ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16
|
|
Скачати 4.68 Mb.
|
|
42 ■■&.- 43  системи в США, виділяє чотири типи права: одночасно формальне і публічне право (акти Конгресу), публічне або урядове право, яке не є формальним (реально діючі норми, як-от норми щодо обмеження швидкості на дорогах), одночасно формальне і приватне право (процедура розгляду позовів та скарг за допомогою неофіційних суддів, які вирішують спори приватним способом, але з дотриманням усіх правил і процедур, що мають місце у звичайному суді) і, нарешті, право одночасно приватне і неформальне (правила поведінки в сім'ї)1. Використовуючи слово право, вважає Лоуренс Фрідмен, «ми будемо змушені охопити все людське життя в усіх його проявах і класифікувати всі взірці поведінки людини як елемента права»2.У радянській юридичній науці через домінування вузьконорматив-ного розуміння права, воно визначалося як сукупність норм, встановлених чи санкціонованих державою, які тримаються на примусовій силі держави. І лише у 70-80-ті роки з'явилися праці, які розширювали вузьконормативне розуміння права (за рахунок включення у визначення права прав і обов'язків особи, правосвідомості, правовідносин), відмовлялися від абсолютного ототожнення права з державними приписами. Насамперед, це праці вчених В. Казимірчука, М. Козюбри, Г. Мальцева, В. Нерсесянца, Л. Явича та інА Завдяки їх зусиллям у підходах до розуміння права наполегливо проривається плюралізм, більше того, формуються інші правові течії (моральна, або природно-правова, соціологічна) серед яких нормативістське вчення, хоч і займає провідні позиції, але все більше піддається критиці. Нормативна концепція грунтується на традиційному марксистсько-ленінському розумінні права як сукупності норм, встановлених державою і охоронюваних її примусовою силою. Природно-правова теорія походить із розуміння права як системи загальнообов'язкових усвідомлених суспільством понять про права, обов'язки громадян, їх відповідальність тощо. Соціологічна теорія виходить з того, що право — це, власне, самі суспільні відносини, реальна практика їх державної охорони. Кожна з цих теорій спирається на вагомі аргументи, які не можуть ігноруватися при конструюванні поняття права, оскільки пояснюють ті прояви права, які не знаходять задовільного пояснення в інших теоріях. Але не менша кількість аргументів спрямована і проти кожної з них. За думкою супротивників нормативної теорії, наявність у законодавстві «мертвих» норм, декларативних приписів, які не відповідають сутності суспільних відносин, підривають твердження про збіг законодавства і права. І навпаки, прихильники нормативного визначення права серед аргументів проти природно-правової доктрини 1  Фридмен Л. Введение в американское право. - М., 1993, - С. 26.2 Там само. - С. 23. 3 Див.: Козюбра Я. И. Социалистическое право и общественное сознание. - 207 с; Мальцев Г. В. Социальная справедливость и право. - М., 1977. - 255 с; Нерсесянц В. С. Право и закон : Из истории правовых учений. - М., 1983. - 364 с; Явич Л. С. Сущность права : Социально-философское понимание генезиса, развития и функционирования юридической формы общественных отношений. - Л., 1985. - 207 с. називають існування надзвичайно широкого спектра правових уявлень у суспільстві, а проти соціологічної — той факт, що ототожнення суспільних відносин з правом не дозволяє чітко розмежувати правові і неправові відносини і т. д. Звичайно, ці правові теорії не йдуть узбіччям магістрального шляху розвитку правових вчень. Скоріше навпаки, вони є їх часовим відтворенням на новому етапі розвитку суспільства, а з теоретичної точки зору — нічим іншим, як проявом вікових спорів щодо природи права. Нормативна теорія є, по суті, модифікацією істо-рико-позитивістської школи права у марксистсько-ленінській інтерпретації, моральна — природно-правової школи. Поширення соціологічної концепції права у радянській юриспруденції (як, до речі, і на Заході) стало реакцією на відставання позитивного права від нових суспільних відносин, на невідповідність його новітнім тенденціям у розвитку суспільства, які позитивне право не спроможне було адекватно відобразити. Соціологічна концепція орієнтувала, таким чином, на відмову від існуючих формальних законів і на цій основі змикалась з історично-правовим вченням. Вона вміщувала спільні ознаки і з нормативним вченням — у тому розумінні, що оголошувала позитивними фактичні відносини, визнаючи їх справжніми нормами. Соціологічна концепція стала моментом усвідомлення особливостей реалізації права в існуючих суспільних відносинах. І справді, це значення розкривається лише тоді, коли право не ототожнюють, а виводять з фактичних ситуацій, життя, конкретних відносин, розглядають його у нерозривному зв'язку з суспільними, соціальними процесами. Справедливість такої оцінки стає очевидною при розгляді соціологічної концепції в рамках такого підходу до об'єктивації права, коли владне веління, норма мають бути визнані як правові у суспільстві, тобто об'єктивовані у суспільстві, а влада — отримати легітимність. Розглянемо правову систему Англії та США на початку нинішнього століття. Вона була майже повністю зорієнтована на таке право, коли судді «творили» правові норми в кожному окремому випадку, виходячи з того, який резонанс знаходили ці правила у суспільстві (надання таких повноважень суддям було продиктоване саме необхідністю врахування волі населення). Влада суддів, у свою чергу, набувала легітимності шляхом обрання суддів. Право, яке формувалося у процесі прийняття рішення, мало всі соціальні атрибути. Воно могло бути помилковим лише з точки зору «чистих» нормативістів, які за норми визнають лише приписи держави. Беззаперечним є те, що у різних соціальних вимірах право проявляється своїми різними гранями. Але проблема полягає в тому, що подібна розбіжність спостерігається і при визначенні сутнісних, глибинних ознак права. Більше того, в правовій літературі на основі таких ознак сформувалося кілька підходів до розуміння права. Поширеною причиною розбіжностей у визначенні права є й ак-центація на різних ознаках і характеристиках, довільне розуміння сутності права. Наведемо кілька прикладів. Л. Явич, який допускає розуміння права як продукту духовної діяльності, як різновиду оціночного духовного освоєння дійсності, моменту врегульованості і порядку в 44 45 суспільних відносинах, сфери соціальної свободи, як сукупності юридичних норм тощо, застосував багатоступінчастий шлях пізнання права1. Він визнає декілька сутностей: зведену у закон і матеріально детерміновану пануючу волю, рівний та справедливий у даних історичних умовах масштаб свободи, нарешті, глибинну сутність — відносини власності, присвоєння соціальних благ в умовах обміну2. С. Алексеев тривалий час додержувався позиції, за якою правом визнавалися лише юридичні, санкціоновані державою загальнообов'язкові норми, що надають певної свободи учасникам суспільних відносин, прямо відділяючи від права «соціальні домагання»3. У подальшому він дещо пом'якшив свої погляди, визнавши «безпосередньо соціальні права», тобто природні права4, а також наявність неюридич-ного права, права в умовах первісно-общинного ладу. З приводу останнього він зазначає, що право в ряді випадків може позначати і якісно інше явище, ніж строго юридичне регулювання, а саме, мати неюридичне значення, розумітися у безпосередньо соціальному змісті, тобто як природне право5. Однак він висловив і думку про те, що подібні природні права можуть набути і дійсно набувають відразу або з часом тієї чи іншої ідеальної (ідеологічної) иормативно-організаційної форми опосередкування, включаючи і юридичну6. Варто підкреслити, що зміни поглядів у С. Алексеева на право практично не відбулося. Він вважає, як і раніше, що було б невиправданим надавати всезагаль-ного значення філософській характеристиці права, що право як інсти-туційне утворення є системою норм, відображених у законі, інших визнаних державою джерелах, які є загальнообов'язковим нормативно-державним критерієм правомірно-дозволеної (а також забороненої і приписуваної) поведінки7. При цьому, як і Л. Явич, С. Алексеев визнає наявність у права різних сутностей8. Можна погодитись з В. Нерсесянцем, який вважає, що і Л. Явич, і С. Алексеев невірно трактують розуміння нескінченності процесу поглиблення людського пізнання, яке зовсім не стосується визнання у досліджуваного об'єкта кількох сутностей9. Зазначимо принагідно, що визнання у права різних сутностей навіяне уявленнями про ступінчасте проникнення в сутність речей і явищ, які активно пропагувалися ще з 70-х років10. Право як рівне мірило свободи. На особливу увагу заслуговує розуміння права В. Нерсесянцем, оскільки воно є найбільш оригінальним з викладених у юридичній літературі 80-90-х років уявлень. У низці своїх праць1 вчений обгрунтував Два визначення, які є, на його думку, взаємодоповнюючими. Перше — визначення права як «об'єктивно обумовленої, що має соціально-класовий характер і виражає вимогу справедливості, загальної міри (форми, норми) свободи і рівності», а друге — визначення закону (права у формі закону) «як офіційного (державно-владного, що виражає державну волю пануючого класу) формально-визначеного (і загальнообов'язково-нормативного) виразу і встановлення права, наділеного законною силою»2. Він визнав, що право виникає до закріплення його у законі; що закон лише надає праву законної сили; що розбіжності між об'єктивним процесом формування права і свідомо-вольовим процесом його офіційного визнання призводять до протиріч між правом і законом3. В. Нерсесянц використовує поняття «формальна рівність», щоб показати, що право визнає формальну правову рівність, завдяки чому і виступає загальною і необхідною формою буття. Право тим самим упорядковує відмінності між людьми за єдиними підставами і загальним мірилом4. З певними міркуваннями щодо рівності (як-от, що прояв рівності має конкретно-історичний вираз, що рівність не знищує і не може знищити фактичні розбіжності між різними індивідами) слід погодитись. Вчений зробив спробу поєднати два різних підходи: один з позиції природного, другий — з позиції позитивістського праворозуміння. «Очевидно, — зазначає він, — що друге визначення суттєво доповнює, розвиває і конкретизує перше, а в своїй єдності вони відображають найбільш сутнісне в загальному понятті права як історично змінюваної, об'єктивно обумовленої, що визначається соціально-класовими відносинами, справедливої загальної міри свободи і рівності, яка отримує через офіційний вираз загальнообов'язкову силу... Таке загальне поняття права охоплює — при всіх його особливостях — все право і всяке право (різноманітні типи права минулого і сучасності, право внутрішнє і міжнародне)»5. В подальшому В. Нерсесянц уточнює визначення права, відмовляючись від класового підходу. В остаточному підсумку право визначається ним як всезагальна, необхідна форма і рівна міра (норма) свободи індивідів6. 1 Явич Л. С. Сущность права. - С. 10.2 Там само. - С. 83-84. 3 Алексеев С. С. Общая теория права. - М., 1981. - Т. 1.- С. 66, 104. 4 Алексеев С. С. Теория права : В 2 т. - М, 1995. - Т. 1. - С. 117. 5 Там само. - С. 66. 6 Там само.- 118. 7 Там само. - С. 154, 157 (див. також: Нерсесянц В. С. Философия права. - М., 1997. - С. 25-53). 8 Алексеев С. С. Теория права. - Т. 1. - С. 70. 9 Нерсесянц В. С. Право: многообразие определений и единство понятия // Сов. го сударство и право. - 1983. - № 10. - С. 31. 10 Кедров Б, М. Единство диалектики, логики и теории познания. - М, 1963. - С. 182. 1 Нерсесянц В. С Право: многообразие определений и единство понятия. - С. 26 -35; Право и закон : Из истории правовых учений; Нерсесянц В. С. Право и закон: их разли чение и соотношение // Вопр. философии. - 1988. - № 5; Нерсесянц В, С. Наш путь к праву: от социализма к цивилизму. - М, 1992. - 352 с; Нерсесянц В. С. Философия права. - М., 1997. - 652 с; Нерсесянц В. С. Право — математика свободы : Опыт прошлого и перспективы. - М., 1996. - 156 с. 2 Нерсесянц В. С. Право: многообразие определений и единство понятия. - С. 26 3 Там само. - С. 29. 4 Нерсесянц В. С. Философия права. - С. 17, 20, 21. 5 Там само. - С.ЗО. 6 Нерсесянц В. С, Право — математика свободы. - С. 54. 46 47 т  Зазначимо, насамперед, що погляди на право, подібні поглядам В. Нерсесянца (щодо розуміння права як загальної міри свободи і рівності), характерні для природно-правової доктрини. Вони були, зокрема, досить поширені в дореволюційній Росії. Так, відомий релігійний мислитель і теоретик права В. Соловйов зазначав, що поняття особи, свободи і рівності становлять сутність так званого природного права. Особа — це тому, що те, що не є особою, не може бути суб'єктом права. Свобода — як характеристична ознака особи, здатність до безумовного опору, як внутрішнє і самобутнє, що не може бути усунуте, не як можливість вибору двох протилежних рішень (libertum arbitrium indif-ferentiae), а як повна визначеність і незмінна особливість усякої істоти. Отже, свобода — як вимога самостійності. Нарешті, рівність — як потреба визнання за іншим такої ж принципової свободи1.В. Соловйов так уявляв взаємодію цих елементів: «...Свобода сама по собі, тобто як властивість особи, окремо узятої, ще не утворює права; оскільки тут свобода проявляється лише зовнішнім чином, як фактична належність особі, що збігається з її силою. Відданий сам собі, я вільно дію в межах своєї сили: про право тут не може бути й мови. Немає права і у тому випадку, коли моя дія зіштовхується з такою ж вільною дією іншого, причому справа вирішується перевагою сили. Але якщо я прояв своєї свободи обмежую... визнанням за іншим такої ж принципової свободи або визнаю його за таку ж особу, як я сам, то таким визнанням я роблю свою свободу обов'язковою для нього або перетворюю її на своє право. Таке відношення має загальний характер через загальне значення особи: кожна людина є особою, і, отже, за всіма однаково повинна визнаватися їх принципова свобода, взаємно обумовлена у своєму дійсному прояві. Таким чином, моя свобода, як право, а не сила тільки, прямо залежить від визнання рівного права усіх інших. Звідси ми отримуємо основне визначення права: право є свобода, зумовлена рівністю. В цьому основному визначенні права індивідуалістичне начало свободи нерозривно пов'язане з суспільним началом рівності, а тому можна сказати, що право є нічим іншим, як синтезом свободи і рівності. Поняття особи, свободи і рівності становлять сутність так званого природного права»2. Таким чином, свобода, як основа всякого людського існування, і рівність, як необхідна форма всякого суспільного буття, в своєму поєднанні утворюють людське суспільство, як правомірний порядок. Ними утверджується щось загальне і однакове, оскільки права усіх рівно обов'язкові для кожного і права кожного — для усіх. Але очевидно, що проста рівність може відноситися лише до того, в чому всі тотожні між собою, до того, що в усіх є загальним. Загальним же у всіх суб'єктів права є те, що всі вони однаково є особами, тобто самостійними або вільними істотами. Отже, виходячи з рівності як необхідної форми права, ми завершуємо свободою як її необхідним субстратом1. Цікаво, що подібне розуміння права перекликається з правовим вченням І. Канта. Особиста свобода, за Кантом, яка розглядається формально, є свавілля або здатність окремої особи діяти за своїм розсудом, наскільки це в її владі. В цьому й полягає можливість зіткнення сфер свобод окремих осіб. Тому закон свободи й обмежує свавілля однієї особи свавіллям іншої, щоб ніхто не порушував свободи іншого. Тобто особиста свобода будь-якої особи обмежується певними межами і встановлює та наповнює певну сферу, яка і є правом 2. В. Соловйов називав це раціональною сутністю права, яка є ідеальною умовою всіх позитивних правових відносин3. За таким підходом свобода права, як зазначав ще Ж. Ж. Руссо, — форма реалізації загальної волі. Це здатність вільних індивідів вільно взаємодіяти з іншими людьми, вступати з ними у правові стосунки з метою досягнення своїх інтересів та потреб, індивідів, яким протистоять такі ж вільні індивіди. Визначення права на основі рівності і свободи є пізнавально-раціоналістичним, оскільки воно орієнтує на з'ясування змісту права як такого явища, що належить мислячому індивіду, який взаємодіє з такими ж індивідами на засадах рівності. «Лібертальний» підхід важливий з погляду не лише визначення його сутності, а й необхідності посилення гуманістичного забарвлення права, подолання сприйняття його як карального (що характерне для тоталітарних систем), переорієнтації із заборон на дозволи і диспозитивні норми. Перш ніж ідеї рівності та свободи щодо багатьох класів були визнані і знайшли відображення в конституціях і законах, ці класи пройшли довгий шлях боротьби за свої права. Ідеї рівності і свободи були на прапорах майже всіх революцій. Проте свобода і рівність відображаються в такому розумінні права лише як абстрактна ідея, зберігають своє значення як ознаки, що придатні для загального визначення права. Це відбувається через те, що тут рівність і свобода, на відміну від конкретних відносин, мають загальне, а не конкретне значення. Поза цими межами і свобода, і рівність набувають відмінностей залежно від реальних умов здійснення самої свободи і рівності. Більше того, використання поняття абстрактної свободи у визначенні права зобов'язує до пояснення необхідності правової диференціації між окремими суб'єктами права, до пошуку оптимальних критеріїв для встановлення правових особливостей правового регулювання тих чи інших відносин (в подальшому це питання розглядатиметься детальніше). Щодо справедливості, то вона має загальну основу з правом, але не може ототожнюватися з ним. В. Нерсесянц вважає, що соціальна справедливість — це та ж правова справедливість, тобто правовий під- 1 Див.: Власть и право. Из истории русской правовой мысли / Сост. А. Поляков,Ю. Козлихин. - Л., 1990. - С. 97-98. 2 Там само. - С. 98. 1 Власть и право. Из истории русской правовой мысли. - С. 99- 100. 2 Див.: Фишер К. История новой философии : Пер. с нем. - СПб., 1906. - Т. 5. - С. 135. 3 Див.: Власть и право : Из истории русской правовой мысли. - С. 98. |
Схожі:
|
1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича... |
Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход... |
|
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Рейтинг: Швеція правова держава №1 |
|
ПРОЕКТ Концепція розвитку домену. УКР Україні в рамках процедури інтернаціоналізованих доменних імен (IDN), є загальнодоступним ресурсом спільного користування. Адміністрування... |
План Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією... Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією та законами, принцип поділу влади |
|
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
|
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
Василь Дрозд Дивокрай Тернопіль 2007 ББК 84 (4 Укр.) 5 Д 75 Заліщицьке Наддністров’я, що здавна приваблює неспокійних мандрівників. Неповторна краса Дністровського каньйону, Червоноградського... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua