5. Комунікативна слугування своєрідним «містком» між юрид і іншими суспільними науками. 6


Назва5. Комунікативна слугування своєрідним «містком» між юрид і іншими суспільними науками. 6
Сторінка3/7
Дата07.04.2013
Розмір0.69 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7

28. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту

Загальнообов'язковість правової норми та її формальний аспект забезпечуються шляхом її викладу в тексті юридичного документа. При цьому, норму права не слід ототожнювати ні з правовим її текстом, ні з його структурними елементами, оскільки правовий текст завжди є ширшим за обсягом та інформацією, аніж правова норма. При цьому можливі два аспекти співвідношення норми і статті нормативного акта.

I. За повнотою викладу норми у статті нормативно-правового акта розрізняють три способи:

1. Повний, коли елементи норми прямо формулюються у статті (можливо і не повністю) без посилання на інші статті чи акти.

2. Відсилочний, коли у статті містяться не всі елементи, а є посилання на інші статті цього ж акта.

3. Бланкетний спосіб є різновидом відсилочного. Його своєрідність виявляється у посиланнях не на нормативні положення даного закону, а на інший нормативний акт.

II. Залежно від рівня нормативного узагальнення розрізняють:

1. Абстрактний спосіб, при якому норма моделює ті чи інші дії у вигляді абстрактного поняття.

2. Казуїстичний спосіб надає можливість викласти норму шляхом перерахування чи вказівки на індивідуальні ознаки.
29. Поняття, ознаки джерела права і форми права

Термін «джерело права» має багато значень, а іноді вживається як тотожний до терміна «форми права». Важливо чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються – чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Форма права – спосіб внутрішньої організації та зовнішнього виразу норм права, завдяки чому вони набувають загальнообов’язковості та можливості забезпечення з боку держави.

Право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється в першому випадку внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути, а в другому – спосіб формального виразу права в реальній дійсності. Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію та санкцію, а зовнішньою – стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Крім цього під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм(нормативний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Можна виділити:

- соціально-правові джерела, у тому числі об’єктивні та суб’єктивні (матеріальні та ідеальні) - суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін.;

- юридичні джерела (офіційні та неофіційні) – нормативні постанови, юридична практика, юридична наука тощо.
30. Нормативно-правовий акт як форма права. Нормативно-правовий акт в Україні

Нормативно-правові акти – це офіційні письмові документи, прийняті компетентними суб’єктами, в яких в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються загальнообов’язкові правила поведінки. Нормативні акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб. У нашій правовій системі нормативно правовий акт є основним джерелом права. Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами , мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини. Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні. Усі закони мають вищу юридичну силу: усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів, у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:нормативні акти Президента України, К.М.У, В.Р. та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях, інші підзаконні нормативні акти.
31. Нормативно-правовий договір як форма права. Нормативно-правовий договір в Україні

Нормативний договір – домовленість двох або більше сторін щодо встановлення певних правил поведінки, яка визнається та забезпечується державою. Зміст нормативного договору складають багаторазові правила поведінки загального характеру, які не мають індивідуально визначеного адресата, а поширюються на будь-яких суб’єктів, що вступають у відносини, врегульовані договором.

Нормативний договір має такі основні ознаки:

  • містить правила поведінки (норму) загального характеру;

  • укладається на добровільних засадах;

  • ґрунтується на рівності сторін;

  • відображає згоду сторін з усіх суттєвих аспектів договору;

  • встановлює взаємну відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання прийнятих зобов’язань;

  • не протирічить чинному законодавству;

  • визнається і забезпечується державою.


32. Судовий прецедент як форма права. Судовий прецедент в Україні

Правовий прецедент – рішення суду (судовий прецедент) або адміністративного органу (адміністративним прецедент) у конкретній справі, яке стає обов’язковим при вирішенні в майбутньому аналогічних справ. Таким чином, сутність прецеденту полягає в тому, що рішення державного органу (судового чи адміністративного) по конкретній справі набуває нормативності, тобто стає обов’язковим зразком рішення всіх аналогічних справ у майбутньому. Правовий прецедент застосовується тоді, коли за судом чи іншим органом держави (крім парламенту) визнається право на правотворчість, тобто на офіційне формулювання загальнообов’язкових правил поведінки, або коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин.
33. Правова доктрина як форма права. Правова доктрина в Україні

Юридична наука (правова доктрина) на визначених етапах розвитку права теж служить його формою. Наприклад в даний час в якості форми права виступає мусульмансько-правова доктрина, що підтверджується законодавством арабських країн. Був період, коли і релігійні трактати виступали формою права. Цікаво відмітити, що в англійських судах при винесенні деяких судових рішень можна і дотепер зустріти посилання на наукові праці окремих юристів, хоча джерелами права вони вже не признаються. Ці посилання приводяться як додаткова аргументація, елемент формування волі судді, частина мотивації вироку або рішення суду. Роль правової доктрини як життєвого джерела права виявляється в тому, що вона створює поняття і конструкції, якими користується правотворчий орган. Саме юридична наука виробляє прийоми і методи встановлення, тлумачення і реалізації права. До того ж самі творці права не можуть бути вільні від впливу правових доктрин: більш-менш усвідомлено, але їм припадає ставати на сторону тієї або інший юридичної концепції, сприймати її пропозиції і рекомендації. В системі джерел права України відсутній правовий прецедент (зокрема — судовий), хоча можливість його появи тривалий час обговорюється в літературі. На думку прихильників появи такого джерела, правовий прецедент сприятиме не просто збільшенню кількості суб'єктів правотворчості, але й дасть змогу розформалізувати систему джерел права та надати гнучкості та динамізму всій правовій системі.

34. Правовий звичай як форма права. Правовий звичай в Україні

Правовий звичай – звичай, тобто правило поведінки, яке внаслідок повторення його протягом тривалого часу увійшло у звичку людей, яке санкціонується(схвалюється) і забезпечується державою. Таким чином, держава визнає правила поведінки, які переросли у звичай, стали обов’язковими для всіх суб’єктів, що підпадають під їх дію, їх виконання забезпечується за допомогою державного примусу.

Правовими стають не всі звичаї, а лише ті з них що містять вимоги, які відповідають інтересам і потребам держави. Сукупність правових звичаїв, що регулюють суспільні відносини в даній країні, називають звичаєвим правом. Вимоги звичаїв хоча й не завжди закріплюються в законах та інших нормативних актах, але визнаються державою та іншими учасниками суспільних відносин.

Правовий звичай як джерело права був пануючим за часів рабовласницької та правової держави. Саме звичаєвим, в основному, було право в рабовласницьких та феодальних державах.

У наш час правовий звичай як джерело права фактично втратив своє значення, хоча деякі його норми в окремих випадках ще продовжують діяти, особливо в ряді країн Африки та Азії, але й там вони мають обмежене застосування.
35. Правотворчість як остання стадія правоутворення

Правотворення — форма виникнення і буття права в широкому правовому полі: до правотворчості, поруч із ним, у вигляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реалізації права. Правотворення відбувається і поза правотворчістю держави, у рамках громадянського суспільства — у правосвідомості, конкретних правовідносинах, правомірній поведінці, правових теоріях, судових прецедентах і т. ін. Правотворення живить правотворчість новими правовими ідеями, правилами поведінки, конкретними рішеннями, угодами, котрі досліджуються, узагальнюються, систематизуються державою, а по тому формулюються в нормах права, зовнішньо виражених у нормативно-правових актах. Можна виділити такі рівні правотворення:

1) гносеологічний; 2) матеріальний; 3) інституційний — відбиває існування права як системи правових норм; 4) правотворчий.

Правотворчість — це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства (у передбачених законом випадках), пов'язана із встановленням (санкціонуванням), зміною, скасуванням юридичних норм. Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів. Головне призначення правотворчості — встановлення нових правових норм. Зміна і скасування застарілих правових норм сприяє затвердженню нових і, відтак, вони входять до його складу як допоміжні прояви правотворчості. Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами: • державою в особі державних органів та їх посадових осіб; • громадянським суспільством і його окремими суб'єктами.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством і його суб'єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому акті-документі, який називається нормативно-правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5) має конкретно-цільову і організаційну спрямованість.
36. Види правотворчості

Види правотворчості як громадянського суспільства, так і держави можна класифікувати за різними критеріями. Основний вид правотворчості — правотворчість державних органів і посадових осіб. Види правотворчості держави за юридичною чинністю актів:

1. Законодавча діяльність, тобто діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям законодавчих актів (законотворчість).У правотворчості України головну роль відіграє законодавчий орган держави — Верховна Рада;

2. Підзаконна правотворча діяльність, тобто діяльність, пов'язана з підготовкою і прийняттям підзаконних актів (підзаконна правотворчість). Правотворчість інших державних органів України (правотворчістю займаються практично всі державні органи) здійснюється на підставі і відповідно до чинних законів, прийнятих Верховною Радою.

3. Санкціонована правотворчість полягає у затвердженні актів, прийнятих організаціями громадянського суспільства — недержавними об'єднаннями: суспільними (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними товариствами та ін.), або в попередньому дозволі щодо їх видання.

4. Спільна правотворчість (нормативні угоди) — акти укладаються на галузевих, професійних і місцевому, територіальному рівнях.

5. Делегована правотворчість — видання нормативно-правового акта за уповноваженням, яке виходить із закону, або за прямим дорученням одного (вищого) органу держави іншому (нижчому) зі збереженням певної системи контролю з боку вищого органу за реалізацією делегованих повноважень.
37. Принципи правотворчості

Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні. Загальні принципи правотворчості — незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність:

1. Гуманізм; 2. Демократизм; 3. Гласність ; 4. Законність; 5. Науковість; 6. Системність.

До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:

• оперативність; • поєднання динамізму і стабільності; • плановість; • старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів; - відсутність скоростиглих і непродуманих проектів;

• професіоналізм; • техніко-юридична досконалість; • урахування місцевого досвіду .
38. Поняття і структурні елементи системи права

Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Ознаки (риси) системи права:

1. Обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин. Вона не може створюватися на суб'єктивний розсуд людей існує об'єктивно;

2. Органічна цілісність, єдність і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано. Вони взаємно узгоджені та цілеспрямовані;

3. Структурна багатоманітність. Це означає, що система права складається з неоднакових за змістом й обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості.

Структурні елементи системи права:

1. норми права -«цеглинка» системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути і галузі права. Не може існувати норма права, яка не входила б до певного інституту і галузі права. 2.інститути права 3.під галузі права 4.галузі права - галузь права є найбільшим елементом серед тих, з яких складається система права (цивільне право, кримінальне право, трудове право, адміністративне право та ін.)
39. Галузі права та інститути права

Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права — конституційне (державне) право – система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи.

Адміністративне право — система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади,

розпорядничої діяльності державного апарату.

Цивільне право — система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та

юридичними особами.

Кримінальне право — система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина.

Міжнародне право — система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право).

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) — прямо регулюють суспільні відносини. До них належать конституційне (державне),

цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) — визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права — адміністративному, цивільному, кримінальному відповідають процесуальні — адміністративно

процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

4. Звязок кримінології з правовими та суспільними науками
Згодом це поняття набуло більш широкого значення, і сьогодні поняття "кримінологія" трактується як наука про злочинність
Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні
М. Я. Сегай, д-р юрид наук, проф.; О. Ф. Скакун, д-р юрид наук, проф.; М. М. Стра­хов, д-р юрид наук, проф.; Ю. М. Тодика, д-р юрид...
Питання до іспиту
Співвідношення криміналістики з іншими юридичними науками і спеціальними дисциплінами
Національна специфіка вибору в освіті
Таким чином, склалася фундаментальна освітня суперечність між суспільними потребами в різних типах шкіл, а також між юридичними та...
Перелік питань для підготовки до підсумкового контролю
Місце соціології в системі суспільствознавства, її зв’язок з іншими соціогуманітарними науками
1. Економіко-ге
Економічна і соцiальна географія в системі географічних дисциплін і наук. Зв’язок економічної й соціальної географії з іншими науками....
«Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для...
В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд...
План Предмет і методи біофізики, зв’язок з іншими науками. Основні розділи біофізики. 2
Основні поняття механіки поступального та обертального рухів. Рівняння руху, закони збереження
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ
Біогеографія як наука про поширення живих організмів і їхніх співтовариств. Положення біогеографії в системі географічної науки,...
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА
Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка