Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр


НазваУкраїна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
Сторінка7/18
Дата14.03.2013
Розмір2.4 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Невизначеними залишалися також взаємовідносини найвищих посадових осіб всередині виконавчої гілки влади, передусім Президента і прем'єр-міністра. Безсумнівною була лише підпорядкованість Президенту.

У жовтні 1990 р. хвиля страйкових виступів, у яких активну роль відігравали студенти, змусила прем'єр-міністра В. Масола подати у відставку. Після цього уряд дістав назву Кабінет Міністрів, яка означала його підпорядкованість Президенту. Очолив його В. Фокін. Впродовж 17 місяців його кабінет піддавався майже безперервній критиці з боку партій, профспілок та інших громадських організацій, оскільки економічне становище невпинно погіршувалося.

Верховна Рада в жовтні 1992 р. затвердила головою уряду народного депутата України Л. Кучму, який до того очолював одне з найбільших у світі підприємств з виготовлення ракет стратегічного призначення в Дніпропетровську.

Новий прем'єр-міністр виявився не таким поступливим, як В. Фокін. Навесні 1993 р. він зробив спробу підпорядкувати собі представників Президента в областях через введення їх до складу Кабінету Міністрів, але не домігся відповідної санкції з боку Верховної Ради. Натомість Л. Кравчук запропонував парламенту, щоб Президент узяв на себе безпосереднє керівництво урядом і мав право видавати укази з неврегульованих законодавством економічних питань на час до прийняття парламентом відповідного закону.

Верховна Рада не підтримала Л. Кравчука. Не погодилася вона й на відставку Л. Кучми, яку він запропонував після висунутих Президентом пропозицій. Л. Кучма отримав повноваження видавати декрети, які заповнювали законодавчий вакуум або навіть могли змінювати в певних межах існуючі закони.

У червні 1993 р. Л. Кравчук підписав указ про створення надзвичайного комітету всередині Кабінету Міністрів з питань оперативного управління народним господарством. До функцій комітету, який мав очолити Л. Кучма, належали розробка й реалізація заходів щодо стримування інфляції, стабілізації виробництва і соціального захисту населення. Структура виконавчої влади за цим указом підлягала істотному перерозподіленню. Однак прем'єр-міністр, з яким вся ця програма дій не була погоджена, відмовився очолити надзвичайний комітет. Президент змушений був через два дні відкликати указ. Майже одночасно він скоротив штат своєї адміністрації і ліквідував у ній комісії та ради, що дублювали відповідні структури Кабінету Міністрів. Однак і це не розрядило ситуації. Після наполягань прем'єр-міністра Верховна Рада України прийняла відставку уряду.

Отже, навіть окремі політичні діячі за відсутності законів, що визначали б коло компетенції посадових осіб, не завжди могли домовитися між собою. Що ж до діяльності парламенту або колективних органів влади на місцях, то робота їх час від часу заходила в глухий кут через вплив на політичних діячів стереотипів і традицій тоталітарного минулого. Вони не вміли прислухатися до аргументації одне одного, йти на компроміс, не мали досвіду парламентської політичної боротьби. Нарешті, їм бракувало професіоналізму, що завжди характеризувало новостворену політичну еліту раніше пригноблених націй.

Складність політичного становища України була зумовлена й відсутністю масових політичних партій. Нові партії не могли розраховувати на широке поповнення через відсутність в суспільстві традицій багатопартійного життя. КПРС була не політичною партією, а державним утворенням. Однак недовіру до неї маси перенесли на новостворювані партії. Тому більш-менш масовими організаціями залишалися тільки соціалісти, комуністи і національно-демократичні сили. Соціалісти та комуністи поповнювали свої лави людьми переважно старшого покоління, які звикли перебувати в державній партії і не сприймали змін у суспільстві. Народний рух України виступав не як партія, а як громадсько-політичне об'єднання, мав у своїх лавах сотні тисяч людей, які прагнули активно сприяти ліквідації тоталітарного ладу й державотворчій роботі.

На III з'їзді (Всеукраїнських зборах) Народного руху в лютому — березні 1992 р. метою діяльності було визначено утвердження незалежності України і розбудову правової демократичної держави. Проголошувалося, що Рух виступатиме за консолідацію всіх суспільних сил, які підтримують державотворчий процес, сприятиме діям Президента і забезпеченню ефективного функціонування системи влади, але перебуватиме у конструктивній опозиції до виконавчих структур. З'їзд обрав трьох співголів НРУ — І. Драча, М. Гориня і В. Чорновола.

Чорновіл Вячеслав Максимович (1937—1999) — політик і журналіст. Народився в с Єрки Звенигородського району, тепер Черкаської області. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1960). В1960—1964 pp. працював у Львові на телебаченні, радіо, в редакціях газет. У1965 р. — звільнений з роботи за участь у правозахисному русі. Довелось жити за рахунок випадкових заробітків: техніку Карпатській експедиції АНУ, інспектор з реклами Київкниготоргу, інспектор Львівського товариства охорони природи, спостерігач метеостанції в Карпатах, землекоп археологічної експедиції тощо: На Заході було видано його книжки «Лихо з розуму» (1966), «Правосуддя чи рецидиви терору» (1967). В 1970— 1972 та 1987—1989 pp. видавав позацензурний 'Український вісник». В1967,1972 та 1980 р. був заарештований і засуджений до різних строків ув'язнення за *антирадянську агітацію та пропаганду». В 1987 р. — організатор Української Гельсинської спілки. В 1990— 1992 pp. — голова Львівської обласної ради народних депутатів. У 1991 р. висунутий кандидатом у Президенти України, посів друге місце (23,2 7% голосів виборців). З березня 1992 р. — голова Народного руху України. Автор низки публіцистичних праць. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка (1996), посмертно — Герой України. Трагічно загинув у автокатастрофі, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Після з'їзду в таборі націонал-демократів стався розкол. Багато з них вважало, що із здобуттям незалежності треба зміцнювати державність і відмовитися від опозиційності. Вони обійняли відповідальні посади в президентських структурах, міністерствах, посольствах. Ті, хто згуртувався навколо В. Чорновола, продовжували перебувати в конструктивній опозиції.

Рух організував кампанії протестів проти діяльності урядів В. Масола та В. Фокіна і домігся їх відставки. Центральний провід Руху в жовтні 1992 р. заявив, що ставлення до уряду Л. Кучми залежатиме від ефективності його реформаторської діяльності. До складу кабінету Кучми увійшли декілька пов'язаних з Рухом діячів. Зокрема, І. Юх-новський обійняв посаду першого віце-прем'єра, а М. Жулинський і В. Пинзеник стали віце-прем'єрами.

На IV з'їзді в грудні 1992 р. перетворення Руху на політичну партію завершилося. Перебільшуючи вплив своєї партії на маси, В. Чорновіл став вимагати розпуску Верховної Ради і проведення нових виборів на багатопартійній основі. Однак розпочата ним кампанія збирання підписів для проведення референдуму щодо дострокового розпуску парламенту зазнала невдачі. Весною 1993 р. від Руху відкололася група, яка оформилася у Всенародний рух України, очолюваний Л. Скорик і М. Поровським. Чисельність первинних організацій партії почала скорочуватися, вплив її на маси послабився.

КПРС, joqo існувала в республіці як Комуністична партія України, після заборони відродилася у формі кількох опозиційних партій, а саме: Соціалістичної партії України (голова — О. Мороз), Селянської партії України (голова — С. Довгань) та, згодом, Комуністичної партії України (перший секретар — П. Симоненко). Вони швидко подолали період становлення й активно включилися в боротьбу за маси, тобто за місця у Верховній Раді та в місцевих радах. Кризова ситуація в народному господарстві скоротила кількість прибічників незалежності України й обмежила вплив національно-демократичних партій. Натомість серед населення зросла підтримка партій лівого спрямування. Не маючи програми виходу з глибокої кризи, вони будували агітацію на критиці влади, лозунгах соціальної справедливості.

Невелика частка номенклатури, переважно старшого покоління, залишилася на попередніх ідеологічних позиціях. Не зумівши поступитися принципами, ортодокси поступилися керівними посадами. Відхід від влади відбувався здебільшого через механізм голосування. Ці люди звикли до призначень за анкетними даними й не змогли витримати конкурентної боротьби на виборах. Деякі з них, користуючись своїм впливом у господарських структурах, знайшли собі місце у бізнесі.

Основна частина номенклатури, що знаходилась між двома крайніми групами (спеціалісти різних галузей економіки та культури з досвідом організаційної роботи), утворила партію влади.

Своєрідна «чистка виборами» оздоровила номенклатуру й підготувала її до активної діяльності в пострадянських умовах. Конкурентів на владу в неї практично не було. Адже державна партія десятками років була єдиною владною структурою і відбирала собі за допомогою добре поставленої системи підготовки кадрів найздібніших людей з усіх прошарків суспільства.

З часом «партія влади» наштовхнулася на опір людей, які вперше виринули на поверхню політичного життя у мітинговій обстановці початку 90-х років. За допомогою антикомуністичних гасел, підкріплених історичними свідченнями про страхіття сталінщини, ці люди спробували скинути компартійних функціонерів, щоб зайняти їхні місця. Однак це не спрацьовувало. По-перше, надто низькою виявилася підготовка багатьох політиків нової хвилі. По-друге, «партія влади», будучи організаційно не оформленим, але замкненим кланом, не заперечувала проти залучення до своїх лав професійно придатних мітингових політиків.

У сформованій після березня 1990 р. Верховній Раді «партія влади» зайняла переважну більшість місць. Представники її були переважно безпартійними. З часом в їх середовищі, як і в суспільстві загалом, стали виявлятися різні точки зору на перспективи розвитку країни.

Представники колишньої компартійної номенклатури у парламенті легко погодилися з ідеєю впровадження інституту президентства. Та коли Л. Кравчук почав наповнювати президентську владу реальним змістом, вони поставилися до цього здебільшого негативно. Протистояння Президента і Верховної Ради на тлі всеохопної кризи закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити свої повноваження і звернутися до виборців з проханням підтвердити свої мандати. У березні й квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради за мажоритарною системою. Вони вперше проводилися на багатопартійній основі. У виборах взяли участь 32 політичні партії, з яких 14 здобули право бути представленими у парламенті.

Виборці по-різному реагували на бездіяльність владних структур перед загрозою кризи. По-перше, переважна більшість народних депутатів попереднього складу, яка балотувалася на новий термін (138 з 188), не була обрана. По-друге, багато виборців не брали участі у виборах, демонструючи своїм абсентеїзмом недовіру до будь-якої влади. Було заповнено тільки 338 депутатських місць із 450. Ще 56 депутатів було дообрано після нових турів голосування влітку і восени. По-третє, партії здебільшого не набували довіри виборців, і після трьох турів голосування у парламент пройшло 212 позапартійних депутатів проти 182 за партійними списками. Депутатські фракції чисельністю понад 10 осіб мали тільки 4 партії: комуністи (90), Народний рух (22), Селянська партія (21) і соціалісти (15). У грудні 1994 р. парламент погодився з пропозицією Центральної виборчої комісії припинити виборчий марафон і відкласти призна-ЧЄНЕЯ виборів у 44 округах, де вони тричі визнавалися такими, що не відбулися через неявку виборців або депутата не було обрано.

26 червня 1994 р. відбулися вибори Президента України. За кількістю поданих у першому турі голосів претенденти розподілилися в такому порядку: Л. Кравчук, Л. Кучма, О. Мороз, В. Лановий, В. Бабич, І. Плющ, П. Таланчук. Другий тур виборів, де балотувалися перші двоє з цього списку, дав перевагу Л. Кучмі.

Кучма Леонід Данилович, 1938 р. народження, українець, народився на Чернігівщині у селянській родині. Після закінчення Дніпропетровського університету з 1960 р. працював інженером, старшим інженером, провідним конструктором, помічником головного конструктора, секретарем парткому, генеральним директором виробничого об'єднання 'Південний машинобудівний завод» у Дніпропетровську. В 1990 р. обраний народним депутатом Верховної Ради України, а з жовтня 1992 по вересень 1993 р. прем'єр-міністр України. Потім зосередився на роботі у Верховній Раді, очолював впливову Спілку промисловців та підприємців України, яка висунула його на посаду Президента. З 1994 р. — Президент України. У1999 р. переобраний на посаду Президента на другий термін.

Виникнення українського козацтва

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання».У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник».

Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроблені ще на початку XVII ст., коли польські історики намагалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з татарами {з часом викристалізувалася низка версій, що пояснюють походження козацтва:

1) «хозарська»— ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами»? або хозарами;

2) «чорно-клобуцька»— вбачає в них нащадків «чорних" клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5) «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   18

Схожі:

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬСТВОМ НАСЕЛЕННЯ МІСТ І ПРОМИСЛОВИХ РАЙОНІВ...
Проблема, яка розглядається в даному дослідженні, є найменше вивченим істориками аспектом більш широкої теми продовольчого становища...
Екзаменаційні питання з курсу «Історія Росії»
Територія російської держави першої половини ХІХ ст. Соціальна структура населення
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської...
ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі...
Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст

ГРАФІК ПЕРЕБУВАННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ В РАМКАХ МІЖНАРОДНОГО...
З 12: 00 – зустріч російської та української групи в готелі «Grand Marine 4*» за адресою: Україна, м. Одеса, ж/м «Совіньон», пров....
ЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Якщо взяти основні країни Францію, Англію, Германію, Росію, США то протягом всього періоду від Великої Французької революції і до...
УКРАЇНА Д Н І ПРОПЕТРОВСЬКАОБЛАСТ Ь СИНЕЛЬНИКІВСЬКА МІСЬКА РАДА
Дніпропетровській області на 2010 – 2015 роки, з метою внесення змін та доповнень до міської Програми з енергозбереження на 2006-2010...
Alexander Sonypul, b. August 8, 1915, in a village which had a church...
Від.: До революції мій батько мав вісім десятин, а після революції ще дві десятини добавили, так, що він мав 10 десятин
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households...
Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять
Революція XVII ст та промисловий переворот в Англії
Англії; проаналізувати причини, характер, основні етапи та результати Англій­ської революції, ознайомити учнів з причинами промислової...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка