Джерела пізнання римського приватного права


Скачати 0.94 Mb.
Назва Джерела пізнання римського приватного права
Сторінка 2/9
Дата 24.04.2013
Розмір 0.94 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Суб'єкт права


Той, хто здатний носити право, бути ноіієм права, визна­вався суб'єктом права, особою. Ця здатність — не природжена. біологічна чи якась інша властивість людини, а соціаль­не явище, насіидок соилально-економічного розвитку суспільства. Людина може бути наділена зазначеною здат­ністю, позбавлена її або обмежена в ній державою. Так, вільна людина, продана в рабство, позбавляється здатності бути особою Раб. звільнений з рабства, набуває здатності мати право.

У Римі суб'єктами права визнавалися тільки вільні люди. Раби є речі. Проте і вільні мали далеко не однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох факторів (вони розгляда­ються далі). Здатність бути суб'єктом права, тобто право-суб'ектність, у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами): свободи, громадянства і сімей­ного стану За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних і рабів; за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, пере-фіни. вільновідпущеники і колони; за сімейним станом — глави сімейств та інші члени родини. Стани могли змінюва­тися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність.

Стан свободи— це головний правовий стан- є свобода — певний мінімум прав, немає свободи — немає абсолютно ніяких прав. Тому зміни в стані свободи як найістотніші могли призвести до одного з двох наслідків:

набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи (вільна людина, продана в рабство). Такі зміни дістали назву саріїіз аетіпиііо тахіта, тобто найбільші зміни, що призводили до набуття статусу суб'єкта права (особи) чи до його повної втрати. Стан громадянства відносив вільну людину до однієї з вищезазначених груп. Зміна цього статусу при-іводила лише до зміни громадянства: латини, перегріни могли бути римськими громадянами і, навпаки, римський грома­дянин міг бути вільновідпущеником (через рабство). Ці зміни правового статусу називалися середніми і впливали лише на обсяг прав; перегрій, що став римським громадянином, набував більших прав, а римський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою обмежувався в правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної втрати правосуб'єктності. Сімейний стан поділяв вільних на дві гру­пи: осіб свого права — глави родини та осіб чужого права (регвопа аііепі .іигік). Всі інші члени сім'ї — так звані підвладні, оскільки вони знаходили­ся під владою глави сімейства. Здатність людини бути носієм певних прав називається правоздатністю. Римські юристи не мали відповідного су­часному поняттю визначення правоздатності, хоча й корис­тувалися цим поняттям.

дієздатність — це здатність здійснювати юридична зна­чимі дії і відповідати за них.


Рецепція римського приватного права. Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне право продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній частині — Візантії. Саме там була зроблена спроба врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном. Однак невмолиме колесо історії остаточно роз­валило колись могутню рабовласницьку імперію Стародав­нього Риму. З її падінням для римського п іава настала епо­ха забуття. На тривалий час воно ніби знікло. Його пере­стають вивчати, губляться нечисленні записи. Здавалось, остаточна загибель і втрата неминучі. Про ге римське право продовжувало жити у свідомості римське о народу, підко­реного варварами. Поступово його починають застосовува­ти у відносинах між римським населенням , а потім і вивча­ти. З розвитком ремесел, торгівлі і торгови відносин попит на римське право зростає. Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув всесвітньої слави зав­дяки вивченню римського права. Він став центром юрис­пруденції, що відроджувалась.

Удругій половині XIII ст. на зміну глосаторам рийшли коментатори, що привнесли у вивчення римського права певні схоластичні риси. Вони більше уваги приділяли тлу­маченню глос, ніж безпосередньо джерелам. Проте вже на початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права. Однак римське приватне право було правом рабовласниць­кого суспільства, основою якого був рабовласницький спосіб виробництва. Його правові інститути треба було перероби­ти з урахуванням потреб нового економічного ладу, шо за­роджувався. Рецепції римського приватного права значною мірою сприяли абстрактний характер, відмежування від ос­нови, що його породила, здатність приживатися в будь-яких економічних умовах. Головний інтерес римлян був спрямова­ний на розвиток і визначення тих відносин, які є абстрактни­ми відносинами приватної власності. Ці якості дозволили римському приватному праву стати чинним загальним правом ряду європейських держав. Найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Багато висновків, висловлювань римських юристів з ча­сом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (по­ложення. що не потребують доведення).

Основи римської сім”ї.

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як усталене об'єднання вона виникає з роз­кладанням родового ладу. Перша історична форма моно­гамії вже заснована на владі батька сімейства.

Сім 'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єд­нання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомо­гою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави сімейства. До складу сім'ї, крім глави сімей­ства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном Гатіїіа познача­лась сукупність всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили.

Отже, за сімейним станом римські громадяни поділялися, як вже зазначалось, на осіб свого права та осіб чужого права. До перших відноси­лися домовладики, до других — інші члени сім'ї, так звані підвладні. Сім'я, заснована на підпорядкуванні владі юмовладики, називалась агнатською. Всі підвладні підкорялися владі од­ного домовладики і вважалися родичами, тобто агнатами. Після смерті домовладики його дорослі с іни були носія­ми влади в сім'ї, а дружини й діти підпадала під їхню владу. Між тим розвиток продуктивних сил активізує цивільний оборот, зростання приватної власності, що, в свою чергу, призвело до зародження нової, когнатської (кровної) сім'ї, Виробництво матеріальних благ в більшій кількості, ніж можуть спожити їх виробники, породжує прагнення батьків закріпити накопичене протягом життя майно за кровними потемками (нащадками), передусім за дітьми.


Роль претора в легісакційному і формулярному проццесах.

Перетворення застарілого цивільного права в нову систе­му правових норм здійснюється у двох напрямках.

1. Претор в силу своєї влади отримує право надавати чи не надавати судовий захист спірним майновим відносинам. Ви­ходячи з принципу еквітас (справедливості), він може відхи­лити позов у випадку, коли за цивільним правом такий по­зов має бути наданий, і, навпаки, надати захист відношен­ню, яке відповідно до норм цивільного права судовому за­хисту не підлягає. Право на позов претор виводить не з на­явності правової норми, а із свого еквітас. Система норм цивільного права замінюється системою по­зовів — з факту надання позову виводилась наявність матері­ального права, а не навпаки. Вирішуючи питання про спря­мування чи не спрямування справи до суду, претор не був зв'язаний нормами цивільного права і керувався тільки од­ним — справедливістю, зрозуміло, задовольняючи інтереси пануючого стану. Якщо нове відношення, на думку претора, підлягало судовому захисту, позов надавався, якщо ні — не було й позову. Такі широкі повноваження надавали претору фактичну можливість шляхом утворення системи позовів ви­водити нові правові приписи. Оскільки не було позову, то не було і права, надавався позов, отже, було й право. Це ще одне джерело правоутворення в період пізньої республіки.

2. Претор дуже чутливо і майстерно керує судовою практи­кою. Він не тільки надає чи не надає судовий захист, а й уваж­но слідкує, щоб судова практика розвивалася в потрібному напрямі. У формулі, що видавалася судді, претор зазначав, за наявності яких обставин позов варто задовольнити, а за відсут­ності яких в задоволенні позову відмовити. Суддя, залежний від формули претора, не мав змоги від неї відступити. Наприк­лад, претор писав у формулі судді: «Якщо ти. суддя, встано­виш, що Клеопатра дійсно є дочкою померлого Клавдія, то присуди їй спадщину. Якщо виявиться, що вона не дочка по­мерлого, спадщини не присуджуй». Хоча, як відомо, відповід­но до норм цивільного права дочка, що вийшла заміж, не була вже родичкою своїх батьків і право на спадщину втрачала.

Формулярний процес: Великі зміни в економіці вимагали відповідних змін у пра­вовому регулюванні. Пожвавлення виробництва, торгівлі. лихварства привело до значного зростання майнових спорів, вимагаючих негайного та ефективного розгляду ^Дегісакцій-ний процес із своїм формалізмом уже не задовольняв по­треб економічної практики. Вимагалися радикальні зміни За повідомленням Гая, законом Ебуція між 149 і 126 рр і двома законами Юлія (час прийняття невідомий) до цивіль-^_ ного судочинства були внесені істотні зміни, які грунтовно змінили легісакційний процес. Вони в основному зводили­ся до того. що позивач звільнявся від неухильного обов'язку формулювати свої вимоги в чітко встановленій формі Обо­в'язок юридичне грамотно, відповідно до закону формулю­вати позовні вимоги перекладався на претора. Позивач мав тепер право викладати претору свої позовні вимоги вільно. без дотримання формальностей і ритуалів. Вислухавши по­яснення сторін, їхні докази й заперечення, претор самостійно формулював юридичну сутність позову Зміст спору він ви­кладав в спеціальній записці судді, яку почали називати фор­мулою, звідси і назва нового порядку судочинства .


Поняття та зміст права власності (рос)

Объем и пределы права частной собственности римляне определяли посредством указания правомочий собственни­ка. Совокупность этих правомочий составляла содержание права собственности. Римский собственник имел следующие правомочия: право владения; право пользо­вания; право распоряжения; право получать доходы; право защиты. Однако со временем, заметив, что некоторые правомочия в определенной мере повторяют друг друга, римляне сужива­ют их круг. В результате отпало такое правомочие ,как право защиты , поскольку всякое право подлежит защите и выделять специальное правомочие для права собственности просто нет необходимости ; право пользования поглотило право получения доходов от вещи .Осталось лишь три правомочия — право владения, право пользования и право рас­поряжения. Поэтому право собственности называют еще наиболее полным правом по объему, поскольку все дру гие права на вещь уступают ему в этом.

Право владения — это правомочие собст­венника, заключающееся в том, что собственник имеет пра­во фактически обладать своей вещью. Это означает, что вещь должна наводиться в хозяй­стве собственника, занимать в нем положение, соответству­ющее ее хозяйственному назначению. Фактическое облада­ние вещью — реальная возможность осуществления непосредственного господства над нею. Однако это свое правомочие собственник может осуществлять не только са­молично, а и передать право владения другим лицам (напри­мер, по договору), сохраняя при этом право собственности на вещь.

Право пользования— это более емкое по срав­нению с правом владения правомочие собственника. Оно заключается в том, что собственник имеет право извлекать из вещи полезные качества, получать доходы и приращения от нее. Пользование вещью может осуществляться в различ­ных ( но не противоречащих закону) формах и способах вещь: передачи в наем, аренду.

Однако в римском праве есть общие правила пользования вещью:

а) нельзя при этом причинять вред или какие-то неудобства другим лицам; б) пользоваться вещью вопреки закону. По общему правилу объем пользования, осуществляемый в со­ответствии с законом, практически не ограничен, кроме случаев, когда это вытекает из закона, договора или иных прав других лиц.

Право пользования вещью — наиболее важное правомо­чие собственника. В нем заложена возможность последнего удовлетворить личные, бытовые, хозяйственные и иные по­требности. С этой целью нужная вещь и приобретается.

Право распоряжения заключалось в том, что собственник мог определять правовую судьбу вещи, т.е. отчуждать (прежде всего) всеми дозволенными способами, завещать, устанав­ливать сервитута в пользу других лиц и т.п. Решать правовую судьбу вещи — это значит определять ее правовой статус, изменять его по своему усмотрению и т.п., т.е. изменять или прекращать отношения собственнос­ти. Право распоряжаться вещью также может осуществляться в разнообразных правовых формах при одном непременном условии — оно не должно противоречить закону. В совокупности все три правомочия (знаменитая триада, дошедшая до наших дней) составляют содержание права собственности.

Право частной собственности — это ис­ключительное право лица владеть, пользоваться и распоря­жаться вещью в своем интересе.

1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Поняття римського права як загального права ан­тичного світу....
Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні
Харитонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей»,...
Макарчук В. С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне...
Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права
2. Порівняйте поняття міжнародного приватного права з поняттям міжнародного публічного права
Сучасне мп пішло від римського (jus gentium) – охоплювало м/н приватні та публ відносини в 16 ст вперше вжито в сучасному розумінні...
100 базових філософських понять”
Теорія пізнання, розділ філософії, вивчаючий можливості пізнання, досліджуючий джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності...
Принципи міжнародного приватного права
Водночас ніякий ринок не функціонуватиме, якщо ці егоїстичні інтереси не будуть моральними. Тому моральність, справедливість, добросовісність...
Тема: 3 Джерела фінансового права. Фінансове законодавство
Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні...
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №9
Основні поняття спадкового права. Історія виникнення та розвитку спадкового права
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права
Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і претор­ського права. Кодифікація преторських...
Цивільне право в системі приватного права
Підходів до критеріїв розмежування було досить багато. Черепахін – класифікація ідей стосовна поділу права на публічне і приватне...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка