|
|
Скачати 8.24 Mb.
|
|
§ 3. Закріплення в законодавстві правового статусу засуджених Закріплення у кримінально-виконавчому законодавстві правового статусу засуджених варто оцінювати з урахуванням положень Конституції України, яка суттєво змінила вимоги до джерел обмежень прав людини і громадянина. Частина 3 ст. 63 Конституції встановлює, що "засуджений користується всіма правами людини і гро- 100 мадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду". Передусім, потрібно звернути увагу на те, що обмеження прав засуджених повинні встановлюватися лише законом. Не можуть встановлюватися обмеження прав громадянина під-законними, в тому числі й відомчими, нормативними актами. Тим більше вони не можуть передбачатися вказівками посадових осіб органів виконання покарань. Уся діяльність персоналу стосовно поводження із засудженими повинна будуватися на неухильному дотриманні закону. Обмеження, крім того, можуть встановлюватися в інтересах забезпечення суворо визначеного кола соціально-політичних цінностей, наприклад захист основ конституційного ладу, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав і свобод інших людей. Ці підстави обмеження прав базуються на положеннях ряду міжнародних актів ООН. Є вони і в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод. У кримінально-виконавчому законодавстві правовий статус закріплюється двома шляхами: 1) встановлення нормативного визначення правового статусу засуджених; 2) регламентації прав, законних інтересів і обов'язків засуджених. Нормативне визначення правового статусу засуджених стосовно покарань, пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу, міститься в ст. 8 ВТК, а до інших покарань — в ст. З Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Обидва визначення об'єднує спільна риса: і в тому, і в іншому випадку законодавець виходить з потреби збереження за засудженими громадянства держави і правового статусу громадянина України. Це має велике соціально-політичне і виховне значення, оскільки характеризує підхід держави до злочинця з гуманістичних позицій. Оскільки в наведених вище нормах визначається правовий статус не просто громадян, а тих із них, які вчинили злочини і в зв'язку з цим відбувають кримінальне покарання, то в ст. 8 ВТК і ст. З Положення встановлюються форми обмеження прав і свобод громадянина. До них в першу чергу треба віднести законодавство, що встановлює позитивний статус громадян України, а саме — норми державного, адміністративного, цивільного, житлового, сімейного та інших галузей права. Як приклад варто привести норму, встановлену в ст. 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що робота засудженого в УВП не зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. 101 Існує також значний комплекс обмежень, що випливають із закону, в нормах кримінально-виконавчого права. Наприклад, особи, які раніше відбували тюремне ув'язнення, засуджені до тюремного ув'язнення за злочини, вчинені у місцях позбавлення волі, а також переведені з колоній для відбування покарання у тюрму, — перші два місяці тримаються в суворому режимі (ст. 29 ВТК); засуджені, які тимчасово залишені в слідчому ізоляторі чи тюрмі або переведені до них у зв'язку з провадженням слідчих дій в справах про злочини, вчинені іншими особами, обмежуються у тривалих побаченнях (ст. ЗО ВТК); засуджені в колоніях-поселеннях тримаються під наглядом, а на території житлової зони — під охороною (ст. 33 ВТК). Обмеження цивільних прав і свобод засуджених можуть встановлюватися вироком суду. Це трапляється в тих випадках, коли вироком суду визначається конкретна міра покарання, зокрема фіксований відсоток відрахувань із заробітної плати при виправних роботах. Крім того, призначення додаткового покарання, наприклад позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, може породжувати правообмеження для засуджених під час відбування основного покарання (ст. 7 Положення — адміністрація УВП не може використовувати засуджених на роботах, виконання яких йому заборонено вироком). Обмеження загально-цивільних прав засуджених можуть випливати з режиму відбування покарання, встановленого Виправно-трудовим кодексом (для засуджених до покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу, — з порядку і умов відбування даних покарань). Фактично вказані форми обмежень загально-цивільних прав засудженого базуються на дії норм кримінально-виконавчого законодавства, що регулюють режим відбування покарання (наприклад, встановлення перегляду кореспонденції, обшуку, заборони зберігати гроші і цінні речі в місцях позбавлення волі). В ст. 8 ВТК і ст. З Положення про порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, визначається правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства. Іноземні громадяни — це особи, які мають громадянство чи підданство інших держав і постійно або тимчасово перебувають на території України. До числа іноземних громадян за змістом діючого законодавства належать громадяни інших держав СНД. Особами без громадянства є фізичні особи, які втратили громадянство чи підданство інших держав і постійно або тимчасово перебувають на території України. У даних нормах встановлено, що правовий статус вка- 102 заних осіб визначається законодавством, яке встановлює права і обов'язки для цих осіб під час їх перебування на території України з обмеженнями, які передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду та режиму (порядку) відбування покарання даного виду. При цьому треба мати на увазі, що на правовий статус іноземних громадян під час перебування на території України впливають міжнародні договори, підписані Україною. Так, наприклад, Європейські тюремні правила, які є обов'язковими для всіх членів Ради Європи, визначають, що засуджені, які є громадянами іноземних держав, негайно інформуються про їх право звертатися до дипломатичних чи консульських представництв держав, до яких вони належать, і їм надається, в розумних межах, можливість і засоби, необхідні для цього. Адміністрація місць позбавлення волі має тісне співробітництво з даними представниками в інтересах іноземних громадян, які перебувають в ув'язненні і в яких можуть бути особливі потреби (п. 44.1 Правил), а також, як зазначено в п. 44.2, ув'язненим, які є громадянами держав, що не мають в даній країні дипломатичних чи консульських представництв, а також біженцям і особам без громадянства надаються аналогічні можливості і засоби для звернення до дипломатичних представників держав, що представляють їхні інтереси, або до національного чи міжнародного органу, в завдання якого входить захист інтересів указаних осіб. Усе це свідчить про те, що іноземні громадяни й особи без громадянства під час відбування покарання є не безправними. Конституція (ст. 26) й інші українські закони, міжнародні договори гарантують охорону їх життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність особи і житла, приватного життя, майнових, сімейних, трудових прав та інших цінностей. Закріплення прав, законних інтересів і обов'язків засуджених здійснюється кримінально-виконавчим законодавством в основному шляхом формулювання норм, які регулюють режим (порядок) відбування і виконання покарання, а стосовно окремих покарань — шляхом застосування заходів виправно-трудового впливу. Разом з тим було б доцільно мати такі норми, які б безпосередньо забезпечували свободу совісті і особисту безпеку засуджених. З прийняттям Кримінально-виконавчого кодексу кількість таких норм зросте. Слід зазначити, що на розвиток і динамічність правового статусу засуджених впливають:
103
§ 4. Права, законні інтереси та обов'язки засуджених до позбавлення волі Ступінь регламентації статусу засуджених, обсяг каральних правообмежень, які на них поширюються, суттєво відрізняються залежно від виду кримінального покарання. Найсуворіше з усіх покарань — позбавлення волі, до змісту якого входять обмеження права громадянина на особисту свободу, свободу пересування, вибору місця перебування і проживання, що гарантовані громадянам Конституцією. Так, засуджені до позбавлення волі зобов'язані весь строк покарання перебувати у виправній установі, їм забороняється порушувати лінію охорони об'єктів УВП. Втеча з місця позбавлення волі є злочином. Пересування засуджених всередині виправних установ обмежується ізольованими одна від одної дільницями. Крім цього в УВП забезпечується певний ступінь ізоляції засуджених від зовнішнього світу, для досягнення якого на засуджених, персонал УВП й інших осіб покладаються відповідні обов'язки. На засуджених до позбавлення волі покладаються обов'язки утримуватися від придбання спиртних напоїв, інших предметів і виробів, передбачених спеціальним переліком, від відправлення кореспонденції поза встановленим законом порядком, а також обов'язок дотримуватися встановлених норм підтримування зв'язків із зовнішнім світом. Але ізоляція в місцях позбавлення волі не може бути абсолютною. У зв'язку з цим закон встановлює певні її межі, закріплюючи їх у вигляді суб'єктивних прав чи законних інтересів засуджених. Насамперед, зазначимо, що засуджені є повноважним суб'єктом своєї ресоціалізації. Держава гарантує всім засудженим незалежно від раси, національності, статі, віку, стану здоров'я, соціального становища, ставлення до релігії, переконань, характеру скоєного злочину і строку покарання, виду УВП, в якому вони тримаються: 104
Варто назвати й так звані специфічні права засуджених, до числа яких належать:
105
Правовий статус засуджених змінюється не лише під впливом обмежень, які визначають зміст позбавлення волі, а й обмежень, які становлять своєрідний примусовий порядок виконання покарання. До їх числа необхідно віднести обмеження прав засуджених, що встановлені законом з метою попередження злочинів та інших правопорушень у місцях позбавлення волі. Серед них, насамперед, заборона зберігання засудженими при собі грошей і цінних речей, а також предметів, заборонених до використання в УВП. Засуджені з цією метою підлягають обшуку, їх кореспонденція — перегляду, а посилки, передачі і бандеролі — догляду. Засуджені носять одяг єдиного зразка, а в колоніях особливого режиму — спеціального зразка. Засуджені зобов'язані:
Серед специфічних елементів правового статусу засуджених потрібно назвати їх обов'язки, що обумовлені потребою дотримання правил внутрішнього розпорядку в УВП, у тому числі певних заборон: — самовільно залишати відведені для них житлові приміщення 106 та робочі місця, без дозволу персоналу мінятися спальними місцями, припиняти доручену їм роботу;
Аналізуючи правовий статус засуджених до позбавлення волі, можна зробити висновок, що їх цивільно-правовий статус характеризується тим, що, по-перше, вони залишаються суб'єктами різноманітних цивільно-правових відносин і володіють цивільною правоздатністю та дієздатністю; по-друге, у зв'язку з каральною стороною покарання, вони обмежуються в низці цивільних прав, тобто обмежуються деякі елементи їх цивільної правоздатності; по-третє, в силу фізичної ізоляції багато прав і обов'язків реалізувати просто неможливо. На засуджених поширюються загальні положення про право власності, спадкоємного права тощо. Засуджений, який є суб'єктом права особистої власності, зберігає право на майно, яке йому належало до арешту і яке зберігається за межами УВП за умов, що його не конфісковано. Але він втрачає можливість фактично здійснювати правомочність володіння і користування цим майном. 107 Засуджений має право розпоряджатися своїм майном (продати, здати в найм, подарувати), але тільки через довірену особу. Відповідно до норм Цивільного кодексу доручення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, засвідчується начальником УВП. Такі доручення прирівнюються до нотаріально засвідчених документів. Засуджений, який перебуває в шлюбі і має майно, нажите під час подружнього життя, залишається суб'єктом спільної власності подружжя і у випадку своєї незгоди з діями іншого подружжя (продаж, обмін, дарування майна тощо) може захищати свої права в загальному порядку: вимагати через суд відшкодування матеріальних збитків або визнання угоди недійсною. Стосовно майна, що є у засудженого в УВП, то воно також піддано обмеженням: існує спеціальний перелік того, що засуджений може зберігати при собі (а отже, те, що до цього переліку не входить, — заборонено); крім того, встановлений перелік предметів, речей і речовин, зберігання яких засудженим заборонено. Мета цих обмежень — виключити зловживання, елементи дармоїдства, порушення режиму, які можуть з'явитися внаслідок використання майна в умовах ізоляції. Угоди стосовно цього майна заборонені. Адміністрація УВП повинна вживати заходів до поновлення порушених прав засуджених щодо володіння, використання і розпорядження власним майном, повернення майна засудженим, якщо їхнє право володіння порушено іншими засудженими або іншими особами. У зв'язку з цим важливо знати, що до незаконних угод засуджених, пов'язаних із розпорядженням майном, застосовуються правові наслідки, передбачені цивільним законодавством, з однією лише особливістю, що вони застосовуються, як правило, в адміністративному порядку, а не судом. Так, ст. 49 Цивільного кодексу передбачає, що угода, яка укладена явно (свідомо) проти інтересів держави і суспільства за умов умислу з обох сторін і у випадку виконання їх обома сторонами, веде до стягнення всього отриманого за угодою в дохід держави. У разі виконання угоди однією стороною, з другої стягується все отримане нею в доход держави і все належне з неї другій стороні по відшкодуванню отриманого. При наявності умислу тільки в однієї сторони, все отримане нею за угодою має бути повернуте другій стороні, а отримане останньою або належне їй у відшкодуванні виконаного, стягується в дохід держави. Інколи в колоніях зустрічаються угоди з майном, які здійснені засудженими під впливом обману чи насилля. У цих випадках, відповідно до ст. 67 Цивільного кодексу, потерпілому повертається другою стороною все отримане нею за угодою, а при неможливості повернути в натурі, компенсується його вартість. 108 Засуджені можуть бути учасниками різних договірних відносин. Але обмежена правоздатність засуджених в деяких випадках впливає на обсяг договірних прав і обов'язків, на можливість особистої участі в договорі, а інколи і на можливість взагалі перебувати в тому чи іншому договірному відношенні. Деякі з договорів, що укладені до арешту, залишаються без змін і продовжують свою дію (договір займу, зберігання, найму тощо), інші не можуть реально виконуватися (договір підряду, доручення, зберігання, якщо засуджений — охоронець). Договори, які потребують особистої участі засуджених, як правило, не укладаються. Засуджений має право укладати договір найму житлового приміщення, яке належить йому по праву приватної власності, і отримувати квартирну плату за діючими розщ'нками, яка зараховується на його особовий рахунок. Норми сімейного права передбачають спрощений порядок розірвання шлюбу із засудженими до позбавлення волі. Таке правообмеження існує з метою захисту інтересів тієї сторони в шлюбних відносинах, яка не засуджена до кримінального покарання. Закон заохочує розвиток корисної ініціативи і творчої активності засуджених до позбавлення волі. Вони визнаються авторами відкриття, винаходу, раціоналізаторських пропозицій, літературного твору. На них у цій частині поширюються норми цивільного законодавства, що регламентують права і обов'язки авторів, і норми спеціальних законів, які регулюють авторські правовідносини. Отримані за наукові відкриття, створення твору мистецтва, винахід чи рацпропозицію гонорари зараховуються на особові рахунки засуджених або за їх бажанням відправляються грошовим переказом родичам. Особливо треба виділити право засуджених на особисту недоторканність. Це право є гарантом дотримання законності, недопущення приниження їх людської гідності і заподіяння зайвих фізичних страждань. На них поширюється право недоторканності особи і в тій частині, що вони не можуть бути заарештовані або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції). Положення закону про те, що засуджені підлягають обшуку — є обмеженням їх права на особисту недоторканність. Крім цього, обмежені права засуджених на недоторканність житла, таємність листування. Засудженим гарантується право на свободу совісті. За їх бажанням або за зверненням релігійної організації їм надається можливість зустрічатися з представниками духовного сану тих релігій, які вони проповідують, отримати пораду відповідної духовної особи, від- 109 правити релігійний обряд, придбати релігійну літературу і предмети культу. У пенітенціарній установі здійснення свободи проповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язане із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які потрібні в інтересах громадської безпеки. Адміністрація установи сприяє у запрошенні священнослужителів, визначає місце, час та інші умови проведення богослужіння, обряду або церемонії. Засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов'язків, порушувати встановлений розпорядок дня, а також утискувати права інших осіб, які відбувають покарання. Представники релігійних організацій, які офіційно не зареєстровані у встановленому порядку, для проведення богослужіння та інших культових обрядів не допускаються. Отже, цивільно-правовий статус засуджених до позбавлення волі визначається в першу чергу їх правовим статусом як суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин, що суттєво впливає на фактичне застосування норм інших галузей права. Підводячи загальний підсумок, варто констатувати, що правовий статус засуджених до позбавлення волі обумовлений характером (змістом) цього виду покарання, що веде до призупинення реалізації одних, обмеження і видозмінення інших або збереження- прав і обов'язків громадян. Таким чином, засуджений до позбавлення волі — це громадянин з обмеженим обсягом прав і обов'язків. Обумовлені позбавленням волі зміни в правовому статусі засудженого в більшості залежать у кримінально-правовому відношенні від того становища, яке займала особа в суспільстві до її засудження, від характеру її відносин і зв'язків, специфіки соціальних ролей, які вона виконувала. Внаслідок цього різні за своїм соціальним становищем особи, якщо вони засуджені навіть на однаковий строк покарання з відбуванням його в однакових режимних умовах, виявляються "враженими" різною мірою (наприклад, особа без певних занять, без сім'ї, з примітивними запитами, і особа, яка мала багато соціальних зв'язків). Стосовно правового статусу засудженого з точки зору кримінально-виконавчих правовідносин, то тут однорідні категорії засуджених, які відбувають однакове покарання, перебувають більш-менш в однакових умовах. Глибоке з'ясування сутності і змісту правового статусу засуджених має велике практичне значення. По-перше, це важливо для з'ясування правового статусу засуджених, щоб мати чітке уявлення, з ким у правовому плані ми маємо справу. По-друге, визначення 110 кола обов'язків і прав засуджених є неодмінною умовою забезпечення законності і встановлення правильного підходу до засуджених при виконанні покарання. Закріплення в законі правового статусу засуджених визначає рамки можливого для їх поведінки і межі вимог і заборон адміністрації УВП. А це означає, що, з одного боку, вимагати від засуджених можна лише те, що входить в коло їхніх обов'язків, а з іншого — треба поважати права засудженого і забезпечувати їхню повну реалізацію. Література
5. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник. — Харків, 1998.
111 |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
| УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
| Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
| Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |