|
|
Скачати 1.91 Mb.
|
64. Кодифікайія трудового права. Після закінчення громадянської війни головною формою залучення громадян до праці залишилась обов’язкова трудова повинність. З Введенням НЕПу відчувався поступовий перехід до договірних начал в трудових відносинах. Приймається цілий ряд законодавчих актів. Виникає гостра необхідність у розробці і прийнятті нового кодексу законів про працю. Ці кодекси були введені 15 листопада 1922 року. (17 розділів, 192 статті). За Кодексом колективний і трудовий договори є основними правовими формами залучення до праці. Тривалість робочого дня 8 годин. Пільги: для неповнолітніх, розумова праця, конторська праця, і для тих хто працював під землею (для цієї категорію встановлювався 6 годинний робочий день). Кодекс визначав права і обов’язки профспілок. В 1926-1929 роках значного розвитку набула промислова кооперація. 16 травня 1928 року ВУЦВК і РНК УСРР затвердили Положення про промислову кооперацію, яке регулювало: питання виникнення і припинення трудових відносин, випробувального терміну, техніки безпеки, охорони праці тощо. У першій статті КЗпП встановлював, що його норми "поширюються на всіх осіб, працюючих за наймом, в тому числі і вдома (квартирники), і обов'язкові для всіх підприємств, установ і господарств (державними, не виключаючи військових, громадських та приватних, в тому числі тих, що надають надомну роботу), а також для всіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду". Всі договори й угоди про працю, що погіршували умови праці, вважалися недійсними. Наймання і надання робочої сили проводилися на основі принципу добровільної угоди працівника. Трудова повинність застосовувалась лише у виняткових випадках. КЗпП визначав поняття колективного договору і поняття трудового договору. Умови трудового договору встановлювалися угодою сторін. При цьому зазначалося, шо "недійсні умови трудового договору, що погіршують стан працюючого, порівнюючи з умовами, встановленими законами про працю, умовами колективного договору і правилами внутрішнього розпорядку, що поширюються на дане підприємство або установу, а також умови, що ведуть до обмеження політичних і загальногромадських прав працівника". Кодексом регламентувались правила укладання трудового договору, порядок його виконання. Ним також передбачались наслідки порушення трудового договору. Значна кількість статей КЗпП була присвячена правилам внутрішнього трудового розпорядку та умовам їх запровадження, порядку встановлення норм виробітку, підставам і розміру оплати праці, гарантіям і компенсаціям для працюючих на час виконання обов'язків, передбачених законодавством. У КЗпП визначалося, що тривалість нормального робочого часу на виробництві та на необхідних для виробництва допоміжних роботах не повинна була перевищувати восьми годин. Пільги були встановлені для осіб у віці від 16 до 18 років, а також для тих, хто працював на підземних роботах і для осіб розумової і конторської праці. Для цієї категорії працюючих встановлювався 6-годинний робочий день. Поряд з цим надурочна робота, як правило, не допускалася. КЗпП ретельно регламентував питання, пов'язані з учнівством, охороною праці, правами профспілок на виробництві, розглядом і розв'язанням спорів про порушення трудового законодавства, з заходами підтримання трудової дисципліни, соціальним страхуванням. КЗпП став основним нормативним актом, на основі якого відбувалося регулювання трудових відносин у початковий період непу. Але згодом в Україні почали набувати силу загальносоюзні акти в галузі трудового права. Так, Рада праці і оборони СРСР ухвалила 18 травня 1926 p. постанову " Про підвищення продуктивності праці в промисловості та на транспорті". Вона вміщувала вимоги до всіх установ і організацій вжити рішучих заходів до зміцнення трудової дисципліни, раціонального використання робочого часу, ліквідації прогулів на виробництві і випадків невиходу на роботу. На боротьбу з порушниками трудової дисципліни були націлені прийняті Раднаркомом СРСР постанови "Про заходи щодо зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах" (6 березня 1929 p.) і "Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах" (5 липня 1929 p.) 65. Утворення автономної молдавської СРР Насправді утворення Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки проходи- ло в складній політичній боротьбі, що розгорнулася між різними державними органами та державно-політичними діячами. Ще у 1923 р., коли виникла ідея створення цієї республіки, Г.Котовський та ініціативна група готувалися до зустрічі з В.Леніним. Воєначальник був переконаний, що Ленін «зрозуміє споді- вання молдаван» і підтримає проект16. Однак через смерть останнього зустріч не відбулася. 4 лютого 1924 р. ця група направила в ЦК РКП(б) і в ЦК КП(б)У вже згадувану доповідну записку про необхідність створення Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. У ній, зокрема, зазначалося, що на лівому березі Дністра, в колишній Херсонській та Подільській губерніях, компактно прожива- ють не менше ніж 500–800 тис. молдаван, які займають територію 16 000 квадрат- Створення Автономної Молдавської СРР: причини і наслідки 83 них верст. Етнографічний момент, отже, фігурував як головний аргумент на користь створення автономної Молдавської одиниці в межах УСРР чи в системі СРСР17. Стосовно більш реалістичної мотивації Г.Котовський та М.Фрунзе в роз- мовах із маршалом Радянського Союзу С.Будьонним висловлювалися так: «Лише молдавська республіка дасть можливість нашому народу побороти бідність і за допомогою російського пролетаріату побудувати світле життя»18. Ознайомившись на початку лютого з доповідною запискою, члени політбюро ЦК КП(б) України після місячної перерви вирішили зосередити увагу на етнічній стороні проблеми. Адже існуюча практика районування базувалася на економіч- них показниках, а також виходила з кількості населення, що проживає на певній території. У резолюції ІІІ сесії ВУЦВК із питання адміністративно-територіаль- ного поділу УСРР від 16 жовтня 1922 р., було встановлено територію сільської адміністративної одиниці з кількістю населення не менше 1000 осіб, радянської волосної одиниці (району) від 25 тис. до 40 тис. осіб і повітової одиниці (округу) – від 400 тис. до 600 тис. осіб19. Окрім того в тезах «Про радянське будівництво», виголошених на VІІ Всеукраїнському з’їзді рад 9 грудня 1922 р., наголошувалося, що в основі нового господарсько-адміністративного поділу мають лежати усталені умови економічного тяжіння населення до певних пунктів, господарська ціліс- ність району, умови зв’язку, шляхів сполучення та комунікацій, перспективи економічного розвитку району, а в інших випадках і національний склад населен- ня20. Тобто, етнічний аспект відігравав далеко не провідну роль на початковій стадії адміністративно-територіальної реформи радянської України. Коли політ- бюро ЦК КП(б)У 7 березня 1924 р. прийняло рішення про політичну доцільність створення молдавської автономії у складі УСРР, воно знайшло за потрібне пере- страхуватися, зазначивши, що це питання має бути розглянуте повторно. Аргу- ментацією слугувала необхідність проведення значної підготовчої роботи для вивчення етнічного складу населення, встановлення статусу автономії, визначен- ня її територіальних меж, розподілу державного майна тощо. Зокрема, органам внутрішніх справ України було доручено визначити реальну чисельність молдав- ського населення і ступінь компактності його проживання для проектування кор- донів майбутньої автономії (для чого було використано дані переписів 1897 та 1920 років). Однак у ситуації, що склалася, ініціативу на себе знову взяв Г.Котовський. Із бійців та командирів 2-го кавалерійського корпусу він створив спеціальну комі- сію, яка зайнялася збиранням інформації на місцях. Обидві сторони надали в ЦК КП(б)У власні підрахунки, що мають значущу різницю, насамперед щодо чисельності молдавського населення в Подільській та Одеській губерніях. Мож- ливість детально простежити розподіл результатів по губерніях, округах і районах, а також виділити розбіжності в результатах, про які йшлося вище, дає таблиця. В офіційній доповідній записці з питання районування місцевостей, заселених молдавською національністю, зазначалося, що дані, які зібрав Г.Котовський, пере- вищують статистичні відомості про кількість молдаван більше, ніж на 100 000 осіб, навіть у межах прикордонних із Бессарабією губерній (по Подільській губернії молдаван у 1897 і в 1920 рр. не переписували, їх зарахували до графи «інші», з огляду на малу кількість). У квітні 1924 р. Конституційна комісія при ВУЦВК розглядала питання про створення молдавської автономії, але, зважаючи на відсутність достатніх матеріа- лів і суперечливості тих даних про Молдавію, якими володіла комісія, вирішення цього питання було відкладено. Центральній адміністративно-територіальній комісії при ВУЦВК, за участю ЦСУ та Одеського губвиконкому було доручено з’ясувати наявність молдавського населення в округах, районах і селах УСРР, зібрати відомості про мову, побут і життя молдаван. Ю.А.Бабюх З огляду на відсутність етнографічних і територіальних даних політбюро ЦК КП(б)У 18 квітня 1924 р. постановило вважати створення молдавської респу- бліки недоцільним22. Проте, незважаючи на спротив багатьох державних діячів, зокрема М.О.Скрипника, НКВС було запропоновано продовжувати подальшу роз- робку питання про створення адміністративної одиниці з переважанням молдав- ського населення. Для цього рекомендувалося залучити до роботи комісію націо- нальних меншин при ВУЦВК. У рамках проведення цієї роботи в травні 1924 р. на засіданні Одеської губерн- ської адміністративно-територіальної комісії прийнято рішення направити у Цент- ральну АТК матеріали, розроблені комісією національних меншин при губвиконко- мі стосовно молдаванського району, а саме, щодо норм чисельності населення для національних районів (німців та молдаван), які пропонувалося зменшити до 20000 жителів для району і 500 жителів для сільрад23 (РНК у серпні визнала доцільним зменшити ці норми до 10000 жителів – для району і 500 для сільрад)24. У червні 1924 року на засіданні секретаріату Одеського губкому партії було вирішено організувати при губпартшколі молдавське відділення для підготовки відповідних партійних та радянських працівників. У плані роботи агітпропу губ- кому на червень–серпень намічалися заходи з оформлення та пожвавлення мол- давської секції, організація курсів підготовки й перепідготовки вчителів для молдавських шкіл, випуск літератури молдавською мовою і т. д. 66. соціально-економічні й політичні наслідки індустріалізації в україні Індустріалізація та колективізація: позитивні і негативні наслідки Українська РСР, увійшовши до складу Радянського Союзу (ЗО грудня 1922 p.), остаточно втратила ті формальні ознаки незалежності, якими вона нібито користувалася після її утворення. Відтепер всі рішення, що стосувалися України, в тому числі розвитку її господарства, приймалися в Москві. Запровадження необмеженої системи централізації в управлінні господарством, загальне (всесоюзне) функціонування транспортних засобів, фінансової системи, органів обліку матеріальних ресурсів — все це надавало економіці України колоніального характеру. Вже в другій половині 20-х років (1924—1927 pp.) до загальносоюзного бюджету відраховувалося 20 % українського капіталу більше, ніж за часів Російської імперії. Скасувавши неп, керівництво країни взяло курс на індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно було привести до "побудови матеріально-технічної бази соціалізму". Головна проблема, яку необхідно було вирішити у зв'язку із взятим курсом на індустріалізацію,— це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої. Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також через відсутність внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація підприємств різко знизила ефективність виробництва, а ігнорування законів ринку позбавило змісту саме поняття промислового прибутку) Сталін і його оточення почали швидкими темпами розвивати важку промисловість за рахунок перекачування в неї коштів, що нагромадилися в сільському господарстві, легкій промисловості, торгівлі та в інших галузях. Керівники країни не розуміли чи не хотіли розуміти, що недооцінка товарно-грошових відносин, систематичне нехтування інтересами села, зволікання з розв'язанням соціальних пробл-ем (забезпечення квартирами, товарами широкого вжитку) неодмінно позначиться на розвитку самої промисловості, що було підтверджено результатами першого п'ятирічного плану (1928/29—1932/33 pp.). Досить докладно складений і ретельно обговорений, цей план не був втілений у життя. З двох варіантів плану (відправного і оптимального) за основу було взято оптимальний. Крім того, за вказівкою Сталіна, оптимальний варіант був скоригований в бік збільшення за окремими пунктами: з чавуну, нафти, сільськогосподарських машин та інших показників. Фактично виплавлення чавуну в 1932 p. становило 6,2 млн т, хоча за відправним варіантом передбачалося 7 млн т, за оптимальним — 10 млн, а підвищене завдання — 17 млн т. Відповідні показники були щодо виробництва тракторів: 53 тис., 170 тис., фактичне виконання — 49 тис., автомобілів — 100 тис., 240 тис., фактичне виконання — 24 тис. Подібне становище було й з іншими плановими завданнями. Проте Сталін, незважаючи на провал першого п'ятирічного плану, у січні 1933 p. на весь світ заявив про те, що перший п'ятирічний план виконано достроково — за чотири роки і три місяці. Не були виконані завдання і з валової продукції промисловості, а щодо продуктивності праці при запланованих 110 % було досягнуто лише 41 %. Саме з цього часу 'радянська статистика перестала бути справжньою наукою про кількісну сторону виробництва, а перетворилася на вірну служницю тоталітарного режиму, яка здатна була фальсифікувати стан справ не тільки в економіці, айв суспільстві в цілому. Не був винятком у цьому відношенні й другий п'ятирічний план на 1933—1937 pp., до якого було включено ряд нереальних, економічно необгрунтованих завдань, які не були виконані. Досягти рівня, передбаченого першим і другим п'ятирічними планами, чорна металургія і тракторобудування змогли лише в 1949 p. Серйозні зриви були характерні й для передвоєнних років третьої п'ятирічки (1938 — червень 1941 p.). Не було виконано перші три п'ятирічні плани і в Україні. Так, планом передбачалося збільшити видобуток вугілля в Донбасі з 27 до 53 млн т, а фактичний видобуток досяг тільки 45 млн т. Виплавлення чавуну в Україні передбачалося збільшити майже втричі, що також виявилося нездійсненним. У результаті сталінського стрибка в індустріалізації України, як і взагалі в СРСР, поглибилися диспропорції в розвитку господарства, зріс дефіцит товарів широкого вжитку, посилилась інфляція. Загострив проблему постачання населення міст продовольством неврожай 1928 p. в Україні. З другого кварталу 1928 p. була запроваджена карткова система розподілу продуктів. Населення невеликих міст, які не забезпечувалися продуктовими картками, голодувало. Лише в січні 1935 p. карткову систему було скасовано й встановлено єдині ціни на хліб, а з жовтня — на всі інші продовольчі товари. Остаточно нормовані ціни на продаж товарів першої необхідності були скасовані у 1936 p. Отже, Головна ідея п'ятирічних планів з індустріалізації країни і одночасного піднесення життєвого рівня населення в ході так званого соціалістичного будівництва не була втілена в життя, особливо щодо піднесення матеріального рівня життя народу. 67. программа розкуркулення в уРСР, її мета і наслідки Наміри партії щодо «куркульства» набули певної форми в постанові, базованій на звіті підкомісії Баумана, яка, нагадаємо, запропонувала поділ куркульства на три категорії (групи) й запровадження смертної кари або ув'язнення для представників першої категорії — чисельністю не більше 63 тис. ОДПУ, проте, включило до цієї категорії набагато більше — до 100 тис. чоловік. Друга група (родини господарів, віднесених до першої) підлягала засланню на Північ, Урал, у Сибір і Казахстан або у віддалені райони місцевості, де проживали до цього покарані. Такий захід мав стосуватися не більш ніж 150 тис. господарств. Секретна інструкція від 12 лютого 1930 р. наказувала здійснювати конфіскації їхнього майна поступово, щоб це в часі збігалося з їхньою депортацією. Представників третьої категорії («лояльних») належало частково експропріювати й переселити з колгоспів в інші райони місцевості їхнього проживання — під урядовий контроль та із залученням до праці, в «трудових загонах і колоніях у лісах, на дорогах, для поліпшення якості земель» тощо. Переселенцям надавалися погані грунти (не більше одного гектара на душу). В одному із сіл, де налічувалося 1189 родин, заарештували або заслали 202 й виселили на недалеку відстань 140 чоловік. В іншому (1200 родин) розкуркулили 160 чоловік, у другому—31 із 120, а в третьому —90 чоловік із 800. Статистичні дані повідомляли про три села у Вінницькій губернії: з першого (312 господарств) депортували 24 особи, з другого — 40 із 283, з третього—13 із 128. Що ж до чисельності кожної з категорій розкуркулюва-них, то ми маємо цифри стосовно Західного району СРСР. Із 3351 господарства, занесеного до списків, 447 потрапили до першої, 1307— до другої й 1297— до третьої категорії. Інакше кажучи, 63 % місцевих «куркулів» та членів їхніх родин підпадали під розстріл, ув'язнення чи заслання. Для решти ж (згідно з інструкцією низовим органам влади) відводилися болотисті й заліснені землі із вивітреними грунтами; вони мусили також виконувати лісоочисні й дорожні роботи; в разі невиконання хлібоздачі вони підлягали переслідуванню через суд (тобто постійно перебували під загрозою депортації). Указ від 3 лютого 1930 р. оголошував ОДПУ відповідальним разом із РНК Російської Федерації за подання пропозицій щодо депортації куркулів та їхніх родин «до віддалених місцевостей РСФРР та про їхнє працевлаштування». |
|
Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про... |
Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає... Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);... |
|
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,... |
Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною... Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань |
|
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення... |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Тема Загальна... Характерні особливості зародження та розвитку держави та права Стародавнього Сходу |
|
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку |
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку |
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ з курсу “Історія держави і права України” Виникнення і розвиток Скіфо-Сарматської держави (суспільно-політичний лад; джерела та основні риси права) |
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ Основні закономірності та причини виникнення держави. Основні теорії походження держави |