Захарченко П. П. З 38 Історія держави та права України: Навч посіб для дист навч
|
|
Скачати 2.93 Mb.
|
|
66 ської унії кількість сенаторів стабілізувалася— 140 осіб. Першим сенатором вважався глава польської католицької церкви. Сенат скликався королем одночасно з посольською зборнею, але засідання проводилися окремо. До компетенції сенату належало: розгляд проектів нормативних актів, ухвалених посольською зборнею; обговорення питань зовнішньої політики; участь у розгляді справ у сеймових судах під головуванням короля. в) посольська зборня. До її складу входили 170 депутатів— послів від земської шляхти. Вона обговорювала внесені королем проекти законів, ухвалювала рішення з окремих спорів. Після закінчення роботи сейму посли звітували на повітових сеймиках, які їх обрали до коронного сейму. Усі питання в нижній палаті вального сейму ухвалювалися одностайно. Достатньо було одному делегату проголосувати проти, щоб зірвати ухвалення будь-якого рішення. Це правило отримало назву "liberum veto" (вільна заборона). Зловживання правом veto інколи призводило до того, що сейми не могли розпочати свою роботу. Зазначимо, що в сенаті принцип одностайності не застосовувався, тому що король мав вирішальний голос. Органи державного управління. Як зазначалося, виконавча влада в Речі Посполитій належала королю. Виконувати обов'язки йому допомагали вищі сановники, що входили до складу сенату, зокрема:
Місцеві органи влади. Система управління на землях Західної України, захоплених Польщею, тривалий час організовувалася за давньоруськими зразками. Лише з 1434 року вона починає здійснюватися польською адміністрацією. Такою ж вона в основному залишалася і після утворення Речі Посполитої. В адміністративному відношенні Річ Посполита поділялася на три провінції — Велику Польщу, Малу Польщу, до складу якої входила більша частина захоплених українських земель, і Литву. У свою чергу провінції поділялися на ме- 67  нші адміністративно-териториальні одиниці — воєводства, повіти. Очолював воєводство воєвода, який, окрім того, здійснював судові функції та керував шляхетським корпусом свого воєводства в разі військових дій. У віданні старост та замкових управителів перебували замки, села, староства. Старости очолювали гродські суди9. На чолі повітів стояли каштеляни. Органами місцевого самоврядування згідно з Конституцією 1509 року визнавалися шляхетські сеймики. Низовою ланкою адміністрації Речі Посполитої були волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, якому був підпорядкований волосний писар. Питання сільського життя вирішував сільський сход. Він же обирав сільського старосту. З часом ці самоврядні органи втратили свій вплив, а на їх місце стали призначаться управителі. Схема 5.Суспільний лад Речі Посполитої Польської Впродовж XV-XVII ст. у Польщі, як і на Заході, склалися такі політично активні суспільні стани (див. схему 5): - шляхта поділялася на: а) магнатів (великих землевласників); б) середніх і дрібнопомісних землевласників; в) "ходачкову шляхту" (від "ходачки" — личаки) — зубожілий прошарок, який не мав земельної власності. Магнати мали право видавати правові акти, які поширювалися на власних підданих. Із їх числа формувався сенат, призначалися найвищі посадовці в державі. Середня шляхта у XVI ст. становила могутню політичну силу. Саме її представники обирали короля, затверджували закони, податки, впливали на внутрішню та зовнішню політику в державі. Із середини XVI ст. шляхетство стало передаватися у спадщину. Дарувати його міг лише сейм, а його втрата відбувалася лише за рішенням суду. На приєднаних у кінці XIV ст. галицьких землях українська шляхта мала значно менші права та привілеї порівняно з польською аристократією. На відміну від польських українські шляхтичі змушені були брати участь у військових походах польського короля, сплачувати до королівської скарбниці грошові й натуральні податки, ремонтувати дороги та замки; - духовенство поділялося на римо-католицьке, греко-католицьке (з 1596 ро ку) і православне. Привілейоване становище займала римо-католицька церква, яка володіла кількома сотнями сіл. По кілька десятків сіл перебувало в руках монастирів. Православна церква втратила своє привілейоване становище й опинилася перед небезпекою повного знищення. Призначення на вищі церковні посади здійснювалося польським королем, діяльність контролювалася державною владою. Православним заборонялося мати приватну власність. Таке становище існувало до 1434 року, коли православних було частково урівняно в правах із римо-католиками. Остаточний паритет у правах був досягнутий лише напередодні Люблінської унії; - міщани. Порівняно з країнами Західної Європи міщани в Польщі мали значно меншу політичну вагу. Як окремий суспільний стан вони не були пред ставлені в польському сеймі, з 1496 року їм не дозволялося купувати та володіти земельною власністю, заборонялося займати державні посади, їм був обмежений доступ і до вищих церковних посад. У порівняно кращому становищі перебували міста з магдебурзьким правом. Столиці Галичини— місту Львову— магдебурзьке право було надане у 1356 році. Ним передбачалося рівність усіх громадян міста перед законом. Однак на практиці керівництво справами у містах належало міському патриціатові, який у національному відношенні складався переважно з представників польської та німецької національностей, римо-католиків за віросповіданням. У статутах багатьох міст, що керувалися магдебурзьким правом, зазначалося, що вся міська влада служить тільки тим, хто визнає римську віру;  9 Королевство Польское и Великое государство Литовское с присоединенными к оному землями. — СПб., 1775. — С. 62-63.68 - вільні селяни або "кметь" поділялися на чиншових, які сплачували натуральний податок, та службових — платили чинш і відробляли панщину. У XV ст. панщина сягала 14 днів на рік, а в наступному столітті вона значно зросла і досягла 6 днів на тиждень. Крім того, селяни сплачували десятину на користь церкви, а галицькі кметі обкладалися податком у скарбницю держави. Селяни втрачали громадянські права— права власності, права суду, мали обмежене право виходу від землевласника. Лише в тому разі вони могли його залишити, якщо виконували поставлені господарем умови. Судочинство над селянином здійснював сам землевласник. Смерть кметя оцінювалося в 4 рази дешевше, ніж убивство шляхтича. Годовщина за його вбивство ділилася між родичами небіжчика (3/4) та його паном (1/4). Таким чином, селянство поступово перетворюється на залежне від своїх кріпосників. Кріпацтво в Польщі узаконюється постановою Петриківського сейму у 1496 році; - напіввільні люди. У XIV — першій половині XV ст. на українських територіях Польщі відомі такі категорії напівзалежного населення: а) капанні люди — особи, цілковито прикріплені до землі, які не мали права покинути свого господаря; б) ординці — селяни, які працювали на королівських угіддях і перебували під опікою короля. Мали однакові права з каланними людьми. Назва, ймовірно, походить від виконання ними додаткових функцій з охорони рубежів держави від нападу Золотої Орди; в) сотні люди — особи, які проживали поблизу замків та фортець, забезпе чували їх товарами ремісничого виробництва. Податків не сплачували, на них поширювалася юрисдикція замкового суду. Соціальне становище напівзалежного населення фактично було кращим, ніж вільних селян. Саме тому значна кількість кметі добровільно переходила до категорії каланних, ординців, сотних людей, самостійно позбавляючи себе певних особистих свобод; - невільники або раби. Про них є згадки, які відносять лише до XIV — першої пол. XV ст. Будь-який невільник міг позбутися рабства, викупившись із нього. Джерела права. На українських землях, що входили до складу Польщі, а потім Речі Посполитої, діючими джерелами права були: звичаєве право; 70 "Руська Правда" діяла на українських землях, приєднаних до Польщі в XIV- першій пол. XV ст.; магдебурзьке або німецьке право. Витоки німецького права у Польщі сягають середини XIII ст. Саме так називаються норми, які обумовлювали правове становище німецьких переселенців на території королівства. Згідно з ними, німецьким селянам надавалася низка пільг і переваг порівняно з місцевим селянством, заохочуючи таким чином іноземців до переселення. Однак, у сільській місцевості воно не використало всього правового потенціалу. Зате в умовах міст збірник правових норм німецького дворянина Ейке фон Репкова, укладений у першій половині XIII ст. у Магдебурзі, знайшов найповніше застосування. Потрапивши до польських міст, воно почало відходити від свого німецького прототипу, вбираючи в себе характерні риси місцевого права. Гармонізація сталася настільки природно, що піддані короля стали вважати його власним польським правом. А сам король Казимир III у 1356 році заборонив містам звертатися за консультаціями у судових справах до міста Магдебурга. З цією метою ним був заснований Вищий суд німецького права у Кракові; Вислицький статут 1347 року. Це перший кодифікований збірник звичаєвого права Польщі. Ним визначалися правові рамки для окремих станів суспільства, насамперед для шляхти і духовенства. На обидва стани покладалися обов'язки військової служби на користь короля залежно від розмірів землеволодіння. Якщо з якихось причин священик не міг її виконати, обов'язок військової служби дозволялося передати комусь із близьких родичів. В противному разі земельне володіння відбиралося і поверталося до королівського земельного фонду; Вартський статут 1420-1423 років. Головна увага приділена шлюбно-сімейному, спадковому та опікунському правам. В окремих статтях йдеться про обсяги судової компетенції сільських старост;10 різноманітні королівські закони, загальні й особисті привілеї, законодавство сеймиків, а з утворенням вального сейму — його власні акти; судова практика, тобто рішення вищих королівських судів і місцеві з'їзди феодалів створювали обов'язковий судовий прецедент для вирішення аналогічних справ. ' Історія українського права. — К., 2001. — С.ЗО.71 Судоустрій та судочинство. Як на польських етнічних територіях, так і на приєднаних українських землях система судоустрою була розмаїтою і набрала наступного вигляду: світськими судами першої інстанції стали земські, старостипські, магістратські суди в містах та підкоморські суди. Якщо в Литві вони були в кожному повіті, то в Польщі — в кожному воєводстві. Склад земського суду обирався на повітових сеймиках і довічно затверджувався королем. У визначений час суд об'їжджав усі повіти, воєводства і розглядав як цивільні, так і кримінальні справи. Суд був колегіальним, а в його роботі брало участь 5-6 представників із числа шляхетської аристократії. До компетенції земських судів належали майже всі кримінальні та цивільні справи, в яких однією із сторін виступав шляхтич. Підкоморський суд вирішував спірні справи, які стосувалися встановлення меж та кордонів між окремими земельними володіннями; старостипські суди — суди представників королівської адміністрації. У Литві так називалися гродські або замкові суди. їх очолювали старости або їхні заступники — підстарости. Під юрисдикцію потрапляла не лише шляхта, а й усе вільне населення, що не було підсудне становим земським та підкоморським судам. За Вартським статутом 1423 року судові права королівських старост обмежувалися. Тепер він міг здійснювати правосуддя лише з чотирьох артикулів: зґвалтування, підпал, пограбування та "наїзд" — розбійний напад; магістратський суд для міст, що мали магдебурзьке право. Судові повноваження здійснював війт як голова міської влади спільно з виборними присяжними засідателями, які називалися лавниками. Вищою судовою і єдиною апеляційною інстанцією виступали королівські суди, на засіданні яких король або сам здійснював правосуддя, або за допомогою ним уповноважених можновладців. До таких судів належали:
Окрім світських судів, існували духовні суди. Першою інстанцією для них були суди єпископа, другою — архієпископа, третьою — суд Папи Римського у Ватикані. Розглядалися справи світських осіб за злочини проти церкви та протиправні дії священиків.12 Вищою апеляційною інстанцією для всіх світських судів, як зазначалося, був король. Проте після судової реформи 1578 року компетенція короля була значно звужена. Король не усувався остаточно від судочинства, однак апеляційні функції від нього перейшли до Коронного трибуналу. Судовий процес. Тогочасні правові пам'ятки не розрізняють цивільне судочинство від кримінального. Судовий процес розпочинався з позовної заяви, яку могли подати лише повнолітні особи. За неявку без поважних причин до суду у відповідача конфісковувався один чи два воли. У разі неявки вдруге і втретє відповідач програвав справу. Якщо не з'являвся позивач, вигравав відповідач, якщо останній був присутній на процесі. На наступній стадії судового процесу суддя переходив до розгляду доказів, наданих обома сторонами. Доказами вважалися: особисте зізнання; присяга; свідчення очевидців; офіційні (королівські) привілеї; приватні (боргові зобов 'ячання) документи. Після заслуховування обох сторін і оцінки усіх доказів суд ухвалював рішення. Сторона, що виграла справу, мала внести на користь судді відповідну " Ясинский М.Н. Главный Литовский трибунал- К., 1901.—С. 14.Королевтво Польское и Великое государство Литовское с присоединенными к оному землями. — С.64-67. |
Схожі:
|
Формування особистості дитини Помчалова О. Г Навч посіб для вищ навч закл. / Валентина Тарасун, Ганна Хворова; Ін-т спец педагогіки АПН України. – К.: Наук світ, 2004. – 98,... |
Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч посіб. – К.: Знання, 2006. – 407 с. (ст. 257-290) |
|
Григорія Сковороди "ПОГОДЖЕНО" Робоча програма складена на основі: Блуда А. А. Практична підготовка вчителя історії в пед навч закладах України: Етапи і особливості.—К.,... |
Л. Е. Акпинар; Республ вищ навч закл. "Кримський інжен педагог ун-т". К. Слово, 2014. 288 с Акпинар, Лємара Енверівна. Інтерактивні технології навчання в початковій школі : навч посіб для студ вищ навч закл. / Л. Е. Акпинар;... |
|
Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк,... |
Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови: Навч посіб Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2003. – 432 с |
|
Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи... Література: Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Інформаційні системи і технології в обліку: Навч посіб. 3-тє вид., перероб.... |
Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
|
Хриков Є. М. Х95 Управління навчальним закладом: Навч посіб Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист №14/18. 2-751 від 24 березня 2006р.) |
Петрушенко В. Л. Філософія : Навч посіб для студ вищ закл освіти I-IV рівнів акредитації Проблеми людини і науки в західноєвропейській філософії ХVII ст Емпіризм та раціоналізм |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua