ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16
|
|
Скачати 4.68 Mb.
|
|
12 13 У структурі марксистсько-ленінського вчення право є надбудовою над економічним базисом. Воно має слугувати інтересам пануючого класу, бути засобом класової боротьби, примусу. Виникнення права безпосередньо пов'язується з виникненням держави. Відповідно й зникнення права зумовлює відмирання держави. Особливістю марксистсько-ленінського вчення є його директивний характер щодо всіх сфер суспільної науки, у тому числі й стосовно права. Це означає, що висновки марксизму-ленінізму не могли ігноруватись при розробці будь-яких суспільних теорій, мали бути керівництвом до дії. Все це призвело до гіпертрофованого розуміння права як крайнього виразу позитивістського бачення права. Лише у 70-ті роки деякі вчені намагаються розширити філософську базу поняття права. Та пройде ще значний час, поки зміняться погляди на право і воно стане розглядатися не як виключно засіб державного примусу, а як справжній соціальний регулятор. На Заході на стан політико-правової думки (кінець XIX - XX століття) значною мірою впливають активізація філософських досліджень і плюралізм філософських ідей. Вкажемо лише на кілька найголовніших1. Особливого значення набула соціально-політична концепція солідаризму (Л. Буржуа), яка прийшовши на зміну теорії індивідуалізму, оголосила первинним фактором життя й діяльності солідарність членів суспільства, зорієнтувавшись тим самим на створення суспільства гармонійного. Ідеї солідаризму були покладені в основу державно-правового вчення (Л. Дюгі). Відповідно й норми оголошувались значущими настільки, наскільки відповідали соціальній солідарності, вихованню нової людини. Держава мала додержувати як приписів закону, так і постулатів моральності. Формується також так звана наукова (аналітична) філософія, яка прагне усунути «метафізику» та лише описувати явища суспільного життя, а не пояснювати їх (Е. Мах, Е. Майерсон та ін.). Цей підхід започаткований О. Контом, який прагнув позбутися гіпотетичного знання. У Британії продовжує панувати ідеалізм (Ф. Бредлі, Б. Кроче). У Франції та Німеччині активно розвиваються екзистенціалістські вчення. Побудований на зневірі у здатності раціоналізму обгрунтувати сенс людського життя за допомогою спостереження світу з зовнішнього боку, екзистенціалізм прагне це зробити з внутрішнього боку людського буття, використовуючи діалектику (К. Ясперс), метафізику (М. Хайдег-гер), мотиви свободи (Ж. Сартр), віру в Бога (Г. Марсель). Позитивістські вчення у формі неопозитивізму знаходять вияв у логічному позитивізмі (Р. Карнап, Ф. Вейсман, М. Шлик) та його відгалуженнях, зокрема лінгвістичному аналізі (Л. Вітгенштейн), біхевіоризмі. В Американській філософії з кінця XIX століття переважає прагматизм (Д. Дьюї, А. Уайтхед). Правознавці активно сприймають новітні філософські моделі (аналітичну, екзистенціалістську тощо), що призводить до виникнення нових моделей праворозуміння, уточнення природи права, нової інтерпретації цілого ряду правових категорій. У результаті в правовій думці формуються нові теорії, поглиблюється обгрунтування вже існуючих. З використанням відповідних філософських доктрин розвиваються головні течії, правові школи: нормативна» соціологічна, природно-правова. На базі позитивізму, модифікованого відповідно до нових умов, активно розвивається започатковане Г. Кельзеном неопозитивістське вчення (X. Харт, Г, Вільямс, К. Роде, Р. Ціппеліус), яке зорієнтоване на техніко-юридичне, лінгвістичне, нормативне вивчення норм закону. На противагу неопозитивізму соціологічна юриспруденція, грунтуючись на феноменології (Е. Ерлїх, Г. Кантарович, Р. Паунд, К. Ле-веллін, Б. Кардозо), продовжує вивчати питання закону, правопорядку, правовідносин, функціонування права як соціологічні, а не юридичні явища. Право визначається як «живий порядок», а не система юридичних норм. Соціологічна юриспруденція взяла під сумнів «чисте вчення про право» Кельзена та його ідейних наступників, всю неокантіанську методологію, яка абсолютизувала закон, виправдовувала судову і адміністративну правотворчість1. Природно-правове вчення, на розвиток якого активно вплинули такі філософсько-правові течії, як екзистенціалізм (М. Хайдеггер, ^ Фехнер, Г. Котг), феноменологізм, неокантіанство (В. Науке, А, Ол-леро), неотомізм (Й. Месснер), і на сьогодні має чимало послідовників на Заході. Воно наголошує на правах людини, ідеалах і цінностях суспільства, критикуючи існуючі норми законодавства з точки зору правових ідеалів. Спроби наблизити право до потреб суспільства в умовах ускладнення суспільних відносин спричинили розповсюдження раціоналістичних поглядів на право, посилення інструменталістського бачення права, його соціального змісту, що дозволяло б гнучко враховувати потреби і устремління суспільства, які динамічно змінюються2. Відновлення розколотої вісім десятиріч тому європейської єдності, утворення суверенних держав на терені колишнього Союзу РСР дає підстави для сподівань, що й у вітчизняній науці буде активізований пошук такого розуміння права, яке, базуючись на сучасних філософських доктринах, сприятиме посиленню його гуманістичного звучання, орієнтації на потреби суспільства, на захист прав особи, пошук шляхів побудови правової соціальної держави, в якій добре житиметься усім її громадянам.  1 Про стан західної філософії див.: Рассел Б. Мудрость Запада: историческое исследование западной философии в связи с общественными и политическими обстоятельствами. - М, 1998. - 477 с; Сучасна політична філософія : Антологія. - К., 1998. - 576 с.1 Кленнер Г. От права природы к природе права. - М., 1988. - С. 200-204. 2 Докладніше про новітні філософсько-правові теорії див.: Нерсесянц В. С. Фило софия права. - М., 1997. - С. 553 - 643; Тихомиров Ю. В. Основы философии права. - М., 1997. - С 271 - 583; Четверний В. А. Современные концепции естественного права. - М, 1988. - 143 с. 14 15 2. Біосоціальні передумови правової регуляції у суспільстві та формальні соціальні атрибути права (історико-гносеологічний аспект) Закономірності природи і суспільства як основа теоретичних уявлень про причини існування права. Визначення суті правової регуляції у суспільстві, поняття самого права можливе лише за умови визначення чинників людського і соціального факторів, що створюють можливості для правової регуляції у суспільстві, а також соціальних атрибутів права. Це дозволить зрозуміти сутність процесу правотво-реиия та уточнити поняття самого права — інакше важко вирватися з кола спекулятивної теорії, яка черпатиме аргументи із самої себе, із попередньо обумовленої ознаками держави чи класового суспільства сутності права. В основі теоретичних уявлень про причини існування права лежить розуміння закономірностей природи і суспільства, шляхів розвитку суспільства, умов існування людини, формування її потреб, реалізації інтересів, особливостей мислення, прояву людини в соціальних спільнотах. Усі ці явища опосередковані, по суті, трьома обставинами: біологічною сутністю людини, її усвідомленим буттям (наявністю свідомості і здатністю мислити), умовами соціального співіснування (соціальною дійсністю). Саме вони у сукупності і спричиняють виникнення потреб і можливостей соціальної регуляції, упорядкування суспільних відносин. Причому не лише у процесі історичного розвитку суспільства, починаючи з найбільш ранніх стадій, а й суспільства сучасного. Механізм виникнення правової регуляції у суспільстві. Певний порядок характерний для всіх форм руху матерії. Для неживої природи — це лише послідовність процесів (хімічних і фізичних). Для живої природи (біологічних організмів), згідно з вченням Дарвіна, цей порядок не що інше, як саморегуляція, тобто наявність процесу обміну речовин, розвитку і розмноження на основі природного добору, елементами якого є мінливість у результаті впливу природного середовища, спадковість та виживання найпристосовуваніших організмів у процесі боротьби за існування. Ця саморегуляція передбачає також зворотний зв'язок у біологічних системах на різних рівнях (субклітинному, клітинному, організмо-вому, популяційному, біосферному), запам'ятовування інформації та її передачу. Упорядкування у тваринному світі здійснюється під впливом не тільки саморегуляції на основі природного добору, а й наявних елементів психіки, здатності безпосередньо відображати світ. Накопичення досвіду, набуття здатності об'єднання інформації різних сенсорних модальностей та оцінки складних факторів соціального буття, вдосконалення реакцій, вивчення взаємовідносин у спільноті призводять до коригування поведінки тварин як на видовому, так і міжвидовому рівнях1. Людина наділена свідомістю, здатністю мислити, тобто опосередковано й узагальнено відображати предмети і явища об'єктивної дійсності в їх історичних властивостях, зв'язках і відношеннях. Завдяки свідомості і мисленню людина виділяє себе з оточення, визначає своє місце і роль в цьому оточенні, виробляє ставлення до світу. На основі свідомості людина створює програми діяльності, вирішує практичні завдання, керує своєю поведінкою. Прояв людини у суспільстві є результатом низки усвідомлених спонукань. Жодна дія людини неможлива без імпульсу свідомості, навіть на найпримітивніших ступенях її розвитку. Продуктом цієї свідомості є ідеї. Частина ідей не керована чи не викликає бажання їх реалізувати через відсутність стимулів, інтересів чи потреб відповідної поведінки людини. Вони є для людини індиферентними, отже, не викликають соціально значущих дій. Інша частина цих ідей пробуджує активну поведінку. На здатності людини оцінювати світ, суспільні відносини і процеси, тобто усвідомлювати своє буття, його умови, виробляти програми своїх дій, грунтується спроможність змінювати цей світ, умови свого буття відповідно до власних ідей, уяви, теорій тощо. На цьому і грунтується процес суспільного регулювання. Ця філософська теза лежить в основі подальших міркувань щодо поняття права. Доцільно з цього приводу згадати міркування Гегеля, який вважав, що воля є істинною, вільною волею тільки як мислячий інтелект. Раб не знає своєї сутності, своєї нескінченності, свободи, не знає себе як сутність; а те, що він не знає себе таким, означає, що він не мислить себе. Ця самосвідомість, що осягає себе за допомогою мислення як сутність і тим самим звільняється від усього випадкового і неістинного, складає принцип права, моралі і всієї моральності. Ті, хто у філософському розумінні говорять про право, моральність, мораль і при цьому хочуть виключити мислення, відсилаючи до почуття, серця та душі, до натхнення, виражають той вартий найбільшої зневаги стан думки і науки, коли навіть сама наука, вкрай занурена у відчай і втому, встановлює своїм принципом варварство і відсутність думки і тією мірою, якою це залежало б від неї, позбавила б людину всякої істини, цінності і гідності2. Свідомість — це виключно суспільний продукт, вона виникає лише в «олюдненому» бутті. Людина, наділена свідомістю, є суспільною людиною, яка через оволодіння матеріальною культурою формує власну систему цінностей та ідеалів, власний світогляд. У процесі спільної життєдіяльності людей виробляється суспільна свідомість як сукупність поглядів, ідей, уявлень про світ і місце людини у цьому світі, про мету і зміст життя, систему життєвих цінностей та ідеалів. Значне місце у суспільному світогляді посідають уявлення про активне ставлення 161 Гудолл Д. Шимпанзе в природе. - М., 1992. -j 2 Гегель Г. В. Ф. Философия права. - С. 84-8. 2 - 91308 У \< n a I bit. і о а юридична а а а їх о Мі людини до соціальної і природної діяльності, яке формує вихідні орієнтири і програму соціальної поведінки людини. Оцінний момент людської свідомості дозволяє розглядати дійсність не лише як існуюче, а й належне з огляду на її цілі і буття у майбутньому. З філософської точки зору йдеться про нормативну свідомість, сутність якої, за визначенням В. Віндельбанда, полягає у тому, що вона «повинна бути (виділено мною — А. 3.) в дійсності повністю незалежною від ЇЇ реального існування в природно необхідному розвитку емпіричної свідомості»1. В основі нормативності свідомості лежить здатність її до логічних, етичних і естетичних оцінок, створення на цій основі правил поведінки людей і визнання їх необхідними і загальнозначущими. Завдяки свідомості відбувається визначення потреб людини. Потреби людини є біосоціальними. Це і фізіологічні потреби у їжі, житлі, одязі, фізичному русі. Це й духовні потреби: спілкування, піклування про інших, оволодіння знаннями, самовдосконалення, передача здобутого соціального досвіду, естетичне освоєння світу, реалізація розумових можливостей тощо. З розвитком людства потреби змінюються, стають численнішими. У суспільному середовищі потреби та інтереси людей відбиваються крізь призму взаємності, взаємоіснування. Фізіологічний фактор з'єднується з соціальним фактором, утворюючи безліч можливих напрямів поведінки людини. Людина стає людиною лише у суспільному середовищі, хоча й проживає свою власну долю, і ця доля за законами сиівіспуиаїшя людей поділяється з долею інших. Вже самим фактом існування серед інших людей кожна людина визначає свою залежність від них. Така залежність особливо гостро виявляється при використанні засобів реалізації потреб людини, яка вступає у взаємини з іншими людьми. З цих відносин і виникає організоване співжиття членів суспільства. Такі відносини характеризуються постійним зіткненням людських потреб та інтересів через складність їх задоволення, обмеженість, різну якість і рівень доступності природних ресурсів, зрештою, різне бачення допустимої поведінки людей. Ось чому виникає потреба упорядкування діяльності та поведінки людини. Ця потреба існує у будь-якому суспільстві — не лише класовому, не лише такому, яке політично зорганізувалось, сформувало державу. Правова регуляція у первісному суспільстві. Регулювати поведінку людей, впливати на неї здатні традиції і звички, етичні норми і постулати розуму, конформізм, релігійні ідеї братерства, милосердя, мода тощо. Спираючись на досвід позаправового існування сучасних суспільств, можна зробити висновок про недостатність таких регуляторів для будь-якого суспільства, в тому числі й для первісного. Оскільки екстраполяція умов існування сучасного суспільства на первісні суспільства потребує певного коригування, спробуємо довести це за допомогою відомих історичних даних. На первісних стадіях розвитку людства, коли людина ще не виділилась із тваринного стану, одним з найвагоміших факторів розв'язання зіткнення людських інтересів була, очевидно, сила. Розвиток теоретичних знань про світ, практичних навичок і соціального досвіду, а також етичних уявлень допомагають коригувати поведінку людини, обирати їй такий шлях досягання мети, який грунтується на розумі та етичних категоріях, уявленнях про допустиме у суспільстві. Категорії добра і зла, розумного і нерозумного, належного і допустимого (можливого) стають для людини методами й засобами перетворення оточуючої дійсності. Відтак відбувається формування звичаїв і традицій як усталених і розповсюджуваних у суспільстві форм дій, повторюваних при певних обставинах. Сюди, очевидно, потрібно віднести і моду — як стандартизовану форму масової поведінки, що формується під впливом устоїв, смаків, уподобань щодо стилю життя та поведінки (міміки, манер, одягу, мови тощо). Традиції, звичаї, мода здобувають силу, тобто можливості впливу на поведінку, об'єктивуючись у певній спільноті чи соціальній групі або ж у суспільстві в цілому. Вони стають правилами належного і підтримуються та забезпечуються силою громадської думки. О. Лукашева вважає, що виникнення соціальних норм та їх розвиток виражають тенденцію суспільства до самопідтримання, що проявляється у процесі обміну матеріальними й духовними благами. Об'єкти обміну виступають як цінності, які людина прагне отримати, освоїти, і тому обмінні відносини набувають нормативно-ціннісного характеру, а повторювані, усталені зв'язки, які виникають у процесі обміну діяльністю, благами матеріального і духовного характеру, стають звичними еталонами соціальної поведінки1. Але, на наш погляд, традиції, звичаї, мода ніколи не були самодостатніми для того, щоб вирішувати проблеми поєднання, врегулювання, примирення людських інтересів (досить часто протилежних). Вони не могли примусити людину додержувати певного порядку, встановленого людською спільнотою в усіх випадках. Це стосується і первіснообщинного ладу, на самих ранніх стадіях якого, на погляд багатьох вчених, вже виникає право. Можна, звичайно, припустити, вслід за Ф. Енгельсом, що племінний устрій не потребує панування та підкорення і всі конфлікти пола-годжуються самим племенем за допомогою звичаю. Однак чи вірне таке припущення? Спробуємо розібратися за допомогою самого Ф. Енгельса. Він пише: «Велич родового ладу, але разом з тим і його обмеженість, проявляються в тому, що тут немає місця для панування і поневолення. Всередині родового ладу не існує ще ніякої різниці між правами і обов'язками; для індійця не існує питання, чи є участь у громадських справах, кровна помста або сплата викупу за неї правом   1 Виндельбанд В. Избранное : Дух и история : Пер. с нем. - М, 1995. - С. 51.Лукашева Е. А. Право, мораль, личность. - М., 1986. - С. 14. |
Схожі:
|
1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича... |
Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход... |
|
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Рейтинг: Швеція правова держава №1 |
|
ПРОЕКТ Концепція розвитку домену. УКР Україні в рамках процедури інтернаціоналізованих доменних імен (IDN), є загальнодоступним ресурсом спільного користування. Адміністрування... |
План Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією... Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією та законами, принцип поділу влади |
|
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
|
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
Василь Дрозд Дивокрай Тернопіль 2007 ББК 84 (4 Укр.) 5 Д 75 Заліщицьке Наддністров’я, що здавна приваблює неспокійних мандрівників. Неповторна краса Дністровського каньйону, Червоноградського... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua