|
|
Скачати 8.24 Mb.
|
|
§ 3. Норми та джерела кримінально-виконавчого права У вигляді норм кримінально-виконавчого права виступають загальнообов'язкові правила, закріплені у законах і підзаконних актах, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі і з приводу виконання покарань. Спроможність регулювати суспільні відносини повинна бути властива будь-якій юридичній нормі, в тому числі нормі, яка встановлює заборону. Такі норми ніби говорять: "Не роби цього, тримай себе в межах встановлених". Норми кримінально-виконавчого права являють собою правила поведінки, які містять заборони і дозвіл у сфері виконання покарань. Норми кримінально-виконавчого права, встановлюючи права і обов'язки суб'єктів, які виконують і відбувають покарання, визначають службове становище відповідних посадових осіб і поведінку засуджених в їх повсякденному житті. Визначаючи зміст відбування покарання, вони передбачають його належне виконання і гарантують межі вимог стосовно засуджених. Найбільш різнобічне визначені нормами кримінально-виконавчого права порядок та умови відбування позбавлення волі, режим відбування покарання, праця засуджених, їх навчання і основні форми виховної роботи. 26 Зміст норм кримінально-виконавчого права становить собою такі правила поведінки, які нормами ніякої іншої галузі права не передбачені. Норми кримінально-виконавчого права регулюють повсякденне життя і побут засуджених, участь їх у праці, дозвілля, проведення серед них виховних заходів, навчання, тобто ті відносини, учасниками яких є засуджені, і які у звичайному житті (на волі) регулюються нормами інших галузей права та моралі. Норми кримінально-виконавчого права поділяються на види залежно від поставлених завдань і обраних підстав. I. За формою вони поділяються на матеріальні та процесуаль ні. Слід зазначити, що в кримінально-виконавчому праві немає чіт кого поділу норм на матеріальні і процесуальні, як у кримінальному праві і цивільному праві. II. За соціальним призначенням: 1) регулятивні; 2) правоохо ронні; 3) спеціальні. Регулятивні — це норми, що безпосередньо регулюють суспільні відносини, які складаються на їхній основі в процесі виконання покарання. Це регулювання шляхом встановлення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктам кримінально-виконавчих правовідносин: органам держави і засудженим. Більшість норм кримінально-виконавчого законодавства належить до регулятивних. Правоохоронні — це норми, що регламентують норми відповідальності, а також специфічні заходи захисту суб'єктивних прав. У ролі правоохоронних норм кримінально-виконавчого права виступають норми, що передбачають дисциплінарну і матеріальну відповідальність за порушення регулятивних норм. Спеціальні — це дефінітивні норми, які визначають поняття; декларативні норми, які формулюють принципи, завдання й основні положення кримінально-виконавчого законодавства; темпорально-колізійні норми, які встановлюють правило вибору потрібних норм з числа різночасно діючих; просторово-колізійні норми, які встановлюють правило вибору потрібних норм з числа норм, що мають різну територію дії; оперативні норми, які встановлюють порядок вступу в дію нових нормативних актів. III. За характером встановленого правила норми криміналь но-виконавчого права можуть бути зобов'язальні; заборонні; упов- новажувальні та заохочувальні. Зобов'язальні норми встановлюють обов'язок суб'єктів здійснювати певні позитивні активні дії. Заборонні норми встановлюють обов'язок особи не вчиняти певних неправомірних дій. 27 Уповноважувальні норми надають право суб'єкту правовідносин на здійснення певних дозволених законом дій. Заохочувальні норми надають суб'єктам правовідносин додаткові права при наявності особливих підстав. Заохочувальні норми стимулюють бажану для держави поведінку, не вдаючись до примусових заходів. Заохочувальні норми не можуть бути наказом, категоричним розпорядженням. Виконання засудженим умов заохочувальної норми ще не дає права вимагати той чи інший вид заохочення, а орган, який виконує покарання, не зобов'язаний засудженому надавати таке заохочення. З точки зору структури норма кримінально-виконавчого права має, як і будь-яка інша норма, гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотеза норми кримінально-виконавчого права визначає межі її чинності (дії), тобто ті умови, за яких повинна діяти норма, і тих суб'єктів правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов'язками. Диспозиція норми кримінально-виконавчого права встановлює права і обов'язки суб'єктів виправно-трудових відносин. Санкція норми кримінально-виконавчого права містить вказівки на ті правові наслідки, до яких вдаються за порушення вимог диспозиції норми. У кримінально-виконавчому законодавстві майже немає норм, які мають усі три перераховані елементи. У текстах більшості норм кримінально-виконавчого законодавства майже неможливо знайти гіпотезу, вона, як правило, лише припускається; частина диспозиції іноді виноситься за межі нормативних актів, наприклад як додаток до них; санкції містяться в окремій нормі. Більше того, можуть бути норми, які взагалі не мають жодного з трьох елементів. Це норми, які формулюють загальні положення, завдання кримінально-виконавчого законодавства тощо. Норми будь-якої галузі права містяться в їх джерелах. У теорії права поняття джерела права вживається у двох значеннях: матеріальному та юридичному. У матеріальному — джерелами права визначаються умови життя суспільства, які складають усю сукупність суспільних відносин, у тому числі і зміст волі домінуючої частини суспільства, виражений у нормах права. В юридичному — під джерелами права прийнято розуміти ті особливі специфічні форми, в яких виражаються норми права або в яких закріплені чинні норми права. Саме в цьому контексті розглядаються джерела кримінально-виконавчого права. 28 Під джерелами кримінально-виконавчого права слід розуміти акти органів влади або компетентних органів управління, що мають норми кримінально-виконавчого права. Базою всього нашого законодавства, в тому числі і кримінально-виконавчого, є Конституція України. Вона визначає основи суспільного ладу і політики країни, конституційні принципи державного управління, права, свободи і обов'язки громадян України, у тому числі засуджених до покарань (наприклад, статті 62—64, 68). Безпосередньо до джерел кримінально-виконавчого права, які складають його систему, належать:
29 вил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ" від 5 червня 2000 р. за №110 та ін.); 8) міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України (наприклад, Віденська угода 1989 р., міждержавні угоди про передачу засуджених тощо). Отже, система джерел кримінально-виконавчого права — це вичерпний, розміщений у певному порядку перелік нормативних актів, де кожний з них посідає певне місце залежно від його юридичної сили. § 4. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин У сфері виконання покарання складаються виправно-трудові правовідносини, які, зокрема, являють собою частину існуючих у даному суспільстві відносин між людьми. В основі всіх суспільних відносин лежать виробничі відносини, в які люди вступають мимоволі і які в силу цього носять об'єктивний характер. Безпосередньо правовідносини виникають тоді, коли до того є привід — юридичний факт. Норми кримінально-виконавчого права, встановлюючи порядок і умови відбування конкретних покарань, регулюють в інтересах держави суспільні відносини в процесі і у зв'язку з виконанням (відбуванням) покарання і в такий спосіб надають їм характеру правовідносин. Склад кримінально-виконавчих правовідносин — це цілісна сукупність (система) взаємозалежних елементів: юридичних фактів, суб'єктів і учасників, юридичного змісту й об'єкта. Юридичні факти — це ті конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують певні юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичними фактами визнаються дії і події. Початковим юридичним фактом, який обумовлює виникнення кримінально-виконавчих відносин, є складна дія (дія з ускладненим фактичним складом): винесення обвинувального вироку, набрання ним чинності і звернення до виконання. З цього моменту починається виконання і відбування кримінального покарання. Суб'єкти правовідносин — це сторони, володарі певних прав і обов'язків, встановлених нормами права. У кримінально-виконавчих правовідносинах однією із сторін виступають установи і органи виконання покарань та інші органи держави (суд, прокуратура, органи внутрішніх справ), а також підприємства, де працюють засуджені, і громадські об'єднання. Іншою стороною є особа, яка вчинила зло- 30 чин і яка стає суб'єктом правовідносин з часу набрання вироком суду законної сили про її засудження і покарання, пов'язане з виправно-трудовим впливом. Зміст кримінально-виконавчих правовідносин створюють фактична поведінка суб'єктів і сукупність їхніх прав і обов'язків. Права і обов'язки належать обом суб'єктам. Однак, якщо один з них має якийсь обов'язок, то другий — відповідні йому права. Характер і обсяг належних суб'єктам виправно-трудових відносин прав і обов'язків залежить від виду кримінального покарання і розкривається в процесі його відбування (виконання) і здійснення заходів виправно-трудового впливу. Об'єкт правовідносин становлять явища і предмети, з приводу яких виникають правовідносини. Ними можуть бути певні блага, інтереси. Як об'єкти кримінально-виконавчих правовідносин виступають різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарань і здійснювані при цьому діяння. Особливості кримінально-виконавчих правовідносин:
31 державні органи та до їх посадових осіб, включаючи міжнародні суди та організації (ст. 55 Конституції України);
Юридичними фактами, що спричинюють виникнення конкретних або зміну існуючих кримінально-виконавчих правовідносин, бувають окремі діяння, наприклад надання побачення, накладення дисциплінарного стягнення або переведення в приміщення камерного типу, надання поліпшених умов утримання. Закінчуються кримінально-виконавчі правовідносини в результаті таких юридичних фактів, як діяння і подія. Діянням може бути, наприклад, рішення суду про умовно-дострокове звільнення, а подією — закінчення строку покарання, призначеного вироком, смерть тощо. Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права відносини між представниками адміністрації місць позбавлення волі та іншими органами держави, які виконують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, з іншого, що виникають з приводу виконання (відбування) покарання. Кримінально-виконавчі відносини тісно пов'язані з іншими видами правових відносин: кримінальними, кримінально-процесуальними, трудовими, цивільними, шлюбно-сімейними. Цей взаємозв'язок полягає у виникненні кримінально-виконавчих відносин на основі інших правовідносин, їх спільного впливу на один і той же суб'єкт або в переростанні кримінально-виконавчих відносин в інші види правовідносин — кримінальні, кримінально-процесуальні, цивільні тощо. 32 § 5. Наука та курс кримінально-виконавчого права Як будь-яка інша наука, наука кримінально-виконавчого права України являє собою галузь знань. При цьому під наукою кримінально-виконавчого права слід розуміти галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення. Ознаками науки кримінально-виконавчого права є спрямованість на пізнання і використання закономірностей процесу ресоціа-лізації засуджених; накопичення і систематизація знань з теорії і практики виконання покарань; ведення досліджень з проблем виконання покарань. Предметом будь-якої конкретної науки слід вважати певні об'єктивно існуючі явища та закономірності, які лежать в основі його існування. Наука кримінально-виконавчого права вивчає однойменну галузь права; історію розвитку виправно-трудового права і діяльність органів, які виконують кримінальні покарання; практику діяльності цих органів і установ, досвід роботи аналогічних установ у зарубіжних країнах. Вона, крім того, узагальнює і поширює позитивний досвід діяльності органів, які виконують покарання, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм і практики їх застосування. Усе це в сукупності складає предмет цієї науки. Варто зазначити, що коло проблем, які досліджуються наукою кримінально-виконавчого права, не залишається постійним, оскільки змінюється зміст і обсяг виправного впливу на засуджених, виникають нові форми участі громадськості, змінюються суспільно-політичні та соціально-економічні умови в державі. Усі ці зміни відображаються тією чи іншою мірою на правовому регулюванні виконання покарань, тим самим набуваючи змісту предмета науки кримінально-виконавчого права. У зв'язку з цим слід згадати провідних учених України та Росії, які працювали над даними проблемами і були фундаторами науки кримінально-виконавчого права та окремих її напрямків: Л.В. Баг-рій-Шахматов, М. О. Бєляєв, О. І. Зубков, М. П. Мелентьєв, О. С. Міхлін, О. Є. Наташев, О. Л. Ременсон, М. О. Стручков, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубніков, І. В. Шмаров та багато інших. Для будь-якої галузі науки завжди важливою залишається проблема методології. Особливе значення вона має для науки кримінально-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі розширюються, а практика породжує все складніші питання. 33 З — 2 659 Проблема методології передбачає вирішення трьох завдань: з'ясування філософських основ науки кримінально-виконавчого права; розробку загальних понять та інститутів кримінально-виконавчого права; визначення співвідношення діалектичного методу з при-ватнонауковими методами, розробку прийомів і способів збирання й аналізу матеріалів, необхідних для висновків, що формулюються наукою з метою конкретних практичних пропозищ'й. Науці кримінально-виконавчого права притаманна діалектико-матеріалістична методологія. Вона допомагає визначити керівні ідеї, принципи, основні теоретичні положення науки, виробити конкретні методи досліджень і оцінки одержуваних знань, сприяє удосконаленню раніше відомих і виникненню нових теорій. Велике методологічне значення має також загальна теорія держави і права, яка формулює поняття і визначення права, його галузей, норм, джерел, правовідносин і т. д., що стали використовуватися наукою кримінально-виконавчого права. Приватнонаукові методи кримінально-виконавчого права: індукція, дедукція, синтез, аналіз, гіпотеза, конкретно-соціологічний, порівняльно-правовий, історичний, системний, формально-логічний аналізи тощо. Складність сучасних досліджень з проблем кримінально-виконавчого права все більше потребує методів, які б постачали найдостовірніші, найточніші й найдокладніші дані: методи математичної логіки, математичної статистики, математичного моделювання тощо. Предметом курсу кримінально-виконавчого права є відповідна йому галузь права. Оскільки наука кримінально-виконавчого права має своїм основним завданням пізнати відповідні явища та закономірності, а навчальний курс — дати отримані завдяки науковим дослідженням знання слухачам, а навчальна дисципліна йде слідом за наукою, користується її даними, можна вважати, що зміст навчальної дисципліни сприймає зміст відповідної науки. У той самий час вона може включати в себе не весь комплекс проблем, які вивчаються, як правило, однойменною наукою, а й доповнюватися за рахунок суміжних проблем, що вивчаються в рамках інших наук. Система курсу кримінально-виконавчого права поділяється на дві частини — загальну й особливу. У загальній частині висвітлені загальні питання теорії кримінально-виконавчого права: кримінально-виконавче законодавство України, предмет, метод, система норм і принципів кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчі правовідносини, правовий статус осіб, які відбувають покарання, система установ і органів ви- 34 конання покарань, участь громадськості у виправленні засуджених. Спеціально виокремлені проблеми законності при виконанні кримінальних покарань та історії кримінально-виконавчої системи і законодавства України. В особливій частині розглядаються, передусім, питання виконання покарання у вигляді позбавлення волі: класифікація засуджених до позбавлення волі, правове регулювання застосування до засуджених основних засобів виправлення (режим, праця, виховна робота, навчання), матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування, особливості відбування покарання окремими категоріями засуджених, комплекс правових та організаційних питань звільнення від відбування покарання і закріплення результатів виправлення. Розглядається також порядок виконання покарань без ізоляції від суспільства. Окремо вивчаються питання попереднього ув'язнення під варту і виконання кримінального покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон та арешту. Література
35 9. Указ Президента України № 248/99 від 12.03.1999 р. "Про виведення Державного департаменту з питань виконання покарань з підпорядкування МВС України". 10. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.91 р. № 88 "Про затвердження основних напрямків реформи кримінально-вико навчої системи в Українській РСР". — К., 1991. 11. Міжнародні стандартні правила поводження з ув'язненими: Прийняті на І Конгресі ООН у 1955 р. //Кримінально-виконавче законодавство України. — Харків, 1993. 12. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ у документах міжнародних організацій. — Амстердам—Київ, 1996. 13. Городинец В. Б., Малинин Л. Б., Смирнов В. Б. Уголовно-ис- полнительное право: Учеб. пособие/Под общ. ред. В. П. Саль никова. — СПб., 2000. 14. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник. — Харьків, 1998.
— №2.
36 |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
| УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
| Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
| Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |