МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Юридичний факультет Кафедра кримінально-правових дисциплін


НазваМІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Юридичний факультет Кафедра кримінально-правових дисциплін
Сторінка4/7
Дата02.04.2013
Розмір1.13 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7

2.2. Поняття моральності в кримінальному праві

Дослідження такого поняття як «моральність» неможливе без встановлення основи даного терміну - моралі. Термін «мораль з лат. moralis - моральний, від mores – звичаї ) - духовно-культурний механізм регуляції поведінки особистості та соціальних груп за допомогою уявлень про належне, в яких узагальнені норми, цінності, зразки поведінки, принципи ставлення до інших індивідів та соціальних груп34. Специфіка моральної свідомості формується за умов розкладу родоплемінного суспільства, виникнення складної системи опосередкованих зв’язків (політичних, економічних, соціальних та ін.), що прийшла на зміну безпосередньому характеру всіх стосунків людей у традиційній общині. Поява відносної свободи вибору, потреба в ситуаційній гнучкості поведінки й стосунків, відповідно до динамічних умов життя, робили чимдалі проблемнішим збереження, культурну трансляцію і примноження досвіду безпосередньо моралістичного ставлення людини до людини, спільноти, природи, світу. В контексті критичного осмислення реальних звичаїв людей (що свідчило про руйнацію традиційних форм моральності) складається узагальнена система уявлень про чесноти, норми поведінки, основоположні закони колективного співіснування («не убий», «не укради» та ін.).

Для даного дослідження важливим також є осмислення терміну соціальна мораль, так як моральні норми, відображаючи відносини у певному соціумі, вказують рівень моральної свідомості окремих індивідів і суспільства загалом. Так, у філософському словнику соціальних термінів35 дається визначення соціальної моралі. Вказується, що це усталені моральні звичаї, традиції, форми діяльності, що склалися в процесі історичного поступу чи кимось установлені і дотримання яких є необхідною умовою діяльності людей, підпорядкованої груповим, колективним, суспільним вимогам. Соціальна мораль є виявом підтримки існуючих моральних відносин, що склалися в суспільстві, або їх нехтування. Поняття « соціальної моралі» досить близько прилягає до поняття «норми поведінки», але характеризує не спосіб підтримки суспільної дисципліни, а зміст поведінки окремої людини, соціальної групи, верстви, всієї спільності згідно з досягнутим рівнем соціальної свідомості, культури, громадської відповідальності. Соціальна мораль звужує коло функціонування застарілих, засмічених негативними традиціями, звичаями, уявленнями норм поведінки і утверджує в повсякденному житті справжні норми взаємовідносин між людьми, верствами, націями, що є відображенням їх загальнолюдської суті. Соціальна мораль реалізується в суспільстві за наявності суспільно-значущих стимулів діяльності ( мети, ідеалів, цінностей), взірців саме людської поведінки та морального осудження відхилень від усталених соціальних норм.

Потрібно зазначити, що захист моральності, а отже і моралі, як основи данного поняття повинен базуватися саме на охороні моральних норм усталених в цілому суспільстві. Здійснення захисту індивідуальних моральних норм, чи таких, що сповідуються певною соціальною групою може призвести до зловживань і неточностей, а тому потрібно сформувати чітку позицію держави, щодо захисту моральності, яка має знайти своє відображення у законодавчих актах держави. На сьогоднішній день нормативне регулювання питань, щодо охорони моральності знаходить свій вияв в положеннях Конституції України, Законі України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року № 1296-IV 36, Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року № 964-IV37, Указі Президента України,«Про невідкладні додаткові заходи щодо здійснення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15 березня 2002 року №258/200238 , «Про серйозні недоліки у здійсненні заходів щодо захисту моральності та утвердження здорового способу життя в суспільстві» від 4 лютого 2003 року № 74/200339, «Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і духовності українського суспільства» від 24 листопада 2005 року № 1647/200540, в інших законах та нормативно-правові актах, які в сукупності складають правові засади України щодо захисту моральності у суспільстві.

У нормах Конституції України закріплені основні положення, які сприяють утвердженню моральних цінностей в суспільстві, виведенню їх на якісно новий рівень законодавчого регулювання. Зокрема, це стосується положень ст. 3 Конституції України, де вказується, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ст. 11– «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України», ст. 15 – «суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної,економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України», положення Розділу ІІ «Права, сводоби та обов’язки людини і громадянина».

20 листопада 2003 року був прийнятий Закон України «Про захист суспільної моралі»41. Ним, зокрема, встановлювалися правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. В статті 1 цього Закону під назвою «Визначення термінів » зазначається, що суспільна мораль - це система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість.

У ст. 5 Закону визначені основні напрями державного регулювання обігу інформаційної продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. Законодавець вказує, що змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення.

Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

- формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;

- недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;

- впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі;

- підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва;

- заборона демонстрації неліцензійної аудіо-, відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях;

- встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі;

- приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі.

З метою реалізації та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії, створюється Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі.

В ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 14 червня 2003 року42 об’єктами національної безпеки визначається «суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси». Дана норма вказує на важливість для держави (в особі органів державної влади), охорони тих категорій цінностей, які сприятимуть духовному, естетичному і моралістичному збагаченнню її громадян.

Своєю чергою, в Указі Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15 березня 2002 року № 258 / 200243 вказується, що виходячи з недостатності здійснюваних заходів щодо зміцнення моральних та етичних засад у суспільстві, з метою посилення захисту моралі, а також збереження вікових культурних традицій Українського народу від негативного впливу культу насильства, жорстокості, порнографії насамперед через засоби масової інформації, ліквідації наркоманії та інших ганебних явищ, які продовжують руйнувати суспільну мораль, перешкоджають реалізації конституційних прав і свобод людини, інтеграції України в європейський інформаційний, освітній та культурний простір, утвердженню здорового способу життя громадян, належному вихованню молодого покоління, створюючи все відчутнішу загрозу національній безпеці держави, гідному майбутньому народу, установити , що захист моральності, утвердження в суспільстві загальнолюдських гуманістичних цінностей, здорового способу життя, докорінне вдосконалення системи духовного, морально-етичного, патріотичного, правового, естетичного та екологічного виховання перш за все молоді та дітей, забезпечення реалізації відповідних конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист прав та інтересів дитини, підвищення суспільного значення сім’ї, утвердження шанобливого ставлення до жінки, постійна турбота про підростаюче покоління, його виховання, широке залучення до цієї загальнонародної справи творчих спілок, органів місцевого самоврядування, всієї громадськості є на сучасному етапі одним із найпріоритетніших напрямів діяльності Кабінету Міністрів України, всіх центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, навчальних закладів, засобів масової інформації та правоохоронних органів.

Буде доречним розглянути також позиції науковців з приводу визначення таких понять як громадська мораль, громадська моральність, суспільна моральність, моральність.

В.О. Морозова в авторефераті44 до своєї дисертаційної роботи подає визначення громадської моралі, як сукупності суспільних відносин, які засновані на системі загальнолюдських цінностей, що визначають суспільну-корисну (позитивну) діяльність особи та відповідають панівним нормам моралі.

М.Й. Коржанський45 визначає громадську моральність, як суспільні відносини, що утворилися на засадах загальнолюдських цінностей (добра, істини, справедливості) та вимагають від особи певної поведінки й забороняють поведінку, яка не є відповідною до цих цінностей.

Громадська моральність, О.П. Рябчинська визначає, як систему соціальних норм (принципів, поглядів, уявлень), які виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя в свідомості людей у формі певних категорій, що регулюють міжособистісне спілкування то поведінку людей з метою забезпечення єдності особистісних і колективних інтересів.

Моральність, на думку В.О. Навроцького, суспільні відносини, що формуються, щоби забезпечити поведінку людей в суспільстві на основі узвичаєних правил взаємної поваги, сором’язливості, розрізнення соціального і інтимного боків життя та не афішування останнього, поваги до цінностей, сповідуваних іншими членами суспільства, виховання нового покоління в дусі поваги до моральних цінностей суспільства.46 На погляд автора, моральність передбачає :

  • наявність правил, які визначають вимоги до поведінки людей у суспільстві, їхніх духовних і душевних характеристик;

  • результат дотримання таких правил,поведінку, що не викликає почуття сорому в самого себе чи / та до навколишніх.

На мою думку, визначення запропоновані вченими заслуговують на увагу. Узагальнюючи, видається доречним виокремити такі ознаки моральності :

1) це суспільні відносини;

2) дані відносини формуються і розвиваються в суспільстві;

3) ними забезпечується дотримання правил шанобливого ставлення одних людей до інших, сором’язливості, поваги до загальнолюдських цінностей, що утвердилися в суспільстві .

4) недотримання моральнісних норм засуджується суспільством і веде до деградації особистості.

Враховуючи дані ознаки, можна сформулювати таке визначення моральності: це суспільні відносини, що формуються і розвиваються в суспільстві, задля забезпечення шанобливого ставлення одних людей до інших, сором’язливості, поваги до загальнолюдських цінностей, що утвердилися в суспільстві, недотримання яких особою призводить до громадського осуду і впливає на рівень культурного і духовного розвитку її як особистості.

Висновки до розділу 2:

Розглянувши підходи, щодо розуміння об’єкта злочину в кримінально-правової науці, а також щодо визначення поняття моральності як об’єкта кримінально-правової охорони, яке пропонувалося в різні періоди вченими криміналістів, можна вказати на такі висновки:

- інститут об’єкта складу злочину в кримінально правової науці є одним з найбільш складних і дискусійних. При розробці даного інституту було сформовано ряд наукових теорій за якими обстоювалося те чи інше розуміння поняття об’єкта злочину. Це, зокрема, такі теорії як: «суб’єктивного права», «нормативного права», «теорія соціальних цінностей (благ)» та інші;

- думки вчених криміналістів у цій сфері досліджень розділилися. Одні вважаю об’єктом злочину предмет, на який спрямований і з приводу якого вчинений злочин (А.В. Пашковська, В.Б. Харченко, П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко), інші - в якості об’єкта складу злочину розглядають суспільні відносини (В.В. Сташис, В.Я. Тацій, М.І. Бажанов, М.Й. Коржанський);

- дослідженням проблем об’єкта злочинів проти моральності займалися ряд науковців, такі як : А.В. Ландіна, І.О. Бандурка, Н.О. Горб П.П. Сердюк, С.П. Репецький, які також по різному формулюють своє бачення об’єкта злочину;

- моральність як об’єкт кримінально-правової охорони - це суспільні відносини, що формуються і розвиваються в суспільстві, задля забезпечення шанобливого ставлення одних людей до інших, сором’язливості, поваги до загальнолюдських цінностей, що утвердилися в суспільстві, недотримання яких особою призводить до громадського осуду і впливає на рівень культурного і духовного розвитку її як особистості.

РОЗДІЛ 3

СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МОРАЛЬНОСТІ ЗА КК УКРАЇНИ

3.1. Злочини проти моральності, передбачені розділом ХІІ Особливої частини КК України

Розділ ХІІ КК України називається «Злочини проти громадського порядку та моральності». Очевидна вказівка на дві групи суспільних відносин – громадський порядок та моральність. При цьому у літературі висловлюються, принаймні, дві позиції з приводу такого симбіозу об’єктів. Перша позиція полягає у тому, що «громадський порядок та моральність» є єдиним, нерозривним об’єктом кримінально-правової охорони, тобто при вчиненні злочинних діянь, передбачених даним розділом, обидва об’єкта порушуються одночасно, паралельно. Слід зазначити, що, виходячи з правил законодавчої техніки та, врешті, логіки, так воно і повинно бути. Зміст другої позиції у тому, що громадський порядок та моральність - це два самостійні видові об’єкти, штучно об’єднані у межах одного розділу кримінального закону (Н.О. Горб47, В.В. Кузнєцов48, Л.С. Кучанська49, С.П. Репецький50). Тобто законодавець в одному розділі КК України забезпечив кримінально-правовою охороною два окремі об’єкти – громадський порядок та моральність. Навіть біглий аналіз змісту понять «громадський порядок» та «моральність» та складів злочинів, передбачених Розділом ХІІ Особливої частини КК України, дає підстави приєднатися до такої позиції. Проте, якщо аксіоматично визнати моральність самостійним об’єктом, то виникає питання, чому інші склади злочинів, що також посягають на моральність (наприклад, передбачений ст. 181 КК України) передбачені в інших розділах кримінального закону. Очевидно, що на таке запитання немає обґрунтованої та адекватної відповіді. Все це лише засвідчує непослідовність законодавця, нехтування ним правилами законодавчої техніки, що призводить до порушення систематики кримінального закону.

Абстрагуючись від законодавчих помилок та хиб, розглянемо особливості об’єкта тих складів злочинів, передбачених у Розділі ХІІ Особливої частини КК України, які посягають на моральність. До таких слід віднести:

- наруга над могилою іншим місцем поховання або над тілом померлого (ст. 297 КК України);

- незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини (ст. 298 КК України);

- знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1КК України);

- жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК України);

- ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ст. 300 КК України);

- ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України);

- створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України);

- сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України);

- втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК).

Традиційно в теорії кримінального права до ознак об’єкта складів злочинів відносять власне об’єкт посягання, предмет та потерпілого. А тому, виходячи саме з таких постулатів, розглянемо особливості названих складів злочинів. При цьому, встановлюючи особливості об’єкта конкретних складів злочинів слід враховувати ознаки його родового об’єкта (див. підрозділ 2.2. «Поняття моральності: соціальний та нормативний зміст»), а також текстуальний виклад диспозиції статті, що закріплює такий склад злочину.

Поширеним у теорії кримінального права є поділ злочинів проти моральності на підвиди з урахуванням конкретної сфери охоронюваних відносин (В.В. Кузнєцов51, Л.С. Кучанська52, А.В. Ландіна53, С.П. Репецький54 та інші). Такий підхід максимально враховує особливості суспільних відносин, які забезпечуються кримінально-правовою охороною, а тому, видається, є підстави приєднатися, що забезпечить послідовність та логічність аналізу. Отож, злочини проти моральності, передбачені Розділом ХІІ Особливої частини КК України, поділимо на такі групи, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення:

духовного і культурного життя суспільства, його традицій (статті 297, 298, 298-1);

мирного співжиття у суспільстві (статті 299, 300);

нормального укладу статевого життя (статті 301, 302, 303);

нормального розвитку неповнолітніх (ч. 2 ст. 299; ч. 2, 3 ст. 300; ч. 2, 4 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3, 4 ст. 303; ст. ст. 304).

Отже, перша група злочинів проти моральності – це ті, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення духовного і культурного життя суспільства, його традицій (статті 297, 298, 298-1 КК України). Розглянемо послідовно.

Ст. 297 КК України передбачає відповідальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого. Відповідальність за такі дії пов’язана із передбаченим ст. 298 Цивільного кодексу України обов’язком шанобливо ставитися до тіла людини, що померла, та до місця її поховання55. Ст. 2 Закону України «Про поховання і похоронну справу» від 10 липня 2003 року розкриває, зокрема, зміст наруги над могилою, іншим місцем поховання, а також над тілом (останками, прахом) померлого, вказує на конкретні незаконні дії, що мали на меті зневажити родинну чи суспільну пам'ять про померлого, продемонструвати зневажливе ставлення до місця поховання чи померлого, завдати образи рідним та близьким померлого, виявити зневагу до суспільних, релігійних принципів і традицій в цій сфері56 (виділено авт.: П.І.).

Вочевидь, що основним безпосереднім об’єктом даного складу злочину слід визнати суспільні відносини у духовній сфері, зокрема, «в частині забезпечення поваги до померлих та місць їх поховання»57, «святості, непорушності і недоторканості тіла померлої людини та місця його поховання»58, суспільних, релігійних принципів і духовних традицій. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину у випадку незаконного заволодіння предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого є відносини власності.

Обов’язковою ознакою цього складу злочину є також предмет, яким може виступати: могила, інше місце поховання, тіло (останки, прах) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого. Ст. 2 Закону України «Про поховання і похоронну справу» від 10 липня 2003 року роз’яснює зміст окремих з них:

- могила - місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом;

- місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;

- урна з прахом - ємність, призначена для збереження праху померлого;

- предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого - вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші), надмогильні споруди тощо.

Так, вироком Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2010 року ОСОБА 1 було засуджено за ч. 1 ст. 297 КК України. Було встановлено, що 7 жовтня 2009 року, близько 14 години, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння на території цвинтаря, розташованого по вулиці Чкалова с. Залелія Царичанського району Дніпропетровської області, з метою наруги над могилами громадян, діючи з єдиним продовжуваним умислом, збив та вирвав над місцем поховання невідомих громадян два дерев’яних хрести, які розкидав по цвинтарю59. Очевидно, що предметом цього злочину є могила.

Наступним розглянемо склад злочину, передбачений ст. 298 КК України, яка вказує на відповідальність за незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини. Кримінально-правова охорона об’єктів культурної спадщини пов’язана із конституційними приписами. Так, зокрема, ч. 5 ст. 54 Основного закону вказує, що держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, а ст. 66 закріплює обов’язок кожного не завдавати шкоди культурній спадщині. Вже у преамбулі до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ вказується, що метою акта є, зокрема, забезпечення збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Як слушно зазначає В.В. Кузнєцов, нормальний розвиток суспільства є неможливим без вивчення та взяття до уваги минулих історичних та культурних традицій60. Отож, можна стверджувати, що безпосереднім об’єктом цього складу злочину є суспільні відносини у культурній сфері в частині забезпечення належного ставлення до об’єктів культурної спадщини. Його додатковим обов’язковим об’єктом є право власності на ці об’єкти.

Щодо предмета як ознаки аналізованого складу злочину – то ним названі: об’єкти археологічної спадщини, об’єкти культурної спадщини та їх частини. Так, відповідно до згаданого Закону об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Об’єкти ж археологічної спадщини є видом культурної. Ними, відповідно до цього Закону визнаються рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

При цьому відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки.

Так, вироком Глибоцього районного суду Чернівецької області від 8 червня 2010 року особу ОСОБУ_1 було засуджено за ч. 1 ст. 298 КК України. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 5 вересня 2009 року біля 15-тої години 00 хвилин за допопомогою екскаватора під керуванням ОСОБА_2, незаконно відібрав значну частину землі з пам’ятки археології –«Городище», що розташована в с. Волока Глибоцького району Чернівецької області та розрівняв її, тим самим знищив частину східного валу безпосередньо під самим охоронним знаком, що спричинило руйнування оборонного валу з ровом та прилягаючих до валу решток споруд пам’ятки археології –«Городище» ранньозалізного часу та доби середньовіччя (І тис. до н.е.), яка відносить до історико-культурної спадщини України взятої під охорону відповідно до рішення облвиконкому № 432 від 24 жовтня 1969 року та внесеної до державного обліку як пам’ятка археології місцевого значення61 (виділено авт.: П.І.).

В.В. Кузнєцов, узагальнюючи аналіз предметів складу злочину, передбаченого ст. 298 КК України, називає такі їх ознаки:

- це матеріальні об’єкти, що належать до археологічних, історичних пам’яток, пам’яток монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних видів культурної спадщини;

- вони становлять художню, історичну, етнографічну, наукову чи іншу культурну цінність;

- взяті державою під спеціальну охорону, свідченням чого є рішення компетентного органу.

І останнім складом злочину, що входить в умовно виділену групу злочинів, це знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1 КК України). Як зазначає В.Т. Дзюба, суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що він завдає шкоду або ставить під загрозу заподіяння шкоди культурній спадщині, інформаційним ресурсам суспільства і держави62. Так, відповідно до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» (в редакції від 13 грудня 2001 року) Національний архівний фонд - сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя Українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації63. Вочевидь, що таке посягання порушує, перш за все, суспільні відносини в частині забезпечення, власне, культурного життя суспільства.

Щодо предметів даного складу злочину, то ними названі документи Національного архівного фонду та унікальні документи Національного архівного фонду. Вказаний Закон розкриває зміст цих понять так:

документ Національного архівного фонду - архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою та який підлягає державному обліку і зберіганню;

унікальний документ - документ Національного архівного фонду, що становить виняткову культурну цінність, має важливе значення для формування національної самосвідомості Українського народу і визначає його вклад у всесвітню культурну спадщину.

При цьому внесення документів до Національного архівного фонду або вилучення документів з нього здійснюється на підстав експертизи їх цінності комісією з фахівців архівної справи і діловодства, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців.

Отже, проведений аналіз показав, що злочини, передбачені статтями 297, 298, 298-1 КК України, посягають на суспільні відносини в частині забезпечення духовного і культурного життя суспільства, його традицій. «Епіцентр» суспільної небезпеки криється ж у самих предметах таких складів злочинів, які є частиною духовного чи культурного життя, спадщини. Потерпіла особа ж не є їх обов’язковою ознакою.

Наступною умовно виділеною групою є злочини, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення мирного співжиття у суспільстві (статті 299, 300 КК України). Йдеться відповідно про жорстоке поводження з тваринами та ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. У суспільстві останнім часом частішають випадки жорстокого й негуманного ставлення до тварин, що абсолютно не сприяє вихованню майбутніх громадян України в традиціях цивілізованого світу. «Факти цинічної наруги, фізичного насильства не тільки негативно позначаються на психіці людей, особливо дітей і підлітків, на певних аспектах формування їх моральної поведінки, а й повинні розглядатися як дії, якими спричиняється шкода певній сфері морально-правових засад суспільства»64.

Щодо жорстокого поводження із тваринами, то слушно зазначають С.Ф. Денисов та Ю.С. Кулик, що жорстокість щодо тварин, яка може стати нормою поведінки, поширюючись і на взаємини з оточуючими, що у свою чергу породжує ще більш небезпечне явище – жорстокість щодо людей65. Вже у преамбулі до Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001року66 зазначено, зокрема, що тваринний світ є, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей. Тобто, вочевидь, належне ставлення до тварин є частиною виховного процесу, що, врешті, формує моральні установки особи, суспільства. Своєю чергою, преамбула до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21 лютого 2006 року № 3447-IV67 вказує, що цей Закон спрямований на захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства. А ст. 4 визначає, що жорстоке поводження з тваринами є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині. Отже, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 299 КК України, є суспільні відносини в частині забезпечення гуманного ставлення людей до тварин.

Предметом ж цього злочину є живі істоти - хребетні тварини. «Хребетні (Vertebrata) — підтип хордових тварин, що виділяється наявністю кісткового хребта. Як основа скелету у хребетних існує досконалий і міцний хребетний стовп, який виконує роль не тільки опорного стрижня тіла, але і футляра, що містить в собі спинний мозок»68. Наявність спинного мозку, власне, зумовлює здатність таких тварин до відчуття, в тому числі болю. А тому законодавець забезпечує кримінально-правовою охороною від жорстокого поводження саме хребетних тварин.

Так, вироком Червоноармійського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2010 року ОСОБУ_3 було засуджено за ч.1 ст.299 КК України. Як встановлено судом даний злочин був скоєний за наступних обставин. 25 червня 2010 року близько 20 години підсудний  ОСОБА_3 в стані алкогольного сп”яніння знаходився  у під”їзді будинку АДРЕСА_1 , де помітив кота чорної масті , який  належить його сусіду ОСОБА_4. Піймавши цього кота , ОСОБА_3 умисно, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи явну неповагу до суспільства та загальноприйнятих норм моралі руками почав відривати голову тварини від тіла. Незважаючи на крики тварини та продовжуючи свою злочинну діяльність, підсудний за допомогою ножа, шляхом поступового відрізання, відсік тварині голову від тіла, внаслідок чого вона загинула69 (виділено авт.: П.І).

Звертає увагу, що суд у вироку вказує на загальноприйняті норми моралі, які при цьому порушуються. В інших же вироках суд чітко вказує на конкретну сферу суспільних відносин моральності, яка порушується, що, звичайно, є правильним.

Наприклад, вироком Ульянівського районного суду Кіровоградської області від 5 березня 2001 року ОСОБУ_4 Та ОСОБУ_5 засуджено за ч.1 ст.299 КК України. Було встановлено, що 4 січня 2011 року біля 18 години, ОСОБА_5  разом із ОСОБА_4, знаходячись в нетверезому стані та перебуваючи в с. Грушка Ульяновського району Кіровоградської області, поверталися додому від свого знайомого ОСОБА_6. Проходячи по АДРЕСА_3, в якому проживає громадянин ОСОБА_7, на них почав гавкати собака, який охороняв територію домоволодіння ОСОБА_7. В цей час у ОСОБА_5 та ОСОБА_4, виник намір на вчинення знущання над вказаним собакою по кличці “Цезар”. Після чого вони зайшли на територію домоволодіння АДРЕСА_3, де ігноруючи загальноприйняті принципи моральності у сфері поводження з тваринами, всупереч сформованими у суспільстві підвалинами гуманного ставлення до тварин (виділено авт.: П.І.), спустили з металевого ланцюга собаку та винесли його на перехрестя вулиць Чкалова та Фрунзе с. Грушка, де грубо порушуючи громадський порядок, прагнучи показати свою неповагу до існуючих норм і правил поведінки в суспільстві, діючи з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом із хуліганських спонукань, усвідомлюючи, що своїми діями завдають тварині істотного болю, із застосуванням жорстоких методів перерізали собаку по кличці “Цезар”, бензопилою “Штіль” яка у них була з собою, навпіл, після чого відкинули вказаного собаку на узбіччя дороги та направились по місцю свого проживання70.

Другим складом злочину у цій виділеній групі є виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ст. 300 КК України). Вочевидь, що твори, які пропагують такі аморальні, немирні, конфліктні культи, посягають на суспільні відносини в частині забезпечення мирного співжиття у суспільстві. Однак, для більшої повноти, з’ясуємо, що слід розуміти під творами, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. Так, В.О. Навроцький виділяє такі ознаки творів, що пропагують культ насильства чи жорстокості71:

а) становлять собою матеріальний об’єкт;

б) їх зміст полягає у демонстрації актів насильства і жорстокості;

в) призначаються для пропаганди культу насильства і жорстокості.

При цьому визначення останньої із названих ознак є найбільш проблематичним. Суди, як правило, обґрунтовують наявність такої ознаки на підставі відповідних висновків експертів. Наприклад, вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 17 травня 2010 року Особу_1 було засуджено за ст.300 КК України. Встановлено, що ОСОБА_1 1 листопада 2009 року, здійснюючи продаж ДВД-дисків, поблизу будинку №8 по проспекті Кооперативному в м. Полтаві з виносної торгівельної точки, збув диск з фільмами «Пила», «Пила-2», «Пила-3», «Пила-4», «Пила-5», «Пила-6», які згідно висновку експертизи належать до відеопродукції, що пропагує культ насильства та жорстокості та відповідно до Рішення Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі №3 від 28 травня 2009 року заборонені для розповсюдження на території України (виділено авт.: П.І.).

Однак, в інших вироках суди самостійно визначають наявність такої ознаки твору як пропаганда культу жорстокості та насильства. Наприклад, вироком Калуського міськрайонного суду Івано–Франківської області ОСОБУ_1 засуджено за ст.300 КК України. Встановлено, що ОСОБА_1, при невстановлених слідством обставинах з метою подальшого зберігання та збуту, придбав DVD диски серед яких: «Хостел; Хостел 2», «Тихаская резня бензопилой: «Начало; Тихаская резня бензопилой 2003», які пропагують культ насильства та жорстокості, негативно впливають на психіку людини, деформують її уявлення про духовні, моральні і культурні цінності в суспільстві. Так, 5 лютого 2010 року ОСОБА_1 усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх діянь на ринку по вул. Дзвонарській в м. Калуш в порушення ст. 13 «Основ законодавства про культуру від 14 лютого 1992 року № 2117-ХІІ, Указу Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві…» від 15 березня 2002 року № 258/20002, умисно збув ОСОБА_2 DVD диск із записом відеопродукції, «Хостел; Хостел 2», які пропагують культ насильства та жорстокості, тобто прославляють застосування грубої сили, безжалісність, жорстокість і внесені, згідно Рішенням Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі від 28 травня 2009 року № 3 до Переліку фільмів, що розглядались Експертною комісією Міністерства культури і мистецтва України з питань розповсюдження і демонстрування фільмів, і за її висновками, дані фільми  заборонені для розповсюдження і демонстрування в Україні72. (виділено авт.: П.І.).

Твори ж, що пропагують культ расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, відповідно призначаються для пропаганди, створення атмосфери недружелюбності, ворожнечі на ґрунті расових, національних, релігійних розбіжностей.

Твори ж, що пропагують культ расової, національної чи релігійної нетерпимості та дискримінації, відповідно призначаються для пропаганди, створення атмосфери недружелюбності, ворожнечі на ґрунті расових, національних, релігійних розбіжностей.

Отже, склади злочинів, передбачені статтями 299, 300 КК України посягають на суспільну моральність в частині забезпечення мирних, гуманних способів поведінки людей. В обох складах злочинів предмети включені в якості їх конститутивних ознак. Що ж до потерпілого, то прості склади такої обов’язкової ознаки не передбачають.

Третя група злочинів – це ті, що посягають на суспільні відносини в частині забезпечення нормального укладу статевого життя чи, як номінує їх І.О. Бандурка, злочини проти моральності в сфері статевих стосунків73 (статті 301, 302, 303 КК України). Йдеться відповідно про ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України); створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України); сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України).

Основним безпосереднім об’єктом ввезення, виготовлення, збуту і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України) О.П. Рябчинська визначає моральні засади суспільства, зокрема, щодо розповсюдження інформації, спрямованої на забезпечення поваги до гідності особи, згідно із загальнолюдськими цінностями74. Видається, що об’єкт цього складу злочину слід розуміти дещо вужче, як суспільні відносини в частині забезпечення нормального статевого виховання, ставлення до статевих відносин. З’ясуємо зміст предмета даного складу злочину.

Так, Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року № 1296-IV75 розмежовує поняття продукції порнографічного та еротичного характеру, вказує таке:

- продукція порнографічного характеру - будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру (порнографія - вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти);

- продукція еротичного характеру - будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою.

Отже, ознаками предметів порнографічного характеру є:

становлять собою матеріальний предмет – річ (книги, фільми, фото продукція, аудіо-, відеопродукція, у тому числі реклама, картини, скульптурні зображення тощо);

змістом є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру;

призначені для збудження статевої пристрасті інших осіб, провокування їх статевої агресії;

не мають іншого призначення – мистецького, наукового, просвітницького тощо.

Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв. На практиці порнографічний характер предметів встановлюється на підставі мистецтвознавчої експертизи чи експертного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Наприклад, вироком Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2011 року ОСОБУ_1 було засуджено за ч.3 ст.301 КК України. Встановлено, що 14 березня 2011 року, близько 12 години 00 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на ринку «Петрівка», розташованому по вулиці Вербовій, 23 в місті Києві, маючи злочинний умисел, направлений на незаконний збут продукції порнографічного характеру, незаконно збув громадянці ОСОБА_2, за 120 гривень, ДВД –диск з записами фільмів, які згідно висновку мистецтвознавчої експертизи №82/мз від 20 липня 2010 року, відносяться до продукції порнографічного характеру76. (виділено авт.: П.І.)

Другим складом злочину цієї групи є створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК України). Така кримінально-правова норма є результатом прийнятих Україною міжнародних зобов’язань. Так, відповідно до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року (УРСР приєдналася 15 листопада 1954 року)77 сторони в цій Конвенції зобов'язуються, далі, накладати кару на кожного, хто:

1) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо фінансує чи бере участь у фінансуванні будинку розпусти;

2) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або частину такого, знаючи, що вони будуть використані з метою проституції третіми особами.

В.О. Навроцький вказує, що об’єктом цього злочину є моральні засади суспільства в частині встановлення зв’язків між людьми для задоволення їх статевих потреб. З позицій суспільної моралі задоволення статевих потреб має здійснюватися без проявів розпусти, безладних статевих стосунків, проституції. Недопустимим є і надання іншими особам місць для вчинення розпусних дій, створення або їх утримання78.

Вочевидь, що предметом цього складу злочину є місця розпусти, тобто будь-які матеріальні об’єкти, в яких вчиняються розпусні дії (житловий будинок, квартира чи їх частина, різноманітні нежилі (підвали, горпища), виробничі (лазня, лікарський чи масажний кабінет) приміщення, транспортні засоби (каюти суден, вагони, салони автобусів чи літаків), намети, курені тощо79).

Наприклад, вироком Печерського районного суду міста Києва від 7 лютого 2011 року ОСОБУ_12 та ОСОБУ_13 було засуджено, зокрема, за ч. 2 ст. 302 КК України. Було встановлено, що ОСОБА_12, за попередньою змовою зі ОСОБА_13, домовився з ОСОБА_16 про оренду квартири АДРЕСА_5, яка належить на праві власності її родичам, з орендною платою 1500 грн. щомісячно. З метою прикриття дійсної цілі оренди квартири та своїх анкетних даних, ОСОБА_12 повідомив ОСОБА_16, що його звуть ОСОБА_17, а квартиру він буде орендувати для проживання в ній разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_21. Після передачі ОСОБА_16 приміщення вищевказаної квартири ОСОБА_12, останній, за попередньою змовою зі ОСОБА_13, продовжуючи свої дії направлені на створення та утримання місця розпусти, надав вказану квартиру ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_17 та іншим невстановленим слідством особам жіночої статі, які там в подальшому займались проституцією. В результаті функціонування даного місця розпусти ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від осіб, які там займались проституцією, отримували винагороду в розмірі 50 % від суми коштів, які сплачували клієнти за отримання  послуг сексуального характеру. Для отримання даних коштів, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 періодично, в залежності від інтенсивності надання послуг, приїздили за адресою: АДРЕСА_5, де й отримували грошову винагороду80. Очевидно, що в даному випадку місцем розпусти виступає квартира.

І останнім складом злочину цієї групи є сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України). Преамбула до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року (УРСР приєдналася 15 листопада 1954 року81) вказує, що проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини, сім'ї і суспільства. В продовження такої думки І.О. Бандурка зазначає, що проституція «приводить до деградації нації, перетворює людей на «живий товар»82.

Відповідно до ст. 1 цього міжнародного акта сторони в цій Конвенції зобов'язуються накладати кару на кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи:

1) зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи;

2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи.

Тобто, безпосереднім об’єктом цього складу злочину є суспільні відносини в частині забезпечення задоволення статевих потреб осіб на основі особистої симпатії, недопущення їх задоволення виключно за винагороду. Додатковим об’єктом ж цього складу злочину є статева свобода, а також здоров’я особи, власність.

Так, вироком Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2010 року ОСОБУ_2 засуджено за ч. 2 ст. 303 КК України. За обставинами справи ОСОБА_2, працюючи адміністратором стриптиз-бару готельно-ресторанного комплексу «Ранчо Вілд Вест», який розташований в АДРЕСА_2, з метою отримання прибутку за рахунок організації надання платних сексуальних послуг особами жіночої статі, та виконуючи дії спрямовані на досягнення своєї злочинної мети, втягнула в зайняття проституцією в період з грудня 2009 року до 30 січня 2010 року за грошову винагороду, контролювала та забезпечувала зайняття проституцією громадянок ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на території вказаного закладу, підшукуючи клієнтів для задоволення сексуальних потреб та надаючи відповідні приміщення83.

Отже, злочини, передбачені статтями 301, 302, 303 КК України, посягають на суспільні відносини в частині забезпечення нормальних уявлень, виховання, способів задоволення статевих потреб, врешті, нормального статевого укладу життя. У складах злочинів, передбачених статтями 301, 302 КК України, обов’язковими ознаками є предмет.

Четвертою умовно виділеною групою злочинів проти моральності є ті, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують нормальний розвиток неповнолітніх (ч. 2 ст. 299; ч. 2, 3 ст. 300; ч. 2, 3 ст. 301; ч. 3 ст. 302; ч. 3, 4 ст. 303; ст. 304 КК України). Слушно зазначається у літературі, що людина не народжується одразу особою, для цього потрібно тривалий процес фізичного, розумового та морального становлення84. Оскільки процес формування особи з самого початку є соціальним, зрозуміло, що він залежить і від «бажання» суспільства створити цього суб’єкта85. С.П. Репецький взагалі висловлює думку, що «назріла потреба у введенні в науку кримінального права поняття «спеціальний потерпілий», яким у злочинах проти суспільної моральності може бути неповнолітня особа або малолітня особа»86.

З метою захисту морального та фізичного життя неповнолітніх Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року № 1296-IV87 забороняє:

-втягнення неповнолітніх у діяльність з виробництва й обігу продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг, а також організації й проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;

- розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру, порнографічних матеріалів, надання послуг і проведення видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру серед неповнолітніх;

- використання образів неповнолітніх у будь-якій формі в продукції сексуального чи еротичного характеру і проведенні видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру;

- виготовлення (виробництво), зберігання, реклама, розповсюдження, придбання продукції, що містить дитячу порнографію, ввезення, вивезення, транзит через територію України, поштова пересилка такої продукції;

-пропонування або надання доступу до продукції, що містить дитячу порнографію.

Логічно такий стан речей обумовлює законодавчу тенденцію посиленої кримінально-правової охорони суспільних відносин, що забезпечують нормальний розвиток, становлення неповнолітніх, їх соціалізацію. Принагідно варто зазначити, що у кримінальних законах багатьох держав є окремі структурні підрозділи, що забезпечують кримінально-правовою охороною нормальний розвиток неповнолітніх88. При цьому науковці дійшли до висновку, що кримінальне законодавство таких держав більш послідовно та компактно підходить до захисту інтересів сім’ї та молоді89. У КК України відповідні кримінально-правові норми несистематизовані (див. Розділ 3.2. Злочини проти моральності в статтях інших розділів Особливої частини КК України), однак посягають, власне, на моральність в частині забезпечення нормального розвитку неповнолітніх.

В першу чергу, йдеться про самостійний склад злочину, передбачений ст. 304 КК України, що вказує на втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми. При цьому преамбула Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 року № 2 вказує що втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність посягає на основи суспільної моралі у сфері розвитку і виховання молодого покоління, згубно впливає на молодих людей, створює для них спотворені орієнтири, прищеплює асоціальні ідеї, аморальні погляди й навички, істотно впливає на рівень злочинності неповнолітніх90.

Для кращого розуміння того, яким чином заподіюється шкода нормальному розвитку, становленню особистості неповнолітнього, з’ясуємо значення терміну «втягувати». Так, термін означає «вовлекать кого-то во что, против прямой воли его; соблазнять, привыкать, приучаться»91. П. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 року № 2 вказує, зокрема, що за змістом закону під втягненням неповнолітнього у злочинну діяльність треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов’язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах 92 (виділено авт.: П.І.). Тобто неповнолітній, який втягується у злочинну діяльність, повинен розуміти, що він вчиняє саме суспільно небезпечне діяння; у нього повинна виникнути рішучість взяти участь саме у злочині. При використанні ж таких осіб останні не усвідомлюють характеру вчинюваних діянь, а, слідом це не заподіює шкоди процесу їх соціалізації. А тому обґрунтованою видається позиція М.Н. Становського про необхідність встановлення суб’єктивного ставлення неповнолітнього до вчинюваних діянь93. В тих випадках, коли неповнолітній сприймає діяння не як злочинні, а як, наприклад, дружній обов’язок, вчинене слід оцінювати як використання малолітнього для вчинення злочину. А якщо неповнолітній усвідомлює суспільно небезпечний (злочинний) характер вчинюваного ним діяння, то має місце втягнення у злочинну діяльність.

Наприклад, вироком Кам’янець-Подільського міськрайонного суду від 6 квітня 2011 року ОСОБУ_1 засуджено за ч. 2 ст. 304 КК України. Зокрема, ОСОБА_1 26 липня 2010 року біля 10 години, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходившись на подвір’ї АДРЕСА_2 ОСОБА_2, з метою таємного викрадення чужого майна, достовірно знаючи про те, що в кишені кофти ОСОБА_2 в носовій хустині знаходяться грошові кошти, допомагаючи немічній ОСОБА_2 пересуватися та підтримуючи її під руку, з метою втягнення малолітнього у злочинну діяльність, сказав своєму малолітньому племіннику ОСОБА_3 дістати з кишені ОСОБА_2 носову хустинку з грошима та віднести в хату. Малолітній ОСОБА_3 виконав вказівку ОСОБА_1, дістав з кармана ОСОБА_2 хустинку з грошима та  відніс в житлову кімнату будинку ОСОБА_294. Очевидно, що малолітній усвідомлювава, що незаконно заволодів грішми, а тому дії винного правильно кваліфікованя як втягнення малолітнього у злочинну діяльність.

Аналогічно і при втягненні у іншу антигромадську діяльність – у неповнолітнього повинна виникати рішучість взяти участь у такій діяльності. Так, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” від 27 лютого 2004 року № 2 під втягненням у пияцтво (слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження у нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вживав спиртних напоїв, так само як і ступінь його сп’яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впливають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп’яніння тягне адміністративну відповідальність за ст. 180 Кодексу України про адміністративні правопорушення95.

Втягнення у заняття жебрацтвом - це умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами. Під втягненням у заняття азартними іграми розуміється умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, при якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, “наперсток” та ін.).

Вживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематичними, якщо вчинюються не менше трьох разів протягом нетривалого часу.

Безспірним є той факт, що втягнення неповнолітніх осіб у злочинну чи антигромадську діяльність є античинником процесу нормальної соціалізації.

Окрім складу злочину, передбаченого ст. 304, у Розділі XII Особливої частини КК України містяться ще низка складів злочинів, де потерпілим в якості кваліфікуючої ознаки названо неповнолітню чи малолітню особу, а саме:

- знущання над тваринами, що відносяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, вчинені у присутності малолітнього (ч. 2 ст. 299 КК України);

- збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч. 2 ст. 300 КК України);

- примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію (ч. 3 ст. 300 КК України);

- збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру (ч. 2 ст. 301 КК України);

- примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру (ч. 4 ст. 301 КК України);

- створення або утримання місць розпусти і звідництво, вчинені із залученням неповнолітнього (ч. 3 ст. 302 КК України);

- сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією, вчинені щодо неповнолітнього чи малолітнього (ч. 3, 4 ст. 303 КК України).

Так, в частині формування статевих уявлень неповнолітніх О.П. Рябчинська зазначає, що «діти та підлітки знаходяться у такому періоді, який характеризується значними біологічними змінами в організмі дитини, що відбиваються на її психічному стані. Саме в цей період в них з’являється направлена цікавість питаннями, які стосуються сексуальної сфери життя людини, починають формуватися стереотипи сексуальної поведінки…І саме тому на цьому етапі дуже важливо допомогти майбутній жінці чи чоловікові сформувати правильне уявлення про сферу статевої моралі»96.

Отож, загалом встановлення посиленої кримінальної відповідальності за такі діяння щодо неповнолітніх (малолітніх) пояснюється тим, що такі посягання виступають чинниками, які обумовлюють неправильний процес формування їх моральних установок та особистості загалом.

В цілому ж, проведений аналіз об’єктів складів злочинів проти моральності, передбачених у Розділі ХІІ Особливої частини КК України, показав, що їх безпосередні об’єкти різняться, оскільки відповідні злочини посягають на різні сфери (аспекти) моральності як їх родового об’єкта, при цьому деформуються духовно-етичні цінності суспільства, насаджується бездуховність, відбувається деградація особистості, що знижує загальний рівень культури суспільства, чиниться негативний вплив на свідомість особи, її психофізіологічний стан, пробуджуються низькі інстинкти і нахили; порушується повноцінний процес формування дітей, чиниться негативний вплив на моральний, фізичний, психічний розвиток та виховання неповнолітніх тощо.

1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ...
Плани обговорені і схвалені на засіданні кафедри філософії та соціальних дисциплін
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ...
Передумови утворення
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет...
Робоча навчальна програма з дисципліни «Міжнародне право» для студентів за напрямом підготовки (спеціальністю) “Правознавство” 030401),...
Національна академія внутрішніх справ Навчально-науковий інститут...
Схвалено на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права та психології Національної академії...
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Факультет...
Адміністративне право – професор кафедри загально правових дисциплін, кандидат юридичних наук, доцент Доненко В. В
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Робоча програма навчальної дисципліни «Земельне право» для студентів 3 курсу юридичного факультету ННІ Права та безпеки денної форми...
Харківський національний університет внутрішніх справ
Трубников В. М., заступник декана юридичного факультету з наукової роботи, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Харківського...
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ...
Анотація навчальної дисципліни зі структурно-логічною схемою (міждисциплінарними зв’язками )
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх...
«Диференційна психологія» перезатверджені на засіданні кафедри психологічних дисциплін (протокол № від 2013 року) для студентів третього...
Марчук А. І. МЗО Судова психіатрія. Навчальний посібник
Міністерство внутрішніх справ України Національна академія внутрішніх справ України
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка