Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права


НазваЗакономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права
Сторінка11/14
Дата20.04.2013
Розмір1.91 Mb.
ТипЗакон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

87. Зміни в законодавстві УРСР в перші повоєнні роки.


У повоєнний час правова база розвивалася на основі принципу пріоритету союзного законодавства. Посилення партійного керівництва безпосередньо зачіпало законодавчу діяльність держави

Проголошений ХХ з’їздом КПРС курс на демократизацію й розширення повноважень союзних республік передбачав усунення деформації в правовій системі

Цивільне законодавство спрямовувалося передусім на зміцнення права державної власності. Так, протягом 1945–1946 рр. здійснювалася націоналізація землі, підприємств, банків, засобів зв’язку в західних областях, Буковині й Закарпатті. В умовах переходу до мирного будівництва збільшилася роль господарсько-договірних відносин між підприємствами й організаціями. Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. мала сприяти поширенню практики укладення договорів господарськими організаціями. Передбачалася певна цивільно-правова регуляція порядку здавання виробниками зерна державі. Але у відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 р.,в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з боку партійних та радянських органів, ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних заходів. Як наслідок — новий, штучно створений голодомор в Україні

Відбувалося “зближення” державної та колгоспно-кооперативної форм власності. Так, згідно з рішенням Пленуму ЦК КПРС(червень 1956 р.) у державну власність були передані артілі промислової кооперації.

Зміцненню товарно-грошових відносин сприяла Постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р., якою запровад жувалося проведення грошової реформи. Було скасовано карткову систему, ліквідовано комерційну торгівлю і запроваджено продаж товарів за єдиними державними цінами. Але внаслідок зміни грошової системи майже втричі підвищилися роздрібні ціни.

Певні зміни відбулися у цивільно-правовому регулюванні особистої власності. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. “Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків” громадяни отримали право особистої власності на одно- або двоповерховий дім. Щоправда, загальна площа його обмежувалася 60 кв. метрами, а кількість кімнат —п’ятьма.

Прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. новий Цивільний кодекс УРСР віддзеркалював Основи цивільного законодавства Союзу РСР (1961 р.). Кодекс містив вісім розділів. Істотний вплив на основні положення ЦК 1963 р. мали утопічні погляди КПРС щодо побудови комунізму.

Установлювалися дві черги спадкування за законом: 1) діти, чоловік чи дружина, батьки померлого; 2) брати, сестри, діди й бабусі.

Заповідач отримав право заповідати свою власність також іншим особам або позбавляти спадщини на власний розсуд.

  Відбулися певні зміни у сімейному праві. 1953 року ліквідовано заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями. Кодекс про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР доповнено положенням про обов’язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Зміни у трудовому праві передбачали поновлення довоєнних норм, що регулювали трудові відносини. Скасовувались трудова мобілізація, трудова повинність, щоденні понаднормові роботи.

  Подальша демократизація трудового права пов’язана з періодом десталінізації. У квітні 1956 р. була скасована кримінальна відпові-дальність працівників за самовільне залишення роботи. З 1957 р. від-мовилися від призову молоді на навчання у системі державних трудових резервів. Відновилося право працівника на звільнення з роботи за власним бажанням; необхідно було тільки попередити про це адміністрацію за два тижні. Отже, поновилася дія інституту трудового договору.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 р. робочий день напередодні вихідних і свят скорочувався на дві години.

Протягом 1958–1960 рр. відбулося переведення всіх робітників і службовців на семигодинний робочий день. Для працівників, зайнятих на підземних роботах, та деяких інших категорій встановлювався шестигодинний робочий день.

Посилилась охорона праці підлітків, вагітних жінок. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про посилення охорони праці підлітків” від 13 грудня 1956 р. заборонялося приймати на роботу молодь до 16 років. Для працівників віком від 16 до 18 років встановлювався шестигодинний робочий день, посилювалися гарантії у наданні щорічних відпусток. З квітня 1956 р. до 112 днів збільшилась тривалість відпусток жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами.

28 грудня 1960 р. було прийнято новий Кримінально-процесуальний кодекс України; з 1 квітня 1961 р. він набув чинності. Підґрунтям КПК стали Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік (1958 р.). Кодекс складається із Загальної та Особливої частин, які разом містять шість розділів. Загальна частина об’єднує норми стосовно усіх стадій і форм провадження з кримінальних справ, підсудності, прав і обов’язків учасників процесу, вимог до доказів, обставин, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві, строків та судових витрат

У липні 1963 р. Верховна Рада УРСР прийняла новий Цивільно-процесуальний кодекс УРСР. Кодекс відтворював положення Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік (1961 р.) і складався із шести розділів.
88. Причини та сутність політики “відлиги ” в УРСР.

Після смерті Й.В. Сталіна  (березень 1953 року) і ХХ з’їзду КПРС (лютий 1956 р.) в країні склалися певні передумови для лібералізації всього суспільства. На з’їзді з доповіддю “Про культ особи та його наслідки” виступив перший секретар ЦК КПРС М.С.Хрущов. Він піддав нищівній критиці злочини, зловживання владою, порушення законності, які мали місце в СРСР і УРСР у 30-ті – на початку  50-х років і були пов’язані з культом особи Й.Сталіна. Після з’їзду, в червні 1956 р. була прийнята постанова ЦК КПРС “Про подолання культу особи та його наслідків”.

В доповіді М.Хрущова і вказаній постанові ЦК КПРС були названі причини, що обумовили культ особи Й. Сталіна у 20-ті – 30-ті роки, а саме: складність міжнародної обстановки, загроза нападу на СРСР капіталістичних держав; відсталість СРСР, який мав багатоукладну економіку та значну частку населення, що була носієм психології “вождизму”; боротьба в партійному і державному керівництві за вплив у партії і державі; орієнтація на “залізну дисципліну”, жорстку централізацію управління державою; помилкова теза Й.Сталіна про те, що по мірі соціалістичного будівництва в країні буде загострюватися класова боротьба.

На жаль, гостра критика культу особи не торкалася суті командно-адміністративної системи, не викривала її соціальної природи, зводячи усі вади системи до культу особи. Але незважаючи на ці недоліки, це був важливий і сміливий крок на шляху десталінізації. Крок, який робив більш стійким процес лібералізації суспільного життя і реальною перспективу його демократизації.

Ці процеси в суспільно-політичному розвитку СРСР і УРСР домінували в перше десятиріччя після смерті Й.В.Сталіна і були пов’язані насамперед з ім’ям М.С.Хрущова, який з вересня 1953 р. по жовтень 1964 р. займав посаду першого секретаря ЦК КПРС. Компартію України з червня 1953 р. по грудень 1957 р. очолював О.Кириченко. Він став першим українцем, який був обраний на посаду першого секретаря ЦК КПУ. З того часу на цю посаду призначалися тільки українці: М.Підгорний (грудень 1957 р. – липень 1963 р.), П.Шелест (липень 1963 р. – травень 1972 р.), В.Щербицький (травень 1972 р. – вересень 1989 р.).

 Період керівництва державою М.С.Хрущовим увійшов у вітчизняну історію під назвою “хрущовської відлиги”. Вже у вересні 1953 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР були ліквідовані “Особое совещание” при МВС СРСР та інші позасудові органи (“трійки”, “п’ятірки” і т.д.), які здійснювали розправу над людьми без суду і слідства. Була значно скорочена кількість концтаборів, розпочата реабілітація невинно засуджених та репресованних громадян.

Уже початковий період десталінізації привів до серйозних змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали припинення кампанії проти націоналізму, певне уповільнення процесу русіфікації. У 1957 році було розширено юридичну компетенцію УРСР: вона, як і інші республіки, отримала право вирішувати питання областного, адміністративно-територіального поділу, приймати громадський, карний та інші кодекси.  На кінець 50-х рр. органами КДБ і прокуратури республіки були переглянуті справи майже 5,5 млн.чол., які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято, тобто реабілітовано 58% справ. Разом з іншими до   1957 р. було звільнено 65534 оунівців і “бандпосібників”, яким пощастило вижити. Також були реабілітовані відомі українські письменники В.Єлан-Блакитний, В.Чумак, І.Микитенко, партійно-державні діячи С. Косіор,       П. Постишев, В. Чубарь та інші.

В період “хрущовської відлиги”, здійснювалися заходи по демократизації діяльності КПРС і Компартії України. Було відновлено регулярне скликання партійних з’їздів і пленумів ЦК, запроваджено обговорення  партійних і державних документів у пресі, на зборах трудових колективів; робились спроби звільнення партійних організацій від керівництва господарством; вирішено було оновлювати на одну чверть склад ЦК КПРС і його президії на кожному черговому з’їзді КПРС; членам керівних партійних органів було заборонено входити до їх складу більше трьох разів підряд.

Водночас  помітно розширились права профспілок. Їм було надано право  участі в підготовці проектів виробничих планів; контролю за виконанням керівниками підприємств трудового законодавства;  приймати участь у вирішенні питань організації праці, заробітної плати, житлового будівництва та інш.

Але процес  демократізації радянського суспільства відбувався з великими труднощами. Йому протистояла інша, конcервативна тенденція, прибічники якої відстоювали адміністративно-командні методи керівництва суспільством. Консервативні елементи, в т.ч. у вищих ешелонах партійно-державного керівництва (В. Молотов, Л.Каганович, Г. Маленков) виступили проти найбільш важливих теоретичних і політичних положень ХХ з’їзду КПРС та заходів по ліквідації наслідків культу особи Й.Сталіна. На червневому 1957 р. Пленумі ЦК КПРС діяльність членів цієї групи була засуджена і вони отримали партійні стягнення. Але здійснення політичних і економічних реформ в державі і надалі йшло досить повільно і непослідовно. Більше того, були  допущені помилки в теоретичних питаннях щодо перспектив соціалістичного будівництва в СРСР. Так, ХХІ з’їзд КПРС, що відбувся в січні-лютому   1959 р., зробив висновок про повну й остаточну перемогу соціалізму в  СРСР. З точки зору міжнародного становища цей висновок базувався на тому, що була утворена світова система соціалізму, а з точки зору внутрішнього розвитку країни – що був досягнутий необхідний рівень розвитку радянського суспільства, зміцніли позиції соціалізму в  усіх сферах  життя – політичній, економічній, соціальній та духовній. Було проголошено, що СРСР вступив в період розгорнутого будівництва комуністичного суспільства. У 1961 р. на  ХХІІ з’їзду КПРС була прийнята Програма будівництва комунізму, яку передбачалося здійснити протягом 20 років (1961-1980 рр.). Як показало життя, ці теоретичні висновки були відірвані від реальності, базувалися на перебільшенні досягнень соціалістичного будівництва в СРСР і не витримали перевірки часом.



89. Зміни в правоохоронній системі УРСР в роки відлиги.

Було б невірним розглядати XX з'їзд КПРС як точку відліку процесу десталінізації радянського суспільства, коли, попри всю обмеженість і непослідовність керівництва КПРС, перед світовим співтовариством постали всі пороки ідеології і практики системи, що ствердила себе на одній шостій земної  кулі.  Він  розпочався  значно  раніше,  в  перші  місяці  після  смерті Сталіна.  Зокрема,  усунення  від  влади  і  арешт  одного  з  найближчих помічників диктатора – Л. Берії дозволив швидко і в основному безболісно провести  реформу  органів  МВС  СРСР – могутнього  карального  апарату, який забезпечував безперебійне функціонування радянської імперії. 

У відповідності з постановами Президії Верховної Ради СРСР від 13 березня 1954 р. та Ради Міністрів СРСР від 12 березня 1954 р. із складу Міністерства внутрішніх справ СРСР було виділено Комітет державної безпеки (очолив І. Сєров, а в Україні відповідно В. Нікітченко) як самостійний орган при союзному уряді Дещо раніше, восени 1953 року, на базі II Головного управління МВС СРСР було створено Головне управління по охороні військових та державних таємниць в пресі. Аналогічній реорганізації було піддано ряд інших структурних підрозділів МВС СРСР До того ж такі заходи супроводжувались різким скороченням штатів.

Наприклад, суттєво зменшилась кількість співробітників, підпорядкованих органам КГБ. На підприємствах, організаціях та установах, не пов'язаних з виконанням секретних завдань, скасовувались «особливі» або «співвідділи», головна функція  яких,  окрім  іншого,  полягала в тому, щоб  слідкувати  за благонадійністю громадян. Були майже повністю ліквідовані районні відділи державної безпеки, що врешті-решт призвело до консервації створеної в 20-40-ві роки величезної, розгалуженої мережі інформаторів.

З системи органів МВС-КГБ повністю вилучались надані їм свого часу судові функції.  Постановою президії  Верховної  Ради  СРСР  від 1 вересня 1953 року скасовувались позасудові органи, зокрема сумнозвісна «Особлива нарада» при Міністерстві внутрішніх справ СРСР, яка мала право виносити вироки навіть заочно.

Позитивне значення мали заходи по підвищенню ролі прокурорського нагляду. Замість внутрішньої (чит. – відомчої. – Авт.) прокуратури МВС-МГБ в системі Прокуратури СРСР утворювався спеціальний відділ, що мав контролювати  діяльність  цих  правоохоронних  органів.  Наступні  кроки  в даному  напрямку  конкретизувала  постанова  ЦК КПРС  від 19 січня 1955 року « Про  заходи  по  дальшому  зміцненню  соціалістичної  законності  і посиленню прокурорського нагляду». В 1953-1955 роках були проведені комплексні перевірки органів МВС-МГБ,  які  відкрили  чимало  кричущих  фактів  порушення  законності.  В більшості  своїй  виявлені  порушення  доводились  до  відома  особливого складу правоохоронних органів наказами міністра внутрішніх справ СРСР.

Характерно,  що  один  з  перших  таких  наказів – від 4 квітня 1953 року підписав  сам  Л.  Берія.  В  ньому,  зокрема,  говорилося,  що  Міністерство внутрішніх справ СРСР встановило, що в слідчій роботі органів МГБ мали місце  грубі  порушення  законів,  арешти  невинних  радянських  громадян, розгнуздана  фальсифікація  слідчих  матеріалів,  широке  застосування різноманітних  способів  катування,  жорстокі  побої  заарештованих, цілодобове застосування наручників та вивернуті  за  спину  руки,  яке продовжувалося  в  окремих  випадках  протягом  кількох  місяців,  тривале  позбавлення  сну, утримання  заарештованих в  роздягненому вигляді  в  холодному карцері тощо... Такі бузувірські «методи допиту» приводили до того, що чимало з невинно заарештованих доводились слідчими до стану упаду фізичних  сил,  моральної  депресії,  а  деяких  з  них  приводили  до  втрати людської подоби...»

Наказ передбачав категоричну заборону застосування методів фізичного впливу, притягнення до відповідальності співробітників, винних в катуванні громадян.

Очевидно, цей та інші подібні документи, підписані Л. Берією, дають підставу деяким історикам, публіцистам, і, в першу чергу, сину колишнього наркома внутрішніх справ СРСР С.С. Гегечкорі, твердити, що саме Берія, а не хто інший, стояв біля витоків десталінізації, сприяв реабілітації сотень тисяч громадян, зрозумів і передбачив деякі сучасні процеси Такі твердження здаються нам повністю безпідставними. По-перше, для Л. Берії форми і методи органів МГБ-МВС не були якимось відкриттям, адже саме він був одним з провідників політичної відлиги 1938-1939 років, залучався до підготовки ряду документів, зокрема постанови РНК СРСР і

ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 року «Про арешти, прокурорський нагляд та  ведення  слідства».  Тоді,  усвідомлюючи  вжиті  заходи  як  своєрідний маневр, він скоро звів нанівець і те позитивне, що передбачалося партійно-урядовими документами.  Таким  же  чином,  як  нам  здається,  Л.  Берія сприймав  постсталінське «міжсезоння»,  яке  він  прагнув  використати  для задоволення власних політичних амбіцій.

Розгорнуті комплексні перевірки органів внутрішніх справ і державної безпеки здійснювались і надалі. Так, за дорученням Ради Міністрів СРСР Колегія  МВС своїм розпорядженням за № 41-СС від 4 лютого 1954 року утворила  спеціальну  комісію  по  розслідуванню  заяви  колишнього співробітника Міністерства внутрішніх справ А. Дєдова, який навів чимало фактів  порушення  законності,  необґрунтованих  арештів  громадян, прорахунків у підборі та розстановці кадрів.

Посилення контролю за органами МВС СРСР та КГБ при РМ СРСР, реальні спроби усунути порушення законності, широка громадська увага до дій  правоохоронних  органів  сприяли  суттєвому  зменшенню  чисельності політичних в'язнів, засуджених за контрреволюційні злочини. Як твердить В.М. Земсков, за період з 1 квітня 1954 року по 1 квітня 1959 року кількість політв'язнів скоротилась у 40,7 рази, а їх частка в складі всіх ув'язнених – з 33 до 1,2 %. Загалом на 1 квітня 1959 року в таборах та колоніях МВС СРСР утримувалось 948447 ув'язнених, з них 11027 – за контрреволюційні злочини .
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Структура юриспруденції(наук про державу право)
Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...
Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає...
Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права
Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,...
Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною...
Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн...
Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Тема Загальна...
Характерні особливості зародження та розвитку держави та права Стародавнього Сходу
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ з курсу “Історія держави і права України”
Виникнення і розвиток Скіфо-Сарматської держави (суспільно-політичний лад; джерела та основні риси права)
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ
Основні закономірності та причини виникнення держави. Основні теорії походження держави
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка