|
|
Скачати 8.24 Mb.
|
| Глава IV Правовий статус засуджених в Україні § 1. Загальна характеристика правового статусу осіб, які відбувають покарання. § 2. Зміст правового статусу засуджених. § 3. Закріплення в законодавстві правового статусу засуджених. § 4. Права, законні інтереси та обов'язки засуджених до позбавлення волі. § 1. Загальна характеристика правового статусу осіб, які відбувають покарання З прийняттям Конституції України розпочався новий етап зміцнення правових основ державного і суспільного життя. Оновлюється законодавство, яке дозволяє повніше регулювати різні сторони суспільних відносин, на значно вищому рівні гарантувати конституційні права громадян. Ці процеси, а також здійснення заходів, сформульованих в "Основних напрямках реформи кримінально-виконавчої системи України" призведуть до докорінних змін у діяльності установ виконання покарань, забезпеченні правового статусу засуджених, правової регламентації діяльності персоналу УВП і контролюючих органів. Зазначимо, що діюче кримінально-виконавче законодавство не задовольняє достатньою мірою потреб практики. Не всі елементи правового статусу засуджених розроблені грунтовно і повно в юридичній літературі. Є суперечливі положення про зв'язок і взаємообумовленість правового статусу особи, громадянина і правового регулювання застосування покарання до особи, громадянина. Реалії не завжди відповідають положенням загальної теорії права. Так, низка прав засуджених, що належать до числа так званих суб'єктивних, розглядаються одночасно як правообмеження, що є виразником кари, тобто змісту кримінального покарання (право на побачення, отримання посилок і передач, витрату грошей тощо), хоча, зрозуміло, карати наданням суб'єктивних прав не можна. Недостатня теоретична розробка проблем правового статусу засуджених є однією з причин того, що в діючому законодавстві і відомчих нормативних актах деякі обов'язки і права засуджених формулюються нечітко. Права засуджених визначаються так, що їх реалізація інколи ставиться в залежність від розсуду адміністрації. Для окремих правообмежень, встановлених відомчими нормативними актами, потрібна законодавча основа, незважаючи на те, що за останні роки з цього приводу зроблено чимало. 91 Установи виконання покарань є складними структурними утвореннями і здійснюють різнобічні соціальні, юридичні, педагогічні, виробничо-господарські функції. Але всі вони носять яскраво виражений виховний характер і підпорядковані головній меті — ресоціа-лізації засуджених. Ось чому кожний працівник пенітенціарної системи як виконавець найгострішої форми державного примусу, як учасник вирішення найважливішого політичного завдання — виправлення злочинців, зміцнення дисципліни і законності, зобов'язаний глибоко знати правовий статус засуджених, оскільки від чіткого знання і уміння застосовувати відповідні норми законодавства залежить фактична реалізація засудженими своїх прав і виконання покладених на них обов'язків. Ця вимога є неодмінною умовою встановлення правильних (заснованих на законі) взаємовідносин між персоналом УВП і засудженими, а також підвищення ефективності роботи пенітенціарної установи. Особи, які потрапляють у сферу регулювання відносин, що виникають при виконанні покарання, мають певний правовий статус. У науковій літературі існують різні підходи щодо тлумачення термінів "правове становище" і "правовий статус". Одні автори вважають, що ці поняття ідентичні, інші схильні розглядати дані дефініції як такі, що не збігаються за змістом і сутністю, висловлюючи точку зору про більш широке тлумачення одного з понять і вужчого тлумачення — іншого. З цього приводу, на нашу думку, слід звернутися до словника іноземних слів (оскільки термін "статус" саме іноземного походження), щоб впевнитися в ідентичності даних термінів. Статус (лат. — зіаіиз) означає стан справ, становище, правове становище1. Отже, слід лише зробити вибір відносно іноземного "статус" чи вітчизняного (становище, положення) терміну у визначенні цього феномену. Відповідно можна говорити про правовий статус засудженого, правовий статус персоналу установ і органів виконання покарань, правовий статус близьких родичів засудженого. Серед них на особливу увагу заслуговує правовий статус засуджених, соціально-пра-вове призначення якого зводиться до наступного. Особи, які відбувають покарання, як громадяни держави Україна володіють правами і свободами, які згідно із ст. З Конституції визнаються найвищою соціальною цінністю. Це обумовлює наявність особливих вимог до нормативних актів, що закріплюють правовий статус засуджених, до обмежень їх загально-цивільних прав і сво- 1 Словник іноземних слів. Вид. 12-е. — М., 1985. — С. 471. 92 бод. Крім цього, закріплення правового статусу засуджених визначає одночасно встановлення меж і форм діяльності персоналу установ і органів виконання покарань, іншими словами — гарантію забезпечення законності в його діяльності. Виконання засудженими покладених на них обов'язків і реалізація належних їм прав і законних інтересів утворюють той правовий режим відбування покарання, який становить основу для досягнення поставлених перед покаранням цілей, у першу чергу — виправлення засуджених. Ретельна регламентація правового статусу засуджених являє собою важливий інструмент їх правового та морального виховання, прищеплення поваги до закону, прав і законних інтересів інших осіб. Соціально-правове призначення правового статусу осіб, які відбувають покарання, останнім часом не охоплюється вирішенням лише завдань у сфері правоохоронної діяльності. Україна як правонас-тупниця СРСР є учасником численних міжнародних договорів, вона визнає низку резолюцій і рішень міжнародних організацій, насамперед ООН, з питань дотримання прав засуджених. До числа таких документів належать: Європейська конвенція про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ратифікована Верховною Радою України 24.01.97 р.); Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями (1955); Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримки правопорядку (1979); Звід принципів захисту всіх осіб, яких піддають затриманню або ув'язненню в будь-якій формі (1989); Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила, 1965) та інші. Розвиток правового статусу засуджених, особливо з урахуванням міжнародних актів, є своєрідним показником бажання і можливості України дотримуватися взятих на себе зобов'язань, впливає на її міжнародний авторитет. Правовий статус осіб, які відбувають покарання, у найзагальні-шому вигляді можна сформулювати як засноване на загальному статусі громадян України і визначене за допомогою правових норм становище засуджених під час відбування кримінального покарання. Але наведена формула потребує наукового тлумачення, що дозволить розкрити специфіку правового статусу засуджених. Загальноприйняте виділення трьох видів правових статусів особи (людини). Йдеться про загальний правовий статус громадян, спеціальний правовий статус будь-якої категорії громадян та індивідуальний правовий статус громадянина. Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального правового статусу, у свою чергу, 93 він поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види покарань (позбавлення волі, виправні роботи і т. ін.). Відмінною рисою спеціального правового статусу засуджених є те, що він базується на загальному правовому статусі громадян України, оскільки засудження особи до покарання не позбавляє її громадянства України і, відповідно, — загального правового статусу громадян нашої держави. Збереження громадянства стосовно осіб, які вчинили злочини, відповідає міжнародним актам, що закріплюють принципи поводження із засудженими, і є яскравим зразком реалізації принципів демократизму і гуманізму у сфері виконання покарань. Крім цього, його значення полягає в тому, що воно, по-перше, сприяє забезпеченню законності при виконанні покарання. Порушення останньої в будь-яких формах їх прояву неминуче пов'язане з ущемленням (ураженням, обмеженням) прав, законних інтересів засуджених, у тому числі й належних їм як громадянам держави. Конкретне вираження положення, що його ми розглядаємо, дістає у вимозі виключного закріплення законом обмежень загальноцивільних прав засуджених. Внаслідок цього засудженим гарантується користування правами громадян, які не піддані обмеженням, у протилежному випадку (внаслідок їх обмеження) — тими правами і законними інтересами, які збереглися у засуджених в остаточному обсязі. По-друге, зберігаючи за засудженими громадянство, держава переслідує мету підвищення виховного потенціалу покарання, оскільки дозволяє не формально, а по суті звертатися до громадянських почуттів засуджених, що підсилює виховну функцію покарання. Приклади звернення до громадянських почуттів засуджених були під час Великої Вітчизняної війни. Є такі приклади і сьогодні. Про це свідчать численні випадки добровільного перерахування засудженими пожертвувань до Дитячого фонду, Фонду миру, допомога під час ліквідації наслідків стихійних лих і за інших надзвичайних обставин. По-третє, збереження громадянства визначає і те, що засуджений до кримінального покарання користується загальноцивільними правами, а також має обов'язки, які покладені на громадян України. Так, засуджені до позбавлення волі користуються без будь-яких суттєвих обмежень правами у сфері спадкоємних, шлюбно-сімейних, трудових та інших відносин. Особи, які відбувають покарання без ізоляції від суспільства, як суб'єкти правовідносин майже повною мірою володіють загальноцивільними правами і мають юридичні обов'язки. 94 Засуджені є суб'єктами як загальних, цивільних, так і спеціальних, властивих лише умовам відбування покарання, відносин. Внаслідок цього з'являються спеціальні права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Механізм їх появи обумовлений призначеним засудженому покаранням — своєрідним засобом самозахисту суспільства проти порушень умов його існування. Покарання, як різновид державного примусу, виражається у спричиненні винному певних позбавлень і обмежень (кари) з метою його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Крім цього, державно-примусовий характер мають сам порядок і умови відбування покарання, а також застосування до деяких із засуджених заходів виправно-трудового впливу. У правовій формі державний примус проявляється у вигляді обмежень прав і свобод людини та громадянина. Наприклад, для засуджених до позбавлення волі встановлюються обмеження в свободі пересування, виборі місця проживання і місця перебування, для засуджених до виправних робіт — обмеження в свободі вибору об'єктів праці. Особливістю державного примусу, що застосовується до засуджених, є те, що він нерідко виходить за рамки покарання, порядку і умов його виконання, а також застосування заходів виправно-трудового впливу. В нормах цивільного, трудового, шлюбно-сімейного та інших галузей права є положення, які обмежують для засуджених права і свободи громадян України. В умовах виконання покарання відбувається не тільки обмеження загальних прав громадян, а й їх конкретизація і доповнення. Конкретизація являє собою деталізацію прав, свобод, обов'язків громадян в умовах відбування покарання. При цьому конкретизація може проявлятися як в уточненні суб'єкта прав, свобод і обов'язків, так і в деталізації їх змісту. Прикладом можуть бути права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, що виникають у зв'язку з отриманням загальної та професійної освіти. Доповнення загальних прав і свобод громадян стосовно умов виконання покарання відбувається за рахунок регулювання законом специфічних відносин, які не мають аналогів у суспільному житті і притаманні лише відбуванню покарання того чи іншого виду. Раніше в навчальній літературі розглядався правовий статус засуджених тільки до покарань, пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу і відповідно як суб'єкта виправно-трудових правовідносин. На сьогоднішній день все більше передумов для аналізу правового статусу засуджених у ширшому контексті. Насамперед, правовий статус засуджених являє собою міжгалузевий 95 правовий інститут. При домінуючій ролі норм кримінально-виконавчого права все більша кількість відносин, які породжують права, законні інтереси і обов'язки засуджених, регулюються нормами конституційного, адміністративного, трудового та інших галузей права. Серед таких варто назвати, наприклад, норми, які визначають, що призову на строкову службу в мирний час не підлягають особи, які відбувають кримінальне покарання, а також особи, стосовно яких ведеться дізнання або попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом, до прийняття відповідного рішення (Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". — 1992 р. — Ст. 15). Застосування в окремих видах покарання заходів виправно-трудового впливу (режимних правил, праці, виховної роботи, навчання) породжує для засуджених додаткові права, законні інтереси і обов'язки (обов'язок працювати, право на оплату праці тощо). Однак це не перешкоджає розглядати правовий статус засуджених до покарань, пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу (наприклад, позбавлення волі, виправні роботи) і не пов'язаних з такими (наприклад, штраф), як єдиний правовий інститут. За своїм змістом правовий статус засуджених являє собою сукупність юридичних засобів, з допомогою яких закріплюється положення (статус) засудженого під час відбування покарання. Більш загальний аналіз змісту правового статусу засуджених розглянемо далі. Тут лише зазначимо, що зміст правового статусу складається з прав, законних інтересів і обов'язків засуджених. З урахуванням викладеного, правовий статус осіб, які відбувають покарання, можна визначити як закріплене нормами різних галузей права і виражене через сукупність прав, законних інтересів і обов'язків становище засуджених під час відбування кримінального покарання того чи іншого виду. § 2. Зміст правового статусу засуджених До змісту правового статусу осіб, які відбувають покарання, входять права, законні інтереси і обов'язки засуджених. Вони виникають і реалізуються в рамках, як правило, кримінально-виконавчих правовідносин. Права, законні інтереси і обов'язки засуджених можуть виникати у відносинах, які регулюються нормами конституційного, державного, адміністративного, цивільного та інших галузей права. 96 Права, законні інтереси і обов'язки засуджених являють собою самостійні елементи змісту правового статусу, які можуть бути охарактеризовані з точки зору їх соціального призначення, сутності та змісту. Соціально-правове призначення прав засуджених полягає у зміцненні режиму законності при виконанні покарання, оскільки міра свободи засудженого, у свою чергу, означає міру несвободи держави стосовно нього, притримуватися якої — важливий обов'язок її представників, тобто — персоналу установ та органів виконання покарань. Права засуджених, якщо вони гарантовані матеріально, по-літично, ідеологічно й організаційно, сприяють розвитку особи засух дженого, в кінцевому підсумку — його ресоціалізації. Права ж засуджених, проголошені формально, поглиблюють існуючий антагонізм між ними і суспільством, суттєво віддаляють виконання поставлених перед покаранням цілей. Сутність прав засудженого полягає в наданні повноважній особі можливості певної поведінки чи користування соціальними благами. Ступінь реалізації такої можливості і відповідно ступінь домагання засудженого на закріплені правом поведінку і блага визначаються змістом суб'єктивного права, яке включає в себе: по-перше, можливість засудженого вільно користуватися соціальними благами (харчуванням, речовим майном) у рамках, встановлених правом; по-друге, можливість вимагати виконання кореспондуючого такому праву юридичного обов'язку персоналу установи і органів виконання покарань, інших суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих та інших правовідносин; по-третє, можливість звернутися в необхідних випадках до захисту свого суб'єктивного права. Згідно із ст. З Конституції України, "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Держава відповідає перед людиною за свою діяльність... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Виходячи з цього положення захист державою прав засуджених забезпечується за допомогою прокурорського нагляду, судового, відомчого та громадського контролю. Отже, суб'єктивне право засудженого можна визначити як закріплену законом і гарантовану державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів виконання покарання, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому. Як один з елементів правового статусу засуджених потрібно розглядати їх законні інтереси. Соціально-правове призначення закон- 97 1 — 2-659 них інтересів полягає в тому, що вони дозволяють забезпечити диференційований підхід до засуджених, стимулювати їх виправлення в процесі відбування покарання. Законні інтереси засуджених мають багато загальних (спільних) рис із суб'єктивними правами, але не тотожні останнім. Якщо суб'єктивне право створює таку можливість поведінки, яка характеризується високим ступенем її реалізації за розсудом засудженого, то сутність законного інтересу засуджених полягає в можливості, яка носить характер прагнення до автономної, самостійної поведінки, в свободі користування будь-яким соціальним благом за своїм розсудом. Дещо інший зміст і законних інтересів, що складається із трьох елементів. Перший — це прагнення отримати передбачене законом соціальне благо як матеріальне (наприклад, отримання додаткових посилок, передач, додаткове витрачення грошей на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; отримати премію за кращі показники в праці тощо), так і духовне (надання додаткового побачення, телефонної розмови тощо). Ряд благ, які є об'єктом законних інтересів засуджених, можуть мати як матеріальний, так і духовний характер (виїзд за межі місць позбавлення волі). Об'єктом законних інтересів можуть бути соціальні блага, які суттєво змінюють правовий статус засуджених (наприклад, переведення в поліпшенні умови тримання засуджених до позбавлення волі, переведення з ВТК закритого типу в колонію-поселення), так і без його суттєвих змін (надання матеріальної допомоги при звільненні з місць позбавлення волі). Матеріальні чи духовні блага, що становлять об'єкт законного інтересу засудженого, записані в нормах права й у вигляді мети, для досягнення якої потрібні певні юридичні факти. Але для більшості законних інтересів характерно те, що в основі їх реалізації лежить (поряд з іншими факторами) оцінка поведінки засудженого, тобто дотримання режимних правил, ставлення до праці, виховної роботи, навчання. Така оцінка дається персоналом органів виконання покарань, прокуратурою, судом, спостережною комісією, службою у справах неповнолітніх та іншими суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин. Тому як другий елемент змісту законних інтересів засуджених необхідно назвати можливість клопотати (а не вимагати) перед вказаними повноважними суб'єктами про їх відповідні дії щодо реалізації законних інтересів засуджених. 98 Третій елемент — можливість звертання до компетентних органів за захистом законних інтересів. І хоча таке звернення не означає автоматичне задоволення клопотання засудженого, воно показує, що законні інтереси засуджених, як і їхні суб'єктивні права, гарантуються державою. Отже, законні інтереси засудженого можна визначити як закріплені в правових нормах конкретні дії і прагнення засудженого до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки адміністрацією УВП, посадовими особами органів виконання покарання, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання. Види законних інтересів засуджених досить різнобічні. Так, за соціально-політичним призначенням блага, законні інтереси можуть бути поділені на три групи. Першу групу складають законні інтереси, спрямовані на отримання заохочення, можливість якого закріплена в заохочувальних нормах кримінального (умовно-дострокове звільнення), кримінально-виконавчого (надання поліпшених умов тримання засуджених до позбавлення волі) та інших галузей права. Друга група — це законні інтереси, спрямовані на отримання пільг засудженими. На відміну від заохочень, які є мірою державного схвалення поведінки людей, більшість пільг встановлюється не залежно від заслуг людини, а у зв'язку з обставинами, яким закон надає правове значення. Такі пільги передбачені для засуджених і кримінально-виконавчим законодавством (наприклад, можливість у місцях позбавлення волі пересуватися без конвою або супроводу). Третю групу становлять законні інтереси, спрямовані на отримання благ, які за своєю соціально-правовою суттю не є для засудженого ні заохоченнями, ні пільгами. В одних випадках вони закріплені в законі у вигляді законного інтересу. Для цього законодавець нерідко вдається до формулювань "як правило", "по можливості", "як виняток". Наприклад, згідно із ст. 49 ВТК адміністрація установи залучає засуджених до праці з урахуванням їх працездатності і, по можливості, спеціальності. В інших випадках законні інтереси засуджених закріплюються в законі у вигляді їх суб'єктивних прав, але в силу слабкості гарантій (в основному, матеріальних) не реалізуються в повному обсязі. До їх числа можна віднести право осіб, позбавлених волі, на трудове і побутове влаштування, яке внаслідок соціально-економічних умов у державі не може бути гарантоване як суб'єктивне право і являє собою законний інтерес засудженого. 99 Соціально-правове значення обов'язків виявляється в тому, що вони є засобом формування моральної і правової свідомості засуджених, зміцнення законності та правопорядку, дисципліни й організованості під час відбування покарання. Сутність юридичних обов'язків засуджених полягає у вимозі необхідної з точки зору держави, влади і закону поведінки. Ця поведінка засуджених обов'язкова, незаперечна і забезпечується заходами державного примусу. Сутність юридичних обов'язків засуджених проявляється через їх зміст або структуру, до якої входить два елементи. Це, по-перше, необхідність вчинення певних дій (обов'язок засуджених до позбавлення волі і виправних робіт працювати, обов'язок особи, засудженої до штрафу, сплатити суму штрафу у встановлений законом строк тощо); по-друге, необхідність утриматися від встановлених законом дій (заборона засудженим до позбавлення волі мати при собі гроші і цінні речі, звільнення засуджених до виправних робіт за своїм бажанням тощо). Юридичні обов'язки засуджених внаслідок двоелементної структури мають різні форми вияву в праві, якщо необхідність вчинення певних дій встановлюється за допомогою зобов'язуючих (позитивно зобов'язуючих) норм, то утримання від вчинення визначених законом дій — за допомогою забороняючих (негативно зобов'язуючих) норм. Така подвійна форма не завжди враховується в практиці, де часто заборони протиставляються обов'язкам засуджених. Між тим, і в тому, і в іншому разі заборони повинні розглядатися як різновид обов'язків засуджених, а саме — обов'язок стримуватися від вказаних законом дій. Таким чином, юридичний обов'язок засуджених можна визначити як встановлену в зобов'язуючих І забороняючих нормах права міру необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтримання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так і інших осіб. |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України |
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України |
| УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст наук, проф. О. В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України);... |
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ... Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками ) |
| Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх... «Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього... |
Наукові напрями роботи конференції МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ |
| Міністерство освіти і науки України Національна академія наук України Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 07. 06. 2000 N 773 (773/2000),... |
ГОСПОДАРСТВА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО |
| Конспект лекцій з дисциплін «Цивільна оборона» та МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА |
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та семінарських... МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО |