|
|
Скачати 8.24 Mb.
|
|
Глава VIII Позбавлення волі та соціально-правова характеристика цієї дії § 1. Позбавлення волі як юридична форма державного примусу. § 2. Види позбавлення волі. § 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання. § 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі. § 1. Позбавлення волі як юридична форма державного примусу У сучасний період наука і практика опинилися перед вибором: яким шляхом розвиватися системі виконання кримінальних покарань. Спроби введення окремих змін гуманістичного характеру, відміна деяких обмежень кардинально не можуть змінити її сутності. Прогресивні пенітенціарні ідеї сьогодні не завжди мають можливість реалізації за наявності проблем юридичного та економічного характеру, а також у разі відсутності готовності персоналу запроваджувати їх у життя. Тому такий специфічний і найгостріший інститут соціального примусу, як позбавлення волі в усіх його формах, притягує до себе безліч різноманітних поглядів і критики відносно його соціальної ефективності, що зумовлюється системою протиріч і конфліктів, які мають місце в правовідносинах між людиною і державою. Вивчення інституту кримінального покарання у вигляді позбавлення волі з урахуванням його соціальних наслідків, як зазнає В. І. Рудник, — це не тільки об'єкт кримінально-правових наук, а й економіки, психології, педагогіки, соціології, кримінології тощо1. При цьому засуджена особа ізолюється від суспіль- Рудник Б.' І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації: Монографія.— К., 1999. — С. 4. 165 ства, на неї покладаються специфічні обов'язки, змінюється в бік обмеження її правовий статус, вона стає учасником правовідносин, відносно яких здійснюється каральний вплив. Соціальна роль позбавлення волі неоднозначна, оскільки негативно, прямо чи побічно, впливаючи на характер суспільних відносин, вона зачіпає права та інтереси однієї п'ятої частини населення у суспільстві1. Аналіз точок зору суддів, прокурорів, працівників установ по виконанню покарань вказує на неоднозначність думок з приводу оцінки ефективності позбавлення волі. Більшість опитаних висловлюються за зниження обсягу його застосування (суддів — 61,9%, прокурорів — 71,6%, працівників УВП — 50%). Вони також висловлювались за розширення покарань, не пов'язаних з позбавленням волі2. Одночасно дослідження суспільної думки свідчить про стійкий погляд на поширення позбавлення волі в більш суворих його видах і термінах, яке може ефективно вплинути на зниження злочинності. Це зумовлюється: значним зростанням злочинності, особливо тяжкої; кризою судово-правової та кримінально-виконавчої систем; зниженням попереджувальної ролі кримінальної відповідальності й ефективності покарання; вірою у всесильність позбавлення волі і недостатньою обізнаністю про негативні наслідки його використання, що тим самим підтверджує некомпетентність суспільної думки3. Застосування позбавлення волі як кари, а також як превентивного заходу з боку держави сьогодні слід розглядати критично з позиції наявності проблем у кримінальній юстиції і з позиції перевантаження системи виконання покарань. Існуючий фактор незадоволеності в тому, що злочинність може вийти за рамки дії традиційних форм соціального контролю, не повинен спричинити відмови від прогресивно-ліберальних ідей в галузі кримінальної юстиції і повернення до минулих поглядів на роль покарання, пов'язаного з позбавленням волі, як на головний або навіть єдиний засіб боротьби із злочинністю. Позбавлення волі як захід самозахисту і безпеки суспільства має бути доцільним і в той же час позбавлений ознак тортур і безкорисних страждань злочинця. Його ефективність залежить від того, чим більше він сприяє удосконаленню особи винного в напрямку його зближення із соціальним середовищем, засвоєння його норм і 1 Рудник В. І. Позбавлення волі: негативні наслідки та заходи їхньої нейтралізації: Монографія.— К., 1999. — С. 7. 2 Там само. — С. 8. 3 Там само. — С. 9. 166 цінностей. У підтвердження даної думки можна навести багато узагальнених положень, які у свій час сформулював А. Р. Ратінов: а) мотивуюче значення покарання тим інтенсивніше, чим ближ че момент його застосування; б) попереджувальна роль покарання тим вища, чим невідворот- ніше воно уявляється суб'єкту; в) стимулююча сила покарання тим вища, чим більшого блага позбавляється злочинець у разі його застосування; г) успіх превентивної мотивації покарання перебуває у зворотній залежності від ступеня поширеності і стійкості заборонених форм поведінки; ґ) ефективність превентивної мотивації залежить від виваженості санкції і забороненої поведінки; д) ступінь мотиваційного впливу покарання залежить від того, наскільки заборонене діяння суб'єкт вважає для себе бажаним і до цільним1. Таким чином, проблема позбавлення волі як інструмента соціального управління, регулятора суспільних відносин полягає в тому, що, з одного боку, виявляється його визначальна роль, з іншого — воно само виступає об'єктом цілеспрямованого правового впливу. І в механізмі правового регулювання даної сфери відносин нас цікавить перш за все постановка в нормах права соціально-корисної цілі, її відповідності потребам суспільства; цілям усієї системи кримінальної юстиції; об'єктивним можливостям даної кримінально-виконавчої галузі права і пенітенціарної практики. Згідно з даною позицією критерії оцінки ефективності позбавлення волі як державно-правового інституту слід розглядати на різних юридичних рівнях:
Тому, на наш погляд, слід зазначити, що держава і суспільство в сучасний період розвитку не можуть відмовитися від такої міри, як позбавлення волі, але разом з цим необхідно констатувати й ак- 1 Ратинов А. Р. Социально-психологаческие аспекти юридической теории й практики // Прикладнне проблемьі социальной психологии.— М., 1983. — С. 228—230. 167 центувати увагу на тому, як виконується державний примус у вигляді позбавлення волі, а саме: наскільки він відповідає сучасній політиці гуманізації, соціальної справедливості, законності та доцільності. При цьому слід зауважити, що саме від виконання даного заходу і залежить її кінцевий результат і іспит на ефективність, тому що проголошені Конституцією України і кримінальним правом положення даного змісту мають змогу реалізовуватися саме в кримінально-виконавчій сфері, її правовій регламентації і практичного виконання, яка і повинна притягнути до себе більшу увагу з боку держави і суспільства з метою надання даному інституту достатніх правових, матеріальних і соціальних можливостей, підтримки і гарантій для виконання зазначених функцій. § 2. Види позбавлення волі Згідно із законом, до осіб, які вчинили правопорушення, може застосовуватися ряд примусових державно-правових, пов'язаних з ізоляцією від суспільства й обмеженням правового статусу дій. Підставою для застосування такої міри, як позбавлення волі, є протиправна поведінка особи, яка залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння, особистості правопорушника й інших факторів визначає форму (вид) позбавлення волі — адміністративно-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-правову. У свою чергу, залежно від цього позбавлення волі регулюється відповідно адміністративним, кримінально-процесуальним, кримінальним і кримінально-виконавчим правом, а здійснення цього примусового заходу покладено на спеціально призначені для цього органи й установи держави. У законодавстві ця міра визначається по-різному: "затримання", "ув'язнення під варту", "позбавлення волі" і т. д. Поняття "позбавлення волі" є загальним стосовно всіх названих форм державного примусу. При всій різноманітності форм позбавлення волі кожна з них має такі найстійкіші об'єктивні властивості.
168
Місця позбавлення волі умовно можна розділити на чотири групи: виправно-трудові установи, які призначені для виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі; арештні дома, які призначені для виконання кримінального покарання у виді арешту; місця попереднього ув'язнення, які виконують заходи кримінально-процесуального примусу — короткочасне позбавлення волі (слідчий ізолятор, ізолятор тимчасового тримання, гауптвахта); органи і установи, які виконують заходи адміністративного (дисциплінарного) примусу: запобіжні заходи (примусове лікування від алкоголізму в лікувально-трудовому профілакторії); адміністративне стягнення (адміністративний арешт з утриманням в ізоляторах тимчасового тримання, прийомниках-розподільниках); дисциплінарне стягнення (арешт з утриманням на гауптвахті). Таким чином, виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі є визначальним критерієм відокремлення виправно-трудових установ у самостійну групу місць позбавлення волі. § 3. Зміст позбавлення волі як виду кримінального покарання Позбавлення волі як вид кримінального покарання є правовим наслідком вчинення злочину і відповідно до кримінального законодавства (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. При цьому особа обмежується у праві обирати рід (вид) занять і місце проживання, користуватися жилими приміщеннями й іншим майном. Крім цього, на засудженого покладається новий специфічний юридичний обов'язок — виконувати вимоги режиму, встановлені законом у місцях позбавлення волі. Це призводить до різкої зміни правового становища громадянина, яке пов'язане із значними обме- 169 женнями його свободи, що об'єктивно містить у собі елементи кари не з метою помсти та зведення рахунків, а заради безпеки суспільства. Зміст покарання у вигляді позбавлення волі виступає як специфічна юридична форма, що виражає потребу карати злочинців суворо визначеним чином. Без цієї юридичної форми немає покарання. Лише за її наявності покарання у вигляді позбавлення волі стає правомірним актом державного примусу. З допомогою юридичної форми в боротьбу зі злочинністю вноситься організуюче начало, забезпечується недопустимість свавільних рішень, встановлюється комплекс елементів, які складають зміст покарання у вигляді позбавлення волі. За допомогою цієї форми окреслюється науково обгрунтована межа каральної діяльності держави як з кількісного, так і з якісного боку. Ця межа не може бути порушена ні судовими органами, які призначають позбавлення волі, ні органами, що виконують це покарання, ні засудженими до позбавлення волі. Саме ця юридична форма забезпечує таке становище, згідно з яким злочинець вступив у специфічні правові відносини з державою і, отже, набув нового правового статусу, що тягне за собою виникнення додаткових юридичних обов'язків і позбавлення, обмеження чи зміну ряду прав. Сутність позбавлення волі полягає в тому, що засуджений наділяється важливим специфічним правовим обов'язком — перебувати у спеціальній установі держави в межах строку, встановленого вироком суду. Специфічні правообмеження як елементи кари при позбавленні волі відрізняють це покарання від інших, роблять його найсуворішим у загальній системі покарань. До елементів кари належать, насамперед, позбавлення засудженого особистої свободи, права вільного пересування, вибору місця проживання, характеру і роду занять за своїм розсудом, обмеження права обирати спосіб життя. У цих елементах певною мірою проявляється соціально-психологічний аспект позбавлення волі, оскільки засуджений обмежується в доступі до засобів масової інформації, у праві на недоторканність особи, житла, таємності листування, на працю, відпочинок тощо. Суттєвим елементом кари є позбавлення засудженого фізичної свободи, яка виражається в ізоляції його від суспільства на строк, визначений вироком суду, поміщенні його в спеціальну установу, яка охороняється. Головною рисою позбавлення волі, що відображає його сутність, є ізоляція засудженого від суспільства. Передусім вона пов'язана з обмеженнями фізичних і духовних контактів, скороченням соціальних зв'язків і функцій. 170 Вона також передбачає роздільне тримання різних категорій засуджених, порядок їх спілкування в межах однієї УВП. Тому засуджений до позбавлення волі, оскільки він постійно перебуває в умовах ізоляції, повинен вести особливий, встановлений законом, спосіб життя, який відрізняється від життя на волі. У літературі зустрічаються різні терміни, які характеризують цей елемент позбавлення волі: "ізоляція від суспільства", "ізоляція від зовнішнього світу". Однак ці терміни умовні. Термін "ізоляція від зовнішнього світу" невдало виражає характер і зміст позбавлення волі. Повна (абсолютна) ізоляція від зовнішнього світу не застосовується. Про таку ізоляцію можна говорити лише в тому випадку, якщо засуджений втратив будь-який зв'язок із зовнішнім світом, своїми близькими. Термін "ізоляція від суспільства" точніше відображає сутність позбавлення волі. Засуджені, перебуваючи в УВП, мають право на побачення з родичами й іншими особами, адвокатами, їм дозволяється дивитися кінофільми, слухати радіопередачі, читати книги, газети, спілкуватися з вільнонайманим персоналом, представниками громадських організацій і трудових колективів. Крім цього, деяким категоріям засуджених за певних умов можуть бути дозволені короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі. Позбавлення волі як кримінальне покарання характеризує спеціальний каральний режим, який встановлюється в УВП, і постійний нагляд за його виконанням засудженими, а також можливість застосування до осіб, які порушують вимоги режиму, примусових заходів. Важливим елементом кари є залякуючий вплив позбавлення волі, який виражається в самому факті осуду, винесенні вироку судом від імені держави і залежить від тривалості строку позбавлення волі, виду УВП. Позбавлення волі впливає як на суспільну психологію, так і на психіку злочинця. Репресивність позбавлення волі акумулює в собі такі риси і властивості, які сприяють розвитку в суспільстві негативного ставлення до злочинця, спричиняють обурення з приводу злочинних дій. Індивідуально-психологічний вплив кари полягає в тому, що покарання у вигляді позбавлення волі тягне за собою зміну ставлення оточуючих до злочинця, його дії засуджуються суспільством з метою привести його до визнання аморальності своєї протиправної поведінки, породити бажання до виправлення (ресоціа-лізації). До каральних елементів покарання у вигляді позбавлення волі варто віднести і стан судимості, який тягне за собою певні обмежен- 171 ня суспільного характеру, а також кримінально-правові наслідки. Судимість погашається або знімається за підставами, встановленими законом. Розглядаючи поняття "позбавлення волі", потрібно визначити сутність і зміст цього виду покарання. Під сутністю звичайно розуміється те головне, що характеризує предмети, їх внутрішню найважливішу сторону, їх основу, глибинні процеси, що відбуваються в них, а під змістом — те, що розкриває сутність. Сутність покарання у вигляді позбавлення волі виражається в карі, а різні елементи кари, про які вже йшлося, і є його змістом. Як відомо, кара найяскравіше проявляється в режимі відбування покарання. Режим не тільки конкретизує зміст покарання, а й є регулятором його каральної сили, і тому виступає основним критерієм визначення судом виду позбавлення волі. Вимоги режиму реалізуються шляхом створення різних умов тримання засудженого під час відбування покарання. Ці умови визначаються відповідними нормами кримінально-виконавчого законодавства. Позбавлення волі має значну силу дисциплінуючого впливу, яка у комплексі з іншими засобами виправлення, передбаченими ст. 7 ВТК, здатна зробити певні зміни в переоцінці ціннісних орієнтацій засудженими, змінити їхню поведінку, погляди та звички. Покарання у вигляді позбавлення волі не має на меті спричинення фізичних страждань або приниження людської гідності. Відбування позбавлення волі супроводжується залученням засудженого до суспільне корисної праці, виховної роботи, загальноосвітньої та професійної підготовки, які максимально використовуються в боротьбі за відродження людини. Засуджені добре знають, що суспільство проявляє про них турботу. Вказані обставини зумовлюють можливість використання позбавлення волі не тільки як каральний, а й як виховний засіб. Разом з тим самій природі позбавлення волі властиве протиріччя, оскільки:
172 — здатність людини до активної корисної діяльності потрібна в кінцевому підсумку для відмови її від злочинного способу життя; тим часом позбавлення волі значною мірою позбавляє людину самостійності в прийнятті рішень. Таким чином, позбавлення волі — це поєднаний з виправним впливом захід державного примусу, який полягає в тому, що особа на підставі вироку суду, який набрав чинності, визнається винною у вчиненні злочину, ізолюється від суспільства шляхом поміщення до УВП, підлягає правовим обмеженням, набуває стану судимості, що тягне за собою ряд невигідних для неї наслідків після звільнення від відбування покарання. Широкий діапазон впливу позбавлення волі, можливість досягнення при цьому не тільки позитивних, а й негативних соціальних результатів робить особливо актуальним послідовне проведення в карній політиці принципу економії репресій. Сам по собі факт позбавлення волі, осуд злочинця за певних обставин можуть мати на нього більший виховний вплив, ніж надто жорсткі обмеження. У перспективі це дозволить поступово пом'якшити матеріальні обмеження, встановлені для засуджених до позбавлення волі, покращити умови їх утримання. Останнім часом у цьому напрямку є значні позитивні зміни, які наближаються до вимог міжнародно-правових стандартів. § 4. Соціальні та юридичні наслідки позбавлення волі Факт засудження особи, яка скоїла злочин, засвідчує стан судимості. Він виникає з моменту набрання вироком суду чинності і триває до її зняття або погашення. Стан судимості тягне за собою значні соціально-психологічні наслідки, обмеження кримінально-правового і загальноправового характеру. Соціально-психологічні наслідки застосування позбавлення волі хоч і не є елементами кари, викликають у засуджених глибокі суб'єктивні переживання, і за силою свого впливу на особу значно перебільшують вплив основних каральних елементів, які становлять зміст покарання у вигляді позбавлення волі. До соціально-психологічних наслідків позбавлення волі варто, в першу чергу, віднести: відрив засуджених від сім'ї, родичів і близьких, трудових колективів, інколи — розпад сімей, відсутність в УВП роботи за спеціальністю, яку вони мали до засудження, перебування в середовищі злочинців тощо. 173 Обмеження кримінально-правового характеру виникають при скоєнні нового злочину до закінчення строків зняття або погашення судимості. У зв'язку з цим стан судимості визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність, що може відобразитися на кваліфікації злочину, вирішенні питання про визнання винного особливо небезпечним рецидивістом тощо. За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої ними частини покарання встановлюється нагляд громадських організацій і трудових колективів (ст. 118 ВТК). За деякими категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, встановлюється адміністративний нагляд. Обмеження загальноправового характеру передбачаються нормами державного, адміністративного, цивільного, трудового та деяких інших галузей права. Ці обмеження діють протягом частини або всього строку стану судимості, але не входять у зміст покарання. Нормами державного права передбачено дострокове припинення повноважень депутата у зв'язку з обвинувальним вироком суду, який набрав чинності. Деякі загальноправові наслідки стану судимості обумовлені нормами адміністративного права. До них треба віднести положення, вказані в Законі України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Згідно з цим законом призову на строкову військову службу не підлягають особи, які відбувають кримінальне покарання. Обмеження, спричинені станом судимості, передбачені і нормами цивільного права (втрата права користування жилим приміщенням у випадку засудження громадянина до позбавлення волі на строк понад шість місяців, якщо в жилому приміщенні не залишилися проживати члени сім'ї засудженого). Судимість впливає і на обчислення трудового стажу (час роботи засуджених у період відбування покарання у вигляді позбавлення волі в трудовий стаж не зараховується). Є ряд правообмежень, передбачених шлюбно-сімейним законодавством (спрощений порядок розірвання шлюбу для засуджених на строк не менш як на 3 роки). Усі правообмеження, пов'язані зі станом судимості, як правило, за обсягом незначні, носять строковий характер і поширюються на незначне коло осіб. Як елемент юридичної відповідальності вони не входять до змісту кримінального покарання. 174 Література
8. Трубніков В.М. Кримінально-виконавче право України.: Навч. посібник. — Харків, 1998. 9. Филонов В.П.,Фролов А. Й. Уголовно-исполнительное законода- тельство УкраиньІ.— Донецк, 1998.
|
| Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
| УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
| Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
| Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |