|
|
Скачати 353.61 Kb.
|
|
МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ І ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС 1. Способи і засоби міжнародних платежів. 2. Основні форми платежів. 3. Платіжний баланс. 4. Регулювання платіжного балансу. ЛІТЕРАТУРА 1. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290). 2. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – К: Знання, 2008. – 406 с. (ст. 171-197). 3. Бабенко В. Міжнародна економіка. – К.: Основа, 2010. – 184 с. (ст. 138-157). 4. http://www.imf.org 1. Способи і засоби міжнародних платежів Левову частку міжнародних розрахунків складають платежі імпортерів за поставлені експортерами товари, роботи, послуги, тобто розрахунки за зовнішньоторговельними контрактами. В основу таких розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і відповідне операційне оформлення платежів. Під час переговорів сторони (експортер та імпортер), разом із такими умовами зовнішньоторговельного контракту, як предмет контракту та найменування сторін, якість і кількість об'єкта торгівлі, базисні умови поставки, ціна (в т.ч. валюта ціни), санкції і рекламації (штрафи і претензії), обов'язково визначають умови платежу. Від вибору способу, засобу, форми платежу залежить швидкість розрахунків, гарантія отримання експортером ціни контракту і витрати на проведення платежу. Основними суб'єктами розрахунків за міжнародними торговими контрактами є експортери, імпортери та обслуговуючі банки. Способи платежу розрізняються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки: — платіж готівкою - здійснюється через банк за угодою типу «спот» до або під час передачі продавцем покупцю товаророзпорядчих документів на товар чи самого товару. Як бачимо, на відміну від внутрішніх платежів, у міжнародних розрахунках поняття платежу готівкою зовсім не означає оплату «кеш», воно лише свідчить про некредитні відносини між покупцем і продавцем товару;
Засобами платежу у міжнародних розрахунках є чеки, векселі та банківські перекази. Чеки й векселі виступають зазвичай кредитними засобами платежу. Чек — письмове безумовне розпорядження чекодавця платнику (банку) сплатити чекодержателю (пред'явникові чи конкретній фізичній або юридичній особі) зазначену в ньому суму коштів упродовж визначеного строку. Форми чеків і порядок їх обігу регламентуються національним законодавством кожної країни, а також нормами міжнародного права, зокрема Женевською конвенцією 1931 року, яка встановлює одноманітний закон про чеки. При вирішенні спорів, пов'язаних з формою чеків та їхнім обігом, застосовується право тієї країни, де був виписаний чек. Чек має чітко встановлену форму та виписується на спеціальному бланку, який банк видає чекодавцю. Чеки можуть виписуватися лише в межах покриття, яке включає суму коштів чекодавця на його розрахунковому та інших рахунках, у тому числі зарахованих на ці рахунки в результаті надання банківського кредиту. Гранична сума позначається на зворотній стороні кожного чека та чековій картці. Згідно з Женевською конвенцією про чеки, строк надання чека до оплати складає: у межах однієї країни — до 8 календарних днів (за українським законодавством — до 10), у межах однієї частини світу — до 20, в іншій частині світу - до 70 днів із дати виставлення чека. Чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передавального напису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, що здійснює такий напис (індосантом). Чеки найчастіше використовуються тоді, коли платіж є невеликим і негайним (наприклад, при продажу експонатів з виставки, невеликих партій товару на аукціонах тощо). Вексель — цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника сплатити після настання терміну визначену суму грошей кредитору. Порядок обігу векселів, як і чеків, регулюється національним законодавством кожної країни та Женевськими вексельними конвенціями 1930 року. У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями застосовуються простий і переказний вексель (тратта). Останній є поширенішим у міжнародній торгівлі. Простий вексель — безумовне зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити кредитору (векселедержателю) певну грошову суму у визначеному місці у визначений час. Простий вексель характерний для міжнародних розрахунків імпортера (боржника) з експортером (кредитором) за поставлені у кредит товари. Переказний вексель (тратта) — документ, що містить безумовну пропозицію (наказ) кредитора (трасанта) боржникові (трасату) оплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений термін. Таким чином, переказний вексель виставляється не імпортером (боржником), а експортером (кредитором). Трасант же виступає кредитором щодо трасата і боржником щодо ремітента. Переказний вексель (тратта), на відміну від чека та простого векселя, сам собою не може гарантувати платіж, оскільки він виставляється кредитором, а не боржником. Тому боржник-трасат має письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений термін. Таке підтвердження називається акцептом тратти. Акцепт — це напис на лицьовій стороні векселя, який підписує акцептант. Акцепт тратти може здійснювати і банк експортера шляхом дострокового обліку (негоціації) тратти — купівлі векселя у експортера до настання терміну платежу за векселем. За таку послугу експортер сплачує банкові комісію. Після негоціації тратти до банку експортера переходить право пред'явлення трасату векселя до оплати. Для експортера, порівняно з акцептом тратти імпортером, надійнішою гарантією здійснення платежу є авалювання простих та переказних векселів банком імпортера. Аваль виступає як вексельне поручительство, що означає гарантію платежу за векселем (повністю або частково) зі сторони банку, якщо боржник не виконує свої зобов'язання за векселем вчасно. За аваль векселів банк знімає з імпортера комісію. У системі міжнародних розрахунків вексель є оборотним фінансовим документом, тобто може бути переданим третій особі, разом з правами, вимогами і ризиками за цим документом. Передача векселя, як і чека, здійснюється за допомогою індосамента. Слід зазначити, що останнім часом у міжнародних розрахунках також активно розвивається такий кредитний засіб платежу, як кредитні картки, що дають право їх власникам на придбання товарів і послуг без оплати готівкою. Банківський переказ — платіжне доручення банку, складене на основі вказівок переказодавця і адресоване своєму закордонному банку-кореспонденту, виплатити певну суму коштів отримувачу переказу (бенефіціару). Банківський переказ, як правило, здійснюється у випадку передоплати поставлених товарів, робіт, послуг. Банківський переказ характеризується простотою документообігу та високою швидкістю здійснення платежу. Швидкість банківських переказів забезпечується системою електронних переказів СВІФТ («Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications — SWIFT»). 2. Основні форми платежів У системі міжнародних розрахунків використовуються наступні форми платежів (у порядку зменшення привабливості для експортера):
Повна попередня оплата товарів, робіт, послуг, очевидно, є найвигіднішою для експортера. Авансовий платіж здійснюється за допомогою банківського переказу або чека. Відкритий рахунок, навпаки, є найвигіднішою формою платежу для імпортера, адже покупець має змогу впродовж визначеного терміну одним або декількома платежами на основі рахунку-фактури, оплатити товар після його фактичної поставки та надходження товаророзпорядчих документів. Оскільки відкритий рахунок не надає експортерові жодної гарантії оплати поставлених товарів, робіт, послуг, така форма платежів використовується лише в межах організаційних структур ТНК, а також у розрахунках між експортером та його філіями, відділеннями за кордоном. На відміну від згаданих вище форм платежів, акредитив та інкасо найповніше враховують як інтереси постачальника, так і інтереси покупця, а тому є найпоширенішими у практиці внутрішніх та зовнішніх розрахунків. Документарний акредитив — угода, згідно з якою банк імпортера (банк-емітент), діючи на прохання і на підставі інструкцій імпортера або від свого імені, має здійснити платіж на користь експортера (або визначеної ним особи) чи акцептувати й оплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), чи уповноважити інший банк провести платіж проти передбачених в акредитиві документів, з урахуванням умов акредитива. Акредитив за своєю природою є угодою, відокремленою від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. В акредитивній схемі розрахунків може також брати участь третій банк (рамбрусуючий банк), якщо між банком експортера та банком імпортера відсутні кореспондентські зв'язки. В результаті реалізації акредитивної форми розрахунків експортер отримує гарантію банка-емітента (за певних умов, і підтверджуючого банка) своєчасно та повністю оплатити поставлені ним товари, роботи, послуги. Імпортер своєю чергою впевнений у тому, що платіж здійснюватиметься лише після надання експортером пакету товаророзпорядчих документів, обумовлених акредитивом. Негативними сторонами акредитива для імпортера є відволікання оборотних коштів та висока комісія банку-емітента за надані послуги. В акредитиві обов'язково визначаються:
— повний перелік, точна характеристика і терміни надання документів, проти яких експортер може отримати належні йому кошти за акредитивом. Згідно з Уніфікованими правилами та звичаями, акредитив є безвідкличним, якщо інше не передбачено конкретною угодою. Загалом, є такі основні види акредитивів:
Згідно з Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджено Правлінням Національного Банку України, № 514 від 03.12.2003 р.:
Непокритий акредитив відкривається банком-емітентом: — на підставі відкритих наказодавцю акредитива уповноваженим банком-емітентом кредитних ліній; — або на підставі отриманих у кредит коштів; — або на підставі гарантій, наданих третіми сторонами на користь уповноваженого банка-емітента; — або на підставі забезпечення наказодавцем акредитива відповідною заставою, порукою тощо; — або без будь-якого забезпечення згідно з внутрішніми положеннями уповноваженого банка-емітента. Зрозуміло, що найпривабливішим для експортера є безвідкличний і покритий акредитив. Оскільки використання акредитивної форми розрахунків, на відміну від інкасо, ініціюється під час переговорів саме експортером, безвідкличні та покриті акредитиви є поширенішими у практиці міжнародної торгівлі й міжнародних розрахунків. У разі, коли імпортер регулярно або періодично, певними партіями, закуповує товар в одного і того ж експортера, може застосовуватися відновлюваний (револьверний) акредитив, який передбачає періодичне депонування коштів наказодавцем після кожного платежу банком-емітентом на користь експортера (бенефіціара). Вартість револьверного акредитива, зрозуміло, є меншою за суму вартостей усіх акредитивів, які мали б бути відкритими для виконання контракту між експортером та імпортером про поставку товарів певними партіями протягом певного часу. Інкасо — операції, що здійснюються банками з комерційними та/або фінансовими документами, на основі інкасового доручення експортера з метою: — отримання експортером від імпортера платежу і/або акцепту; — або передачі документів експортера проти платежу і/або проти акцепту імпортера. Під фінансовими документами слід розуміти переказні та прості векселі, чеки або інші подібні документи, що використовуються для отримання платежу готівкою. Комерційні документи включають у себе рахунки, транспортні документи, товаророзпорядчі документи або інші подібні документи, що не є фінансовими. Одним із центральних елементів інкасо є інкасове доручення. Інкасове доручення складається не менш скрупульозно, ніж текст акредитивної угоди. В ньому мають бути точні та повні дані про банк експортера (банк-ремітент), експортера (довірителя), імпортера (платника), банк-посередник між банком експортера та банком імпортера, якщо він є (представляючий банк), а також чіткі інструкції щодо суми і валюти платежу, термінів та умов отримання платежу і/або акцепту, умов передачі документів. Інкасове доручення подається експортером своєму банку, який пересилає його разом із комерційними та фінансовими документами банку імпортера (інкасуючому банку) або представляючому банку. У практиці міжнародних розрахунків зустрічаються такі види інкасо:
Як бачимо, чисте інкасо застосовується переважно у розрахунках за комерційним (товарним) кредитом, на основі таких кредитних засобів платежу, як чек, переказний і простий векселі (фінансові документи). Документарне ж інкасо — це, по суті, платіж готівкою, який дуже нагадує акредитивну форму розрахунків, адже передбачає рух товаророзпорядчих документів, проти яких здійснюється платіж. Однак, документарне інкасо має суттєві відмінності від акредитиву: 1) інкасо не є окремою угодою; 2) імпортер не депонує майбутній платіж на окремому банківському рахунку на певний термін; 3) для імпортера інкасо є дешевшим за акредитив. Інкасо регулюється та регламентується національним законодавством, а також Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1995 року, публікація МТП № 522, якщо до інструкцій інкасового доручення включено посилання на них. Основною перевагою документарного інкасо для імпортера є те, що немає необхідності відволікати обігові кошти і депонувати їх на окремому рахунку в банку, як це відбувається у випадку акредитиву. Для експортера така форма платежу дає змогу зберігати право власності на товар до моменту його оплати імпортером. Проте документарне інкасо містить у собі низку недоліків, що стосуються насамперед експортера:
Практика використання інкасо напрацювала шляхи усунення вищезазначених недоліків, які зводяться до наступних заходів: 1) використання телеграфного інкасо, коли імпортер здійснює платіж проти телеграми банка експортера про прийом чи відсилку на інкасо комерційних документів; 2) авалювання платежу банком імпортера; 3) використання експортером банківського кредиту на строк, необхідний для проходження платежу з інкасо. Для всіх без винятку платежів за зовнішньоторговельними контрактами властиві специфічні ризики, які й відрізняють їх, власне, від внутрішніх:
|
|
Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч Рекомендовано до друку Методичною радою університету „ Україна. (Протокол засідання від 27. 10. 2003 №1) |
Формування особистості дитини Помчалова О. Г Навч посіб для вищ навч закл. / Валентина Тарасун, Ганна Хворова; Ін-т спец педагогіки АПН України. – К.: Наук світ, 2004. – 98,... |
|
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО" Робоча програма складена на основі: Блуда А. А. Практична підготовка вчителя історії в пед навч закладах України: Етапи і особливості.—К.,... |
Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с |
|
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи... Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
Л. Е. Акпинар; Республ вищ навч закл. "Кримський інжен педагог ун-т". К. Слово, 2014. 288 с Акпинар, Лємара Енверівна. Інтерактивні технології навчання в початковій школі : навч посіб для студ вищ навч закл. / Л. Е. Акпинар;... |
|
МетодичнІ матеріали до ДОДАТКОВОГО ЕКЗАМЕНУ «Міжнародна економіка», 03050201 «Економічна кібернетика», 03050801 «Фінанси і кредит», 03050901 «Облік і аудит», 03050401 «Економіка... |
Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк,... |
|
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |