|
|
Скачати 2.93 Mb.
|
|
Цивільне право. 1. Право власності. В "Руській правді" відсутні спеціальні статті про земе льну власність. Як відомо, вона існувала у вигляді общинної власності, князівсь ких володінь, боярських і монастирських вотчин. Власність общини на землю базувалася на природному праві; князівська набувалася шляхом освоєння пусто порожніх земель та захоплення общинних, а боярська і монастирська збільшува лася за рахунок князівських пожалувань. Попри появу права-привілею з виданням "Правди Ярославичів", власність представників різних верств населення закон захищав рівною мірою. Незалежно від соціального статус власника штраф за знищення йому належного знаку власності був однаковим — 12 гривень. Це означало, насамперед, захист самого принципу власності, а не об'єкту і не особи, на майно якого посягав зловмисник. 2. Зобов'язальне право. В Київській Русі були відомі наступні види дого ворів:
-договір особистого найму. Укладався в присутності свідків. Міг привести до холопства, якщо наймит утікав від свого господаря. При укладенні договорів часто використовувалися символічні дії — так званий могорич, зв'язування рук. Використовувалося рукобиття, звідси вислів "ударити по руках." 3. Спадкове право. "Руська правда" знала успадкування за законом і за заповітом. За законом родове майно могли успадковувати лише сини. Батьківський двір без розподілу переходив до молодшого сина. Дочки спадкоємцями не вважалися, оскільки могли виносити майно за межі роду. В разі відсутності у спадкодавця синів, його майно переходило до братів. Вони були зобов'язані забезпечити приданим дочок померлого, коли ті вступали до шлюбу. Згодом "Розширена правда" передбачила, що майно померлого смерда, в якого не було синів, могло переходити у власність князя, а дочки від батьківського спадку отримували невелику частку на прожиття. Майно ж бояр і дружинників, які не мали синів, успадковували дочки. Все це є свідченням появи правових привілеїв для представників аристократичної верхівки. До досягнення повноліття спадкоємців спадком розпоряджалася їхня мати. Вдова отримувала частку майна від чоловічого спадку, а також своє материнське майно, якими вона розпоряджалася на свій розсуд. Однак заповідати вона могла 35 лише своїм дітям. Якщо вдова одружувалася вдруге, то з найближчих родичів призначався опікун, який користувався прибутками з майна підопічного. Опікуном могла бути і стороння людина, якщо про це прямо вказувалося в заповіті. З досягненням повноліття спадкоємцями опікун мав повернути належне їм майно. Якщо з його вини щось пропадало, то він повинен був відшкодувати збитки. З прийняттям християнства з'явився ще один спадкоємець за законом. В одній із статей "Руської правди" йдеться про обов'язковість передачі частини спадку на користь церкви. Шлюбно-сімейне право. Формування норм шлюбно-сімейного права на Русі відбувалося внаслідок поєднання місцевих правових звичаїв і привнесених з кінця X ст. християнських. На відміну від візантійських церковних норм, якими за певні правопорушення передбачалася смертна кара чи покалічення, руська система покарань була набагато ліберальнішою. Нею передбачалися іпітимійні санкції (покаяння), а також грошові штрафи на користь єпископа. Шлюб, як і розлучення, монопольно здійснювалося церквою. "Без вінчання одруження є незаконним і неблагословенним" — свідчать церковні настанови. Шлюбний вік для нареченого наступав з 15 років, а для нареченої— із 13— літнього віку. Цих норм не дотримувалися, шлюби між 10-річними були звичним явищем. Більше двох разів одружуватися не дозволялося. Священикам заборонялося благословляти такий союз, адже за порушення цієї норми їм загрожувало відлучення від церковного сану. Приводом для розлучення були в переважній більшості проступки дружини. Хоча інколи вона також могла бути ініціатором розлучення. Це могло статися, коли чоловік мав великі борги і був неплатоспроможним або зловживав спиртними напоями. Розірванню шлюбного союзу і створенню нової сім'ї церква чинила всілякі перешкоди. Своїй першій дружині чоловік мав виплатити велику матеріальну компенсацію, а також повинен був сплатити штраф на користь церковної влади. Його розмір залежав від соціального статусу чоловіка. Чим вище становище в суспільстві займало подружжя, тим вищий штраф сплачувався. Церковними канонами на Русі заборонялося двоєженство, одруження кровних родичів, а також шлюб християнина з представниками нехристиянських віросповідань. Такими способами церква зміцнювала сім'ю, сприяла утвердженню одношлюбності та подружньої вірності. Галицько-Волинська держава. Хронологія подій. Відносно централізована Руська держава у першій третині XII ст. розпадається на окремі князівства, які продовжують вести міжусобні війни. Київ втрачає свою колишню могутність, політичну вагу і звання об'єднавчого центру Русі. Зі складу Руської держави виділяються незалежні Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке князівства, кордони яких розташовані в межах сучасної України. За двома останніми, після їх об'єднання, в історичній літературі міцно закріпився титул "спадкоємниці Київської Русі". Маючи тісні зв'язки між собою, Галицьке і Волинське князівства тривалий час існували самостійно. Спроби об'єднання двох сусідніх князівств завершувалися невдачею. Лише у 1199 волинському князю Роману Мстиславовичу вдалося об'єднати Галичину та Волинь. Утворення Галицько-Волинської держави та приєднання до неї Києва стало подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, "царем на Русі", "самодержцем всея Русі", причому термін "самодержець" вперше в літописі вжито щодо нього. Зі смертю Романа Мстиславовича в 1205 році розпочинається новий виток розбрату, чвар, князівсько-боярських міжусобиць, який, зрештою завершився у 1238 році черговим об'єднанням Галичини та Волині і утвердженням його в місті Києві. Ці події пов'язані з іменем сина Романа Мстиславовича — Данила Галицького. Саме йому вдалося створити державу, яка викликала повагу з боку західноєвропейських правителів і обережність у войовничого протектора — Золотої Орди. Особливості політичного розвитку. Галицько-Волинське князівство стало одним із найпомітніших державних утворень на землях роздробленої Русі, що успадкувало її державно-правові традиції. Саме західно-руські землі продовжували залишатися носіями основних рис суспільного ладу та державного устрою, що донедавна були притаманні відносно єдиній Руській державі. Водночас політичний розвиток Галицько-Волинського князівства відзначався своєрідністю та неповторністю, що вирізняв його з-поміж інших князівств, створених після розпаду Русі. До таких особливостей можна віднести:
38 складається в країнах Західної Європи. Саме з Угорщиною, Литвою, Ватиканом, насамперед, підтримували найтісніші контакти галицько-волинські правителі; - існування віче, яке, на відміну від Новгородської землі, не мало істот-ічоння. Спроби князя Данила скликати його у 1231, 1235 роках і знай-■щ в нього підтримку для боротьби з боярством виявилися марними; галицько-руські землі були рано відірвані від торгового шляху "із варяг і греки". Однак цей фактор ніяк не відбився на господарській системі князівсства. Навпаки, це стало поштовхом до розвитку міст і зростання чисельності шокого населення. Оскільки за етнічним складом воно було неоднорідним, млі їм організовувалося за общинним принципом, який в подальшому переросте в цеховий. Галицько-Волинська держава має велике значення для історії українсько-го народу. Вона не тільки продовжила державницьку традицію Руської держави, а й досягла значного політичного, економічного, культурного розвитку, ■йшовши на передові позиції серед країн Східної Європи. Джерела права. У Галицько-Волинській державі в основному збереглася правова система, що функціонувала на Русі як до її розпаду, так і в князівствах, створених на її руїнах. Відомості про інші правові джерела надзвичайно .купі. Вони, безумовно, були, однак, монголо-татарська навала, потім литовсько-польські завойовники планомірно знищували історичні, правові, культурні пам'ятки українського народу. Таким чином, окрім давньоруських джерел права, у Галицько-Волинському князівстві мали застосування й інші нормативно-правові акти. Йдеться про правові пам'ятки, що дійшли до наших днів:
39 На території Галицько-Волинського князівства саме в цей період набуває поширення німецьке право, яке отримало назву магдебурзького. За ним міста звільнялися від управління і суду, земельних власників, на чиїй території знаходилися. Першими право на самоврядування отримали у 1324 році міста Во-лодимир-Волинський, а в 1339 році — Санок. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
12. Із рекомендованої чи іншої літератури випишіть у зошит основні віхи державотворчої діяльності Галицько-Волинського князя Данила Романовича. Додатки Питання Чи існують інші погляди на формування державності у східних слов'ян? Відповідь Так, існують. Зокрема, засновником норманської теорії походження державності були німецькі вчені, які намагалися обгрунтувати думку про заснування Русі представниками скандинавського племені норманів (варягів). 40 Антинорманську концепцію обстоював російській вчений М. Ломоносов. Зш та його прибічники стояли на позиціях пріоритетності саме слов'янського сегмента в заснуванні Руської держави. В останні роки на Заході з'явилася т. зв. теорія пантюркизму, ідеологи якої пропонують узагалі відмовитися від версії слов'янського походження Русі. На \ню думку, поляни були не слов'янами, а хозарами (народ, що розселявся у по- ; Дону та Волги). Одна із їхніх родових гілок, мовляв, стала спадкоємницею Кия, який заснував Київ. Питання Чи допускався самосуд на Русі? Відповідь Так, в одному випадку, але він був обмежений низкою умовнос- Злодія могли скарати на смерть лише тоді, коли застануть уночі на місці пня злочину. Однак, як зазначено в Руській правді, "якщо спіймають і за- иють до світанку, то вести на князівський двір. А коли уб'ють, а люди бачити злодія зв'язаним, то платити 12 гривень". Питання Яка номінальна вартість руської гривні? Відповідь За 40 гривень можна було придбати 23 коней, або 40 корів, або 400 баранів. Про форми досудового розслідування на Русі: "Статті "Руської правди" про заклич, звід гоніння сліду надавали можливості потерпілому самому проводити попередні слідчі дії. Заклич передбачав оголошення на торжищі про факт викрадення речі. Якщо впродовж трьох днів після закличу її у когось знаходили, останній вважався відповідачем. Він зобов'язаний був не лише повернути річ, а й сплатити 3 гривні штрафу. Звід. З одного боку, це засіб відведення підозри від особи, на яку вона впала. З іншого, це метод пошуку відповідача шляхом опитування осіб, які певний час володіли викраденою річчю. Єдиної думки щодо сутності зводу в дослідників донині немає. Проте більшість опирається на авторитет відомого правника XIX ст., професора університету Святого Володимира у м. Києві М.Владимирського-Буданова, який таким чином визначав зміст описаного інституту руського права: Якщо потерпілому вдалося встановити особу, яка певний час володіла викраденим майном, вона мала відвести від себе підозру, вказавши на іншу, в якої ці речі придбала. Те саме мала вчинити й інша підозрювана особа. Третя пови- 41 нна була виплатити власникові вартість предмета пошуку і вести далі звід власними силами. Існувало три варіанти закінчення цієї процедури:
В останніх двох випадках підозрюваний міг відвести від себе підозру, запросивши двох свідків, які могли під присягою підтвердити законність придбання. Після цього річ відбиралася, а її недобросовісний власник міг продовжувати звід. |
|
Формування особистості дитини Помчалова О. Г Навч посіб для вищ навч закл. / Валентина Тарасун, Ганна Хворова; Ін-т спец педагогіки АПН України. – К.: Наук світ, 2004. – 98,... |
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290) |
|
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО" Робоча програма складена на основі: Блуда А. А. Практична підготовка вчителя історії в пед навч закладах України: Етапи і особливості.—К.,... |
Л. Е. Акпинар; Республ вищ навч закл. "Кримський інжен педагог ун-т". К. Слово, 2014. 288 с Акпинар, Лємара Енверівна. Інтерактивні технології навчання в початковій школі : навч посіб для студ вищ навч закл. / Л. Е. Акпинар;... |
|
Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк,... |
Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с |
|
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи... Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
|
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |
Петрушенко В. Л. Філософія : Навч посіб для студ вищ закл освіти I-IV рівнів акредитації Проблеми людини і науки в західноєвропейській філософії ХVII ст Емпіризм та раціоналізм |