|
|
Скачати 2.93 Mb.
|
|
27 - договори Русі з Візантією 911, 945, 971 років. В історико-правовій літе ратурі часто зустрічається згадка про договір 907 року. Проте, за твердженням дослідників руської історії та права, посилання на нього є некоректним, адже не доведена реальність існування самого договору. Договір 911 року містив зобов'язання греків перед Києвом і навпаки. Зобов'язання греків були набагато ширшими, ніж зворотні. Договір 945 року князя Ігоря є додатковим до договору 911 року. Його статті мають характер уточнень та доповнень, спричинених новими обставинами. Невдалий похід Ігоря на Візантію і, як наслідок, звуження зобов'язань греків перед Руссю знайшов відображення в статтях, які забороняють русичам боротися за Корсунську землю, зобов'язують надавати грекам військову допомогу. Договір 971 року року є самостійною угодою князя Святослава після поразки в бою під Доростолем. У чотирьох статтях київський князь бере односторонні зобов'язання не воювати з греками, завжди виступати союзником, мати з ними "мир і міцну дружбу"; - "Устави" та "Уроки" княгині Ольги (X ст.) є першими зразками князівсь кої правотворчості. Урок означає "уректи", тобто проголосити, висловити, а устав — "установити", "постановити". Уроки видавалися за власним бажанням княгині, стосувалися здебільшого фінансових справ держави, носили тимчасовий характер. Устави мали погоджуватися з представниками державної влади, насампе ред з князівською Радою і діяли на увесь період перебування князя при владі. Серед даного виду джерел збереглися:
Устав князя Ярослава (церковний) — ще одна пам'ятка церковного права, яка розвиває ідеї, закладені в Уставі князя Володимира. Він визначає церковну юрисдикцію по справах моралі, сім'ї та шлюбу, а також тих, що стосувалися злочинів священиків, членів їхніх родин, церковної обслуги. Оригінал тексту не зберігся. Найвідомішою пам'яткою права цього періоду, безумовно, є "Руська правда" — перший відомий нам кодифікований збірник Київської Русі. 28 Оригінал "Руської правди" не зберігся. її текст вдалося відтворити за 106 списками, що збереглися у Кормчих книгах та інших юридичних збірниках. Списки — це тексти "Руської правди", переписані, вірогідно, місцевою адміністрацією, суддями, один в одного. їх цікавив насамперед зміст постанов, а не форма їх викладу. Залежно від часу написання, обсягу та авторства дослідники поділяють "Руську правду" на три редакції: 1.Найдавніша або " Коротка правда ". В її тексті зустрічаються фрагменти давньоруського права, які відносять ще до VIII—IX ст.;
Пам'ятки іноземного права. Окрім власне руських (місцевих) джерел права, широкого застосування набули й іноземні джерела. їх поява на Русі була обумовлена впливом візантійської церкви, особливо після прийняття християнства у 988 році. До них належать:
-"Еклога" (досл.—вибрані закони) — офіційний законодавчий звід візантійського права VIII ст., пам'ятка законодавства іконоборців. Мала на меті обмежити церковні привілеї та землеволодіння, спрямовувалася проти пишності обрядів, збільшення кількості монастирів. Проголошувався намір слідувати принципам християнської моралі, зокрема запроваджувався, хоч і не завжди послідовно, принцип рівності всіх перед законом, оплата державної діяльності суддів, безкоштовність судових послуг для учасників процесу. Значно пом'якшено відповідальність за злочинні діяння. Зменшено кількість жорстоких процедур під час страт. Законодавець відмовився від публічного спалення, розп'яття тощо. В цілому система покарань націлювалася на невідворотність і справедливість від- 29 плати за вчинене діяння. Від відповідальності звільнялися діти до 7-літнього віку та особи, що здійснили злочин у стані афекту. Збірник регулював також шлюбно-сімейні відносини, зобов'язальне право, проблеми власності. "Еклога" зустріла шалений спротив духовенства і, зрештою, була відмінена;
Кримінальне право. "Руська правда" не знала достатньо чіткого визначення злочину. Під злочином давньоруська пам'ятка права розуміла "обіду", тобто нанесення матеріальної, фізичної чи моральної шкоди. Церковне законодавство знало іншу назву злочину — "гріх". "Руська правда" визнавала наступні види злочинів:
зо - майнові злочини. Право не розрізняло пограбування від розбійного напа ду чи від крадіжки. Без сумніву, ці кримінально-правові категорії містяться в од ному терміні— "татьба". Тяжкість татьби залежить насамперед від цінності вкраденого. Найбільший штраф у розмірі 12 гривень накладався на осіб, що вчи нили викрадення холопа чи бобра. Як бачимо, раб ставився на один щабель із твариною. На визначення тяжкості покарання впливало і місце вчинення крадіжки. Суворіші наслідки наступали для злодія, що реалізував свій злочинний намір шляхом викрадення майна чи тварин із закритого приміщення — хліва, будинку тощо;
Система покарань. "Руська правда" не знала смертної кари, хоча, як зазначалося, джерела повідомляли про її застосування. Ймовірно, страти людей, які виступали проти князя, були настільки звичайною справою, що законодавець не вважав за потрібне навіть згадувати про неї. Відтак у Київській Русі були відомі такі види покарань: - кровна помста. "Коротка правда" визнавала можливість кровної помсти. Проте в разі відсутності месників чи небажанні родичів потерпілого мстити встановлювалася ірошова компенсація. Помста мала застосовуватися тільки при двох видах злочину: вбивстві та нанесенні тяжких ран і сильних побоїв. Рішення про її здійснення приймалося судом. В другій половині XI ст. Ярославичі відмінили систему кровної помсти в інтересах привілейованих верств суспільства;
Інші штрафи за вбивство представників нижчих верств суспільства коливалися у розмірі від 5 до 12 гривень;
Суд та його компетенція. Судових органів як спеціальних закладів у Руській державі не існувало. Судові функції виконували представники центральних і місцевих органів влади. Суд не був відділений від адміністрації. Залежно від категорії справ, що розглядалися судами, їх можна поділити на світські, до яких належали общинні, князівські, вічові, доменіальні або приватні, та церковні. Общинний (вервний) суд в період становлення держави діяв як єдиний судовий орган. Згодом здійснював судові функції паралельно із князівським і вічовим судами. До його складу входили найповажніші члени общини, яких називали "судними мужами" або "добрими людьми". Під їхню юрисдикцію потрапляли як цивільні справи, так і кримінальні, зокрема вбивство чи крадіжка, здійснені на території общини. Князівський суд очолював сам князь або урядовці, що здійснювали правосуддя від його імені. Серед них виділялися тіуни та вірники. Як і князь, вони проводили судочинство як у центрі, так і на місцях. Постійно діючими в містах 32 були суди посадника, а в сільській місцевості — волостеля. Вони ухвалювали вироки з усіх справ, окрім торговельних, які розглядалися тисяцькими. їм підлягало все населення, окрім священиків, та справ, що відносилися до компетенції церковних судів. Вічовий суд. Спочатку вирішував усі справи: політичні, цивільні, кримінальні. Згодом — лише найважливіші. Йому були підсудні справи проти князів, членів їх родини, державних чиновників; Доменіальні, вотчинні або приватні суди здійснювали землевласники стосовно підлеглого їм населення — невільників, рабів, інколи щодо закупів. Церковні суди. Після хрещення Русі київські князі визнали церковне судочинство обов'язковим. Суди існували при єпископствах і підкорялися канонічній владі пшскопа. їм підлягали священики і монахи, їхні родичі, церковна обслуга, особи, що перебували під опікою церкви. Духовенство та церковні люди у всіх справах були підсудними лише церковному суду. Злочин проти церкви, здійснений світською особою, розглядався на спільному засіданні за участю князя і єпископа. Організація судочинства. Судовий процес в Руській державі називався "тяжба". Сторонами виступали як юридичні (церква, верв), так і фізичні особи. Не могли бути свідками жінки і закупи. Процесуальні сторони називалися істця-ми, сутяжниками або суперниками. Судовий процес розпочинав потерпілий. Він самостійно домовлявся із своїм супротивником з приводу передачі спору до суду, або ж від імені останнього передавав виклик. В обох випадках неявка приводила до заочного вироку. При необхідності підсудного доставляли силою. Суду фактично належала роль посередника між обома сторонами. Засідання відбувалися публічно, проводилися усно. Процес носив обвинувально-змагальний характер, відбувався у присутності свідків. Сторони змагалися в словесній баталії за формулою "слово проти слова", підтверджуючи свої заяви й клопотання доказами. Система доказів. Історичні та правові джерела Київської Русі містять згадки про наступні види доказів:
а) рота (присяга) для язичників, хресне цілування для християн. Вважа лося, що той, хто іменем бога чи божества присягався, не міг обманювати, тому що ним же і буде покараний; б) жереб. До нього доходило тоді, коли сторони відмовлялися від присяги або ж таким чином суд вирішував кому присягати; в) ордалії. Про них йдеться в трьох статтях "Руської правди". Випробову вання водою проводилися при позовах на суму меншу за півгривні золота, а роз печеним залізом — на більшу суму. В першому випадку підозрюваного зв'язува ли і кидали у воду. Якщо він потопав — визнавався невинним. В іншому — не винним визнавався той, у кого рани швидко загоювалися або не залишалося слі дів від опіків; г) судовий поєдинок або поле, відомий з XIII століття, замінив ордалії. Призначався судом через два тижні після останнього засідання. Якщо призначе ний поєдинок не відбувався, винною визнавалася особа, яка не з'явилася на ньо го. Справу вигравав той, хто перемагав під час поєдинку. |
|
Формування особистості дитини Помчалова О. Г Навч посіб для вищ навч закл. / Валентина Тарасун, Ганна Хворова; Ін-т спец педагогіки АПН України. – К.: Наук світ, 2004. – 98,... |
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290) |
|
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО" Робоча програма складена на основі: Блуда А. А. Практична підготовка вчителя історії в пед навч закладах України: Етапи і особливості.—К.,... |
Л. Е. Акпинар; Республ вищ навч закл. "Кримський інжен педагог ун-т". К. Слово, 2014. 288 с Акпинар, Лємара Енверівна. Інтерактивні технології навчання в початковій школі : навч посіб для студ вищ навч закл. / Л. Е. Акпинар;... |
|
Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк,... |
Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с |
|
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи... Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
|
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |
Петрушенко В. Л. Філософія : Навч посіб для студ вищ закл освіти I-IV рівнів акредитації Проблеми людини і науки в західноєвропейській філософії ХVII ст Емпіризм та раціоналізм |