|
|
Скачати 2.32 Mb.
|
САМОСТІЙНА РОБОТА З ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇТема 3. „ПСИХОЛОГІЯ В ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ НОВИХ (КАПІТАЛІСТИЧНИХ) ВІДНОСИН (ХУІІ-ХУІІІ ВВ.)” 1. План.
2. Завдання для самостійного опрацювання: 1) Вивчити указану нижче теоретичну працю за темою та скласти її короткий конспект (одну працю на вибір студента): - Декарт Р. Страсти души. Сочинения в 2 т. Т. 1. - М.: Мысль, 1989. - Гоббс Т. Человеческая природа. Соч. в 2-х т. Т. 1. - М.: Мысль, 1989. - ЛоккДж. Опыт о человеческом разумении. Соч. в 3-х т. Т.1. - М.: Мысль, 1985. 2) Теми для рефератів: - Психологічна думка нового часу (XVII в.). - Порівняння психологічних поглядів Р.Декарта та Б.Спінози. - Психологічні погляди Т.Гоббса. - Психологічні погляди Дж. Локка. - Психологічна думка в епоху Просвітництва. - Психологічні погляди Ж.-Ж. Руссо. - Зародження матеріалістичного напрямку в російській психології XVIII в. - Природничонаукова спрямованість психологічних поглядів вчених США (XVIII в.) - Психологічні ідеї в німецькій класичній філософії XVIII в. 3. Питання для самоаналізу та самоперевірки:
4. Література
ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ Тема 3. „ПСИХОЛОГІЯ В ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ НОВИХ (КАПІТАЛІСТИЧНИХ) ВІДНОСИН (XVII-XVIII ВВ.)” План лекції
7. Прогресивні психологічні концепції в США. 1. Пріоритет у розробці нової картини психічної діяльності переходить від Італії, що утратив свою економічну міць, до тих західноєвропейським країнам, де розвиток капіталізму пішло незрівнянно швидкими темпами, де підйом продуктивних сил неминуче змітав соціальні відносини, що перешкоджали прогресу культури, філософії і науки. Глибокі перетворення відбувалися у всьому ладі світогляду. Відбувалася наукова революція, що руйнувала традиційну картину світу. В астрономії, механіку, фізику, біології, у всіх природничих науках нові ідеї брали одну перемогу за іншою. Своєрідність психологічної думки XVII століття розкривається в розробці навчань: а) про живе тіло (у тому числі людському) як механічній системі, що не бідує для свого пояснення ні в яких відкритих якостях і душах: б) про свідомість як властивому індивіду здатності шляхом внутрішнього спостереження мати найбільш достовірне, яке тільки можливо, значення про власні психічні стани й акти: а) про пристрасті (афектах) як закладених у тілі в силу його власної природи регуляторах поводження, що направляють людини до того, що для нього корисно, і відвертають від того, що шкідливо; г) про співвідношення фізичного (фізіологічного) і психічного. У джерел цих навчань коштує Декарт (1596-1650), далі випливають такі чудові мислителі, як Гоббс (1588-1679), Спиноза (1632-1677), Лейбніц (1646-1716), Локк (1632-1704). Природа психічного. Починаючи з Декарта (Із творів Декарта найбільш важливим для психології є "Правила для керівництва розуму" (1628-1629), "Початку філософії" (1644), "Пристрасті душі" (1649) і пізніше опублікований трактат "Про людину"), терміни "тіло" і "душу" наповняються новим змістом. Під першим уже розуміється автомат-система, організована за законами механіки. В усіх попередніх теоріях пристрій організму мислилося подібним будь-якому іншому неорганічному тілу. Упорядкування цього складу покладалося на душу. Декарт показав, що не тільки робота внутрішніх органів, але і поводження організму - його взаємодія з іншими зовнішніми тілами - не має потребу в душі як організуючому принципі, але бідує тільки в зовнішніх поштовхах і відповідній матеріальній конструкції. Що стосується сутності тіла, то вона, відповідно до Декарту, складається в довжині. Тіло є протяжною субстанцією. Душу також є субстанцією, тобто особливою сутністю. Вона складається з непротяжних явищ свідомості - "думки". "Під словом мислення ... - пише Декарт, - я розумію всі те, що відбувається в нас таким чином, що ми сприймаємо його безпосередньо самі собою; і тому не тільки розуміти, бажати, уявляти, але так само почувати означає тут те ж саме, що мислити". Стало бути, до мислення віднесені не тільки традиційні інтелектуальні процеси (розум), але і відчуття, почуття, представлення - усе, що усвідомлюється. Тим самим колишнє розмежування душі на різні її форми - раціональну, сензитивну (що відчуває), що рухає, рослинну - відхилялося. Єдність душі досягалося за рахунок свідомості, перед внутрішнім поглядом якого всі психічні феномени рівні. Інакше кажучи, психіку Декарт дорівняв до свідомості, а свідомість ототожнив з рефлексією як знанням про непросторові феномени, для яких немає ніякого аналога в навколишній дійсності. Наступний розвиток представлень про психіку перекреслило обох Декартових рівностей. У противагу положенню про те, що психічне тотожно тому, що усвідомлюється, виникає поняття про несвідому психіку. Навчання про те, що об'єктами свідомості служать імманентно властиві йому явища, протиставляється принцип споконвічної спрямованості свідомості на зовнішній об'єктивний світ. Проблемі сутності психічного, його відносини до природи речей одержує радикально-матеріалістичний розвиток у Гоббса і Спинозы. У XVII столітті Англія і Голландія стають центрами передової філософії і науки. Швидкий розвиток капіталістичних відносин обумовило підйом матеріального виробництва, а на цій основі - розквіт науки і розробку адекватної її потребам методологічної стратегії. І Гоббс, і Спиноза рішуче відкинули постулат про субстанціальність свідомості. Як єдину субстанцію в них виступила природа, у розумінні якої вони стояли на загальній для всього шляху 17 столітті ґрунту механіцизму. Розходження між ними стосувалися поглядів на закони мировоздания, а на місце і значення психічного. Гоббс вважав, що в матеріальному світі немає нічого, крім матерії, що рухається. Психічні якості - це свого роду примари, епіфеномени, що не мають реального впливу на хід речей у Всесвіті. Відповідно до Спинози, психічне (мислення) настільки ж реальне, як і фізичне (протяг). Обоє - атрибути нескінченної природи. Корінне зрушення в розумінні природи психічного, зроблений Гоббсом і Спинозой, виражали їхній новаторські, вперше в історії науки висунуті ідеї: а) про принципову невіддільність душі від тіла і, стало бути, про хибність трактування душі як самостійного (у якому б то ні було змісті) стосовно тіла "початку"; б) про те, що предметом психологічного пізнання повинні служити конкретні психічні явища, а не душу як цілісна сутність (чи субстанція); в) ці явища безостаточно з'ясовні універсальними законами природи, і тому навчання про психіку - частина загального навчання про матеріальний світ; г) закони природи є строго причинними, тому телеологізм (погляд на психіку як доцільно діючу силу, чи здатність) необхідно усунути з психології з такою же рішучістю, як з механіки. Ці принципові досягнення матеріалізму XVII століття стали методологічною передумовою всього наступного розвитку конкретно-наукових знань про психічну діяльність. Від Декарта до Локку перейшов постулат "Свідомість є сприйняття того, що відбувається в людини в його власному розумі", що став символом віри інтроспекціонизма. Досвід, згідно Локку, утвориться з двох джерел: відчуттів і рефлексій. Термін "рефлексія" позначав "внутрішнє сприйняття діяльності нашого розуму, коли він займається придбаними їм ідеями". Учіння про рефлекс. Таким чином, поява поняття про рефлекс - результат впровадження в психофізіологію моделей, що склалися під впливом принципів оптики і механіки. Поширення на активність організму фізичних категорій дозволило зрозуміти її детерміністські, вивести з-під причинного впливу душі як особливої сутності. Згідно з Декартовою схемою, зовнішні предмети діють на периферичне закінчення розташованих усередині нервових "трубок" нервових "ниток", останні, натягаючи, відкривають клапани отворів, що ведуть з мозку в нерви, по каналах яких "тваринні парфуми" спрямовуються у відповідні м'язи, що у результаті "надуваються". Тим самим затверджувалося, що перша причина рухового акта лежить поза ним: те, що відбувається "на виході" цього акта, детерміновано матеріальними змінами "на вході". Декарт починає спробу, виходячи з рефлекторного принципу, пояснити таку фундаментальну особливість поводження живих тіл, як їхня навченість. З цієї спроби виросли ідеї, що дають право вважати Декарта одним із провісників ассоціанизма. "Коли собака бачить куріпку, вона, природно, кидається до неї, а коли чує рушничний постріл, звук його, природно, спонукує її тікати. Проте, лягавих собак звичайне привчають до того, щоб вид куріпки змушував їх зупинитися, а звук пострілу, що вони чують при стрілянині в куріпку, змушував їх підбігати до неї. Це корисно знати для того, щоб навчитися керувати своїми пристрастями. Але тому що при деякім старанні можна змінити руху мозку у тварин, позбавлених розуму, те очевидно, що це ще краще можна зробити в людей і що люди навіть зі слабкою душею могли б придбати винятково необмежену владу над усіма своїми пристрастями, якби приклали досить старання, щоб їх дисциплінувати і керувати ними". Через сторіччя пропозиція про те, що зв'язку м'язових реакцій із зухвалими їхніми відчуттями можна змінювати, переробляти і тим самим додавати поводженню бажаний напрямок, ляже в основу матеріалістичної асоціативної психології Гартлі. Сенсорно-асоціативні процеси. Спиноза формулює закон асоціації ще більш чітко, чим Гоббс: "якщо людське тіло піддалося один раз дії одночасно з боку двох чи декількох тіл, то душу, уявляючи згодом одне з них, негайно буде згадувати і про інших". Цей закон дозволив каузально зрозуміти, як розгортається рух думок у залежності від того, що випробувало колись тіло. "Усякий переходить від однієї думки до інший, дивлячись по тому, як звичка розташувала в його тілі образи речей". Але ні Декарт, ні Гоббс, ні Спиноза - щирі творці механічної моделі асоціації - ще не знайшли для неї відповідного терміна. Він був запропонований Локком, який увів у 4-м виданні свого "Досвіду..." (1790) спеціальний параграф "Про асоціацію ідей". З тих пір термін "асоціація" і стає одним із самих вживаних у психологічному лексиконі. Спонукальні сили поведінки. Доводячи, що "афекти ненависті, гніву, заздрості і т.д., розглянуті самі в собі, випливають з тієї ж необхідності і могутності природи, як і всі інші одиничні речі", Спиноза вносив принцип матеріалістичного детермінізму в психологію почуттів. При цьому почуття не просто упорядковувалися. Вони розглядалися в їхній об'єктивній ролі регуляторів людського поводження. За вихідний пункт для характеристики почуттів приймалися не свідчення інтроспекції, не суб'єктивні переживання, а незалежна від свідомості реальна система відносин між людиною і світом. Психофізіологічна проблема. Спиноза висунув найглибшу ідею про те, що мається тільки одна "причинний ланцюг", одна закономірність і необхідність, той самий "порядок" і для речей (включаючи таку річ, як тіло), і для ідей. Знаменита 7-я теорема 2-й частини "Етики": "Порядок і зв'язок ідей ті ж, що порядок і зв'язок речей" - означала, що зв'язку в мисленні і просторі по своїй об'єктивній причинній підставі тотожні. Відповідно в схолії до цієї теореми Спиноза вказує: " чи Будемо ми представляти природу під атрибутом протягу, чи під атрибутом мислення, чи під яким-небудь іншим атрибутом, ми у всіх випадках знайдемо той самий порядок, іншими словами, ту саму зв'язок причин, тобто що ті ж самі речі випливають друг за другом". 2.Панування емпіризму й асоціанизму в психології XVII століття. XVII століття ознаменувалося подальшим зміцненням і розвитком капіталістичних відносин у передових країнах. Відбулася індустріальна революція, що перетворила Англію в могутню державу. Глибокі економічні зміни привели наприкінці століття до політичної революції у Франції. Розхитувалися феодальні підвалини в Німеччині. Соціально-економічні зрушення породжували ідеологічні форми, що протистояли теологічному світогляду. У боротьбі з ним розширювався рух, що одержав назва "Освіта". Воно було спрямовано проти усього, що перешкоджало росту науки і наукового світогляду. Зміцнювалася концепція "природної людини", що склалася в XVII в. і втілила принцип формальної буржуазної рівності. Сенсуалізм і емпіризм стають у противагу раціональному й апріорізму головними методологічними заповідями. У цій атмосфері і складалася психологічна думка. Зразки для своїх детерміністських схем вона черпала в методології ньютоновской механіку. 3. Асоціативна психологія. Вперше асоціація перетворюється в універсальну категорію, що пояснює всю психічну діяльність, в англійського лікаря Гартлі (1705-1757). Гартлі вказував, що саме ньютоновські праці "Оптика" і "Початку..." привели його до основної ідеї - навчанню про вібрації, на якому базується навчання про асоціації. Нервова система - це система, підлегла фізичним законам. Відповідно і продукти її діяльності включалися в строго причинний ряд, нічим не відрізняється від дії причин у зовнішньому, фізичному світі. Цей ряд охоплював поводження всього організму - від сприйняття вібрацій у зовнішнім середовищі (ефірі) через вібрації нервів і мозкової речовини до вібрацій м'язів. Тим самим, так само як і в Декарта, об'єктом пояснення ставало поводження цілісного організму, а не окремих чи органів частин. І оскільки психічні процеси визнавалися невіддільними від своєї фізіологічної основи, вони також ставилися в однозначну залежність від характеру вібрацій. Усі нервові вібрації Гартлі розділяв на два види: великі і малі. Малі виникають у білій речовині головного мозку як мініатюрні копії (чи сліди) великих вібрацій у черепно-мозкових і спинномозкових нервах. Навчання про малі вібрації пояснювало виникнення ідей у їхній відмінності від відчуттів. Оскільки ж первинними вважалися великі вібрації в нервовій системі, що виникають під впливом на неї "пульсацій" зовнішнього ефіру, "внутрішній світ" ідей виступав як мініатюрна копія реальної взаємодії організму зі світом зовнішнім. Один раз виникнувши, малі вібрації зберігаються і накопичуються, утворити "орган", що опосередковує наступні реакції на нові зовнішні впливи. Завдяки цьому організм на відміну від інших фізичних об'єктів стає навчальною системою, що має власну історію. Теорія Гартлі - вершина матеріалістичного ассоціанизма 17 в. Її вплив, як на континенті, так і в самій Англії було винятково велике, причому воно поширювалося не тільки на психологію, але і на багато інших галузей знання: етику, естетику, біологію, логіку, педагогіку. Ассоціанизм стає в другій половині 17 в. пануючим напрямком. Активними захисниками матеріалістичного ассоціанизма виступили наприкінці XVII в. німецькі просвітителі Ірвінг, Абель, Маас і ін. Механізм і сенсуалізм своєрідно переломилися в суб'єктивно-ідеалістичних навчаннях Берклі і Юма. Якщо в Локка "ідеї відчуття" служили посередниками між свідомістю і фізичним світом, то в Берклі і Юма з посередників вони стають об'єктами, за яких ніякої іншої пізнаваної реальності і не існує. Реально тільки те, що дано свідомості у виді безпосередньо сприйманих феноменів. З них Берклі і Юм розраховували вивести світ ньютоновської механіки. Цей світ рухається в просторі, що існує поза і незалежно від свідомості. Беркли (1685-1753) починає з аналізу представлення про фізичний простір з метою довести його походження від свідомості. Реальність, що постигається за допомогою відчуттів, ототожнюючи із самими цими відчуттями. У праці "Нова теорія зору" (1709) Берклі протиставив геометричний простір почуттєвому знанню про просторові відносини. Таке знання, за Берклі, складається з різних відчуттів - чисто зорових, м'язових, дотикальних. Відносини між ними і створюють протяжний світ, прийнятий за об'єктивно даний. Аналіз почуттєвих ознак, що необхідно беруть участь у побудові образа речі, її форми, руху і т.д., торкати мало вивчені в колишніх теоріях особливості сприйняття, але цей аналіз служив у Берклі підставою його ідеалістичної доктрини (бути - значить бути в сприйнятті). Філософська концепція Берклі, відродивши у формі махізму, уплинула на західноєвропейську й американську психологію періоду імперіалізму. Давид Юм (1711-1776), зайнявши послідовно скептичну позицію, проголосив єдиним об'єктом пізнання досвід. Він відкинув рефлексію як джерело пізнання. Коли ми безпосередньо вдивляємося в себе, писав він у "Дослідженні в людському пізнанні", те ніяких вражень ні про субстанцію, ні про причинність, не про інші поняття, ніби-то виведених, як учив Локк, з рефлексії, зовсім не одержуємо. Єдине, що зауважуємо, - це комплекси перцепцій, що переміняють один одного. Досвід, за Юмом, побудований, по-перше, із вражень, до яких відносяться (по сучасній термінології) відчуття, емоції (пристрасті), і, по-друге, з "ідей" - копій вражень. 4. Психологія здібностей. Роздробленість Німеччини в 18 в. перешкоджала розвитку капіталістичних відносин. Це і визначило компромісний характер передових для свого часу психологічних навчань, які складалися на німецькому ґрунті. Найбільшу популярність серед них придбала психологія здібностей ученого-енциклопедиста Християна Вольфа (1679-1754). Схоластиці і містиці, що панували в розумовому житті Німеччини, Вольф протиставив філософію розуму. Вольфові належать також великі заслуги в розробці німецької психологічної термінології, що замінила колишню, латинську. Саме слово "психологія" стало в Європі загальновідомим після виходу книг Вольфа "Емпірична психологія" (1732) і "Раціональна психологія" (1734). На частку першої відносився опис фактів, спостереження за явищами. Перед раціональною психологією було поставлене завдання дедуктивно виводити явища із сутності і природи душі. Шотландська школа. Інший варіант психології здібностей висунула так називана шотландська школа. (Її представники були професорами університетів у Шотландії) З метою захисту релігійних догматів вони покритикували як матеріалістичний погляд на походження знання з почуттєвого досвіду, так і ідеалістичний сенсуалізм і ассоціанизм Беркли і Юма. Засновник школи - Томас Рид (1710-1796) орієнтувався у своєму зображенні психічної діяльності на концепцію "здорового глузду", що стала в 18 в. популярної в "тверезої" англійської буржуазії. Відповідно до цієї концепції, кожна людина народжується з запасом принципів і істин, що дозволяють йому незалежно від досвіду розрізняти прекрасне і потворне, дурне і гарне. Релігійні вірування також відносилися до істин, дарованим природою. Спираючи на теорію споконвічних сил (чи інстинктів) людської природи, Рид висунув положення про те, що кожен сенсорний процес змушує визнати існування зовнішнього об'єкта. Відчуття - простий стан, що існує тільки в розумі що пізнає. Сприйняття на відміну від відчуття містить поняття про об'єкт і тверду безпосередню впевненість у тім, що існує незалежно від нас. Цю точку зору Рид протиставив берклінською, відповідно до якої в сприйнятті не міститься нічого, крім відчуттів як феноменів свідомості і знакового відношення між ними. Полеміка Рида з Берклі стала відправним пунктом для наступного розмежування понять відчуттів як найпростішому акті і про сприйняття як чуттєво-предметному образі. 5. Матеріалістична психологія у Франції. Французький лікар Ламетрі (1709-1751) з'єднав сенсуалізм із навчанням Декарта про машинообразність поводження живих тіл. Він затверджував, що поділ Декартом двох субстанцій представляв про не більш ніж "стилістичну хитрість", придуману для обману теологів. Душа дійсно існує, однак її неможливо відокремити від тіла; оскільки тіло - машина, те і людина в цілому з усіма його щиросердечними здібностями усього лише почуває, мислячий і прагнучий до насолод автомат. Під словом "машина" малася на увазі матеріально-детермінована система. Головна практична ідея французького матеріалізму складалася у твердженні вирішальної ролі виховання і суспільних законів у формуванні людини. Відповідно обов'язку по удосконаленню суспільства покладалися на вихователів і освічених законодавців. Яскраве і жагуче обґрунтування цієї ідеї містилося у творах Руссо (1712-1778) і Гельвеція (1715-1771). Руссо стверджував, що людина від природи добрий, але його дивовижно зіпсувала цивілізація. Гельвецій захищав тезу про те, що інтелектуально-моральні якості людини створюються обставинами його життя. На противагу Руссо він доводив незаперечну перевагу культури і суспільного виховання. Разом з тим, захопившись критикою реакційної ідеологічної доктрини і захищаючи принцип природної рівності людей у всіх відносинах. Гельвецій у книгах "Про розум" (1758) і "Про людину" (1773) прийшов до однобічних висновків. Виховну дію він підніс до ступеня сили, воно здатно ліпити з людей що завгодно. Такий погляд, виражаючи нове, буржуазне розуміння людини, протистояв феодальному. Разом з тим Гельвецій вилучав особистість із суспільно-історичного процесу, зі складної системи фактів, що обумовлюють її здібності і характер. Безпосередньо випробовувані нею тілесні потреби і пристрасті, почуттєвий контакт із навколишнім він перетворював у головний двигун розумового розвитку людства. 6. Зародження матеріалістичного напрямку в російської психології в XVIII столітті. Праці А.Н. Радищева (1749-1802) відбили загострення класових протиріч у російському суспільстві. Боротьба народних мас проти кріпацтва обумовила підйом передової суспільної думки, найвидатнішим діячем якої і був А.Н. Радищев. В Сибіру, куди він був засланий як автор "Подорожі з Петербурга в Москву" (1790), він пише трактат "Про людину, його смертності і безсмерті" (1792-1796), у якому викладає систему матеріалістичних по своїй суті поглядів на психічну діяльність. Трактат складався з двох частин. У двох перших книгах розвивалося навчання про те, що всі щиросердечні явища суть воістину властивості речовини що почуває і мислить". У двох інших книгах приводилися доводи на користь безсмертя душі. Радищев виходив із принципів матеріалістичного монізму і детермінізму. "...Буття речей незалежно від сили пізнання про їх і існує саме по собі". Усе підлягає "законам природності". Радищев думав, що психічні явища відбуваються в просторі, втілені в просторових структурах. Радищев міркував про "необчислений речовинності розмаїтості", у "єдиних сходах", у якій розрізняється безліч сил і властивостей: " Властивості уявної речовини, чи явища, які до дії його відноситися можуть, суть: життя, відчування, мислення. Ці властивості суть щось більш, ніж простий рух, притягання і відображення, хоча ці сили в добутку цих властивостей багато беруть участь, ймовірно". 7. Прогресивні психологічні концепції в США. В другій половині XVIII в. розгорнулася боротьба американських колоній проти залежності від Англії. Це обумовило корінні зрушення в ідейному житті країни. Піднімається могутній просвітительський рух з його апологією природних прав людей і "світла розуму". Філософським концепціям, що відстоює релігійні істини, Джонсона (1696-1772) і Эдвардса (1703-1758) протиставляються навчання нового складу. Їх відрізняло розуміння людини як природної істоти, психіка якого має земне походження і піддане загальним законам матеріального світу. Природничонаукова спрямованість властива роботам Б.Франкліна (1706-1790), Т.Пейна (1737-1809), Т.Джефферсона (1743-1826), Б.Раша (1745-1813) і ін. Найбільш важливої з погляду наукової психології є його робота " Про вплив фізичних причин на моральну здатність людини" (1784).Детерміністична спрямованість навчання Раша виражена й а його трактуванню мислення і волі. Він підкреслював, що процес мислення відбувається з природною необхідністю, властивої всім іншим функціям, пропонуючи тому, хто сумнівається в цьому, спробувати по своєму бажанню призупинити операції розуму. Це вдається не більше, ніж затримати діяльність чи серця рух планет. Що стосується волі, то вона без мотивів так само неможлива, як зір без чи світла слух без звуку. Підсумки розвитку психології в XVIII столітті. У XVIII в. психофізична проблема стає психофізичної, тобто обмежується відношенням психічних процесів до нервового. Намічаються чотири підходи до неї. 1. Психофізичний паралелізм Гартли і випливали за ним ассоціанистов восходив до навчання Спинозы, що, однак, замість моністської одержало параллелістську інтерпретацію: співвідношення мислення і його тілесного субстрату розглядалося не з погляду порядку і зв'язку речей природи в цілому, а тільки як кореляція між психічним і нервовим у межах відособленого організму. Відмінна риса паралелізму Гартлі полягає у твердженні первинності нервових процесів (нервових вібрацій, викликаних вібраціями зовнішнього ефіру) і проізводності виникаючих відповідно до них зв'язків між ідеями. У гартліанському варіанті паралелізм був формою матеріалізму і детермінізма. 2. Психофізичний паралелізм Вольфа хоча і припускав невіддільність душі від фізіологічного субстракта, але наділяв душу спонтанною активністю, тим самим лишаючи знання про тілесний субстракт будь-якої пояснювальної цінності. У вольфіанському варіанті паралелізм був формою ідеалізму й індетермінізму. 3. Психофізична взаємодія в трактуванні Б. Раша означало подвійну залежність: фізичні причини діють на моральну здатність душі, а від цього у свою чергу залежить благополуччя тіла. Найважливішим фактором сприятливого впливу душі на тілесне здоров'я вважалися релігійні ідеї. Принцип активності свідомості Раш використовував для захисту релігійного світогляду. Разом з тим матеріалістичні тенденції навчання Раша виразилася в тому, що взаємодія душі і тіла мислилася не як взаємодія двох сутностей, а як окремий випадок властивої органічним тілам взаємної залежності однієї системи від іншої. 4. Психофізична взаємодія в трактуванні французьких матеріалістів протиставлялося релігійно-ідеалістичному погляду, а не примірялося з ним, як у Раша. Виходячи з принципу розвитку, вони прагнули зрозуміти організм як утворення, що включає різні рівні життєдіяльності. Відповідно твердження про те, що душа впливає на тіло, означало в концепції Дідро і Кабаніса активний вплив більш складної фізіологічної системи на елементарні. ЛІТЕРАТУРА 1. Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. – М., 1990. 2. Ждан А.Н. История психологии: Охлаждают античности до современности. – М., 2001. 3. Марцинковская Т.Д. История психологии. – М., 2001. 4. Основи психології / За ред. О.В. Киричука, В.А.Роменця. – К., 1995. 5. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии: В 2-х т. – Ростов-на-дону, 1996. 6. Роменець В.А. Історія психології. – К., 1978. 7. Роменець В.А. Історія психології XVII століття. – К., 1990. 8. Роменець В.А. Історія психології епохи Просвітництва. – К., 1993. 9.Ярошевский М.Г. Історія психології. – М., 1985. САМОСТІЙНА РОБОТА З ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇТема 4. "СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ ЯК ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ НАУКИ" 1. План Філософські вчення про психічну діяльність в XIX ст. 1) Позитивізм. 2) Ірраціоналізм й волюнтарізм. 3) Вульгарно-матеріалістичні вчення про психіку. 4) Матеріалістичні вчення російських революційних демократів. 5) Д і алектико-матеріалі стичне вчення про психіку та свідомість. 2. Завдання для самостійного опрацювання: 1) Вивчити указану нижче теоретичну працю за темою та скласти її конспект: - Выготский Л.С. Вопросы теории и истории психологии //Собр. соч.: в 6 тт. -Т.1. -М., 1982. -С.291-296, 350-354, 423-436, 451-452. 2) Теми для рефератів: - Філософські вчення про психічну діяльність в XIX ст. - Розвиток експериментальної психології школою Вундта. - Розвиток галузей психології на кінець XIX- початок XX ст. - Передумови виникнення "психології народів". 3. Питання для самоаналізу та самоперевірки:
4. Література 1. >Кдан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. - М., 1990. 2. Ждан А.Н. История психологии: От античности до современности. - М., 2001. 3. Марцинковская Т.Д. История психологии. - М., 2001. 4. Основи психології/За ред. 0.В. Киричука, В.А.Роменця. - К., 1995 5. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии: В 2-х т. -Ростов-на-дону, 1996. 6. Роменець В.А. Історія психології. - К., 1978. 7. Ярошевский М.Г. Історія психології. - М., 1985. ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ |
| ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ІСПИТУ ЗА ФАХОМ ДЛЯ АБІТУРІЄНТІВ, ЯКІ ВСТУПАЮТЬ... Поняття про статистику як суспільну науку, її виникнення та розвиток. Предмет і методологічні основи статистики. Етапи статистичного... |
Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень» Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки» |
| 1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
| Навчально-методичний посібник з дисципліни «Основи психології та педагогіки» «Основи психології та педагогіки» усіх форм навчання побудований з урахуванням того, що засвоєння студентами курсу відбувається |
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Зарубіжна література Зарубіжна література” – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори й головні етапи розвитку світового літературного... |
| ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) із поглибленим... «Зарубіжна література» – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори та головні етапи розвитку світового літературного... |
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) із поглибленим... «Зарубіжна література» – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори та головні етапи розвитку світового літературного... |
| Предмет та методологічні основи курсу «Історія української культури» Слід також мати на увазі, що для повноцінного сприйняття навчального матеріалу необхідно виробити установку щодо визнання рівності... |
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський... Тема ВІТЧИЗНЯНАТРАДИЦІЯ В ЕКОЛОГІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ БІОСФЕРИ |