ЗАКОНУКРА Ї Н И Основи законодавства України про охорону здоров'я

Скачати 7.32 Mb.

Назва	ЗАКОНУКРА Ї Н И Основи законодавства України про охорону здоров'я
Сторінка	8/38
Дата	08.04.2013
Розмір	7.32 Mb.
Тип	Закон

bibl.com.ua > Право > Закон

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 38

Права людини в охороні здоров'я України.

Правовий та етичний статус пацієнта. "Пацієнт", його права та обов'язки. Правовий та етичний статус медичного і фармацевтичного працівника. Правовий статус закладів охорони здоров'я різних форм власності.

Пацієнт - будь-яка особа, що звернулася за медичною допомогою або скористалася нею, незалежно від того, в якому вона стані: хвора, здорова чи як особа, що погодилася на медико-біологічні дослідження.

Права пацієнта - основні права людини, яка потребує медичної допомоги для охорони власного здоров'я та життя, з точки зору забезпечення доступу до медичного обслуговування, рівноправності, якості та ефективності такої допомоги.

Принципи підходу до прав пацієнта: Основна цінність життя;

Тісний взаємозв'язок фізичного і духовного здоров'я; Забезпечення безпеки життя і здоров'я;

Повага честі і достоїнства;

Недоторканність людини і її особистого життя;» Індивідуальність і вибір;

Визнання пацієнта як рівноправного учасника при ухваленні рішення про медичне втручання;

Регулювання прав і обов'язків пацієнта, з метою охорони здоров'я й інтересів самого пацієнта й інших осіб;

Регулювання прав пацієнта механізмами їхнього забезпечення і захисту;

Твердження принципу взаємної довіри у взаєминах пацієнта і медичного працівника; Оперативний і об'єктивний розгляд фактів порушення прав пацієнтів і відповідальності

за порушення прав;

Контроль і незалежна експертиза якості медичної і лікарської допомоги.

У відповідності із Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" пацієнт має право на:

на охорону здоров'я, повагу честі та гідності, гуманне відношення з боку медичного й обслуговуючого персоналу;
вибір лікаря, у тому числі сімейного і лікуючого лікаря, з урахуванням його згоди, а також вибір лікувально-профілактичної установи відповідно до договорів обов'язкового і добровільного медичного страхування;
обстеження, лікування в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам;
проведення на його прохання консиліуму і консультацій інших фахівців;

є) полегшення болю, пов'язаного з захворюванням і (або) медичним утручанням, доступними способами і засобами; збереження таємниці про факт звернення за медичною допомогою, про стан здоров'я,

діагноз та результати, отримані при його обстеженні і лікуванні; g) інформована добровільна згода на медичне втручання; h) відмову від медичного втручання, крім невідкладних випадків, коли реальна загроза

життю є наявною; і) одержання інформації про свої права й обов'язки, стан свого здоров'я, а також на вибір

осіб, яким в інтересах пацієнта може бути передана інформація про стан його здоров'я; j) безпосереднє ознайомлення з медичною документацією; k) одержання медичних і інших послуг у рамках програм добровільного медичного

страхування; І) допуск до нього адвоката або іншого законного представника для захисту його прав; т) допуск до нього священнослужителя, а в лікарні - на надання умов для відправлення

релігійних обрядів, у тому числі на надання окремого приміщення, якщо цс не порушує

внутрішній розпорядок лікувально-профілактичного закладу; п) відшкодування збитків у випадку заподіяння шкоди його здоров'ю при наданні медичної

допомоги; о) оскарження неправомірних дій.

Обов'язки пацієнта:

виявляти в спілкуванні з медичними працівниками повагу і такт;

повідомляти лікарю всю інформацію, необхідну для постановки діагнозу і лікування

захворювання;

після надання згоди на медичне втручання неухильно виконувати всі розпорядження

лікаря;

дотримувати правила внутрішнього розпорядку лікувальної установи, де він

знаходиться;

співробітничати з лікарем при одержанні медичної допомоги;

негайно інформувати лікаря про зміну стану свого здоров'я в процесі діагностики і

лікування;

негайно звертатися до лікаря при підозрі на наявність, або при наявності

захворювання, що представляє небезпеку масового поширення;

не починати дій, здатних порушити права інших пацієнтів.

Стаття 10. Обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я (Основи законодавства)

Громадяни України зобов'язані:

а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших
громадян;

б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і
робити щеплення;

в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому
для їх життя і здоров'я стані;

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю населення (ст. 34 Основ законодавства).

Права і свободи людини і громадянина, їх розвиток і реалізація є однією з одвічних проблем розвитку людства. Ці питання були актуальними і залишаються в авангарді проблем, що хвилюють дослідників нашого часу. Конституція України 1996 року нормативно забезпечила суверенну волю українського народу розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, у якій права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При цьому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком нашої держави. З-поміж великої кількості прав, які закріплені Основним Законом України, виділяються право на охорону здоров’я, що забезпечує фізичне існування та благополуччя людини і є гарантією для реалізації інших прав.

Охорона здоров’я – це загальний обов’язок та одне з найважливіших завдань держави і суспільства та один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Здоров’я населення та його охорона як невід’ємна складова суспільного й державного життя є реальним і об’єктивним показником соціально-економічного і культурного розвитку та цивілізованості суспільства і держави. У третьому розділі Концепції національної безпеки України від 16 січня 1997 року закріплено основні можливості загрози національній безпеці України, серед яких визначено падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони [1]. Тому державна політика у цій сфері, що має виняткове соціальне значення, виходячи з пріоритетності національних інтересів, має бути спрямована на створення ефективної системи соціального захисту людини, підвищення рівня здоров’я населення, запобігання демографічній кризі, поліпшення якості життя і стану навколишнього природного середовища та реформування системи охорони здоров’я на сучасному етапі розвитку України.

Людина має численні права у сфері охорони здоров’я, яка є системою заходів, спрямованих на забезпечення збереження та розвитку фізіологічних і психологічних функцій людини. Ці права не закріплені в єдиному нормативному акті, не уніфіковані. Відтак є потреба у систематизації прав людини у сфері охорони здоров’я з метою повнішого і всебічного їх аналізу, а також для удосконалення механізмів їх практичної реалізації.

Поставимо за мету провести класифікацію прав у згаданій сфері та дати загальну характеристику, використовуючи законодавство України, міжнародні акти та праці вчених, що досліджували та продовжують вивчати одну з найважливіших, а проте недостатньо розроблених проблем у нашій державі – медичне право. У напрацюваннях, що торкаються систематизації, аналізу та характеристики прав громадян у сфері охорони здоров’я, спостерігається певна наукова та правова прогалина. Джерелами для нашого дослідження були праці М. Малеєної, М. Малеєна, С. Дюжикова, М. Бондаря, які запропонували класифікацію та загальну характеристику прав громадян у сфері охорони здоров’я. Загальним проблемам правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я були присвячені численні дослідження і нагромаджено певний науковий матеріал. Теоретичною основою статті також були праці, у яких висвітлено правовий статус пацієнтів і медичних працівників, етичні та правові аспекти їх взаємодії і взаємовідносин та інші питання у сфері охорони здоров’я. У працях В. Акопова, Є. Маслова, В. Попова, Н. Попової, В. Рикова, С. Вєковшиніної, В. Кулініченка, Я. Драгонця, П. Холлендера та ін. досліджується ця проблема, розробляється відповідний науковий та практичний матеріал і закладається належний фундамент для подальшої розробки нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я.

Класифікувати права людини у сфері охорони здоров’я можна за різними критеріями. Наприклад, М. Бондар пропонує поділяти права у сфері охорони здоров’я за способом реалізації і захисту на індивідуальні (реалізуються і захищаються людиною самостійно) та колективні (реалізуються і захищаються населенням і органами державної влади і органами місцевого самоврядування спільно) [2, с.190–194]. М. Малеєна окремо виділяє права пацієнтів, здійснює їх детальну характеристику та класифікує на основні (становлять основу правовідносин лікар (медичний заклад)-пацієнт), специфічні (закріплені за окремими категоріями громадян) та додаткові [3, с.6 – 7].

Спираючись на загальну класифікацію прав людини, враховуючи запропоновані у науці критерії класифікації прав громадян у сфері охорони здоров’я, зважаючи на специфіку цієї галузі, запропонуємо більш розгорнуту класифікацію прав у сфері охорони здоров’я, використовуючи додаткові критерії, яка сприятиме повному і детальному аналізу та виявленню особливостей цих прав. Пропонується поділ прав громадян у сфері охорони здоров’я, користуючись критерієм класифікації – суб’єкт реалізації – і виділимо основні, спеціальні та особливі права громадян у сфері охорони здоров’я.

Першу групу прав громадян у сфері охорони здоров’я становлять основні, що належать всім громадянам, закріплені Конституцією України, міжнародними актами, які містять норми, що спрямовані на розвиток людини, зміцнення здоров’я, захист від неправомірного посягання на здоров’я людини. Цю групу прав можна ще більш деталізувати з урахуванням того, що в Основному Законі України, у якому закріплено основні (конституційні) права і свободи, що становлять ядро правового статусу людини і громадянина та є фундаментом для інших прав, знайшли свою повну і всебічну реалізацію вимоги міжнародних стандартів з прав людини. Можна поділити основні права, виходячи з рівня нормативного закріплення, а саме:

права, що закріплені на конституційному рівні, до яких відносимо право на життя (ст.27 КУ), право на повагу до гідності (ст.28 КУ), право на особисту недоторканність (ст.29 КУ), заборона збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди (ст.32 КУ), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст.48 КУ), захист материнства і дитинства (ст.51 КУ) та інші [4];

права, що закріплені на міжнародному рівні, до яких відносимо право на життя і особисту недоторканність (ст.3 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст.6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.), заборона тортур, жорстокого, нелюдського поводження (ст.5 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст.37 Конвенції про права дитини 1989 р., ст.7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.), охорона материнства і дитинства (ст.10 Міжнародного пакту про економічні, культурні і соціальні права 1966 р.), право на достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг і житло (ст.25 Загальної Декларації прав людини 1948 р., ст.11 Міжнародного пакту про економічні, культурні і соціальні права 1966 р., ст.27 Конвенції про права дитини 1989 р.) та інші [5].

Зазначений поділ лише ще раз наголосив і підтвердив те, що творці Конституції України 1996 року, розробляючи другий розділ "Права, свободи і обов’язки людини і громадянина", врахували усі кращі здобутки міжнародного співтовариства у сфері прав людини і на найвищому (конституційному) рівні закріпили й гарантували права та свободи людини і громадянина, проголошені міжнародними документами про права людини. Ці права становлять основу для інших прав у сфері охорони здоров’я, що закріплюються в інших нормативно-правових актах. Саме з цього ядра прав, що входять до системи прав громадян у сфері охорони здоров’я, випливають права пацієнтів, правила відносин з пацієнтами та організація усієї системи охорони здоров’я України.

Другу групу прав становлять спеціальні права громадян у сфері охорони здоров’я, які набувають усі, хто звернувся за медичною допомогою чи консультацією до закладів охорони здоров’я. У цьому випадку громадянин набуває статусу "пацієнта" та стає суб’єктом специфічних відносин. Права пацієнтів не згруповані в одному джерелі права, а розкидані по різних нормативних актах, як правило, відомчого характеру. Але усі акти, що закріплюють права таких суб’єктів, повинні відповідати Конституції України і випливати з конституційно-правових основ регулювання й гарантування прав та свобод людини (ч.4 Преамбули Конституції України, ст.3 КУ, розділ 2 КУ).

Найповніша регламентація прав громадян у сфері охорони здоров’я, у тому числі і прав пацієнтів, міститься в Основах законодавства України про охорону здоров’я 1992 р. (далі Основи), так званій декларації прав громадян у сфері охорони здоров’я. У "преамбулі" Основ закріплено положення, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. У ч.1 ст.6 Основ закріплено зміст права на охорону здоров’я, а у ч.2 ст.6 Основ зазначено, що законодавством може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров’я [6].

У п."д" ст.6 Основ законодавства України про охорону здоров’я закріплено право громадян на медико-санітарну допомогу, яке реалізується виходячи з принципів охорони здоров’я (ст.4 Основ) та гарантій для реалізації прав у сфері охорони здоров’я (ст.7 Основ). У разі звернення громадянина за медико-санітарною допомогою він набуває, як зазначено вище, статусу пацієнта і має права, що пов’язані із специфікою його статусу. Аналізуючи Основи, зауважимо, що цей акт не містить статті, яка б чітко визначала права громадян у разі їх звернення за медичною допомогою. Права пацієнтів "розкидані" по п’ятому розділі, частково закріплені у ст.6 Основ. Наше законодавство у сфері охорони здоров’я, зокрема щодо прав пацієнтів, потребує негайних доповнень, як шляхом внесення змін і доповнень до Основ через чітке визначення прав пацієнтів та розширення їх каталогу, так і через прийняття спеціалізованих актів, а саме Медичного кодексу України, Закону України про права пацієнтів, проект якого вже розроблено в Україні, у яких би закріплювались права пацієнтів і передбачались гарантії їхньої реалізації. Для прикладу, звернемо увагу на ст.30 Основ законодавства Російської Федерації про охорону здоров’я громадян, що містить визначений перелік прав пацієнтів, які всебічно і повно враховують їхні інтереси і специфіку статусу таких суб’єктів [7].

Отже, пацієнт в Україні має право на:

вільний вибір лікаря та лікувального закладу;
вимогу про заміну лікаря;
лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України;
достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я;
ознайомлення з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для подальшого лікування;
інформовану згоду на медичне втручання;
відмову від лікування;
повну інформованість і добровільну згоду на медико-біологічний експеримент;
лікарську таємницю, що випливає з обов’язку медичних працівників та інших осіб, яким стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина не розголошувати ці відомості;
трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів як на спеціальний метод лікування;
штучне запліднення та імплантацію ембріона;
застосування методів стерилізації;
добровільне штучне переривання вагітності;
зміну (корекцію) статевої належності;
відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;
правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;
незалежну медичну експертизу;
оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я.

Перелік прав пацієнтів, що міститься в Основах, не є вичерпним, оскільки їх деталізація і конкретизація знаходить свій вияв в інших нормативно-правових актах. Для більш чіткого розуміння цього статусу, поглибленого аналізу цієї групи прав запропонуємо класифікацію, яка б допомогла деталізувати права пацієнтів. Пропонуємо здійснити поділ цих прав за критерієм – суб’єкт реалізації – на загальні, окремі та додаткові.

До загальних відносимо права, що належать усім пацієнтам, зокрема право на кваліфіковану медичну допомогу, право на лікарську таємницю, право на медичну інформацію та інші. Окремими є ті права, що закріплені за окремими категоріями пацієнтів, а саме – право на медико-біологічний експеримент, право на корекцію статевої належності, на стерилізацію та інші. Додатковими визначаємо право на зберігання речей пацієнта, право на харчування, право на належні побутові умови у стаціонарних закладах, право на створення умов для відправлення релігійних обрядів та ін.

Проаналізувавши каталог прав пацієнтів, звертаємо увагу на прогалини, що містяться у цьому аспекті правового регулювання охорони здоров’я та декларативність багатьох прав пацієнтів.

Третю групу становлять права, притаманні окремим категоріям громадян, особливі ознаки яких визначають назву особлива група. Законодавець до таких особливих ознак відносить вік, стан здоров’я, заняття певними видами діяльності, проживання у визначених районах та ін. Стаття 31 Основ передбачає обов’язкові медичні огляди для неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. У ст.70 Основ закріплюється право призовників, військовослужбовців та військовозобов’язаних на військово-лікарську експертизу, яка визначає придатність до військової служби, необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. На розвиток конституційної норми, що передбачає охорону материнства, дитинства, батьківства, сім’ї з боку держави (ч.3 ст.51 КУ) Основи містять положення про охорону і заохочення державою материнства, закріплюють гарантії забезпечення охорони здоров’я матері і дитини, окремо визначено права вагітних жінок.

Основи регламентують права й інших категорій громадян (неповнолітніх, інвалідів), але не визначають права сім’ї, осіб похилого віку, ув’язнених, затриманих та ін. Крім того, привертаємо увагу на "розмитість" структури нормативних актів, які визначають права громадян у сфері охорони здоров’я загалом і, зокрема, прав окремих категорій громадян. Так розділ 5 Основ законодавства РФ про охорону здоров’я громадян міститься перелік прав окремих категорій населення у сфері охорони здоров’я, де в окремих статтях регулюються права по кожній з категорій.

Відтак громадяни мають численні права у сфері охорони здоров’я, які можна класифікувати за різними критеріями для повнішого і детальнішого їх аналізу і вивчення, конкретизації та виділення особливостей прав пацієнтів і прав окремих категорій громадян. Така систематизація дасть змогу виявити й недоліки чинного законодавства, яке містить прогалини, декларативні норми, не завжди дієві гарантії для реалізації прав у сфері охорони здоров’я. Є також невідкладна потреба у прийнятті нових актів, які б розширили каталог прав громадян у сфері охорони здоров’я, закріпили належні механізми для їхньої реалізації. Отже, системою прав громадян у сфері охорони здоров’я є закріплена і гарантована Конституцією і законами України, визначена міжнародними актами взаємозв’язана і взаємозалежна сукупність можливостей на використання усіх заходів, які спрямовані на збереження та розвиток або відновлення стану повного фізичного, душевного і соціального благополуччя та відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ПАЦІЄНТА В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ: ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ

Із усіх багатств, якими може володіти людина, найціннішими є життя та здоров'я, тому вони повинні бути надійно захищені. Що б не говорили захисники професійних інтересів лікарів, громадянин, який звертається за отриманням медичної допомоги (пацієнт), в силу специфіки відносин, які виникають між ним та лікарем, являється в цих відносинах найбільш вразливою, беззахисною стороною, дотримання прав та інтересів які є обов'язком держави та суспільства. Права пацієнтів — це перелік прав, які закріплені в Цивільному кодексі України та Основах законодавства-про охорону здоров'я. На жаль, окремого закону, який би регулював ці права, визначав статус та механізм захисту їх в Україні немає (крім проекту закону України "Про права пацієнтів в Україні"). На міжнародному рівні ці права закріплені в Лісабонській декларації про права пацієнта від 1981 року, яка включає наступні права пацієнта: — вільно обирати свого лікаря; — отримувати допомогу від медичного працівника, який вільний від будь-якого зовнішнього впливу при винесенні своїх клінічних чи етичних рішень; — погодитися або відмовитися від лікування після отримання адекватної інформації; — лікар має поважати конфіденціальний характер медичних і особистих відомостей про пацієнта; — померти із гідністю; — прийняти або відхилити духовну і моральну підтримку, включаючи допомогу священика відповідної конфесії [1].

В національному законодавстві України, ми спостерігаємо прогалину у регулюванні відносин, які виникають безпосередньо в правовому регулюванні відносин між пацієнтом та особою, яка надає медичні послуги. Але це наслідок того, що в СРСР пацієнти були однією з найбільш незахищених категорій суб'єктів права. Здоров'я людини розглядалося як суспільне надбання, необхідний атрибут для служіння ідеалам комунізму, тобто пацієнти були однією з найнезахищених верств населення. У зв'язку з цим необхідно шукати шляхи подолання прогалин в правовому регулюванні прав та інтересів пацієнтів, можливо шляхом введення в Цивільний кодекс договору на надання медичної допомоги, введення інституту представництва пацієнтів при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я або удосконалення медичної внутрішньої та зовнішньої документації (зменшення звітів в кінці року).

Серед важливих прав пацієнта є його право на ознайомлення із всією необхідною медичною документацією, яка відображає стан його здоров'я та отримання консультації по ній у інших спеціалістів. Не дотримання цього права в свою чергу спричиняє несвоєчасну видачу лікарняного листка на прохання хворого або закриття його раніше ніж зникають симптоми захворювання, виникнення помилок при оформленні історії хвороби. Найчастіші помилки, при оформленні історії хвороби пацієнта, які трапляються на практиці — це неправильний запис імені, по-батькові або рік народження пацієнта і та виправлення в історії хвороби тощо.

В таких випадках постає проблема неповної (або неправильно складеної) документації як фактора регулювання взаємовідносин і забезпечення прав і обов'язків у медичній діяльності. Багато проблем можна було б уникнути, якби існували певні формалізовані пакети документів, які б відповідали б сучасним вимогам у сфері охорони здоров'я. На жаль, не існує форм документів, які забезпечують безперервне виконання необхідних лікарських заходів. Згідно ст.40 Основ законодавства про охорону здоров'я громадян України лікарі повинні підтвердити пацієнту гарантію конфіденціальності. Однак, при цьому виникають наступні питання: — В якій формі необхідно провести запис у медичній картці, щоб не створювати зайвих обмежень та проблем? — Як в документах звітностей забезпечити дотримання лікарем лікарської таємниці, тобто факту звернення до лікаря та інструкцій по документальному оформленню організаційної і господарської діяльності підприємства (виписка, квитанції, журнали відвідування хворих, форми медичної статистичної звітності тощо), які вивчаються особами, що не мають відношення до лікувального процесу, тим більше, якщо пацієнт забороняє розголошенння факту відвідування лікаря. (Може використати видумане прізвище в цих документах). У закладах охорони здоров'я використовується облікова статистична документація, яка затверджена наказом МОЗ України від 27.12.99 № 302 "Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)". Основним обліковим медичним документом особи є медична карта амбулаторного хворого (форма № 025/О — медична книжка. Медичні книжки зберігаються у реєстратурі поліклініки за номерним принципом. У випадку, коли хворі не відвідували поліклініку п'ять років і більше, вони передаються до архіву закладу охорони здоров'я. Медичні книжки знищуються в установленому порядку після п'ятирічного зберігання в архіві ВМУ. У випадку смерті хворого медична книжка передається до архіву, де зберігається протягом п'яти років.

Лікар повинен пояснити діагноз хворому, методи лікування, результат його лікування, проведення різних маніпуляцій і довести до відома пацієнта інформування та розуміння всієї наданої інформації.

Лікар не завжди може гарантувати хворому, що повністю його вилікує, зменшить страждання, збереже здоров'я. Недооцінка ролі документів в якості факторів захисту, враховуючи презумпцію винуватості відповідача в цивільному процесі, все частіше буде мати для медика несприятливі наслідки.

Документація в медичній сфері відіграє надзвичайно велику роль, нею визначаються межі відповідальності та прав кожної із сторін. За допомогою правильного ведення медичної документації можна удосконалити систему взаємовідносин з пацієнтом, заради однієї мети — кваліфікованого надання медичної допомоги.

Таким чином, найбільш частими причинами виникнення конфліктних ситуацій між лікарем та пацієнтом є наступні: 1) порушення (або не виконання) пацієнтом режиму лікування (затримуються або перериваються пацієнтом з яких-небудь причин етапи лікування або відвідування); 2) порушення (або невиконання) пацієнтом лікарських рекомендацій; 3) порушення (або невиконання) лабораторних обстежень; 4) несвоєчасне звернення пацієнта до лікаря; 5) неадекватна поведінка пацієнта в період лікування; 6) вимога пацієнта не дотримуючись запропонованого плану лікування лікарем виконати його вимоги і водночас відмова від отримання інформації про стан здоров'я; 7) завищені вимоги пацієнта до можливостей медицини, які базуються на недобросовісній рекламі; 8) непрофесійні консультації лікарів або неспеціалістів; 9) не дотримується план обстеження пацієнта, тим самим неправильно виставляється діагноз хворому.

Для вирішення цих проблем при поступленні до лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я необхідно попереджувати пацієнтів про їх права і створювати засоби для їх захисту. Візьмемо для прикладу Угорщину, де права пацієнта

забезпечуються шляхом обов'язкового інформування хворого представником охорони здоров'я при прийнятті його на лікування, тобто перед обстеженням, про його права як пацієнта, про можливості реалізації цих прав, тобто про порядок та поведінку, який передбачений у закладі охорони здоров'я. Хворий має право при порушенні його прав оскаржити дії представника охорони здоров'я до вищого керівництва представника медичної установи. Керівництво зобов'язане перевірити скаргу і про результати перевірки письмово повідомити хворого у 10 денний робочий термін. Крім цього хворий має право за захистом свого порушеного права звертатися і в інші органи. Про це право посадова особа зобов'язана інформувати хворого. Перевірка скарги хворого детально закріплюється у внутрішній медичній документації медичної установи. Це відкрита інформація, яка повинна зберігатися в медичному закладі протягом 5 років.

Також актуальним та новим є в Угорщині інститут представника хворого у сфері охорони здоров'я. В медичних закладах зобов'язані мати юриста, який захищає права пацієнта та допомагає у їх реалізації та виступає від імені хворого. Ця особа не знаходиться у трудових відносинах з медичною установою, а у АНТС (Allami Nepegeszsegiigyi es Tisztiorvosi SzolgaJat). Коло повноважень представника пацієнта наступні: 1) допомагає у доступі до інформації, яка міститься в медичній документації, робить з неї виписки та дає відповіді на питання, які виникають у зв'язку з цим; 2) допомагає правильно сформулювати скаргу та дає її в хід: 3) за письмовим дорученням пацієнта має право подавати скаргу до вищестоячих органів медичної установи у справах, які пов'язанні з лікуванням, має доступ до інших органів і тим самим представляє інтереси пацієнта; 4) постійно інформує працівників сфери охорони здоров'я про діючі нормативні акти та внесені у них зміни, які забезпечують реалізацію цих прав пацієнта в медичних установах. Представник, пацієнта має право здійснювати повноваження в межах виданої довіреності. У своїй діяльності представник при виявленні порушень з боку посадових осіб медичних установ зобов'язаний попередити керівництво і дати поради щодо усунення цих недоліків. При відсутності реакції на виявлені порушення має право звернутися до відповідного органу (суд) або особи за захистом прав пацієнта; 5) особливу увагу звертає на скарги недієздатних громадян, психічно хворих, малозабезпечених тощо і являється їх представником при порушенні їх прав та інтересів [2, с.78]. Введення цього інституту має наступні позитиви: по-перше, це інститут попередження конфліктів і їх розв'язання; по-друге, він є зв'язуючою ланкою між лікарем, пацієнтом та керівництвом лікарні; по-третє, він має функції попередження виникнення судової справи, оскільки хворому із скаргою не потрібно відразу звертатися в суд наймаючи адвоката, бо за допомогою представника можна вирішити конфлікт на місці. Таким чином, при введенні інституту представництва в Україні, в закладах охорони здоров'я можна було б уникнути виправлень записів (зміна діагнозу) в медичних картках (історії хвороби пацієнта), оскільки представник мав би доступ до медичної документації при поступленні хворого в лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, внаслідок чого забезпечення та захист прав пацієнтів вийшло би на якісно новий рівень.

Насамкінець необхідно зазначити, що частина п'ята статті 23 Закону України "Про інформацію" зазначає, що кожна особа має право знайомитись із зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 38

Схожі:

Правов і та орган і зац і йн і основи охорони праці Відповідальість посадових осіб і працівників за порушення вимог законодавства про охорону праці	ПЛАН РОБОТИ районного методичного об’єднання вихователів та музичних... України «Про охорону життя і здоров’я дітей», Положенням про дошкільний навчальний заклад та Положенням про навчально-виховний комплекс,...
О.І. Ващенко Використання усної народної творчості, віршів, афоризмів... Підготувала: О.І. Ващенко – учитель основ здоровя, Бахмацька гімназія. Матеріали до уроків. Основи здоров’я. 2012. 56 с	Тема Дата Що вивчає предмет «Основи здоров'я». Здоров'я та його ознаки. Порушення здоров'я (травми, захворювання та їх профілактика)
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ ПО НАГЛЯДУ ЗА ОХОРОНОЮ ПРАЦІ НАКАЗ На виконання Закону "Про охорону праці" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року №64 "Про заходи щодо виконання...	5 -9 класи загальноосвітніх навчальних закладів ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА «Основи здоров’я» передбачає розвиток здоров'язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення,...
Закон про охорону праці визначає основні положення щодо реалізації... Предметом охорони праці є вивчення факторів виробничого середовища, організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних умов, у яких...	Діаграми для самостійної роботи учнів, курс «Основи здоров’я», 2... Познач знаком «+» нáзви небезпечних речовин Познач «+» те, що зміцнює твоє здоров’я
УРОК 1 Тема : Вступ. Життя як феномен. Здоров’я як явище людського... Формування навичок роботи в групі, виховання відповідального ставлення до свого життя і здоров’я	Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст ст. 31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання