Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права


НазваЗакономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права
Сторінка9/14
Дата20.04.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

68. Зміни в державному ладі УСРР в першій половині 30-х років

Згідно з Консти­туцією УСРР 1929 p. систему державних органів республіки очолю­вав Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноар-мійських депутатів, якому були підпорядковані усі інші органи влади.

Всеукраїнський з'їзд Рад складався а представників місцевих і селищних Рад УСРР за нормою один делегат на кожні 10 тис. виборців і з представників сільського населення за нормою один делегат на кожні 50 тис. населення. Делегати на з'їзд обирались Всемолдавським з'їздом Рад і обласними з'їздами Рад України.

У період між сесіями вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом влади УСРР була Президія ВУЦВК. За Кон­ституцією УСРР 1929 p. вона мала право: видавати декрети, поста­нови і розпорядження (ті з них, які визначали загальні норми економічного та політичного життя або вносили докорінні зміни в практику діяльності установ республіки, підлягали затвердженню сесією ВУЦВК); припиняти дію і відміняти постанови Раднаркому УСРР, республіканських наркоматів, Всемолдавського ЦВК та ок­ружних виконавчих комітетів; законодавчої ініціативи у вищих органах влади Союзу РСР; опротестовувати у відповідних органах Союзу РСР постанови Президії ЦВК та Раднаркому СРСР.

У середині 30-х років відбулася зміна найменування вищих органів влади республіки. Після XIII з'їзду Рад (січень 1935 p.) Всеукраїнський з'їзд Рад було перейменовано у з'їзд Рад УСРР, ВУЦВК - у ЦВК УСРР, Президію ВУЦВК - у Президію ЦВК УСРР. Відповідно до цього змінились і назви вищих органів дер­жавної влади Молдавської АСРР. Згодом, на Надзвичайному XIV з'їзді Рад (січень 1937 p.) замість назви "Українська Соціалістична Радянська Республіка" (УСРР) було: встановлено назву "Українсь­ка Радянська Соціалістична Республіка" (УРСР).

Характерною рисою періоду, що розглядається, було посилен­ня впливу Раднаркому УСРР на усі сфери державного життя. РНК був бюрократичним органом, через який тоталітарному більшови­цькому керівництву було зручніше керувати країною. Форсовані темпи проведення індустріалізації, суцільна колективізація сільсь­кого господарства призвели до дедалі більшого зосередження влади у центрі Союзу РСР, в ЦК ВКП(б), а тому вимагали певної перебу­дови структури та організаційних форм діяльності уряду України.

Щоб забезпечити чітке виконання директив, які надходили з центру, постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 18 січня 1931 p. при раднаркомах союзних і автономних республік передбачалось утворення комісій виконання. У розвиток цієї директиви ВУЦВК і Раднарком УСРР постановою від 4 лютого 1934 p. утворили постій­ну комісію, на яку були покладені перевірка фактичного виконання директив уряду і зміцнення дисципліни в усіх державних органах та господарських організаціях. До складу цієї комісії входили: голова Раднаркому УСРР, один з секретарів ЦК КП(б)У, народний комі­сар РС1, голова Всеукраїнської Ради профспілок і голова Укрколгоспцентру.
69. Судова система УРСР в першій половині 30-х років

Зміни в організації судових установ України були пов'язані з посиленням терору як основного засобу існування тоталітарно-репресивної системи, а також з необ­хідністю їх пристосування до, існуючої адміністративно-територіа­льної системи управління. Так, ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління призвели у жовтні 1930 р. до скасування окружних судів і утворення міжрайонних судових орга­нів. Але у зв'язку з утворенням областей і переходом на триступе­неву систему управління у травні 1932 p. всі міжрайонні суди було ліквідовано. В Україні встановлюється така судова система: народ­ний суд, обласний суд і Верховний Суд УСРР.

Основною ланкою в судовій системі був народний суд. Як суд першої інстанції він розглядав цивільні та кримінальні справи відповідно до процесуального законодавства УСРР. Народні суди діяли колегіальне у складі народного судді та двох народних засіда­телів. Одноособове народний суддя виконував нотаріальні функції, керував роботою судових виконавців. Народні суди обиралися ра­йонними з'їздами Рад, а в містах і селищах — пленумами міських і селищних Рад строком на один рік.

Обласні суди були судами другої інстанції для перегляду в касаційному порядку і порядку нагляду судових вироків, ухвал і постанов у кримінальних і цивільних справах народних судів, що діяли на території області. Члени обла­сних судів обирались обласними виконкомами строком на один рік.

Касацій­ною інстанцією у справах, вирішених обласними судами у першій інстанції, був Верховний Суд УСРР. Серед його повноважень зна­чне місце займали розгляд у першій інстанції кримінальних і циві­льних справ, віднесених до його підсудності. У порядку нагляду Верховний Суд УСРР міг переглядати також судові справи, які були упровадженні в усіх без винятку судах республіки. До функцій Верховного Суду було також віднесено тлумачення законів республіки з питань судової політики
70. Організація діяльності прокуратури в першій половині 30-х років

До 1932 р. в Україні діяли міжрайонні, міські та дільничні прокуратури. З організацією областей було скасовано міжрайонні прокуратури і створено дільничні, міські, обласні прокуратури і Прокуратуру республіки.

Прокуратура республіки та усі її органи входили до системи наркомюсту. Органи прокуратури здійснювали нагляд за законністю дій усіх (крім ВУЦВК і Раднаркому УСРР) органів влади та управління на території України, а також господарських і громадських організа­цій.Органи прокуратури мали право опротестовувати у встановленому законом порядку постанови, накази, циркуляри і розпорядження, якщо вони не відповідали закону. Вони здійснювали нагляд і керівництво діяльністю органів дізнання та слідства.

Істотних організаційних змін зазнали органи прокуратури у 1933 p. Замість прокуратури Верховного Суду СРСР і прокуратур союзних республік, які входили до складу республіканських нарко­матів юстиції і безпосередньо не підпорядковувались прокурору Верховного Суду СРСР, створювалась єдина централізована систе­ма прокурорських органів.

Для здійснення цього завдання 20 червня 1933 p. утворено як самостійний орган Прокуратуру СРСР, яка об'єднала органи про­куратури у всесоюзному масштабі. Прокуратуру Верховного Суду було ліквідовано.

На Прокуратуру СРСР покладалось загальне керівництво дія­льністю прокуратур союзних республік. Прокурор Союзу РСР отри­мав право давати прокурорам союзних республік обов'язкові вка­зівки, скликати наради прокурорів союзних республік, перевіряти діяльність органів прокуратури союзних республік. Відбувалась централізація прокурорського апарату.

У 1934 p. замість дільничних прокуратур в усіх районах УСРР було утворено районні прокуратури.

Відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 20 лип­ня 1936 р. "Про утворення Народного комісаріату юстиції Союзу РСР" органи прокуратури і слідства УСРР, як й інших союзних республік, було виділено з системи наркомату юстиції та підпоряд­ковано безпосередньо Прокурору Союзу РСР. Цим актом заверши­лася централізація усіх органів Прокуратури Союзу РСР.
71. формування надзвичайних каральних органів влади УСРР у 30-х роках

Під час другої спроби поширити радянську владу в Україну Тимчасовий робітничо-селянський уряд України 3 грудня 1918 р. декретом «Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії» створив, за прикладом РСФРР, жорсткий репресивний орган по боротьбі з політичними противниками. З 30 травня 1919 р. діяльність Всеукраїнської Надзвичайної Комісії регламентувалась Положенням про Всеукраїньку та місцеві надзвичайні комісії і підпорядковувалась Народному Комісаріатові внутрішніх справ УРСР на правах відділу.

В процесі формування центрального апарату ВУНК створювались окремі відділи з певними фукціями. Так, юридичний відділ здійснював розслідування та готував справи для трибуналів. Відділ іноземного контролю зосереджував зусилля на боротьбі з агентами іноземних держав. Оперетивний відділ вважався одним з найважливіших – він займався попередженням, припиненням та розкриттям злочинів, насамперед політичних.

Згідно з вищезгаданим Положенням. Органи НК формувались і на місцях – при губернських та повітових виконкомах Рад, склад яких обирався цими ж виконкомами, а голова – затверджувався ВУНК.

Для посилення централізації та підпорядкованності республіканським органам структур НК при третьому радянському уряді України – Всеукрревкомі – в кінці грудня 1912 році було створено Управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою. Начальник Цупнадкому підпорядковувався тепер безпосередньо Раднаркому УРСР, тобто був поза системою НКВС. Структура центрального апарату НК доповнилась новим відділом – для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Крім того, у віддані ВУНКу були військові формування – корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення.

Важливо зазначити, що в часи, коли більшовики намагалися поширити радянську владу в Україні і закріпитись там, НК вважались «прямими органами партії», і діяльність їх в Україні спрямовувалась ВсеросійськоюНК. Тому й не дивно, що саме ВУНК перетворилась у знаряддя, яким в Україні більшовики здійснювали червоний терор, фізичну ліквідацію політичних супротивників, інтернування певних категорій населення за класовою ознакою.

Одночасно з органами НК, тобто з кінця 1918 р., декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду «Про організацію влади на місцях» при ревкомах створювалися відділи народної міліції, а декретом від 5 лютого 1919 р. передбачалось формування радянської міліції в масштабах республіки. Таким чином, починається організація штатної державної міліції під керівництвом НКВС, підпорядкованої на місцях виконкомам місцевих рад. До середини року утворюються спеціалізовані структури миліції – загальна, карний розшук, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська служби. З березня 1920 р. всі служби міліції підпорядковуються новостворенному Головному управлінню робітничо-селянської міліції, що стає структурним підрозділом НКВС. 
72. Конституція урср 1937р: її загальна характеристика.

Україна визнавалася соціалістичною державою робітників і селян. Політична влада здійснювалася в ній Радами депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавалися соціалістична система господарства і соціалістична власність у формі державної або колгоспно-кооперативної.

Важливе значення мала ст.14 розділу 2, якою Українській РСР надавалося право виходу зі складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Проте механізм реалізації такого конституційного права не був розроблений.

Конституція внесла істотні зміни в структуру центральних органів влади. Найвищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на чотири роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Відповідно до Конституції Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган.

Верховна Рада обирала уряд республіки — Раднарком УРСР — вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження, перевіряти їх виконання.

Особливість Конституції 1937 року полягала у тому, що у ній вперше включено положення про комуністичну партію як керівну установу всіх громадських і державних організацій.

Місцеві органи державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України — Ради депутатів трудящих — обиралися населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки.

Конституція проголошувала свободу слова, друку, зборів і мітингів, демонстрацій, тобто йшлося про політичні права, притаманні розвинутим демократичним країнам. Конституція наголошувала, що УРСР є соціалістичною загальнонародною державою, котра виражає волю і інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих будь-яких національностей. Особливий акцент робився на керівній і спрямовуючій ролі Комуністичної партії, котра ставала ядром всієї політичної системи, державних і громадських організацій. Як і у попередніх конституціях, підкреслювалось, що УРСР є суверенна радянська соціалістична держава, яка з метою успішного будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і політичної єдності, гарантування безпеки і оборони країни в результаті вільного самовизначення її народу на основі добровільності і рівноправності разом з іншими радянськими соціалістичними республіками входить до складу Союзу РСР. Стрижневим принципом державного будівництва залишався демократичний централізм, а державною ідеологією — марксизм-ленінізм. Серед громадських організацій провідне місце віддавалось професійним спілкам і комсомолу. Підкреслювалась важлива роль у суспільному житті трудових колективів. Основним напрямком розвитку політичної системи проголошувалось подальше розгортання соціалістичної демократії, активна участь громадян у державно-громадських справах, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності
73. Органи влади і управління УРСР за конституцією 1937 р.

Верховна Рада і Раднарком УРСР. Прийняття Конституції СРСР 1936 p. і Конституції УРСР 1937 p. внесло важливі зміни до всієї системи вищих і місцевих органів державної влади і органів державного управління.

Відтепер вищим органом державної влади СРСР ставала дво­палатна (Рада Союзу і Рада Національностей) Верховна Рада СРСР. Вищим органом державної влади УРСР була Верховна Рада респуб­ліки, місцевими органами державної влади — місцеві Ради депутатів трудящих.

12 грудня 1937 p. відбулися вибори до Верховної Ради СРСР, які провадилися під керівництвом та контролем Комуністичної партії. Від України було обрано 102 депутата в Раду Союзу і 36 депутатів в Раду Національностей.

Вибори до Верховної Ради УРСР відбулися, також під контро­лем партійних організацій, вже в наступному році. 25 лютого 1938 р. ЦБК УРСР затвердив Положения про вибори до Верховної Ради УРСР, які були призначені на 26 червня 1938 p. Виборча кампанія розпочалась дуже активно, особлива увага приділялася парадним формам: грали оркестри, функціонували буфети, безпла­тно транслювалися кінофільми тощо. Природно, під контролем репресивних органів у голосуванні взяло участь 99,6% загальної кількості виборців. Усі вони "голосували" одноголосно. Всього до Верховної Ради УРСР було обрано 304 депутати.

До відання УРСР в особі її вищих органів державної влади було віднесено: прийняття Конституції УРСР, утворення нових областей УРСР, встановлення кордонів і районного поділу областей України, видання законів УРСР, охорона державного порядку і прав громадян, затвердження народногосподарського плану і бюд­жету УРСР, встановлення у відповідності з законодавством СРСР державних і місцевих податків та ін. Верховній Раді належали всі права, які мала УРСР. Вона була єдиним законодавчим органом республіки.

Конституція СРСР 1936 p., а слідом за нею і Конституція УРСР 1937 p. безапеляційно встановлювали, що закони СРСР обов'язкові на території УРСР. Таке жорстке формулювання не допускало можливості опротестування вищими органами державної влади і управління республіки тих чи інших нормативних актів органів влади і управління СРСР, як це передбачалось Конституці­ями СРСР 1924 p. і УСРР 1929 р. Усе це свідчило про подальшу централізацію державного управління і втрату союзними республі­ками своїх суверенних прав.

Президії Верховної Ради УРСР, склад якої (голова, його зас­тупники, секретар і члени) обирався Верховною Радою, було нада­но такі повноваження: скасовувати постанови і розпорядження Раднаркому УРСР, а також рішення і розпорядження обласних Рад депутатів трудящих, в період між сесіями Верховної Ради УРСР увільняти з посад і призначати наркомів УРСР за поданням голови Раднаркому УРСР та ін. Надання прав громадянства, присвоєння почесних звань, помилування громадян, засуджених судовими ор­ганами республіки, також увійшло до компетенції Президії Верхо­вної Ради УРСР. Усім значним актам представницьких органів влади передували рішення відповідних партійних структур, які не тільки контролювали, а часто й підміняли державні органи, здійс­нюючи їх функції.

Перша сесія Верховної Ради УРСР відбулась 25—28 липня 1938 р. На сесіях, що скликалися двічі на рік, приймалися законо­давчі акти, затверджувались державний бюджет республіки, укази Президії Верховної Ради УРСР.

Раднарком утворювався Верховною Радою і являв собою най­вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади УРСР. Він об'єднував і направляв роботу наркоматів республіки, координував діяльність уповноважених загальносоюзних наркоматів, керував ви­конкомами обласних Рад депутатів трудящих.

У відповідності з Конституцією СРСР і Конституцією УРСР наркомати поділялись на союзні, союзно-республіканські та рес­публіканські. Їх кількість у складі Раднаркому УРСР не залишалась незмінною. У червні 1938 p. було утворено наркомат харчової промисловості УРСР. У зв'язку з появою наркомату промисловості будівельних матеріалів СРСР 1 квітня 1939 p. було утворено союз­но-республіканський наркомат промисловості будівельних матеріа­лів УРСР. 22 квітня 1939 р, наркомат легкої промисловості респуб­ліки було розділено на два наркомати: текстильної промисловості і легкої промисловості, а у травні 1939 р. з наркомату харчової промисловості виділено наркомат молочної промисловості і нарко­мат рибної промисловості. 11 липня 1939 р. утворений наркомат автомобільного транспорту УРСР.

У 1940 р. з метою посилення державного контролю комісію радянського контролю було реорганізовано в наркомат державного контролю СРСР. 29 листопада 1940 р. в Україні теж створено союзно-республіканський наркомат державного контролю УРСР.

5 червня 1941 р. Раднарком СРСР прийняв постанову про утворення державної штатної комісії. Урядам союзних республік і відомствам було заборонено проводити без її дозволу будь-яку реорганізацію апарату, утворювати нові установи і організації та ін. Така зайва централізація негативно позначилася на розвитку ініціа­тиви місцевих органів управління.

Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) 13 березня 1938 р. прийняли постанову "Про утворення колегій при Народних комісаріатах СРСР". На цій основі при наркоматах УРСР було знову утворено колегії, склад яких затверджувався Раднаркомом УРСР. Рішення колегії наркоматів за своїм значенням прирівнювались до наказу наркома.

Місцеві Ради депутатів трудящих. Наприкінці 1939 р. розпоча­лася нова виборча кампанія. Необхідно було обрати місцеві органи державної влади. Тут все також розпочалось з партійної директиви — постанови ЦК КП(б)У "Про підготовку до виборів в місцеві Ради депутатів трудящих УРСР", прийнятої 28 серпня 1939 р. На основі Положення про вибори до місцевих Рад депутатів трудящих УРСР розгорнулась підготовка до виборів: утворювалися виборчі округи та дільниці, організовувались виборчі комісії тощо. Відповідні парткоми намічали кандидатів в депутати.

Вибори до місцевих Рад депутатів трудящих відбулися 24 грудня 1939 р. Було обрано 15 обласних, 583 районних, 164 міських, 10 863 сільських і 442 селищних Ради депутатів трудящих.

Відповідно до нової Конституції встановлювався сесійний по­рядок діяльності місцевих Рад депутатів трудящих. Відразу зароди­лась і нова організаційна форма — постійні комісії обласних, районних, міських, сільських і селищних Рад.

Місцеві Ради депутатів трудящих обирали виконкоми у складі голови, його заступників, секретаря і членів виконкому. За Конс­титуцією УРСР виконкоми Рад безпосередньо підлягали як Радам депутатів трудящих, що їх утворювали, так і виконкомам вищих Рад. Вони керували культурно-політичним і господарським будів­ництвом на своїй території, Тому місцеві Ради утворювали органи управління — відділи та управління, що підпорядковувались як самій Раді депутатів трудящих та її виконкому, так і відповідному наркомату УРСР.
74. Судова система УРСР за Конституцією 1937 р.

Зміни у державному ме­ханізмі, викликані новою Конституцією, торкнулись як судової системи, так і прокуратури. Перебудова цих органів була спрямова­на перш за все на посилення репресій як головного засобу існуван­ня тоталітарно-репресивної системи.

Принципові положення про організацію та діяльність судів і органів прокуратури республіки були викладені в Конституції УРСР 1937 p., де зазначалося, що правосуддя в УРСР здійснюється Вер­ховним Судом УРСР, Верховним Судом Молдавської АРСР, обла­сними судами, судами адміністративних округів, а також спеціаль­ними судами СРСР, які утворюватимуться за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами.

Подальший розвиток і конкретизацію конституційні положен­ня одержали в Законі про судоустрій Союзу РСР, союзних і авто­номних республік, прийнятому Верховною Радою СРСР 16 серп­ня 1938 p.

Закон про судоустрій декларував найбільш важливі принципи судочинства, як, наприклад, принцип гласності. Про це йшлося і в Конституції УРСР, де в ст. 91 було сказано, що "розгляд справ в усіх судах Української РСР відкритий, оскільки законом не перед­бачені винятки, з забезпеченням звинуваченому права на захист". В ст. 90 Конституції УРСР гакож було зазначено, що "судочинство в Українській РСР провадиться на українській мові з забезпечен­ням для осіб, що не володіють мовою більшості, повного ознайом­лення з матеріалами справи через перекладача, а також права виступати а суді на рідній мові".

В Законі одержав дальший розвиток принцип виборності суд­дів. Так, Конституція УРСР визначала, що Верховний Суд респуб­ліки обирається Верховною Радою УРСР строком на 5 років, обла­сні суди — обласними Радами депутатів трудящих на такий же строк, народні суди — населенням строком на 3 роки. Але реорга­нізацію судової системи в Україні у відповідності з Законом про судоустрій і Конституцією УРСР здійснити до кінця не вдалося, бо цьому перешкодив напад фашистської Німеччини.

Суттєві зміни відбулися в організації судового управління на місцях. Обласні суди було звільнено від адміністративних функцій, які передавались відтепер управлінням наркомату юстиції при обласних Радах депутатів трудящих. В Україні вони діяли на основі Положення, затвердженого постановою Раднаркому УРСР від 27 грудня 1939 p.

Введення по всій країні в основному єдиного законодавства, єдиного керівництва судовою практикою, яке було зосереджено у Верховному Суді СРСР, єдиного судового управління, що здійсню­валось Наркоматом юстиції СРСР, мало своєю метою дальше зміц­нення єдності судової системи, зростання централізації.

Демократичні принципи, закріплені в Конституції та Законі про судоустрій, і перш за все принципи соціалістичної законності, не стали гарантією її додержання. Навпаки, як раз у цей час мали місце дуже серйозні порушення законності, практикувалась позасудова репресія. Право застосування мір кримінального покарання надавалось не тільки судовим органам, а й "трійкам", особливій нараді при Наркоматі внутрішніх справ СРСР.
75. Правовий стан західноукраїнських земель в 20-30 роки 20 ст

Українська національна рада одним з основних завдань уряду визначила вжити усіх необхідних заходів для об`єднання західноукраїнських земель з УНР.

13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади ЗУНР – закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою; виборчим правом наділялись усі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. Було прийнято державні символи ЗУНР: герб – золотий лев на синьому полі, а згодом тризуб, і синьо-жовтий прапор; затверджено державну печатку.

За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом.

У подальшому вдосконалювались структура державного апарату влади і управління, форми і методи його діяльності, правова основа. Так, 15 листопада Українська національна рада прийняла закон про доповнення її складу делегатами від більших міст і всіх повітів: Львів – 4, Чернівці – 2, Станиславів – 2, Перемишль, Тернопіль, Дрогобич, Коломия, Стрий, Ярослав, Самбір, Золочів, Бережани, Борислав і від повітів – по 1; і 22-26 листопада відбулись вибори цих делегатів; відтак, склад Ради став більш представницьким .

За Законом “Про адміністрацію ЗУНР” і розпорядженням на його виконання “Про державну адміністрацію” від 16 листопада залишалось чинним попереднє, австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям ЗУНР; регламентувався порядок утворення, структура і функції місцевих органів влади і управління – надалі повітових комісарів мав призначати і звільняти державний секретар внутрішніх справ (а вже обрані населенням комісари підлягали затвердженню вищестоячими державними органами), їм підлягали повітові військові коменданти і коменданти жандармерії, а також вони призначали громадських і міських комісарів.

Однак, під тиском переважаючих польських сил 22 листопада українське військо і державні органи залишили Львів – державні установи переїхали спершу до Тернополя, а на початку січня 1919 р. – до Станиславова .
76. Приєднання західної україни до УРСР

23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін до мовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км2 із населенням майже 12 млн. чол.). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточне на в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн. мешканців Західної України.

На початку жовтня 1939 р. на західноукраїнських землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії. Пояснювалось це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз'єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників. Були створені машинно-тракторні станції, різні обласні та районні установи й організації, які надавали послуги в розвитку рослинництва і тваринництва. Чимало було зроблено і в соціальній сфері: ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне обслуговування. За перший рік радянської влади тут почали діяти 184 лікарні, 492 амбулаторії та поліклініки. Українізувалась та зміцнювалась система освіти. У цей час працювало 6900 шкіл, у тому числі 6 тис. з українською мовою навчання, діяло 15 вузів, у тому числі 2 університети, 13 театрів.

Однак усе це відбувалося в умовах тоталітарного режиму, що призвело до поширення репресій, депортацій і на західноукраїнських землях. Були розпущені українські політичні партії, а їх лідери депортовані. Ліквідовувалось багато кооперативів, а інші реорганізувались на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства «Просвіта».

Через деякий час було оголошено, що землі, експропрійовані у польських землевласників і віддані найбіднішим селянам (спочатку це був найпопулярніший захід нового режиму!), підлягають колективізації. Методи її проведення були ще жорстокішими, ніж у Східній Україні. Супроводжувались вони масовими репресіями, «розкуркуленням» середняків, депортацією тисяч селян до Сибіру. Погіршувало ситуацію те, що краєм керували люди, направлені з інших регіонів СРСР, які не розуміли місцевої специфіки, не володіли українською мовою.

Утисків зазнавала греко-католицька церква. Священиків зобов'язували мати спеціальні паспорти, а за використання церков уряд вимагав платити високі податки. Викладання релігії в школі заборонялося, церковні землі конфісковувалися.
Широкі репресії були розгорнуті проти місцевої інтелігенції. З осені 1939 р. лише з Галичини радянська влада депортувала близько 400 тис. українців.

Таким чином, входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.
77. Розвиток радянського права 30-х рр.

Змін у державному ладі відповідало й розвиток правової системи.

Конституція СРСР 1936 наблизила державний лад до системи парламентського типу, хоча, звичайно, і не довела цю ідею до кінця. Законодавчі органи більш чітко відділялися від виконавчих, хоча двоїсте становище Президії Верховної Ради практично порушувало законодавчу монополію Верховної Ради. Законодавство проводило ідею чіткого відділення суду від виконавчої влади. Однак на практиці створювалися адміністративні органи, наділені, як уже зазначалося, судовими повноваженнями.

Джерела права. Зміцнення законодавчих органів, їх авторитету підняло престиж ісамого закону. Якщо раніше навіть термін "закон" застосовувався рідко, замінюючись словами "постанову", "декрет", то тепер він міцно входить у правову термінологію. Разом з тим з'являється новий тип правового акту - Указ Президії Верховної Ради, що має, як уже зазначалося, особливу правову природу.

У Конституції про укази йдеться односкладово, як би мимохідь. Ні мети їх видання, ні призначення не розкриваються. Цілком зрозуміло тільки одне: указ не дорівнює законом, не може його змінювати, доповнювати або заміняти, оскільки видання законів є прерогатива виключно Верховної Ради. Однак досить швидко склалася практика, відповідно до якої укази Президії Верховної Ради СРСР все частіше стали по суті дорівнювати законами. І з часом їх ставало більше, ніж нових законів, притому за досить важливих питань.

Підвищення ролі Комуністичної партії в управлінні державою відбилося і на системі джерел права. Партійні документи, особливо рішення ЦК ВКП (б), мають на практиці силу законів. Особливе місце вони займають, наприклад, в колгоспному праві. Виникає також практика прийняття спільних партійно-державних нормативних актів - постанов РНК СРСРі ЦК ВКП (б), попередньо затверджуються Політбюро ЦК. І взагалі всі найважливіші постанови Раднаркому заздалегідь санкціонуються Політбюро, хоча голова СНК і його заступники самі були членами цього партійного органу
78. Соціально-економічні й політичні наслідки колективізації в україні в 30-х рр.

Основними соціально-економічними наслідками колективізації сільського господарства стали:

- встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;

- державне закріпачення селян;

- підпорядкування сільського господарства командно-адміністративній системі управління;

- Голодомор 1932-1933 pp. і страшні людські втрати;

- порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;

- постійне відставання сільськогосподарського виробництва;

- фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів;

- руйнування продуктивних сил на селі.

Руйнування продуктивних сил на селі обумовило глибоку кризу в сільському господарстві. Це змусило певною мірою змінити політику уряду: перейти від примусу й репресій до встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально-технічного зміцнення колгоспів, а також посилення репресивного апарату.

Протягом, принаймні, чверті століття після колективізації, у тому числі в періоди мирного розвитку, обсяг сільськогосподарського виробництва не перевищував або б/в нижчим за обсяги, досягнуті в роки непу. Тільки поголів'я худоби зменшилося в ході колективізації вдвічі - 3 60 млн у 1928 р. до 33 млн у 1933-1934 pp. На 1953 p. воно збільшилося до 58 млн, але так і не досягло передколгоспного рівня.

Головні завдання колективізації, які ставив ЦК ВКП(б), були досягнуті: було фактично закріпачене селянство, забезпечені дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічною і соціальною катастрофою для українського села. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність. У реальне життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсутність економічних стимулів розвитку, повна незацікавленість селян в ефективній, продуктивній праці.
79. Пакт молотова рібентропа, таємний протокол, його суть та наслідки

Договір про ненапад між СРСР і Німеччиною був підписаний Молотовим і Ріббентропом 23 серпня 1939 р. на 10 років. У преамбулі й 6 статтях договору зазначалося, що обидві країни зобов'язалися «утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії й усякого нападу» одна проти одної, не підтримувати жодної третьої держави, яка розв'язала б війну проти однієї із сторін, проводити взаємні консультації, розв'язувати конфлікти виключно мирним шляхом.

Був і таємний протокол. В його трьох основних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впливу» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан.

Радянсько-німецький договір мав величезні наслідки.

1 Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі.

2. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Радянського Союзу на два фронти. Японський уряд К. Хіра-нуми, який готувався до спільної японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору Молотова—Ріббентропа запитав перемир'я на Халхін-Голі, а сам на знак протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку.

3. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралітет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана.

4. Договір Молотова—Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його «пактом Сталіна—Гітлера») був вимушеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність.

Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики. Підписаний згодом, 28 вересня 1939 р., договір з Німеччиною про дружбу й кордони взагалі становив непрощенну помилку з боку Сталіна. Але в будь-якому разі розглядати ці документи слід з урахуванням конкретних реалій того часу.

Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.75.2 українське питання в міжнародних відносинах напередодні дсвНапередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група — СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські землі. Їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група — Англія, Франція і частково США які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група — Німеччина, яка, борючись за «життєвий простір», претендувала на українські землі, і Угорщина, яка, будучи невдоволеною умовами Тріанонського мирного договору 1920 p., домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.

Отже, через низку обставин «українське питання» напередодні Другої світової війни посідало одне з центральних місць у міжнародній політиці. У його вирішенні були зацікавлені три групи країн: ті, які володіли українськими землями, які бажали володіти і які задовольняли свої геополітичні інтереси, використовуючи гру на «українській карті». На жаль, український народ не міг самостійно вирішити свої проблеми. У цей час все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
80. Зміни в органах влади та управління УРСР в роки ВВВ

22 червня 1941 р. розпочався найгостріший, наймасштабніший етап Другої світової війни — фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Для народів Радянського Союзу ця війна, що принесла найчисленніші жертви й найстрашніші страждання, стала Великою Вітчизняною. Саме події на радянсько-німецькому фронті змінили увесь хід війни, саме тут гартувалась перемога над фашизмом.

Війна викликала посилення централізації управління, виникнення надзвичайних (неконституційних) органів влади. Уся повнота влади в країні зосереджувалась у створеному Постановою Президії Верховної Ради СРСР, РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від ЗО червня 1941 р. Державному Комітеті Оборони (ДКО). До його складу увійшла нечисленна керівна партійно-радянська верхівка на чолі з Й. Сталіним, який поєднував посади Генерального секретаря ЦК ВКП(б) та Голови РНК СРСР. Постанова зобов'язувала "усіх громадян, усі партійні, радянські, комсомольські та воєнні органи незаперечно виконувати рішення й розпорядження ДКО".

На місцях для оперативного керівництва найважливішими військово-промисловими комплексами призначалися уповноважені ДКО. Діяли "штаби", "оперативні групи", "комітети" оборони в складі місцевих партійних і радянських керівників, представників військового командування. Так, у червні 1941 р. був створений штаб оборони Києва; під час оборони Одеси, у серпні 1941 p., створюються міська й районні оперативні групи з надзвичайними повноваженнями; у жовтні 1941 р. — міські комітети оборони у Луганську, Сімферополі, Севастополі та Керчі.

Стратегічне керівництво збройними силами здійснювала створена 23 червня 1941 р. Ставка Верховного головнокомандування. Керівництво цим військово-політичним органом також здійснював Й. Сталін, який до того ж 19 липня 1941 р. був призначений народним комісаром оборони. 3 10 липня 1941 р. по 21 червня 1942 р. діяло Головне командування Південно-Західного напряму, якому підпорядковувалися розташовані на території України війська (Південно-Західний, Південний фронти та Чорноморський флот).

Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про воєнний стан" від 22 червня 1941 р. широкі владні повноваження надавалися військовим радам фронтів, армій, військових округів, а там, де не було військових рад, — вищому військовому командуванню військових з'єднань. Цим указом на значній території СРСР, зокрема на всій території УРСР, вводився особливий правовий режим воєнного стану. Для потреб оборони військове командування отримало право застосовувати трудову, воєнно-квартирну, автогужову повинності, вилучати транспортні засоби, врегульовувати час роботи установ, підприємств та організацій (встановлювати комендантську годину), забороняти в'їзд чи виїзд з населених пунктів, застосовувати в адміністративному порядку виселення, позбавлення волі на строк до 6 місяців, штраф до 3000 рублів. Накази, постанови й розпорядження відповідних військових інстанцій були обов'язковими для місцевих органів влади, державних і громадських організацій, усього населення місцевості. Винні у їх невиконанні притягувалися до кримінальної відповідальності за законами воєнного часу.

Потреби фронту спричинили структурні зміни й перебудову діяльності конституційних органів державної влади СРСР та союзних республік. Найважливішими напрямами їх діяльності стали забезпечення постачання армії, евакуація та перебудова промисловості на випуск військової продукції. Поряд із цим відбувалась інтенсивна мобілізаційна робота з формування військових частин, народного ополчення, винищувальних батальйонів, партизанських загонів. Відповідно до постанови ДКО від 17 вересня 1941 р. "Про загальне обов'язкове навчання військовій справі громадян СРСР" з 1 жовтня 1941 р. запроваджувалося військове навчання для усіх громадян чоловічої статі від 16 до 50 років. За роки війни сорокамільйонний український народ дав фронту понад 7 млн. бійців і командирів. За питомою вагою воїни-українці та вихідці з України посідали друге після росіян місце в армії і флоті.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів, спрямована на забезпечення потреб оборони, зазнала ще більшої централізації. На Раднаркоми СРСР і союзних республік покладалися основні функції із забезпечення виконання стратегічних рішень ДКО. Для керівництва забезпеченням потреб фронту в озброєнні створювалися нові наркомати (танкової промисловості — у вересні 1941; мінометного озброєння — у листопаді 1941 p.).

Відповідно до Постанови РНК СРСР від 1 липня 1941 р. розширилися повноваження РНК та наркоматів УРСР. Постановою РНК СРСР від 23 липня 1941 р. РНК УРСР та обласним виконкомам надавалося право перерозподіляти робочу силу в інтересах потреб оборони. Зазнала реорганізації структура державних та господарських установ республіки, скорочувалися й ліквідовувалися безпосередньо не пов'язані з оборонними питаннями управління й відділи.

Наприкінці 1942 р. розпочалося відновлення місцевого владного апарату. З цією метою створювалися спеціальні оперативні групи з числа керівних партійних, радянських та господарських працівників, які входили у районні й обласні центри України разом із передовими частинами Червоної Армії. Через відсутність до 80 % депутатів місцевих Рад місцеві керівні органи формувалися на основі цих груп із залученням представників партійно-радянського активу. За прикладом центру застосовувалась практика прийняття спільних постанов партійних і радянських органів на місцях. Отже, характерною особливістю процесу відновлення місцевих органів влади стало об'єднання партійного і радянського керівництва.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Структура юриспруденції(наук про державу право)
Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...
Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає...
Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права
Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,...
Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною...
Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Тема Загальна...
Характерні особливості зародження та розвитку держави та права Стародавнього Сходу
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ з курсу “Історія держави і права України”
Виникнення і розвиток Скіфо-Сарматської держави (суспільно-політичний лад; джерела та основні риси права)
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
Основні закономірності та причини виникнення держави. Основні теорії походження держави
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка