Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр


НазваУкраїна в роки першої російської революції 1905-1907 рр
Сторінка16/18
Дата14.03.2013
Розмір2.4 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Радянсько польська війна 1920 р

Однак під тиском польських військ червоні частини стрімко відкочувалися на схід. 20 вересня Задонський із рештками Галицького ревкому опинився у Вінниці. Звідти він надіслав листа до Леніна, ЦК КП(б) У. РВР Південно-Західного фронту: “Галицьке дійство звершилося. Я не знаю, як складеться міжнародна обстановка, як повернуться події на фронті. Можливо, що з Польщею буде укладено мир і радянський уряд, який прагне миру та його потребує, не стане за будь-якої ціни домагатися самовизначення Галичини у нашому розумінні цього слова... Але, якби не було, Галичину довелося б рано чи пізно радянізувати. Необхідно врахувати досвід першої спроби такого роду. Констатую: до такої серйозної спроби перенесення соціальної революції та радянської влади в Європу ми були дуже погано підготовлені, а саме: а) партійного комуністичного апарату не існувало. Закордонні підпільні організації майже не мали зв’язку з центром, що знаходився на Україні. Цей центр був дуже слабким, а на момент нашого вступу до Галичини його фактично і н6е існувало...”

б) Ревком був сформований надто пізно. Не потрібно було негайно повідомити про нього, але дати йому можливість підготуватися, зібрати сили й техніку, було б абсолютно необхідне... [8; 39].

Як бачимо, прагнення радянізувати європейські території, зокрема Галичину, залишалося, але готуватися до того необхідно було більш ретельно. Доки ж керівники РКП (б) аналізували причини невдач. 22 вересня В. Ленін виступив з комуністичним звітом ЦК РКП (б) на ІХ Всеросійській партійній конференції, де відверто заявив: “Ми вирішили використати наші військові сили, щоб домогтися радянізації Польщі. Ми формували це не в офіційній резолюції, що записана у протоколі ЦК, проте між собою говорили, що ми повинні багнетами помацати – чи дозріла соціальна революція пролетаріату в Польщі?...”[10; 88].

Сучасний імперіалістичний світ тримався на Версальському договорі. Більшовики, які охопили такі настрої, відхили ультиматум Д. Керзона та загрозу застосування санкції Ліги Націй. Кирилівські “геополітики” мріяли захопити Східну Галичину. Вождь російських більшовиків пояснював: “Отримуючи Східну Галичину, ми мали базу проти усіх сучасних держав. За таких умов ми сховали сусідство з Прикарпатською Руссю, яка кипить більше, ніж Німеччина, та є прямим кордоном до Угорщини, де невеликого поштовху достатньо для того, щоб спалахнула революція... Ми чудово розуміємо, що ставка поставлена велика, що ми сильні, що ми, узявши Галичину, де радянський лад забезпечений, узявши Галичину, яка має зв’язок з Чехословаччиною та Угорщиною. Через це варто контролювати, нехтувати таким фактом не можна. Але однозначно ми усвідомлюємо, що зимова компанія вимагатиме багато життя, й ми говоримо: ми повинні уникнути зимової компанії”.

Остання фраза була побічним визнанням поразки. Проте мрія світової революції залишалася, що комунізм у Росії самостійно не побудувати.

Наступного дня, 23 вересня, надзвичайна сесія ВЦВК РСФРР вирішила відмовлятися від раніше поставлених до Польщі вимог щодо підписання пропімінарного мирного договору. Під час переговорів, що відбувалися в Ризі польський уряд визнав повноваження УСРР, який представляли делегати на чолі з Мануїльським. Делегація УНР відмовилася брати участь у переговорах, а делегація ЗУНР на чолі з Левицьким , провела консультації з представником УСРР, під час яких Д. Мануїльський заявив, що в разі відновлення Східної Галичини “ми дамо вказівку комуністам, щоб не підкопували під галицький уряд, а він повинен нам дати можливість проникти в Європу” [23; 294].

Водночас голова російсько-української делегації А. Іоффе сказав одному з представників галичан: «Хто знає, ми і половину України могли б відступити Польщі за мир, бо не можливо воювати зі всім світом». Торги українськими землями та національними інтересами України відбувалися з усіх сторін.

4 жовтня радянсько-українська делегація виступила із заявою, що питання про незалежність Східної Галичини пов’язане з волевиявленням галицького населення та вимогою припинити діяльність структур УНР на польській території.

12 жовтня на умовах, висунутих радянською стороною, був підписаний мирний договір між РСФРР, УСРР, БСРР, з одного боку, та Польщею – з іншого.

Для узгодження тексту остаточного договору польська сторона передала пропозиції радянським керівникам. Ознайомившись із ними, 15 жовтня, Раковський надіслав телеграму Л. Троцькому та Г. Чичеріну щодо неприйнятності тез. Він наполягав, щоб спеціальним пунктом обумовлювався вихід військ Петлюри за Дністер, а С. Булак-Балаховича – на захід від Мозира, посилаючись на історичний прецедент: у1918 р. командування німецьких військ відмовилося поширити перемир’я з радянською Росією на Ростовську ділянку фронту, що надало можливість генералу П. Краснову розпочати бойові дії проти більшовиків.

З точки зору більшовиків логіка Х. Чаковського мала сенс. У жовтні війська УНР розпочали загальний наступ від Бара до Ямполя, дійшли до Врацлава, зайняли Жмеринку, Бар, Вінницю, Пітин. Але Червона армія завдала контрудару й 16 листопада захопила Кам’янець-Подільський. Підрозділи Петлюри відійшли за р. Збруч. 12 листопада у Білорусії загін С. Булак-Балаховича захопив Мозир та Калениковичі. Тільки у 20-х числах радянським військам вдалося відтіснити його на територію, де знаходилось польське військо.

Кремлівський уряд наполіг на інтегруванні армії Петлюри. У результаті війни більшовики не досягли стратегічної мети – закріпитися у Східній Галичині та Закарпатській Україні. Власне кажучи, договір 1921 р. був провалом комуністичної ідеї світової революції, що експортувалася з Росії.

20 листопада 1920 р. Троїцький приїхав з Донбасу, на Х конференції КП(б)У в Харкові заявив, що “ми поставимо червоний прапор добробуту та просвіти над Радянською Росією та Радянською Україною. Ми дамо приклад усьому світові, що у Радянській Україні, як і в Радянській Росії, немає більше голоду, жебрацтва, незадоволення та епідемій. Це означає визволення робітничо-селянської Росії та України“ [14 10].

Вищенаведені факти свідчать, що лідери більшовиків повернулися до більш реалістичної зовнішньої та внутрішньої політики. Л. Троцький на VII Всеукраїнській конференції КП(б)У (4-10 квітня 1923 р.) зробив наголос: «Відскок від Варшави у 1920 р. «свідчив, що більшовики не отримують прямої допомоги від пролетаріату більш розвинутих країн Європи. Надії на світову пролетарську революцію залишилися».

У новому політичному курсі Росія і Україна ставали «дослідним полем» (як висловився Й. Сталін), зразок якого мав переконати народи Сходу і Центральної Європи у перевазі соціалізму й комунізму.

Комуністичні керівники Росії усвідомили неможливість вести наступальну війну у країнах Центральної та Західної Європи за умови відсталої організації російського суспільства у широкому сенсі цього словосполучення. Тому першочерговим завданням ставали трансформації соціально-економічних, адміністративно-управлінських, ідеологічних структур суспільства. Не лише важливим здавалося використання колишніх окраїн Російської імперії за допомогою російсько-більшовицької системи управління та подолання ворожого ставлення до комунізму і Росії значної частини неросійських етнонаціональних груп.

Культурно-мистецьке життя сучасної України

Розвиток української культури базується на таких загальновизнаних засадах:

* самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах;

* творення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності;

* забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави;

* забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді;

* підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури;

* збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну;

* утримання зусиллями держави та місцевого самоврядування базових елементів культурної інфраструктури, основних (у національному, регіональному та комунальному масштабі) культурно-мистецьких закладів та організацій;

* забезпечення державної підтримки та сприятливого господарсько-правового режиму для культурно-мистецьких організацій, об'єднань, окремих митців незалежно від підпорядкування чи форми власності;

* створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мистецтва.

* Процес реформування культурної сфери має включати:

* створення нової правової бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, що відповідала б сучасним світовим вимогам та українським особливостям;

* реорганізацію майнових та фінансово-господарчих взаємин у культурній галузі, аби привести їх у відповідність із загальним

* напрямком суспільно-економічних реформ;

* заохочення становлення й зміцнення мережі недержавних, незалежних культурно-мистецьких організацій (творчих спілок, фундацій, професійних гільдій, виконавських колективів тощо), які забезпечуватимуть здоровий розвиток культури через багатоманіття творчих, господарських, адміністративно-правових форм її існування, через множинність каналів її підтримки суспільством і державою;

* створення умов здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, національної культурно-мистецької продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Важливо прослідкувати плідність і перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють розвиток української культури сьогодні. До них в першу чергу слід віднести напрямки, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо зневажених національних цінностей. Значну позитивну роль в підготовці майбутніх змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Упроваджувана поступово, а в більшій мірі навіть стихійно, лібералізація духовного життя породила енергію постійних зрушень і новацій. Суттєво урізноманітнилось духовне життя суспільства за рахунок проникнення (спочатку напівмаскованого, а потім відвертого) зарубіжних модерністських і пост-модерністських напрямків. Відбувалось "розхитування" традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром відтінків. У значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність висунення на перший план критерію "ідейності".

Поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів. Проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва (наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР), які мали ряд плідних наслідків. Надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період "перебудови", доповнились широким андеграундом — напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному реалізму.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "пост-тоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.

Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть опозиціями типу "порядок-хаос". Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх пе­редумов дещо поквапливо "приміряти" їх до наших умов.

історичне значення галицько-волинської держави

Історичне значення Галицько-Волинської держави

1) Друга після Київської Русі велика держава на українських землях, яка продовжувала її культурні традиції;

2) Захистила від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східних словян, сприяла їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

3) Після занепаду Києва стала центром економічного і політичного життя, який забезпечував високий рівень розвитку українських земель;

4) Упродовж століття після монгольської навали забезпечувала безперервність розвитку традицій самостійного державного життя на українських землях;

5) Своєю орієнтацією на Захід сприяла поступовому подоланню однобічності візантійських культурних впливів і збільшенню можливостей поширення західноєвропейських культурних впливів.

встановлення радянської влади в україні в 1920р

Встановлення більшовицької радянської влади в Україні відбулося при зовнішньому збройному втручанні з боку комуністичної Росії. Після ультиматуму 4 грудня 1917 р. Центральній Раді більшовицькі війська наступного дня розпочали наступ на територію УНР і 8 грудня зайняли Харків. Там, під захистом московських багнетів, зібрався I Всеукраїнський з'їзд Рад, повністю контрольований Москвою, і 12 грудня 1917 р. резолюцією "Про організацію влади в Україні" проголосив в Українській Народній Республіці радянську владу. Одночасно обрано вищий розпорядчий і законодавчий орган влади на період між з'їздами Рад - Центральний виконавчий комітет (ЦВК) на чолі з Ю. Медведєвим. ЦВК 17 грудня сформував уряд - Народний Секретаріат у складі 11 секретарств, який очолив М. Скрипник. Місцевими органами радянської влади проголошувалися губернські, повітові, волосні, сільські та міські ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та надзвичайні органи влади - ревкоми, реввійськревкоми, надзвичайні комісії.

Перша радянська влада протрималася до березня 1918 р., коли більшовицьку армію витіснили з України німецько-австрійські війська, які відновили УНР. Вже в умовах кризи гетьманського режиму, 28 листопада 1918 р. більшовики створили в Курську Тимчасовий робітничо-селянський уряд України а чолі з Ю. П'ятаковим. За допомоги російських радянських військ цей уряд 6 січня 1918 р. захопив Харків, проголосив Україну соціалістичною радянською республікою - УСРР, декларувавши її федерацію з Росією. 29 січня ЦВК, який очолював В. Затонський, призначив новий уряд - Раду Народних Комісарів (Раднарком, РНК) і голову Раднаркому - X. Раковського. Місцевими органами влади залишилися ради, ревкоми та створені комітети бідноти (комбіди). Означену державну структуру закріпила Конституція УСРР, прийнята 14 березня 1919 р.

В умовах денікінської окупації України, витіснені звідси більшовики створили в Москві 11 грудня 1919 р. Всеукраїнський революційний комітет, який перебрав на себе найвищу законодавчу та виконавчу владу в УСРР. Очолював Всеукрревком Г. Петровський. У кінці лютого 1920 p., після вигнання денікінців і чергового встановлення радянської влади, відновили діяльність ВУЦВК, Раднарком та місцеві органи більшовицької диктатури. В Україні остаточно встановилася радянська влада.

Ключові поняття: більшовики, радянська влада, Народний Секретаріат, Раднарком, комбіди, ради, ревкоми.

Історико-державна подія: 12 грудня 1917 р. - проголошення радянської влади в Україні.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬСТВОМ НАСЕЛЕННЯ МІСТ І ПРОМИСЛОВИХ РАЙОНІВ...
Проблема, яка розглядається в даному дослідженні, є найменше вивченим істориками аспектом більш широкої теми продовольчого становища...
Екзаменаційні питання з курсу «Історія Росії»
Територія російської держави першої половини ХІХ ст. Соціальна структура населення
Після Жовтневої революції 1917 р правове регулювання господарської...
ЦК РРФСР 1922 р. У той період з'явилися нормативні акти, які відносились до торгових товариств, договірних відносин. Проте надалі...
Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст

ГРАФІК ПЕРЕБУВАННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕЛЕГАЦІЇ В РАМКАХ МІЖНАРОДНОГО...
З 12: 00 – зустріч російської та української групи в готелі «Grand Marine 4*» за адресою: Україна, м. Одеса, ж/м «Совіньон», пров....
ЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Якщо взяти основні країни Францію, Англію, Германію, Росію, США то протягом всього періоду від Великої Французької революції і до...
УКРАЇНА Д Н І ПРОПЕТРОВСЬКАОБЛАСТ Ь СИНЕЛЬНИКІВСЬКА МІСЬКА РАДА
Дніпропетровській області на 2010 – 2015 роки, з метою внесення змін та доповнень до міської Програми з енергозбереження на 2006-2010...
Alexander Sonypul, b. August 8, 1915, in a village which had a church...
Від.: До революції мій батько мав вісім десятин, а після революції ще дві десятини добавили, так, що він мав 10 десятин
Anonymous male narrator, b. 1915, in a village of 1000 households...
Від.: До революції батько мав вісім десятин і після революції мав неповних п'ять
Революція XVII ст та промисловий переворот в Англії
Англії; проаналізувати причини, характер, основні етапи та результати Англій­ської революції, ознайомити учнів з причинами промислової...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка