|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
ТДіП – самостійна юридична наука в системі юридичних наук, що має для цих наук загальнотеоретичне і методологічне значення, досліджує загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Предмет ТДіП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути. В системі юридичних наук(1. Загальнотеоретичні та історичні науки(теорія держави і права, історія держави і права, і сторія політичних та правових вчень); 2. Галузеві юридичні науки(науки адміністративного права, цивільного права тощо); 3. Міжгалузеві юр. науки, які виникли в результаті поєднання якостей галузевих наук (господарське право, природоохоронне право тощо); 4. Спеціальні юридичні науки(судова медицина, криміналістика тощо); 5. Прикладні юридичні науки; 6. Науки, що вивчають міжнародне і зарубіжне право) теорія держави і права відноситься до першої групи, у цій сис-мі вона дає найширше за обсягом і глибиною знання державно-правових явищ. ТДіП вносить методологічну єдність у дослідження галузевих та інших юр. наук, томі і виступає у ції сис-мі як наука методологічна за своїм характером. 2. Функції теорії держави і права Функції ТдіП – це основні напрямки впливу науки на суспільні відносини, в чому проявляється суть цієї дисципліни. 1.Онтологічна – розкриття загальних закономірностей буття державно-правових явищ. 2.Пізнавальна. 3.Інтерпретаційна – тлумачення державних явищ). 4.Методологічна – види і шляхи пізнання держ-правових явищ. Аналіз і розробка методології юр науки. 5.Комунікативна - слугування своєрідним «містком» між юрид і іншими суспільними науками. 6.Прогностична – визначення можливих орієнтирів і напрямків розвитку держ-правових явищ у майбутньому. 7.Ідеологічна – формування правової ідеології спрямованої на вдосконалення держ-правових явищ. 8.Евристична – відкриття нових закономірностей розвитку держ і права. 9.Системотворча – об’єднання всіх юр. наук у злагоджену гармонійну систему. 10.Практично-прикладна – впровадження загальнотеоретичних положень у держ-правову практику. 11.Навчальна – загальна ТДіП є не лише однією з юр наук, а однією з навчальних дисциплін, що викладається в ВУЗах. 3. Методи загальної теорії права Метод теорії держави і права — це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Методи науки теорії держави і права поділяються на загальні, окремі (конкретні) і спеціальні. Загальним методом теорії права і держави є метод філософської діалектики. Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття і свідомості. Загальний метод філософської діалектики розкривається через: 1) логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного, тобто відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного; 2) метод (принцип) єдності логічного та історичного, цей метод в теорії держави і права служить методологічною основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»; 3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем. Основні окремі (конкретні) методи теорії держави і права: 1) формально-догматичний метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки; 2) Соціологічний метод полягає в дослідженні права на підставі конкретних соціальних фактів; 3) Статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення; 4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку; 5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Спеціальні методи — методи, що ґрунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук: математичний; кібернетичний; психологічний та ін. 4. Ознаки і поняття права як регулятора суспільних відносин Право — система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу. Ознаки права. 1.Справедливісь - право є мірою свободи та рівності людей, установленою державою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, яким відповідають обов'язки, що їх обмежують. 2. Нормативність виявляє сенс і призначення права. 3. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо. 4. Системність права полягає в тому, що право — це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені. 5. Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюється воля, змістом якої є інтерес. 6. Загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни. 7. Державна забезпеченість, гарантованість права, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальні правила, які визнаються державою правовими. 5. Право в системі інших регуляторів суспільних відносин Право в системі соціальних регуляторів суспільних відносин характеризується: — Воно здійснюється в межах суспільства. — Регулює поведінку соціальних суб'єктів. — Має загальний характер. — Поширюється на всіх суб'єктів. — Здійснюється за допомогою спеціальних засобів. — Гарантується суспільством. — Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи. Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання. 6. Цінність і функції права Під цінністю права розуміється його спроможність служити метою і засобом задоволення загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Можна виділити основні прояви цінності права. 1. Соціальна цінність права полягає у тому, що воно сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. 2. Інструментальна цінність полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, соціального керування, моралі та ін.) та соціальних благ. 3. Власна цінність права як соціального явища полягає у тому, що право виступає як міра: а) свободи та б) справедливості. Функції права — основні напрямки впливу права на суспільні відносини. Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні. Соціальні функції права — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так, праву притаманні ідеологічна, економічна, політична функції і т. ін. гуманiстичну -- право охороняє та захищає права людства, народу, людини; органiзаторсько-управлiнську - право суб'єктiв на розв'язання певних економiчних і соцiальних проблем; iнформацiйну (комунiкативну) - право iнформує людей про волю законодавця; оцiнно-орiєнтувальну - поведiнка людей оцiнюється з огляду на закони держави, вказує на безконфлiктнi, соцiально допустимi способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомiрної поведiнки; iдеологiчно-виховну - право формує у людини певний свiтогляд, виховує в неї зразки правомiрної поведiнки; гносеологiчну (пiзнавальну) - право само виступає як джерело знань. Спеціально-юридичні функції права — це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку виділяють регулятивну і охоронну функції права. Регулятивна функція як об'єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом: 1) закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція); 2) заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція). Охоронна функція спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальне шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів. 7. Поняття праворозуміння. Причини плюралізму у праворозумінні Праворозуміння — це інтерпретація того, що, власне, відбиває поняття, назване словом "право". До таких явищ належать певні людські можливості, відносини, інтереси, дії, а також їх психічні відображення (правила поведінки, ідеї, почуття тощо). Причини плюралізму у праворозумінні можна розподілити на дві групи факторів: гносеологічні та потребові. Гносеологічна причина полягає у тому, що яке б явище не вважалось правом, воно зазвичай є досить складним, системним, багаторівневим, багатогранним. І тому при його пізнанні майже неможливо охопити відразу й одночасно усі його грані, прояви. До цієї ж групи обставин належить також і розвиток суспільних та інших наук, внаслідок чого виникають нові методи пізнання, що може породжувати оновлені чи навіть нові варіанти праворозуміння. До погребових причин належать ті, що коріняться у соціальній неоднорідності суспільства, тобто в закономірному його поділі на різноманітні частини — нації, класи, професійні верстви, ідеологічні угруповання тощо, які мають свої специфічні, неоднакові потреби й інтереси. 8.Позитивістська концепція розуміння права (позитивістський) . Вихідна форма буття права — норма права. Право трактується як система норм, викладених в законах та інших нормативних актах, що виражають державну волю, тобто як «позитивне право» . Закон і право ототожнюються, а владна примусовість вважається їх основною ознакою. Оцінка права з боку його застосувача (посадової особи, державного органу, підприємства, установи) виключається, оскільки вважається, що держава творить справедливі норми права, навіть якщо в них закріплене свавілля. Проте позитивістське праворозуміння має ряд позитивних рис: воно виділяє норму, права як провідний правовий засіб; орієнтує на такі властивості права, як точність, однозначність, формальну визначеність, тощо. приділяє увагу досконалості розробки юридичних понять і категорій . 9. Природна концепція розуміння права Названа теорія виникла в період соціальних буржуазних революцій в Голландії, Англії, Франції, Германії. Її представниками були Гроцій, Гоббс, Руссо, Кант, Радіщев та ін..Природне право, стверджують автори, виникло із самої природи людини і тому належить всім людям взагалі і кожній людині окремо. Воно є вічним і незмінним, не залежить від держави і писаного державою права, а історично передує йому. Свої витоки воно бере із загальної справедливості і вічної правди. До природних прав відносять: право на життя, честь, гідність, право на приватну власність, на протидію тирану, право на насильницьку зміну тоталітарної влади та ін.. 10.Нормативістська концепція розуміння права Нова модернізована форма позитивізму, в наш час є однією з найбільш впливових теорій права. Основні ідеї цієї теорії були обґрунтовані Е. Кельзеном (1881-1973) в праці «Чиста теорія права». Виходячи з вчення І. Канта, Кельзен відриває право від реальної дійсності і вивчає його як норму про те, що (або як) повинно бути, від чого реальна дійсність, буття чимось відрізняються. Таким чином, право завжди являє собою відірвану від дійсності норму про те, що повинно бути. »Чистота» права по Кельзену досягається такою побудовою його системи, яка робить право незалежним від будь-якого не правового фактору (бога, держави, політичної влади, ідеології класу тощо). Єдність норм і цілісність системи забезпечує основна норма – всеохоплююча категорія пізнання, яка виводиться за допомогою людської свідомості і не має матеріального змісту. Система права має вигляд піраміди, де нижче основної норми розміщується конституція, яка витікає із основної норми. Ще нижче – закони та укази, і на найнижчому рівні – індивідуальні норми, які створюються, судом та органами управління стосовно окремих правових ситуацій. Важливою рисою нормативізму є ідея динаміки права, його постійного і безпосереднього відновлення, самовдосконалення. На думку Г. Кельзена, правознавство як наука, повинно стати вільним і незалежним по відношенню до будь-якої ідеології, партії, класу, що забезпечує йому незалежність - «чистоту». 11. Марксистська концепція розуміння права 12. Соціологічна концепція розуміння права Засновниками соціологічної теорії права були Є. Ерліх, Г. Гурвич, Р. Паунд, Е. Дюркгейм. На відміну від позитивізму та нормативізму ця теорія виходить із системного та функціонального призначення права, із його взаємозв’язку а суспільством і обумовленістю фактичними суспільними відносинами. Право розглядається не як система абстрактних і формальних норм, а як живий» порядок, як система фактичних правовідносин. Право – це частина життя, яка змінюється разом із оточуючою дійсністю, тому право може існувати поза буквою закону. Прихильники цієї теорії закликають до гнучкості права і виступають проти чіткості правової термінології та чіткості юридичних конструкцій. Зв’язаність суддів та інших суб’єктів правозастосування твердими і чіткими нормами права вони називають кайданами, а * поступливість» і «м’якість» права – благодіянням для суспільства. Для соціологічної юриспруденції характерно робити акцент не на тому, що таке є право, а на тому, як воно діє. Ця теорія визначає завдання юридичної науки не в сфері права, а у вивченні процесу його дії у суспільстві, де відбувається вреґулювання протиріч між різними суспільними групами. 13. Історична концепція розуміння права Історична школа права (Німеччина кінця XVIII ст.. — Г. Гуго, К. Савін’ї, Г. Пухта) одержала свою назву, виходячи з основного положення своєї концепції про позитивне право кожного народу як його історичної спадщини, про право як об’єктивний процес історичного життя кожного народу. Вона відкинула поділ права на природне і позитивне, притаманний природно-правовій теорії, і заявила, що існує одне право як історична спадщина кожного народу, яке не може і не повинно довільно змінюватися. Історична школа права розглядала одне національне право у його тривалій еволюції разом з народом вважала, що воно появилося не з моменту виникнення держави, а з зародження того чи іншого народу (нації). Дійсним джерелом права проголошувався не закон, встановлений державою, а звичай. Сторична школа права стверджувала, шо право залежить не від розуму людини, а від історичної дійсності і розвивається разом з мовою, звичаями народу, створюється на грунті духу. Таким чином, основні положення історичної школи права можуть бути зведені до таких: 1) право має народний характер, оскільки в його основі міститься «дух», свідомість народу; 2) право виникає з появою народу і є невід’ємною частиною його культури; 3) право створюється саме собою; 4) стихійна еволюція права проходить етапи: звичаїв — обробки їх юристами; дух народу щонайкраще виявляється в звичаях; 5) роль законодавця не є творчою: законодавець лише допомагає розкриттю правового змісту, закладеного в народному дусі; 5) народ добровільно приймає норми спілкування в силу їх відповідності обставинам життя: стадії і ритми розвитку права збігаються з ходом еволюції народного життя; 7) право закріплює реально існуючий порядок, а не відіграє роль його перетворювача. |
|
4. Звязок кримінології з правовими та суспільними науками Згодом це поняття набуло більш широкого значення, і сьогодні поняття "кримінологія" трактується як наука про злочинність |
Проблеми поглиблення демократичних засад адміністративної реформи в Україні М. Я. Сегай, д-р юрид наук, проф.; О. Ф. Скакун, д-р юрид наук, проф.; М. М. Страхов, д-р юрид наук, проф.; Ю. М. Тодика, д-р юрид... |
|
Питання до іспиту Співвідношення криміналістики з іншими юридичними науками і спеціальними дисциплінами |
Національна специфіка вибору в освіті Таким чином, склалася фундаментальна освітня суперечність між суспільними потребами в різних типах шкіл, а також між юридичними та... |
|
Перелік питань для підготовки до підсумкового контролю Місце соціології в системі суспільствознавства, її зв’язок з іншими соціогуманітарними науками |
1. Економіко-ге Економічна і соцiальна географія в системі географічних дисциплін і наук. Зв’язок економічної й соціальної географії з іншими науками.... |
|
«Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для... В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд... |
План Предмет і методи біофізики, зв’язок з іншими науками. Основні розділи біофізики. 2 Основні поняття механіки поступального та обертального рухів. Рівняння руху, закони збереження |
|
ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Біогеографія як наука про поширення живих організмів і їхніх співтовариств. Положення біогеографії в системі географічної науки,... |
Тема МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії.... |