Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр


НазваУкраїна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
Сторінка10/18
Дата14.03.2013
Розмір2.4 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

В умовах кризи гетьманського режиму П. Скоропадського, що особливо загострилася восени 1918 р., в Україні активізувалися сили, які виступали за відновлення УНР і усунення від влади консервативних елементів. У серпні 1918 р. у Києві було створено Український національний союз. Головою УНС було обрано В. Винниченка. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, до порозуміння з гетьманською владою, опозиційна ж наполягала на повстанні. На середину жовтня 1918 р. переважає вплив опозиційних Гетьманові сил.

Створення 24 жовтня 1918 р. коаліційного уряду, до якого ввійшло 5 представників УНС, не просунуло Українську державу вперед по шляху консолідації суспільства. Більше того, невдовзі Гетьман зробив остаточний вибір між двома протилежними політичними таборами на користь консервативних проросійських сил. 14 листопада Гетьман опублікував грамоту про федерацію України з не більшовицькою Росією, Був призначений новий уряд проросійської орієнтації без представників УНС. Почалось формування офіцерських загонів. Отже, з незалежною Україною було покінчено.

Реакція УНС на оголошення Гетьманом нового державного курсу була адекватною: оголошення повстання проти влади Гетьмана. Для керівництва повстанням з метою відновлення УНР в ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС було створено тимчасовий орган (після перемоги — верховний державний орган УНР)- Директорію.

До складу Директорії входили представники різних політичних напрямів. Від українських соціал-демократів були В. Винниченко (голова Директорії), С Петлюра, А. Макаренко; від українських есерів — Ф. Швець, від соціалістів-самостійників — П. Андрієвський. Директорія у своєму зверненні до українського народу закликала до повстання проти Гетьмана.

13 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. УНР було офіційно відновлено. 14 грудня частини Директорії вступили до Києва.

Диктатура Директорії призвела до кризи влади. Всередині неї існувала розбіжність думок щодо напряму найближчої політики. Діяльність цього органу паралізувалася також особистим суперництвом Винниченка і Петлюри. 10 лютого 1919 р. В. Винниченко подав у відставку. С Петлюра став одноосібним носієм верховної влади в державі.

На відміну від помірковано-консервативного гетьманського режиму, Директорія УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування. Це визначило її внутрішню та зовнішню політику.

Внутрішня політика Директорії:

прагнення утвердити в Україні національний варіант радянської влади без крайнощів більшовицького максималізму;

проголошення акту злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 p.;

законодавча влада передавалася Трудовому Конгресу, який населення обирало без участі "поміщиків і капіталістів";

обіцянка скасувати закони гетьманщини, відновити 8-годинний робочий день, робітничий контроль.

Аграрна політика Директорії передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Землі площею до 15 десятин не конфісковувались. Не підлягали конфіскації землі промислових підприємств, цукрових заводів, а також іноземців. На малоземельному Правобережжі Польща домоглась визнання за поміщиками польського походження статусу іноземних громадян, у зв'язку з чим їхня власність оголошувалася недоторканною. Строки і порядок розподілу землі не визначалися.

Старий державний апарат було зруйновано, а обіцяна "трудова влада" не встановлена. Фактична влада на місцях залишалась в отаманів.

Директорія зуміла за короткий час розширити міжнародні зв'язки України. Дипломатичні відносини було встановлено з Угорщиною, Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом. Однак їй не вдалося налагодити необхідний рівень зв'язків з тими країнами, від яких у значній мірі залежала доля України, тобто країнами Антанти, Польщею та радянською Росією.

Директорія не змогла навести порядок і налагодити ефективне управління країною. Ситуація ще більше ускладнилась через висадку в листопаді 1918 р. на півдні України військ Антанти, в основному французьких. Своє пряме завдання — взяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не виконали. Проте вони підтримували в Україні великодержавну російську білогвардійську контрреволюцію й стали причиною дальшого поглиблення розколу всередині Директорії.

Доля Директорії вирішувалася насамперед на радянсько-українському фронті (2-га війна радянської Росії проти УНР - кінець 1918 р. і початок 1919 p.). З січня 1919 р. війська Директорії залишили Харків, який став столицею радянської України. Протягом трьох наступних тижнів було розгромлено Лівобережне угруповання армій УНР. Військові дії перекинулись на Правобережжя. 5 лютого більшовики ввійшли у Київ. Із захопленням 19 березня 1919 р. Жмеринки Український фронт розпався на дві частини: Південно-Західний та Північно-Західний.

Провівши в армії реформу, позбувшись напівпартизанщини, Петлюрі вдається дещо стабілізувати становище на фронті й закріпитися на початку червня 1919 р. на лінії Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець — Подільський. Харківська група радянських військ, просуваючись на південь, вже в березні захопила Херсон, Миколаїв, Бердянськ, Маріуполь. З квітня починається евакуація французів з Одеси. 4 квітня підрозділи кримського напрямку під командуванням П. Дибенка увірвалися в Крим. 29 квітня більшовики ввійшли до Севастополя. Таким чином, весною 1919 р. над територією України (крім Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянський контроль.

Причини поразки національно-демократичних сил:

Директорія не змогла створити життєздатний і стабільний політичний режим;

в результаті її перетворень ослабла соціальна опора Директорії(інтелігенція, значну частину якої зарахували до "поміщиків і капіталістів"; селянство, особливо біднота, яка звинувачувала Директорію в прокуркульській політиці; робітники, бо Директорія або її отамани придушували страйки, забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки);

--- широкі маси українського населення, особливо селянство, не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення й зміцнення власної держави;

- відсутність єдності національно-демократичних сил;

- вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини.

Ключовою фігурою періоду Директорії УНР і завершення визвольних змагань був Симон Петлюра. Погляди на його діяльність є діаметрально протилежні. Багато істориків дотримуються думки, що Петлюра - це перша наступна по національній яскравості особа після Івана Мазепи. Адже він завжди був до кінця відданий своїм ідеалам, до кінця був у боротьбі. Саме через це він викликав величезну ненависть у радянської влади: ні на одну українську постать, не враховуючи Мазепу, не було вилито стільки бруду, спровоковано наклепів, спотворено біографію...

Петлюра Симон Васильович народився 10 травня 1879 року в Полтаві у сім'ї міщан козацького роду. В духовній семінарії, куди він поступив навчатися, він відразу стає активним членом політичного гуртка, що потім переріс у Полтавський центр Української Революційної Партії. За політичну діяльність у 1901 р. виключений з семінарії. Переховуючись від поліції, змушений у 1902 р. переїхати в Катеринодар, де у грудні 1903 р. був арештований за членство у Чорноморській Вільній Спілці (Кубанське відділення УРП). У травні 1904 р. після звільнення "на поруки" переїхав у Київ, а пізніше у Львів - для навчання в університеті. Там Петлюра продовжує вести партійно-організаційну роботу, в той же час працюючи як журналіст для ряду українських видань. Тут, у Львові, він викликає тепер вже невдоволення австрійської влади і змушений переїхати до Москви. У Москві Петлюра влаштовується на роботу бухгалтера у страховій спілці "Россия", водночас видає разом з А.Саліковським російськомовний журнал "Украинская Жизнь". З початком Першої світової війни Петлюра докладає всіх зусиль, щоб добитись толерантного ставлення російської армії до українського населення Австро-Угорщини. У період з 1916 по 1917 р. Петлюра -: заступник уповноваженого "Союзу Земств" від Західного фронту. У квітні 1917 р. Петлюру на з'їзді у Мінську було обрано головою Української Військової Ради Західного фронту. Звідти УВР його делегувала на І Український військовий з'їзд у Києві, де його обрали головою Генерального Військового Комітету, що був створений при Центральній Раді. Після більшовицького жовтневого перевороту в Росії УЦР призначає його міністром військових справ. На цій посаді він розгорнув активну роботу по розбудові української армії, але, будучи в полоні соціалістичних ідей, заперечував створення регулярної армії.

Через розбіжності з Винниченком та протестуючи проти Брестського миру Петлюра, будучи прихильником Антанти, подає у відставку. Цей крок зовсім не означав його відхід від національно-визвольної боротьби. Петлюра разом з Січовими стрільцями зіграє головну роль у локалізації більшовицького повстання у січні 1918 р. в Києві.

У період Гетьманату Симон Петлюра безуспішно намагається схилити гетьмана П.Скоропадського до більш демократичної політики. Після повалення гетьманату (Петлюра був одним з керівників повстання, членом Директорії) знову очолює армію УНР. 11 лютого 1919 року після відставки Винниченка Петлюра стає головою Директорії, згодом Головним Отаманом. Викликає суперечку істориків його угода з Пілсудським про спільну боротьбу проти більшовиків (Варшавська угода, квітень 1920 p.). Після поразки визвольних змагань разом з урядом УНР Симон Петлюра емігрував у Польщу. Після постійних домагань Радянського Союзу видати його, він в кінці 1923 р. залишає Польщу.

З кінця 1924 р. Петлюра оселяється в Парижі, де він продовжує плідну роботу, беручи участь в конференціях як представник Українського Уряду в екзилі. Петлюра боровся до останньої хвилини свого життя. Та його визвольна діяльність не могла не зачіпати інтересів Радянському Союзу і тому 25 травня 1926 р. його підступно було вбито радянським агентом С.Шварцбартом.Симон Петлюра був політик-реаліст, який вірив у перемогу української справи. Його кредо було: безмежна віра у те, що ідея і лад Української Народної Республіки були не випадкові і не запозичені, а зроджені з духовності українського народу та що вони є вічноживучі й непоборні. Він казав: "...Ми вступили на арену в історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право на свободу і державну незалежність".

Проблеми економічного розвитку України в період незалежності

Головні завдання перехідного процесу. Економіка України в умовах незалежності. Про­блеми екології.

Головні завдання перехідного періоду

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі пе­редбачалась структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалось конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України, перерозподілу матеріальних і тру­дових ресурсів на користь виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося закриття нерентабельні підприємства, а ма­шинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відво­дилося регіональній господарській політиці. Вперше в історії України передбачалось здійснення урядом контролю за формуванням економічної струк­тури, прийняття рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула > "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму колишнього Радянського Союзу і розбудови власної економічної системи. Основними аспектами економічної політики України мала стати інтеграція в європейську і світову еко­номіку. Для того, щоб реалізувати це завдання, Україна повинна була пройти шлях від командно-адміністративної до ринкової економіки. В зв'язку з цим в Україні було прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Також було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол.

Слід підкреслити, що країни колишнього Радянського Союзу, в тому числі і Україна, розпочали процес реформ в умовах специфічних і в певному відношенні гірших, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зокрема, відносяться:

- нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспорт і енергію на території, що складала майже шосту частину поверхні землі;

- більша монополізація господарських структур, більш тісні економічні взаємозв'язки колишніх республік СРСР, майже повна відсутність приватного сектора, недостатній досвід в питаннях управління якістю, фінансами і збутом порівнянне з країнами центральної Європи;

- домінування галузей військово-промислового комплексу;

- відсутність самостійного історичного розвитку національних господарств і власного досвіду використання національної валюти;

- недостатність або повна відсутність ринкових традицій, неприйняття категорій ринкової економіки, відмова від практичного застосування таких понять, як приватна власність, прибуток, індивідуальна ініціатива, самореалізація, конструк­тивне мислення.

До економічних умов слід додати низку політичних чинників, які стримували і продовжують стримувати процес реформ. Україні доводиться не лише змінювати економічну систему, але й вирішувати проблеми, пов'язані з трьома серйозними перехідними процесами, а саме:

1) створювати національну державу;

2) здійснювати перехід від тоталітарної політичної системи пізнього сталінізму до демократії;

3) здійснювати перехід від соціальної системи, яка повністю спиралась на державу, до плюралістичних структур.

До згаданих груп чинників, що визначають зміст перетворень в Україні, необхідно додати ще один: майже повна відсутність генеруючих ідей у представників провідного економічного державного персоналу. Економічними міністерствами та окремими підприємствами продовжували керувати саме ті люди, що довели економіку України до кризового стану.

При цьому слід пам'ятати, що зміна економічної системи не відбувається автоматично, для її здійснення потрібна чітко виражена політична воля. Злам планової системи і створення ринкових структур економіки відбуваються одночасно і можуть мати болючі наслідки для значної частини населення. Криза, обумовлена процесами адаптації, означає безробіття, невпевненість у зав­трашньому дні. Необхідність переорієнтації, подолання депресії потребує терпіння і непопулярних рішень уряду. Слід зазначити, що прагнення розмити реформи (наприклад, за допомогою популістських рішень) або зовсім їх загальмувати, зберігаючи старе, виникають не тільки на початковій фазі процесу перетворень, а постійно повторюються. Такій спокусі піддаються навіть уряди, які мають в своєму кабінеті тверде ядро із особистостей-реформа-торів, які без сумніву виступають за ринкову економіку.

Тому при переході до ринкових відносин за таких умов Україні необхідно було розв'язати цілу низку проблем. Зокрема, реформи слід було починати з лібералізації цін і макроекономічної стабілізації. Ціни повинні були відображати попит і пропозицію і таким чином сигналізувати про наявний дефіцит. Жорстка грошова політика повинна лише забезпечувати позитивні реальні процентні внески і зниження темпів інфляції.

На початку реформ слід лібералізувати торгівлю, для комерційних операцій ввести обмеження внутрішньої конвертованої валюти. Відміна монополії на зовнішню торгівлю фактично відкриває можливості для контактів з країнами світової співдружності. Поряд з макроекономічними реформами слід розпочати реформи структурні. Проведення великої, що триває відносно довго, та малої приватизації дасть можливість створити доволі чисельний приватний сектор.

З метою успішного проведення структурних реформ необхідно створити інститути ринкової економіки - надійні, орієнтовані на правові норми, включаючи договірне право, банківську систему з незалежним Центральним банком і новими ко­мерційними банками, податкову систему, припинення втручання держави і її міністерств в економіку, створення системи соціального захисту.

Для успішного проведення реформ важливо мати фінансову підтримку міжнародних фінансових організацій (особливо Міжнародного валютного фонду) і західних урядів. З метою покращання міжнародної кредитоспроможності, при високій зовнішній заборгованості, необхідно укласти домовленості із західними урядами про реструктуризацію боргів. Крім того, важливою умовою успішного проведення реформ є створення вигідних умов для іноземних інвесторів.Таким чином, здобувши незалежність і проголосивши курс на проведення економічних реформ, Україна стала перед необхідністю реалізації надзвичайно складних і важливих заходів.

Економіка України в умовах незалежності

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особливо ринкової економіки. У 1991 р. Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але вона не відразу спромоглася наповнити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від ад-міністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з Україною, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції на 41%, національний доход - на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму - 27,7%. У роки великої депресії спад виробництва не перевищував 25%. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва складала 30%. Криза охопила і сільське господарство України. У 1990-1993 рр. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, кількість птиці.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на придбання ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого - українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Ряд позаекономічних чинників може привести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн. га (51,8%). Щороку з ланів змивається водою, здувається вітрами 600 млн. т грунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. В останні роки занедбано свинарство, птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, отже зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід із складної ситуації, що настала в сільськогосподарському секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не мо­жуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору економіки України, в 1991-1993 рр. почали поступово створюватися фермерські господарства. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоча їх зростання відбувається дуже повільно, але динаміка цього процесу є очевидною. Якщо на початку 1992 р. в Україні нараховувалось 2098, то на 1 жовтня 1993 р. — 26048 ферм.

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

Схожі:

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬСТВОМ НАСЕЛЕННЯ МІСТ І ПРОМИСЛОВИХ РАЙОНІВ...
Проблема, яка розглядається в даному дослідженні, є найменше вивченим істориками аспектом більш широкої теми продовольчого становища...
Екзаменаційні питання з курсу «Історія Росії»
Територія російської держави першої половини ХІХ ст. Соціальна структура населення
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської...
ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі...
Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст

ГРАФІК ПЕРЕБУВАННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ В РАМКАХ МІЖНАРОДНОГО...
З 12: 00 – зустріч російської та української групи в готелі «Grand Marine 4*» за адресою: Україна, м. Одеса, ж/м «Совіньон», пров....
ЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Якщо взяти основні країни Францію, Англію, Германію, Росію, США то протягом всього періоду від Великої Французької революції і до...
УКРАЇНА Д Н І ПРОПЕТРОВСЬКАОБЛАСТ Ь СИНЕЛЬНИКІВСЬКА МІСЬКА РАДА
Дніпропетровській області на 2010 – 2015 роки, з метою внесення змін та доповнень до міської Програми з енергозбереження на 2006-2010...
Alexander Sonypul, b. August 8, 1915, in a village which had a church...
Від.: До революції мій батько мав вісім десятин, а після революції ще дві десятини добавили, так, що він мав 10 десятин
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households...
Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять
Революція XVII ст та промисловий переворот в Англії
Англії; проаналізувати причини, характер, основні етапи та результати Англій­ської революції, ознайомити учнів з причинами промислової...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка