|
|
Скачати 7.32 Mb.
|
Основним нормативним актом в області охорони здоров'я є «Основи законодавства України про охорону здоров'я», які введені в дію з 19 листопада 1992г. Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих початків охорони здоров'я, визначення його мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів...(ст. 13). Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади (ст. 14) Спеціально уповноваженим центральним органом державно-виконавчої влади в області охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, на місцях - органи місцевої держадміністрації (ст. 15). Безпосередню охорону здоров'я населення виконує санітарно-профілактичні, лікувальне-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторне-курортні, аптечні, науково-медичні і інші установи охорони здоров'я. Ст.74 Основ законодавства про охорону здоров'я України так визначає осіб, які можуть займатися медичною і фармацевтичною діяльністю в Україні: "Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, що мають відповідну спеціальну освіту і що відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Як виняток, по спеціальному дозволу Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу охорони здоров'я, особам без спеціальної освіти дозволяється діяльність в області народної і нетрадиційної медицини. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, що займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, зокрема в області народної і нетрадиційної медицини, встановлюються Міністерством охорона здоров'я України. Відповідальність за дотримання вказаних кваліфікаційних вимог несуть керівники установи охорони здоров'я і ті органи, яким надано надано право видавати дозвіл (ліцензію) на заняття індивідуальної підприємницькою діяльністю в області охорони здоров'я. Право на лікарську діяльність у нас мають також іноземні громадяни і особи без громадянства, що мають постійне місце проживання в Україні, вищі учбові медичні установи, що закінчили тут, і що отримали диплом лікаря. Право на лікарську діяльність можуть отримати і осіб, які закінчили іноземні медичні учбові заклади, у тому числі і громадяни України, які проходили курс навчання на медичних факультетах зарубіжних країн. Ст. 74 Основ передбачає в даних випадках наступне: "Особи, що пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в учбових закладах іноземних держав, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації в порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України, якщо інше не передбачене законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. " Міжнародним договором між Україною і будь-якою країною миру може бути передбачено, що дипломи, видані вищим учбовим закладом України і даної країни визнаються еквівалентними і в таких випадках іншого підтвердження диплома не потрібний. У випадках визнання диплома, виданого іноземною державою, до цього диплома видається посвідчення встановленого зразка. Установам і організаціям наказано приймати як документ про вищу освіту дипломи зарубіжних вузів за наявності даного посвідчення, видані вищими учбовими закладами України, признаються в іншій країні, якщо між цією країною і Україною існує міждержавна угода про взаємне визнання і еквівалентність документів про освіту, включаючи вузівські дипломи. Якщо такої угоди немає, диплом розглядається індивідуально державними органами цієї країни. У деяких країнах це вирішує самостійно працедавець або учбовий заклад після співбесіди, іспиту і т.п. Отримуючи диплом лікаря, молодий фахівець приймає присягу. Згідно ст.76 Основ законодавства України про охорону здоров'я, випускники медичних спеціальностей вищих медичних спеціальностей вищих медичних учбових закладів приносять присягу лікаря України. Ст.77 Основ, перераховує основні професійні права і пільги медичних і фармацевтичних працівників. Вони мають право на: а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності і кваліфікації; б) належні умови професійної діяльності; в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу в п'ять років у відповідних закладах і установах; г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження в установленому порядку сучасних досягнень медичної і фармацевтичної науки і практики; д) безкоштовне користування соціальною, екологічною і спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов'язків; е) обов'язкове страхування за рахунок власника установи охорони здоров'я у разі спричинення шкоди їх життя і здоров'ю у зв'язку з виконання професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством; ж) соціальна допомога з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що наступила у зв'язку з виконання професійних обов'язків. з) скорочений робочий день і додаткова оплачувана відпустка у випадках, встановлених законодавством; и) пільгові умови пенсійного забезпечення; к) пільгове надання житла і забезпечення телефоном; л)безоплатне користування квартирою з опалюванням і освітленням тим, хто проживає в сільській місцевості, надання пільг по сплаті земельного податку, кредитуванню, обзаведенню господарством і будівництву власного житла, придбанню автомототранспорту м) першочергове отримання лікувальне-профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими і протезними засобами; н) створення наукових медичних суспільств, професійних союзів і інших громадських організацій; о) судовий захист професійної честі і гідності. Законодавством можуть бути передбачені інші права і пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть розповсюджуватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, які вони надають медико-санітарну допомогу. Медичні і фармацевтичні працівники мають також право займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю в області охорони здоров'я. Ст. 17 Основ передбачає: держава підтримує і заохочує індивідуальну підприємницьку діяльність в області охорони здоров'я. Дозвіл (ліцензія) на здійснення такої діяльності видається в порядку, передбаченому законодавством. Суперечки про відмову і видачу дозволу (ліцензії) розглядаються в судовому порядку. Заняття медичною і фармацевтичною практикою без наявності відповідної ліцензії вабить відповідальність, передбачену законодавством. Лікар має право застосовувати ризиковані методи діагностики, профілактики, лікування, а також лікарські засоби. Але при реалізації цього права лікарі повинні дотримувати умови, передбачені ст. 42 Основи, а саме: Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони: 1 )відповідають сучасним науково-обгрунтованим вимогам; 2) направлені на запобігання реальній загрозі життю і здоров'ю пацієнта; 3) застосовуються з відома інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар приймає всі належні в таких випадках заходи для запобігання збитку життя і здоров'ю пацієнта. Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних з дією на організм людини) допускається лише у тому випадку, коли воно не може заподіяти збиток здоров'ю пацієнта. Медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта допускається як виняток в умовах гострої необхідності, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування менше того, який передбачається у разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливо (ст.42). Лікар має право застосовувати нові, ще не допущені до загального застосування методи діагностики, профілактики і лікування, а також лікарські засоби. Ст.44 передбачає в даних випадках наступне: на користь лікування хворого і з його згоди, а відносно неповнолітніх і осіб, визнаних судом недієздатними, - з відома їх батьків, опікунів або опікунів лікар може застосовувати такі засоби, але вони повинні бути науково обгрунтовані і застосовуватися в порядку, встановленому Міністерством охорони здоров'я України. Згідно ст.45 Основ, лікар має право застосовувати медико-біологічні експерименти на людях, але при дотриманні наступних умов: 1.Такі експерименти повинні застосовуватися тільки в суспільно корисних цілях. 2. Вони повинні бути науково обгрунтованими. 3. Повинна бути доведена перевага можливого успіху над ризиком тяжких наслідків для здоров'я або життя. 4. Такі експерименти повинні застосовуватися тільки за умови гласності і повної інформованості. 5. Необхідна добровільна згода особи, підмета експерименту. 6. У тих випадках, коли це необхідно, потрібне збереження лікарської таємниці. 7. Порядок проведення медико-біологічних експериментів регулюється законодавчими актами України. Лікар має право видавати посвідчення або свідоцтва про стан здоров'я, про народження, хворобу, смерть відповідно до інструкцій Мінохоронздоров'я України, що діють. Ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я регламентує основні професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників. Медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані: а) сприяти охороні і зміцненню здоров'я людей, попередженню і лікуванню захворювань, надавати своєчасну і кваліфіковану медичну і лікарську допомогу; б) безкоштовно надавати першу невідкладну допомогу громадянам при нещасному випадку і в інших екстремальних ситуаціях; в) поширювати наукові і медичні знання серед населення, пропагувати, зокрема власним прикладом, здоровий спосіб життя; г) дотримувати вимоги професійної етики і деонтології, берегти лікарську таємницю; д) постійно підвищувати рівень професійних знань і майстерності; е) чинити консультативну допомогу своїм колегам і іншим працівникам охорони здоров'я. Медичні і фармацевтичні працівники несуть також інші обов'язки, передбачені законодавством. одним з обов'язків медпрацівників називає обов'язок безкоштовно надавати першу невідкладну медичну допомогу в невідкладних і екстремальних ситуаціях, про цей же обов'язок, але детальніше говорить ст.37 Основ, а саме: "Медичні працівники зобов'язані надавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. У разі загрози життю хворого медичні працівники і інші громадяни мають право використовувати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місцезнаходження хворого з метою надання невідкладної допомоги або транспортування його до найближчої лікувально-профілактичної установи... ст. 1241 КОАП, ст,112УК. Громадянам, яким під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь в порятунку людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безкоштовне лікування і матеріальна компенсація збитку, заподіяного їх здоров'ю і майну." Ст.39 Основ передбачає такий обов'язок лікаря, як обов'язок надання медичній інформації. У цій статті мовиться, що лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мета запропонованих досліджень і лікувальних мерів, прогноз можливого розвитку захворювання, зокрема наявність риски для життя і здоров'я. У особливих випадках, коли повна інформація може заподіяти шкоду здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому випадку він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Таким же чином лікар діє, якщо пацієнт знаходиться в несвідомому стані. Згідно ст.43 Основ, лікар зобов'язаний узяти у пацієнта згоду на медичне втручання. Згода об'єктивно інформованого дієздатного пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики і лікування. Якщо пацієнт не досяг 15-річного віку або був визнаний судом недієздатним або по фізичному стану не може повідомити про своє рішення, медичне втручання можливе з відома батьків або інших законних представників пацієнта. Відносно осіб з 15 до 18 років і обмежено дієздатних - подвійна згода. У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю хворого, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Якщо відсутність згоди може привести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право узяти з нього письмове підтвердження, а при неможливості його отримання, засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і він може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це в органи опіки і опікування. Ст.40 "Лікарська таємниця", в ній мовиться про те, що медичні працівники і інші особи, яким у зв'язку з виконання професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд і їх результати, інтимну і сімейну сторону життя громадянина, не має права розголошувати ці відомості, окрім передбачених законодавством випадків. Ст.40 Основ також передбачає, що при використанні інформації, складовій лікарську таємницю, в учбовому процесі, науково-дослідній роботі, зокрема у випадках її публікації в спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта. Ст.52 Основ передбачає обов'язок медичних працівників надавати медичну допомогу хворому, що знаходиться в критичному для його життя положенні. Ця стаття визначає, що активні заходи по підтримці життя хворого продовжуються аж до констатації необоротної смерті. Цією ж статтею медичним працівникам заборонено здійснення эутаназии. Основи передбачають обов'язок органів і установ охорони здоров'я здійснювати спеціальні заходи профілактики і лікування соціально небезпечних захворювань. До таких захворювань Основами віднесені: туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія (ст.53). Ст.6 основ законодавства України про охорону здоров'я передбачає право громадян на охорону здоров'я: "Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний відхід і соціальне обслуговування і забезпечення, необхідний для підтримки здоров'я людини; б) безпечну для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; в) санітарно-епідемічний належний стан території і населеного пункту, де він проживає; г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку; д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і установи охорони здоров'я; е)правдиву і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі чинники риски і їх ступінь; ж)участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій по формуванню державної політики в області охорони здоров'я; з)участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні експертизи з цих питань в порядку, передбаченому законодавством; и) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я; й) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я; к) відшкодування заподіяного здоров'ю шкоди; л) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, установ і органів охорони здоров'я; Законодавством України можуть бути визначені і інші права громадян в області охорони здоров'я. Громадянам України, що знаходяться за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і об'ємі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. " Основи в ст. 8 передбачають державний захист прав громадян на охорону здоров'я, у разі порушення законних прав і інтересів громадян в області охорони здоров'я, громадянин може звернутися до суду, оскаржити неправомірні дії посадових осіб, зажадати відновлення порушеного права і відшкодування заподіяного збитку. Проте, в деяких випадках, права громадян можуть бути, декілька обмежені, що пов'язане із станом здоров'я цих громадян. Ст.9 Основ передбачає такі обмеження, а саме: "На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути, тимчасово мулу постійно визнані непридатними за станом здоров'я до професійної або іншій діяльності, пов'язаній з підвищеною небезпекою для тих, що оточують, а також з виконанням певних державних функцій. Застосування примусових мерів медичного характеру до осіб, що зробили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних мерів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законодавством. Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку. Основи законодавства України про охорону здоров'я передбачають і обов'язки громадян в області охорони здоров'я. Так, ст. 10 передбачено, що громадяни України зобов'язані піклуватися про своє здоров'я і здоров'я інших громадян; зобов'язані проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення, в передбачених законодавством випадках; надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, що знаходяться в загрозливому для життя і здоров'я стані (порушення цього обов'язку спричиняє за собою в деяких випадках кримінальну відповідальність по ст. 112 УК). Дана стаття передбачає: "Ненадання допомоги особі, що знаходиться в небезпечному для життя і здоров'я положенні, при нагоді надати таку допомогу, або не сполучення про таке положення особи належним установам або особам, якщо внаслідок цього наступила смерть або тяжкі тілесні ушкодження, покарання виправними роботами на строк до одного року або суспільним осудом. Окрім вищезазначених, на громадян можуть покладатися і інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я. Основи законодавства України про охорону здоров'я регламентують також права і обов'язку іноземних громадян і осіб без громадянства в області охорони здоров'я. Якщо іноземні громадяни і особи без громадянства постійно проживають на території України, вони користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в області охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами або законодавством України. Права і обов'язки в області охорони здоров'я іноземних громадян і осіб без громадянства, що тимчасово знаходяться на території України, визначаються законодавством і міжнародними договорами (ст. 11). |
| Правов і та орган і зац і йн і основи охорони праці Відповідальість посадових осіб і працівників за порушення вимог законодавства про охорону праці |
ПЛАН РОБОТИ районного методичного об’єднання вихователів та музичних... України «Про охорону життя і здоров’я дітей», Положенням про дошкільний навчальний заклад та Положенням про навчально-виховний комплекс,... |
| О.І. Ващенко Використання усної народної творчості, віршів, афоризмів... Підготувала: О.І. Ващенко – учитель основ здоровя, Бахмацька гімназія. Матеріали до уроків. Основи здоров’я. 2012. 56 с |
Тема Дата Що вивчає предмет «Основи здоров'я». Здоров'я та його ознаки. Порушення здоров'я (травми, захворювання та їх профілактика) |
| ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ НАКАЗ На виконання Закону "Про охорону праці" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року №64 "Про заходи щодо виконання... |
5 -9 класи загальноосвітніх навчальних закладів ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА «Основи здоров’я» передбачає розвиток здоров'язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення,... |
| Закон про охорону праці визначає основні положення щодо реалізації... Предметом охорони праці є вивчення факторів виробничого середовища, організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов, у яких... |
Діаграми для самостійної роботи учнів, курс «Основи здоров’я», 2... Познач знаком «+» нáзви небезпечних речовин Познач «+» те, що зміцнює твоє здоров’я |
| УРОК 1 Тема : Вступ. Життя як феномен. Здоров’я як явище людського... Формування навичок роботи в групі, виховання відповідального ставлення до свого життя і здоров’я |
Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст ст. 31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів... |