ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬСТВОМ НАСЕЛЕННЯ МІСТ І ПРОМИСЛОВИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (ЛИПЕНЬ 1914 Р. ЛЮТИЙ 1917 Р.)


НазваЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬСТВОМ НАСЕЛЕННЯ МІСТ І ПРОМИСЛОВИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (ЛИПЕНЬ 1914 Р. ЛЮТИЙ 1917 Р.)
Сторінка1/4
Дата19.03.2013
Розмір0.54 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Військова справа > Документи
  1   2   3   4
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬСТВОМ НАСЕЛЕННЯ МІСТ І

ПРОМИСЛОВИХ РАЙОНІВ УКРАЇНИ В РОКИ ПЕРШОЇ

СВІТОВОЇ ВІЙНИ (ЛИПЕНЬ 1914 Р.ЛЮТИЙ 1917 Р.)

Шапошнікова Н.О.

Проблема, яка розглядається в даному дослідженні, є найменше вивченим істориками аспектом більш широкої теми продовольчого становища України напередодні і в роки Першої світової війни. Автор даної публікації має намір зробити певний внесок у її дослідження, використавши нові документи і матеріали.

До війни потреби армії, населення міст і промислових районів у продовольстві забезпечувалися підприємницькими організаціями. Відомий у роки війни працівник продовольчої організації підприємець Д.В.Сироткін у записці до Міністерства фінансів звертав увагу на те, що розподіл продовольства серед населення не входив в обов' язок уряду, а відбувався за законами вільної конкуренції [1, 132].

Продовжував відігравати певну роль дрібний і середній хліботорговельний капітал, який мав широкі зв'язки з чисельними й розпорошеними виробниками. Але з кожним роком все більшої сили набирали у торгівлі хлібом та м'ясом великі фірми, біржові комітети, комерційні агенції залізниць, банки тощо. М.Д.Кондрат'єв, який вивчав тодішній хлібний ринок, аргументовано доводить наявність історичного нашарування складної хліботорговельної структури в Російській імперії, яка трималась на підприємницьких засадах [2, 110-112]. Ця тенденція збереглась і на початку війни.

Щорічні мобілізації під час війни міліонів чоловіків до діючої армії примусили уряд створити для її прохарчування окрему продовольчу організацію, що діяла піл керівництвом Міністерства землеробства. Забезпечення продовольчими товарами населення міст і промислових районів здійснювалось, як і раніше, підприємницькими колами. По мірі затягування війни все активніше займаються продовольчою справою міські самоуправління, земства, кооперативи, громадські організації.

Факти засвідчують, що вже на початку війни спостерігається деяка нестача тих чи інших продовольчих товарів, що було наслідком мобілізаційних заходів уряду, які порушували ритмічну роботу залізничного транспорту. В подальшому негативна роль цього чинника посилювалась. Залізниці, що знаходилися в розпорядженні фронту, відволікали у 1915р. 33% всіх вагонів і 35% перевезень царської Росії. Фронт вніс дезорганізацію в роботу й тилових залізниць, зламав плани, графіки й напрямки перевезення вантажів. До війни хлібні потоки направлялись переважно до портів Чорного й Азовського морів. Різке збільшення діючої армії спрямувало їх майже повністю в західному напрямку, де були розташовані величезні військові угрупування. Близько 50% вагонів, що залишалися на тилових залізницях, використовувались у першому півріччі 1915 р. для військових потреб. Значна їх частина не поверталася вчасно на свої маршрути. Тільки у липні 1915р. їх чисельність становила близько 34900 вагонів [3, 24]. Негаразди на залізницях мали негативні наслідки для забезпечення населення продовольством. За повідомленнями преси, сотні мільйонів пудів хліба не дісталися своїх місць призначення. Споживання цукру у вересні-листопаді 1915р. порівняно з відповідним періодом попереднього року через ускладнення на залізницях зменшилося на 10%. [4].Транспортна криза стає особливо гострою в другій половині 1916р., коли порушується процес відтворення рухомого складу залізниць, зменшується їх провозоспроможність. У січні 1917р. в Донецькому басейні було зареєстровано понад 60 тис. випадків неподачі вагонів під завантаження вугіллям, з яких 47 тис. - у зв'язку з їх настачею [5]. З цієї ж причини не вистачало палива в усіх галузях харчової промисловості. В лютому 1916р. на залізничних станціях нагромадилась величезна кількість вантажів на 50 тис. вагонів тільки позачергових перевезень. їх подальший прийом був припинений на 575 станціях [6, 61].

В умовах погіршення роботи залізниць продовольча криза виникає і посилюється у вигляді певної нестачі харчових продуктів і предметів широкого вжитку. Цілком природно, що це потягло за собою й зростання цін на продовольчі товари. З кінця 1914р. поступово збільшується кількість міст, в яких не вистачає хлібних продуктів. У вересні 1915р. із 659 міст, що відповідали на запитання анкети, про нестачу

238

харчів заявило 500 міст, зокрема жита і житнього борошна - 348, пшениці і пшеничного борошна - 334 міста. Це примусило уряд посилити увагу до постачання населення продовольством. Для цього приймаються заходи з метою сприяння транспортуванню (продовольчих вантажів на залізницях. Зокрема, цукор визначається Міністерством шляхів сполучення стратегічним продуктом, який "підлягає перевезенню поза чергою"[7]. Значно більшої уваги з боку урядової продовольчої організації приділяється Достачанню міст і промислових районів хлібом. Частка від заготовлених Централізованих хлібних ресурсів для населення весь час зростає і у сільськогосподарському сезоні 1916-1917рр. досягає 38% [2, 162-163]. Наведені дані є [узагальнюючими для усієї Російської імперії.

Більш важливі для нас статистичні узагальнення по окремих регіонах, які )наводить Т.М.Китаніна. У вересні 1915р. деяку нестачу хліба, цукру й солі відчували в губерніях Правобережної України 84% міст, Південної України-60% міст. Для порівняння в Північно-західних губерніях Великороси аналогічний показник був значно гіршим і становив 99%. Підрахунки тільки по хлібних продуктах дають такі результати: жита і житнього борошна не вистачало в губерніях Правобережної України в 45% міст, пшениці і пшеничного борошна в 53%; на Лівобережній Україні відповідно 32 і 66%, а в (губерніях Південної України - 30 і 41% міст [8, 191].

Про краще забезпечення українських міст продовольством у роки війни свідчать також дані про його запаси у торговельній мережі, виявлені нами у періодичній пресі. Так, у Європейській Росії хлібні запаси становили наприкінці 1915р. 313 млн. пудів, у тому числі 176 млн. пудів продовольчих хлібів(пшениці й жита), а також 23 млн. пудів цукру і 41 млн. пудів солі. У середньому на одну душу населення припадало в (Європейській Росії близько 1,5 пуда хліба, а в Південній Україні - 3 пуди на людину. Кормових хлібів на одну душу населення припадало 0,3 пуда, а в південних губерніях - 1,03 пуда. Цукру припадало в середньому на одну людину 9 фунтів, а в українських губерніях-від 13 до 20 фунтів [9]. Таким чином, продовольче становище українських міст було дещо кращим порівняно з іншими регіонами Російської імперії. Однак і тут спостерігається погіршення постачання населення харчовими продуктами, відчувається нестача продовольчих товарів і предметів широкого вжитку.

Окрім транспортної кризи, вузькою ланкою у справі мобілізації хлібних ресурсів стала відсутність належної кількості зерносховищ. Саме по цій причині продовольчі органи виявились неспроможними реалізувати можливості рекордного урожаю продовольчих хлібів восени 1915р. Для виправлення становища цими питаннями активно займаються уповноважені Особливої наради по продовольству, громадські організації, підприємницькі кола. Прикладом такої діяльності можуть Служити зусилля Київського товариства сільського господарства. Його керівництво приймає заходи для отримання позики від Державного банку під хліб, який належав приватним власникам, організує евакуацію хліба і худоби, облаштовує зерносховища в безпечних районах Задніпров' я [9].

Ще гострішою стає проблема ритмічного постачання м'яса й жиру у зв'язку з відсутністю необхідної кількості холодильників у районах скотарства, військових угрупувань та зосередження робітництва. По цій причині при транспортуванні 1 млн. голів великої рогатої худоби втрачалось 1,5-2 млн. пудів м ' яса і сала на суму 15-20 млн. крб.

Нестача продовольства у містах і промислових районах примусила уряд вдатися до більш планомірних і дійових заходів. Розпорядженням Ради Міністрів 24 червня 1916р. Міністерство землеробства зобов'язалося забезпечувати Донецький басейн хлібом по нормі 21 млн. пудів на рік. Ще раніше, наприкінці 1915р., добова норма продовольства і фуражу для Київської губернії була встановлена у кількості 94

239

вагони, у тому числі пшеничного борошна - 29, житнього - 15, різних круп - 2 вагони [10,8-9].

Для всієї губернії цього продовольства було замало і надходило воно неритмічно. Дефіцит продовольчих продуктів ставав все більш помітним. Тому адміністрація і військова влада докладають зусиль для покращення постачання м. Києва 21 листопада 1915р. губернатор Київщини заборонив вивіз хліба із млинів і залізничних станцій, розташованих навкруг Києва в радіусі 60 км. [11, 1]. 2 дні по тому губернська адміністрація довела до відома населення міста про зняття заборони ввозити із Чернігівської і Полтавської губерній борошно, крупу, м'ясо, сало, кормове зерно тощо [12]. Щоб поліпшити продовольче становище у Києві, головний інтендант армій Південно-Західного фронту дозволив у квітні 1916р. доставляти до міста велику рогату худобу, свиней, овець і м ' ясо із 6 губерній на території Київського воєнного округу [13;1].

Значну роль у забезпеченні населення продовольством відігравали міські управи й земства. При міський управі м. Одеси створюється товариство по забезпеченню її мешканців продовольчими товарами. До нього увійшли представники громадських і підприємницьких організацій. Роль товариства у постачанні міста харчовими продуктами була досить помітною. Весною 1916р. товариство закупило 1500 тис. пудів цукру. Заготівельні продовольчі операції здійснювали аналогічні структури Херсона. Миколаєва, Маріуполя, Катеринослава та інших міст. В умовах дефіциту основних харчових продуктів зростає значення бобових культур, овочів і фруктів. їх постачанням у міста і промислові райони займаються земства й підприємницькі структури. На земських нарадах Харківщини з'ясувалося що після встановлення 25 сушарень один тільки Валківський повіт в змозі заготовити близько 50 тис. пудів сушених овочів. Питання про впровадження сушарень для заготівлі овочів і фруктів розглядається і вирішується в Сімферополі, Одесі та інших містах України.

Однак успіх у заготівлі продовольства для міського населення залежав перш за все від фінансових можливостей управ і земств, надання останнім позик віл Міністерства фінансів, інших державних установ, приватних банків тощо. Про їх розмір маємо деякі дані завдяки повідомленням преси. Так, Міністерство фінансів надавало позики для продовольчих операцій у наступних розмірах: управам Катеринослава і Херсона - по 300 тис. крб., Олександрійському повітовому земству - 60 тис. крб.. самоуправлінню м. Рівне - 52 тис. крб., Старобільський управі - 30 тис. крб.. Чернігівській управі - 25 тис. крб. Управління сільською продовольчою частиною при Міністерстві внутрішніх справ виділило Волинському губернському земству на заготівлю зерна для посіву і для предметів першої необхідності 1 млн. крб. Безмовно, дійсні потреби у позиках були незрівнянно більшими. Так, Чернігівське губернське земство просило уряд надати кредит на продовольчі товари розміром у 1,5 млн. крб. [14, 235].

Окремо слід зупинитися на забезпеченні продовольством робітників і службовців Донбасу і Придніпров' я, де були зосереджені підприємства гірничозаводської промисловості. У Катеринославській губернії у 1916р. проживало 4478 тис. осіб. Значною була частка населення, яке працювало на промислових підприємствах. У Бахмутському повіті нараховувалося 455 тисяч робітників із членами їх сімей, у Слав' яносербському повіті - 319 тис, у Новомосковському - 85 тис. [15, 54]. Кількість робітників тільки гірничої і металургійної промисловості досягла в губернії майже 375 тис, а разом із членами родин - 1031935 осіб. Усього ж на вугільних і залізних копальнях та металургійних заводах Донбасу і Придніпров' я, включаючи й аналогічні підприємства Області Війська Донського, працювало близько 545 тис.

робітників, а разом із сім'ями чисельність гірничозаводського населення цього регіону становила близько 1542 тис. осіб.

Отже, забезпечення підприємств гірничої та металургійної промисловості вимагало значних продовольчих ресурсів.

Однак найбільша складність витікала із погіршення становища продовольчих ресурсів під час війни та відсутності ефективної системи постачання. Керівництво (Спілки гірничопромисловців визнавало, що продовольче питання відзначалося на різних і підприємствах Донецького басейну на початку війни таким розмаїттям, що не і піддавалося ніякій уніфікації [16, 45]. Разом з тим необхідно відзначити, що задовго до війни власники вугільних копалень і металургійних заводів створили на своїх підприємствах мережу продовольчих складів і крамниць, що зіграло пізніше позитивну роль у справі створення деякого резерву продовольства. І все ж існуюча організаційна | система постачання не відповідала вимогам часу. Тому в січні 1916р. створюється мережа гірничозаводських комітетів на додаток до урядової продовольчої організації. На і території Катеринославської губернії організовано 13 комітетів, Таврійської - 1, Херсонської- 2, Харківської- 1, Області Війська Донського - 8 продовольчих комітетів.

На чолі створених комітетів став продовольчий відділ Ради з'їздів гірничопромисловців, який являвся свого роду зв'язуючою ланкою між урядовими (губернськими уповноваженими по продовольству і низовими гірничозаводськими [(комітетами. Працівники відділу бомбардували вищі державні установи телеграмами з г проханнями посилити продовольче забезпечення населення, здійснювали закупівлю ^продовольства, вимагали від Міністерства землеробства додаткового ввозу харчів, Цфуражу, шкіри для взуття, мануфактури тощо. В лютому 1917р. працівники відділу у взяли на облік запаси зерна й борошна в Катеринославській губернії, зокрема на великих млинах [17, 1-5].

Згідно документальних джерел, централізовані поставки продовольства для працівників гірничих і металургійних підприємств та членів їх сімей становили близько І 60-70% від загальної потреби. Решту продовольства підприємці заготовляли на вільному І ринку по значно вищим цінам. Цьому сприяло й те, що деякі гірничозаводські продовольчі комітети мали заорендовані млини для розмелу зерна та займалися І/заготівлею овочів, фруктів тощо. Як приклад, можна навести факти співробітництва продовольчого комітету і Русько-Бельгійського металургійного товариства. Внаслідок цього додатково до централізованого постачання закуплялося зерно, м'ясо, сало та інші продовольчі продукти. Проте заготівля продовольства гальмувалась заборонами вивозити його з інших регіонів [18, 28].

У 1916р. в царській Росії зроблені перші спроби впровадження карткової системи. Серед продуктів, які підлягали нормуванню, були хліб, крупи, борошно, м'ясо, цукор та інші товари першої необхідності. Однак урядові чиновники неохоче погоджувалися на нормування продуктів і предметів широкого вжитку, оцінювали карткову систему як "продукт німецької свідомості". Що стосується Донбасу і Придніпров'я, то місцевими продовольчими працівниками був накопичений значно більший досвід у цій сфері діяльності. Постачання гірничозаводського населення здійснювалось за нормами, які були остаточно затверджені 5 жовтня 1916р. Про обсяги забезпечення продовольством робітників, службовців та членів їх родин свідчать дані таблиці.

240

241

Обсяги продовольства на місяць для гірничозаводського населення Донбасу і Придніпров'я (в пудах)







«







Продовольчі норми




--.







к? >-,



















ш

«3

X О



















ник

асел

біти над

ину

ину

ину

ину

ину







X

О —'

Єї




=1

ч

г?




15

о

О. X

9 _

с

2 —

2

2







1_

Я X







£ лз







Губернії

іьність р

сть усьо

1 1/2ф. н єна роди

1/8ф. на (на доб)

1/4ф. на (па добу

: 2ф. на на місяц

1/2ф. на місяць)

1/6ф. на (на добу







X

о вг

• •

«

о

ЧО

я




X 3"

Чисел

Борошн 3/4ф. на

Олі

Риб

>->

М'ясо:

Круг

1 .Катеринос лавська

374670

1031935

791215

96744

193488

51597

167689

128992

2. Область Війська Донського*

147770

443310

332482

41560

83121

22165

72038

55414

3. Херсонська

13097

39291

29468

3684

7366

1965

6385

4911

4. Таврійська

4230

12690

9518

1190

2379

634

2062

1586

5. Харківська

4844

14532

10900

1362

2725

726

2361

1817

Усього:

544611

1541758

1173583

144540

289079

77087

250535

192720
  1   2   3   4

Схожі:

Вільшанська О. Повсякденне життя населення України під час Першої...
Вільшанська О. Повсякденне життя населення України під час Першої світової війни // Український історичний журнал. – 2004. № – С. 56 –...
Тести. Перша світова війна
Залік №1 по темах: Передумови виникнення Першої світової війни. Війна та її наслідки. Повоєнне облаштування світу. Версальсько-Вашингтонська...
1. Наслідки Першої світової війни Італія була середньорозвиненою...
Після поразки біля Капоретто у жовтні 1917 р вона опинилася на межі повної катастрофи, і тільки допомога військсоюзників врятувала...
Тести до теми „Українська революція (лютий 1917 р. – грудень 1917 р)”
Завдання до теми „Україна у боротьбі за збереження державної незалежності” (1918 – 1919рр.)
Тести до теми „Українська революція (лютий 1917 р. – грудень 1917 р)”
Завдання до теми „Україна у боротьбі за збереження державної незалежності” (1918 – 1919рр.)
"Україна в роки Другої світової війни та Великої Вітчизняної війни"
Бажання учнів отримати перемогу, є стимулом до ретельної підготовки, до постійного повторення пройденого матеріалу
Уроку
Панченка П. П., Тимченка С. М., стіна карта «Україна в роки Другої світової війни», збірник завдань для тематичного оцінювання
Теми рефератів з дисципліни
Міжнародні відносини США у роки Другої світової війни: сутність та зміст. Роль США у розгромі фашизму
Тема уроку: Західні демократії
Мета: узагальнити знання про демократичні держави, їх становище після Першої світової війни;закріпити знання про поняття «Новий курс»,...
У лютому 1947 р президентом Польщі став лідер ПРП Б. Берут
Польща була першою жертвою фашистської агресії в роки Другої світової війни і зазнала всіх страждань окупаційного режиму. Загинуло...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка