|
|
Скачати 8.24 Mb.
|
|
Глава III Установи і органи виконання покарань § 1. Поняття виконання (відбування) покарання. § 2. Призначення та види установ і органів виконання покарань. § 3. Державний департамент України з питань виконання покарань. § 4. Взаємодія установ і органів виконання покарань з іншими державними органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю. § 1. Поняття виконання (відбування) покарання Сутністю покарання, як особливої форми державного примусу, є кара. Тому під виконанням покарання потрібно розуміти врегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок застосування кари — комплексу обмежень прав і свобод засудженого. Діюче кримінально-виконавче законодавство (ст. 2 ВТК) для позначання реалізації кари поряд з терміном "виконання" вживає термін "відбування" покарання. Вказані терміни відображають єдиний процес здійснення карального впливу на засуджених, але звернені вони до різних суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих правовідносин. Термін "виконання" покарання звернений до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов'язані реалізувати весь комплекс правообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засудженим прав і виконання ними покладених на них обов'язків протягом усього строку, встановленого вироком суду. Термін "відбування" покарання звернений до засуджених, які повинні на підставі вироку суду відповідно до приписів, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати покладені на них обов'язки, утримуватися від дій, заборонених нормами права. Каральний вплив носить комплексний характер і реалізується шляхом застосування до засуджених усієї сукупності обмежень, встановлених режимом відбування конкретного покарання. Застосування цих правообмежень — не самоціль, їх призначення полягає в тому, щоб забезпечити належне виконання покарання відповідно до завдань, поставлених перед цією галуззю законодавства. Вказані правообмеження застосовуються як психолого-педагогічний засіб впливу на засудженого з метою його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів. Реалізація кари властива виконанню всіх видів покарання, але її обсяг залежить від конкретного виду покарання. Позбавлення громадянина одного з основних суб'єктивних прав — свободи волі — 74 веде до обмеження сукупності найбільш значимих для нього соціальних цінностей і благ — свободи пересування, спілкування, соціальних зв'язків, можливості розпоряджатися багатьма важливими суб'єктивними правами. Тому ізоляцію від суспільства варто розглядати як комплекс правообмежень, оскільки позбавлення чи звуження обсягу прав обумовлене саме ізоляцією. При виконанні виправних робіт каральний вплив проявляється в обмеженні певного обсягу трудових прав засудженого і утриманні до 20% заробітку (статті 94—99 ВТК). При засудженні до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю каральний вплив полягає у звільненні засудженого з посади і позбавлення його права займатися певними видами професійної діяльності — лікувальною, педагогічною тощо. Правообмеження засуджених при здійсненні карального впливу визначаються режимом відбування конкретного виду покарання, якщо воно носить строковий характер. Режим виконання покарання, в якому виражені сутність і зміст покарання, багатофункціональний за своєю спрямованістю. Він забезпечує каральний вплив на засуджених, виступає як один з основних засобів виправлення засуджених (ст. 7 ВТК) і створює одночасно правові передумови для успішного застосування інших засобів виховного впливу. Як підкреслюється в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (п. З ст. 10), "пенітенціарною системою передбачається режим для ув'язнених, суттєвою метою якого є їхнє виправлення та соціальне перевиховання". Стосовно покарання певного виду режим має конкретний зміст, який визначається специфікою покарання. Найповніше і всебічно правила режиму реалізуються в місцях позбавлення волі, вони регламентують весь уклад життя засуджених як у позаробочий час, так і під час трудової діяльності. Вони охоплюють всі сфери їх життєдіяльності, що перебувають під контролем адміністрації. Оскільки режимом визначається внутрішній розпорядок в УВП (ст. 36 ВТК), який включає також відповідні вимоги по забезпеченню правопорядку на підприємствах УВП і на виробничих об'єктах інших відомств, його норми звернені до інших громадян, які відвідують місця позбавлення волі (служителі культу, родичі засуджених, представники громадських організацій, адвокати, вільнонайманий персонал виробничих об'єктів тощо). Ці особи повинні дотримуватися встановлених в УВП і на їх виробничих об'єктах порядку і правил взаємовідносин із засудженими. Тому правила режиму звернені і до цих осіб, вони регулюють їх поведінку в місцях позбавлення волі. Правила режиму реалізуються не тільки на території УВП і її ви- 75 робничих об'єктах, а й на територіях, що прилягають до них (під час проживання засуджених жінок поза колонією — ст. 35 ВТК). Таким чином, при відбуванні позбавлення волі режим регламентує весь спосіб життя засуджених, усі сторони діяльності адміністрації УВП. При відбуванні інших строкових видів покарань сукупність основних елементів, що складають зміст режиму, суттєво звужує обсяг правообмежень засуджених, скорочується регламентація специфічних правил їх поведінки. Однак у всіх випадках при виконанні покарання має місце контроль за поведінкою засуджених, який виступає як один з основних елементів режиму. Хоча при виконанні покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, законодавець не застосовує термін "режим", його вживання правомірно, оскільки закон передбачає такі терміни, як порядок і умови відбування покарання (глави 13-Б, 16, 18 ВТК). В назві II, III, IV і наступних глав Положення про порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, використовуються вказані терміни. Між тим саме поняття режиму визначається як порядок і умови виконання (відбування) покарання. Підбиваючи підсумок розгляду питання про співвідношення понять покарання — кара — режим відбування покарання, потрібно визнати, що хоча в режимі і реалізується покарання, він за своїм змістом ширший, ніж вказаний інститут, оскільки містить у собі не лише правообмеження, а й правила співжиття, які не мають карального змісту. В широкому смислі режим відбування покарання охоплює всю сукупність матеріальних і процесуальних норм, що регламентують діяльність адміністрації установ і органів, на яких законом покладене виконання покарання, забезпечення його реалізації, а також сукупність умов і правил відбування покарання засудженими. Каральний вплив на засуджених, система встановлених для них правообмежень обумовлюють потребу вичерпної регламентації нормами права всього комплексу питань, пов'язаних з реалізацією режиму. Норми права одночасно регламентують повноваження органів виконання покарань, посадових осіб, громадських організацій стосовно засуджених, процедуру прийняття ними рішень щодо засуджених, встановлюють правила взаємовідносин із засудженими, поведінку громадян, які перебувають у розпорядженні установ виконання покарань. Така детальна регламентація правил режиму пояснюється необхідністю створення правових передумов, які б забезпечували дотримання законності у сфері застосування найгострішої форми примусу — виконання кримінального покарання. 76 § 2. Призначення та види установ і органів виконання покарань Реалізація державного примусу в його найгострішій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи. Так, виконання позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі покладається на виправно-трудові установи Державного департаменту з питань виконання покарань. Виконання покарання військовослужбовців у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Збройних Сил України. Особливі органи (кримінально-виконавчі інспекції) утворюються також для виконання покарання у вигляді виправних робіт при Державному департаменті з питань виконання покарань. На них же покладено контроль за виконанням таких кримінальних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадських робіт. Для нововведе-них покарань у виді обмеження волі і арешту створюються відповідно кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) та арештні дома. Установи і органи виконання покарань утворюють у своїй сукупності кримінально-виконавчу систему, діяльність якої регулюється Виправно-трудовим кодексом та іншими нормативними актами. На побудову системи установ і органів виконання покарань чинять вплив різні соціально-економічні, політичні та духовні фактори. Серед них — демографічні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі характеристики засуджених. Так, відповідно до норм міжнародних актів діючого кримінально-виконавчого законодавства у виправно-трудових установах реалізується принцип роздільного тримання засуджених залежно від статі, віку, громадянства, характеру та степеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, злочинної діяльності в минулому і строку призначеного покарання. Визнається необхідним ізольоване від інших засуджених і одночасно роздільне тримання деяких категорій засуджених (наприклад, злісних порушників режиму). Внаслідок цього, з одного боку, утворюються виправно-трудові установи різних видів, а з другого — у ВТУ одного виду роздільно відбувають покарання різні категорії засуджених. Це дозволяє диференціювати карально-виховний процес у місцях позбавлення волі, підходити до виконання покарання і виправлення злочинця з ураху- 77 ванням тяжкості й характеру вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпеки особи злочинця, динаміки її зміни під час відбування покарання. Відбування покарання у виді позбавлення волі полягає згідно із статтею 63 КК в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Види таких установ передбачаються главою З ВТК (статті 12—18). У ст. 12 ВТК перераховуються види виправно-трудових установ: виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії. До виправно-трудових колоній належать: колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності; колоній-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини; колонії загального, посиленого, суворого й особливого режиму. Категорії осіб чоловічої статі, що утримуються у ВТК:
Категорії осіб жіночої статі, які відбувають покарання у ВТК:
78 і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в порядку, встановленому ст. 47 ВТК. У тюрмах відбувають покарання особи, засуджені до довічного позбавлення волі, особи, засуджені до позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі, які по досягненні 18-річного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини або вчинили інші тяжкі злочини, за які засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років; особи, переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими ст. 47 ВТК. У тюрмах також відбувають покарання особи, залишені в тюрмі в порядку, встановленому ст. 24 ВТК, для роботи по господарському обслуговуванню. У виправно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, вперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі засуджені неповнолітні жіночої статі. У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму (ст. 47 ВТК). Виправно-трудова колонія є основним видом виправно-трудових установ. Вона має ряд переваг перед іншими установами, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі, наприклад тюрмою. По-перше, для ВТК характерне застосування заходів виправно-трудового впливу в повному обсязі, на відміну від тюрми, де залучення засуджених до праці, навчання стимулюються потребою суворішої ізоляції засуджених. По-друге, в організаційному плані виправно-трудова колонія побудована за принципом об'єднання засуджених у соціально-психологічні відділення, що розміщуються у звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках); виховна робота із засудженими орієнтована в основному на застосування колективних методів впливу на особу. В тюрмах, а також стосовно частини засуджених у колоніях особливого режиму, забезпечується покамерне тримання засуджених, що визначає специфіку організаційної побудови цих установ, форми і методи виховної роботи із засудженими. Залежно від такої характеристики засуджених, як стан їх здоров'я, в системі ВТУ утворюються спеціалізовані установи (колонії-лікарні), а для лікування і тримання інфекційне-хворих засуджених — виправно-трудові колонії на правах лікувальних. Режим відбування покарання в цих установах, залучення засуджених до праці 79 мають свої особливості, що залежать від потреби проведення лікувально-профілактичної і санітарно-протиепідемічної роботи із засудженими. Існування таких установ є прикладом прояву турботи держави про здоров'я засуджених і про реальну дію принципу гуманізму в кримінально-виконавчому законодавстві. Як суб'єкти, які зобов'язані виконувати вирок суду, вказані адміністрація підприємств, установ і організацій щодо таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а стосовно позбавлення спеціального чи військового звання — орган, який присвоїв це звання. Таким чином, функція виконання кримінального покарання покладається, як правило, на спеціалізовані державні установи та органи, що утворюються в рамках Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства оборони та Міністерства юстиції. Адміністрації підприємств, установ і організацій виконують вимоги вироку суду стосовно конкретних засуджених до різних видів покарання. Як бачимо, кримінальні покарання, що застосовуються в Україні, є різнопланові. Одні з них пов'язані із заходами виправно-трудового впливу, інші — ні. Частина покарань має тривалий процес виконання, решта — обмежуються разовими діями. Є покарання, що передбачають ізоляцію волі засудженого, але більшість не мають такого суворого карального змісту. За такої різнобічності кримінальних покарань (відповідно процесу їх виконання) можна виділити загальні завдання установ і органів виконання покарань. Це можна зробити виходячи з цілей кримінального покарання і завдань, які стоять перед законодавством, що регулює процес виконання покарання. У ст. 50 КК як цілі покарання визначаються виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів засудженими й іншими особами. В ст. 1 ВТК зазначається, що ця галузь законодавства має своїм завданням забезпечення виконання покарання з тим, щоб воно було не тільки карою за вчинений злочин, а й виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло викорінюванню злочинності. Аналогічні завдання стоять і перед системою норм, які регулюють виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Отже, перед установами і органами виконання покарань поставлені конкретні завдання — виконання вироку суду відповідно до правил, встановлених кримінально-виконавчим та іншим законодавством. При цьому установи і органи виконують визначене у вироку 80 суду покарання як сукупність каральних правообмежень, в окремих видах покарання застосовуються заходи виправно-трудового впливу на засуджених. Однак цими функціями завдання виконання покарань не обмежуються. Установи й органи, які виконують покарання, зобов'язані, наприклад, добиватися виконання вироку в частині застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 77 ВТК), стягнення матеріальних збитків, спричинених засудженим (ст. 72 ВТК). Важливим завданням установ і органів виконання покарань є забезпечення процесу виправлення, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, мотивів і цілей поведінки самими засудженими шляхом підвищення загальноосвітнього і культурного рівня засуджених, їх фізичного, психічного, правового і духовного розвитку, а також забезпечення цивілізованого рівня життєдіяльності засуджених у місцях позбавлення волі. Завдання виправлення засуджених пріоритетне і найскладніше в числі завдань, поставлених перед системою установ і органів виконання покарань. По-перше, його розв'язання не вичерпується застосуванням покарання як сукупності каральних обмежень. У деяких покараннях з цією метою здійснюється спеціальний виховний процес — виправно-трудовий вплив, який базується на вивченні особи засудженого, психолого-педагогічному й іншому впливі на неї. По-друге, оскільки виправлення засудженого — досить віддалений за часом результат, потрібні неабиякі зусилля адміністрації для того, щоб прискорити внутрішній процес зміни особи засудженого. По-третє, виправлення засуджених — найважливіше соціальне завдання, яке стоїть перед системою установ і органів виконання покарань. Його розв'язання гарантує вирішення проблеми спеціального попередження злочинів під час відбування покарання, а також правослухняної поведінки громадянина після відбуття покарання. Завдання спеціального попередження вважається виконаним у тому випадку, коли засуджений позбавлений можливості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від суспільства, а окремі їх категорії — одна від другої. Організовується охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі, змінюється їх правовий статус (наприклад, вводиться перегляд кореспонденції, догляд посилок, передач і бандеролей). Контроль за поведінкою засуджених до виправних робіт на виробництві і в побуті з метою попередження нових злочинів і правопорушень покладається на адміністрацію підприємств, установ і ор- 81 6 — 2-659 ганізацій, де працюють засуджені. Для цього засуджений до виправних робіт зобов'язаний дотримуватися встановленого порядку відбування покарання, з'являтися за викликом до органів, які виконують цей вид покарання. У разі невиконання цієї вимоги без поважних причин засуджений може бути підданий приводу. Крім того, установи і органи виконання покарань здійснюють цілий комплекс оперативно-розшукових, профілактичних та інших заходів, спрямованих на виявлення і запобігання злочинних проявів серед засуджених. Вирішення завдання спеціального попередження злочинів актуалізується залежно від ступеня суспільної небезпеки злочинів і особи злочинця. З урахуванням цих ознак суд призначає вид покарання, умови відбування якого диференційовані, в тому числі і за нормами, що визначають спеціально-попереджувальний вплив. В умовах місць позбавлення волі встановлюються суворіші заходи, спрямовані на попередження злочинів, ніж при виконанні покарань без ізоляції засудженого від суспільства. Спеціально-попере-джувальний вплив диференціюється і залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання. Наприклад, за засудженими — злісними порушниками режиму — встановлюється суворіший нагляд (ШІЗО, ПКТ, дільниці посиленого нагляду). Загальнопопереджувальне завдання вирішується установами і органами виконання покарань шляхом реалізації в повному обсязі і в точній відповідності із законом каральних правообмежень. Саме цим здійснюється загальнопопереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів. Таким чином, перед установами і органами виконання покарань стоїть чотири основні завдання: виконання вироку суду, забезпечення процесу виправлення засуджених, спеціальне і загальне попередження (превенція). Кожне з указаних завдань має самостійне значення, а всі разом вони розкривають зміст процесу виконання кримінального покарання. Поряд з основними завданнями, установи і органи виконання покарань здійснюють різного роду допоміжні чи забезпечувальні функції. Особливо це характерно для виправно-трудових установ. 82 § 3. Державний департамент України з питань виконання покарань Державний департамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент) є центральним органом виконавчої влади. Департамент безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. У своїй діяльності він керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань. У межах своїх повноважень Департамент організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Департаменту є: — здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кри мінальних покарань;
Департамент відповідно до покладених на нього завдань бере участь у розробленні та реалізації державних комплексних програм боротьби із злочинністю та у формуванні єдиної державної політики У сфері виконання кримінальних покарань, реалізує цільові програ- 83 ми розвитку кримінально-виконавчої системи, визначає основні напрями діяльності органів і установ виконання покарань щодо захисту прав і свобод людини в умовах відбування кримінального покарання, бере участь у розробленні проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, законів про Державний бюджет України. Департаментом здійснюється аналіз результатів діяльності органів і установ виконання покарань, складаються довгостроковий та оперативний прогнози криміногенної обстановки і на їх основі вносяться у встановленому порядку пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування кримінально-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби із злочинністю. З цих питань Департамент інформує населення через засоби масової інформації. Департамент здійснює контроль за виконанням актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечує розподіл та тримання засуджених до позбавлення волі й осіб, взятих під варту. Департамент забезпечує охорону, правопорядок і безпеку в слідчих ізоляторах, тюрмах, лікувально-трудових профілакторіях, виправно-трудових колоніях, інших установах виконання покарань та об'єктах кримінально-виконавчої системи. Крім цього, він забезпечує організацію виховної роботи з особами, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, залучення до її проведення представників творчих спілок, громадських і релігійних організацій, трудових колективів; у взаємодії з Міністерством освіти України організовує професійну підготовку засуджених та їх загальноосвітнє навчання. Департамент здійснює медичний контроль за станом здоров'я засуджених до позбавлення волі, осіб, взятих під варту, і осіб, яких тримають у лікувально-трудових профілакторіях, забезпечує надання їм необхідної медичної допомоги, належну санітарно-епідемічну обстановку в установах кримінально-виконавчої системи та на їх територіях, а також контроль за додержанням вимог з охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів в установах кримінально-виконавчої системи Департаментом також організовується і контролюється виконання актів амністії та помилування, оперативно-розшукова діяльність, налагоджується взаємодія з відповідними підрозділами державних органів, які проводять таку діяльність, здійснюється довідково-інформаційне обслуговування органів і установ виконання покарань, інших заінтересованих державних органів. 84 Департамент здійснює переведення засуджених і осіб, взятих під варту, з однієї до іншої установи кримінально-виконавчої системи, передачу (екстрадицію) осіб, які звинувачуються у вчиненні злочинів, а також засуджених для відбування покарання в установах іноземних держав згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Укра'їни; вирішує за участю міських і районних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України питання щодо надання допомоги особам, звільненим із місць позбавлення волі, в їх трудовому і побутовому влаштуванні; вживає заходів до забезпечення роботою осіб, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, надає допомогу підприємствам, що належать до сфери його управління, у встановленні та стабілізації господарських зв'язків, бере участь у формуванні і розміщенні державного замовлення, укладає з цією метою контракти. За дорученням Кабінету Міністрів України Департамент налагоджує зв'язки з міжнародними організаціями, укладає угоди з відповідними органами іноземних держав про співробітництво у сфері виконання кримінальних покарань, боротьби із злочинністю та з інших питань, що належать до його компетенції. Департаментом організовується проведення наукових досліджень, дослідно-конструкторських і проектно-технологічних робіт, забезпечується використання досягнень науки, техніки і набутого досвіду; координується робота підприємств кримінально-виконавчої системи, пов'язана з сертифікацією, стандартизацією, метрологією, винахідництвом і раціоналізацією. В установленому порядку Департамент видає журнали, бюлетені, збірники нормативно-правових актів та інші матеріали з питань діяльності установ кримінально-виконавчої системи. Департамент здійснює й інші повноваження, що належать до його компетенції. Департамент має право:
85 — скликати в установленому порядку наради, конференції, симпозіуми з питань, що належать до його компетенції. Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У разі потреби разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади видає спільні акти. Нормативно-правові акти Департаменту підлягають державній реєстрації в установленому порядку. Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Департамент очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України. Голова Департаменту має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства, розподіляє обов'язки між ними. Голова здійснює керівництво Департаментом і несе відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Департамент завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності своїх заступників і керівників структурних підрозділів Департаменту. Відповідно до законодавства голова Департаменту вводить особливий режим, залучає в разі потреби додаткові сили і засоби для припинення групових протиправних дій в установах кримінально-виконавчої системи. Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утворюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також керівників структурних підрозділів Департаменту. Для розгляду рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямів розвитку кримінально-виконавчої системи у Департаменті можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує голова Департаменту. Граничну чисельність, структуру центрального апарату Департаменту затверджує Кабінет Міністрів України. Перелік посад, що підлягають заміщенню особами вищого начальницького складу, штатний розпис та кошторис видатків на утримання апарату Департаменту затверджуються в установленому порядку. Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. 86 § 4. Взаємодія установ і органів виконання покарань з іншими державними органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю Діяльність суду, державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, установ і органів виконання покарань нерозривно зв'язана між собою. Цей взаємозв'язок, незважаючи на різноманітність правових підстав, форм і методів їх діяльності, обумовлюється покладеними на них завданнями боротьби зі злочинністю. Успішна робота кожного з указаних державних органів — необхідна передумова ефективного виконання завдань іншими ланками цієї системи. Вони повинні взаємодіяти на всіх етапах боротьби зі злочинністю і, зокрема, при виконанні покарання. Характер взаємодії з кожним із них має свою специфіку. Вона обумовлюється загальним рівнем економічного і політичного розвитку суспільства, особливостями того чи іншого етапу боротьби зі злочинністю, місцем і роллю даного органу в боротьбі з нею, їх правовою регламентацією і умовами діяльності, специфікою покладених на них завдань. а) Взаємодія установ і органів виконання покарань з органами слідства Розслідування злочинів, виявлення винних осіб і виконання кримінального покарання є, на перший погляд, двома малопов'язаними етапами боротьби зі злочинністю. Однак у практичній діяльності органи дізнання і слідства, установи і органи виконання покарань тісно пов'язані між собою і активно сприяють один одному у виконанні ними своїх завдань. На органи слідства законодавством покладено не тільки розкриття злочинів, а й встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, а також вжиття заходів з усунення таких причин і умов. Це положення має принципове значення для попередження злочинів, зокрема для виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів особами, які відбувають покарання. Розслідуючи злочини, слідчий може виявити недоліки в діяльності УВП, внести припис про їх усунення. Приписи слідчого на адресу начальника УВП сприяють покращанню роботи установи, зміцненню дисципліни серед засуджених, підвищенню якості виховного процесу. Органи слідства надають допомогу установам і органам виконання покарань у вивченні особи засуджених. Особливо це значливо для організації виховної роботи з неповнолітніми засудженими. Дані особової справи засудженого при надходженні його до ВТК містять недостатньо інформації. У справі є копія вироку, анкета заарештова- 87 ного і деякі інші дані. В ній відсутні такі відомості, що їх часто встановлює слідчий, і які потрібні для вихователя: про причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, про роль неповнолітнього засудженого в його вчиненні; про минулу злочинну діяльність; дані, що характеризують поведінку засудженого до арешту в побуті, на виробництві і т. ін. Надання слідчим таких відомостей шляхом направлення письмових інформацій, консультування персоналу ВТК створює передумови для ефективної виховної роботи із засудженими. Така форма взаємодії з органами слідства можлива і потрібна для інших видів УВП. У разі вчинення звільненими від покарання чи тими, хто відбуває його, нового злочину адміністрація УВП сприяє органам слідства у вивченні особи звинувачуваного, подаючи на нього загальну характеристику та копії інших матеріалів із його особової справи. В УВП можуть відбувати покарання особи, які приховали від органів слідства і суду інші вчинені ними злочини. Виявлення їх — важливе завдання як органів слідства, так і адміністрації місць позбавлення волі. На основі цього загального завдання виникла й інша форма їх взаємодії — робота серед засуджених у напрямку добровільної їх явки з повинною. б) Взаємодія установ і органів виконання покарань із судами Тісно взаємодіють у своїй діяльності суди і УВП. Підстава їх взаємодії виникає вже в ході судового розгляду, коли суд здійснює виховний вплив на підсудних, створюючи тим самим передумови для організації з ними ефективної виховної роботи під час відбування покарання. Ефективність виконання покарання безпосередньо залежить від справедливості винесеного вироку. Якщо покарання справедливе, відповідає характеру суспільної небезпеки вчиненого злочину і особи винного, воно сприятиме виправленню злочинця в місцях позбавлення волі. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує суд виявляти причини і умови, що сприяють вчиненню злочину. Розглядаючи справи по звинуваченню осіб, які відбувають покарання, суд може встановити порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню ними нових злочинів (наприклад, слабкий контроль за засудженими в процесі відбування покарання, погана організація праці і побуту засуджених, зловживання персоналу УВП і т. ін.). У зв'язку з цим суд може винести окрему ухвалу на адресу керівників УВП чи їх вищестоящих начальників про доцільність вживання заходів щодо усунення причин, які породжують злочини. 88 Суд також може сприяти органам виконання покарання в усуненні недоліків у їхній роботі при розгляді кримінальних справ з обвинувачення в нових злочинах осіб, звільнених від покарання. У процесі судового розслідування часто виявляються такі факти, як необгрунтоване подання до умовно-дострокового звільнення засуджених, які в процесі відбування покарання характеризувались негативно, і ряд інших причин та умов, що сприяли вчиненню звільненим нових злочинів. Виявляючи їх у ході судового розгляду, суд може окремою ухвалою на адресу установи чи органу виконання покарання сприяти усуненню цих недоліків. ) Взаємодія установ і органів виконання, покарань і апаратів міліції спрямована на запобігання злочинів з боку звільнених з УВП, в першу чергу осіб, які були засуджені за тяжкі злочини, а також тих звільнених, які в період відбування покарання зарекомендували себе негативно. У взаємодії цих органів можна умовно виділити два етапи. Перший — підготовчий — починається за три місяці до звільнення засудженого від покарання. Формою взаємодії УВП і апаратів міліції на цьому етапі є проведення із засудженим, який підлягає звільненню, бесід про умови і правила життя після звільнення, місце майбутнього проживання і роботи і т. ін. Такі бесіди сприяють більш відповідальному ставленню з боку засуджених до акту звільнення з УВП, до своїх громадянських прав і обов'язків. Другий етап взаємодії — взаємна інформація УВП і міліції про звільнених і вжиття спільних заходів щодо попередження з їх боку нових злочинів. Інформація адміністрацією УВП апаратів міліції містить поряд із загальними відомостями, що характеризують особу звільненого, його зв'язки із злочинними елементами, наміри, якщо вони були встановлені в процесі відбування покарання, й інші дані, які становлять інтерес для міліції з метою попередження повторних злочинів з боку таких осіб. Дуже важливим є здійснення взаємодії УВП і міліції при встановленні за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, адміністративного нагляду. Форми взаємодії установ і органів виконання покарань не вичерпуються лише наведеними вище. Напрями і форми взаємодії не є постійними, вони змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Безперечне лише те, що досягнення мети кримінального покарання неможливе без найтіснішої взаємодії установ і органів виконання покарань з іншими інститутами держави і суспільства в цілому. 89 Література
6. Закон України "Про виконавче провадження" № 606-ХІУ від 21.04.99 р. //Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 24.
90 |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
| УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
| Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
| Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |