В. Л. Красюк Ділова українська мова

1.12. Вибір граматичної форми іменників у офіційно-діловому стилі

1. 
   Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, професор; у діловій мові вони вживаються незалежно від статі особи.
   
2. 
   Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог повідомив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає вказану посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Сахновська В. І. повідомила)
   
3. 
   Найменування жіночого роду вживаються в текстах, якщо не можуть бути виражені іншими засобами (виступ відомої співачки)
   
4. 
   Не вживаються в офіційно-ділових документах утворені від іменників чоловічого роду форми жіночого роду за допомогою суфіксів –м(а), -их(а), -к(а) (касирка, професорша – професорка) на позначення посад, звань, професій. Вони передають інше значення.
   
5. 
   У ділових паперах назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складеними найменуваннями: мешканці міста, заводські робітники Варіанти сільчани, заводчани є розмовними.
   

1. 
   Однина іменників в українській мові може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (…зібрано цукрового буряка на площі…) У цих випадках однина служить засобом узагальнення.
   
2. 
   Якщо кількість предметів можна рахувати або якось кількісно вимірювати, тоді слід використовувати форми множини (…партію дитячих костюмів надіслано райспоживспілці).
   
3. 
   Іменники, які позначають множину, вживаються у формі однини.
   

4. 
   Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів).
   
5. 
   Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, машинні масла). Таке вживання форм множини в ділових документах є нормою.
   

1. 
   Слід запам’ятати і правильно використовувати форми давального відмінка однини іменників чоловічого роду, які можуть мати паралельні закінчення –ові, -еві, та –у, -ю. У діловому стилі перевага надається закінченням –у, -ю: ректору, менеджеру. Але щоб уникнути двозначності в тексті документа при використанні іменників, які мають однакові закінчення в родовому та давальному відмінках (допомога заводу), слід вживати в давальному відмінку закінчення –ові, -еві, -єві (допомога заводові).
   
2. 
   В іменниках – власних назвах на –ів, (їв) –ов, -ев, -єв, -ин, -ін, -їн можливим є тільки закінчення –у (Харкову, Києву, Ільїну)
   
3. 
   Двозначності при використанні в одному документі іменників жіночого роду родового і давального відмінків можна уникнути такою побудовою речення, при якій відмінкова форма набуває однозначності (контроль бухгалтерії – бухгалтерський контроль; контроль бухгалтерії – бухгалтерію контролюють).
   
4. 
   Паралельні закінчення родового відмінка іменників –а, -я та –у, -ю, як правило, пов’язуються із розрізненням смислових відтінків:
   

1. 
   Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й відмінку: один зошит, одна книжка, одно (одне) слово. Числівник одні сполучається лише з іменниками, що мають тільки форму множини: одні ножиці, канікули.
   
2. 
   Після числівників два, обидва, три, чотири (а також після складених числівників, останнім словом яких є два, три, чотири) іменники вживаються у формі називного відмінка множини: два хлопці, чотири ясени.
   

• 
  що не підлягають лічбі: гордість, турбота;
  
• 
  що вживаються лише в множині: гроші, кошти;
  
• 
  IV відміни: теля, лоша.
  

3. 
   Числівники п’ять і більше вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: шістнадцять комп’ютерів, сто двадцять сім станків.
   
4. 
   Після числівників тисяча, мільйон, мільярд, нуль іменники вживаються у формі родового відмінка множини : тисяча тонн, нуль одиниць.
   
5. 
   З неозначено-кількісними та збірними числівниками іменники вживаються у формі родового відмінка множини: багато студентів, декілька тижнів.
   
6. 
   Після дробових числівників іменники вживаються у формі родового відмінка однини: одна друга кілометра, п’ять цілих і одна третя гектара.
   
7. 
   Порядкові числівники узгоджуються з іменниками у роді, числі й відміні: п’ятий місяць, двісті сімдесят п’ятий номер.
   
8. 
   У датах назви місяців уживаються тільки в родовому відмінку: перше лютого, одинадцяте листопада.
   

• 
  мінімальне вживання прислівників;
  
• 
  особових займенників;
  
• 
  відсутність вигуків;
  
• 
  значна кількість дієприкметників і дієприслівників, які відповідають вимогам “компактності” викладу.
  

• 
  підмет стоїть перед присудком (Кияни відчули переміни…)
  
• 
  узгоджене означення знаходиться перед означуваним словом, неузгоджене – одразу після нього (Пайовий внесок оплачується на підставі…)
  
• 
  вставні слова ставляться на початку речення (відомо, що пропуск прийменника створює двозначність)
  

• 
  Присудок переважно має форму теперішнього часу. Поширені пасивні конструкції із дієсловами на –ться (виплати нараховуються, проект обговорюється)
  
• 
  У текстах ділового стилю використовується “нанизування” слів в одному відмінку (родовому, орудному)
  
• 
  Синтаксис ділової документації характеризується вживанням інфінітивних форм дієслова у реченнях резолютивного змісту та розпорядчій документації. Для ділових паперів характерне застосування наказової форми дієслів у 1-й особі однини (наказую, пропоную)
  
• 
  З метою економності вислову й точності відтворення думки в документах часто вживають дієприкметникові та дієприслівникові звороти
  

• 
  так конструкції з на – для різняться відтінками думки: на – вказує сферу вживання, для – мету. Наприклад: на місцеві потреби і для місцевих потреб
  
• 
  Також традиційно закріпилось уживання прийменника проти в діловому мовленні із значенням “порівнюючи з чимось”: Наприклад: Збільшити виробництво продукції у два рази проти минулого року
  

• 
  Прийменник завдяки (вживається з давальним відмінком). Завдяки зусиллям колективу, має відтінок значення дякуючи; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він заміняється прийменником через.
  
• 
  Прийменник в – на розрізняються не лише змістовими відтінками, а й за традицією вживання. Наприклад: вчитися в школі, вчитися на курсах.
  
• 
  Прийменник всупереч вживається лише з давальним відмінком (всупереч розпорядженню)
  
• 
  Можливість вибору прийменника є не в усіх синтаксичних конструкціях. (Наприклад: витрати на…, відрахування на …)
  
• 
  У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових прийменниковими. Наприклад: книжкова шафа – шафа для книжок; плата за оренду – орендна плата)
  
• 
  В українській літературній мові при перекладі з російської мови словосполучень існує не один, а кілька варіантів.
  

1. 
   Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.
   

2. 
   Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.
   
3. 
   Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін.
   

• 
  звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);
  
• 
  правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);
  
• 
  правильна вимова звукосполучень;
  
• 
  правильна вимова окремих слів і їх форм.
  

• 
  голосні [а], [і], [у] – в усіх позиціях вимовляються виразно: [зна´ти]
  
• 
  звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у] [го^улу´бка]
  
• 
  звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:
  

• 
  Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються
  

• 
  оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобо´йу]
  
• 
  префікси роз- без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розпи´ска ] і [роспи´ска];
  
• 
  губні приголосні б, п, м, в, ф в кінці слова вимовляються твердо (на відміну від рос.мови);
  
• 
  шиплячі ж, ш, ч, дж, як правило, тверді: [хо´диш] [п´іч], лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм’які [ш´іс´т´], також подовжені шиплячі вимовляються як напівм’які: [зб´іж´:а];
  
• 
  звук р твердий в кінці слова і складу: [секретар]
  
• 
  звук л в українській мові вимовляється твердо перед а, о, у в кінці слова і в середині слова перед приголосними [ст´іл]. М’яка вимова л не властива українській мові, пом’якшується перед і [л´іто];
  
• 
  передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ч], [л], [н] перед м’якими приголосними та перед [і] вимовляються м‘яко: [майбутн´є], [с´іл´];
  
• 
  звук [ґ] слід вимовляти у словах ґатунок, ґречний, ґрунт;
  
• 
  африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: [дзв´інок] звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі: [в´ідзначити];
  

• 
  сполучення ­шся, ­ться у дієслівних формах вимовляються як [с´:а], [ц´:а], [у´чи^с ц´:а];
  
• 
  сполучення ­жся, ­чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з´с´а], [ц´с´а], [не моро´ц´с´а];
  
• 
  групи приголосних, що з’являються в словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий)  [пройізни´й]. Така вимова закріплена правописом.
  

• 
  ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр], [справа]
  

4. 
   Вимова слів іншомовного походження
   

• 
  голосні [і], [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [ч], [ж], [ш], [р] вимовляється [и], а не [і] [тираж]
  

• 
  в іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]
  
• 
  ненаголошені [е], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [и], [е] [те^инде^инці]
  

1. 
   реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;
   
2. 
   рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;
   
3. 
   як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.
   

1. 
   перший рядок назви книги пишеться від лівого поля без абзацу, наприклад:
   

1. 
   Назва виду документа.
   
2. 
   Текст, що містить таку інформацію:
   

• 
  домашня адреса, телефон (факс);
  
• 
  прізвище, ім’я, по батькові;
  
• 
  мета, з якою написано документ;
  
• 
  особисті дані (дата народження; сімейний стан; національність (якщо потрібно));
  
• 
  відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися; ступінь володіння іноземними мовами (при потребі);
  
• 
  відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади, із зазначенням стажу роботи);
  
• 
  відомості про публікації (якщо потрібно);
  
• 
  інша інформація на вимогу роботодавця.
  

3. 
   Дата (при потребі)
   
4. 
   Підпис (при потребі).
   

1. 
   Адресат (назва установи або посада та ініціали керівника, на ім’я яких подається заява).
   
2. 
   Адресант (назва установи або посада, ініціали (іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою).
   
3. 
   Назва виду документа.
   
4. 
   Текст.
   
5. 
   Підстава (додаток): перелік документів, доданих до заяви на підтвердження її правомірності.
   
6. 
   Дата.
   
7. 
   Підпис.
   

1. 
   Диплом молодшого спеціаліста за фахом “Обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем і мереж”.
   
2. 
   Автобіографію.
   
3. 
   Довідку з місця проживання.
   
4. 
   Медичну довідку.
   
5. 
   Шість фотокарток.
   

1. 
   Назва виду документа.
   
2. 
   Заголовок (прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається характеристика; рік або повна дата народження; посада; якщо треба – місце проживання).
   
3. 
   Текст, який містить такі відомості:
   

• 
  трудова діяльність працівника (з якого часу в цій установі, на якій посаді);
  
• 
  ставлення до службових обов’язків та трудової дисципліни (вказуються найбільш значущі досягнення, заохочення та покарання);
  
• 
  моральні якості (риси характеру, ставлення до інших членів колективу);
  
• 
  висновки;
  
• 
  призначення характеристики (при потребі).
  

4. 
   Дата складання.
   
5. 
   Підпис керівника установи (при потребі – інших відповідальних осіб).
   
6. 
   Печатка.
   

1. 
   Назва виду документа.
   
2. 
   Назва організації, що видає довідку.
   
3. 
   Дата видачі.
   
4. 
   Номер.
   
5. 
   Вихідний номер і дата письмового запиту про необхідність довідки (якщо такий існував).
   
6. 
   Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається довідка.
   
7. 
   Текст.
   
8. 
   Призначення (куди подається довідка).
   
9. 
   Підписи службових осіб.
   
10. 
    Печатка.