|
|
Скачати 1.3 Mb.
|
|
Сторони, які беруть участь у конфлікті Наслідки конфлікту Розв’язання конфлікту Причини конфлікту, його джерела Припинення конфлікту Продовження конфлікту Інцидент Конфліктна ситуація РОЗДІЛ 2 СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ 2.1. Теоретичний блок Конфлікти. Вони трапляються в усіх сферах людської діяльності і часто наявні серед важливих і хвилюючих подій людського життя. Конфлікти — як засвідчили ще Ч. Дарвін, К, Маркс і 3. Фрейд — необхідний та важливий елемент життя. Проте часом їхні наслідки бувають жахливими: горе та страждання, почуття провини й докори сумління... Маючи навички мирного, конструктивного вирішення конфліктів, можна знівелювати їхні наслідки. Важливе місце в процесі пізнання й керування конфліктом займають психологічні дослідження, що дають змогу розкривати глибинні основи конфліктної поведінки. Тому невипадковим є виникнення нової галузі психології — конфліктології. 2.1.1. Стилі конфліктної поведінки Кожний конфлікт складається з певних дій. Його учасники можуть погрожувати, вимагати, просити, створювати коаліції, іти на поступки й робити безліч інших дій. Однак, зважаючи на всю різноманітність конфліктів, їх можна об'єднати в кілька загальних класів або стратегій. Найчастіше виокремлюють такі стратегії конфліктної поведінки: суперницьку (співпрацю) — нав'язування іншій стороні кращого для себе рішення; проблемно-вирішальну (кооперативну) — пошук рішення, яке б задовольняло обидві сторони; поступальну — зниження своїх прагнень, у результаті чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б; уникнення — вихід із ситуації конфлікту (фізичний чи психологічний); пристосування — перебування в конфліктній ситуації, але без будь-яких дій, спрямованих на її вирішення. Зазвичай у конфлікті використовуються комбінації стратегій, часом домінує одна з них. Часто конфлікт починається з кооперативної поведінки, однак, зазнавши невдачі, починає діяти суперницька стратегія, що може також виявитися неефективною. У цьому випадку знову повертаються до проблемно-вирішальної стратегії, що, зрештою, призводить до успішного розв'язання конфлікту. Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії і тактики розрізняють між собою за ступенем узагальненості. Стратегія — це низка макроскопічних цілей. Тактика — засоби досягнення цих цілей. Та сама тактика може використовуватися в межах різних стратегій. Так, погроза, зазвичай розглянута як деструктивна й недоброзичлива тактика, може бути використана в разі неготовності чи нездатності однієї зі сторін поступатися більше визначених меж. Основними тактиками поведінки в конфлікті, або, як їх ще називають, тактиками впливу є: • раціональне переконання — використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції та переконання опонента; • апеляція до влади, санкції — використання стягнень і винагород; • доброзичливе звертання, запобігання — створення в опонента уявлення про наявність у нього привабливих рис; • коаліційна — прохання про підтримку, спільництво; • висновок угод — взаємний обмін благами, обіцянки (загальний зміст їх такий: «Якщо ви вчините певним чином, то ви отримаєте винагороду»); • введення опонента у стан хвилювання, деякої заплутаності, керування його увагою, створення ефекту несподіванки; • нескасовані зобов'язання -— одна зі сторін здійснює певну дію (наприклад, безстрокове голодування) доти, доки її умови не будуть прийняті. Отримано дані про вплив на вибір тактики таких змінних, як соціальний статус об'єкта впливу і його стійкість до впливу, а також соціальний статус особи, що застосовує тактику. Тактики можуть бути «м'якими» або «жорсткими». М'якою вважається тактика, наслідки застосування якої для опонента приємні або нейтральні: запобігання, раціональне переконання; жорсткою є тактика, що спричиняє або може спричинити неприємні наслідки для опонента: тиск. Застосування тактик зазвичай відбувається у напрямку від простих до більш складних. Існують тактики безпосереднього впливу (повідомлення про суть справи) і опосередкованого (те, що хотілося б від об'єкта впливу, прямо не згадується). До полюса безпосередньості тяжіють такі тактики, як вимоги, прохання, до полюса опосередкованості — запобігання, доброзичливого звертання.
Вибір стратегії поведінки в конфлікті визначається багатьма чинниками ситуації. Інтереси свої та чужі Найважливішою такою детермінантою є орієнтованість учасників конфлікту на свої або чужі інтереси. Від того, зацікавлені учасники лише у власному зиску чи зважають і на інтереси іншої сторони, залежить тип вподобаної стратегії. У результаті їхня поведінка може бути описана за допомогою двох незалежних складових: 1) наполегливості — обумовленої як спрямованість на задоволення власних інтересів; 2) кооперативності — прийняття до уваги в поведінці інтересів іншої сторони. Ґрунтуючись на зазначених уявленнях, можна прогнозувати майбутню поведінку учасників конфронтації, оцінюючи їхню орієнтованість на свої або чужі інтереси. Коли зважають на свої інтереси та на інтереси опонента, то перевага надається проблемно-вирішальній стратегії; коли одна зі сторін сильно орієнтована лише на власний зиск, використовується суперницька стратегія; коли більшою мірою вираженим є врахування інтересів опонента, застосовується поступальна стратегія; при слабкій зацікавленості в успішному вирішенні конфлікту і для себе, і для опонента — стратегія бездіяльності. Важливим фактором, який впливає на вибір стратегії, є оцінка учасниками конфлікту успішності застосування стратегії для досягнення власних цілей і її «ціни». Оцінка застосування і виконання стратегії дає можливість зробити її адекватний вибір. Наприклад, проблемно-вирішальна стратегія застосовується в тому разі, якщо існує впевненість у можливості віднаходити взаємні рішення; є попередні успіхи в досягненні згоди в цьому конфлікті; присутній посередник; оцінка готовності іншої сторони до проблемно-вирішальної поведінки є позитивною; є довіра до опонента — впевненість у тому, що опонент піклується про інтереси іншої сторони. Якщо ж одна зі сторін є надто зацікавленою у власних результатах, але ворожою стосовно іншої; її запити високі й не знижуються; готовність іншої сторони до поступок оцінюється як зависока; відсутнє рішення, що задовольняє обидві сторони; ціна використання суперницької стратегії вважається прийнятною, то, найімовірніше, буде використана суперницька стратегія. Існує п’ять основних стилів вирішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах психології та конфліктології, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом Х. Кілменом у 1972 році). Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов‘язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін. Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально). Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту. Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його. Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення. Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів. Нижче коротко описані кожен із згадуваних стилів. Стиль конкуренції.(„Боротьба”). Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовольнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається. Боротьба - тип поведінки, за якого кожний з учасників конфлікту прагне перемоги за умови обов’язкового програшу іншого. Турбота про свої інтереси розглядається як єдиний необхідний компонент розв’язання конфлікту, будь-які інші варіанти розглядаються як програш. Зовні такий тип виглядає як справді виграшний, але психологічно, а часто й результативно він є вельми програшним. По-перше, з точки зору втрат. Для такої “перемоги” витрачають кошти, сили, здоров’я, а то й марнують ціле життя. По-друге, з точки зору наслідків. Адже ті, хто програв на цей раз, стають ворогами і, накопичуючи сили, знову встряють у бійку. Таким є підсумок цього типу поведінки в конфлікті, якщо “боротьба” є стратегією дії опонентів. Проте як тактика такий тип поведінки може використовуватися для реалізації цільової поведінки. Якщо один з опонентів вміло використовує свою реальну силу, то отримує “найбільший” і швидкий “врожай” інформації. Супротивник починає “викладати” всі свої аргумент. Крім того. цей тип поведінки використовують з умов нестачі часу та в ситуаціях, коли врегулювання конфлікту уводить убік від розв’язання першорядних завдань. Таким чином діють керівники. Які мають усі ознаки сили й добре орієнтуються в соціально-психологічному кліматі очолюваного ними колективу. Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:
Стиль ухилення.(„Втеча”) Другий з п’яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей тип поведінки має різні прояви, такі, як “грюкання дверима”, “мовчазний бунт”, “психосоматичні захворювання”, проте сенс його залишається тим самим: конфлікт не розв’язується, причин, що його викликала не знімається, конфлікт заганяють усередину. Якщо причина, що викликала конфлікт, є значимою для сторін, то ймовірність його розв’язання за такого типу поведінки не тільки знижується, а й часто наближається до негативних наслідків. Цю ситуацію за аналогією можна було б порівняти з раною: якщо спочатку можна було б її просто намастити йодом (що, звичайно, пов’язано з певними неприємними відчуттями), то потім, не зробивши цієї процедури, можна довести ситуацію до ампутації кінцівки. Варіант “втечі” може мати місце лише у тих випадках, коли конфлікт не є значним, не торкається принципових аспектів діяльності або коли форма конфлікту перейшла в емоційне зіткнення і “втеча” у цьому випадку постає як перерва, пауза, тобто як тактичний прийом у процесі врегулювання конфліктної ситуації. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні. Нижче наведені найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:
В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Стиль пристосування.(„Поступливість”) Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли “жертвує” своїми інтересами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи. Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика. Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина. Це тип поведінки, коли перемога віддається опонентові без будь-якого опору та з явним програшем зі свого боку. Наслідки такого типу поведінки виявляються і в результатах діяльності – кожна поступка викликає нові домагання, і стосовно особистості – на таку людину не зважають, її не поважають, а будь-який подальший опір розцінюють як відхилення. Але і цей тип поведінки, якщо його застосовують як свідому тактику, може мати свої переваги. Адже якби у конфлікті не поступався би ніхто, то домовитися було б в принципі неможливо. Ось найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:
Поступаючись, погоджуючись чи “жертвуючи” своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію. Стиль співробітництва.(„Колаборація”) Четвертним є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку “викладає на стіл” потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення. Це тип поведінки конфліктній ситуації, коли обидві сторони в результату врегулювання конфлікту виявляються у виграші. Обов’язковою умовою є відмова від силового протистояння й перехід в принципово іншу площину відносин – коли наявні протиріччя постають як потенційний ресурс сумісного розв’язання спільної проблеми. Ця поведінка здійснюється шляхом переговорів. Проте й вона не може бути використана стереотипно у будь-якій ситуації у зв’язку з тим, що:
може виявитися важко підтримувати взаємну довіру в моменти, коли це необхідно. Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін. Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:
Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми. Стиль компромісу. В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовольнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконанню бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробітництвом. Цей тип поведінки в конфліктній ситуації часто розцінюють як найбільш ефективний, що призводить до взаємної перемоги сторін, які конфліктують. Проте насправді – компроміс – це конфлікт, розтягнутий у часі, де має місце програш обох сторін. Не отримавши задоволення своїх потреб або інтересів – за принципом “ні тобі, ні мені”, або навіть отримавши, але не в повному обсязі – “тобі половина, і мені половина”, обидва опоненти опиняються в програші. І їм знову і знову потрібно повертатися до розв’язання спірного питання. В такий спосіб свідомо діють лишень у тих випадках, коли існують додаткові розбіжності, більш важливі для учасників конфлікту. Нижче перечисленні типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:
Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення. Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділений як найкращий. Конфлікт! Ти почуваєшся безпорадним. Що робити?! У конфліктних ситуаціях, коли ти переживаєш сильні негативні емоції, з’являється проблема з їх вираженням. Ти часто відчуваєш провину перед іншими. Ти боїшся говорити про свої бажання і потреби. Ти часто робиш те, чого б не хотів робити. Ти не можеш відмовитися від того, що тобі не подобається, але чого хочуть інші друзі. Ти відчуваєш, що твої вчинки – це не твоє рішення. Ти не хочеш більше так жити! Що робити?
Чого не слід робити?
Контрольні питання
|
| І. А. Пахаленко Поради психолога Пахаленко І. А. Поради психолога батькам. Навчально-методичний посібник.: Ольшаницька ЗОШ I-III ст. – 2009 |
Дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку,... Психологія – наука, яка вивчає загальні закономірності розвитку людини, її психічні процеси, стани та властивості. ( вчення про душу... |
| 1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
Анцепов А. Я., Малышев А. А. Введение в конфликтологию Мета лекції: показати студентам значення конфлікту у сучасному суспільстві, пояснити механізм виникнення конфлікту, а також його... |
| Структура конфлікту Тому насамперед треба окреслити коло понять, важливих для соціально-психологічного аналізу конфлікту. Л. Петровська розглядає чотири... |
Тема Питання ... |
| Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч посібник... Тема Цілі та завдання психолого-педагогічної підготовки фахівця. Психологія та педагогіка як науки |
ПРОГРАМ А Вікова психологія” (укладач: А. В. Тімакова, старший викладач) для підготовки фахівців за спеціальністю 040101 „Психологія” рекомендовано... |
| Психологія мовлення як наука Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство.... |
1 Психологія як наука. Виникнення, розвиток, огляд основних напрямків До психіці відносяться також інтереси і здібності людини, її темперамент і характер. Які закони пам'яті, уяви, мислення? Як розвиваються... |