|
|
Скачати 7.32 Mb.
|
|
Правове регулювання заняття медичною і фармацевтичною діяльністю. Згідно чинного законодавства України, медична практика відноситься до видів господарської діяльності, які дозволено здійснювати лише за наявності ліцензії, яку видає орган ліцензування. Органом ліцензування в сфері медичної діяльності є Міністерство охорони здоров'я (далі - МОЗ України). Норми про ліцензування медичної практики закріплені в ст.ст. 17, 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», а також в спеціальному Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Господарська діяльність - це діяльність, в тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців (далі - ФОП), пов'язана з наданням послуг, виконанням робіт, виробництвом продукції, торгівлею, яка характеризується неодноразовим отриманням доходу від її здійснення. Якщо Ви вирішили постійно займатися наданням медичних послуг (допомоги) і брати за це оплату, тоді Вам необхідно зареєструватися в якості суб'єкта підприємницької діяльності (далі - СПД). Можна зареєструватись як фізична особа - підприємець або створити юридичну особу (для медичної практики найчастіше реєструють Приватні підприємства або Товариства з обмеженою відповідальністю). Про особливості державної реєстрації юридичних осіб і ФОП читайте у відповідному розділі нашого сайту. Спеціалісти ЦМП допоможуть Вам визначитись, як саме зареєструватися і в якій формі. Наш Центр надає послуги з державної реєстрації СПД, до того ж з врахуванням саме медичної практики (особливі положення статуту, управління, види діяльності, система оподаткування тощо). Ліцензування - це комплекс процедур, який включає в себе не лише видачу, переоформлення і анулювання ліцензії, отримання дубліката або копії ліцензії, ведення ліцензійних справ і реєстрів, але й контроль дотримання ліцензіатами (тими, хто отримав ліцензію) ліцензійних умов, видачу розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов. За здійснення підприємницької діяльності без ліцензії або з порушенням ліцензійних умов передбачена юридична відповідальність, в тому числі кримінальна (ст. 202 КК) і адміністративна (ст. 164 КпАП). Перевірити наявність ліцензії, а також відповідність господарської діяльності СПД законодавству може ціла низка контролюючих і правоохоронних органів. Однак, лише МОЗ України, як єдиний орган ліцензування, може перевірити дотримання ліцензіатом ліцензійних умов з медичної практики. Інші органи, включаючи територіальні органи Державної податкової адміністрації (ДПА), окремі підрозділи МВС (УБЕЗ, УБОЗ та ін.) або прокуратура, можуть перевіряти лише окремі аспекти господарської діяльності (нарахування і виплату податків, наявність ліцензії, дотримання окремих норм і положень законодавства). Ліцензія на медичну практику Саме ліцензія є тим документом, який надає право СПД здійснювати медичну практику. ліцензія на медичну практику видається на необмежений термін (дані зміни в строках видачі ліцензій виникли у зв'язку з набуттям чинності положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні» від 15 грудня 2009 року № 1759-VI). Перші ліцензії з вказівкою лише дати видачі стали видавати в Ліцензійному відділі МОЗ України фактично на початку лютого 2010 року. Для тих, у кого строк дії ліцензії закінчився до набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні», ліцензію необхідно переоформлювати (див. п. 4 розділу ІІ цього Закону). Ліцензія на медичну практику видається із зазначенням конкретних лікарських спеціальностей, а також спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою, згідно номенклатур, затверджених наказами МОЗ України № 385 від 28.10.2002 р. і № 742 від 23.11.2007 р. Як вже зазначалося, для ФОП отримання ліцензії на даний момент можливо лише з тих медичних спеціальностей, на які в них особисто є відповідна освіта і кваліфікаційні документи (тобто, диплом і сертифікат із зазначенням спеціальності, а після закінчення курсів підвищення кваліфікації і атестації - свідоцтво і посвідчення). Навіть, якщо у висновку СЕС і довідці про матеріально-технічну базу вказана спеціальність, на яку немає документів у самого ФОП, ліцензію з такою спеціальністю не видадуть. Як свідчить позиція МОЗ України, ФОП не має права наймати «під свою ліцензію» найманих лікарів (див. лист № 21.40.41-10-58/3027 від 16.11.2007 р.). Тривалий час цю відносно спірну позицію (на думку багатьох юристів) підтримував і Держкомпідприємництва. На початку 2010 р. в кулуарах Держкомпідприємництва і МОЗ України обговорювалася можливість дозволу приватнопрактикуючим лікарям, які зареєстровані як ФОП і отримали ліцензію МОЗ України, брати на роботу лікарів. Однак, офіційно зміни позиції МОЗ України з даного питання ще немає. Питання про можливість ФОП наймати на роботу молодших спеціалістів з медичною освітою (медсестер, асистентів тощо) для надання йому допомоги при проведенні медичних втручань до сьогоднішнього дня однозначно не вирішене. Окрім цього, МОЗ України і Держкомпідприємництва ще не виробили єдиної позиції з даного питання. Однак, з кінця 2008 року при перевірках комісії МОЗ України намагаються не застосовувати санкції при наявності у ФОП трудових договорів з молодшими спеціалістами. Крім того, в проекті нової редакції ліцензійних умов (розроблена робочою групою МОЗ України на початку 2009 року) така можливість прямо передбачена в п. 2.4. Прийом документів і видача ліцензії здійснюється Відділом ліцензування і метрополії при Департаменті управління і контролю якості медичних послуг МОЗ України, який знаходиться в м. Києві (01021, вул. Грушевського, 7, каб. 136 - цокольний поверх). Документи, які надаються із заявою про видачу ліцензії Перелік документів, які необхідно додавати до заяви на видачу ліцензії для здійснення окремих видів господарської діяльності, в тому числі таким видом як медична практика, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року № 756. До цього переліку періодично вносяться зміни, зокрема, останні відбулися 21.05.2009 р. (відповідно Постановою КМУ від 21.05.2009 р. № 501). На сьогоднішній день для отримання ліцензії на медичну практику в Ліцензійний відділ МОЗ України необхідно підготувати для подачі: 1. Посвідчені у встановленому порядку (нотаріально або органом, який їх видав) копії реєстраційних і установчих документів (для юридичних осіб), в тому числі: - Посвідчену у встановленому порядку копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП (нотаріальна копія); - Посвідчену у встановленому порядку копію довідки з Управління статистики (витяг з ЄДРПОУ) - (для перевірки П.І.П. керівника підприємства або організації)*; - Посвідчену у встановленому порядку копію Статуту (для юридичної особи)*. 2. Посвідчена у встановленому порядку копія висновку державної санітарно-епідеміологічної служби (за місцем здійснення діяльності) про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил відносно здійснення медичної практики (нотаріальна копія або оригінал). 3. Довідка про стан матеріально-технічної бази СПД, наявність у нього нормативно-правових документів, в тому числі нормативних документів з стандартизації, необхідних для здійснення господарської діяльності з медичної практики. В Ліцензійний відділ завжди подається оригінал довідки МТБ. 4. Посвідчені у встановленому порядку копії документів, які підтверджують відповідність кваліфікації персоналу вимогам для здійснення медичної практики (диплом державного зразка про медичну освіту або сертифікат лікаря-спеціаліста, виданого вищим медичним навчальним закладом 3-4 рівня акредитації або закладом після дипломної освіти). Посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії зі спеціальності; свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації або перепідготовки молодших медичних спеціалістів, видане вищим медичним навчальним закладом або закладом післядипломної освіти 3-4 рівня акредитації**. 5) Документ, який підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подачі заяви (посвідчена у встановленому порядку копія трудової книжки з наявністю даних за останні 5 років, витяг з неї або інший документ) * Відповідно до Постанови КМУ від 21.05.2009 р. № 501 зазначені в п. 1 документи, які відмічені «*» були виключені з переліку як обов'язкові, однак в Ліцензійному відділі МОЗ України їх нерідко вимагають для перевірки статусу юридичної особи, наявність в Статуті юридичної особи виду діяльності «медична практика» ПІП і повноважень керівника. ** Для юридичних осіб освітньо-кваліфікаційні документи, перелічені в п. 3, подаються на керівника медзакладу (наприклад, головного лікаря) і посвідчуються нотаріально або органом, який видав такий документ (приміром, посвідчення про присвоєння відповідної кваліфікаційної категорії може бути посвідчене печаткою Управління охорони здоров'я, де заявник проходив атестацію). Для ФОП освітньо-кваліфікаційні документи повинні бути оформленими особисто на нього, копії посвідчуються також нотаріально. Медична спеціальність (-ті) ФОП, яка вказується в заяві на отримання ліцензії, повинна відповідати тій, що вказана в його документах. Якщо особа на момент подачі документів працює, копія трудової книжки посвідчується за його основним місцем роботи. У випадку діяльності ФОП лише на основі ліцензії трудова книжка посвідчується нотаріально і обов'язково до пакета документів додаються копії попередніх ліцензій (можна посвідчити печаткою ФОП). З листопада 2009 року в Ліцензійному відділі МОЗ України при отриманні ліцензій на медичну практику для юридичних осіб вимагають копію сертифіката про отримання керівником закладу охорони здоров'я спеціальності «організація і управління охороною здоров'я». Особливості і строки видачі бланка ліцензії За результатами розгляду документів ліцензіата відповідна комісія МОЗ України приймає рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії на медичну практику. Рішення оформлюється протоколом. Про результати розгляду документів заявника повідомляють письмово (однак листи інколи не доходять). На практиці строки розгляду документів інколи дуже затягуються (відомі випадки й до 10 місяців). Крім того, Ліцензійна комісія може залишити документи без розгляду до усунення виявлених недоліків. Після позитивного розгляду і оформлення протоколу ліцензіату необхідно оплатити офіційний збір в розмірі однієї мінімальної заробітної плати (поки це 884 грн.) і передати розрахунковий документ в Ліцензійний відділ МОЗ України. Бланк ліцензії, як правило, видається в руки протягом 7-12 днів після отримання оплати (за інструкцією - протягом 3-х робочих днів) Ліцензування медичної практики здійснює Міністерство охорони здоров'я України ( м. Київ, вул. Грушевського 7, кімната № 136 Документи подаються особисто керівником медичного закладу при наявності доручення власника , що утримує лікувально-профілактичний заклад, завіреного у встановленому порядку. Перелік документів, що подаються в МОЗ України на ліцензію, визначений постановою Кабінету Міністрів України № 756 від 04.07.2001р " Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської практики " ЗАТВЕРДЖЕНО Постановою КМУ № 756 від 04.07.2001р.Витяг з перелікудокументів, що додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності Вид господарської діяльності Документи, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності 12 Медична практика - засвідчені у встановленому порядку копії установчих документів( для юридичної особи ) ;- засвідчена у встановленому порядку копія висновку Державної санітарно-епідеміологічної служби ( за місцем провадження діяльності ) прол відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики ;- довідка МОЗ або уповноваженої ним установи про стан матеріально - технічної бази суб'єкта господарської діяльності ,наявність у нього нормативно-правових документів, у тому числі нормативних документів із стандартизації, необхідних для провадження відповідного виду господарської діяльності ;- засвідчені у встановленому порядку копії документів, що підтверджують відповідність кваліфікації персоналу вимогам до здійснення медичної практики ( диплом державного зразка про медичну освіту або сертифікат лікаря-спеціаліста, виданий вищим медичним навчальним закладом 111-1У рівня акредитації, закладом післядипломної освіти ) ; посвідчення про присвоєння( підтвердження ) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю; свідоцтво про проходження курсів підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних і фармацевтичних працівників, видане вищим медичним навчальним закладом, закладом післядипломної освіти - 1-111 півня акредитації ;- документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подання заяви ( засвідчена у встановленому порядку копія трудової книжки з наявністю даних за останніх п'ять років або витяг з неї, інший документ ) Стандарти надання медичної допомоги - одна зі складових медичного страхування Відповідно до Конституції України, людина, її життя і здоров'я є найвищою соціальною цінністю, кожна людина має невід'ємне право на життя і право на захист свого життя та здоров'я, зокрема, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я повинна стати в державі однією із життєзабезпечуючих галузей. Рівень медичної та медикаментозної допомоги, яка сьогодні надається в Україні, не сприяє можливості мати здорову націю в майбутньому. Загальна захворюваність населення порівняно з 1991 роком зросла на 27,8%, зокрема, поширення хвороб крові та кровотворних органів - у 2,7 рази, хвороб ендокринної системи, порушення обміну речовин - у 2,4 рази, хвороб системи кровообігу - у 1,8 рази, вроджених вад розвитку - на 57,3%, хвороб сечостатевої системи - на 57,7%. На фоні зростання захворюваності бюджет держави не забезпечує основні потреби охорони здоров'я, і впровадження страхової медицини є першочерговим завданням як на державному рівні в плані прийняття проекту нормативних актів, так і на місцевому - в плані проведення значної підготовчої роботи всіх рівнів охорони здоров'я населення. Із соціально-економічного погляду, медичне страхування є однією з найважливіших складових нормативного функціонування національних систем охорони здоров'я. Незаперечна актуальність цієї проблеми полягає в тому, що, на відміну від інших питань, медичне страхування є формою захисту від ризику, який загрожує найціннішому в особистому і суспільному плані - здоров'ю і життю людини. Обов'язкове медичне страхування повинне регламентуватися законодавством із питань сфери поширення, механізмів визначення страхової суми, порядку збору і способу використання страхових фондів тощо. Функціонуюча система обов'язкового медичного страхування повинна охоплювати всі верстви населення і задовольняти першочергові потреби в медичній і фармацевтичній допомозі. Це визначає необхідність існування добровільного медичного страхування як додаткової і самостійної форми залучення вільних засобів юридичних та фізичних осіб у систему охорони здоров'я. Добровільне страхування в Україні носить комерційний характер і представлене у вигляді медичного страхування та страхування здоров'я на випадок хвороби. При відсутності обов'язкового страхування розвиток форм добровільного медичного страхування ще раз вказує на необхідність введення страхових відносин між суб'єктами системи страхування. Постає питання: чому, при наявності в цілому позитивних, концептуальних документів щодо реформування системи охорони здоров'я, ми продовжуємо рухатись назад від вирішення проблем доступності медичної допомоги? Відповідь, хоч і часткову, дає точка зору керівників підприємств, рядових співробітників, лікарів, провізорів, не задоволених станом існуючої системи соціального страхування, в межах якої планується введення обов'язкового медичного страхування. Серед причин низького рівня медичного страхування найбільший рейтинг має відсутність законодавчої бази. Невизначеність правових питань медичного страхування робить цю галузь суспільних відносин непривабливою і неперспективною у інвестиційному, економічному, маркетинговому аспектах. У зв'язку з цим ринок медичного страхування розвинутий слабо, серйозної конкуренції між страхувальниками не існує. Велике значення має фактор низьких доходів населення. Невідповідність між реальним прожитковим мінімумом і середньостатистичною заробітною платою, а також високі податкові ставки на доходи підприємств не дозволяють залучати додаткові ресурси в систему добровільного медичного страхування. Не проявляють особливої зацікавленості в розвитку страхової медицини і суб'єкти системи охорони здоров'я. Це пояснюється, насамперед, внутрішніми факторами. Не секрет, що для деякої частини працівників практичної охорони здоров'я існуюча ситуація в галузі припустима, якщо не сказати - вигідна. В умовах крайнього дефіциту державних бюджетних засобів багато закладів функціонують за рахунок залучення додаткових ресурсів, головним чином, особистих заощаджень громадян. Екстрена допомога в необхідних об'ємах буде надана, а за планові операції, догляд, маніпуляції потрібно платити. При медичному страхуванні ці фінансові потоки будуть контролюватися державою, вони сформують фонд обов'язкового медичного страхування, а за їх раціональним використанням будуть слідкувати страхові компанії. Задовольнити, стимулювати, формувати попит на страхові послуги в існуючих економічних умовах украй важко, проте страхувальники на ринку повинні зайняти активнішу позицію. При розробці своїх маркетингових програм страхові компанії повинні враховувати особливості національного менталітету. За роки монополії Держстраху і в період становлення ринку страхових послуг у "середньостатистичного" українця склалося в цілому негативне ставлення до страхування. Це відрізняє його від громадян економічно розвинених країн, де поліс медичного страхування є невід'ємним елементом соціального статусу в суспільстві. Таким чином, основними причинами низького рівня розвитку медичного страхування в Україні є: o відсутність нормативно-правової бази, зокрема стандартів медичних технологій у повному об'ємі; o необхідність кардинальних перетворень в існуючій системі охорони здоров'я; o неврегульованість питань оподаткування при проведенні медичного страхування; o відсутність економічної зацікавленості населення і підприємств у страхуванні; o неправильна позиція страхувальників щодо ролі добровільного медичного страхування і проблематики системи охорони здоров'я. Медичне страхування - дуже специфічна форма обслуговування населення, що вимагає активного використання досвіду роботи страхування в інших країнах, а також залучення до співробітництва не тільки економістів та юристів, а передусім лікарів та провізорів. Особливо це стосується стандартів медичних технологій, якими закладаються основні параметри надання медичної та медикаментозної допомоги. Введення стандартів медичних технологій дозволить: o створити умови для найповнішого задоволення потреб населення в отриманні доступної та якісної медичної допомоги; o зменшити частку "тіньової медицини" в системі медикаментозного забезпечення; o уникнути зайвих витрат з метою отримання додаткового прибутку лікувальною установою внаслідок необгрунтованих медичних послуг. Одночасне, з точки зору медичних і економічних знань, використання даних стандартів для вимірювання якості медичної допомоги, наданої реальному пацієнту, абсурдне. Це пов'язано з тим, що в такому випадку як стандарти використовується певне сполучення узагальненого переліку окремих медичних прийомів і маніпуляцій з бюджетними розрахунками середньої тривалості перебування середньостатистичного пацієнта на профільному ліжку. Не можна створювати стандарти за даними однієї науки, на основі максимуму - без урахування можливостей суспільства на даний момент, за рангами лікувально-профілактичних закладів. У даному випадку криється небезпека їх невиконання через підвищену вартість. Водночас створення стандартів за фактичними історіями хвороби, амбулаторними картами буде сповільнювати інноваційні технології. Вихід зі становища вбачається лише у створенні комп'ютерних клінікозатратних груп. Це досить універсальний метод стандартизації медичних технологій, який адаптується розробниками до їх конкретних потреб, оскільки неможливо стандартно лікувати хворих, необхідно робити те, що потрібно конкретному хворому. Лікар повинен мати за аксіому, що стандарт вторинний - первинне лікування. Медичні стандарти в комп'ютерному варіанті повинні бути розроблені на державному рівні, а розрахунки вартості проводитись у регіонах. На вартість і технологічний зміст клінічних затрат груп необхідно орієнтуватися при виході на результат лікування. Стандарти медичних технологій повинні цікавити як споживача, тобто хворих, так і тих, хто надає медичну допомогу. Вони дозволять забезпечити захист інтересів хворих на основі стабільного рівня якості надання медичної допомоги, економію людських і матеріальних ресурсів. При наданні медичної допомоги на основі вибору оптимального рішення вони забезпечать правові відносини між суб'єктами медичного страхування. В Україні затверджені тимчасові галузеві стандарти медичної технології лікувально-діагностичного процесу стаціонарної допомоги населенню, проте залишаються на стадії розробки інші розділи - амбулаторне лікування та інші. Стандарти мусять стати основою співпраці страхових фондів і практичних лікарів. При фондах працюватимуть експерти, які визначатимуть доцільність призначення тих чи інших препаратів, якість лікування і кінцевий результат. В усьому світі лікар не зважає на вартість препарату, якщо цей препарат найкращий для даного хворого. І у стандартах визначальним чинником повинна бути ефективність лікування, а не його вартість. В цілому проблема медичного страхування в Україні може бути вирішена, але вже сьогодні необхідні сучасні форми медичного та фармацевтичного обслуговування, що дозволить змінити ставлення населення до медичного страхування. Добровільне медичне страхування Медичне страхування може бути обов'язковим і добровільним. Обов'язкове державне страхування регламентується законодавством щодо сфери його поширення, механізму визначення страхової суми, правил надходження та способів використання страхових фондів. В Україні ще не прийнято закону про медичне страхування, хоча в Законі України "Про страхування" воно назване першим у переліку обов'язкових видів страхування. Очікується, що обов'язкове медичне страхування в Україні набуде ознак соціального страхування і ґрунтуватиметься на принципі "багатий платить за бідного, здоровий — за хворого". Розглянемо детальніше добровільне медичне страхування (ДМС). За своїм призначенням медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров'я з будь-якої причини. Воно пов'язане з компенсацією громадянам витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов'язаних із підтримкою здоров'я: відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням; придбанням медикаментів; лікуванням у стаціонарі; отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням; проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо. Суб'єктами добровільного медичного страхування є: страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди; страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування; медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності. Страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок: добровільних страхових внесків підприємств та організацій; добровільних страхових внесків різних груп І населення; добровільних внесків окремих громадян. Добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним. При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів. При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів. Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов'язується гарантувати страховик. Страховий поліс з добровільного медичного страхування обумовлює обсяг надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо. Програми добровільного медичного страхування розширюють можливості і поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги. Договір з добровільного медичного страхування може, зокрема, передбачати: ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування; поліпшення умов утримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях; надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики; подовження тривалості післялікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах; діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини; розвиток системи сімейного лікаря; страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат; участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції (протези, ліки, діагностика і т. ін.) цих підприємств та організацій. Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за згодою страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих. Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо. При співіснуванні обов'язкового та добровільного медичного страхування держава повинна запровадити механізми, які б забезпечували неможливість реалізації програм добровільного медичного страхування за рахунок погіршення реалізації програм з обов'язкового медичного страхування. На вітчизняному ринку добровільного медичного страхування діють понад 50 страхових компаній. Серед них "Алькона" ВАТ СК, "Остра—Київ" ЗАТ АСК, "Оранта—Донбас" ВАТ СК, "Укрнафтатранс" ЗАТ СК, "Українська охоронна страхова компанія" AT та ін. Мета ДМС — гарантування громадянам (застрахованим особам) при настанні страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів. Головні завдання ДМС: забезпечення охорони здоров'я населення; забезпечення відтворення населення; розвиток медичного обслуговування; фінансування системи охорони здоров'я; перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення. Особливості ДМС визначаються його місцем в системі соціально-економічних гарантій громадян і полягають у такому: ДМС є однією із форм особистого страхування; воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов'язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення; програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності; ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає в тому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем. Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим завдяки тому, що частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів. Особливості договорів ДМС: Предметом договору ДМС є зобов'язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно цивільного законодавства України. Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або асістанська компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг). Договори ДМС передбачають обов'язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси котрої застраховано. Договори мають трьохсторонній, а подекуди багатосторонній характер. Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховика. З метою централізованого регулювання запитів застрахованих осіб за медичною допомогою, страховики мають право створювати консультативно-диспетчерські пункти (КДП), які працюють цілодобово і без вихідних. Вони оснащені багатоканальним телефонним зв'язком, комп'ютерами з інформаційно-пошуковою системою, яка технологічно пов'язана з базою даних застрахованих. Функції КДП: попередній запис застрахованого до лікаря по телефону; роз'яснення застрахованій особі її прав та можливостей, включаючи спірні та конфліктні ситуації; надання по телефону консультацій застрахованому та психологічної підтримки; організація швидкої та невідкладної допомоги застрахованим особам; організація розміщення застрахованої особи в стаціонарі як в екстрених ситуаціях, так і в плановому порядку; здійснення контролю за належним доглядом застрахованої особи тощо. Одержання страхової виплати передбачає надання страховику таких документів: заяви на страхову виплату; страхового полісу; довідки-рахунка з медичної установи із зазначеними: прізвищем, ім'ям та по батькові, точним діагнозом хвороби, датою звернення до лікаря за допомогою, терміном лікування, переліком наданих послуг з розбивкою їх за датою і вартістю, загальною сумою до виплати; рецептів, виписаних лікарем у зв'язку із захворюванням, на придбання медикаментів зі штампом аптеки і зазначеною вартістю кожного препарату; направлення на проходження лабораторних досліджень у зв'язку з конкретною хворобою з переліком найменувань наданих послуг та їх вартості; документів, що підтверджують факт плати за лікування, медикаменти (розписка за одержання грошей, банківська квитанція із зазначеною сумою перерахування тощо). Порядок здійснення страхової виплати безпосередньо лікувальному закладу та асістанській компанії визначається договорами між страховиком та лікувальним закладом чи асістанською компанією. Асістанські компанії, як правило, виділяються із асістансу як підрозділу страхової компанії, який здійснює функції консультативно-диспетчерського центру (КДЦ), і мають значно ширші повноваження і можливості. Асістанські страхові компанії забезпечують організацію та координацію медичної, технічної, інформаційної, юридичної, повсякденної домашньої допомоги не тільки на всій території України, але й за кордоном. З метою сприяння розвитку відкритого та рівно-доступного ринку медичного страхування в Україні в березні 1999 р. було створено Асоціацію Українське медичне страхове бюро". Членами цієї Асоціації є 28 страхових компаній України та інших юридичних осіб, які представляють 12 областей України, АР Крим та м. Київ. Завдання Українського медичного страхового бюро (УМСБ): впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності; забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування; надання допомоги в організації юридичного захисту прав страховиків та страхувальників; координація зусиль страховиків на ринку послуг медичного страхування. Функції УМСБ: представлення інтересів своїх членів у стосунках з державними органами України, міжнародними організаціями тощо; розробка методології медичного страхування, стратегії і тактики його впровадження в Україні; сприяння розвитку інфраструктури медичного страхового ринку в Україні; аналіз чинного законодавства України з питань страхової діяльності та охорони здоров'я, підготовка пропозицій щодо його удосконалення; залучення членів Асоціації до участі у виконанні державних програм з питань поліпшення медичної допомоги населенню через медичне страхування; вивчення та аналіз стану та перспектив розвитку медичного страхування в Україні та за її межами, пропагування ідеї медичного страхування серед населення України; сприяння залученню іноземних інвесторів у програми з медичного страхування та охорони здоров'я; проведення конференцій, семінарів та інших заходів науково-практичного характеру; здійснення іншої діяльності, що не суперечить чинному законодавству України. |
| Правов і та орган і зац і йн і основи охорони праці Відповідальість посадових осіб і працівників за порушення вимог законодавства про охорону праці |
ПЛАН РОБОТИ районного методичного об’єднання вихователів та музичних... України «Про охорону життя і здоров’я дітей», Положенням про дошкільний навчальний заклад та Положенням про навчально-виховний комплекс,... |
| О.І. Ващенко Використання усної народної творчості, віршів, афоризмів... Підготувала: О.І. Ващенко – учитель основ здоровя, Бахмацька гімназія. Матеріали до уроків. Основи здоров’я. 2012. 56 с |
Тема Дата Що вивчає предмет «Основи здоров'я». Здоров'я та його ознаки. Порушення здоров'я (травми, захворювання та їх профілактика) |
| ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ НАКАЗ На виконання Закону "Про охорону праці" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року №64 "Про заходи щодо виконання... |
5 -9 класи загальноосвітніх навчальних закладів ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА «Основи здоров’я» передбачає розвиток здоров'язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення,... |
| Закон про охорону праці визначає основні положення щодо реалізації... Предметом охорони праці є вивчення факторів виробничого середовища, організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов, у яких... |
Діаграми для самостійної роботи учнів, курс «Основи здоров’я», 2... Познач знаком «+» нáзви небезпечних речовин Познач «+» те, що зміцнює твоє здоров’я |
| УРОК 1 Тема : Вступ. Життя як феномен. Здоров’я як явище людського... Формування навичок роботи в групі, виховання відповідального ставлення до свого життя і здоров’я |
Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст ст. 31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів... |