Джерела пізнання римського приватного права


Скачати 0.94 Mb.
Назва Джерела пізнання римського приватного права
Сторінка 4/9
Дата 24.04.2013
Розмір 0.94 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Сервітути


Потреба в обслуговуванні однієї земельної ділянки за ра­хунок іншої виникала досить часто Наприклад, земельний наділ, який має всі необхідні якості, зручності й переваги, після смерті власника перейшов до двох синів у спадщину. Його було поділено між ними в такий спосіб, що один з них — Клавдій змушений добиратися до своєї ділянки через ділянку брата Тіція. Брати мали добрі стосунки між собою, тому проблем з дорогою не виникало. Проте так могло про­довжуватися до першої сутички між ними, після чого Тіцій міг заборонити брату проїзд через свій наділ до ділянки Клавдія. Передбачаючи таке, батько перед смертю встано­вив у заповіті сервітут на користь Клавдія на право проїзду через земельний наділ Тіція. Сервітутні відно­сини виникали, як правило, між сусідами чи сусідніми зе­мельними наділами, тому сервітутне право часто називають ще сусідським. Сервітут зберігався й тоді, коли власники мінялися. Якщо Тіцій продавав свій земельний наділ, право проїзду не лише зберігалося за Клавдієм, а й зобов'язувало нового власника землі надавати проїзд. Не припинявся сервітут і при зміні власника земельного наділу Клавдія. Отже, сервітут — це речове право користування чужою річчю в одних або кількох відносинах. За змістом сервітутне право було досить обмеженим. Римське право регламентувало сусідські відносини між власниками земельних наділів дуже детально і ретельно Сервітути встановлювалися, як правило, на право користування чужою землею (або іншою річчю) не лише в якомусь одному відношенні (пра­во провозу вантажів, проходу, прогону худоби, право взяти 20 відер води, напоїти 20 голів худоби тощо), а саме в тому, недостатність якого відчуває пануючий земельний наділ (на­приклад, нестача або відсутність води, п ісовиська, дороги, інших необхідних в сільськогосподарському виробництві переваг). Характерна особливість римського сервітутного права виражена в тако­му афоризмі: серві­тут не може полягати в здійсненні яких-небудь позитивних дій.

Спадкування за заповітом

Спадкування за законом з'явилося раніше спадкування за заповітом. Заповіт — розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. В римській класичній сім'ї єди­ним і повновладним власником сімейного майна був домо-владика, і тільки він міг ним розпоряджатися, і на випадок смерті вказати, кому повинно перейти після смерті його майно, в яких частках, в якому порядку тощо. Заповіт не можна визнати договором Заповіт — це розпорядження з відкладальною умовою, бо воно набуває чинності лише з настанням умови — смерті заповідача. Для визнання за заповітом юридичної сили він має відпо­відати таким умовам: заповідач повинен мати активну запо­відальну правоздатність; заповіт повинен бути складений в формі, що визначається законом: у заповіті має міститися призначення конкретних осіб спадкоємцями, які повинні мати пасивну заповідальну правоздатність. Заповіт, що не відповідає зазначеним вимогам, визначається недійсним.


При­ватними заповітами називалися такі, які складалися без участі органів державної влади. Якщо ж в їх складанні тією чи іншою мірою брали участь органи державної влади, вони назива­лися публічними. В свою чергу, приватні заповіти могли бути письмовими і усними.

При здійсненні письмового заповіту спадкодавець оголо­шував свідкам про те, що в цьому документі його заповіт. підписував його сам і давав для підпису свідкам, які засвід­чували свої підписи печатками. Призначення спадкоємців — основний зміст будь-якого заповіту. У деяких випадках могли бути спадкоємцями за заповітом і раби. Важливим принципом римського спадкового права, який тією чи іншою мірою залишався незмінним в усі часи рим­ської історії, була свобода заповіту. Заповідач мав право при-іначити спадкоємцем на свій нічим не обмежений розсуд будь-кого як із своїх родичів, так і зовсім сторонніх осіб. Заповіт, укладений суворо до вимог закону, все ж міг бути відмінений або частково змінений до відкриття спадщини самим заповідачем: він міг скласти новий заповіт, доповни­ти його або змінити. Пізніше складений заповіт відміняє раніше складений у частині, що суперечить раніше складе­ному.

Спадкування за законом Спадкування за законом —спадкування проти заповіту — мало місце в таких випадках а) за відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) смерті спадкоємців, зазначених в заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини .В цих випадках спадкування наставало в порядку, встановленому законом; воно називало­ся ще спадкуванням «проти заповіту». Якщо воля заповідача була висловлена з відхиленням від вимог закону, то вона не визнавалася справжньою. Кардинальну ре­форму спадкування за законом здійснив Юстініан новелами 118 і 127. В основу спадкування за законом в праві Юстініана було покладено когнатське (кровне) споріднення й індивідуаль­на приватна власність. Усіх потенційних спадкоємців, тобто кровних родичів, Юстініан розділив на п'ять класів, встановив черговість їх закликання до спадкування і допустив наступ­ництво між спадкоємцями різних класів і ступенів. У разі відмови від спадщини закликаного спадкоємця спад­щина виморочною не ставала (як було раніше), а до спадку­вання закликалися наступні за ступенем родичі. Класи спадкоємців за законом Юстініана були такі. І клас — низхідні родичі спадкодавця: діти незалежно від статі і віку, онуки та ін.

II клас — висхідні родичі: батько й мати, дідусь і бабуся з боку батька, дідусь і бабуся з боку матері, інші висхідні ро­дичі, якщо вони були.

III клас — неповнорідні брати і сестри та діти раніше по­мерлих неповнорідних братів й сестер.

IV клас — решта бокових родичів без обмеження ступенів При цьому родичі більш близького ступеня усували родичів більш далекого ступеня.

V клас — той з подружжя, хто пережив спадкодавця (чоловік після смерті дружини або дружина після смерті чоловіка). Той з подружжя, хто пережив померлого, закликається до спадку­вання за умови, що нікого із перелічених у перших чотирьох класах родичів на момент відкриття спадщини не виявилося чи ніхто з них спадщину не прийняв. Практично ця група спадкоємців до спадкування закликалася дуже рідко. Отже, в праві Юстініана суворо дотримувався принцип — крім випадків спадкування за правом представлення — од­ночасне закликання до спадкування спадкоємців різних класів і ступенів не допускалося. Першими до спадкування за законом закликалися спадкоємці першого класу (черги) Ніхто із спадкоємців другого та наступних класів при наяв­ності спадкоємців першого до спадкування не закликали­ся. Закликання до спадкування спадкоєми ів другого класу могло мати місце лише у випадках, якщо а) спадкоємців першого класу на момент відкриття спадщини не виявило­ся; б) спадкоємці першого класу відмовилися від прийняття спадщини. Якщо ж спадкоємців другого класу не було чи вони відмовилися від прийняття спадщини до спадкування закликалися спадкоємці третього класу В разі відсутності останніх чи їх відмови від прийняття спадщини до спадку­вання закликалися спадкоємці четвертого класу Якщо ж не було спадкоємців четвертого класу або вони відмовилися від прийняття спадщини, до спадкування закликався той з подружжя, хто пережив спадкодавця.

Поняття пакту Спочатку пакти характеризувалися як неформальні угоди, на які не поширювався позовний захист в наслідок того, що вони були неформальними. Юридична чинність їх полягала в тому, що виконання прийнятого на себе на підставі неформальної угоди зобов'язання було виконанням належного. Той, хто виконував таке зобевязання. не мав права потім вимагати повернення виконаного через те. що виконання основано на неформальній угоді. Ці угоди не вкладалися ні в один із розглянутих раніше контрактів і тому вважалися неформальними, внаслідок чого позовний захист їм не надавався. Такі пакти почали називати «голими». Проста, неформальна угода не породжувала зо­бов'язання — такий давній принцип римського права. І все ж в одному з едиктів претор оголосив, що він буде визнавати, підтримувати укладені пакти. Так народився крилатий афоризм: «Угоди треба дотримуватися, не порушувати». Проте з розвитком цивільного обороту завдяки своїй прос­тоті і доступності неформальні угоди укладалися все часті­ше. Між тим позбавлення їх позовного захисту не сприяло усталенності обороту, навпаки, розривало ділові відносини. Саме під тиском обороту спочатку як виняток деякі пак­ти одержали позовний захист і почали називатися «одяг­нені пакти». Юридичне визнання такі пакти одержали в різний час і ця обставина була критерієм роз­межування їх на три групи: а) приєднані пакти; б) пре­торські пакти; в) імператорські пакти. Перші одержали позовний захист раніше за інших, другі — в період рес­публіки з боку претора, треті — були визнані імперато­рами.



1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

1. Поняття римського права як загального права ан­тичного світу....
Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні
Харитонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей»,...
Макарчук В. С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне...
Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права
2. Порівняйте поняття міжнародного приватного права з поняттям міжнародного публічного права
Сучасне мп пішло від римського (jus gentium) – охоплювало м/н приватні та публ відносини в 16 ст вперше вжито в сучасному розумінні...
100 базових філософських понять”
Теорія пізнання, розділ філософії, вивчаючий можливості пізнання, досліджуючий джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності...
Принципи міжнародного приватного права
Водночас ніякий ринок не функціонуватиме, якщо ці егоїстичні інтереси не будуть моральними. Тому моральність, справедливість, добросовісність...
Тема: 3 Джерела фінансового права. Фінансове законодавство
Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні...
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №9
Основні поняття спадкового права. Історія виникнення та розвитку спадкового права
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права
Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і претор­ського права. Кодифікація преторських...
Цивільне право в системі приватного права
Підходів до критеріїв розмежування було досить багато. Черепахін – класифікація ідей стосовна поділу права на публічне і приватне...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка