ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16
|
|
Скачати 4.68 Mb.
|
|
78 79  структурою ставала однопалатною, до її складу мало входити 450 народних депутатів, які обиралися на термін 4 роки1.Були оптимізовані відносини між окремими гілками влади. Змінювався порядок призначення прем'єр-міністра: Президент тепер повинен був пропонувати його кандидатуру на затвердження Верховній Раді, а вже за поданням затвердженого прем'єр-міністра формувати склад Кабінету Міністрів і подавати на затвердження Верховної Ради. Кабінет Міністрів ставав менш підпорядкованим Президенту і більш відповідальним перед Верховною Радою. Встановлювалось, що Кабінет Міністрів має керуватися лише програмою Президента України (у попередній редакції зазначалось, що Уряд України підпорядковується Президенту і керується його рішеннями). До відповідальності Кабінету Міністрів перед Верховною Радою, передбаченої попереднім проектом, за останнім проектом додавалась і його підзвітність. Водночас зберігалися положення щодо можливості припинення повноважень Верховної Ради України за рішенням всеукраїнського референдуму, призначати який мав право Президент України, відповідне право Верховної Ради приймати рішення про відставку Президента, а також право парламенту оголошувати референдум з питань дострокового припинення повноважень Президента України за вимогою не менше 2 мільйонів виборців або за ініціативою Верховної Ради. Конституційний процес і Конституційний Договір (правова характеристика). Нова Конституція України не була прийнята Верховною Радою дванадцятого скликання через ряд причин. Основні з них: розбіжності у поглядах на ключові питання державного устрою, криза влади, що наростала протягом 1992-І993 pp. і зумовила дострокові вибори парламенту і Президента України (відповідно у березні і у червні 1994 p.). Вже з жовтня 1993 р. і до парламентських виборів у парламенті питання проекту нової Конституції дещо обминалося увагою з огляду на складність його проходження. Натомість набуває сили ідея прийняття «малої Конституції», тобто конституційного акта, який регулював би, за аналогією з Польщею, лише основи організації державної влади. Цю ідею було покладено в основу укладеного 8 червня 1995 р. Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на термін до прийняття нової Конституції України. Серцевиною його є Закон України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», прийнятий Верховною Радою України 18 травня 1995 р. Ініціатива прийняття такого закону виникла ще в 1994 р. і була підтримана Президентом України Л. Кравчуком. Відповідний проект закону про організацію влади в Україні (він визначав статус і повноваження органів законодавчої, виконавчої і судової влади, правові механізми взаємодії Президента, Кабінету 1  Таке рішення було прийнято під впливом Закону України від 7 жовтня 1993 р. «Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України» (Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 42. - Ст. 395).Міністрів і Верховної Ради України, а також територіальний устрій і територіальну організацію влади в Україні) був предметом обговорення на засіданні Конституційної комісії і на нараді представників Рад народних депутатів 12 січня 1994 p., але не одержав підтримки. Оскільки прийняття нової Конституції зволікалося (у березні
Втілення цієї ідеї в нових умовах мало відбутися через Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Він мав набути статусу конституційного, тобто бути прийнятим не менш як двома третинами голосів від загальної кількості народних депутатів України (згідно зі ст. 171 Конституції України 1978 p.). Однак він одержав підтримку лише простої більшості голосів народних депутатів, що не дозволяло внести на його основі необхідні зміни до Конституції. Закон навіть не міг бути введений в дію, оскільки суперечив Конституції. За цих умов його співіснування з Конституцією у ранзі як звичайного, так і конституційного закону створило б загрозу руйнування правової системи України. По-перше, в Україні діяла розгалужена правова система, і лише Конституція була спроможною ієрархічно впорядкувати всю систему нормативних актів і всі форми здійснення влади (у тому числі пряме народовладдя, національний суверенітет, охорону конституційного порядку тощо). Закон про владу не міг бути вичерпним навіть у питаннях організації влади. По-друге, прийняття конституційного закону про владу в умовах часткової дії Конституції (її не можна повністю відмінити, оскільки з'явився би правовий вакуум щодо багатьох питань конституційного забезпечення життєдіяльності суспільства) спровокувало б конкуренцію між двома актами найвищої юридичної сили. Формально Конституція залишалася б Основним Законом (згідно з існуючими в теорії права і в конституційному праві уявленнями про ієрархію законів та інших актів державних органів), але підпорядковувалась би, хоч і конституційному, але закону. Така конкуренція стала б деструктивною силою, яка б зруйнувала усю правову систему України, призвела до паралічу правозастосувания, посилила правовий нігілізм. У цій ситуації Верховна Рада і Президент як суб'єкти конституційного права, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу, уклали Конституційний Договір. Укладення Договору було політичним компромісом. Варто погодитися з висновком Венеціанської комісії Ради Європи, яка, розглянувши цей документ, зазначила, що він є тимчасовим рішенням, базується на політичній угоді і не є рішенням, відповідним до конституційної ієрархії «джерел права, передбаченої Українською Конституцією 1978 р. Однак це розв'язання відповідає принципу законності, оскільки 80 6-91308 81   воно зобов'язує українські органи влади дотримуватися визначеного та стабільного статусу, схваленого парламентом, а не грунтуватися на неофіційних політичних домовленостях, які перебували під постійною загрозою змін. Відверто кажучи, ми маємо визнати, що відбувся перелом в українському конституційному процесі, але це є перехідний перелом, який триватиме до того часу, поки повна законність правопорядку не буде відновлена шляхом прийняття нової Конституції»1. На наш погляд, цей загальний висновок вірний з огляду на виключний, перехідний, тимчасовий і фрагментарний характер цього Договору.Легальність закону чи будь-якого іншого акта означає його ієрархічну відповідність Конституції (иесуперечливість), прийняття відповідно до визначеної Конституцією і законами компетенції законодавчого органу, а також дотримання законотворчих процедур, інших юридично значимих для прийняття закону вимог. Така легальність є обов'язковою для будь-якого акта чи рішення державних органів. З цієї точки зору Конституційний Договір є частково легальним, що, власне, підкреслюється і у висновку Венеціанської комісії. З формально-правової точки зору, Верховна Рада могла змінити Конституцію, а саме ст. 170 щодо верховенства Конституції, визнавши, що її положення діють лише в частині, що не суперечить Конституційному Договору (розділ VIII Конституційного Договору). Однак таке рішення мало прийматися конституційною більшістю. Треба було також зважати на те, що вітчизняна правова наука (як і правова наука країн, правові системи яких відносяться до романо-германської правової сім'ї) виходить з принципу верховенства Конституції: кожний нормативно-правовий акт повинен прийматися відповідно до Конституції і на її виконання і не може суперечити їй, а весь масив законодавства спирається на Конституцію як на єдиний акт найвищої юридичної сили. При прийнятті Конституційного Договору спостерігалися й інші порушення. Зазначалося, що прийняття Конституційного Договору не відповідає принципу поділу влади, соціально-функціональному призначенню кожної гілки. Закріплена конституційно як єдиний законодавчий орган, Верховна Рада знизила свою роль до одного із суб'єктів створення договору. Тим самим конституційна законотворчість трансформувалась у сферу двох влад. Виконавча влада на рівних засадах із законодавчою, поза Конституцією, виступила суб'єктом прийняття документа, який перекреслив основоположні засади світового конституціоналізму2. Щодо легітимності Конституційного Договору, то вона підтверджується легітимним характером гілок влади, які підписали Конституційний Договір, усуненням гострих протиріч між Верховною Радою і Президентом України, спадом політичної та соціальної напруги в результаті його прийняття, а також створенням можливостей для 1  Конституція незалежної України. - Т, 1. - С 42-43.2 Див.: Кривенко Л. Поділ влад і проблеми конституційної законотворчості // Го лос України. - 1995. - 23 квітня. неконфронтаційного продовження конституційного процесу1. Прийняття Конституційного Договору сприяло вступу України до Ради Європи. 12 вересня 1994 р. за зверненням Президента України про необхідність продовження конституційного процесу приймається постанова Президії Верховної Ради України. 20 вересня 1994 р. створюється Конституційна комісія і 10 листопада 1994 р. на паритетних засадах затверджується її склад (з делегуванням до її складу представників Президента, Верховної Ради, Автономної Республіки Крим, судових органів і прокуратури).2 Рішенням Конституційної комісії від 23 листопада 1995 р. проект Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р. був прийнятий за основу і став базовим для роботи нової Конституційної комісії. Протягом 1994 р. і до червня 1995 р. Конституційна комісія працювала в секціях, кожна з яких опрацьовувала окремі розділи Конституції. Проте робота за таким принципом виявилася малопродуктивною. Тому 19 червня 1995 р. Розпорядженням сиівголів Конституційної комісії «з метою прискорення доопрацювання проекту нової Конституції на основі узагальнення матеріалів альтернативних проектів та текстів розділів, підготовлених секціями Конституційної комісії» було утворено робочу групу Конституційної комісії, яка розпочала опрацювання проекту3. 15 листопада 1995 р. ця робоча група завершила опрацювання проекту і передала його на розгляд Конституційної комісії. Основні теоретичні положення проекту нової Конституції в редакції від 15 листопада 1995 p., пов'язані з характеристикою правової держави, практично змін не зазнали (щодо принципу верховенства права, обов'язку держави по утвердженню і забезпеченню ираъ і свобод людини, поділу влади, визнання невідчужуваності і непорушності людських прав, рівності прав і свобод громадян тощо). Серйозною новацією представленого проекту було вилучення розділу про громадянське суспільство і державу. Підставою для такого вилучення стали теоретичні уявлення про те, що більшість інститутів громадянського суспільства не є предметом конституційно-правового регулювання, а їх «одержавлення» суперечить самій ідеї правової держави. Крім того, чимало положень цього розділу стосувалося прав і свобод громадян. Розпорошення їх по різних розділах ускладнювало б цілісне сприйняття 1 Варто, заради справедливості, зазначити, що висловлювались крайні як позитивні, так і негативні оцінки Конституційного Договору, Зокрема, Перший заступник Голо ви Верховної Ради України тринадцятого скликання О. Ткаченко факт його прийняття оцінив як подію, "яка потрясла антидемократизмом, антиконституційністю і бездушним розтоптуванням основ Декларації" (Голос України. - 1996. - 28 травня). С. Головатий, навпаки, стверджував, що "Конституційний Договір (сам факт його прийняття та його зміст) став своєрідною перепусткою для України до Ради Європи. Україна стала прак тично першою і єдиною країною, яка здобула членство в Раді Європи, не маючи нової Конституції. Це ще раз свідчить про унікальність та самобутність поступу України до свободи, демократії та загальноєвропейського простору демократичної безпеки" (Конституція незалежної України. -Т. 1. - С. 42-43). 2 Відомості Верховної Ради України. - 1994.- № 44. - Ст. 403. 3 Про роботу цієї групи див.; Козюбра М. Проект Конституції України в редакції від 15 листопада 1995 року // Конституція незалежної України. - Т. 2. - С 1- 18. 82 83  Конституції в цій частині. Тому й було прийнято рішення про вилучення відповідного розділу з включенням найбільш цінних правових положень до інших розділів.З розділу про права людини було вилучено положення про пріоритет прав людини. Це стало результатом гарячих дебатів стосовно того, перед чим саме права особи є пріоритетними, а також щодо меж цього пріоритету. Перемогу здобула точка зору, згідно з якою це питання не могло розглядатись спрощено; в тріаді відносин особа — держава, особа — суспільство, суспільство — держава існує діалектичний зв'язок, побудований на підпорядкуванні держави громадянському суспільству, узгодженні інтересів особи і суспільства, визначенні прав і свобод правовою домінантою діяльності держави. В результаті такий зв'язок між особою і державою ми маємо підстави визначити як принцип зв'язаності держави правами і свободами людини та громадянина (сутність цього принципу ми розглядатимемо далі). Значних змін у Конституції зазнала сфера владних інституцій. Остаточно вилучались положення щодо можливості оголошення референдуму про дострокове припинення повноважень Президента, про призначення Президентом всеукраїнського референдуму про недовіру парламенту. Парламент втрачав право оголошувати недовіру окремим членам Кабінету Міністрів (як передбачалось ст. 144 проекту від 26 жовтня 1993 p.), що наближало модель форми правління до французького варіанту. Пропонувалася двопалатна структура парламенту зі зниженням чисельності парламенту до 300 осіб. Зміцнювався статус Президента України, особливо його кадрові повноваження, більшою мірою підпорядковувався його впливу Кабінет Міністрів (Президент отримував право формувати склад Уряду без рішення парламенту, за винятком кандидатури Прем'єр-міністра), ускладнювався порядок усунення Президента з посади в порядку імпічменту. На цьому, власне, завершився процес опрацювання проекту нової Конституції робочою групою і почалося політичне узгодження положень проекту. Політичне узгодження проекту нової Конституції представниками окремих гілок влади. Конституційна комісія на засіданні 23 листопада 1995 р. утворила робочу підкомісію, до складу якої увійшли 10 представників усіх гілок влади: по чотири від парламенту та виконавчої влади і два — від судової. Цікавим був Регламент цієї робочої підкомісії, затверджений на її першому засіданні ЗО листопада 1995 р. У п. 10 зазначалось, що статті мають відповідати принаймні таким основним принципам: пріоритетності прав людини; відповідності основним засадам конституційного ладу; поділу влади; рівності (адекватності) важелів стримування і противаг; забезпеченості (гарантії) дії відповідної норми Конституції; відповідності норм Конституції особливостям, ментальності українського народу. Робоча підкомісія узгодила розбіжності у поглядах на організацію влади і представила проект у редакції від 24 лютого 1996 р. на розгляд Конституційної комісії, яка після обговорення 11 березня 1996 р. винесла цей проект на розгляд Верховної Ради України. У порівнянні з проектом у редакції від 15 листопада, тобто опрацьованого робочою групою Конституційної комісії, суттєвих змін він не зазнав. Було виваженіше сформульоване співвідношення національного законодавства і міжнародного права та міжнародних договорів, підстави обмеження окремих конституційних прав і свобод, у тому числі відновлена така підстава обмеження права особи, як потреба захисту моральності населення. Змінювався наголос на основоположному положенні проекту Конституції щодо прав особи — проголошуваній вільності і рівності людей у правах та гідності (у проекті від 15 листопада вказувалось, що вільними і рівними люди є від народження, що підкреслювало природний характер походження прав людини)1. Верховна Рада України, розглянувши 5 травня 1996 р. проект нової Конституції, утворила на паритетних засадах (за участю представників парламентських фракцій та груп) Тимчасову спеціальну комісію на правах головної для доопрацювання проекту Конституції (під головуванням М. Сироти). Тимчасова спеціальна комісія внесла доопрацьований проект нової Конституції на розгляд Верховної Ради України 4 червня 1996 р. Цей проект був схвалений у першому читанні і комісії було доручено на 19 червня 1996 р. доопрацювати його з урахуванням зауважень і пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи. Робота цієї комісії була досить складною і, навіть, суперечливою. З огляду на те, що основним завданням Тимчасової спеціальної комісії було не стільки вдосконалення, скільки узгодження проекту між представниками різних політичних сил, часто раціональні і правові аргументи віддавались на догоду аргументам політичним (експерти з права на засідання комісії не запрошувалися)2. Характеристика проекту в редакції від 15 червня 1996 р. Прийняття нової Конституції України. Що стосується змін, внесених Тимчасовою спеціальною комісією до проекту в редакції від 15 листопада 1995 р., то після доопрацювання (в редакції від 15 червня 1996 р.) вій містив кілька суттєвих новел. Принцип верховенства права забезпечувався гарантуванням прямого звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод на підставі Конституції України (ст. 8 проекту). З метою посилення права народу на владу у ст. 5 було включено окрему частину такого змісту: «Право визначати і змінювати- конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповано державою, ЇЇ органами або посадовими особами». 1 Див. докладніше: Бурчак Ф. Конституція України : Проект у редакції від 24 лютого 1996 p., схвалений Конституційною комісією 11 березня 1996 р. // Конституція незалежної України. - Т. 2. - С. 19-24. 2 При цьому Тимчасова спеціальна комісія опрацювала 5680 пропозицій і попра вок до проекту, хоча й не змогла врахувати більшість із них в силу того, що прийнятий у першому читанні проект Конституції мав «достатньо збалансовану і узгоджену струк туру» (див.: Доповідь народного депутата України, Голови Тимчасової спеціальної комі сії М. Д, Сироти // П'ята сесія Верховної Ради України : Бюлетень. - 1996. - № 98. - С 53). |
Схожі:
|
1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича... |
Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход... |
|
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Рейтинг: Швеція правова держава №1 |
|
ПРОЕКТ Концепція розвитку домену. УКР Україні в рамках процедури інтернаціоналізованих доменних імен (IDN), є загальнодоступним ресурсом спільного користування. Адміністрування... |
План Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією... Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією та законами, принцип поділу влади |
|
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
|
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
Василь Дрозд Дивокрай Тернопіль 2007 ББК 84 (4 Укр.) 5 Д 75 Заліщицьке Наддністров’я, що здавна приваблює неспокійних мандрівників. Неповторна краса Дністровського каньйону, Червоноградського... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua