|
|
Скачати 218.72 Kb.
|
|
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: 1.Поняття римського права як загального права античного світу. Основні етапи та історичні передумови розвитку римського права, їх характеристика. Предмет навчального курсу «Основи римського права». 2.Критерії поділу римського права на право публічне і право приватне. 3.Складові римського приватного права та їх характеристика. 4.Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Калюжний Р.А. Римське приватне право:Курс лекцій. – К. :Істина, 2005. – 144с. 2. Трофанчук Г.І. Римське приватне право:Навчальний посібник. – Атіка, 2006. – 248с. 3. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Миряна. Римское право(базовый учебник).- М.:Издательство ЗЕРЦАЛО, 2000. - 448с. 4. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права: Учеб. пособие для студентов юрид вузов и факультетов. – 2-е изд., перераб. – К. :Вентури, 2002. – 288с. 5. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. Спец. Вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. Та доповн. – К. :Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 440 с. 6. Латинские юридические изречения / Составитель и автор предисловия проф. Е.И. Темнов. – М. :Издательство «Экзамен»,Право и закон, 2003. – 384с. 7. Харитонов Є.О. Вступ до цивільного права України: Навч. Посібник. – К. :Істина, 2006.- 288с. 8. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права: (Теоретичні та історико-правові аспекти)- Одеса. 1997. МЕТА ЛЕКЦІЇ: Пояснити студентам необхідність вивчення римського цивільного права , його значення для виникнення і розвитку системи сучасного цивільного права, для якого римське цивільне право служило зразком, як найбільш розвинута форма права, що має своєю основою приватну власність. Сформувати у свідомості студентів уявлення про поняття, специфіку, етапи розвитку римського права, ознайомити з системою, а також ознайомити майбутніх юристів з причинами та етапами римського права в Європі та Україні. ВСТУП Римське право як навчальна дисципліна зі спеціальності "правознавство" набуває важливого внеску у професійну підготовку майбутніх юристів. Студенти вивчають римське цивільне право, не тільки з пізнавальною метою, але й для засвоєння загальної історії права, теорії права, історії політичних і правових вчень. Крім того, вивчення цього предмету набуває і практичного змісту, який пов'язаний з бурхливим розвитком торговельної, економічної, науково-технічної та інших видів міжнародної співпраці, що вимагають знань в сфері правових систем, на які мало могутній вплив римське цивільне право. Рецеповане і як таке, що діяло довгий період в багатьох країнах світу в якості загального, римське цивільне право залишило глибокий слід в правосвідомості багатьох народів світу, цивільному законодавстві і науці цивільного права, відбилось на розробці нових норм і цивілістичних теорій. Воно склало основу сучасного цивільного законодавства багатьох країн і знати його необхідно хоча б для того, щоб пізнати суть сучасних інститутів цивільного права. Крім того, римську юриспруденцію характеризують висока техніка правотворчості, уміння робити аналіз конкретних правовідносин і досконало аргументовані висновки.Численні сентенції, висновки римських юристів з часом не тільки не втратили свого правового значення, але й стали крилатими, обернувшись в юридичні презумпції. Римська правова термінологія, особливо цивілістична, в багатьох випадках зберегла своє значення як в практичному, так і в науковому обігу і стала інтернаціональною. Вільне володіння цією термінологією не тільки свідчить про високу правову культуру, а й значно полегшує спілкування юристів різних країн. Отже, для того щоб грунтовно опанувати сучасним цивільним правом, слід спочатку ознайомитись з його витоками - римським приватним правом, його основними принципами, цивільно-правовими ідеями, інститутами, лаконічним і глибоким змістом. 1.Поняття римського права як загального права античного світу. Основні етапи та історичні передумови розвитку римського права, їх характеристика. Фактори, що обумовили високий рівень розвитку римського права. Предмет навчального курсу «Основи римського права». В умовах функціонування правової держави саме цивільне право визначає правові засади організації громадянського суспільства, а поняття «цивілізоване суспільство», «цивілізація» походять, власне, від цивільних правових відносин, цивілістики, які зародилися у Стародавньому Римі. Римлянам вдалося досягти таких висот правової культури, які виявилися здатними слугувати суспільству далеко за межами рабовласницької епохи. Для того, щоб ґрунтовно опанувати сучасним цивільним правом, слід добре знати його витоки, ознайомитися з його основними принципами, цивільно-правовими ідеями та інститутами. Як відомо, правові системи були властиві найдавнішим цивілізаціям - єгипетській, вавілонській, індійській, китайській тощо. Саме римське право зазнало потужного впливу близькосхідного, давньогрецького, стародавньоіндійського права, рецептувавши у себе значну кількість інститутів, ідей, принципів та конк -ретних правових норм. Слід зазначити, що на початку XXI ст. римське право переживає справжній ренесанс.Особливо помітно це на пострадянському просторі, коли у багатьох країнах СНД, інших колишніх державах соціалістичного типу знаходимо втілення його ідей у законодавчих актах, цивільних кодексах, у розробці законопроектів. Адже ґрунтовне знання студентами римського приватного права набагато полегшує вивчення складного сучасного цивільного права. Як слушно зауважують О. А. Підопригора та Є. О. Харитонов, у Російській Федерації, де останнім часом має місце справжнє відродження римського права, пов'язане зі зростанням популярності та авторитету юридичної освіти, вивчення римського права є обов'язковим в усіх вузах країни. Державним стандартом на його вивчення відводиться 100 годин. Тому досвід нашого північного сусіда слід враховувати і нам. Тим більше, що він підкріплений позитивними результатами у галузі правотворчості. Ситуація з ОРП в ЗЮІ - -проблема. Метою навчального курсу «Основи римського цивільного права» є вивчення основних принципів, понять та інститутів римського приватного права, знайомство з особливостями правового регулювання цивільних відносин, вироблення навичок опрацювання нормативного матеріалу, вирішення правових проблем під кутом зору сучасного українського законодавства. Завдання курсу полягає у виробленні у студентів навичок науково-теоретичного підходу до вивчення правових явищ і понять, здатності самостійно аналізувати та зіставляти різнобічні явища, знаходити свої підходи до вирішення цивільно-правових проблем, робити власні висновки, обґрунтовувати свої судження, знаходити їм практичне застосування. студент повинен знати: історико-правовий процес виникнення; розвитку, зміни цивільних правових відносин у Стародавньому Римі; джерела формування і пізнання римського права; систему римського цивільного права; об'єкти та суб'єкти цивільно-правових відносин; особливості цивільно-правового регулювання; вплив римського прана на розвиток сучасної цивілістики. Опанувавши основний зміст програми даного навчального курсу, студент повинен вміти: самостійно аналізувати і користуватися джерелами римського права; використовувати досвід римських юристів у своїй діяльності; вільно володіти поняттями і категоріями античної римської правової культури; творчо застосовувати знання про римське приватне право при вивченні сучасного цивільного права. Процес формування та розвитку римського права охопив понад тисячоліття і був невід'ємний від становлення, функціювання, занепаду Римської державності. Більшість вчених схильні поділяти історію Риму на три періоди: а) царський період (доба рексів) -753-509 pp. до н. е.; б) період республіки - 509-27 pp. до н. е.; в) доба імперії (принципат та домінат) - 27 р. до н. е.- 476 р. н. е. В основу зазначеної періодизації покладена форма державного устрою. Періодизація розвитку римського права не збігається з періодизацією державності, хоча під час його аналізу не можна не враховувати ступінь розвитку державних інституцій і форм правління. В історії розвитку римського права виділяють три періоди: а) найдавніший (VIII-III ст. до н. е.); б) класичний (III ст. до н. е.- III ст. н. е.); в) посткласичний (III-VI ст. н. е.). Що сприяло високому рівню розвитку римського права? Які фактори обумовили його всесвітній характер? По-перше, як вже зазначалося, Римська держава була найбільшою країною античного світу, кордони якої простягалися від Британських островів на півночі до Єгипту на півдні, від Галлії на заході до Кавказу на сході. Законодавство цієї супердержави мусило виробити такі норми, які б не викликали принципових заперечень як у самому Римі, так і в провінціях. По-друге, до виникнення Давньоримської держави тисячоліттями існували, розвивалися, гинули, відроджувалися країни Стародавнього Сходу, давньогрецькі держави. У своєму праві Рим успішно запозичував і поширював ті правові інститути, які склалися поза його межами і які довели свою ефективність в інших країнах. По-третє, дався взнаки тисячолітній розвиток Римської держави. Напівміфологічною датою заснування Риму як центру патріціанської общини є 753 р. до н. е. Безперервна історія Стародавнього Риму продовжилася до зруйнування Західної Римської імперії (476 р. н. е.), а Східна Римська імперія (Візантія), ставши правонаступницею Риму, ще на тисячоліття продовжила римські традиції, в тому числі і в галузі права. По-четверте, Римська держава надзвичайно шанувала і цінувала своїх правознавців. У найдавніший період її історії прако тлумачити і застосовувати норми звичаєвого права належало жерцям-понтифікам, які утворювали свою особливу корпорацію, не допускаючи у своє коло інших осіб. У період республіки професія юриста відкривала широкі можливості для обіймання найвищих державних посад, а для непривілейованих верств це був чи не єдиний шлях отримати вагому посаду в державі. У часи імперії посада консультанта імператора з юридичних питань (префекта Преторія) була другою за своїм статусом у неписаному табелі про ранги. Саме юриспруденція, а не інші прибутковіші види діяльності, залучала до себе інтелектуальну еліту суспільства. По-п'яте, римське суспільство (на відміну від багатьох держав сучасності) розглядало право як єдиний засіб підтримання порядку в державі та закріплення моральних устоїв. Воно розглядалося не через призму досягнення корисливих цілей для певних верств, а як інструмент справедливості. Класичне римське право, будучи в своїй основі рабовласницьким, декларувало й утверджувало рівність усіх громадян перед законом. Тим самим в уяві суспільства воно виглядало як максимально об'єктивне, позакласове. Предметом «Основ римського приватного права» є найважливіші інститути майнового і пов'язаного з ним зобов'язального та шлюбно-сімейного права, які склалися і дістали свій завершений розвиток у Римській державі на всіх етапах її історії. Отже, римське приватне право є ідеальною навчальною дисципліною серед інших загальноюридичних навчальних предметів, які вивчаються студентами. Воно абстрагувалося від рабовласницьких соціально-економічних умов, на ґрунті яких зародилося, а тому цілком позбавлене характеру тлумачення чи коментування тодішнього державного законодавства. Римське право створило і дало світові безліч категорій, сентенцій, понять та інститутів, що непідвладні часові. Ними юриспруденція користується протягом тисячоліть. ВИСНОВКИ З 1 ПИТАННЯ: Отже, римське право належить до тих віковічних юридичних цінностей, які суттєво вплинули на сучасне цивільне право, стали основою багатьох кодифікацій цивільного права, глибоким термінологічним джерелом, збіркою понять і термінів, які зберігають свій авторитет до нашого часу. 2.Критерії поділу римського права на право публічне і право приватне. «Система римського права» є поняття структурно-інституціональне, що розкриває внутрішню структуру римського рабовласницького права, поділ його на галузі, підгалузі, інститути, взаємозв'язок галузей та інститутів права. Право Стародавнього Риму є сукупністю правил і норм, що регулювали у давньоримському рабовласницькому суспільстві відносини між громадянами, державою, організаціями. Метою такого регулювання є впорядкування цих відносин, забезпечення можливості реалізації прав та належного виконання обов'язків, а також захисту прав та інтересів учасників правовідносин. Право Стародавнього Риму як елемент давньоримської античної цивілізації, частину культури античного Риму слід відрізняти від римського права - сукупності загальних принципів і норм, які визначають становище особи та її взаємини з державою на основі засад справедливості, добра та гуманізму. Римське право на відміну від національно-полісного права Стародавнього Риму стало явищем досить унікальним. Увібравши в себе вищі досягнення не лише давньоримської, а й інших стародавніх цивілізацій, будучи систематизованим і вдосконаленим раціоналістичним римським суспільством, воно перетворилося на елемент світової, загальнолюдської цивілізації. Терміном «цивільне право» в сучасних системах права позначають ту галузь права, яка регулює майнові відносини у суспільстві. За латинською термінологією поняття «цивільний» більшою мірою відповідає «civilis» (цивільний). Однак «jus civile» (тобто «право цивільне») у римському праві за своїм змістом не відповідає сучасному терміну «цивільне право». Під «jus civile» римляни розуміли власне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію виключно на громадян-квіритів, а тому воно ще називається квіритське право. Отже, першою складовою системи римського права було квіритське право - споконвічне, суто національне і найдавніше право, яке регулювало відносини римських громадян всередині міста-поліса. Це надавало йому замкнутого характеру, а головним джерелом такого права стали Закони XII Таблиць (451-450 pp. до н. е.). Другою частиною системи римського права стало так зване «право народів» або перегринське право. Які переваги мало це право порівняно з квіритським правом? По-перше, перевагою «права народів» порівняно з квіритським правом було те, що воно було більш рухливим, пристосованим для регулювання нових суспільних відносин у Римі. По-друге, це право було позбавлене властивого римському праву обтяжливого і малозрозумілого формалізму. Йому не була властива полісно-національна обмеженість. По-третє, увібравши в себе все найкраще найпро-гресивніше з правової культури сусідніх держав, «право народів» було доступнішим для простих людей, оскільки відповідало вимогам часу і чутливо реагувало на зміни в суспільстві. Переваги «права народів» порівняно з квіритським правом Частиною системи римського цивільного права було преторське право. Що зумовило його появу? І квіритське право, і «право народів» існували та розвивалися паралельно, проникаючи одне в одне і взаємозбагачуючись. «Право народів» було більш змістовним, а тому квіритське право брало від нього нові ідеї, інститути, конструкції. Обидві системи почали зближуватися, однак через певний час стали безнадійно відставати від вимог цивільного обігу, що бурхливо розвивався. Нові правові явища вимагали пошуку ефективних правових засобів їх регулювання і вони були віднайдені у вигляді преторського права. Преторське право об'єднувало у собі юридичні новації, привнесені у правову практику на основі едиктів посадових осіб з числа римської адміністрації. Вони регулюва-.ли майнові відносини, що виникали між жителями Римської держави незалежно від їхнього громадянського статусу. Але застосовувалося преторське право .Інше в разі неможливості регулювання нових відносин нормами квіритського права і «права народів». Преторське право мало суттєві переваги над спорідненими елементами системи Римського права. По-перше, воно досить повно і суттєвіше відображало будь-які зміни, що виникали в римському рабовласницькому суспільстві. По-друге, преторському праву не був властивий формалізм квіритського права. З іншого боку, воно було позбавлене обмеженості та певної вузькості «права народів». Спростивши ряд правових процедур, преторське право набуло чіткості і якості правових приписів, лаконічності і глибокої змістовності. Це робило його більш доступним, ефективним і надійним засобом захисту прав та інтересів осіб, у першу чергу рабовласників. По-третє, сама посада претора, його вплив серед магістратур і авторитет у суспільстві надавали преторському праву популярності і зручності. Отже, всі три складові складали єдину систему римського права. Однак домінуючим серед них було преторське право як найбільш гнучке, динамічне і мобільне. Згодом названі три частини системи зблизилися настільки, що втратили свої відмінності. На їх основі виникло єдине поняття jus privatum (римське приватне право). Слід зазначити, що римляни ще в стародавні часи поділили сферу правових відносин і приписів на дві великі основні галузі права право публічне і право приватне. Оскільки в житті і науці доводиться щораз стикатися з цими сферами, потрібно мати уявлення про поділ римського права на ці дві галузі та про засади такого поділу. Відомий римський юрист Ульпіан (кінець II — поч. III ст. н, е.) дав класичне розмежування публічного і приватного права, яке перейшло у наступні століття: «Публічне право є те, яке сто стосується положень держави, приватне — користі окремих осіб». Оскільки кількість галузей за цим поділом скорочується лише до двох, кожна з них тим самим стає дуже широкою і об'єднує я собі по кілька галузей та інститутів права. Зокрема, до публічного права римляни відносили норми, які визначали будову держави, її органів, компетенцію установ і службових осіб, акти, які виражають владний характер держави (наприклад, акти, що передбачають покарання злочинців, стягування податків). Ульпіан зазначає, що до публічного права належать також норми, які стосуються святинь, жерців, магістратів. Цей перелік, звичайно, не є вичерпним. Публічне право римські юристи розуміли як норми взагалі, що мали обов'язкову силу і не могли змінюватися шляхом погодження приватних осіб. До приватного права відносили норми речового, спадкового, сімейного, зобов'язального права (всі вони здебільшого являють собою галузь цивільного права), а також норми, які закріплювали право власності і правове становище певних категорій осіб. Норми приватного орава фактично мають не категоричний, а диспозитивний характер. Це означає, що приватне право надає певну автономію, певний простір для сторін, які вступають у правові відносини. Людина може захищати свої права або відмовитися від захисту. Вона може подати позов до суду, а може не подавати. Це означає, що зміст договору визначається вільним міркуванням сторін. Ще в Законах XII таблиць зазначалося: «Якщо особа здійснює договір позики чи набуває у власність якусь річ, то її словесні розпорядження нехай будуть правом». Проте ця приватна автономія мала свої межі, визначені тими самими нормами цивільного права. Наприклад, римському громадянину уповноваженою нормою було надано право скласти заповіт і вказати у ньому, кого він хоче мати своїм спадкоємцем, але якщо цей громадянин таким правом не скористався, диспозитивна норма вказує, хто закликається до спадкування. Отже, критерієм розмежування публічного і приватного права, на думку Ульпіана, є характер інтересів. Право, яке захищає інтереси держави, є публічне право, а якщо воно захищає інтереси приватних осіб, то це приватне право. ВИСНОВКИ З 2 ПИТАННЯ: Цивільне право у Стародавньому Римі складалося з трьох правових систем: "ius civile" -цивільне право (квіритське) ; "ius gentium" - право народів (перегринське) ; "ius praetorium" (honorarium) - преторське (почесне) право. Всі три системи в сукупності складали римське цивільне право, однак пріоритет належав преторському праву як наймобільнішому та динамічнішому. Врешті-решт зазначені правові системи зблизились настільки, що втратили свої відмінності. На їх основі було вироблено єдине поняття - "ius privatum" - римське приватне право. Римське приватне право протиставлялось - "ius publicum"- публічному праву. Якщо йдеться мова про державний інтерес, правовий статус держави чи її органів або окремих посадових осіб, регулювання відносин, які мають суспільний інтерес, то це сфера публічного права. Якщо ж мова йде про інтерес окремих приватних осіб, майнові відносини між ними, їх правовий статус в зв'язку з цим, - це сфера приватного права. Поділ права на приватне і публічне було сприйнято і наступними правовими системами. Предметом розгляду в курсі "Основи римського цивільного права" буде римське приватне право класичного періоду, тобто перших трьох століть нашої ери, коли воно досягло найвищого розквіту. Будуть також розглянуті характерні особливості окремих історичних періодів римського приватного права. 3.Складові римського приватного права та їх характеристика. Підсумовуючи вказане вище, зазначимо, що публічне право - це така правова сфера, основу якої становлять державні інтереси. Мається на увазі сама побудова і діяльність держави як публічної влади, регламентація діяльності державного апарату, посадових осіб, державної служби. Для приватного права характерними і переважаючими є норми, які надають заінтересованим сторонам самим визначити свої відносини (уповноважуючі норми). Наприклад, у Законах XII Таблиць є норма, яка надає заінтересованим сторонам право при укладенні договору позики самим визначати свої нові відносини («как они договорятся, пусть так и будет, это соглашение пусть будет как бы законом»). З іншого боку, у приватному праві є норми, які застосовуються в окремому, конкретному випадку лише тоді, коли заінтересована особа, якій було надане право самій визначати свої відносини, не скористалась ним. У сучасному праві такі норми називаються диспозитивними нормами. Наприклад: римському громадянинові уповноважуючою нормою надавалося право скласти заповіт. Однак він ним не скористався, заповіт не було складено. Тоді диспозитивна норма вказує, хто стає спадкоємцем за законом. Найхарактернішою рисою приватного права була цілковита відсутність державного втручання у сферу приватних відносин («як сторони домовляться, так і повинно бути»). Однак це зовсім не означало, що приватна сфера суспільних відносин була віддана на са-моплив. Вона визначалась межами законодавства. Головним об'єктом приватно-правових відносин був римський громадянин. Його інтереси домінували над державними, ставилися вище за них. І хоча правовий статус римського громадянина визначався його майновим цензом, все ж інтереси громадянина ставилися вище за державні. До характерних рис приватного права належать: • норми приватного права регулюють відносини приватних осіб; • норми приватного права забезпечують приватний інтерес особи, акцентують увагу на економічній свободі, рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; • приватне право забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації їхніх прав; • норми приватного права характеризуються домінуванням договірної форми регулювання, зверненні до суб'єктивного права і забезпечують судовий захист прав та інтересів осіб. Таким чином, приватне право можна визначити як сукупність правил і норм, які стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, які рівноправно і вільно встановлюють собі права і беруть на себе обов'язки у відносинах, що породжуються за їх ініціативою. Найважливішими інститутами римського цивільного (приватного) права були: 1) право власності; 2) інші, дещо обмежені права на речі; 3) договори та інші зобов'язання; 4) сімейні правовідносини; 5) спадкове право; 6) інститут захисту приватних прав (вчення про позови). Серед них найретельніше і найглибше були розроблені два основних правових інститути, які мали вирішальне значення для зміцнення рабовласницького ладу: а) інститут необмеженої індивідуальної приватної власності (сама рабовласницька приватна власність на рабів і землю як головні засоби виробництва становила основу основ рабовласницького ладу); б) інститут договору (договори були регулятором господарського обігу, гарантом права власності). ВИСНОВКИ З 3 ПИТАННЯ: Отже, публічне право - сукупність правил та норм, що є основою функціонування, певним чином структурованої владно-організаційної системи, за допомогою якої досягається мета забезпечення публічного правопорядку і в кінцевому підсумку — реалізації та захисту прав людини. приватне право -сукупність правил і норм, що встановлюють статус і порядок захисту інтересів осіб, що не виступають як фігуранти держави, не знаходяться у відносинах влади — підпорядкування одне щодо одного рівноправно і вільно встановлюють для себе права і обов'язки у відносинах, що виникають з їх ініціативи. Цивільне право — це сукупність концепції, ідей та правових норм, що на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін визначають статус приватної особи як суб'єкта цивільних відносин, а також забезпечують можливість придбання та реалізації нею цивільних прав та обов'язків. Метод цивільно-правового регулювання — це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються, передусім, юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими цивільним законодавством. Функції цивільного права — це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою впорядкування останніх. 4.Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні. Receptio — термін латинського походження, стосовно римського права означає відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння. Внаслідок рецепції римське право відродилося і вдруге підкорило світ. Рецепція римського приватного права може бути визначена як його відродження, сприйняття духу, головних принципів і положень на новому витку розвитку цивілізацій. Рецепція римського приватного права може бути визначена як його відродження, сприйняття духу, головних принципів і положень на новому витку розвитку цивілізацій. Історично процес рецепції права відбувався поступово. Перший етап характеризується переважно вивченням римського права в окремих міських центрах Італії. Для другого етапу типовим є розширення рецепції на території ряду держав і практичне застосування римського права в діяльності суддів-практиків. Третій етап — це більш повна переробка і засвоєння досягнень римського права. Треба мати на увазі, що пристосування римського права до потреб практики частково відбувалося і на першому етапі, а його вивчення — і на другому. Рецепції римського права значною мірою сприяли: а) абстрактний характер права, його норм та положень; б) значна дистанційованість римського права від тієї рабовласницької соціально-економічною основи, що його породила; в) здатність приживатися до будь-яких умов. Саме ці якості дозволили римському приватному праву стати чинним загальним правом багатьох європейських країн. Отже, в чому полягає місце римського права в концепції права України взагалі та приватного права зокрема? Вплив римського права проявляється головним чином у таких напрямах: - вплив на філософію права, сучасну правову думку; — вплив на саме правотворення в країні; - вплив на формування правосвідомості громадян; - вплив на формування загальної правової культури у суспільстві в цілому і серед юристів зокрема. Можна цілком стверджувати про сприятливий вплив римського права на національні системи права. По-перше, з часу отримання Україною незалежності було визнано вплив римського права на філософію національного права. Римське право все більше привертає увагу вчених, юристів-практиків, розширюється і поглиблюється його вивчення у юридичних навчальних закладах. По-друге, чітко окреслилася тенденція зміни підходів до правотворення в галузі приватного (цивільного) права. Звичайно, нам ще далеко до правосвідомості римлян, які розглядали власне національне право, як найцінніше духовне надбання. Було б невиправданим оптимізмом стверджувати, що повага до закону є моральним імперативом сьогодення, але принаймні з'являється впевненість у справедливому вирішені цивільно-правових суперечок, у можливості знайти юридичні форми захисту своїх прав. ВИСНОВКИ З 4 ПИТАННЯ: Високий ступінь опрацювання основних інститутів, їх абстрактний характер та багато інших позитивних якостей дозволили римському цивільному праву "підкорити" Європу. Значна кількість правових категорій ("контракт", "зобов'язання", "приватна власність", "застава", "спадкова трансмісія", та багато інших), започатковані з римського приватного права і трактуються (з незначними національними модифікаціями) майже в усіх країнах однозначно. Багато висновків, висловлень римських юристів перетворилися в юридичні презумпції. Вивчення римського приватного права має і практичний зміст, пов'язаний з розвитком міжнародного співробітництва, яке вимагає від юристів ґрунтовних знань в галузі правових систем зарубіжних країн. Отже, римське приватне право належить до тих віковічних юридичних цінностей, які суттєво вплинули на сучасне цивільне право, стали основою багатьох кодифікацій цивільного права, глибоким термінологічним джерелом, збіркою понять і термінів, які зберігають свій авторитет до нашого часу. висновки З ТЕМИ: Римське право за своєю значимістю зайняло в історії людства винятково важливе місце. Адже вперше в державі Стародавнього Риму людським генієм була створена найдосконаліша правова система, аналогів якої ще не знав світ. Довершеність та унікальність цієї системи передовсім полягала у тому, що вона грунтувалась на ідеях природного права, на засадах справедливості та гуманізму. Римське право, майстерно розроблене та відшліфоване зусиллями багатьох поколінь юристів, знайшло своє остаточне завершення у відомому зводі - Corpus Juris Civilis імператора Юстиніана, який став своєрідним взірцем для суспільств Західної Європи. Синтезувавши існуючу юридичну практику античності, воно стало невичерпною скарбницею для правового розвитку інших держав світу. Небезпідставно римське право називають „материнським” стосовно сучасних правових систем. Потужний доробок римської юриспруденції у царині теоретико-методологічних засад та повсякденна практика правотворчості високо оцінені наступними поколіннями правників. Зберегли своє значення до сьогодні розроблені римськими класичними юристами понятійно-категоріальний апарат та термінологія. Висока техніка правотворчості, глибокий аналіз суспільних правовідносин, аргументованість висновків та узагальнень, чіткість та витонченість правової форми слугують важливим орієнтиром для сучасних правників. Студенти юридичних спеціальностей вивчають римське право для засвоєння загальної історії та теорії права, історії політико-правових учень, цивільного, сімейного, комерційного права, права Європейського Союзу. Вивчення даного курсу набуває додаткового значення ще й з огляду на стрімкий розвиток торгівельного, економічного, науково-технічного, інформаційного та інших видів міжнародного співробітництва, що вимагає від юриста грунтовних знань про сучасні системи права зарубіжних країн. Курс основ римського цивільного права покликаний передовсім забезпечити комплексне засвоєння студентами знань про витоки та форми римського права, його основні принципи, правові ідеї, інститути. Вивчення курсу забезпечить майбутнім правникам глибинне підгрунтя для збагачення загальної юридичної культури та уможливить розуміння ними сучасної правової системи України. |
|
ЛЕКЦІЯ з дисципліни «Основи римського права» ТЕМА №9 Основні поняття спадкового права. Історія виникнення та розвитку спадкового права |
Харитонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей»,... Макарчук В. С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000 |
|
ПЛАН ЛЕКЦІЇ: Поняття і види джерел римського права Преторське право (jus praetorium). Римські магістрати та їхні едикти. Взаємодія квіритського і преторського права. Кодифікація преторських... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Тема Загальна... Характерні особливості зародження та розвитку держави та права Стародавнього Сходу |
|
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права |
2. Порівняйте поняття міжнародного приватного права з поняттям міжнародного публічного права Сучасне мп пішло від римського (jus gentium) – охоплювало м/н приватні та публ відносини в 16 ст вперше вжито в сучасному розумінні... |
|
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
Національна академія внутрішніх справ Навчально-науковий інститут... Схвалено на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії... |
|
КОНТРОЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ для подготовки к экзамену по учебной дисциплине «Хозяйственное право» Предмет, метод господарського права, його співвідношення з іншими галузями права.(Предмет, метод хозяйственного права, его соотношение... |
«Предмет, метод, принципи і система земельного права України» Поняття і основні ознаки земельного права України як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни |