Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права


НазваЗакономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права
Сторінка10/14
Дата20.04.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

81. Органи управління окупаційного режиму в Україні.


Окупаційний режим («новий порядок») був встановлений відповідно до німецького плану «Ост».

Генеральний план «Ост»

• Знищити на окупованих територіях 30 млн мирного населення і військовополонених.

• Виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців, латишів, естонців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки.

• Онімечити решту населення окупованих територій, перетворивши його в дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів.

• Знищити СРСР як цілісну суверенну державу.

• Вжити заходів для ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти.

• Забезпечити скорочення народжуваності на окупованих територіях.

Окупаційна влада використовувала каральні органи: гестапо (поліція), СС (збройні загони), СД (служба безпеки).

Крім окупаційної адміністрації були створені додаткові адміністрації з осіб, які виявили бажання співробітничати з фашистами. Це - бургомістри в містах, голови -у районах, старости - у селах, допоміжна поліція. У русі Опору були дві течії - радянська, очолювана ВКП(б) і КП(б)У, і націоналістична, організована ОУН під керівництвом С. Банд ери. ОУН під керівництвом А. Мельника продовжувала виступати за співробітництво з Німеччиною, незважаючи на те, що окупанти розігнали створений 30 червня 1941 р.
82. Зміни в радянському праві в роки ВВВ.

Однією зі складових цієї правової системи був режим законності, яку згідно
з пануючим тоді світоглядом називали "соціалістичною". Під час Великої
Вітчизняної війни 1941-1945 років вимога додержання цієї законності набула
особливого значення. У цей період усе радянське законодавство було
підпорядковане головній меті - перемозі над сильним і підступним ворогом.
Воно втілювало і забезпечувало воєнну (у найширшому розумінні) доцільність.
Особливість правотворчості за цих умов полягала в інтенсивному розвитку
воєнного законодавства, яке регулювало будівництво й діяльність Радянських
Збройних Сил, зміні деяких законів мирного часу (що регламентували,
наприклад, свободу пересування, таємницю листування, обов'язки громадян), а
також у введенні в дію низки надзвичайних законодавчих актів. Такі
особливості радянського законодавства відповідали Конституції СРСР 1936
року, яка передбачала можливість прийняття у воєнний час спеціальних
законів.
Юридичною основою надзвичайних заходів, здійснюваних у місцевостях, де було
оголошено воєнний стан, був Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня
1941 р. "Про воєнний стан", прийнятий відповідно до пункту "п" статті 49
Конституції СРСР (Ведомости Верхов. Совета СССР. - 1941. - N29.). Отже,
йшлося не про вихід за межі закону, не про відступ від закону, а про
неухильне застосування надзвичайних законів.
Здійснення правових норм під час Вітчизняної війни відзначалося насамперед
тим, що діяльність усіх суб'єктів права повинна була жорстко відповідати
чинним законам і підзаконним нормативним актам, а міркування доцільності не
могли протиставлятися законності і використовуватися задля виправдання її
порушень.
Необхідність неухильного додержання законності неодноразово підкреслювалась
у той час в актах центральних органів державної виконавчої влади й
прокуратури. Так, у наказі Народного комісара юстиції СРСР від 29 червня
1941 року "Про перебудову роботи судових органів та органів юстиції на
воєнний лад" вказувалося, що "кожний вирок, кожне рішення, кожна дія суду
мають сприяти великій боротьбі, зміцнювати державність і встановлений
порядок, неухильно здійснювати соціалістичну законність". Прокурор СРСР у
директивному листі від 26 вересня 1941 року запропонував усім місцевим
прокурорам "перевіряти законність обов'язкових постанов, виданих органами
державної влади після 22 червня 1941 року, й опротестовувати ті з них,
котрі видано з порушенням чинних законів" (Законодательные и
административно-правовые акты военного времени. - М., 1942. С..98, 113-
114.).
Особливості правозастосування
І справді: органи прокуратури, суди, а також місцеві органи державної влади
у винятково напруженій обстановці воєнного часу вели рішучу боротьбу за
додержання законів Показово, що судові й арбітражні органи при розгляді цивільних справ, пов'язаних із невиконанням договірних зобов'язань, зазвичай відкидали
посилання сторін на перебої у постачанні, нестачу робочої сили та інші
звичайні для умов війни труднощі, орієнтуючи сторони на те, що стан війни
сам по собі не звільняє боржника від виконання узятих за договором
зобов'язань. Боржник звільнявся від їх виконання тільки у тих випадках,
коли неможливість цього була безпосередньо викликана воєнними діями . Здійснення правових приписів у цей період характеризувалося, зокрема, тією
особливістю, що рішення деяких надзвичайних органів втілювалися у життя
звичайними органами державної виконавчої влади в загальному порядку. Іншою особливістю
здійснення радянських правових норм під час Великої Вітчизняної війни, коли
виникала необхідність оперативно вирішувати багато нових питань, ще не
врегульованих спеціальними законодавчими актами, було більш широке
використання аналогії закону й аналогії права (Напр.: городский М. Вопросы
общей части уголовного права в условиях военного времени // Учен.зап. Моск.
ун-та Вып.76. Труды юрид. ф-та. - 1945. Кн.1. С.104-105.). А така
можливість, як відомо, була прямо передбачена, зокрема, чинним тоді
кримінальним законом. Воєнна обстановка вимагала, ясна річ, максимальної централізації діяльності
державного апарату. Цим зумовлювались певні обмеження у компетенції
республіканських і місцевих органів державної влади й державного
управління, а також зростання питомої ваги саме імперативних норм права в
усьому масиві радянського законодавства. З огляду на це, у сфері реалізації
юридичних приписів дещо звужувалися межі, в яких суб'єкт права мав
можливість вибору того чи іншого варіанта поведінки. І це теж становило
одну з особливостей правового регулювання під час війни.
Настійна необхідність забезпечити найсуворішу дисципліну, порядок,
узгодженість в усіх ланках і верствах суспільства (без чого не можна було
організувати відсіч фашистським загарбникам і здобути перемогу) вимагала
точного, беззастережного втілення в життя радянських законів - як
звичайних, так і надзвичайних. На це було наголошено в одній з передових
статей газети "Правда". У ній зазначалося, що "порядок, дисципліна й
організованість, які є необхідними на всіх етапах нашої боротьби, стали ще
необхіднішими в умовах воєнного часу. Проте забезпечити порядок і
дисципліну неможливо без права, без законів, без органів, що здійснюють
контроль за їх виконанням. Суворо окреслені й виражені у законі правила
поведінки громадян гарантують міцний правопорядок у складній воєнній
обстановці. Закон - могутнє знаряддя в руках Радянської держави і поряд з
іншими засобами боротьби перебуває на озброєнні радянського народу"
(Правда. - 1943, 4 сентября.).
Підвищені вимоги законності під час війни виражалися, зокрема, у
встановленні деяких нових юридичних обов'язків громадян перед Радянською
державою (Утевский Б.С. Обязанности гражданского населения во время войны.
М, 1943.), а також у запровадженні більш суворих, ніж у мирний час, санкцій
за вчинення правопорушень, суспільна шкідливість чи небезпечність яких
значно зросла за умов воєнного часу.
Проблема законності на окупованих територіях
Вимога дотримування радянської законності продовжувала діяти не тільки в
тилу й у районах воєнних дій, але й - за найменшої можливості - на
території, тимчасово окупованій фашистськими загарбниками. Підпільними
партійними та державними органами, партизанськими з'єднаннями і громадянами-
патріотами вимоги радянського законодавства про врятування від загарбників
мирних жителів, а також народного майна, про матеріальну допомогу армії й
партизанам здебільшого перетворювалися у життя. Партизанський рух
спрямовувався нормативним актами відповідних органів (наприклад, наказом
Центрального штабу партизанського руху "Про рейкову війну", прийнятим у
червні 1943 року). Партійні та військові органи домагалися здійснення
законності як у самих партизанських з'єднаннях, так і в їхніх стосунках з
населенням. Ці питання були спеціально розглянуті, наприклад, Вітебським і
Могильовським підпільними обкомами партії, а також Пленумом ЦК
Комуністичної партії Білорусії у 1942-1943 pp. (Социалистическая законность
в деятельности местных Советов БССР. 1917-1953 гг. - Минск, 1960. С.226-
230.). Отже, і в тилу ворога правомірність дій радянських надзвичайних
органів визначалася законодавством, яке втілювало воєнно-патріотичну
доцільність. Так, один з керівників партизанського руху на Чернігівщині О.
Федоров пізніше писав: "...знищення комендантів та усяких фюрерів було
нашим солдатським обов'язком, а не терористичними актами. Знищення
зрадників народу - старост, бургомістрів, поліцаїв - також не терор. Це не
представники законної влади, а просто шпигуни, зрадники, перебіжчики. Вони -
злочинні, ми їх не вбиваємо, а страчуємо відповідно до законів
Батьківщини" (Федоров А.Ф. Подпольный обком действует. - М., 1957. С.302.).

Поряд з тим не можна ідеалізувати тодішню ситуацію - особливо нині, колистали широко відомими і такі факти, котрі аж ніяк не "вписуються" у вимогизаконності, навіть із зазначеними вище її особливостями, зумовленимиобставинами воєнного часу. І справа не тільки у тому, що "коли говорять гармати, закони мовчать". Масштабні протиправні акції (а ще більшою мірою -
певні заходи, котрі здійснювалися на підставі таких законодавчих актів, які
згодом, через багато років після закінчення Великої Вітчизняної війни, були
цілком слушно визнані неправовими чи антиправовими), до яких ще у довоєнні
роки вдавалося партійне і державне керівництво, не припинялися, так чи
інакше, і під час Великої Вітчизняної війни (та й, зрештою, у перші
повоєнні роки...).
Однак погодимося з тим, що саме за умов Великої Вітчизняної війни 1941-1945
років цей - як висловився Л. Кучма - "негатив режиму" переважувався
здатністю радянської держави організувати перемогу народу над фашизмом.
Основні висновки
Підсумовуючи все викладене вище, слід констатувати, що у цій війні разом з
радянським державним і суспільним ладом, витримала іспит і вітчизняна
правова система, якою опосередковувались усі найважливіші заходи із
забезпечення оборони країни і досягнення перемоги.
83. приєднання закарпатської україни до складу УРСР

У жовтні 1944 р. радянська армія перейшла Карпати і наприкінці жовтня звільнила Закарпаття від від угорських і німецьких окупантів. Відтак, почався рух за вихід Закарпаття з Чехословацької республіки і входження її до складу УРСР;проводились вибори у тимчасові органи державної влади - народні комітети. 26 листопада 1944 р. у Мукачевому відбувся І З`їзд народних комітетів Закарпатської України, на порядку денному якого було: 1. визволення Закарпатської України від німецько-угорських окупантів; 2. воз`єднання Закарпатської України з УРСР; 3. наділення селян, робітників і службовців землею і лісом;   4. вибори Народної Ради Закарпатської України. З`їзд одностайно прийняв Маніфест про воз`єднання Закарпатської України з УРСР і вихід зі складу Чехословаччини. Обрана на з`їзді Народна Рада 27 листопада 1944 р. сформувала уряду складі Президії Народної Ради і її уповноважених з окремих галузей управління.

Місцевими органами державної владивідповідно до адміністративно-територіального поділу були окружні (обирались делегатами сільських народних комітетів даного округу), міські і сільські народні комітети (обирались безпосередньо мешканцями села чи міста на загальних зборах);норма представництва у них залежала від кількості населення села, міста чи округу. Місцеві народні комітети були органами державної влади і водночас органами місцевого управління. Їх компетенції підлягали усі питання господарського, політичного і культурного будівництва та загального добробуту населення - розробляли місцевий бюджет і забезпечували його виконання, здійснювали керівництво і контроль за діяльністю підприємств і підпорядкованих їм органів управління, забезпечували реалізацію актів Народної Ради, охорону державного ладу і прав громадян. Виконавчими органами народних комітетів були їх президії у складі голови, 2 заступників і кількох членів, які очолювали відділи, створювані при народних комітетах.

Оскільки ще у травні 1944 р. чехословацький емігрантський уряд підписав угоду про відносини між радянським головнкомандувачем і чехословацькою адміністрацією після вступу радянських військ на територію Чехословаччини, Народна Рада 5 грудня 1944 р. видала декрет про припинення будь-яких зв`язківмісцевих народних комітетів з уповноваженим чехословацького емігрантського уряду і його апаратом, відтак він на початку січня 1945 р. виїхав до Словаччини.

Для забезпечення громадського порядку і охорони народного добра і прав громадян народні комітети створили народну міліцію і народні дружини, що стали своєрідними збройними силами Закарпатської України, не будучи частинами регулярної армії. Декретом від 18 грудня 1944 р. при Народній Раді був заснований Спеціальний суд для боротьби з ворожими елементами, він мав право застосовувати тюремне ув`язнення до 20 р. або розстріл після затвердження його Народною Радою. За декретом від 12 січня 1945 р. у всіх округах і містах Закарпаття створювались народні суди, які обирались відповідними народними комітетами і затверджувались Народною Радою строком на 3 р.;цивільні і кримінальні справи у них розглядались колегіально за участю народних засідатедів. Вищу судову інстанцію – Вищий народний суд – обирала Народна Рада. В усіх округах та Ужгороді і Мукачевому для нагляду за дотриманням законності створювались органи прокуратури на чолі з головним прокурором Закарпатської України;усіх прокурорів призначала Народна Рада.

Внаслідок визволення території Чехословаччини до влади прийшов прокомуністичний уряд Національного фронту чехів і словаків, який у своїй програмі у квітні 1944 р. заявив про підтримку прагнення Закарпаття до воз`єднання з УРСР. Відтак, у червні 1945 р. до Москви прибула чехословацька урядова делегація для переговорів з радянським урядом про Закарпатську Україну і 29 червня був укладений Договір між СРСР і Чехословаччиною про Закарпатську Україну, ратифікований у листопад 1945 р. Тимчасовими Національними зборами Чехословаччини і Президією ВР СРСР, на підставі якого було завершено процес об`єднання українських земель. За указом Президії ВР СРСР від 22 січня 1946 р. у складі УРСР була утворена Закарпатська область з поділом на 13 округів, які у 1954 р. були перетворені на райони;а 24 січня 1946 р. на її територію поширилась чинність законодавства УРСР. Відтак, у грудні 1947 р. відбулись вибори до місцевих Рад, до яких перейшла уся державна влада, тож Народна Рада припинила свою діяльність, передавши повноваження Закарпатській обласній Раді і її виконавчому комітету.
84. передача Криму УРСР: причини і наслідки

Причину передачі Криму дехто з дослідників вбачає в бажанні М. Хрущова заручитися підтримкою впливової парторганізації України в боротьбі за зміцнення власних позицій в партії і державі, інші ж дослідники, перш за все, у необхідності покращити соціально-економічний стан Кримської області, яка так і не досягла за 10 років довоєнних показників.

За даними багатьох дослідників, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР Україні було породженням колективної думки вищого керівництва тодішнього СРСР. Без участі старої сталінської гвардії – Г. Малєнкова, В. Молотова, Л. Кагановича, К. Ворошилова, М. Булганіна – воно б не відбулося. Позиції 1-го секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, обраного на цю посаду лише у вересні 1953 року, ще не були в державі настільки сильними, щоб самочинно вирішувати долю такого стратегічно важливого регіону як Крим. Хоча під час поїздки восени 1953 р. степовим Кримом він, за спогадами його зятя О. Аджубєя, був вражений занедбаним станом краю.

Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Упродовж 1941-1944 років народне господарство держави зазнало величезних збитків. Руйнівні наслідки війни як в Криму, так і в інших регіонах України, Білорусії та в окупованих областях Росії істотно не відрізнялися. Всім їм протягом тривалого часу не вдавалося досягти довоєнного рівня виробництва. Але в Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною. Офіційна статистика свідчить, що за чотири роки війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 615 тисяч осіб, а після депортації кримських татар та представників інших народів тут лишилося близько 400 тисяч людей.
85. органи влади та управління УРСР у перші повоєнні роки

Державно-правовий розвиток Української РСР у післявоєнні роки відбувався згідно з новими реаліями внутрішнього та міжнародного життя Радянського Союзу.

Ще до кінця війни центральні й місцеві органи державної влади та управління УРСР відновили господарську і культурно-виховну діяльність. 4 вересня 1945 р. припинив свою діяльність ДКО.

Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР, яка офіційно залишалася вищим органом влади в республіці, відбулися 9 лютого 1947 р. Порядок обрання, форми діяльності й структура вищого органу влади не зазнали значних змін. До 21 року підвищився віковий ценз для депутатів ВР.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 р. Рада Народних Комісарів Української РСР була перетворена, відповідно до перейменування союзного уряду та з урахуванням міжнародної практики, на Раду Міністрів Української РСР. Народні комісаріати УРСР відповідно були перейменовані у Міністерства УРСР.

Спроба радикальної зміни системи управління народним господарством у напрямі її децентралізації розпочалася з прийняттям у травні 1957 р. Закону СРСР “Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю й будівництвом” та однойменного Закону УРСР. Згідно з цими актами в Україні створювались 11 раднаргоспів (РНГ)

Створювалися також виробничі державні комітети (газової промисловості, середнього машинобудування, енергетики), яким, на відміну від галузевих, підпорядковувалися підприємства певної галузі. Голови держкомітетів наділялися правами міністрів СРСР.

31 травня 1957 р. Президія Верховної Ради УРСР затвердила положення про обласні, районні, міські, районні у місті, селищні й сільські Ради депутатів трудящих, а також положення про постійні комісії місцевих Рад депутатів трудящих. Розширилася компетенція виконкомів місцевих Рад у вирішенні деяких господарських і соціально-культурних питань, збільшилась кількість постійних і тимчасових комісій, почали діяти вуличні, будинкові комітети, органи народного контролю. Кількість депутатів місцевих Рад збільшилася з 322,6 тис. у 1950 р. до 381,5 у 1959 р.

    Реорганізація державного життя у повоєнний період зачіпала судові та правоохоронні органи. Після скасування у вересні 1945 р. широкої юрисдикції військових трибуналів відновилася в повному обсязі юрисдикція народних, обласних судів та Верховного Суду України. У 1947 р. Верховна Рада УРСР обрала на 5 років новий склад Верховного Суду.
86. Діяльність УРСР на міжнародній арені після Другої світової війни.

За роки Другої світової війни зросли міжнародний авторитет і вплив України, яка заявила про себе світові активною участю у збройній боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Внаслідок цього стала можливою поява Української РСР на міжнародній арені. Конференція в Ялті 8 лютого 1945 р. ухвалила, що Україна і Білорусія будуть допущені до Організації Об'єднаних Націй (ООН). У квітні 1945р. вони, разом з СРСР, були включені до складу 47 країн-засновниць ООН. Таким чином СРСР одержував голоси в Організації Об'єднаних Націй. Для України цей факт мав значною мірою формальний характер, бо не давав реального виходу на міжнародну арену як повноважного суб'єкта міжнародного права. Питання зовнішньої політики, міжнародних відносин, як і раніше, вирішувалися у Москві.

Про це свідчило і вирішення проблеми Закарпаття. Договір про входження до складу Української РСР Закарпатської України був підписаний 29 червня 1945р. в Москві між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом. 16 серпня 1945 р. були врегульовані територіальні проблеми між Радянським Союзом і Польщею стосовно Західної України. Радянсько-Польський кордон йшов уздовж Бугу і на схід від Сяну, за так званою "лінією Керзона". Врегульований також кордон з Румунією стосовно Буковини. Договори підтвердили ті територіальні зміни, що відбулися внаслідок вересневої акції радянських військ 1939 р. та зайняття Буковини у червні 1940 р.

Після підписання договорів було дано дозвіл на переселення із Західної України до Польщі близько 1 млн. поляків, водночас до України з Польщі переселилося більше 500тис. українців.

В 1944р. було створене Міністерство закордонних справ УРСР, яке очолив драматург О.Є.Корнійчук, українські представники з'явились у різних міжнародних організаціях, таких, як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці та ін. Українська РСР підписала у 50-х  роках 60 міжнародних угод та конвенцій, її посланці працювали в 16 міжнародних організаціях.

Але слід мати на увазі, що ці акції не означають переходу до самостійного здійснення Українською РСР власної зовнішньої політики. Дипломатична Діяльність проводилась цілком і повністю у фарватері зовнішньополітичного курсу СРСР. Українська РСР так і не відповіла у 1947 р. Великобританії, коли остання запропонувала їй встановити дипломатичні відносини. Україні не дозволили брати участь в укладанні мирного договору з Австрією (травень 1955 р. ) Так само Україна не брала участь в заснуванні Варшавського договору про дружбу співробітництво і взаємну допомогу (травень 1955 р.)І все-таки, навіть така декоративна зовнішньополітична діяльність УРСР в післявоєнний період свідчила, що сталінське керівництво не могло цілком ігнорувати прагненняукраїнців до створення державності.

Дипломатична діяльність уряду Української РСР на міжнародній арені призвела до пожвавлення обміну делегаціями державних, політичних , громадських діячів з багатьох країн світу, розгортання руху прихильників миру, надання матеріально» допомоги країнам, які цього потребували.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Структура юриспруденції(наук про державу право)
Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...
Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає...
Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права
Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,...
Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною...
Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Тема Загальна...
Характерні особливості зародження та розвитку держави та права Стародавнього Сходу
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ з курсу “Історія держави і права України”
Виникнення і розвиток Скіфо-Сарматської держави (суспільно-політичний лад; джерела та основні риси права)
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
Основні закономірності та причини виникнення держави. Основні теорії походження держави
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка