|
|
Скачати 0.94 Mb.
|
Види права власностіДовгий час римляни визнавали найбільш давній, відомий ще за Законами XII таблиць вид права власності — квіритську власність. Квіритами спочатку називали тільки римських громадян, які відносилися до одноіменного старовинного роду, а квіритське право власності встановлювалося на особливо важливі з точки зору господарювання речі (рабів, землю, худобу, сервітути) і лише пізніше воно поширилося на інші речі. Характерним є й те, що спочатку його суб'єктами могли бути тільки римські громадяни, а потім — латини, оскільки вони одержали римську правоздатність у сфері майнових відносин. Квіритська власність була лише римською, національною, мала замкнутий характер, кастові риси. Поки існувала Римська держава-місто, вона повністю відповідала його внутрішнім потребам, проте з виходом Риму за межі своїх міських стін вона стала гальмом розвитку цивільного обороту. Преторська, або бонітарна, власність - це власність, що одержала захист від претора, тобто річ, придбана покупцем, стає його майном. Консервативний характер права ккіритської власності не тільки не сприяв цивільному обороте а й стримував розвиток права власності. Власність перегрінів. Римляни змушені були вступати в цивільно-правові відносини з особами, які населяли територію навколо Риму і не мали статусу римського громадянина, — це так звані перегріни, тобто неримські громадяни Врешті-решт їхнє тривале безправ'я виявилося невигідним передусім римським громадянам і спричинилося до надання перегрінам певної правоздатності. У цивільно-правовій сфері перегріни підпорядковувалися місцевим правовим системам. На початку періоду республіки римляни змушені були допустити перегрінів до римської власності шляхом здійснення правочинів, насамперед з приводу рухомих речей і в інтересах самих римських громадян. Внаслідок цього деякі перегріни набували власність у римських громадян і таким способом ставали власниками речей, які раніше були у власності тільки римських громадян. Однак до вільної участі в цивільному обороті римлян перегрінів все ж таки не допускали. Отже, права перегрінів порівняно з римськими громадянами були значно менше захищені. Провінційна власність. Внаслідок розширення загарбницьких війн виникає провінційна власність на землю. Земля підкорених Римом народів є власністю римського народу, тобто державною. Одна частина загарбаних земель поповнювала державний фонд і була власністю держави, інша — також переходила у власність Римської держави, але залишалася при цьому у володінні і користуванні підкореного народу. Рим в будь- який час міг припинити це володіння і користування, оскільки був власником землі. Земля з державного фонду передавалась у володіння і користування, але тільки римським громадянам. Провінційна власність на землю відрізнялася від квіритської на італійських землях головним чином тим, що власники провінційних земель зобов'язані були вносити до скарбниці певні платежі, які не стягувалися з квіритських власників. Окрім того, в цивільному обороті власники провінційних земель користувалися тільки засобами права народів. Відмінність реальних контрактів від консенсуальних До реальної групи контрактів римське приватне право відносило чотири контракти: позику, позичку, схов, заставу. Нагадаємо, що реальні контракти набували юридичної чинності в момент фактичної передачі речі, без якої догово-ра взагалі не виникало. Предметом цього договору була саме передача речей однією особою іншій. Матеріальною підставою могли бути: позика, тимчасове користування, збереження, застава. До них відноситься: Договір позики; Договір позички; Договір схову; Договір застави Консенсуальні контракти Консенсуальні контракти сформувались пізніше інших договорів, і формалізм при укладенні їх був істотно пом'якшений. Укладення договору досягалося тут простою угодою сторін. До цієї групи належали договори купівлі-продажу, найму (речей, послуг, роботи), доручення, товариства. Консенсуальні контракти представляли собою також замкнуту групу. Ніякі інші угоди, які навіть за ознаками відповідали консенсуальним контрактам, не могли бути віднесені сюди. Основна ознака, що об'єднувала Консенсуальні договори, полягала в набутті чинності на момент досягнення угоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей. До них відноситься:Договір купівлі-продажу; Договір найму речей.; Договір найма послуг; Договір підряду ;Договір доручення ; Договір товариства. Види речових прав. Речове право-об´єктом права були речі. Річ- певна частина природи ,що єякоюсь цінністю для її володільця. Оточуючий нас матеріальний світ складається з певних речей. З приватно-правової точки зору речі поділяються на певні відособлені види, що зумовило їх різний правовий режим. Деякі види речей залишилися сугубо римськими, інші — надовго пережилиримське право. Розглянемо деякі з ник. 1. Найважливішим і сугубо римським розмежуванням речей на окремі види був їх поділ на манципні та неманципні, що певною мірою відповідає сучасному поділу на основні засоби виробництва і предмети споживання. До манципних римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітут — найважливіші і найцінніші речі в господарстві. По суті, це основні засоби виробництва. Неманципні складали групу речей, для відчуженння яких виконання манципації не вимагалося. 2. Наступним досить важливим і чисто римським поділом речей було розмежування за субстанціями. Речі, що мали матеріальну субстанцію, називалися тілесними , а ті, що не мали такої субстанції, безтілесними . До першого виду відносилися речі, до яких можна було доторкнутися , наприклад земля. раби, будинок тощо, до другого — ті, які не можна було відчувати дотиком . Це навіть не речі, а скоріше права, наприклад право спадкування чи право, що виникає з договору, сервітути, право вимоги тощо. 3. Первісний поділ речей нарухомі та нерухомі майже не мав правового значення. Вони підлягали однаковому правовому режиму. До рухомих відносили речі, які можна було пересувати в просторі (наприклад, тварини, раби, домашній скарб тощо), а до нерухомих — ті, що не можна було пересувати в просторі (земля, будинки, дороги, міські стіни тощо). 4. Речі, що знаходяться в обігу, і речі, вилучені з обігу. Якщо певна річ могла бути об'єктом права приватної власності і предметом правочинів між окремими особами, вона знаходилася в обігу. І навпаки, якщо річ внаслідок яких-небудь своїх природних властивостей чи призначення не могла бути об'єктом приватної власності окремих осіб, вона знаходилася поза обігом, тобто була вилучена з нього. 5. З правової точки зору дуже важливим був поділ речей народові та Індивідуально-визначені. Якщо для власника мали значення тільки вага, міра або кількість речей, тобто загальні родові ознаки, це — річ родова. Якщо ж для нього цінними були не родові ознаки, а індивідуальні властивості, відмінності, ознаки речі, це — річ індивідуально-визначена. 6. Римські юристи вважали речі ділимими, якщо їх можна поділити в будь-який спосіб і вони при цьому не втрачають своєї господарської вартості і призначення (на скільки б частин не розрізана хлібина, вона залишається хлібом), і неділимими, якщо при поділі вони втрачали господарське призначення, цілісність (наприклад, зарізаний і поділений на частини баран) 7. Речі, що в процесі їх використання фізично зникали. називалися споживчими — продукти харчування, корм для тварин, будівельний матеріал тощо. Речі, які служили людям триваліший час, вважалися не-споживчими. В процесі одноразового використання вони не зникали, а при тривалому використанні зношувалися поступово (земля, будівлі, одяг тощо). 8. Римські юристи звернули увагу, що за фізичним складом речі поділяються на три види: 1) такі, що складаються з однієї матеріальної субстанції (земля, тварина); 2) штучні утворення, створені при поєднанні різнорідних речей (будинок, корабель); 3) сукупність однорідних речей, матеріально не пов'язаних, однак об'єднаних загальним призначенням чи назвою (бібліотека, стадо корів). Речі, що складаються з однієї матеріальної субстанції, є простими, а поєднання речей (різнорідних чи однорідних) — складними. В свою чергу, вони поділялися на штучні поєднання різнорідних речей і поєднання однорідних речей. Римські юристи розрізняли плоди природні і цивільні. Плоди, вирощені природою, тобто самою річчю (наприклад, фрукти саду, приплід тварин), називалися природними. Плід, який приносить річ внаслідок використання її в обороті, називався цивільним (наприклад, проценти, одержані за договором позики). |
|
1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Харитонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей»,... Макарчук В. С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000 |
|
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
2. Порівняйте поняття міжнародного приватного права з поняттям міжнародного публічного права Сучасне мп пішло від римського (jus gentium) – охоплювало м/н приватні та публ відносини в 16 ст вперше вжито в сучасному розумінні... |
|
100 базових філософських понять” Теорія пізнання, розділ філософії, вивчаючий можливості пізнання, досліджуючий джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності... |
Принципи міжнародного приватного права Водночас ніякий ринок не функціонуватиме, якщо ці егоїстичні інтереси не будуть моральними. Тому моральність, справедливість, добросовісність... |
|
Тема: 3 Джерела фінансового права. Фінансове законодавство Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні... |
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №9 Основні поняття спадкового права. Історія виникнення та розвитку спадкового права |
|
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і преторського права. Кодифікація преторських... |
Цивільне право в системі приватного права Підходів до критеріїв розмежування було досить багато. Черепахін – класифікація ідей стосовна поділу права на публічне і приватне... |