Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права


НазваЗакономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права
Сторінка7/14
Дата20.04.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

60. Кодифікація .кримінального права УССР

До затвердження ВУЦВК 23 серпня 1922 року Кримінального кодексу УСРР і 15 вересня 1922 року Кримінально-процесуального кодексу УСРР в Україні, як і на всій території колишньої Російської імперії, діяли декрети, постанови, положення ВЦВК, РНК, НКЮ, на підставі яких встановлювався перелік дій, що визнавалися злочинними, визначалася міра покарання за

скоєння їх і був започаткований кривавий шлях небаченого досі терору.

Основні з них такі:

* Постанова РНК від 5 вересня 1918 року "Про червоний терор",

* декрети ВЦВК:

* "Про Всеросійську надзвичайну комісію" (ВЧК) від 17 лютого 1919 року;

* "Про революційні трибунали" від 12 квітня 1919 року;

* "Положення про революційні військові трибунали" від ЗО листопада 1919 року;

* "Про революційні військові залізничні трибунали" від 20 березня 1920 року;

* "Про адміністративне висилання" від 10 березня 1922 року та інші.

Вони містили деякі елементи як кримінальних, так і кримінально-процесуальних норм. Міра покарання за скоєння так званих контрреволюційних злочинів у більшості з них була єдина - розстріл і застосовувалась на підставі "революційної правосвідомості", що створювало безмежні умови для свавілля. Названі нормативні акти надавали чекістам повну свободу

дій. Так, у Декреті ВЦВК "Про революційні трибунали" записано: "...трибуналам надається нічим не обмежене право у визначенні міри покарання".

Масово примінялися:

а) адміністративні розстріли

б) розстріли на місті

в) розстріли заручників

Контрреволюційні злочини в Кримінальному кодексі УСРР, затвердженому ЦВК УСРР 8 червня 1927 року, передбачені лише в одній 54-й статті кодексу з пунктами і підпунктами від 1 до 14-го. Доречно зауважити, що згрупування ознак контрреволюційних злочинів в одній статті зовсім не випадкове і, напевне, свідчить про намагання авторів кодексу затушувати проблему наявності злочинних, зокрема антирадянських, проявів у державі. Напередодні 10-ї річниці жовтневого перевороту створити видимість їх винятковості, оскільки, мовляв, в умовах морально-політичної єдності радянського народу для злочинності немає відповідного ґрунту, що вона, начебто, взагалі невластива для радянського суспільства, а ст. 54 в кодекс включена на всяк випадок. Не виключено, що саме цими міркуваннями пояснюється і те, що кримінальні кодекси видавались, як правило, малими тиражами, а їхній формат наближався до кишенькового. Але із "загостренням класової боротьби" і подальшим поширенням масовості репресій це лицемірство в подальшому втратило своє значення.

Крім того по всій Україні розвернулась боротьба з антисемітизмом. В кримінальний кодекс була внесена стаття по якій карали за антисемітизм.

Вироки виконувалися негайно. кримінальний кодекс усрр від 8 червня 19278 червня 1927 p. був прийнятий новий Кримінальний кодекс УСРР (далі — КК). Він був побудований у точній відповідності з загальносоюзними "Основними началами кримінального законода¬вства Союзу РСР і союзних республік", а також з іншими загально¬союзними актами, прийнятими на той час. Так, у постанові •ЦВК СРСР від 25 лютого 1927 р. "Про зміни основних начал криміналь¬ного законодавства СРСР і союзних республік" вказувалося, що Положення ЦВК Союзу РСР про злочини державні (контрреволю¬ційні та особливо небезпечні для Союзу РСР злочини проти поря¬дку управління) і військові мають включатися у відповідні розділи кримінальних кодексів союзних республік. На основі згаданої пос¬танови до особливої частини нового Кримінального кодексу УСРР були включені Положення про злочини державні, Положення про військові злочини, а також деякі інші загальносоюзні кримінально-правові акти. КК 1927 p. збільшував санкції за крадіжку майна громадян, підвищував кримінальну відповідальність за злочини, вчинені гру¬пою осіб. КК 1927 p. передбачав можливість кваліфіку¬вати діяння за аналогією. Стаття 7 проголошувала, що в разі відсутності у Кримінальному кодексі прямих вказівок на окремі види злочинів, покарання або інші міри соціального захисту визна¬чаються за аналогією з тими статтями кодексу, які передбачають найбільш схожі за важливістю і характером. Аналогія закону вико¬ристовувалась каральними органами як засіб порушення закону. Закріплювалася можливість застосування заходів соціального захи¬сту до осіб, хоча й не винних у конкретному злочині, але визнаних соціальне небезпечними внаслідок зв'язку із злочинним середови¬щем та попередньою злочинною діяльністю тощо. Було вперше встановлено відповідальність за недонесення про державні злочи¬ни. Після видання КК УСРР 1927 р. в Україні протягом наступних двох років було прийнято 56 законодавчих актів з питань криміна¬льного права.
61. Кодифікація процесуального права УССР

В період відновлення народного господарства -розвивалось процесуальне законодавство. Взявши за основу Кримінально-процесуальний кодекс РСФРР, ВУЦВК 13 вересня 1922 року прийняв постанову “Про введення в дію КПК УСРР” (з 20 вересня 1922 р.). КПК, будучи синтезом і узагальненням практики судових і слідчих органів, за 5 років існування радянської влади, представляв собою звід розгорнутої і цілісної системи процесуальних норм.В КПК закладався фундамент справжньої демократизації кримінального процесу:гласність судових засідань, усність судочинства;

його безпосередність;

змагальність процесу;

провадження справ мовою більшості населення із забезпеченням для осіб, які не володіють цією мовою, права ознайомитися з матеріалами справи і всіма судово-слідчими діями через перекладача;

рівноправність сторін;

право обвинуваченого на захист.

Кодекс детально регламентував порядок провадження слідства та його загальні умови (порушення кримінальної справи, дізнання, слідчі дільниці, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, заходи запобігання ухиленню від слідства і суду, допит свідків і експертів, обшуки і виїмки, огляди і освідування, визначення психічного стану обвинуваченого, закінчення попереднього слідства, оскарження дій слідчого, прокурора і суду по припиненню справи і відданню до суду).

КПК визначав провадження в народному суді: одноособові дії народного судді, судове засідання, зміна обвинувачення і притягнення до суду нових осіб, винесення вироку, оскарження ухвал і вироків нарсуду; провадження в раді народних судів (по касаційним скаргам і протестам, в порядку нагляду, по приватним скаргам); провадження по відновленню справ за нововиявленими обставинами; окремі провадження в народному суді (про заочні вироки, чергові номери нарсуду, провадження в особливих сесіях народних судів, про судові накази).

КПК визначав роль і задачі органів прокуратури в здійсненні нагляду за законністю тримання під вартою, у порушенні кримінальних справ, підтриманні державного обвинувачення в суді, нагляді за слідством і т.п.

Спеціальні розділи КПК містили норми, які регулювали судочинство в ревтрибуналах (загальні начала, питання попереднього слідства, віддання до суду і підготовчі дії до судового засідання, про судове засідання, оскарження), судочинство у Верховному трибуналі (касаційне провадження, провадження в порядку нагляду, відновлення справ, судочинство в трибуналі як і в суді І інстанції), судочинство в порядку вищого судового контролю НКЮ УСРР. Вперше касаційний перегляд справ отримав розгорнуте й чітке освітлення. Заключний розділ КПК присвячувався порядку виконання вироків.

30 липня 1924 р. Цивільно-процесуальний кодекс УСРР30 липня 1924 р. ВУЦВК затвердив Цивільно-процесуальний кодекс УСРР. Демократичний принцип судочинства в цивільному процесі були ідентичними принципам кримінального судочинства. ЦПК відображав тенденцію розширення втручання держави і її органів у справи громадянина. Так, суд повинен був відігравати у процесі активну роль, не задовольнившись доказами, наведеними сторонами, мав вживати всіх заходів для з'ясування істотних для справи обставин і в разі необхідності витребувати їх. Встановлювалось, що при відсутності нормативних актів для вирішення будь-якої справи суд повинен розв'язати її, керуючись загальними началами радянського законодавства і загальною політикою робітничо-селянського уряду. Це давало змогу судам порушувати права окремих верств населення (перш за все - обмежених у виборчих правах).

У той же час трудящим суд мав допомагати захищати їхні права та інтереси. ЦПК докладно регулював питання представництва в суді, підсудності справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, виклику до суду; порядок позовного провадження і особливих проваджень (щодо першого - пред'явлення і забезпечення позову, розгляд справи, ведення протоколів, припинення провадження, збір і оцінка доказів, експертиза і огляд на місці й т.д.).

До особливих проваджень були віднесені: про розпорядження по суду, про майно померлих, про третейські записи і рішення, про депозит, видачу судових наказів по актах і т.п. Крім того, ЦПК містив норми, що торкались питань оскарження і перегляду судових рішень і їх виконання. ЦПК УСРР, як звичайно, втілював основні положення і принципи, встановлені ЦПК РСФРР.

адміністративно-територіальний поділ, розвиток цивільного обороту обумовили значні зміни в
62. Кодифікація радянського сімейного права.

У двадцятих роках в УСРР почався процес подальшого удосконалення сімейного законодавства. Так, в 1923 році виникла необхідність переглянути регулювання деяких питань сімейно-шлюбних відносин, у зв’язку з чим НКЮ УСРР прийняв тоді рішення про підготовку до видання нового Сімейного кодексу. 31 травня 1926 р. був прийнятий “Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР”. Цей кодекс відобразив соціально-економічні зміни, які відбулися в країні, розвиваючи принципи радянського сімейного права1.

Назва Кодексу повністю відбивала його систему, що включала 5 розділів: про сім’ю; про опіку та піклування; про шлюб; про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Основні його положення ґрунтувалися на тих же принципах майнового права, які були закладені в перших декретах. Але він гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім’ї, перш за все жінок і дітей.

Цей Сімейний кодекс провів повне урівнення позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей. Безспірним (до оскарження до суду) доказом батьківства був запис в книгах ЗАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство в ЗАГСі. У випадках подання матір’ю такої заяви, ЗАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов’язував його в місячний строк повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не поступало, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах ЗАГСу. Разом з тим, особа, що була записана батьком, вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису. Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв’язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов’язанню.

Кодекс визначав порядок одержання аліментів. Таке право виникало у одного з порушення у випадку непрацездатності, яка виникла до шлюбу, під час шлюбу або не пізніше 1 р. після розлучення. Кодекс не вважав абсолютними аліментні зобов’язання батьків і дітей, даючи суду у виняткових випадках право звільнити батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.

Кодекс 1926 року поряд з зареєстрованим шлюбом визнавав й так званий фактичний шлюб, тобто не оформлений в органах ЗАГСу. Правда визнання таких шлюбів могло бути здійснене тільки через суд де необхідно було довести наявність фактичного шлюбу. При цьому суд міг прирівняти фактичний шлюб до зареєстрованого тільки в 2-х випадках: при визначенні права фактичних подружжя на взаємне утримання у випадку непрацездатності, при поділу спільного майна, нажитого за час фактичного шлюбу. Ніяких інших прав такий шлюб не породжував (враховувалось, що в той період була “небезпека” впливу церкви на виникнення фактичних шлюбів).

Фактичним шлюбом визнавались лише серйозні і тривалі подружні зв’язки, а не випадкові і скороминущі. Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного життя, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров’я, відсутність близького родства, моногамія і т.п.).

Спеціальна глава Кодексу присвячена інституту усиновлення, який був вперше введений в українське законодавство, оскільки в цей період вже були умови для здійснення контролю за цими відносинами з боку держави. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відіграв важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у післявоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті1. Кодекс регулював опіку і піклування: порядок встановлення і зняття, призначення і звільнення опікунів, права і обов’язки опікунів і піклувальників.

Третій розділ Кодексу присвячений питанням шлюбу. Визнавалась обов’язковість державної реєстрації шлюбу в органах ЗАГСу. “Тільки реєстрація є неспірним, до спростування судом, доказом наявності подружжя”. “Вчинення релігійного обряду (шлюбу) не має будь-якого правового значення та не може правити за доказ подружжя”. Розлучення також було віднесено до відання органів ЗАГСу. Регламентувались випадки визнання шлюбу недійсним, підстави його припинення.

Фактично вперше в Україні закріплювався принцип рівності прав і обов’язків подружжя, їх незалежність. Кодекс вводив поряд з особистим майном таке поняття, як спільне майно подружжя. Роздільною власністю визнавалося лише майно, яке було придбане до шлюбу, а майно, придбане подружжям під час спільного життя, - спільним, яке у випадку розлучення ділилося на рівні частки. Праця дружини по веденню домашнього господарства і вихованню дітей прирівнювалась до праці чоловіка по добуванню засобів до існування.

Кодекс регулював широке коло питань, пов’язаних з правовідносинами між батьками і дітьми. Вони не залежали від того, зареєстрований шлюб батьками чи ні. Підвищувалась відповідальність батьків за виховання дітей.
63. Кодифікація земельного права.

Земельний кодекс УСРР було прийнято 29 листопада 1922 року. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин. Кодекс скасував право приватної власності на землю, надра, води і ліси в межах УСРР. Кодекс передбачав види землекористування: общинне, дільничне, колективне. 27 червня 1927 року ВУЦВК і РНК УСРР прийняли постанову про зміни і доповнення до Земельного кодексу УСРР. Фактично, це було прийняття Кодексу в новій редакції. Зміни і доповнення торкались розширення прав сільських рад, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в селянських господарствах, прав і обов’язків земельних товариств і нагляду за їх діяльністю, порядку проведення справ про землеустрій.

земельний кодекс усрр від 29 листопада 1922 Президія ВУЦВК затвердила в остаточній редакції Земельний кодекс1. Кодекс складався з основних положень і 4-х частин: “Про трудове землекористування”, “Про міські землі”, “Про державне земельне майно”, “Про землеустрій та переселення”. ЗК проголошував назавжди скасованим право приватної власності на землю, надра, води та ліси в межах УСРР, а всі землі в межах УСРР, “в чийому б віддані вони не були б, - становлять власність Робітничо-Селянської держави”. Тим самим ЗК встановлював, що будь-яке право землекористування можливе було тільки в результаті надання його державою і за умов, визначених державою. Порушення права державної власності на землю (купівля, продаж, заповіт, дарування, застава землі) заборонялись, а особи, винні в цьому, притягалися до кримінальної відповідальності, а також позбавлялися землі, якою користувалися. Право користування землями сільськогосподарського призначення надавалось хліборобам та їх об’єднанням, міським поселенням, державним підприємствам і установам. Встановлювалось, що право на користування землею для ведення сільського господарства мають всі громадяни УСРР (незалежно від статті, віросповідання, національності), які бажають обробляти землю власною працею. Громадяни, які бажають одержати землю в трудове користування, наділяються землею або земельними громадами, до складу яких вони входять або земельними органами, якщо в розпорядженні останніх є запасна земля. Право на землю, надану лише в користування, вважалось безстроковим і могло бути припинене лише на підставі, визначеній законом. Купівля, продаж, заповіт, дарування і застава землі заборонялися, а порушники цього притягалися до кримінальної відповідальності, а також позбавлялися землі, якою користувалися. ЗК передбачав такі види землекористування: общинне, дільниче, колективне. Перевага надавалася останньому, яке передбачало такі колективні форми господарства: товариство з громадським обробітком земель, артіль і сільськогосподарську комуну. Колективні господарства мали право вимагати у сільської громади виділу їм землі. Визначався порядок переділів і виділів землі, наділення трудових землекористувачів садибними ділянками і лучними землями, зміцнення і влаштування земель трудового землекористування. ЗК УСРР регулював правове становище міських земель, визначав їх межі і порядок зміни, порядок забудови міських земель. Частина ІІІ ЗК присвячувалась державному земельному майні. В ній давалися визначення і перелік цього майна, встановлювався поділ його на радгоспи, доходні статті і дільниці загальнодержавного земельного запасу, що не дістали прямого призначення, а також порядок завідування і розпорядження ним. Частина IV присвячувалася нормам, які визначали завдання землеустрою, порядок проведення землевпорядних дій, оплати видатків і провадження справ по землеустрою. ЗК регламентував порядок ведення державного запису землекористувань (земельна реєстрація) і розгляду земельних спорів (з допомогою земельних комісій та Особливої колегії вищого контролю по земельних спорах). Останній розділ цієї частини присвячувався питанням переселення.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14

Схожі:

Структура юриспруденції(наук про державу право)
Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...
Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає...
Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права
Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,...
Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною...
Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Тема Загальна...
Характерні особливості зародження та розвитку держави та права Стародавнього Сходу
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ з курсу “Історія держави і права України”
Виникнення і розвиток Скіфо-Сарматської держави (суспільно-політичний лад; джерела та основні риси права)
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
Основні закономірності та причини виникнення держави. Основні теорії походження держави
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка