. І. М. Сєченов у своїх працях підкреслював, що предметність формується на підставі процесів, врешті-решт завжди зовні рухових, які забезпечують контакт із самим цим предметом. Завдяки функції рухів наші сприйняття мають якість предметності. Певну роль відіграють також і наші зорові, слухові та інші відчуття. Предметність як якість сприйняття відіграє найважливішу роль у поведінці людини. Наприклад, цегла і блок вибухівки сприймаються на дотик як дуже подібні. Тим часом вони «поводяться» цілком відмінно. Ми зазвичай визначаємо предмети не за їхнім виглядом, а відповідно до того, як використовуємо їх на практиці і за їхніми основними властивостями. Форма важлива тільки як ознака для пізнання предмета в його значенні, тобто стосовно інших речей, і в можливому його використанні. Предметність відіграє значну роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів, тобто процесів сприймання. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і його відображенням, суб’єкт змушений шукати нові способи сприймання, які б забезпечували більш правильне сприйняття. Сприйняття не є простою механічною сумою незалежних одне від одного відчувань, що лише сумуються в процесі сприймання, оскільки при цьому різні подразнення перебувають в різноманітних взаємозалежностях, постійно взаємодіють одне з одним. У сприйнятті звичайно кожна частина залежить від того оточення, у якому вона дана. Значення структури цілого для сприйняття частин, що не входять до його складу, виявляється дуже яскраво і наочно в деяких оптико-геометричних ілюзіях. Так, при оптичних ілюзіях сприйнятий розмір фігур виявляється залежно від оточення, у якому вони дані. Цілісність сприйняття При відчутті людина сприймає тільки окремі частини і властивості предмета (холодний, гарячий, м’який тощо). При сприйнятті сприймається цілісний образ предмета, що формується на підставі аналізу й узагальнення знання про окремі властивості та якості предмета, які ми отримуємо за допомогою органів чуття у вигляді різних відчуттів. Ціле впливає на сприймання його окремих частин і навпаки. Цей вплив цілого на сприймання частин полягає: 1) у внутрішній взаємодії і взаємопроникненні частин; 2) у тім, що деякі з цих частин мають панівне значення для сприйняття інших. Будь-яка спроба відірвати ціле від єдності частин є порожньою містифікацією, будь-яка спроба поглинути частини в цілому неминуче веде до самоусунення цілого. Структурність сприйняття Сприйняття не відповідає нашим миттєвим відчуттям і не є їх сумою. Фактично людина сприймає абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру, що формується впродовж певного часу. Так, якщо ми слухаємо будь-який музичний твір, то почуті раніше ноти продовжують ще звучати в нас у розумі, а в орган слуху в цей час вже надходить нова нота. Слухач розуміє музичний твір, тобто сприймає його структуру як єдине ціле. Цілком зрозуміло, що сама остання з почутих нот окремо не може бути основною для такого розуміння: у розумі слухаючого продовжує звучати вся структура мелодії з її різноманітними і взаємозалежними елементами. Прикладом може бути сприйняття ритму: в окремий відрізок часу можна почути лише один удар. Тим часом ритм — це не одиничні удари, а тривале звучання всієї системи ударів, що перебувають у певному взаємозв’язку між собою, і цим взаємозв’язком зумовлене сприйняття ритму. Слід зазначити, що джерела цілісності і структурності сприймання закладено в особливостях самих відображуваних об’єктів, а також у предметній діяльності людини. Цілісність і структурність сприйняття, за І. М. Сєченовим, є результатом рефлекторної діяльності аналізаторів. Константність сприймання Усі наші сприйняття є відображенням об’єктивно існуючого навколишнього світу. Сприймання нерозривно пов’язано з певним предметом чи моментом об’єктивно існуючої дійсності. Константність сприймання виражається у відносній сталості розмірів, форми і кольорів предметів за умов, що змінюють навколишній світ і його сприйняття. Якби не було константності (С. Л. Рубінштейн, 1999), то не було б взагалі сприйняття предметів. Ми б сприймали одне безперервне мерехтіння чогось, що увесь час зрушується, збільшується і зменшується, сплющується і розтягується, плями і відблиски різної строкатості. Ми б перестали сприймати світ стійких предметів і навколишня дійсність перетворилася б на хаос. Світ став би непізнаваним і людина не змогла б орієнтуватися в довкіллі. Різні навколишні об’єкти безперервно змінюють свій вигляд, повертаючись до людини різними сторонами. При цьому змінюється і функція перцепетивних систем, сукупність аналізаторів, що забезпечують сприйняття за таких умов. Завдяки властивості константності, що виявляється в здатності перцептивної системи компенсувати ці зміни, людина сприймає навколишні предмети, які відносно постійні за розміром, формою, кольором тощо. Наведемо такий приклад. Відомо, що зображення предмета, у тому числі й на сітківці ока, збільшується, коли відстань до об’єкта скорочується, і навпаки. При цьому відображення предмета на сітківці ока то збільшується, то зменшується, хоча сам предмет не змінюється. Пояснення зводиться до того, що дійсним джерелом константності сприймання є сприйняття й активні дії перцептивної системи. З безлічі відчуттів людина виділяє відносно постійну інваріантну структуру об’єкта, що сприймається. Багаторазове сприйняття тих самих об’єктів за різних умов забезпечує інваріантість перцептивного образу щодо цих мінливих умов, а також рухів самого рецепторного апарата, отже, породжує константність сприйнятого образа. При цьому варіації, зумовлені зміною умов сприймання й активних рухів органів чуття, спостерігачі самі по собі ніяк не відчувають, сприймається лише щось відносне, інваріантне, наприклад, форма будь-якого предмета, його розміри тощо. Наприклад, при одягненні окулярів виникає спотворення навколишнього світу. Вони спотворюють навколишній світ, проте людина коригує такі спотворення. Внаслідок цього спотворення перестають помічатися, хоча вони і відбиті на сітківці ока. Константність сприймання пояснюється тим, що воно є своєрідною саморегулюючою дію, що має механізм зворотного зв’язку і підстроюється до особливостей сприйманого об’єкта і умов його існування, що формується в процесі предметної діяльності людини. Константність сприймання — необхідна умова життя і діяльності людини. Усвідомленість сприймання Кожне наше сприйняття є предметним і осмисленим. Людина сприймає не окремі відчуття, а предмети і явища навколишнього світу, що мають певне значення. Значення предмета пов’язане з його використанням. Сприйняття містить у собі розуміння й осмислення предмета чи явища. В цілому сприйняття — єдність чуттєвого і логічного, чуттєвого і усвідомленого, чуттєвого і мислення. Усвідомлений зміст предметів і явищ спирається насамперед на чуттєвий зміст, виходить з нього і є ні чим іншим, як осмисленням предметного значення цього чуттєвого змісту. Водночас усвідомлення значення сприйманого предмета уточнює його чуттєво-наочний зміст. Так, якщо спробувати відтворити вимовлене людьми, що розмовляють незнайомою мовою, то це не вдається. І водночас ми легко можемо відтворити сказане знайомою нам мовою. Особливо яскраво розлади сприймання виявляються при патологічних осередках у головному мозку у вигляді порушення взаємозв’язку чуттєвого і осмисленого, відчуття і мислення. Ураження тім’яної частки головного мозку призводить до розвитку астереогнозії, тобто до невпізнавання більшості предметів, хоча хворі й називають деякі властивості таких предметів (холодний, гострий тощо) і можуть навіть указати в окремих випадках, що можна робити за допомогою того чи іншого предмета — «це те, чим ріжуть», «це те, чим роблять вогонь» та ін. Сприйняття виникає в результаті безпосереднього впливу подразника на рецептори. Перцептивні образи завжди мають певне осмислене значення. Сприйняття в людини щонайтісніше пов’язане з мисленням, з розумінням сутності предмета. Свідомо сприйняти предмет — це значить подумки назвати його, тобто віднести сприйнятий предмет до певної групи, класу предметів, узагальнити його в слові. Так, побачивши незнайомий предмет, ми намагаємося вловити в ньому подібність із знайомими нам об’єктами, віднести його до тієї або іншої категорії. Сприйняття не визначається звичайним набором подразників, що впливають на органи чуття, а становить динамічний пошук найкращого тлумачення, пояснення наявних даних. У цьому плані показові так звані двозначні малюнки, у яких поперемінно сприймаються то фігура, то фон. Усвідомити сприйняття — означає виявити предметне значення тих відчувань, що зумовлюють цей предмет чи явище. У процесі осмислювання чуттєвий зміст сприйняття піддається аналізу і синтезу, порівнянню, відмежуванню різних сторін, узагальненню. Відбувається поступовий перехід від сприйняття до уявлення, а від нього — до мислення. Єдність чуттєвого, осмисленого і логічного становить суть людського сприйняття. Відбувається перехід від одиничного через особливості загального, а це вже і є мислення при осмислюванні сприйняття. Отже, сприймання — активний процес, у ході якого людина робить безліч перцептивных дій для того, щоб сформувати адекватний образ предмета. Активність сприймання складається насамперед в участі ефекторних (рухових) компонентів аналізаторів у процесі сприйняття (руху руки під час дотику, руху ока в зоровому сприйманні тощо). Крім того, необхідна активність на макрорівні, тобто можливість у процесі сприйняття активно переміщувати своє тіло. |
|
Психофізіологія як наука Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
Навчальна дисципліна „Психофізіологія” вивчає закономірності співвідношення... Психофізіологія досліджує фізіологічні процеси в структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом |
|
Домашнє завдання з дисципліни ”Основи електротехніки і електроніки”... Домашнє завдання потрібно виконувати на стандартних аркушах формату На титульному аркуші повинні бути вказані назва роботи, прізвище,... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ,НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Прізвище ім’я по-батькові, посада, вчене звання та науковий ступінь викладача (викладачів), які викладають дисципліну |
|
ЗВІТ КАФЕДРИ ІННОВАЦІЙНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З... Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
ЗВІТ КАФЕДРИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТІ З НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ ЗА 2008-2009 Н. Р Список осіб, що захистили у 2008-2009 н р докторську чи кандидатську дисертацію (прізвище, ініціали дисертанта, шифр і назва спеціальності,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПЛАНІВ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ДИСЦИПЛІНИ ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Це вид заняття, на якому викладач організовує обговорення курсантами питань програмного матеріалу для перевірки знань та для формування... |
Назва навчального закладу Прізвище ректора ВНЗ |
|
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ СФЕРИ ПОСЛУГ Методична розробка вміщує досвід викладача по проведенню уроку історії з використанням місцевого матеріалу та ІКТ |
10. Повторення матеріалу за курс 6 класу |