ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16

Скачати 4.68 Mb.

Назва	ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16
Сторінка	7/32
Дата	19.03.2013
Розмір	4.68 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 32

36

37

конституції, але й бути визнаним населенням і при такому протиріччі за наявності інших факторів, що легітимують цей закон.

Конституція не може бути, як стверджує Р. Лівшиць, свідомо правовою, не може свідомо містити правові ідеї, які поділяються суспільством на певному рівні політичної і правової культури¹. Іншими словами, додає Лівшиць, суспільство має таку конституцію, якої заслуговує². І теоретично, і практично конституція може бути неправовою, фіктивною, такою, що не відповідає народному волевиявленню, суспільним уявленням про належний правопорядок, навіть якщо вона й закріплюватиме пануючі у суспільстві відносини, але це будуть відносини насильства, несправедливості, які більшість суспільства не визнаватиме правовими.

Як приклад, можна згадати Конституцію 1936 року, що містила досить розгалужений і досконалий перелік прав і свобод громадян, які, однак, не могли бути реалізовані через антидемократичну, антиправо-ву, репресивну сутність державної влади. Сама ж державна влада не була легітимована жодним відомим конституційно-правовій науці і практиці способом.

Усі приписи держави оцінюються населенням з точки зору правового чи неправового характеру і визнаються чи не визнаються саме як правові норми. Якщо для такого визнання немає достатніх підстав, вони залишаються, як вже зазначалось, лише приписами держави. Якщо підстав достатньо — приписи держави легітимуються, тобто визнаються як правові норми. Легітимація, до речі, має бути покладена в основу розмежування понять правотворенгія і законотворення. Якщо законотворення є процесом творення закону, владно-державних приписів органами державної влади, який завершується виданням відповідних нормативних актів, то у правотворенні увага акцентується на легітимації, тобто сприйнятті, схваленні, виправданні зазначених норм, визнанні норм поведінки правовими в суспільстві чи його частині.

За умови добре відлагодженої системи представницької демократії відбувається коригування приписів держави. Адже демократичний устрій — це, насамперед, можливість безпосередньої участі у здійсненні влади. Демократія дозволяє формувати органи державної влади і місцевого самоврядування на демократичній основі, ефективно застосовувати форми безпосереднього волевиявлення (референдум³, народну законодавчу, у тому числі й конституційну, ініціативу). Демократія дозволяє також враховувати думки громадян через опитування, інші механізми підтримання взаємозв'язку населення з органами влади. Наявність таких демократичних форм «зворотного зв'язку» сприяє тому, що процес легітимації презюмується (визнається таким, що здійснюється) виходячи з того, що в разі незгоди населення з рішеннями органів влади ці

¹ Лившиц Р. 3. О легитимности закона. - С. 21.

² Там само. - С. 21.

³ Щодо ролі референдуму в країнах Європи див.; Constitutional justice and democ
racy by referendum : European Commission for Democracy through Law. - Strasbourg, 1995.
- 185 p.

демократичні форми будуть застосовані для відповідної кореляції цих рішень. Якщо подібні демократичні форми відсутні, розбіжність між дійсною волею громадян і вимогами закону не усувається і закон перетворюється на вираження волі не народу, а лише тих, чиї інтереси цей закон відбиває. Такий закон буде триматися лише на силі та примусі державної влади, а не на переконанні громадян. І навіть виконання не перетворить його на правовий закон, оскільки таке виконання не буде підтримуватись суспільством. Відповідно закон не буде відображати і моральних засад суспільства.

Згадаємо з цього приводу слова Гегеля: «... закон не діє, діє лише дійсна людина, і при оцінці людських вчинків справа може, згідно з даним принципом, полягати тільки у тому, якою мірою нею сприйнятий цей закон, наскільки він увійшов у її переконання. Якщо ж по цьому закону належить судити, тобто взагалі оцінювати, не вчинки, то не зрозуміло, чому такий закон служить і для чого він взагалі має існувати. Такий закон зведений до рівня зовнішньої букви і насправді до рівня марного слова, оскільки тільки через моє переконання він стає законом, зобов'язуючим і зв'язуючим мене»¹.

Легітимація приписів держави, хоча й є головною, але не є виключною у визнанні їх правовими. Правовими вони будуть, окрім зазначеної відповідності волі народу, за умов дотримання цілого ряду інших додаткових вимог (вони є додатковими з огляду на те, що їх недотримання означає викривлення дійсного волевиявлення народу, або ж те, що вони мають опосередкований характер): політичних (легітимація влади), моральних, ідеологічних та формально-правових.

Легітимація влади. Влада, яка не одержала підтримки своїх повноважень визнаним у суспільстві шляхом, не може претендувати на правовий характер своїх приписів, нехай і виданих з добрими намірами. Навіть найкраще правило поведінки не стане правом, якщо не виходитиме від легітимної суспільної влади, тобто щодо якої не відбулась процедура суспільного визнання і виправдання. Характерним прикладом можна вважати низку актів утвореного у результаті антинародного перевороту Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР, виданих 18 — 20 серпня 1991 року. Ані заклики до підтримки путчу, ані заборона мітингів і демонстрацій та призупинення діяльності політичних партій, ні навіть обіцянки забезпечити усіх міських жителів садово-городніми ділянками розміром до 0,15 га та інші принади² не легітимували влади ДКНС та його приписи.

Легітимація влади, а також її приписів є досить складним процесом, вона може здійснюватись у різноманітних формах. Згідно з класифікацією форм легітимації влади, запропонованої М. Вебером, можливі традиційна форма легітимації (згідно з традиціями, звичаями, додержавними політичними відносинами), харизматична чи емоційно-вольова (коли влада визнається як містична властивість, послана «з неба», заснована на звичці, на емоційному зв'язку наступників з ліде-

¹ Гегель Г. В. Ф. Философия права. - С 192.

² Известия. - 1991. - 20 августа.

38

_L

39

ром, на матеріальних інтересах чи ідеологічних міркуваннях), нарешті, раціональна форма, побудована на визнаних у суспільстві порядках, розумних судженнях та законах¹.

Державна влада, яка не отримала легітимації у суспільстві, не лише неспроможна створити нове право, але й руйнує те, яке існувало раніше.

Ідеологічні та моральні вимоги правового характеру приписів держави. Ідеологічними вимогами є відповідність норм існуючим у суспільстві уявленням про бажану спрямованість суспільного розвитку, суспільного устрою, уявленням про ідеологічні цінності суспільства. Моральні вимоги грунтуються на досягнутому рівні суспільної моралі та відповідності норм вимогам «розумного порядку речей», такого порядку, розуміння якого досягнуте у суспільстві. Як правило, кожне суспільство прагне до вдосконалення своїх моральних засад, але це не означає, що у законодавстві тієї чи іншої держави не може міститись норм, які з точки зору іншої держави чи міжнародного товариства визнаватимуться аморальними. Адже суть правової системи окремої держави і полягає в тому, що вона базується на моральних засадах суспільства (ми не розглядаємо тут впливу загальнолюдських цінностей і норм міжнародного права на правову систему і відповідне вирівнювання моральних засад правової системи окремої держави, оскільки вони не обмежують суверенітет держави і реалізуються у правовій системі тієї чи іншої держави шляхом імплементації, тобто органічного включення в цю систему, а тим самим здійснюються у відповідності з волею народу). Для кожного суспільства характерний власний рівень моралі. І те, що для одного суспільства є малоприйнятним, для іншого може бути моральною нормою.

Доречно звернутися до дискусії між А. Смітом і Дж. Хеллоуеллом. Сміт стверджує, що критеріїв для надання переваги тому чи іншому ідеалу немає, а тому заради недопущення диктатури виправдовується примирення з політиками, які здійснюють вчинки негожі, але спрямовані проти диктатури. Тобто компроміси, якими б вони не були, визначаються не мораллю, а необхідністю². Враховуючи, що такі компроміси політиків віддзеркалюються у праві, Хеллоуелл зауважує: «Те, що норми совісті ідентичні диктатурі в дусі Гітлера, — точка зору курйозна. Більшість фахівців у сфері держави і права погодились би з тим, що для тоталітарних диктатур найбільш характерною є саме відсутність навіть найменшої поваги до істини, відкидання усяких об'єктивних цінностей і відмова від принципів. Менталітет фашиста, більш виражений, ніж менталітет людини з совістю, надто вже нагадує менталітет циніка. І незважаючи на чисто зовнішню подобу порядку, тиранія в дійсності являє собою прояв анархії. В усіх сферах життя примус заміняє згоду, оскільки не існує суспільного договору про згоду. Гітлеру вдалось навіяти нації, що він непогрішимий, не тому, що він був найсвітлішою особою в Німеччині, і не тому, що німці вважали його та-

ким, а тому, що німецький народ зняв з себе всяку відповідальність за вирішення того, що є істина і право. Саме відмова від велінь совісті і зробила в подальшому можливим прихід Гітлера до влади»¹.

Варто погодитись з Хеллоуеллом у тому, що фашизм відкидає моральні цінності, демонструє зневагу до істини; це неповага до загальнолюдських цінностей, які, хоч і мають багато спільного з цінностями кожної людської спільноти, проте не є їм тотожними. Кожна правова система спирається на систему цінностей, які існують у відповідному суспільстві. Ціннісні орієнтири, скажімо, римського права не були тотожними ціннісним підвалинам середньовічного права, а тим більш моральним критеріям нинішніх правових систем. Оцінювати правові системи минулого з точки зору нинішніх цінностей можливо, але ці оцінки будуть лише нашими сучасними оцінками. Те ж ^саме можна сказати про співвідношення права й моралі у фашистській Німеччині. Інша справа - проблема суспільного договору, яку досліджує Хеллоуелл, а точніше: була фашистська влада легітимована німецьким народом чи вона здійснювалася без такої легітимації, в умовах тотального примусу і переслідувань. А також, яким чином легітимувалися приписи гітлерівської влади. Це, до речі, одне з найскладніших питань, тому що в певні періоди фашистській владі чинила опір лише невелика купка німецьких патріотів. Витвереження німецької нації відбулося значно пізніше, а тому значно пізніше відбулося і повернення до загальнолюдських цінностей.

Після приходу до влади в 1933 р. Гітлера надзвичайно швидко почався процес руйнування права Веймарської республіки. Новообраний після розпуску в лютому 1933 р. рейхстаг видав низку надзвичайних законів і декретів, що ліквідували принцип поділу влади. На початку 1934 р. рейхсрат зліквідовується і федерація перетворюється на унітарну державу. Законом про верховного главу германського рейху ^від 1 серпня 1934 р. посада рейхспрезидента об'єднується з посадою рейхсканцлера, а повноваження президента імперії переходять до вождя і рейхсканцлера Адольфа Гітлера довічно. У 1937 р. закінчився термін дії закону про повноваження, проте його дію було продовжено на чотири роки.

Як зазначають дослідники, усі необмежені повноваження і дії Гітлера протягом дванадцяти років (починаючи з 1933 р.) грунтувалися хоч і на надзвичайно тонкій, готовій у будь-який час обірватися, але легальній, законній основі — законі про повноваження, прийнятому парламентом у 1933 р. і дія якого була продовжена тим же парламентом у 1937 р.² Лише у 1943 р. ця парламентська процедура закону Гітлеру стала непотрібною і він продовжує дію цього закону шляхом видання власного, «височайшого» указу.

Однак легальність дій не повинна вводити в оману, оскільки вона є лише прикриттям тоталітарної влади, яка утримується терпінням

¹ Вебер М. Избранные произведения. - М, 1990. - С. 639-643,

² Див.: Хэллоуэлл Д. X. Моральные основы демократии. - С. 44, 47.

¹ Хэллоуэлл Д. Х. Моральные основы демократии. - С. 49.

² Соколов А. Я. Идея правового государства в Германии и механизм ее реализации :
Дис. ... д-ра юр. наук. - Рига, 1992. - С. 142. - Машинопись.

40

41

гноблених і страхом. Визначальною в оцінці правового характеру будь-якої держави є не легальність, а легітимність.

Щодо легітимності дій і рішень органів влади фашистської держави, то вона є досить сумнівною. 28 лютого 1933 p., після підпалення будинку рейхстагу, надзвичайним декретом рейхспрезидента скасовуються основні права громадян (особисті свободи, свобода зборів і об'єднань, свобода друку, недоторканність житла та ін.) на невизначе-ний термін, з 15 вересня 1935 р. набирає чинності законодавство про захист «німецької крові і німецької честі», яке поклало початок переслідуванням єврейського народу.

Рейхстаг стає декоративним органом. За законом від 3 липня 1934 р. депутат рейхстагу втрачав свій мандат у разі вибуття із націо-нал-соціалістичної партії, а його наступник призначався фюрером. Вся державна влада зосередилася у руках Гітлера.

Залишалося позбавитися ще форм безпосередньої демократії: плебісциту і референдуму. Але вони й без того були зведені до чисто формальних актів, Ініціатива проведення референдуму, згідно із законом від 14 липня 1933 p., належала уряду. Референдуми проводилися в умовах жорстокого терору і придушення виявів незгоди з диктаторським режимом. Яскравим свідченням цього стали референдуми: 12 листопада 1933 р. — з питання про вихід Німеччини з Ліги націй і 19 серпня 1933 р. — про передачу Гітлеру функцій президента¹. Разом із заходами щодо фізичного усунення політичних противників, масовими вбивствами, тотальним наглядом і контролем за народом в цілому і особистим життям кожного пересічного громадянина, зламом судової влади (в її основу покладалися націонал-соціалістичний світогляд і політична доцільність) вони засвідчують насильницький спосіб підтримання влади фашистського режиму.

Формально-правові вимоги правового характеру приписів держави. Головною формально-правовою вимогою є необхідність дотримання властивих правовій матерії ознак. Правові норми мають передбачати адресатів прав та обов'язків, вказувати на зміст правовідносин, модальність припису, компетенцію органів, які здійснюватимуть їх реалізацію, особливості включення у наявну правову систему тощо.

Навіть в умовах стабільних, соціально однорідних суспільств можливий значний незбіг інтересів і потреб суспільства з їх відображенням у законодавстві, викликаний неспроможністю законодавства гарантувати реалізацію цих інтересів і потреб. До цього спричиняються складність самого процесу переводу інтересів і потреб у юридичну форму, незадовільний фаховий рівень осіб, які задіяні у правотворчому процесі, опосередкованість законотворчого процесу політичними відносинами та інші фактори.

4. Визначення права

Причини розбіжностей у визначенні права. Множинність визначень права, які існують у юридичній літературі, залежить від множинності поглядів на походження права, на джерела права, від бачення природи його зв'язків з державою, а також від того, які сутнісні ознаки, особливості, риси права лягають в основу того чи іншого визначення, який бік його як складного суспільного феномена досліджується.

Розбіжність у визначенні права обумовлена тим, яка саме правова доктрина кладеться в основу такого визначення: природно-правова, нормативістська чи соціологічна. Причому це характерно як для західної, так і для вітчизняної юридичної науки. Простежимо це більш детально.

У період формування традиції права на Заході панівною була теорія природного права, тому й право визначалося як модель людської поведінки, як правило належного, необхідного, а не як реально існуючі позитивні норми.

В подальшому, при домінуванні юридичного позитивізму (однак при збереженні загального плюралізму поглядів на право), переважав погляд на право як на діючі правила поведінки, похідні від волі законодавця. Така позиція досить поширена і сьогодні. Чим же це обумовлено? Насамперед, очевидно, тим, що за умови високого рівня легітимності влади, розвинутості демократичних інститутів врахування думки населення при прийнятті законів немає значного розриву між громадською думкою і приписами законів. Законодавство стає продовженням волі загалу, а не діє всупереч цій волі. Правильний, справедливий закон і є, таким чином, правом. Право набуває виразу закону, а закон стає втіленням права. Однак, оскільки абсолютної тотожності не буває в жодному суспільстві, то й для Заходу питання відповідності права морально-етичним підвалинам суспільства і відповідної корекції закону в усі часи було досить актуальним. Тому чимало вчених не пов'язують право виключно з приписами держави.

Г. Дж. Берман зазначає: «Традиційно прийняте поняття права як корпусу правил, похідних від статутів і рішень судів, яке відображає теорію волі законодавця (держави) як вищого джерела права, зовсім непридатне для того, щоб підтримати дослідження транснаціональної правової культури. Говорити про західну традицію права означає постулювати поняття права не як корпусу правил, а як процесу, заходу, в якому правила мають сенс тільки у контексті інститутів і процедур, цінностей і способу мислення. При такому більш широкому погляді джерела права вміщують не тільки волю законодавця, а й також розум і совість суспільства та його звичаї та звички (виділено мною. — А. З.)»¹.

Дедалі більше правознавців розширюють основу права, включаючи до нього правила, що існують у різноманітних соціальних спільнотах (сім'ї, корпораціях, громадських асоціаціях, громадських судах тощо), державі. Л. Фрідмен, посилаючись на досвід функціонування правової

¹ Хэллоуэлл Д. Х. Моральные основы демократии. - С, 147.

¹ Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. - С. 28.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 32

Схожі:

1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича...	Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход...
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава	Рейтинг: Швеція правова держава №1
ПРОЕКТ Концепція розвитку домену. УКР Україні в рамках процедури інтернаціоналізованих доменних імен (IDN), є загальнодоступним ресурсом спільного користування. Адміністрування...	План Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією... Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією та законами, принцип поділу влади
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава	Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений...	Василь Дрозд Дивокрай Тернопіль 2007 ББК 84 (4 Укр.) 5 Д 75 Заліщицьке Наддністров’я, що здавна приваблює неспокійних мандрівників. Неповторна краса Дністровського каньйону, Червоноградського...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання