Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права

Скачати 1.91 Mb.

Назва	Закономірності та тенденції виникнення, розвитку і зміни історичних типів держави і права
Сторінка	4/14
Дата	20.04.2013
Розмір	1.91 Mb.
Тип	Закон

bibl.com.ua > Право > Закон

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

30. Декларація Української директорії від 26 грудня 1918 р.

Чачначена обставина далася взнаки вже під час державної наради у Вінниці 12—14 грудня 1918 року, з представниками політичних Вартій та громадських організацій, що входили до Українського Народного Союзу. Після гострої дискусії учасники наради поділилися на дна табори, один з яких стояв за парламентську республіку, а інші —за радянську.

Незважаючи на розбіжності, 26 грудня 1918 року було створено уряд, до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій, ЩО допомогли Директорії прийти до влади. Того ж самого дня Директорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошу-и.і на себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу під народу, народові її і передасть. Це мало відбутися на конгресі тру-домого народу України, який "матиме верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя річ публіки". Влада в УНР повинна належати лише "класам працюючим — робітництву і селянству". В декларації підкреслювалося, що "Класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з прані трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й о шачили своє правління жорстокостями та реакцією, не мають прана юлосу в порядкуванні державою".

Ллє зовнішньополітичні умови були вкрай несприятливими для її 11 нення програми Директорії в життя. Антанта не визнавала УНР і дивилась на Україну лише як на частину Росії. Свої подальші плани нона пов'язувала з інтервенцією, і вже 2 грудня 1918 року французь-ЦИЙ десант висадився в Одесі. Антанті допомагала білогвардійська армія Денікіна.
31. встановлення влади директорії

У серпні 1918 р. замість Українського національно-державного союзу, створеного у травні 1918 р. опозиційними гетьманату українськими соціалістичними партіями, було утворено Український національний союз (УНС). До його складу ввійшли: українські есери, українські соціал-демократи, українські соціалісти-федералісти, низка дрібних громадсько-політичних організацій. На переговорах з представниками гетьманату керівники УНС поставили такі вимоги: проведення аграрної реформи з метою ліквідації великого землеволодіння і забезпечення землею трудового селянства; встановлення демократичних свобод; підготовка демократичного виборчого закону.

14 листопада 1918 р. Павло Скоропадський видав грамоту про федерацію України з Росією (він мав на увазі Росію без влади більшовиків). Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував як не на допомогу, то хоча б на прихильність з боку дипломатів Антанти. П. Скоропадський призначив новий уряд Української держави. у якому переважали політики проросійської орієнтації. Ці події прискорили початок антигетьманського повстання.

Уночі проти 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українського національного союзу, де розглядалося питання про збройний виступ проти режиму П. Скоропадського. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Центральної Ради. На цьому засіданні було обрано тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки - Директорію у складі Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. Директорія створювалася з конкретною метою - для ліквідації гетьманського режиму. Після здійснення цієї мети и передбачалося по-новому визначити форму державної організації УНP.

.Перемога антигетьманського повстання.

15-Лйстолада Директорія переїхала до Білої Церкви, поблизу якої дислокувалися загони січових стрільців. Цього ж дня було розповсюджено звернення Директорії до громадян України, яке закликало до антигетьманського повстання. Від свого імені С. Петлюра звернувся до народу з універсалом, де закликав підтримати повстання проти гетьманського режиму. Ці заклики знайшли підтримку, і незабаром петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію.

16 листопада 1918 р. загони січових стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. Уже в першому бою, що відбувся 18 листопада 1918 р. під Мотовилівкою (30 км від Києва), повстанці завдали поразки гетьманським військам у складі полку сердюків і офіцерської дружини. На бік Директорії перейшли елітні, але нечисленні гетьманські збройні сили - Запорізька та Сірожупанна дивізії. 14 грудня 1918р. війська Директорії після дводенного загального штурму оволоділи Києвом. Цього ж дня П. Скоропадський підписав грамоту про зречення від влади і під охороною німецьких військ виїхав до Німеччини.
32. універсал трудового конгресу від 23 січня 1919 року, загальна характеристика.

23 січня 1919 року у Києві розпочав свою роботу Трудовий Конгрес. Його першим рішенням було одностайне схвалення Універсалу Соборності. Також Трудовий Конгрес прийняв закон «Про форму влади в Україні». Конгрес висловився за демократичний устрій в Україні. Разом з тим, з огляду на загострення воєнно-політичної ситуації довкола Української Народної Республіки, Конгрес до скликання майбутнього українського парламенту доручив законодавчу владу та справу оборони України Директорії УНР, до якої включено представника ЗУНР Є.Петрушевича. Конгрес ухвалив також протест проти порушення територіальної цілісності України військами червоної та білої Росії і Польщі.

Із Закону про форму влади на Україні 28 січня 1919 р.

«…Конгрес Трудового Народу України заявляє свій рішучий протест проти замахів на цілісність, самостійність і незалежність Української Народньої Республіки… Український народ хоче бути нейтральним і в дружніх відносинах з усіми иншими народами, але він не потерпить, щоб яка б не було держава накидала збройною силою свою волю Українському Народові…»

29 січня 1919 року Конгрес Трудового Народу України завершив свою роботу. Директорія УНР приступила до вирішення проблем внутрішньої та зовнішньої політики в нових, набагато складніших, ніж дотепер, умовах. Вони визначалися передусім підривною діяльністю на всій території України іноземних владних центрів, зокрема Московського, результатом якої стало ослаблення єдності українських політичних середовищ при вирішенні важливих питань внутрішнього життя держави. При цьому «троянським конем» агресорів залишалися громадські об’єднання національних меншин, які зберегли вороже ставлення до незалежної України, не зважаючи на всі пільги і переваги, які були їм даровані та законодавчо закріплені українською владою.

Другим фактором, який негативно впливав на діяльність Директорії, була різка зміна міжнародної ситуації. Прихильно настроєний до України союз Центральних держав на чолі з Німеччиною зазнав поразки у війні. Переможниця Антанта, в якій головну роль відігравала Франція, виступала за створення коштом України дружніх до себе Великої Росії і Великої Польщі. Відповідно, Антанта підтримала збройні сили російських «єдінонєділімців» «Юга Россії» під командуванням генерала А.Денікіна і польських шовіністів під проводом Р.Дмовського. При цьому політичні еліти Заходу керувалися виключно своїми егоїстичними інтересами, а також віковими політичними зв’язками з Росією, яка безпідставно уявлялася їм стабілізуючим фактором світової політики.
33. організація органів влади і управління часів директорії.

Директорія на той час остаточно ототожнювалася з її Головою. До його компетенції входило затвердження ухвалених Державною Народною Радою призначень та звільнень. Годова_ Директорії призначав Голову і членів Ради Народних Міністрів.Державна Народна Рада планувалася як орган законодавчої влади і контролю за діяльністю Ради Народних Міністрів, складала державний бюджет і здійснювала контроль за його виконанням, розглядала і затверджувала міжнародні угоди, оголошувала стан війни тощо.Знову ж таки, невиписаною залишилася компетенція Ради Народних Міністрів, яка була підзвітна в своїй діяльності Державній Народній Раді. Але в законах нічого не говорилося про повноваження і місце уряду в системі органів виконавчої влади.В день оголошення Декларації Директорія своїм Наказом затвердила Раду Народних Міністрів у складі 18 осіб, якій доручалося "негайне переведення в життя великих задач", окреслених Декларацією. Розподілу компетенції між Директорією і Радою Народних Міністрів проведено не було.Статур Ради Народних Міністрів як виконавчого органу, закріпив "Закон про форму влади на Україні". Рада Народних Міністрів затверджувалася Директорією і була відповідальна перед нею. Ніякі інші повноваження цього органу регламентовані не були, що говорило про невизначеність відношення Директорії до принципу розподілу влад. Конгрес дав доручення Раді Народних Міністрів підготувати вибори майбутнього Сейму України, органу, повноваження якого знову ж таки визначені не були.14 лютого 1919 року Директорія затвердила тимчасовий закон "Про порядок внесення і затверджування законів в Українській Народній Республіці", в якому ще раз було зроблено спробу розмежува-ін правовий статус Директорії і Уряду.Конгрес Трудового народу був останньою спробою Директорії і.ікласта основи державного будівництва в Україні. На цьому шлях ВО парламентаризму, який було започатковано ще Центральною Раною, закінчується. Політичні умови не дали можливості Директорії 11 шити в життя навіть те, що було започатковано Конгресом.Ьсз змін було залишено систему центрального управління. Поділ міністерств на відділи і департаменти, запроваджений Центральною Рпдою, зберігся.Місцеве управління. В його формуванні було запозичено досвід Центральної Ради. Владу на місцях представляли волосні, повітові, іуперн^мо^<�омі£ари і отамани, що їх призначала Директорія. В їх руках була зосереджена вся реальна влада в провінції. В деяких гу-іириіях було відновлено діяльність дореволюційних органів місько-і и і томського самоврядування — земські зібрання та земські управи і міські думи та міські управи. Майже скрізь діяли революційні Ради робі гничих і селянських депутатів.24 червня 1919 року Міністерство внутрішніх справ затвердило ІНС'і рукцію "Про тимчасову організацію влади на місцях". Відповідно Інструкції волосний комісар призначався на посаду повітовим, нош іовий — губернським і затверджувався Міністерством внутрішніх нр.ін. Губернського комісара призначав Міністр внутрішніх справ іисрджувала Директорія. Виконавчими органами на рівні повіту і• V ііи комісаріати, а на рівні губернії — управління. Останнє поділя-ноі її на п'ять відділів: загальний, адміністративний, паспортний, ііи лекції міліції, бухгалтерсько-рахунковий.Значно ширшими, в порівнянні з часами Центральної Ради, були Повноваження комісарів, які наглядали за виконанням розпорядженьіральної влади, здійснювали мобілізаційну роботу і керівництвоМіліцією, інформували населення про діяльність уряду. Окрім цього рнський комісар наділявся правом видавати обов'язкові поста-н щодо охорони громадського порядку, спокою і республікансь-паду і здійснював загальне керівництво органами самовряду-і п містах — міськими думами та управами і в земствах — земсь-і ими иііраннями та земськими управами. Передбачалося, що інструк-берігатиме чинність до прийняття Закону "Про систему управ- ПІНІїм на місцях".
34.Загальна характеристика законодавчої діяльнісіь Директорії

Директорія відновила дію Закону Центральної ради на персонально – персональну автономію від 9 січня 1919 року. У Законі від 14 лютого 1919 року «Про порядок внесення і затвердження законів в УНР» робиться спроба регламентувати законодавчий процес. Законопроекти готувалися міністерствами і подавалися голові уряду, який потім вносив їх на розгляд Ради Народних Міністрів, яка після схвалення направляла законопроект для заключного редагування до Державної канцелярії. Після цього законопроект потрапляв на розгляд Директорії і набирав чинності після затвердження. У Законі «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР» від 12 листопада 1920 року містився спеціальний розділ – «Законодавство УНР»
35. причини поразки державницьких змагань 1917-1921 р.

Дослідження українських визвольних змагань 1917–1920 рр. розпочалося їх безпосередніми учасниками –представниками української політичної еміграції в20-х роках ХХ ст. На думку Я. Грицака, наукові дискусіїнавколо характеру української революції 1917–1923 рр.і причин її поразки виросли з політичної суперечки, якувели між собою в еміграції дві групи українських політиків. Перша група, що виводилася з консервативноготабору, перекладала всю вину на українську революційну еліту. Керівники Центральної Ради і Директорії,твердила консервативна історіографія в особі В. Липинського, В.Кучабського та Д.Дорошенка, припустилася низки стратегічних помилок. Їхня провина полягала всоціалістичному експериментуванні, нерозумінні державних інтересів, свідомому відштовхуванні від управління державними справами фахових і досвідчених кадрів лише на тому ґрунті, що вони не були соціалістичними або за своїм походженням піднімалися вище селянства й інтелігенції. Крім того, О. Назарук виокремлює серед причин поразки революції неузгодженість дій і позицій галичан і наддніпрянців, а також звертає увагу на "недостачу відповідної освіти в національно-державницькому дусі", велику кількість партій іборотьбу між ними за владу .Друга емігрантська група, представлена українськими соціалістами різних відтінків, вбачала головну причину поразки у низькій національній і політичній свідомості народних мас, що у критичні моменти не надаливирішальної підтримки українській революції, а також недорозвиненістьукраїнської національної ідеї та неготовність українського народу до боротьби за власну державність. Наїхню думку саме українська революція стала каталізатором формування як української нації, так і українськоїнаціональної ідеї
36. Варшавський та Ризький мирні договори.

У березні — квітні українська делегація вела напружені переговори з польським урядом, які 28 квітня 1920 року закінчилися укладенням Варшавського догодоговору За цим договором Польща визнала Директорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР. Польський уряд зобов'язувався не укладати ніяких угод з третіми країнами, вороже налаштованими до України. Польща визнавала за УНР право на територію східніше польського кордону 1772 року. Отже, Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною територіальних поступок. До Польщі відходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і Волині.За умовами Варшавського договору об'єднанні збройні сили Польщі і УНР в кінці квітня 1920 року розпочала наступ на більшовиків. 6 травня польсько-українські війська оволоділи Києвом. Та згодом радянське командування перегрупувало сили і завдало ряду поразок об'єднаним силам.12 жовтня 1920 року між польською і радянською сторонами було укладене перемир'я. Польський уряд зрадив Україну і залишив армію УНР напризволяще. 21 листопада армія УНР після виснажливих боїв з більшовиками відступила за Збруч і була інтернована польськими військами.18 березня 1921 року у Ризі було підписано Ризький мирний договір між Польщею і радянською Росією. В обмін на територіальні поступки Польща визнала УСРР і зобов'язалась заборонити перебування на своїй території всіх антибільшовицьких сил і уряду УНР. Правобережну Україну було поділено: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь — радянській Україні.Ризький мирний договір поклав край існуванню УНР, боротьба за яку тривала чотири роки. І хоча Українська держава не змогла утвердитись, її існування суттєво вплинуло на подальшу долю української національної державності.
37. Утворення ЗУНР.

Офіційна передача влади в Галичині полякам була призначена на 1 листопада 1918 р. Українські націоцально-патріотичні сили вирішили випередити поляків. Військовий комітет, який був створений ще у вересні ухвалює рішення зайняти до ранку всі найважливіші стратегічні об'єкти Львова — пошту, банки, телеграф тощо. Протягом листопада українці взяли владу у всій (Східній Галичині. її встановлення проходило безкровно, без жертв, як серед військових, так і серед мирного населення.У відозві від 1 листпттяпя 1918р. Українська Національна Рада проголосила створення національної держави, її назву й територію визначив Закон від 13 листопада 1918р «Держава... має назву Західноукраїнська Народна Республіка»; вона представляє собою колишні австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковиною і з українськими частками колишніх угорських столиць (комітатів). Закон затверджував державну самостійність ЗУНР.
38. Органи влади та управління ЗУНР.

Уряд ЗУНР — Державний секретаріат — було утворено 9 листопада 1918 року. До його складу входило 14 секретарств: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, фінансів, юстиції, торгівлі і промислу, шляхів, земельних справ, харчових справ, пошти і телеграфу, праці і суспільної опіки, суспільного здоров'я, освіти, публічних робіт, віросповідання. Очолював Державний Секретаріат — прем'єр. Ним було обрано К. Левицького.

10 листопада 1918 року прем'єр і члени уряду принесли присягу на вірність українському народові і державі.На початку січня 1919 року К. Левицький іде у відставку. Прем'єром призначається С. Голубович. У складі уряду було утворено ще три секретарства — польське, єврейське і німецьке. Цим кроком уряд намагався прилучити до процесу державотворення представників національних меншин.Згодом за рахунок об'єднання секретарств їх кількість була скорочена до десяти. Було ліквідовано секретарство праці і суспільної опіки, суспільного здоров'я. Ці секретарства стали відділами секре-таріату внутрішніх справ.ЦСл
39. Судова система ЗУНР

Прпцівникам судових органів пропонувалося принести присягу на вірність українському народу й державі. Ті, хто скомпрометував себе антиукраїнською діяльністю й переконаннями, були звільнені.У лютому 1919 р. Державний секретаріат судових справ одержав доручення провести судову реформу. Уся територія ЗУНР була розділена на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно, належало вибрати окружні й повітові суди. Надавалася гарантована можливість вибрати своїх суддів національним меншинам: поляки повинні були вибрати 25 суддів, євреї — 17.У лютому 1919 р. приймається ряд законів, спрямованих на вдосконалення діяльності судових органів.Закон«Проскорочення підготовчої судової служби» скоротив термін стажування суддів із трьох до двох років. Закон «Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних» припинив вибори присяжних у зв'язку з умовами військового часу. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їхнього складу входили голова й два члени. Згідно з законом від 15 лютого створювалися дві вищі судові інстанції: Вищий суд і Найвищий державний суд. До їхнього обрання функції другої й третьої судової інстанцій виконували Окремий судовий сенат другої інстанції й Окремий судовий сенат третьої інстанції. Вони були створені 8 березня 1919 р. при окружному суді в Станіславі.
40. Місцеві органи влади

Місцева влада та управління. 1 листопада 1918 року Українська -—Національна Рада проголосила ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління і закликала народ до створення нових, українських. На протязі місяця вибори до місцевих органів владТГуп'равл1нШїройшли на всій території ЗУНР. Такими органами стали: у селах та містах — громадські і міські комісари; у повітах-повітові комісдрді. У всіх адмТй1сТ^:ртІ№НТ5"-терит6рТа1іьних одиницях були створені'^гприбічш ради.", які виконували функції дорадчого органу. Повітового комісара призначав державний секретар внутрішніх справ, а сільських, міських комісарів і "прибічні" ради обирало населення. За законом "Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки" від і6щшшадаЛ9ИЦ>оку повітовий комісар був вищим представником влади у повіті. Він затверджував обрані кандидатури сільських і міських комісарів. Йому належало прано розпуску "прибічних" рад і призначення нових виборів до них. Крім цого повітові комісари повинні були: 1) оберігати інтересщк-раїнської державності та протидіяти будь-яким спробам завдати їй шкоду; 2) орйймапппзиЖівід службовців повітових служб; 3) прий-кцщцзішення у випадку відмови австрійських службовців від виконання своїх обов'язків; 4) затверджувати розпорядження повітових Властей; 5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню; 6) ідійснювати нагляд за діловодством усіх державних органів і службових осіб у повіті. Закон регламентував також порядок виборів, структуру та функції "прибічних" національних рад.Таким чином, у короткий термін було сформовано досить чітку (ін гему центральних та місцевих органів влади і управління. Слід погодитись з О. Субтельним в тому, що "надзвичайно швидке й ефек-Ювне створення адміністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко які з нових східноєвропейських псржав, не кажучи вже про уряди Східної України".

УНР
41. законодавча діяльність ЗУНР

проводила радикальні зміни у соціально-політичній сфері, економіці, освіті, культурі тощо. 15 лютого 1919 р. Українська національна рада прийняла Закон про державну мову – українську;притому, національним меншинам гарантувалось право послуговуватись усно і письмово в офіційних відносинах з державною владою рідною мовою, а державним інституціям надавати відповідь рідною мовою цих громадян. Національним меншинам гарантувалось право вільно розвивати свою мову, культуру, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, видавати періодичні видання.

У квітні був виданий Закон про громадянство і правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій – ними могли бути лише громадяни ЗУНР, віком до 40 р., “бездоганної поведінки”, які володіють українською мовою і мовою хоча б однієї з національних меншин. Не могли стати державними службовцями особи, які притягались до кримінальної відповідальності, вчинили проступки проти публічного порядкучиморалі, а також корисливі особи, неоплатні боржники і деморалізуючігромадськість особи. Прийняті на державну службу особи повинні були пройти 1-річне стажування, а опісля скласти усний і письмовий іспити із законодавства, вміння користуватись ним, вміння складати відповідні документи, знання своїх прав і обов`язків.

Влада ЗУНР займалась також соціально-економічними проблемами, передусім земельною, над якою працювали усі політичні партії і спеціальна комісія Української національної ради, яку очолив Лев Бачинський. Врешті, у квітні 1919 р. був ухвалений Закон про земельну реформу, який передбачав конфіскацію земель поміщиків та інших великих землевласників понад встановлений максимум – ці землі переходили у земельний фонд ЗУНР, з якого мали наділятись безземельні і малоземельні селяни. Встановлення земельного “максимуму”, розв`язання питання про розподіл землі між селянами за викуп чи без нього, про конфіскацію земель у власників з компенсацією чи без неї – покладалось на розгляд Сейму. Проводилась діяльність, спрямована на поліпшення охорони праці, санітарних умов, підвищення заробітної плати, поліпшення житлових умов робітників.

Внаслідок повного економічного виснаження краю у війні гостро стояла продовольча проблема – воюючі сторони конфісковували у населення усі харчі, промислові товари, одяг, транспорт;населення, особливо у гірських повітах, голодувало. Було створено харчовий виділ, який очолив Степан Федак, і взято на олік усі запаси харчів і товарів першої необхідності. Для міської бідноти, дітей, людей похилого віку відкривались дешеві або безкоштовні їдальні. Було уведено 2 дієтичні (безм`ясні)дні на тиждень, заборонено питлювати збіжжя, випікати печиво. Було заборонено вивіз продовольства за межі держави. Сільській і міській бідноті було виділено грошову допомогу – 10 млн. гривен. Значну продовольчу (зерно, цукор тощо) і грошову (5 млн. гривен для закупівлі картоплі) допомогу надав уряд УНР. З деякими державами (Чехословаччиною, Австрією) уряд ЗУНР уклав торгівельні угоди, які, однак, не встигли реалізуватись.

Розв`язувалось питання охорони здоров`я– відкривались лікарні, поліклініки, медпункти, аптеки; проводилась рішуча боротьба з епідеміями, основними носіями яких були колишні військовополонені.

Були значні здобутки у галузі освіти – передусім, розпочалась українізація школи: у кожному населеному пункті відкривались українські початкові школи – усього: 30 середніх шкіл (з них 20 гімназій), 3 реальні школи, 7 учительських гімназій; притому, існуючі школи національних меншин зберігались і не вимагалось жодного дозволу для відкриття нових, лиш в них вводились як обов`язкові предмети українська мова, географія і історія України. Було створено спеціальне видавництво навчальної літератури;розроблялись нові шкільні програми. Дозволялось відкривати приватні школи. Планувалось відкрити український університет. Вчителям (а також медичним працівникам, залізничникам, зв`язківцям та ін.) значно підвищили заробітну плату і пенсії.
42. Акт злуки від 22 січня 1919 р., його зміст та значення

На першому ж засіданні у Станіславі 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ухвалила Передвступний договір про об'єднання всіх українських земель в одній державі,"але за умови, що до скликання Українських установчих зборів вся влада в Галичині залишається за Українською Національною Радою і Державним Секретарством. Рішення було прийнято від імені всіх західноукраїнських земель. "Від сьогоднішнього дня, — заявив Є. Петрушевич, — існує тільки одна Українська Народна Республіка".Для участі в урочистому акті возз'єднання було затверджено представницьку делегацію у складі 65 чоловік. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі УНР, який вважався Всеукраїнським передпарламентом.Акт соборності (возз'єднання, злуки) відбувся 22 січня 1919 року на Софіївському майдані у Києві. В Універсалі, який було проголошено з цієї нагоди, говорилося: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка". Наступного дня з'явилися відповідні постанови Трудового Конгресу. Відтепер ЗУНР мала офіційно називатися Західною Областю Української Народної Республіки.

Але через війну практичне злиття двох державних утворень відкладалося на майбутнє — до Всеукраїнських установчих зборів, обраних як Наддніпрянською, так і Наддністрянською Україною. Фактично ж ЗУНР і надалі продовжувала діяти як окреме державне утворення. Подальші події знову розвели уряди ЗУНР і Директорії. Акт Злуки від 22 січня 1919 року так і залишився символом споконвічних прагнень українського народу до возз'єднання. Головними причинами, які не дали можливості втілити злуку в життя були соціально-політичний консерватизм, взаємна нетерпимість лідерів двох державних утворень, їх різні зовнішньополітичні орієнтири. А разом все це привело до падіння як УНР так і ЗУНР.
43. причини та наслідки падіння ЗУНР

Війна ЗУНР з Польщеюпродовжувалась, набуваючи усе більшого масштабу. Польщу як розвинутішу державу зі значно більшим економічним і військовим потенціалом, людськими резервами та сильнішою і дієвішою дипломатичною службою підтримували, передусім, США і Франція, за сприяння яких у Польщу була перекинута з Франції сформована і озброєна понад 70-тисячна армія генерала Ю.Галлера, яку польський уряд відразу ж зіслав проти ЗУНР. Дипломатичні місії Антанти, які надсилались у Галичину, здебільшого підтримували позицію Польщі. Проблема Східної Галичини неодноразово розглядалась на засіданнях Ради десятьох і Верховної воєнної ради Антанти, притому на них запрошували польських делегатів або зачитували їх меморандуми, натомість українську делегацію не запросили жодного разу – цьому категорично протистояли головуючий Ради десятьох прем`єр-міністр Франції Жорж Клемансо і головуючий Верховної воєнної ради французький маршал Фердинанд Фош; а делегаціїЗУНР на час засіданняПаризькоїмирноїконференціїфранцузька влада не видала візи для приїзду у Францію,і протримала її у Відні. Польська влада постійно надсилала до усіх держав Антанти меморандуми і заяви, в яких вказувала на Східну Галичину як історично польську територію, а українців як русинів – етнографічну групу польського народу, і наголошувала на їхній надмірній відсталості для творення власної держави та великій схильності до пробільшовицьких тенденцій.

Коли у лютому 1919 р. реорганізована українська армія перейшла у контрнаступ і змусила поляків відступити, з Парижа командувачу УГА і урядові ЗУНР відразу ж була надіслана телеграма з вимогою-ультиматумом негайно припинити військові дії і чекати нову комісію Антанти, яка, прибувши, дійшла висновків знову на користь польської сторони;а у той час польські збройні сили отримали змогу перегрупуватись і поповнитись, відтак, зупинили український наступ. У травніРумунія, підтримана Францією, почала окупацію Покуття, під загрозою опинився Станиславів.

У червні 1919 р. Є.Петрушевич Українською національною радою був призначений диктатором, і призначив командувачем УГА генерала УНР О.Грекова, і українці почали контрнаступ проти польських військ по усьому фронту. Однак, 25 червня Верховна воєнна рада Антанти з метою “забезпечити мирне населення і майно Східної Галичини від більшовицьких банд” прийняла рішення уповноважити збройні сили Польської республіки зайняти усю Галичину. Державний секретар США Р.Лансінг мотивував це тим, що українське населення краю на 60%неписемне, тож не здатне до державотворення, а тому спершу повинне “дозріти до автономії” у складі Польщі. Хвиля протестаційних зборів і віч по усій Східній Галичині та протести делегацій ЗУНР і УНР у Парижі не вплинули на позицію Антанти.

Під тиском польської армії 16-18 липня 1919 р. основна частина УГА, державні органи, установи і організації ЗУНР і тисячі біженців перейшли через р.Збруч на територію УНР, а менша частина військ УГА перейшла на територію Чехословаччини, де була інтернована.

У листопаді 1920 р. представники Є.Петрушевича на сесії Ліги Націй у Женеві передали ноту з обсяжним меморандумом про переслідування українського населення, що перебувало під польською окупацією в Галичині. У лютому 1921 р. Рада Союзу народів ще раз розглядала справу Галичини у Парижі і вирішила, що Галичина не належить до Польщі, а тому польський уряд не має формального мандату на створення там своєї цивільної адміністрації, оскільки Галичина перебуває лише під його тимчасовою окупацією, відтак сувереном Галичини були визнані держави Антанти, тож справа була передана на вирішення Раді послів. У вересні 1921 р. Рада Союзу народів знову звернула увагу на невирішеність справи Галичини, відтак під впливом світової спільноти польський Сейм ухвалив 26 жовтня 1922 р. Воєводську Конституцію для Галичини, що, насправді, було лише декларативною заявкою.

Врешті, 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Парижі прийняла рішення визнати Східну Галичину без жодних застережень частиною Польщі. У травні 1923 р. Президент Є.Петрушевич розпустив еміграційні уряд та усі інші органи і установи, а також дипломатичні представництва і місії ЗУНР, що остаточно завершило існування ЗУНР. Зрозумівши хибність беззастережної, сліпої віри влади ЗУНР у справедливість і демократизм західних держав, у виступі на засіданні Ліги Націй у 1923 р. Є.Петрушевич виголосив:“Самими голослівними заявами і протестами, самим пасивним чеканням на ласку світу український нарід нічого не осягне, коли не докаже своєї волі до державної незалежності активною боротьбою”.
44.Бреська мирна угода: її зміст та значення

В своём окончательном варианте договор состоял из 14 статей, различных приложений, 2 заключительных протоколов и 4 дополнительных договоров (между Россией и каждым из государств Четверного союза), согласно которым Россия обязывалась сделать множество территориальных уступок, также демобилизовав свои армию и флот.

От России отторгались привислинские губернии, Украина, губернии с преобладающим белорусским населением, Эстляндская, Курляндская и Лифляндская губернии, Великое княжество Финляндское. Большинство этих территорий должны были превратиться в германские протектораты либо войти в состав Германии. Также Россия обязывалась признать независимость Украины в лице правительства УНР.

На Кавказе Россия уступала Карсскую область и Батумскую область.

Советское правительство прекращало войну с Украинским Центральным Советом (Радой) Украинской Народной Республикой и заключало с ней мир.

Армия и флот демобилизовывались.

Балтийский флот выводился из своих баз в Финляндии и Прибалтике.

Черноморский флот со всей инфраструктурой передавался Центральным державам.

Россия выплачивала 6 миллиардов марок репараций плюс уплата убытков, понесенных Германией в ходе русской революции — 500 млн золотых рублей.

Советское правительство обязывалось прекратить революционную пропаганду в Центральных державах и союзных им государствах, образованных на территории Российской империи.

От Советской России была отторгнута территория площадью 780 тыс. кв. км. с населением 56 миллионов человек (треть населения Российской империи) и на которой находились (до революции): 27 % обрабатываемой сельскохозяйственной земли, 26 % всей железнодорожной сети, 33 % текстильной промышленности, выплавлялось 73 % железа и стали, добывалось 89 % каменного угля и изготовлялось 90 % сахара; располагались 918 текстильных фабрик, 574 пивоваренных завода, 133 табачных фабрики, 1685 винокуренных заводов, 244 химических предприятия, 615 целлюлозных фабрик, 1073 машиностроительных завода и проживало 40 % промышленных рабочих[4]:286.

По оценке Ричарда Пайпса, на отторгаемых от России территории проживало 26 % населения России, и одна треть её горожан, производилось 37 % всей селькохозяйственной продукции, располагалось 26 % железнодорожных путей, 28 % промышленных предприятий, две трети угольных шахт и железных рудников. По итогам Брестского мира площадь Германии вырастала в три раза.

Одновременно Россия выводила с указанных территорий все свои войска, а Германия, наоборот, туда вводила и сохраняла за собой контроль над Моозундским архипелагом и Рижским заливом. Кроме того, русские войска должны были покинуть Финляндию, Аландские о-ва близ Швеции, округа Карс, Аргадан и Батум передавались Турции. С линии Нарва — Псков — Миллерово — Ростов-на-Дону, на которой в день подписания договора находиись немецкие войска, они должны были быть выведены только после подписания всеобщего договора.

В приложении к договору гарантировался особый экономический статус Германии в Советской России. Граждане и корпорации Центральных держав выводились из-под действия большевистских декретов о национализации, а лица, уже утратившие имущество восстанавливались в правах. Таким образом, германским гражданам разрешалось заниматься в России частным предпринимательством на фоне происходившего в то время всеобщего огосударствления экономики. Такое положение дел на какое-то время создало для русских владельцев предприятий или ценных бумаг возможность уйти от национализации, продав свои активы немцам.

Брестский договор восстанавливал крайне невыгодные для России таможенные тарифы 1904 года с Германией. Кроме того, при отказе большевиков от царских долгов (произошедшем в январе 1918 года) Россия вынуждена была подтвердить все долги Центральным державам, и возобновить по ним выплаты.

Брестский мир, в результате которого от России были отторгнуты большие территории, закреплена потеря значительной части сельскохозяйственной и промышленной базы страны, вызвал резкую реакцию не только внутрипартийной оппозиции («левые коммунисты»), но и практически всех политических сил, как справа, так и слева.

Опасения Дзержинского Ф. Э., что «Подписав условия, мы не гарантируем себя от новых ультиматумов», частично подтверждаются: продвижение германской армии не ограничилось пределами зоны оккупации, определённой мирным договором. Немецкие войска 22 апреля 1918 года захватили Симферополь, 1 мая Таганрог, а 8 мая Ростов-на-Дону, вызвав падение на Дону советской власти.

Брестский мир послужил катализатором[24] образования «демократической контрреволюции», выразившейся в провозглашении в Сибири и Поволжье эсеровских и меньшевистских правительств, восстании левых эсеров в июле 1918 года в Москве и вообще перехода гражданской войны от локальных стычек к широкомасштабным сражениям.
45. Система органів влади та управління влади УССР

І Всеукраїнським з’їзд Рад, який працював 11-12 грудня 1917 року, прийняв резолюцію «Про організацію влади в Україні», в якій проголосив, що «Україна проголошується Республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів». Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з’їзд Рад. В перервах між з’їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет. Вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України був уряд – Народний Секретаріат. Центральними органами управління були секретарства, які очолювали народні секретарі. 17 грудня 1919 року було створено 11 народних секретарств: військових справ, внутрішніх, праці, торгівлі та промисловості, фінансів, землеробства, продовольства, міжнаціональних справ, народної освіти, шляхів сполучення, пошт і телеграфів, судових справ. 29 січня 1919 року уряд радянської України став іменуватися Радою Народних Комісарів УСРР. Центральні органи управління отримали назву «народні комісаріати». 28 листопада 1918 року за вказівкою ЦК РКП(б), який ігнорував існування Народного Секретаріату як уряду України, в Курську було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який навіть не намагався проводити самостійну державну політику. 11 грудня 1919 року створюється Всеукраїнський революційний комітет – фактично вищий законодавчий і виконавчий орган радянської влади в Україні. Місцевими органами влади були проголошені Ради робітничих селянських і солдатських депутатів і їх виконавчі комітети.
46. Конституція УСРР 1919.

ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад відкрився 6 березня 1919 р. у Харкові. На з'їзді були заслухані військове, продовольче і земельне питання, а також прийнята Конституція УСРР.Спочатку проект Конституції УСРР був обговорений на III з'їзді КП(б)У, який відбувся на початку березня 1,919 р. З'їзд визнав необхідним прийняти для УСРР Конституцію РРФСР, допускаючи її зміни залежно від місцевих умов.Прийнята на III Всеукраїнському з'їзді Рад Конституція УСРР стає юридичною основою державного бупів-ипитва в радянській Україні. Текст Конституції УСРР Оуттєво відрізнявся від Конституції РРФСР як за обсягом, так і за змістом.Конституція УСРР складалася з чотирьох розділів: І Загальні положення; II — Конструкція радянської іц; III — Декларація прав і обов'язків трудящого і ■ і і м луатованого народу України; IV — Про герб і прапор УСРР. Другий розділ підрозділявся на підрозділи:

А. — Організація центральної влади і Б. — Організація радянської влади на місцях.У Декларації визначалася соціальна основа нової державності — диктатура пролетаріату і її політична основа — система Рад робітничих, селянських і червоно-армійських депутатів. Звичайно, проголошення диктатури пролетаріату було фікцією, фактично проголошувалася диктатура більшовицької партії.,Найвищим оргадожлади Конституція оголосила |Всеукраінськ.ийп'їз Раа в період між з'їздами —]Все-\траТнькйи~пен'ггьни'й "вИКонавчйй_Коміте?який створювався з'їздомівідг£ОВІдав перегг ним. ВУЦВК формував уряд —[Раду Народних Комісарівдяка складалася з народних комісарів, що очолювали галузеві народні комісаріати. В організації та діяльності вищих органів влади і управління не було розділення на гілки влади. Навіть РНК мала право видавати закони.
47. Утворення рядянської судової системи.

Ліквідація судової системи, правоохоронних органів, залишків структур державного апарату царського режиму, Тимчасового уряду, Центральної Ради, Гетьманату і Директорії була складовою частиною більшовицької програми.

Юридичним оформленням радянського судового будівництва в Україні була постанова Народного секретаріату України «Про введення народного суду» від 4 січня 1918 р.Народні суди повітів і міст були головною ланкою судової системи. За постановою створювалися дільничні, повітові і міські народні суди. Постанови і рішення народного суду були остаточними і не підлягали апеляційному та касаційному оскарженню.Постанова від 4 січня 1918 р. передбачала створення революційних трибуналів. 23 січня 1918 р. приймається Положення про революційні трибунали, у якому були регламентовані питання їх організації і процесуальної форми діяльності.У перший рік свого існування радянська влада захоплювалася ідеєю перерозподілу компетенції між державними та громадськими органами на користь останніх. Не обійшло це й судову систему. Постановою Народного секретаріату від 20 січня 1918 р. з підсудності народного суду вилучався цілий ряд справ. Так, житлові питання передавалися на розгляд житлових камер при місцевих радах, земельні питання підлягали розгляду в селянських земельних комітетах, справи, пов'язані із соціальним страхуванням, розглядалися в страхових органах, примирливих камерах, трудові спори повинні були розв'язуватися у відділах роботи місцевих рад.19 лютого 1919 р. РНК УСРР прийняла Декрет про суд, яким скасовувалися усі суди, організовані попередніми режимами. Серед юридичних актів, які формували судову систему, слід назвати Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР від 20 лютого 1919 р., Декрет РНК УСРР «Про затвердження Верховного касаційного суду » від 16 квітня 1919р., Інструкцію НКЮ УСРР «Про судовий устрій» від 12 травня 1919 р.У системі судів, які створювалися радянською владою, центральне місце належало революційним трибуналам, які створювались по одному на губернію. Чи-, сельний склад трибуналу встановлював губвиконком, але він не міг бути менше 15. Справи розглядалися в складі 5, а з березня 1920 р. — у складі 3 членів трибуналу. Члени трибуналу обиралися губвиконкомом строком на 6 місяців. Попереднє слідство здійснювали особливі народні слідчі. Для виконання функцій звинувачення і захисту створювалися колегії обвинувачів і колегії правозахисників. До компетенції трибуналів відносилися справи про контрреволюційні злочини, державну зраду, шпигунство, посадові злочини, спекуляцію тощо. У 1920 р.(ревтрибуналам були передані також справи про бандитизм, розбій, грабіж, розкрадання і деякі інші злочини.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 14

Схожі:

Структура юриспруденції(наук про державу право) Юридична наука — це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про...	Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає... Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
ШПАРГАЛКИ з Теорії Держави І Права Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства,...	Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною... Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн... Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній послідовності, на основі виявлення...	МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Тема Загальна... Характерні особливості зародження та розвитку держави та права Стародавнього Сходу
Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку	Реферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави і права Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ з курсу “Історія держави і права України” Виникнення і розвиток Скіфо-Сарматської держави (суспільно-політичний лад; джерела та основні риси права)	ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ Основні закономірності та причини виникнення держави. Основні теорії походження держави

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання