ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16

Скачати 4.68 Mb.

Назва	ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16
Сторінка	4/32
Дата	19.03.2013
Розмір	4.68 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 32

18

2*

19

чи обов'язком; таке питання здалося б йому настільки ж безглуздим, як і питання, чи є їжа, сон, полювання — право чи обов'язок?»¹.

В «Анти-Дюрінзі» Ф. Енгельс зазначає, що в основі політичного панування всюди було виконання якої-небудь суспільної службової функції і що політичне панування було тривалим лише в тому разі, коли воно цю суспільну службову функцію виконувало². Право, як і держава, виникає, за твердженням Енгельса, з виникненням класів у результаті розподілу праці, виникненням публічної влади. Первісне суспільство, оскільки не має цих ознак (щоправда, влада, існуюча у ньому, характеризується як зачаток державної влади), вирішує всі питання спільно, переважно на основі звичаю. Немає різниці і між правом та обов'язком людини.

Тут впадає у вічі певна ідеалізація первісного суспільства: відсутність протиріч, гармонія суспільних стосунків, улагоджування всіх справ спільно і т. ін. У той же час сам Енгельс говорить про наявність на наипочатковіших стадіях розвитку племінного способу життя суспільних інститутів влади, органів розсуджування: сахемів (вождів), ради племені в ірокезькому роді, яка приймає рішення і розсуджує спори, системи покарань, у тому числі вигнання³, тобто системи влади, хоча і первісної громади⁴.

Те ж саме спостерігаємо і в грецькому роді: рада, народні збори, яким належить верховна влада, басилей, що має жрецькі й суддівські повноваження⁵. У кельтів і германців існує вирок⁶, народні збори зосереджують дійсну владу і разом з тим є судом⁷. Таких прикладів безліч.

З іншого боку, саме Ф. Енгельс, який не визнає наявності права у первісному суспільстві, дуже широко використовує для характеристики первісного суспільства правові категорії там, де, за його логікою, їм немає місця. Це і «батьківське право із спадкуванням майна дітьми»⁸, «право усиновлення родом», «право взаємного спадкування», «право обирати і усувати старійшин»⁹. Навіть більше того. «Важко сказати, — пише Ф. Енгельс, — чи був для автора так званої Першої книги Мой-сея патріарх Авраам власником своїх стад в силу свого права як глава сімейної общини чи може в силу свого становища фактично спадкового старійшини роду»¹⁰. Тому здаються принаймні дивними спроби окремих науковців не помічати широкого застосування таких визначень. А. Пер-шіць, зокрема, вважає, що Енгельс згадує право стосовно докласового суспільства тільки в запозичених у І. Бахофена таких словосполученнях, як «материнське право» чи «батьківське право», і що це не означає ви-

¹ Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави // Маркс К., Ен
гельс Ф. Твори. - Т. 20. - С. 152.

² Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 21. - С. 174.

³ Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності І держави. - С. 103- 105.

⁴ Там само. - С. 107.

⁵ Там само. - С. 116.

⁶ Там само. - С. 160.

⁷ Там само.

⁸ Там само. - С. 103.

⁹ Там само. - С 97.

¹⁰ Там само. - С. 55.

знання наявності права у древньому суспільстві¹. І що цілком очевидно, «норми поведінки в докласовому і додержавному суспільстві не можуть бути віднесені до категорії правових: права ще не було»².

Але Енгельс виявився настільки «переконливим» у своїй термінології, що багатьох (наприклад, Д. Валєєва) «переконав» у тому, що саме він, Енгельс, визнав існування права у первісних народів³. Наведені вище приклади підтверджують це, нехай навіть несвідоме, визнання.

Однією з обставин, яка ускладнює визнання права в первісному суспільстві, є синкретичність (злиття, нерозчленованість) права і моралі на початкових стадіях розвитку первісного суспільства. Багато хто з дослідників називають їх мононормами. Аналізуючи соціальні норми аборигенів Австралії, О. Артемова виділяє групу норм, які сформувались у суспільній свідомості в готові правила поведінки, мають характер певним чином сформульованих загальнообов'язкових приписів; вони навіюються дітям, молодим людям у вигляді повчань і наставлянь. Часто такі норми суто конкретні, деталізовані. Багато з них мають релігійно-міфологічне обгрунтування і досить жорстко санкціоновані: порушення їх веде до суворого покарання, яке здійснюється окремими особами, що виконують рішення або волю колективу в цілому⁴. О. Артемова вважає, що хоча такі норми й жорстко санкціоновані, однак не можуть називатись правом⁵.

На наш погляд, це і є норми права. А релігійио-міфологічна основа не перетворює їх на норми моралі, зважаючи на те, що мораль виступає тут як обгрунтування спрямованості правової регуляції.

Протягом багатьох століть право існувало у формі звичаєвого права, в основі якого лежав звичай як така норма поведінки, яка склалася у результаті багаторазової повторюваності. Д. Валєєв досить докладно аналізує ще висловлену Арістотелем і обгрунтовану Гегелем думку про те, що звичаєве право — це неписане право, воно незалежне від держави, а також «не охоплюється повністю рамками діючого і не може бути зведене тільки до нього. Поряд з тим, що частина норм звичаєвого права санкціонується державою і стає нормами діючого права, залишаються норми, які не отримують санкції держави»⁶.

Характеристика моделі права та соціальних атрибутів права. Проблема визнання права у первісному суспільстві, як ми переконалися вище, в значній мірі залежить від розуміння сутності права і його ознак, інтерпретації цих ознак,

На нашу думку, про наявність у суспільстві права можна говорити за умови наявності таких правил поведінки, які об'єктивовані і легіти-

¹ Першиц А. И. Проблемы нормативной этнографии // Исследования по общей
этнографии : Сб. статей - М., 1979. - С. 211.

² Там само. - С. 213.

³ Валеев Д. Ж. Обычное право и начальные этапы его генезиса // Правоведение. -
1974. - № 6. - С. 73.

^л Артемова О. Ю. Личность и социальные нормы в раннепервобытной общине.-М., 1987. - С. 16.

⁵ Там само. - С. 17.

⁶ Валеев Д. Ж. Обычное право и начальные этапы его генезиса - С. 72.

20

21

мовані у суспільстві як правові норми. Соціальними атрибутами права обов'язково мають бути інститути розсуджування (осуду) поведінки членів суспільства.

Йдеться, власне, про ідею, модель права, яка існує в кожному суспільстві і яка в звичайній свідомості ототожнюється з правдою, справедливістю. Таке ототожнення обумовлене розумінням справедливості як основи правопорядку.

Ідеальна модель поведінки як уявлення про належну поведінку, сформовуючись на рівні особи, правового характеру набуває внаслідок об'єктивації і легітимації, тобто отримання незалежного характеру в результаті сприйняття і схвалення суспільством як загальнообов'язкового правила поведінки (процес об'єктивації і легітимації буде розглянутий нижче).

Нормативність права, як належність, необхідність правових норм, відрізняється від нормативності інших соціальних регуляторів лише способами їх реалізації, гарантування, забезпечення. Тобто, якщо необхідність, загальнозначимість будь-яких інших соціальних регуляторів має вияв їх значимості через внутрішню переконаність членів суспільства у їх цінності, то необхідність і загальнозначимість правових норм, окрім цього, має ще й вияв загальнообов'язковості як такої, що грунтується на неможливості та недозволеності іншого, і забезпечується за допомогою спеціальних суспільних правових інститутів: суду, адвока- тури, нотаріату тощо (повторюваність і закони повторюваності, з якими часто в юридичній літературі пов'язується нормативність, є лише побічним «продуктом» загальнообов'язковості). Причому модель права не мас пов'язуватись лише із примусовим велінням, примусовою владністю, тим більше — з каральністю приписів (хоча ця ознака ніколи не може бути остаточно відкинута). Владність є похідною від розуміння належного в праві і від уявлень про механізм здійснення права. Владність, веління, примус характерні для тоталітарної влади, проте переконливих підстав для ототожнення приписів такої влади з правом немає.

Згадане розуміння владності права дозволяє дещо інакше розглядати співвідношення владності, примусу в праві, з одного боку, й моралі — з іншого. Досить часто ці явища зіставляються й аналізуються як однопорядкові, хоча така однопорядковість є спірною.

Якщо владність і примус є невід'ємною характеристикою права, то мораль — це обгрунтування належного в праві, скерованості людської поведінки правом, іншими словами — обгрунтування змісту правових норм, ціннісний критерій права.

Продемонструємо це на конкретному прикладі. Правові системи усіх країн передбачають норми щодо захисту життя і здоров'я особи, включаючи суворі санкції за вбивство чи спричинення тілесних ушкоджень. Ці норми сформувались як правові (набули зовнішньої обов'язковості і нормативності) в результаті моральних уявлень про недопустимість вчинення зазначених дій. В основу цих норм покладені етико-моральні категорії, уявлення щодо цінності людського життя, неприпустимості посягання на нього. Таким чином право стало лише формою, у якій реалізувалися моральні уявлення.

З огляду на викладене можна зробити висновок про наявність права у первісному суспільстві, тобто висновок, протилежний висновку Енгельса.

Така інтерпретація спирається не лише на історичні та етнографічні джерела¹, а й на численні дослідження первісного суспільства правознавцями², зрештою, на теоретичні уявлення про право. І правила поведінки, і інститути розсуджування (осуду) наявні вже на початкових стадіях суспільного співжиття. І це цілком природно, тому що звичай, у тому розумінні, в якому він дійшов до нас і в якому існує, не давав змоги розв'язати всі соціальні колізії, примирити різні інтереси.

Норми обов'язкової (належної) поведінки в докласовій формації найрізноманітніші і стосуються умов залучення особи до виконання суспільних робіт, поведінки в сім'ї (роді), інших суспільних відносин. Підтримуються вони силою влади старійшин, громади, роду, які мають достатньо засобів для примушення додержувати вимог. Ці засоби досить жорсткі (наприклад, вигнання з племені, що прирікало караного на неминучу смерть). Стаття перша «Правди Ярослава», яку історики визнають першим збірником руського феодального права (за Б. Греко-вим, Л. Черепніним, А. Зиміним, її складення датують 1016 p.), закріплює право кровної помсти, що сягає своїм корінням у далеку давнину, і навіть, за обережним висновком А. Зиміна, існує ще у період розпаду первісно-общинного ладу³. Звичаєвими нормами права переповнені перші світові пам'ятки права. Це стосується і «Законів XII таблиць» Хамурапі, і «Салічної Правди», і «Саксонського Зерцала», і багатьох інших джерел.

Історія древніх общин свідчить і про різноманітність форм суспільних інститутів розсуджування як засобів гарантування, реалізації правових норм. Нерідко суду як такого не існувало, а здійсненню покарання, яке досить часто покладалось на потерпілу сторону⁴, передував процес громадського врегулювання конфлікту (через розсуджування, примирення, поєдинок). М. Тесленко, вказуючи на малорозвиненість судів звичаєвого права в Білорусі у XIX столітті, зазначав, що в багатьох місцевостях про них не знають і що вони застосовуються лише у деяких справах і тільки у формі примирення супротивних сторін⁵.

На більш високому рівні суспільного розвитку сформовується суд як окремий орган. Про наявність судової влади в древніх общинах можна робити висновок по тому традиційному судовому устрою, який

¹ Див.: Государство и право на Древнем Востоке // Народы Азии и Африки. -
1984. - № 2. - С. 62-87; Jvfe 3. - С. 88-110. История первобытного общества : Эпоха
первобытной родовой общины. - М., 1986. - С. 223; Кабо В. Р. Первобытная доземле-
дельческая община. - M._f 1986. - С. 148, 154; Токарев С. А. Проблемы общественного
сознания доклассовой эпохи. - М., 1972; та ін.

² Загоскин Н, П. История права русского народа. - Казань, 1899. - Т.1. - 512 с.

³ Памятники Русского права - М., 1952. - Вып. 1. - С. 74.

⁴ Кордзая-Самадашвили Н. С. Вопросы ответственности в обычаях и средневеко
вом праве Грузии. - Тбилиси, 1964. - С. 3.

⁵ Тесленко Н. В. О судоустройстве по обычному праву белорусов // Этнографиче
ское обозрение. - 1893. - № 3. - С, 37.

22

23

зберігся в умовах формування державності (про це свідчать ті ж первинні джерела).

Звернімося знову до «Правди Ярослава» і руської общини («громади», «купи», «копи»). Згідно з цілим рядом ЇЇ статей, нарівні з князівським судом діє старовинний общинний суд («свод»). Він складається з дванадцяти «мужей» і вирішує значну кількість справ. Рішення по розшуку злочинця, розкриттю злочину, пошуку вкраденого виконувались спочатку будь-якою особою — «ємцем» (Договір Русі з Візантією 944 року¹), а згодом — спеціальною особою: «мечником», князівським слугою, князівським «отроком», судовим агентом. Пізніше общинний суд поступово витискається князівським судом, хоча продовжує існувати, правда, у дещо зміненому вигляді, ще протягом багатьох віків. Перехід від общинного суду до суду володарського (князівського) відбувався у XI — XVI сторіччях. У південно-західній Русі періоду Литовсько-Руської держави вирішальним моментом стало видання 1457 року шляхетської грамоти Казиміра, за якою у сфері суду сходки або ж зовсім виключалися з участі у судовій діяльності, або ж набували значення засобів, що знаходились у розпорядженні загальної (земської) влади та землевласницьких класів².

Щодо давньої Росії то, за спостереженням М. Ф. Владимирського-Буданова, в цей період община вже давно не мала повного суду³. В той же час на території України судові віча громадян при розслідуванні злочинів та розгляді кримінальних справ, узагальнені через статути, ще довго прагнули користуватись копним правом у повному обсязі, що свідчило про живучість давньоруських традицій⁴.

Цей невеличкий екскурс в історію підтверджує, що з точки зору історичної дійсності і самої сутності суспільної регуляції визначення суб'єктом творення права будь-кого іншого, крім самого суспільства, є неправомірним (для спрощення викладу ми не торкаємося тут питання про існування права в частині суспільства, окремих стабільних соціальних спільнотах, що буде розглянуто в подальшому). Це пов'язано із розумінням правильності, справедливості суспільного устрою, розумінням народного суверенітету. З огляду на народний суверенітет як вияв самостійності, верховенства, повноти влади народу суспільство здатне до самоуправління, регуляції його життєдіяльності.

Зі становленням цивілізації і формуванням держави суспільство набуває ознак суспільства громадянського, де верховна влада діє в інтересах загального блага і громадяни можуть брати рівну участь в усіх вигодах суспільного життя (Арістотель). Ця верховна влада вважається законною до тих пір, доки існує згода тих, ким ця влада управляє. А народ, як зауважує Хеллоуелл, не дає такої згоди раз і назавжди,

оскільки дарування згоди є безперервний процес. Більше того, згода задумана не як пасивна поступливість, а як активне схвалення¹.

Слушною є, на наш погляд, думка Дж. Локка про те, що суспільство передує державі, оскільки воно існує «по природі», і тільки з формуванням держави суверенітет народу добровільно відчужується останнім державі, але ніколи не поглинається державою². Ця позиція знаходить все більше прихильників у сучасній філософсько-правовій літературі³.

Якщо держава і зникає, суверенітет народу разом з нею не зникає. Саме з суверенітету народу походить його право на самовизначення і створення нової держави, а також, відповідно, здатність і суверенна повноважність народу на формування держави, її органів, на контроль за діяльністю держави, відповідальність її перед суспільством за свою діяльність. Так вважає і 3. Черниловський: «Суспільство може і повинно взаємодіяти з державою і впливати на її політику, зберігаючи за собою верховний суверенітет у відношенні до держави, ЇЇ установ, її відповідальності, призначення на державну службу і усунення з неї»*.

Оскільки суспільство складається з окремих індивідів, то цілком очевидно, що такі їх характеристики, як природний суверенітет, віль-нолюбність, незалежність, також мають враховуватися при визначенні глибинної суті суспільства⁵.

Ось чому ототожнювати правові норми можливо лише з приписами самого суспільства. Ми можемо визнати правовими тільки такі норми поведінки, які формуються чи схвалюються суспільством (оскільки лише суспільство є єдиним творцем права) і які суспільство «споживає», тобто коли є збіг носія цих приписів з суб'єктом сприйняття цих велінь. Діяльність держави по створенню правових норм має додатковий, субсидіарний характер (докладніше нитання правотворен-ня і ролі держави у цьому процесі розглянемо далі).

Зазначені норми і соціальні атрибути права можна виділити в будь-якому сучасному суспільстві, щоправда, в кожному з них правові системи набувають своєрідної конкретизації через відмінності у їх формуванні і функціонуванні. Це простежується в багатьох площинах: у відмінностях джерел права, особливостях взаємозв'язків права з мораллю і релігією, способах об'єктивації правил поведінки, особливостях прийняття законодавчих норм і легітимації влади, яка їх приймає, зрештою, у відмінностях, пов'язаних з функціонуванням правозасто-совчих і правоохоронних органів.

Звернімося до мусульманського права — шаріату, яке є лише однією із сторін ісламу. Воно засноване не на ідеї прав людини, а на ідеї обов'язків, які на неї покладаються. Але й у мусульманському праві

¹ Памятники русского права. - С. 31.

² Хрестоматия по истории русского права / Составитель М. Ф. Владимирский-
Буданов. - Киев; СПб., 1901. - Вып. 2. - С. 29.

³ Там само. - С. 29-30.

⁴ Гурбик Л. О. Вічові традиції й самоуправління міст середньовічної України //
Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність) :
Тези міжнар. наук.-практ. конф. (Рівне, 7-9 квітня 1993р.) - Рівне, 1993. - С. 15.

¹ Хэллоуэлл Д. X, Моральные основы демократии : Пер. с англ. - М., 1993. - С. 54.

² Локк Д Сочинения : В 3 т. - М., 1988. - Т. 3 - С. 365.

³ Див.: Гадэ*сиев К. С. Концепция гражданского общества; идейные истоки и ос
новные вехи формирования // Вопр. философии. - 1991. - № 7. - С. 19-34.

⁴ Черниловский 3. М. Гражданское общество: опыт исследования // Государство и
право. - 1992. - № 6. ~ С. 150.

⁵ Див.: Мацюк А. Р. Громадянське суспільство - соціальна основа держави, влади і
Демократії // Українське право. - 1995. - С. 25.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 32

Схожі:

1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича...	Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход...
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава	Рейтинг: Швеція правова держава №1
ПРОЕКТ Концепція розвитку домену. УКР Україні в рамках процедури інтернаціоналізованих доменних імен (IDN), є загальнодоступним ресурсом спільного користування. Адміністрування...	План Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією... Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією та законами, принцип поділу влади
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава	Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений...	Василь Дрозд Дивокрай Тернопіль 2007 ББК 84 (4 Укр.) 5 Д 75 Заліщицьке Наддністров’я, що здавна приваблює неспокійних мандрівників. Неповторна краса Дністровського каньйону, Червоноградського...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання