Харитонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей», 1998. Хвостов В. М. Система римского права. Учебник


Скачати 492.85 Kb.
НазваХаритонов Е. О. Основы римского частного права. Х.: ООО «Одиссей», 1998. Хвостов В. М. Система римского права. Учебник
Сторінка1/5
Дата19.04.2013
Розмір492.85 Kb.
ТипУчебник
bibl.com.ua > Право > Учебник
  1   2   3   4   5





ПЛАН ЛЕКЦІЇ:


  1. Вербальні та літеральні контракти.

  2. Реальні контракти.

  3. Консенсуальні контракти

  4. Безіменні контракти і пакти.

  5. Зобов’язання ніби з договорів.

  6. Деліктні та квазіделіктні зобов’язання.


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:


  1. Дождев Д.В. Римское частное право. - М.: ИНФРА М -НОРМА, 1997.

  2. Макарчук В.С. Основи римського приватного права. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000.

  3. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. - М.: Зерцало, 1997.

  4. Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.

  5. Римское частное право: Учебник / Под ред. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского. – М.: Юристъ, 1997.

  6. Сліпченко С.О., Шишка Р.Б. Римське приватне право в таблицях:Навч. посібник.-Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2001.

  7. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Х.: ООО «Одиссей», 1998.

  8. Хвостов В.М. Система римского права. Учебник. – М.: Изд-во «Спарк», 1996.

  9. Черниловский З.М. Римское частное право: Элементарный курс. – М.: Новый Юрист, 1997.


МЕТА ЛЕКЦІЇ:
З метою кращого розуміння суті відносин, проаналізувати головні договірні види зобов’язань. Прослідкувати істотні зміни, що відбуваються в інституті договірного права у „праві Юстиніана”, визначити структуру і юридичну характеристику договорів.
ВСТУП
Зобов'язання з контрактів — найчисленніші до­говори в римському договірному праві. Контрактом визнавалася угода, яка була підставою виникнення зобов'язальних відносин. Проте римське цивільне право такими визнавало не будь-яку уго­ду, а лише ту, яка захищалася шляхом позовів. Тому всі угоди, що виникали в римському цивільному обороті, поділялися на дві гру­пи— контракти і пакти. Істотною відмінніс­тю між ними було те, що контракти захищалися позовами, а пакти як неформальні угоди таким чином спочатку не захищалися. Інши­ми словами, в римському праві існувала замкнена система догово­рів; контрактами визнавалися лише ті угоди, які користувалися по­зовним захистом. З цього приводу Ульпіан писав: «Деякі угоди за­гального права породжували позови, деякі позовні заперечення. Ті, що породжували позови, уже не називаються угодами, а одержу­ють власну назву контракту, наприклад: купівля-продаж, найом, то­вариство, позика, поклажа та інші подібні контракти» (Д. 2.14.7).

Назва певного контракту обумовлювала відповідний цивільний позов, яким він захищався. Незалежно від назви і змісту контрак­ту основною умовою його дійсності була воля сторін на досягнення тієї мети, яка передбачалася даним контрактом. Неважко помітити, що форма і волевиявлення в різних контрак­тах неоднакові. У докласичному праві урочиста фіксована форма як стипуляція була абстрактним правочином. За цією формою практично можна укласти будь-який договір.
1. Вербальні та літеральні контракти
Вербальними називалися договори, які укладалися усним про­голошенням певних слів, формул або фраз. Юридичну чинність вони набували з моменту їх проголошення. Це найдавніші договори: стипуляція, клятва-обіцянка вільновідпущеника патрону при звільненні і встановлен­ні посагу. Два останні договори укладалися рідко і не одержали широкого визнання. Стипуляція, навпаки, виявилася зручною фор­мою і стала одним з найпоширеніших вербальних договорів.

Сутність названих договорів найбільшою мірою відображає сти­пуляція. Це договір, що встановлювався у фор­мі постановки майбутнім кредитором певного запитання і належ­ної відповіді майбутнього боржника. Укладання договору відбува­лося у присутності свідків, які підтверджували його вірогідність. Форма укладення стипуляції вимагала присутності кредитора і боржника в одному місці, не допускала ніякого представництва. Стипуляція відома вже Законам XII таблиць. Договір вважався укладеним, якщо відповідь боржника збігалася з поставленим за­питанням кредитора. Наприклад: «Обіцяєш дати мені сто?» — «Обіцяю дати сто». Якщо ж відповідь була: «Обіцяю дати дев'янос­то», договору не виникало. Проте в більш розвиненому праві було допущено визнання договору в такому разі в меншій сумі. Оскіль­ки форма укладання стипуляції вимагала проголошення запитань і відповідей, то, зрозуміло, вона була недоступною для глухих і німих. У період абсолютної монархії укладення стипуляції допус­калось у будь-яких висловлюваннях в усній формі, аби за суттю це не було протизаконним. Проте й тоді вона була недоступна для глухих і німих.

Стипуляція характеризувалась певними ознаками. Це суто фор­мальний договір навіть у класичному праві. Зобов'язання, що ви­никало з неї, було одностороннім — кредитору належало лише право вимагати, а на боржникові лежав тільки обов'язок виконати вимогу кредитора.

У стипуляції не визначалась близька мета, не проглядалася ма­теріальна основа, з якої виникало зобов'язання. З поставленого кредитором запитання і відповіді боржника не було зрозумілим, за що останній обіцяв дати сто: за куплену річ, виконану роботу чи це була позика? Іншими словами стипулятивне зобов'язання мало абстрактний характер, було зручною формою договірних відносин. Якщо сторони чомусь не хотіли розкривати матеріальну осно­ву договору, його найближчу господарську мету, вони вдавалися до стипуляції. Часто вона використовувалась і з метою новації.

Таким чином, у формі стипуляції можна було укласти будь-який договір. Проте абстрактний її характер не позбавляв пра­ва боржника доводити, що матеріальна основа, за якою він взяв на себе зобов'язання, не здійснилась. Вона визнавалася дійс­ною і в тих випадках, коли сторони зазначали найближчу мету договору.

Характерні ознаки стипуляції (абстрактний характер, простота укладення, можливість швидкої реалізації) мали багато переваг, що зробило її найбільш вживаною, а в класичний період і основ­ною формою обороту. Розширення застосування стипуляції зумо­вило її удосконалення. Поступово письмова форма витісняє стипуляційну. Наявність письмових документів припускало, що сло­весна форма передувала їм.

У класичний період стипуляція широко застосовувалась для оформлення поруки — найпоширенішої форми забезпечення зо­бов'язань. Порука — договір, за яким встановлювалась додаткова (акцесорна) відповідальність третьої особи (поручителя) за ви­конання зобов'язання боржником. Даний договір допоміжний, іс­нував паралельно з основним доти, поки існував основний. Якщо припинялось основне зобов'язання, то припинялася і порука, ме­тою якої є забезпечення виконання основного зобов'язання. Кре­дитор, обіцяючи дати в борг майбутньому боржнику певну суму грошей, бажає гарантії в тому, що він одержить їх назад. Не відмов­ляючи боржнику в його проханні, кредитор все ж вимагає, аби хтось третій взяв на себе обов'язок повернути йому гроші, якщо чомусь це не зможе зробити боржник. Останній змушений знайти третю особу (поручителя) і домовитися з ним про прийняття додат­кової відповідальності. При укладенні основного договору у формі стипуляції кредитор, одержавши стверджувальну відповідь від боржника, яка збігалася з його запитанням, ставив потім таке ж запитання присутньому при цьому поручителю. Якщо він давав стверджувальну відповідь, що збігалася з поставленим запитан­ням кредитора, договір поруки вважався укладеним. Таким чином, поруці передувало дві угоди: основний контракт і угода боржника з поручителем про прийняття на себе додаткової відповідальності.

У класичному римському праві відповідальність поручителя мала саме додатковий (акцесорний) характер. Це означало, що кредитор за закінченням строку договору мав право вимагати ви­конання зобов'язання з боржника або з поручителя. Право вибору належало кредитору. Таку акцесорну відповідальність поручите­ля слід відрізняти від так званої субсидіарної (запасної, додатко­вої відповідальності), яка наставала лише при неможливості вико­нання зобов'язання боржником. Зрозуміло, що для поручителя ак­цесорна відповідальність була обтяжливішою ніж субсидіарна. Юстиніан реформував поруку, встановивши, зокрема, що поручи­тель може вимагати, аби кредитор спочатку звернув стягнення на майно основного боржника і лише після виявлення його неплато­спроможності наставала відповідальність поручителя.

Виконуючи зобов'язання, поручитель мав право заявити вимогу (регресний позов) до основного боржника про відшкодування ви­трат, які він поніс замість боржника.

Обіцянка встановити посаг також здійснювалася у формі стипу­ляції з метою її правового забезпечення. Адже обіцянка, дана в присутності свідків та ще й за спеціальною ритуальною формою, надавала їй значення договору. Остання давалася у присутності нареченого у формі односторонньої заяви нареченої, частіше її домовладики. Дана заява могла бути зроблена боржником однієї із зазначених осіб за наказом кредитора. Обіцянка встановити посаг могла бути проголошена і у формі звичайної стипуляції. Проте, встановлена будь-яким з наведених способів, вона породжувала на боці чоловіка право вимоги до того, хто обіцяв посаг.

Однією з форм стипуляції була клятва-обіцянка ліберта (раба, відпущеного на волю). Перед тим, як відпустити останнього на во­лю, його власник брав з раба обіцянку надавати йому (патрону) по­слуги. Вона укладалася в урочистій формі, яка одночасно визнача­ла зміст і ознаки, тривалість і періодичність різних послуг та ін­ших майнових надань. Відпущений на волю раб був зобов'язаний лише в межах цієї обіцянки. За наказом патрона визначені послуги могли надаватися й іншим особам, але в межах обіцянки, тобто за­мість патрона. З цього приводу маємо таке свідчення: «Якщо ліберт володіє мистецтвом пантоміми, правильно, щоб він надавав безоплатні послуги не тільки самому патрону, а й на свята друзів (патрона); таким же чином правильно, щоб той ліберт, який знає медицину, безоплатно лікував друзів патрона за його бажанням. Адже, щоб користуватися послугами свого ліберта, патрону не обов'язково влаштовувати свята чи хворіти» (Д. 38.1.27).

У формі стипуляції укладалися й інші правочини. Так, в одно­сторонньому порядку могла бути проголошена обіцянка на користь громади про спорудження будинку, цінний подарунок, передачу грошової суми. В такому разі зобов'язання виникало за умови, що обіцянка давалася на правомірній підставі.

Письмовими контрактами називалися договори, які уклада­лися письмово — зобов'я­зання, що виникло шляхом запису, письма.

Письмові договори в Стародавньому Римі не мали поширення, оскільки писемність була доступна небагатьом. Найдавнішою фор­мою письмових договорів були записи в прибутково-видаткових книгах. Римляни взагалі відзначалися ретельністю ведення госпо­дарських справ. Записом до прибутково-видаткової книги і укла­дався письмовий контракт. В якому порядку здійснювалися такі записи, джерела відомостей не містять. Припускають, що креди­тор робив відповідний запис до своєї книги на сторінці «видатки» про видачу боржнику певної суми грошей. Боржник зобов'язаний був зробити такий запис у своїй книзі на сторінці «прибутки». За­писи робилися на основі досягнутої угоди, без якої договір немож­ливий. За літеральною формою могли укладатися будь-які догово­ри. За цією формою часто укладалась новація.

Проте записи у названі книги кредитора могли бути односторон­німи, без матеріальної підстави договору. Крім того, якщо він робив­ся на основі уже чинного договору, це не виключало подвійного стяг­нення з боржника. Недобросовісний кредитор у таких випадках міг вимагати сплати неіснуючого боргу або — на основі двох догово­рів — раніше укладеного і потім оформленого в прибутково-видат­ковій книзі. Одним словом, літеральний договір у формі запису в та­ких книгах не виключав зловживань з боку кредитора. Тому в кла­сичний період ця форма договору втрачає значення, поступившись більш простим і доступним формам літеральних контрактів.

Зазначені письмові контракти були подібні до позики і вважа­лися суто римським явищем. Зовсім інше значення мали письмові документи, що мали місце в цивільному обороті еллінів, їхнє укла­дання було не простою фіксацією і формою встановлення зобов'я­зань, але й формою існування вимоги, зміст якої не стільки фіксу­вався, скільки втілювався у письмовому документі. Отже, втрата документа припиняла зобов'язання. Ці письмові документи за сво­їм змістом були подібні до стипуляції. Ще Гай писав: «Крім того, письмове зобов'язання виникає, очевидно, внаслідок боргових роз­писок, тобто, якщо хтось напише, що він повинен, або що він дає — звичайно так, щоб заради цього не виникла стипуляція. Даний вид зобов'язань не властивий іноземцям» (Гай, 3.134).

Ще в класичний період претори широко практикували застосу­вання боргових документів, запозичених у греків. Спочатку це був синграф — фіксований факт передачі кредитором певної суми грошей боржнику в письмовому документі. Синграф складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, присут­німи при цьому. Проте процедура його складання була обтяжли­вою і заформалізованою: вимагалась присутність свідків, сторони змушені були викладати їм зміст договору, що не завжди відпо­відало їхнім інтересам. Тому в період абсолютної монархії синграфи поступово втрачають своє значення, а римляни приходять до висновку, що такий документ може складати сам боржник і без свідків. Так виникає нова форма літерального контракту — хірограф — боргова розписка, яка складалася від імені першої особи — боржника — і ним підписувалася.

Нові форми літеральних контрактів також не гарантували доб­росовісності кредиторів. Внаслідок соціально-економічної залеж­ності від кредиторів часто укладалися договори без фактичної пе­редачі грошей боржнику, а зобов'язання при цьому мало усі наслідки, що з нього випливали. Боржник зобов'язаний був спла­чувати борг, якого насправді не було.
ВИСНОВКИ З 1 ПИТАННЯ:

Вербальними називалися договори, які укладалися усним про­голошенням певних слів, формул або фраз.

Письмовими контрактами називалися договори, які уклада­лися письмово — зобов'я­зання, що виникло шляхом запису, письма.

2. Реальні контракти
До цієї групи контрактів римське приватне право відносило чо­тири контракти: позику, позичку, схов, заставу.

Нагадаємо, що реальні контракти набували юридичної чинності в момент фактичної передачі речі, без якої договору взагалі не ви­никало. Предметом останнього була саме передача речей однією особою іншій. Матеріальною підставою могло бути різне: позика, тимчасове користування, застава. Зрозуміло, як і в усіх договорах, фактичній передачі передувала усна угода сторін про укладення договору, але без фактичної передачі така угода юридичних на­слідків не породжувала. Отже, для виникнення реального догово­ру вимагалося вчинити дві дії в сукупності — досягти угоди і пере­дати річ. Здійснення якоїсь однієї з них до виникнення договору не призводило. Перелік реальних контрактів був вичерпним і не міг бути змінений угодою сторін.

Позика. Договір позики — це реальний контракт, за яким одна сторона — позикодавець передає іншій стороні — позичаль­нику суму грошей або яку-небудь кількість родових речей у влас­ність. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю таку ж суму грошей або таку ж кількість родових речей за закінченням строку договору.

Наведений договір є порівняно пізньою формою позики, якій пе­редували більш ранні — нексум і стипуляція. Юридична природа нексуму в історії римського права не розкрита. Проте відомо, що він був занадто обтяжений формальностями. Розвиток обороту вимагав більш простої форми позики, якою і став петит.

Предметом договору позики були гроші або інші речі, що визна­чалися родовими ознаками (зерно, вино, масло тощо), які назива­лися валютою позики. Оскільки ці речі споживні, поверненню під­лягали не ті самі, що передавалися у позику, а інші, такі самі, тієї ж кількості і якості. Іншого уявити не можна, бо за договором по­зики боржник одержував речі для того, щоб ними скористатися, спожити, витратити, розпорядитися, а не для тимчасового корис­тування. Отже, предметом договору позики були речі взаємоза­мінні, що вимірювалися числом, вагою або іншою мірою. Речі, що складали предмет даного договору, переходили у власність борж­ника, він ставав їх необмеженим власником і розпорядником. Адже гроші позичають для того, щоб ними можна було розпоряди­тися. А це доступно тільки власнику. Тому договір позики перед­бачав перехід речей у власність боржника, що породжувало ще одну його особливість — оскільки боржник ставав власником по­зичених речей, то за загальним правилом він ніс ризик їх випадко­вої загибелі, тобто збитки від загибелі предмета договору лягали на боржника, якщо загибель речей наставала навіть без його вини.

Договір позики — суто односторонній. За ним кредитор-позикодавець має тільки право (вимагати повернення боргу), не несучи ніяких обов'язків, а боржник-позичальник несе тільки обов'язок (повернути борг), не маючи жодних прав.

Визначення строку в договорі не обов'язкове — він може бути зазначений, але може бути і не визначений. Якщо договір позики строковий (тобто визначено строк його виконання), боржник зобо­в'язаний повернути борг за закінченням строку, а якщо безстро­ковий (без визначення строку виконання) — за першою вимогою кредитора.

Договір позики може бути сплатним і безоплатним контрак­том, тобто позика могла бути процентною або безпроцентною. Якщо за передані в позику гроші боржник повинен сплачувати проценти, — це сплатний договір. Виплата процентів у договорі позики— необов'язкова умова. Мали місце й безпроцентні, тобто безоплатні, позики. В процентній позиці їх розмір був різний — від 1 % на місяць до 6—8 % на рік. Нарахування процентів на проценти не допускалось.

Слід пам'ятати: реальний характер названого договору зо­всім не означав, що для його укладення не потрібна попередня угода.

Вона не має істотного значення для виникнення зобов'язання, але без угоди останнє виникнути не може. Нема згоди — немає до­говору.

Позика є однією з норм кредитування. На думку Павла, кредити відрізняються від позики як рід від виду. Родове поняття кредиту має місце не тільки при позиці грошей чи інших родових речей. Своєрідною формою кредиту є передача в тимчасове користуван­ня індивідуально визначених речей. Гай під кредитом розумів не тільки грошову суму, яку ми даємо, щоб встановити боргові відно­сини, а й будь-яку, яка робиться предметом зобов'язання без умо­ви. Тому і та грошова сума, яка передається шляхом стипуляції в певний строк, належить сюди ж, бо відомо, що вона буде боргом, хоча б її зажадали після строку (Гай, 3.134).
  1   2   3   4   5

Схожі:

Функції трудового права
Численні точки зору зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне при­значення права, або напрями правового впливу...
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ”
Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового...
Тема ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
Поняття адміністративного права. Співвідношення адмі­ністративного права з іншими галузями права
Контрольні питання для підготовки до заліку із Загальної частини кримінального права
Поняття, завдання та система кримінального права. Наука кримінального права як галузь правознавства
«Предмет, метод, принципи і система земельного права України»
Поняття і основні ознаки земельного права України як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни
Законодавства, їх система
Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин
1. Поняття римського права як загального права ан­тичного світу....
Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи
Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути
1. Місце муніципального права всистемі національного права України
Це пов'язано з тим, що їх об'єднують загальні: предмет, метод, функції, цілі. Муніципальне право – це не аморфна маса правових розпоряджень,...
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права
Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка