|
|
Скачати 7.32 Mb.
|
|
Для органів держави характерні наступні ознаки: 1) правова основа діяльності, тобто організація, структура, функції, завдання, цілі, компетенція державних органів встановлюється чинним законодавством; 2) наявність владних повноважень, зокрема можливість застосування в необхідних випадках примушення; 3) дія від імені держави; 4) видання обов'язкових для виконання актів (нормативно-правових і правоприємних) в межах закріпленої за ними компетенції; 5) робота в державних органах є для державних службовців професією, тобто роботою на професійній основі. Всі державні органи розрізняються за різними класифікаційними ознаками. Найчастіше органи держави класифікуються на основі принципу розділення влади на законодавчі, старанні і судові. Розділення єдиної державної влади на три гілці відноситься до найважливіших принципів організації і діяльності державних органів. Вчення про розділення влади має стародавню історію, але дана теорія отримала найбільш закінчений і аргументований вигляд завдяки ученню французького юриста і політичного мислителя Ш. Монтеськье. Згідно ученню Ш. Монтеськье, основною метою розділення влади є усунення зловживання державною владою. Він вважав, що повинен бути не тільки чітко обкреслений коло повноважень і сфери діяльності кожній з гілок влади – законодавчою, старанною і судовою, але і передбачені юридичні засоби заборони влади. Принцип розділення влади виходить з того, що сама влада неподільна, а повинні розрізнятися її гілки, що виражається в диференціації повноважень гілок влади. 2. Форма держави – це спосіб або порядок організації і реалізації державної влади. У юридичній науці традиційно у формі держави прийнято виділяти три взаємозв'язані блоки: форма правління, форма територіального (державного) пристрою і політичний режим. Сукупність цих трьох елементів розкриває форму держави. Під формою правління розуміють порядок освіти і організацію верховної державної влади. Розрізняють монархічну і республіканську форму правління. Монархія – це форма правління, відповідно до якої вища влада в державі належить одній особі-монархові а влада як правило залишається по спадку. Основні ознаки монархії: 1) безстрокове (довічне) користування владою; 2) заняття трону по спадку або по праву спорідненості; 3) представництво в зовнішніх стосунках не по поручительству, а за власним бажанням; 4) безвідповідальність розділу держави (за винятком Швеції, де монарх несе відповідальність у цивільних справах). Види монархії: 1.Абсолютна- монарх в своїй вищій владі не обмежений законами. Монарху належить вища законодавча, виконавча і судова влада. (Саудівська Аравія, Бахрейн) 2. Теократична монархія- форма правління при який голова держави одночасно і релігійний лідер.(Ватикан) 3. Дуалістична монархія – монархові належить виконавча влада, а законодавча влада парламенту обмежена правом монарха на абсолютне вето відносно будь-якого закону і на розпуск парламенту. 4. Конституційна (парламентарна) монархія – вид монархії, в якій влада монарха обмежена законом і парламентом.(Іспанія, Швеція, Японія). Конституційна монархія у свою чергу ділиться на дуалістичну і парламентарну. Республіка – така форма правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборними на певний термін органами влади. Специфічні риси, які властиві цій формі державного правління: 1) колективне правління; 2) відносини будуються за принципом розділення влади (парламент приймає закони, уряд і його органи виконують закони, судові органи здійснюють контроль за виконання законів і притягають до відповідальності за їх порушення); 3) всі найвищі органи державної влади обираються народом або формуються загальнонаціональною представницькою установою; 4) органи державної влади обираються на певний термін; 5) принцип відповідальності. Республіки за формою правління бувають: президентські парламентські змішані (парламентське -президентські і президентське-парламентські) Президентська республіка – це форма правління, при якій президент або суміщає повноваження розділу держави і розділу уряду в одній особі, або безпосередньо бере участь у формуванні складу уряду і призначає його розділ. Парламентська республіка – це форма правління, при якій значна роль в організації державного життя належить парламенту (Індія, Туреччина, Фінляндія, ФРН і ін.) У деяких країнах (наприклад, у Франції, Україні, Польщі) іноді зустрічаються змішані форми правління, які поєднують в собі ознаки і президентської і парламентської систем республіканського правління. Форма державного пристрою є адміністративно-територіальною і національно-державною організацією державної влади, що розкриває взаємовідношення між окремими частинами держави, зокрема, між центральними і місцевими органами. Основними видами державного пристрою є: унітарна (просте) держава, федеральна держава і конфедерація. Унітарна держава – єдина, цілісна державна освіта, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади і ознаками державного суверенітету не володіють. До унітарних держав можна віднести: Великобританію, Японію, Нідерланди, Швецію, Україну. Федерація – це єдина держава, що складається з декількох державних утворень, що об'єдналися для вирішення центральною владою загальних для всіх членів федерації завдань. До складу сучасних федерацій входить різне число суб'єктів: у РФ – 89, США – 50, Канаді – 10, Австрії – 9, ФРН – 16, Індії – 25, Бельгії – 3 і т.ін. Конфедерація – це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для захисту їх загальних інтересів. Конфедерація як форма союзу держав, що зберігають суверенітет практично в повному об'ємі, порівняно рідко зустрічалася в історії (Об'єднана Арабська Республіка до складу якої входили Сирія і Єгипет під час арабо-ізраїльського конфлікту, Австро-Угорщина до 1918 р., США з 1781 по 1789г., Швейцарія з 1815 по 1848 р. і т.ін.). Співдружність- це об'єднання суверенних, незалежних держав, засноване перш за все на економічній взаємодопомозі, проведенні єдиної міжнародної політики.(Європейський союз, СНД) Політичний режим – це сукупність прийомів, способів і засобів, за допомогою яких реалізується державна влада. Розрізняють два основні види політичного режиму – диктатуру і демократію. Диктатура – це правління особи або групи осіб, які привласнюють і монополізують владу в певній державі, використовуючи її без обмеження. Диктатура складається з двох різновидів– тоталітарного і авторитарного режимів. Тоталітарний – це політичний режим, заснований на прагненні керівництва країни підпорядкувати устрій життя людей. Авторитаризм – це такий політичний режим, який заснований на особистій або класовій диктатурі, державна влада сконцентрована в руках однієї людини (групи осіб) або в одному державному органі при зниженні ролі інших (перш за все представницьких) інститутів держави. Демократичний режим – це така форма правління, яка заснована на можливості управління справами суспільства і держави шляхом прямого або опосередкованого волевиявлення народу. Демократичний режим є одним з різновидів ліберального режиму, під яким розуміють політичні методи і способи здійснення влади, засновані на системі найбільш демократичних і гуманістичних принципів. 3. Під функціями держави прийнято розуміти основні напрями його діяльності, в яких виражається суть і соціальне призначення, цілі і завдання держави по управлінню суспільством. Функції показують, що робить державу, чим займаються його органи, які питання вони вирішують. Кожна функція має певний зміст, що припускає діяльність держави в конкретній сфері суспільного життя. Формування функцій відбувається в процесі становлення, зміцнення і розвитку держави: послідовність їх виникнення залежить від черговості завдань, які встають перед суспільством в його історичному розвитку, цілей, які воно переслідує. Ці завдання і цілі не можуть бути довільними, а залежать від реальних умов, в яких існує суспільство, зокрема від економічних можливостей, потреб і інтересів населення, його етичного і культурного рівня, національного складу, науково-технічного прогресу і багато інших чинників. Функції держави розрізняють по: 1) сферам суспільного життя (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні, екологічні, юридичні і ін.); 2) територіальній ознаці (внутрішні і зовнішні); 3) часу виконання (постійні і тимчасові). Функції держави здійснюються в певних правових формах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (характеру і юридичним наслідкам) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів. До правових форм реалізації права відносяться: право творча і право приємна діяльність. Право творча діяльність – форма здійснення функцій держави шляхом розробки і ухвалення нормативних актів, видання або санкціонування, зміни або відміни юридичних норм. Право приємна діяльність – це діяльність державних органів по виконанню законів і підзаконних нормативних актів шляхом видання актів застосування права. У право приємній діяльності виділяються оперативно-виконавча (виконавча-розпорядча робота державних органів, пов'язана з повсякденним дозволом різносторонніх питань управління справами в суспільстві, шляхом видання індивідуально-правових актів, службовців підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин) і правоохоронна (форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів по охороні норм має рацію від порушень, захисту наданих громадянам суб'єктивних прав і забезпеченню покладених на них юридичних обов'язків). 4. Ідеї про правову державу отримали свій розвиток ще з часів глибокої старовини. Ідею єдності влади і права, справедливих законів, панування права і законності розвивали ще такі стародавні мислителі як Солон, Платон, Арістотель. Великий внесок в розробку теорії про правову державу внесли І. Кант, Р. Гегель, Д. Локк. Серед російських державознавців популярності досягли А.С. Алексєєв, В.М. Гессен, Б.А. Кистяковський. Теоретичні розробки дозволили юридичній науці сформулювати ознаки правової держави, або критерії, яким повинна відповідати держава, що претендує називатися правовим. В даний час прийнято виділяти чотири основні ознаки правової держави: 1) панування права в суспільному і політичному житті; 2) принцип розділення влади; 3) непорушність права і свобод особи, їх гарантованість і реальність здійснення; 4) взаємна відповідальність держави і особи. Панування права припускає правову організацію державної влади, тобто створення і формування всіх державних структур строге на основі законів; правовий характер законів, що приймаються, які за своїм змістом повинні бути справедливими, г'рунтуватися на природних, невід'ємних правах і свободах людини; зв'язаність держави ним же створеними законами; самообмеження держави законом, встановлення рамок для діяльності держави і його органів; верховенство конституційного закону в системі нормативних правових актів держави, пряма дія конституційних норм. Принцип розділення влади припускає відносно самостійне існування і функціонування трьох гілок державної влади – законодавчою, виконавчою і судовою, кожна з яких служить своєрідною противагою інший. Даний принцип означає, що всі суперечки і конфлікти між гілками влади вирішуються правовим шляхом. Непорушність і гарантованість права і свобод особи означає, що правова держава може вважатися таким лише у випадку, якщо воно встановлює, закріплює і реально забезпечує рівність всіх людей як суб'єктів правового спілкування, рівність всіх перед законом. Люди повинні володіти рівною правосуб'єктністю, рівними можливостями для досягнення тих, що не яких-небудь суперечать закону цілей або придбання яких-небудь прав. Крім того, держава повинна не тільки визнавати, але і гарантувати повний набір має рацію і свобод, що визнаються світовою спільнотою як природні права людини, тобто що належать йому від природи, від народження. До таких прав належать: право на життя, на людську гідність, недоторканність особи, житла, свобода пересування, свобода совісті і ін. Держава також покликана захищати кожного від свавілля влади і посадових осіб. Взаємна відповідальність особи і держави виявляється в тому, що в своїх взаєминах особа і держава виступають рівними партнерами і володіють взаємними правами і обов'язками. Держава має право не тільки вимагати від особи виконання встановлених законом обов'язків, але і саме несе перед особою певні обов'язки. Отже, особа може вимагати від держави реальності закріплених прав і свобод, захисту їх від порушень. Такі можливості надає судовий порядок оскарження дій і рішень, а також актів державних органів і посадових осіб, якими були порушені права і свободи громадян. У числі названих ознак правової держави стрижневою є ознака панування права. Без нього не можлива нормальна життєдіяльність суспільства. Важливою умовою формування правової держави є висока правова культура суспільства, твердження в товаристві верховенства загальнолюдських цінностей, клімату дотримання і підтримки демократичних традицій. Основні поняття права. Право-це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, регулюючих суспільні відносини, виконання яких забезпечується силою державного примушення. Норми права виноситиме формально-певний характер, норми права виражені в законах, підзаконних актах. Структура норм права: Гіпотеза-частина норми, що визначає умову, при якій застосовується норма права. Диспозиція – частина норми, в якій визначений зміст правил поведінки, вказівка на права ї обов'язки. Санкція – частина норми, в якій закріплені заходи державного примушення. Також, існують чотири основні види джерел має рацію: правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий договір, нормативно-правовий акт. Закон - нормативно-правовий акт, прийнятий найвищим представницьким органом держави, володіє вищою юридичною силою, прийнятий з дотриманням особливої законодавчої процедури і такий, що містить первинні юридичні норми. Види законів:
28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Конституцію України - Основний Закон держави. Конституція України - це політика-правовий документ, в якому закріплені засади соціального і державного устрою: організація державної влади, право власності, права і свободи громадян, державний і адміністративно-територіальний устрій, система і принципи діяльності державних органів. Втілення в життя ідей, принципів, функцій правової держави, побудова його в Україні, можливо тільки при реалізації ряду найважливіших умов, необхідних для існування правової держави. До їх числа входять економічні, політичні, а також державно-правові умови. Правова держава є продуктом цивільного суспільства, його економічною основою є ринкова економіка, соціальною базою – громадяни-власники. Основною політичною умовою існування правової держави є наявність в країні багатопартійної політичної системи. Очолюючи напрямок реалізації політичних умов існування правової держави є становлення в Україні сильних політичних партій парламентського типу. Державно-правові умови існування правової держави включають реформу органів державної влади і чинного законодавства. Реформа державних органів повинна полягати в реалізації принципу розділення влади на законодавчу, старанну і судову, створенні надійного механізму заборон і противаг, баланс з метою забезпечення верховенства має рацію над державою ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА МЕДИЧНОГО ПРАВА На сьогоднішній день медичне право як галузь права, як частина правової науки і як навчальна дисципліна переживає і важливий для себе час — час свого становлення. Як і завжди цей період не проходить абсолютно гладко. Так, незважаючи на всю важливість даної галузі знань, все ще не стихають численні дискусії з приводу доцільності виділення медичного права як самостійної галузі права. Все ще актуальні питання щодо її ролі і місця в системі правової і медичної науки і практики. Медичне право як галузь права, як частина правової науки і як навчальна дисципліна більш ніж має право на існування. Розвиток і ускладнення медичної діяльності і, як наслідок цього, її законодавчого регулювання, контроль якості медичної допомоги, несприятливі наслідки медичного втручання, підвищення правової культури населення, яке все частіше прагне захистити свої права в області медицини, — ось далеко не повний перелік обставин, обумовлюючих необхідність розвитку даної галузі знань. Оскільки питання правового регулювання медичної діяльності інтенсивніше вивчалися представниками медичної спільноти (що пов'язано з більш тісним зіткненням медиків з проблемами правового характеру, які були і є у сфері охорони здоров'я), в даний час практично відсутні фундаментальні дослідження в області предмету і методу медичного права. У теж час саме чітке і ясне уявлення про предмет і метод тієї або іншої галузі права багато в чому визначає її подальший розвиток. Як відомо, предмет правового регулювання — це якісно однорідні суспільні відносини, які регулюються нормами права. У загальному вигляді предмет правового регулювання відповідає на питання що регулює дана галузь права. Виходячи з цього, предмет медичного права, — це суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення медичної діяльності. У свою чергу під медичною діяльністю необхідно розуміти комплексну систему, що включає організацію надання громадянам медичної допомоги, її безпосереднє надання в рамках діагностичних, лікувальних і профілактичних заходів, а також контроль якості медичних послуг, що надаються. Дане визначення медичної діяльності акцентує увагу на тих процесах, в ході яких виникають численні суспільні відносини, що складають предмет медичного права. Перелік таких процесів не може бути вичерпним, оскільки медична наука розвивається, надання медичної допомоги постійно удосконалюється, з'являються все нові і нові області охорони здоров'я, що викликає появу нових суспільних відносин. Проте як основа для сприйняття предмету медичного права зазначене визначення уявляється виправданим. Предмет медичного права складається об'єктивно, незалежно від волі і свідомості окремо взятої людини або групи людей. Така об'єктивність пов'язана з потребами всього суспільства, яке зацікавлене в якісному і адекватному регулюванні взаємовідносин, що складаються у сфері медичної діяльності. Адже не є секретом те, що сама медицина сприймається з двох боків: як засіб допомоги людині, що потребує лікування, і як потенційно агресивний чинник, за рахунок якого є можливість обтяжувати стан здоров'я хворої людини або викликати захворювання у здорової людини (інфікування при переливанні крові, вилучення органу для пересадки у живого донора, алергічні прояви на введення лікарського препарату та інші). Слід також відмітити, що суспільні відносини, котрі виникають у сфері медичної діяльності, регулюються не тільки нормами права. Мова йде про те, що історично обумовлене відношення до медицини як до мистецтва, а не ремесла, а до медичних працівників — як людей, що керуються в своїх професійних діях, перш за все уявленнями про добро, користь, благо хворого, тобто категоріями, пов'язаними з морально-етичними цінностями. Дана ситуація обумовлює положення, при якому велика кількість відносин між пацієнтами і представниками медичних установ знаходиться під значним впливом етичних і моральних норм. Гуманне відношення, турбота при наданні медичної допомоги не можуть бути регламентовані законом. З цієї причини до предмету медичного права відносяться тільки ті суспільні відносини, які можуть підлягати правовому регулюванню. Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, що є предметом правового регулювання. У загальному вигляді метод відповідає на питання як, яким чином норми даної галузі права регулюють суспільні відносини, котрі складають її предмет. З визначенням методу правового регулювання в медичному праві зв'язані деякі складнощі, що і є основним аргументом прихильників несамостійності галузі медичного права. Дійсно, медичне право як таке не володіє власним унікальним методом правового регулювання. В той же час при мотивуванні наявності медичного права як самостійної галузі права необхідно орієнтуватися на:
Таким чином, метод медичного права — це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин, що входять в предмет медичного права. Враховуючи, що імперативному методу властиві відносини влади — підпорядкування за рахунок наявності як сторони правовідносин уповноваженого органу держави, а диспозитивному методу властива рівність сторін правовідносин, необхідно відмітити комплексне використання в медичному праві методів правового регулювання. Як використання імперативного методу в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері медицини можна привести приклад організації і управління в системі охорони здоров'я, коли керівники вищестоящих органів управління охороною здоров'я взаємодіють з підпорядкованими ним представниками лікувально-профілактичних установ. В той же час правові відносини між пацієнтом і лікарем при наданні медичної допомоги регулюються за допомогою диспозитивного методу, проявом чого служить рівність суб'єктів правовідносин і можливість самостійного визначення своєї поведінки. Далі хотілося б зупинитися на такому питанні як система медичного права, тобто на його внутрішній будові. На наш погляд медичне право повинно розглядатись у трьох якостях:
Виходячи з такого підходу питання про систему доцільно розглянути стосовно кожної з них. Так, система медичного права як галузі права, складається з наступних елементів:
Такий розподіл пов'язаний з розглядом внутрішньої структури медичного права за принципом: «від меншого до більшого», тобто від найдрібнішої частинки (норма медичного права) до більшою (інститут і підгалузь), які вже в своїй сукупності і утворюють медичне право як галузь права. Первинний елемент системи медичного права — норма медичного права, будучи структурним елементом системи права, с загальнообов 'язковим правилом поведінки, призначеним для врегулювання медичних правовідносин і забезпеченим силою державного примусу. До особливостей норм медичного права слід віднести ту обставину, що, будучи комплексною галуззю, медичне право включає в свій склад норми різних галузей права: кримінального, цивільного, адміністративного і ін. Наприклад, питання здійснення примусових заходів медичного характеру врегульовані за допомогою норм кримінального права. Взаємовідношення пацієнта і приватної лікувальної установи при укладенні договору на надання медичної допомоги регламентуються нормами цивільного права. Інститут медичного права — це структурний елемент системи права, що с сукупністю правових норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин у сфері медичної діяльності. До основних інститутів медичного права відносяться: управління у сфері охорони здоров'я, лікувально-профілактична допомога населенню, забезпечення лікарськими засобами, надання платних медичних послуг та ін. Підгалузь медичного права —це структурний елемент системи права, що є відособленою частиною галузі права, яка регулює якісно однорідні групи суспільних відносин. Серед підгалузей медичного права виділяються права населення в області охорони здоров'я, гарантії здійснення медико-соціальної допомоги громадянам, медична експертиза та ін. Розглядаючи систему медичного права як навчальну дисципліну, необхідно відзначити важливість внутрішньої будови медичного права з позицій освітнього процесу. За даним критерієм система медичного права включає загальну і особливу частини. Загальна частина включає норми, що мають значення для всіх інститутів і підгалузей медичного права. Це норми, регулюючі:
У свою чергу особлива частина медичного права включає велике число інститутів, кожен з яких присвячений регулюванню певного різновиду суспільних відносин. До таких відносяться:
І, нарешті, система медичного права як частина правової науки включає складові елементи медичного права, які піддаються науковому осмисленню з метою якнайповнішого і всестороннього рішення завдань, які стоять перед вченими. Система медичного права як частина правової науки, на наш погляд, включає наступні основні напрями:
Таким чином, систему медичного права необхідно розглядати з позицій окремої галузі права, навчальної дисципліни і частини правової науки. Саме таке, комплексне сприйняття дозволяє більш глибоко пізнати ключові аспекти медичного права, досліджувати його складові елементи. Таким чином, в даний час є всі підстави вважати про наявність такої галузі права як медичне право. Маючи власний предмет правового регулювання, використовуючи сукупність методів правового регулювання, медичне право за своїми об'єктивними характеристиками підходить під визначення комплексної галузі права. Зважаючи на обставину, відповідно до якої поява нових галузей права — об'єктивний процес, приведемо основні причини, які свідчать про комплексну природу медичного права:
Як методологічну базу, обумовлюючу можливість виділення медичного права як комплексної галузі права, необхідно відзначити дослідження В.К. Райхера, що запропонував саму концепцію комплексних галузей права. Не можна в даному зв'язку не відзначити і сучасні роботи теоретиків права, що допускають можливість наявності медичного права. Так, М. Н. Марченко відзначає, що «формуються галузі освітнього, медичного права, безпосередньо звернені до людини і призначені для реалізації конституційних прав громадян». Таким чином, медичне право — це комплексна галузь права, що включає сукупність правових норм, регулюючих суспільні відносини у сфері медичної діяльності. Наявність самостійної галузі медичного права важлива як для суспільства в цілому, так і для самих медичних працівників і пацієнтів. Медичне право дозволить на більш високому рівні здійснювати розробку принципів (основних початків) державної політики у сфері охорони здоров'я, якісніше пропрацювати питання захисту прав громадян при наданні медичної допомоги, детально визначити правовий статус суб'єктів правовідносин, що виникають у сфері медичної діяльності. Медичне право - це галузь українського права, що формується, яка є сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з реалізацією прав громадян на здоров'я, зокрема, відносини між громадянином і лікувально-профілактичною установою, між пацієнтом і медичним працівником у сфері надання медичної допомоги, а також їх прав, обов'язків та відповідальності у зв'язку з проведенням діагностичних, лікувальних і санітарно-гігієнічних заходів. Медичне право також регулює інші правовідносини, що тісно пов'язані з охороною здоров'я. До охорон здоров'я відносяться суспільні відносини, що складаються в процесі реалізації прав громадян на охорону здоров'я, а саме: при наданні медичної допомоги; при організації лікувально-діагностичного процесу; при проведенні медико-профілактичних та санітарно-протиепідеміологічних заходів. До відносин, що тісно пов'язані з охороною здоров'я, відносяться наступні: по організації та управлінню системою охорони здоров'я; по організації обов'язкового і добровільного медичного страхування; по проведенню ліцензування і акредитації медичних установ; з експертизи якості медичної допомоги. Джерела медичного права нами розподілені на З категорії. 1 категорія: Конституція України та Міжнародні НПА (Декларації, Конвенції, Пакти, Резолюції, Судові рішення Європейського суду з прав людини, ратифіковані ВРУ Міжнародні нормативно-правові акти, що видаються Всесвітніми організаціями, які спеціалізуються в галузі охорони здоров'я: Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Всесвітня асоціація медичного права (ВАМП), Всесвітня медична асоціація (ВМА), Всесвітня психіатрична асоціація (ВПА) тощо) відповідно принципу пріоритету міжнародного права, 2 категорія: 1. Закони України: 1.1. (Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Бюджетний кодекс України, Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України) Міжгалузеві закони (Про права споживачів, Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо) Галузеве законодавство (Основи законодавства України про охорону здоров'я; Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення; Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; Про захист населення від інфекційних хвороб; Про донорство крові та її компонентів; Про лікарські засоби; Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини; Про психіатричну допомогу; Про імплантацію електро-кардіостимуляторів та інші галузеві закони) Укази Президента України Постанови Кабінету Міністрів України Цільові та Міжгалузеві комплексні програми Судова практика 3 категорія: Підзаконні нормативно-правові акти (Накази, інструкції, Листи). Медичному праву притаманні специфічні риси. Це, по-перше, наявність медичних спеціальних норм, пов'язаних з методикою лікування, встановленням ступеня втрати працездатності, проведенням медичних маніпуляцій, операцій на людині, штучного запліднення, стерилізацією чоловіків і жінок, констатацією смерті тощо. Такі норми є біологічними і технічними (техніко-біологічними) і водночас правовими, оскільки їх додержання обов'язкове для мед. працівників усіх лікувальна-профілактичних закладів незалежно від форм власності. По-друге, у структурі медичного права значне місце посідають норми про соціальний захист особи при застосуванні до неї медичного впливу. Зокрема, при лікуванні лікарськими засобами, проведенні медичного втручання, обмеженнях щодо донорства, встановлених законом випадках обов'язкових медичних оглядів, вакцинації, примусового лікування тощо. По-третє, тісний зв'язок медичного права з моральністю, етикою. Етичні норми виступають у медичному праві нормами-принципами, які полягають у безоплатності гарантованого мінімуму медичної допомоги, неможливості відмови лікаря від надання медичної допомоги пацієнтові, безоплатності донорства, забороні евтаназії, забезпеченні лікарської таємниці. За своєю суттю медичне право є соціальним правом, єдиним правовим механізмом, за допомогою якого реалізується право кожної людини в Україні на одержання медичної допомоги. Основою дії цього механізму є суспільні засади, а саме:
Для медичного права характерні поєднання суспільних і приватних засад, імперативного і диспозитивного способів правового регулювання; соціально забезпечувальна спрямованість; медична спеціалізація; чітко визначені етика-правові принципи. Основні принципи медичного права: рівність можливостей кожного громадянина в отримання медичної допомоги; її доступність; безоплатність гарантованого мінімуму медика-санітарної допомоги; кваліфікованість медичної допомоги, зокрема її відповідність сучасному рівню науки і техніки в галузі медицини; відповідальність держави за стан охорони здоров'я населення; заборона дій медичного працівника на шкоду пацієнтові. Структура системи медичного права як об'єктивно зумовлена внутрішня будова цієї галузі права складається із загальної та особливої частин. До загальної частини належать положення щодо організації надання медичної допомоги в цілому. Вона включає норми, які встановлюють предмет і завдання медичного права; його основні принципи та джерела; поняття і зміст медичної допомоги та медичної діяльності як особливого виду суспільної діяльності; поняття та обсяг гарантованого мінімуму медика-санітарної допомоги; суб'єкти медичного права; права та обов'язки сторін медичних правовідносин. До особливої частини належать правові положення, які регулюють надання окремих видів медичної допомоги, встановлюють окремі права та обов'язки учасників цих відносин. Основними інститутами медичного права є: медико-санітарна допомога матері та дитині і планування сім'ї; правове регулювання репродуктивної функції людини; забезпечення громадян лікарськими, протезно-ортопедичними та коригуючими засобами; правовий статус пацієнта; етико-правовий статус медичного працівника; медико-дослідницьке право; мед. експертиза. Ядром медичного права є інститут медико-санітарної допомоги. |
| Правов і та орган і зац і йн і основи охорони праці Відповідальість посадових осіб і працівників за порушення вимог законодавства про охорону праці |
ПЛАН РОБОТИ районного методичного об’єднання вихователів та музичних... України «Про охорону життя і здоров’я дітей», Положенням про дошкільний навчальний заклад та Положенням про навчально-виховний комплекс,... |
| О.І. Ващенко Використання усної народної творчості, віршів, афоризмів... Підготувала: О.І. Ващенко – учитель основ здоровя, Бахмацька гімназія. Матеріали до уроків. Основи здоров’я. 2012. 56 с |
Тема Дата Що вивчає предмет «Основи здоров'я». Здоров'я та його ознаки. Порушення здоров'я (травми, захворювання та їх профілактика) |
| ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ НАКАЗ На виконання Закону "Про охорону праці" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року №64 "Про заходи щодо виконання... |
5 -9 класи загальноосвітніх навчальних закладів ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА «Основи здоров’я» передбачає розвиток здоров'язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення,... |
| Закон про охорону праці визначає основні положення щодо реалізації... Предметом охорони праці є вивчення факторів виробничого середовища, організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов, у яких... |
Діаграми для самостійної роботи учнів, курс «Основи здоров’я», 2... Познач знаком «+» нáзви небезпечних речовин Познач «+» те, що зміцнює твоє здоров’я |
| УРОК 1 Тема : Вступ. Життя як феномен. Здоров’я як явище людського... Формування навичок роботи в групі, виховання відповідального ставлення до свого життя і здоров’я |
Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст ст. 31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів... |